«Особливості життєдіяльності студентів-психологів»

1 2 3

Ім'я файлу: курсова психологія.doc
Розширення: doc
Розмір: 273кб.
Дата: 28.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.docx
Конфуцианство.doc
ZMIST2.docx
1111 Методологія та методи наукового дослідження.ppt
Кримінально- процесуальне право.docx
Історичне есе на тему Соціально-економічне та політичний розвито
Історична довідка про Тараса Шевченка.docx
службова Никифорову.docx
Zubchaste_koleso.docx

ДОДАТОКЕМіС2.docx
ФБ_КП_ЦарікС.О._(fixed) (1).doc
21.pdf
Хоменко Поради батькам при запинках в мовленні у дітей.docx
Реферат на тему_Українські та міжнародні організації зі стандарт
Реферат на тему_Українські та міжнародні організації зі стандарт
1 ENDOCRINE SYSTEM.docx
Задачи похідна.docx
цуацаца.rtf
case-tehnologiya-rozroblennya-vimog-do-programnogo-zabezpechenny
gosudarstvennoe_i_municipalnoe_upravlenie-shpargal.pdf
текст доклада ъ.docx
Bedyukh_Yuliya_Oleksandrivna_Mm-21.docx.pdf
Типи календарів.docx
Реферат 2629.docx
пояснююча записка111.doc
Зміст практики.doc
Основи автоматики. Лекція 2.docx
Особливості організації інклюзивного навчання.docx
Практичне завдання_1.docx
Контрольні запитання ЛР № 8.docx
2 питання.rtf
Документ Microsoft Office Word.docx
kazedu_179257.docx
Рожков_Ниссенбаум_ТЧМК_лекции.doc
Курсова_робота_Пасевич_Аліна,_ЮД_046,_1_курс.docx
1 (1).docx
конспект заняття.docx
d71d73ee90c56_1797715607_1707122403.doc

Приватний вищий навчальний заклад
«Фінансово-правовий коледж»

Кафедра __________________________________

Курсова робота

На тему «Особливості життєдіяльності студентів-психологів»

студента (-тки) __________________________

курс, ОПС чи ОС, спеціальність,форма навчання
________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

Науковий керівник____________________________

(посада,науковий ступінь,прізвище,

ім’я, по батькові керівника)

Київ – 2021

ЗМІСТ

ВСТУП 3

ГЛАВА 1.ТЕОРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО 6

ДОСЛІДЖЕННЯ «ЖИТТЯ СТІЙКОСТІ» І «ІДЕНТИЧНОСТІ» У СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ 6

1.1 Поняття «життєстійкість» у роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників 6

1.2. Психологічні особливості життєстійкості особистості студентів-психологів 10

1.3. Соціально-культурна обумовленість життєстійкості 13

1.4. Висновки до першого розділу 19

ГЛАВА 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЯ СТІЙКОСТІ СТУДЕНТІВ З РІЗНИМ ТИПОМ ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ 20

2.1 Організація та методи дослідження 21

2.2 Опис та аналіз результатів дослідження 23

2.3. Висновки до другого розділу 29

ВИСНОВКИ 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33

ВСТУП

У сучасному світі все частіше зустрічаються глобальні зміни у всіх сферах життя – соціальної, політичної, економічної та ін.

Внаслідок підвищення рівня стресогенності, до особистості та її потенціалу, висуваються особливі вимоги щодо можливості більш ефективного вирішення проблем, саморегуляції та самоконтролю, як умови для позитивного функціонування. Розробки такої категорії як особистісний потенціал отримали свій початок у рамках гуманістичного спрямування психології. І була сформульована в термінах «самоздійснення» (Ш. Бюллер), «самоактуалізація» (А. Маслоу), «воля до змісту» (В. Франкл) та ін. У вітчизняній психології проблема ресурсу особистості була сформульована в терміни «копінг» та «співволодіння» (А.А. Лібін, Д Амірхан, С.К. Нартова-Бочавер, Ю.В. Постилякова, С.А. Хазова.), «Особистісний адаптаційний потенціал» (Маклаков А.Г.).

Смислова лінія аналізу життєстійкості є найбільш перспективною. Розглянемо докладніше ціннісно-смислові кореляти життєстійкості.

Таким чином, актуальність теми дослідження визначається необхідністю вивчення та розвитку в майбутньому життєстійкості індивіда. Оскільки будучи потужним ресурсом для подолання стресових, а також складних життєвих ситуацій, життєстійкість недостатньо висвітлена у сучасній психологічній літературі.

