Астенія (від грец. Ἀσθένεια - безсилля, слабкість), астенічний стан, астенічний синдром, астенічна реакція, нервово-психічна слабкість, синдром хронічної втоми - хворобливий стан, що виявляється підвищеною стомлюваністю і виснаженням з крайньою нестійкістю настрою, ослабленням самовладання, нетерплячістю , непосидючістю, порушенням сну, втратою здатності до тривалого розумового і фізичного напруження, непереносимістю гучних звуків, яскравого світла, різких запахів. У хворих також спостерігаються дратівлива слабкість, що виражається підвищеною збудливістю і швидко наступаючим за нею виснаженням, афективна лабільність із переважанням зниження настрою з рисами примхливості і невдоволення, а також слізливістю.
3.Вікові та статеві особливості алкоголізму.Лабораторна діагностика, лікування.
Вікові особливості алкоголізму.
Статистика засвідчує, що у хворих хронічним алкоголізмом біля 70 % батьків та 10 % матерів, були алкогольно залежними. Ризик захворіти протягом життя на алкоголізм у таких спадково обтяжених сім'ях, значно вищий, ніж у сім'ях, що ведуть здоровий спосіб життя (Е.А.Бабаян, М.Х.Гонопольський, 1987).
Хронічне вживання алкоголю шкідливо впливає на діяльність статевих залоз як чоловіків, так і жінок. Вже через годину після вживання середніх доз алкоголь виявляється у сім’янниках чоловіків та яєчниках жінок. У середньому тільки у 10% хронічних алкоголіків ці залози функціонують відносно нормально, а у 50 – 60% настає повна їх атрофія.
Доведено, що найбільш небезпечним є стан сп'яніння майбутньої матері в момент зачаття плода. Ймовірно тому ще у далекій давнині з метою запобігти зачаттю неповноцінних дітей греки забороняли молодим під час весілля вживати алкогольні напої. Навіть незначне вживання спиртних напоїв вагітною жінкою спричиняє у майбутньому підвищений потяг нащадків до алкоголю.
У дітей алкоголіків спостерігається підвищена потреба та – чутливість до алкоголю, подібно до того, як у деяких людей спостерігається спадкова пристрасть до солі, цукру та інших харчових продуктів. У таких осіб досить швидко формуються характерні ознаки хронічного алкоголізму: звикання, абстинентний синдром тощо. У них частіше та в коротші терміни від початку вживання алкоголю можуть виникати психози з тяжкими наслідками (Б.М.Левін, 1991).
У підлітків алкоголізм формується в середньому у 3 рази швидше (протягом 3–4 років), ніжу дорослих
Алкоголізм у жінок.
Алкоголізм жінок має певні особливості, які відрізняють його від алкоголізі чоловіків. Скромна, стримана жінка в стані сп’яніння стає розв’язаною, цинічною. Настрій то різко піднімається, то без видимих причин падає, настає депресія. Різкі коливання настрою взагалі властиві жінкам, які зловживають спиртними напоями. Із 3300 обстежених хворих хронічним алкоголізмом жінок 33,9% сваряться та б'ються, 40 % мають тенденцію до збудження, 19 % плаксиві і тільки 30,5 % відносно спокійні (Срільчук І.В., 1971). Проміжок часу від початку систематичного вживання алкоголю до появи похмілля у жінок в 3–4 рази менш тривалий, ніжу чоловіків, і в середньому складає 1–3 роки.
Жінка з часом може вживати менше алкоголю, ніж раніше, але стан сп’яніння настає швидше. Поступово норма знижується до 0,5 – 0,7 л вина. У жінок алкоголізм досить часто має запійний характер. Психічний стан таких жінок швидко змінюється. Вони стають грубими, егоїстичними, жорстокими, цинічними, втрачають почуття такту і міри, їх нічого, крім алкоголю, не цікавить. У деяких жінок виникають алкогольні психози
Білет №17
Ступорозні стани та їх диференційна діагностика.
Ступор - в психіатрії один з видів рухового розладу, який представляє собою повну обездвиженность з мутизмом і ослабленими реакціями на подразнення, у тому числі болюче.
Виділяють різні варіанти ступорозних станів:
кататонічний,
реактивний,
депресивний.