Ще більшу актуальність життєстійкість та її дослідження набувають у студентський період, який характеризується підвищеним рівнем стресогенності – з одного боку та сприятливим, для розвитку життєстійких стратегій та установок особистості – з іншого. Одним із каналів засвоєння життєстійких ідей та стратегій можуть виступати культурні традиції та цінності, проте у психологічній літературі зараз відзначається дефіцит досліджень життєстійкості в культурно-обумовленої специфіки її розвитку.

Протиріччя між практичною потребою у вивченні особливостей життєстійкості у студентів-психологів із різним типом етнічної ідентичності з одного боку, та наявність можливостей у психології у методологічному забезпеченні досліджень особливостей життєстійкості у студентів із різним типом етнічної ідентичності з іншого боку визначає проблему нашого дослідження.

Об'єкт: життєстійкість особи студентів-психологів.

Предмет: психологічні особливості життєстійкості студентів із різним типом етнічної ідентичності.

Гіпотеза: існують відмінності у психологічних характеристиках життєстійкості у студентів-психологів із різним типом етнічної ідентичності.

Завдання дослідження:

1) Здійснити теоретичний аналіз підходів до дослідження життєстійкості студентів-психологів із різним типом етнічної ідентичності.

2) Підібрати психодіагностичний інструментарій для дослідження життєстійкості та типу етнічної ідентичності студентів-психологів.

3) Організувати емпіричне дослідження життєстійкості у студентів-психологів із різним типом етнічної ідентичності.

4) Проаналізувати та інтерпретувати результати емпіричного дослідження життєстійкості студентів-психологів з різним типом етнічної ідентичності, сформулювати висновки.

Теоретико-методологічна база дослідження: Теоретико- методологічною основою роботи є концепція життєстійкості (С. Кобейса та С. Мадді). При аналізі умов розвитку життєстійкості ми дотримуємося основних положень концепції культурно-історичної обумовленості розвитку психіки (Л.С. Виготський, А.Р. Лурія), а також системного підходу до вивчення психіки (Б.Г. Ананьєв, К.А. Абульханова-Славська). У нашому розумінні, в ціннісних детермінантах життєстійкості закладено положення про смислове регулювання життєдіяльності, про смислові зв'язках, як психологічному змісті особистісної активності, сформульованих у руслі діяльнісного підходу (А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Д.А. Леонтьєв), а також зарубіжних теоріях гуманістичної та екзистенційної психології (В. Франкл, Р.Мей, А. Маслоу, А. Адлер та ін.).

Методи дослідження: Теоретичний аналіз літератури; Психодіагностичні методики:1. Тест життєстійкості З. Мадді, адаптований Д.А. Леонтьєвим та Є.І. Розповідний; 2. Тест сенсожиттєвих орієнтацій (СЖО) Д. Леонтьєва; 3. Методика дослідження типів етнічної ідентичності Солдатової Г.У., Ружовий С.В; Методи статистичного аналізу: методи описової статистики, u-критерій Манна Вітні.

Практична значущість дослідження: результати цього дослідження можна використовувати у роботі психолога підвищення рівня життєстійкості у студентів, у вигляді формування позитивних типів етнічної ідентичності.

ГЛАВА 1.ТЕОРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО

ДОСЛІДЖЕННЯ «ЖИТТЯ СТІЙКОСТІ» І «ІДЕНТИЧНОСТІ» У СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ
1.1 Поняття «життєстійкість» у роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників

Сучасні дослідники часто використовують термін «життєстійкість» у своїх працях. З'явився спочатку у роботах З. Мадді, він означав «витривалість» (hardiness), проте Д. А. Леонтьєв запропонував перекладати цей термін українською мовою, як «життєстійкість» [6]. Нині проблема вивчення життєстійкості невідривно пов'язані з проблемою вивчення стресових станів особистості.

Поняття життєстійкості означає, передусім, психологічну стійкість особистості стресових ситуаціях, впливаючи на психологічне здоров'я [31]. Життєстійкість також впливає на сприйняття особистістю змін, ступінь здатності використовувати свої внутрішні ресурси для подолання важких життєвих ситуацій.

Життєстійкість має у своєму складі діяльнісний та психічний компоненти [4]. У той час, як психічний компонент впливає на мотивацію до взаємодії зі світом та оточуючими людьми, діяльнісний компонент створює можливість для безпосередньо дій, спрямованих на подолання важких життєвих ситуацій. У сукупності ці два компоненти створюють для особистості захист від надто сильних стресів та заподіяння шкоди психологічному здоров'ю. На думку С. Мадді, рівень життєстійкості підвищується при турботі особистості про себе, продуктивному подоланні життєвих труднощів, а також соціальному прийнятті та підтримці від оточуючих.

С. Мадді також вважає, що життєстійкість – це властивість особистості, що поділяється на три компоненти, які певною мірою не пов'язані між собою [1]:

1. Контроль – представлена як переконаність у тому, що участь і контроль над ситуацією дозволяє впливати на результат того, що відбувається. Цей компонент тісно пов'язаний із категорією «Локус контролю» представленого в роботах Дж. Роттера. Де екстернальний контроль означає схильність людини перекладати відповідальність за події навколо себе, що відбуваються, на зовнішні сили. А інтернальний локус пов'язуватиме з власними зусиллями та результатами своєї діяльності.

2. Залучення - це переконаність особистості в тому, що для того, щоб знайти щось цінне, необхідно близько взаємодіяти з навколишнім світом. Особистість, що має високий рівень розвитку даного компонента, виконує будь-яку діяльність із почуттям задоволення, при цьому низький рівень розвитку породжує відчуття відстороненості від власного життя;

3. Прийняття ризику – переконаність індивіда у цьому, що все те, що відбувається навколо нього, дає можливість покращувати свою особистість, отримувати з подій досвід, причому не має значення, позитивний чи негативний. Фактично, цей компонент розкриває ставлення людини до ризику як до джерела досвіду, і готовність людини намагатися отримати цей досвід навіть без точні гарантії успіху.

У вітчизняній психології поняття життєстійкості відрізняється з С. Мадді. Натомість існує плеяда визначень різних авторів:

1) Суб'єктність за С. Л. Рубінштейн - самостійна активність, усвідомлена саморегуляція [35];

2) «Сенс життя» - В. Е. Чудновський - основна спрямованість і свідомість життя людини [44];

3) «Особистісний адаптаційний потенціал» А. Г. Маклаков - складна змінна, що обумовлює ефективність соціально-психічної адаптації [30];

4) «Життєтворчість» Д. А. Леонтьєв – особистісно-орієнтована практика розвитку та корекції відносин зі світом [17].

Сучасні дослідники (Н. О. Леоненко, А. Н. Фомінова), які займаються проблемами етнічної ідентичності, адаптації особистості, звертають особливу увагу на концепцію життєстійкості і тестову методику, що з'явилася на її основі [8]. Зазначимо, що в наш час життєстійкість сприймається як риса особистості, яка дозволяє особистості продуктивно долати негативний стрес (перетворюючи негативний досвід на особистісне зростання).

Л. А. Александрова говорить про те, що життєстійкість є насправді психологічною живучістю, що дозволяє їй індивіду залучатися в те, що відбувається, приймати ризик, певною мірою впливати на себе [5]. Тобто. Ця характеристика відображає психічне здоров'я людини.

Є. В. Медведєва розглядає поняття життєстійкості як рівень здатності людини витримувати та долати стресові ситуації, при цьому не знижуючи продуктивність діяльності та зберігаючи внутрішню узгодженість психічних процесів [19].

С. А. Богомаз експериментально підтвердив, що життєстійкість людини пов'язана з подоланням різних стресових ситуацій, підтримкою належного рівня фізичного та психічного здоров'я, а також з переважанням позитивного спектра емоцій, спрямованих на власне життя [9].

Р. І. Стецишин стверджує, що життєстійкість - це особистісно-психологічний ресурс, який компенсує професійно-особистісну дезадаптацію в особистості, що працює в професії, що допомагає [35].

Ми за Р.М. Рахімової, що досліджувала життєстійкість молодих людей, розуміємо під життєстійкістю сукупність ціннісних установок та диспозицій, що дозволяє сформулювати позитивний життєвий проект, раціонально оцінити існуючі та потенційні ресурси, актуалізувати раціональні потреби та позитивно адаптуватись у заданих умовах [19].

Спираючись на основні положення діяльнісного підходу, ми можемо визначити, що якість діяльності індивіда залежатиме від внутрішньої спрямованості, а також сенсів і цінностей індивіда. Які у свою чергу визначають спрямованість та оцінки виконуваної діяльності індивідом.