Кататонічний ступор зустрічається найчастіше, він розвивається як прояв кататонічного синдрому і характеризується пасивним негативізмом або восковою гнучкістю або (у найбільш важкій формі) різкій м'язовою гіпертонією з заціпенінням хворого в позі із зігнутими кінцівками. Перебуваючи в ступорі, хворі не вступають в контакт з оточуючими, не реагують на події, що, різні незручності, шум, мокру і брудну постіль. Вони можуть не поворухнутися, якщо трапляються пожежа, землетрус чи якісь інші екстремальні події. Хворі звичайно лежать в одній позі, м'язи напружені, напруга частіше починається з жувальної мускулатури, потім спускається на шию, пізніше поширюється на спину, руки і ноги. У цьому стані відсутня емоційна і зрачковая реакція на біль. Симптом Бумка - розширення зіниць на біль - відсутня.
При ступорі з восковою гнучкістю, крім мутизма і знерухомленості, хворий тривалий час зберігає додану позу, застигає з піднятою ногою або рукою в незручній позі. Часто спостерігається симптом Павлова: хворий не реагує на питання, задані звичайним голосом, але відповідає на шепітну мову. Ночами такі хворі можуть вставати, ходити, приводити себе в порядок, іноді є і відповідати на запитання.
Негативістичний ступор характеризується тим, що при повному знерухомленні і мутизмі будь-яка спроба змінити позу хворого, підняти його або перевернуть викликає опір або протидію. Такого хворого важко підняти з ліжка, але, піднявши, неможливо знову укласти. При спробі ввести в кабінет хворий чинить опір, не сідає на стілець, але обсаджений не встає, активно чинить опір. Іноді до пасивного негативізму приєднується активний. Якщо лікар простягає йому руку, він ховає свою за спину, вистачає їжу, коли її збираються винести, замружує очі на прохання відкрити, відвертається від лікаря при зверненні до нього з питанням, повертається і намагається говорити, коли лікар йде.
Ступор з м'язовим заціпенінням характеризується тим, що хворі лежать у внутрішньоутробної позі, м'язи напружені, очі закриті, губи витягнуті вперед (симптом хоботка). Хворі зазвичай відмовляються від їжі і їх доводиться годувати через зонд або проводити аміталкофеїнове розгальмовування і годувати в той час, коли прояви м'язового заціпеніння зменшаться або зникнуть.
При депресивному ступорі при майже повної знерухомлених для хворих характерно депресивний, страдницький вираз обличчя. З ними вдається вступити в контакт, отримати однозначну відповідь. Хворі в депресивному ступорі рідко бувають неохайні в ліжку. Такий ступор може раптово змінитися гострим станом збудження - меланхолійним раптус, при якому хворі підхоплюються і наносять собі ушкодження, можуть розірвати рот, вирвати око, розбити голову, розірвати білизна, можуть з виттям кататися по підлозі. Депресивний ступор спостерігається при важких ендогенних депресіях.
При апатичному ступор хворі зазвичай лежать на спині, не реагують на те, що відбувається, тонус м'язів знижений. На запитання відповідають односкладово з великою затримкою. При контакті з родичами реакція адекватна емоційна. Сон і апетит порушені. Бувають неохайні в ліжку. Апатичний ступор спостерігається при затяжних симптоматичних психозах, при енцефалопатії Гайє-Верніке.
Алкогольні психози. Їх клінічні особливості при поєднанні з соматичною патологією, лікування.
Алкогольні психози – загальна назва психозів, що виникають внаслідок вживання спиртних напоїв. Їх підрозділяють на делірії, галюцинози, марення, енцефалопатії і патологічне сп’яніння. Розвитку алкогольних психозів часто передують додаткові соматичні і психічні шкідливості. Все це дає підставу вважати, що основним патогенетичним фактором розвитку алк психозів є метаболічні порушення й ураження нерв системи в результаті хрон алк інтоксикації.
Алкогольний делірій (біла гарячка) – гострий алк психоз у вигляді галюцинаторного потьмарення свідомості з перевагою зорових галюцинацій, ілюзій і парейдолій, образного марення, мінливого афекту, супроводжуваного страхом, руховим порушенням.
Алкогольний галюциноз – це гострий псих стан, що розвивається на тлі збереженої свідомості і повного орієнтування в місті, часі і власній особистості і переважно проявляється слуховими галюцинаціями. На цьому фоні часто розвиваються маячні ідеї переслідування, фізичного знищення, обвинувачення.
Алкогольний параноїд (марення переслідування) – алк психозіз перевагою образного марення, афекту страху, рухового порушення й окремих сенсорних розладів. Переважає афект страху, сягаючи ступеню панічного жаху.
Алкогольне марення ревнощів – це хрон форма алк психозу з перевагою первинного паранояльного марення.
Алкогольні енцефалопатії – група алк психозів, при яких псих порушення сполучаються із системними соматичними й неврологічними розладами(енцефалопатія Гає-Верніке, амнестичний алкогольний психоз, енцефалопатія Маркіафави-Біньями-Назарі).