Таким чином, життєстійкість на рівні психіки та діяльності можна визначити системою цінностей, а також особистих смислів індивіда. Тим самим це узгоджується з позицією С.Л. Рубінштейна, який стверджує те, що в основі розвитку особистості лежить постійне входження та подолання труднощів на шляхах вищих цінностей.

О.М. Леонтьєв підкреслював, що Єдиним засобом аналізу свідомості, варто виділяти аналіз смислів свідомості індивіда. На його думку, будь-який процес цілеспрямованої діяльності супроводжується набуттям сенсу цієї діяльності для людини [45].

Н

а основі теоретичного аналізу доповнено модель самодовіри майбутніх психологів у процесі професійної підготовки, з огляду на необхідність введення до внутрішніх факторів впливу не тільки життєздатність, а й життєстійкість особистості майбутнього психолога (див. рис.1).

Рис.1 Внутрішні ресурси самодовіри майбутніх психологів у процесі професійної підготовк

Зв'язки стійкості зі смисловим регулюванням простежується на роботах Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Л.Г. Дикій, В.А. Пономаренко. Тих, хто визначив зрілість і дорослість особистості індивіда, через уміння осмислено вибудовувати цілі життя та орієнтуватися на них. А також осмислення життя індивіда.

Відповідно до концепції динамічної смислової сфери Д.А. Леонтьєва, вища смислова регуляція представлена цінностями, визначальними сенсутворення стосовно всіх інших структур. Розкриваю природу смислів індивіда автор визначає природу цінностей як модель належного і модель бажаного перетворення дійсності. Цінності індивіда створюють образ бажаного майбутнього індивіда, зумовлюючи його діяльність. Орієнтуючи вектор розвитку особистості здійснення майбутнього, через його осмислене уявлення. Також допомагаючи збереження стійкості особистості на момент кризи нереалізованості [43].

Результатом усвідомлення цілей і смислів свого життя індивідом Дж. Крамбо виділяє таке поняття як, сенсожиттєві орієнтації людини [50]. В. Франкл визначає сенсожиттєві орієнтації як індивідуально вироблену систему цілей індивіда. Які індивід у свою чергу вибирає як основоположні свого існування [119].

За підсумками, психологічний зміст поняття життєстійкість містить у собі цінності та сенсожиттєві орієнтації, які формують адаптаційний та розвиваючий потенціал особистості. Відповідно до положень системно-діяльнісного та смислового підходу, особистість як суб'єкт, можна визначити розвиненим смисловим регулюванням. А також насиченістю та структурованістю ціннісної системи.

Разом з тим, вироблені цінності є результатом культури суспільства (Л.С. Виготський, Е.Еріксон, Д.А. Леонтьєв та ін.). Переважаючі суспільстві цінності.
1.2. Психологічні особливості життєстійкості особистості студентів-психологів

Багато дослідників (А. Маслоу, У. Франкл, Б. З. Братусь) вважають, що життєстійкість детермінується ціннісним фундаментом молодого покоління.

Вікові межі студентського періоду співвідносяться з періодом юнацького віку - з 16-17 до 20-21 [37]. Нині процеси зміни у суспільстві протікають набагато швидше, ніж раніше. Особливо це проявляється у сферах соціуму, зокрема, у правовій та духовній сфері. На думку О. А. Чаусової подібні умови безперервних змін швидко підвищують рівень стресу, створюючи для молоді екстремальні умови. При цьому, молодь, що належить до класу "студент", має високий соціальний потенціал, що змінює, а також у її середовищі розвиваються вищі представники еліти суспільства. Отже, наскільки буде високий у сучасної молоді рівень життєстійкості, визначатиме потенціал країни у подоланні кризових ситуацій [41].

Багато дослідників сходяться на думці, що життєстійкість багато в чому визначається тим, який ціннісний фундамент буде сформовано у молодого покоління (А.Маслоу, В.Франкл, Б.С.Братусь, Д.А.Леонтьєв та ін.). Будучи однією з вищих підструктур психічного апарату, саме цінності та смислові орієнтації формують адаптаційний інноваційний потенціал особистості. Разом з тим, згідно з культурно-історичними психологічними уявленнями, цінності особистості визначаються культурою та суспільством (Е. Шпрангер, Е. Еріксон, А. Г. Асмолов, Д. А. Леонтьєв та ін.).