Патологічне сп*яніння – гострий транзиторний психоз, який виникає внаслідок одноразового вживання невеликої кількості алкоголю: раптово виникле сутінкове потьмарення свідомості, що завершується різким психічним і фізичним виснаженням.
Лікування проводять тільки в стаціонарі. Хворі потребують суворого нагляду. Якщо біла гарячка розвинулася у хворого в соматичному стаціонарі, як це часто буває з алкоголіками, біля нього встановлюють окремий пост. Насамперед слід купірувати збудження, забезпечити сон. З цією метою вводять внутрішньом'язово аміназин (2 мл 2,5 % розчину), седуксен (2—4 мл 0,5 % розчину), призначають снотворні, транквілізатори. Нейролептики обов'язково поєднують з одночасним введенням серцевих засобів (кордіаміну). Для купірування алкогольного делірію з успіхом застосовують суміш, запропоновану психіатром Є. О. Поповим. Для приготування її 0,3—0,4 г фенобарбіталу розчиняють у ЗО—40 мл спирту і додають до 100 мл води.
Трудова експертиза при психічних захворюваннях.
Експертиза тривалої або постійної втрати працездатності і вивчення стану здоров*я людини проводиться у хворих, які були на лікарняному з приводу хвороби протягом 4 останніх місяців або не працювали в загальному 5 місяців протягом останнього року.
Основні завдання експертизи: встановлення ступеня втрати працездатності, причин і часу настання інвалідності, а також її групи; визначення для інвалідів умов та видів праці (трудові рекомендації), а також заходів, що сприяють відновленню їх працездатності (проф. навчання, перекваліфікація, відновлювальне лікування).
Непрацездатність: 1) часткова (не в стані виконувати звичайну роботу, потрібно полегшити умови), 2) повна (звільнення від всякої роботи), 3) тимчасова (лікарняний листок на 3-6 днів), 4) стійка. 5) інвалідність (1 гр.- повна втрата працездатності, потрібен нагляд сторонніх, не в змозі обслужити себе, 2гр. – повна втрата по профес. роботі , інша – збереж.. може себе обслужити, 3 гр.- зниження працездатності, коли систематично не можуть виконувати роботу)
Білет №18
Недоумство, його види.
Недоумство(слабоумство, деменція) – це хворобливий стан психіки (вроджений, набутий у ранньому дитинстві або такий, що розвинувся через псих захворювання), який характеризується неповноцінністю розумової діяльності.
Недоумство є синдромом захворювання мозку, як правильно, хрон або прогресуючого характеру, коли з*являються порушення вищих кіркових функцій (пам*яті, мислення, орієнтування, розуміння, здатності до навчання, мови та розсудливості).
Види недоумства:
вроджене (олігофренія: дебільність, імбецильність, ідіотія);
набуте(деменція: лакунарна деменція/парціальна або вогнищева, тотальна /глобальна або паретична або дифузна, концентрична/епілептична).
Диференціальна діагностика невротичних і неврозоподібних станів. Принципи лікування.
Невроз – психогенний (конфліктогенний) нервово-псих розлад, обумовлений психічним конфліктом між бажаннями людини і неможливістю їх задоволення в реальному житті(внутрішній конфлікт).
Форми невротичних станів:
1) неврастенія;
2) істеричний невроз;
3) невроз нав’язливих станів;
4) депресивний невроз;
5) іпохондричний невроз;
6) дисморфофобічний невроз;
7) фобічний невроз;
8) системні неврози;
9) нервова анорексія та булімія.
Основні принципи диференціювання невротичних синдромів: збереження орієнтації, усвідомлення хвороби та хворобливої симптоматики; збереження фундаментальних властивостей особистості, поведінки; зв*язок динаміки хворобливих переживань із зовнішньою ситуацією.
Неврозоподібні стани:
Афективні розлади (внутрішній дискомфорт, зниж настрій, безпричинна туга)
Астенічні розлади (підвищ фіз і псих стомлюваність, неуважність, погіршення уваги, падіння ініціативи, пасивність)
Перевтома (псих і фіз)
Розлади сну
Вегетативні і соматоформні порушення (головний біль, запаморочення, аритмія серця)
Безпричинні іпохондричні розлади (фіксація уваги на питаннях власного здоров*я при його видимому благополуччі).
Епілептичний стан. Його попередження та невідкладна допомога.
Епілепсія — поліетіологічне моно патогенетичне прогредієнтне нервово-психічне захворювання, що характеризується судомними та безсудомними (психопатологічними) нападами (пароксизмами), які повторюються, а також поступовим формуванням специфічних змін особистості. Справжня (генуїнна) епілепсія — самостійне процесуальне захворювання зі специфічними клінічними ознаками, зокрема стійкими психічними змінами. Патогенез епілепсії загалом ще не з’ясований. Отже, в основі розвитку епілепсії виділяють два чинники: схильність і несприятливі екзогенні впливи, що призводять до органічного ураження головного мозку. Схильність до епілепсії може бути конституційною або набутою. Унаслідок судомної готовності формується епілептичне вогнище. У різних ділянках мозку, а найчастіше — в кірковій речовині великого мозку, з відомих (травма, запалення, інтоксикація та ін.) та невідомих (унаслідок гальмівних впливів проміжного мозку) причин деякі групи нейронів починають генерують патологічні імпульси (з високою частотою і низькою амплітудою). Це зумовлює зміни проникності мембран. Такий нейрон стає надто чутливим і, своєю чергою, десинхронізує діяльність клітинних структур у прилеглих зонах, формуючи стан епілептичної готовності мозку.
Розрізняють такі типи епілептичної деменції:
а) амнестично-олігофазична — розлад пам’яті, олігофазія, зниження інтелекту, свідомість, мислення (формується переважно при епілепсії з частими судомними нападами);
б) афективна — експлозивність, егоцентризм, дисфоричні стани. Характерна для хворих з епізодичним епілептичним психозом і психомоторними (“скроневими”)нападами;
в) паралогічна — стійке параноїдне маячення (ідеї ставлення, переслідування, величі, іпохондричні та ін.).
Клінічні форми епілепсії:
1) судомно-спастична. Починається у віці 5—ЗО років. Переважають великі судомні напади. Епілептичним статусом ускладнюється рідко. Епілептичні психози спостерігають нечасто, переважно після серії судомних нападів. Зміни психіки інтенсивні: досягають деменції за амнестично-олігофазичним типом;
2) класична. Починається в пубертатний період, характеризується пароксизмами із судомною і психотичною симптоматикою, що прогресує, на початку хвороби —поліморфною пароксизмальною і дефіцитарною клінікою. На тлі глибоких епілептичних змін особистості пароксизмальна симптоматика регресує або зовсім зникає;
3) психічна. Починається у віці 17—ЗО років, перебігає переважно за типом малих психопатологічних пароксизмів. Ураження психіки відбувається за афективним типом, інтелектуальні функції майже не порушуються. Почастішання психічних еквівалентів може призвести до затяжного епілептичного психозу;
4) проста. Спостерігають дуже рідко. Судомних нападів і психічних еквівалентів
не буває, а зміни в сфері інтелекту та характеру наростають повільно. Саме через
ослаблення пам’яті й утруднення соціальної адаптації хворі звертаються до лікаря,
В анамнезі — вказівки лише на одиничні безсудомні пароксизми;
5) латентна. Пароксизмів немає, а на ЕЕГ виявляють вогнище епілептиформної
активності. Цю форму називають ще біоелектричною.
Допомога при епілепсії.
Під час нападу
При епілептичному нападі не можна стримувати прояви судом, тим більше не варто зводити надання допомоги до спроби повернути людину до тями. Цим можна тільки нашкодити. Пам'ятайте, що людина, схильна епілепсії, під час припадку нічого не відчуває.
Ваше завдання в наданні першої допомоги - покласти під голову людині щось м'яке, наприклад, скручену верхній одяг або велику подушку, ковдру. Якщо ви бачите, що людина відкриває рот, є ризик того, що мова буде прікушен, візьміть ганчірочку, скрутіть її і суньте йому між щелеп. І навпаки, якщо людина сильно стискає щелепи, не варто намагатися розтиснути їх силою, так можна тільки зашкодити.
Якщо у людини йде рясно слина з рота, є ризик, що він захлинеться: у такому випадку, варто перевернути пацієнта на бік і дати будь-якої рідини витікати безперешкодно. Пам'ятайте: жоден напад не триває довше 3 хвилин, як правило, і ваша невідкладна перша допомога полягає в тому, щоб убезпечити людину, дати їй пережити ці кілька хвилин. Можна злегка притримувати голову, сівши на коліна і затиснувши між ними голову потерпілого, але не сильно.
Допомога після нападу і виклик швидкої
Буває, що після пережитого хворий не може відновити дихання, в такому випадку варто просто дати води і попросити глибоко подихати. Невідкладна допомога може знадобитися в плані психологічної підтримки: щойно людина відчув шок, з ним потрібно поговорити і заспокоїти його, укласти на бік і дати тілу відновитися після судом.
1 2 3 4 5 6 7 8