Життєстійкість у студентський період Н. О. Леоненко особливо виділяє юнацький вік, як вік, у якому досліджувати умови розвитку життєстійкості можливо найповніше та ефективно [14]. Пояснюється це тим, що цей вік характеризується зниженою опірністю до стресових факторів через природно присутніх вікових криз у поєднанні зі специфічним способом життя, характерним для студентства. Соціальна ситуація розвитку юнацького віку спрямована на професійне та особистісне самовизначення, успішність якого зумовлює якість подальшої особистісної та професійної самореалізації, особливо під час політичних, економічних та культурних змін, що відбуваються нині. При цьому в юнацькому віці існує сприятливе поле для створення та розвитку позитивних стратегій та установок особи.

Розглядаючи соціальну ситуацію розвитку індивіда у студентському віці, можна назвати й ситуації адаптації до нових соціальних ролям. Оскільки учень чи студент часто перебуває у стані подолання стресових ситуацій чи вирішення виникаючих проблем, що з особливостями перебігу даного вікового періоду, і зміною провідного виду діяльності, своєю чергою змінює період інтимно-особистісного спілкування, на навчально-професійну діяльність. Розвиток у індивіда життєстійкості, не тільки може позитивно сказати на його вмінні впоратися зі стресовими ситуаціями, а й прискорити його адаптацію до умов розвитку, що змінилися.

Разом з цим, студентський період характеризується найбільш сприятливими віковими можливостями у розвиток позитивних особистісних якостей і стратегій. Однією з таких якостей ми виділяємо життєстійкість та вироблення стратегій життєстійкості особистості, а також установок, спрямованих на подолання різних особистісних криз. Психологічна готовність студентів визначається психічними новоутвореннями, такими як готовність до глибокої рефлексії, підвищенням рівня самосвідомості особистості, а також активним пошуком та формуванням життєвих планів, різних установок та стратегій [22,37].

Розвиток життєстійкості особистості обумовлюється захисними механізмами психіки, спробами захистити психіку від зовнішніх стресогенних чинників, і навіть спрямованістю захисних механізмів психіки збереження балансу психічного стану особистості, задля її подальшого розвитку. А також у майбутньому для більш ефективного подолання та подолання кризових станів особистості, а також ефективного подолання проблемних ситуацій життя людини.

Беручи до уваги описані вище соціально-психологічні особливості особистості студентів, життєстійкість, як психічна характеристика, може виявитися ефективним інструментом для подолання стресових ситуацій та ресурсу для позитивного самовідносини та сприйняття навколишнього світу.

Маючи думки Л.С. Виготського, ми можемо зробити висновок про культурну, а також сенсожиттєві обумовленості життєстійкості, оскільки, на його думку, життєстійкість включає цінності, а також сенсожиттєві орієнтації, які формують адаптаційне та інноваційне підґрунтя розвитку особистості. Відповідно до положення культурно-діяльнісного підходу, невідмінною частиною розвитку особистості є продукти культури, в якій розвивається особистість, які в свою чергу інтеріаризуються стають особистісними установками, а також регуляторами поведінки особистості. З цього ми можемо зробити висновок про те, що потенціал життєстійкості особистості визначається цінностями суспільства, в якому особистість розвивається.
1.3. Соціально-культурна обумовленість життєстійкості

У вітчизняній психології Л.С. Виготським було закладено основи соціально-культурного аналізу психіки індивіда. Згідно з яким детермінантною до розвитку особистості є система суспільних відносин, до якої залучений індивід. Поряд із вищими психічними функціями, індивідуальні цінності як феномен, виникають внаслідок інтеріоризації індивідом форм колективної поведінки, а також тісної взаємодії з іншими людьми.

Розвитку ідей Л.С. Вигодського дав його учень, А.Р. Лурія. Він розглядав культуру як вектор духовного розвитку, як детермінанту розвитку особистості. Він вважав, що соціальні традиції не передаються з покоління до покоління, а транслюються від старшого покоління до молодшого, за допомогою спілкування та взаємодії між ними. Також, згідно з його дослідженнями, середовище формує зміст психіки на всіх, властивих їй рівнях, а також зумовлює особистісну активність індивіда.

О.М. Леонтьєв, розуміє особистість як результат суспільної діяльності, суспільних відносин. Особистість, своєю чергою постає як сукупність ієрархічних відносин діяльності.

Концептуально близька до розглянутих вище точок зору, є психоаналіз Е. Фромма. У якому особистість розглядається з погляду зіткнення вроджених потреб і соціальних розпоряджень чи установок. Ґрунтуючись на соціальній детермінації характеру людини, Е. Фромм, розуміє під здоров'ям та психологічним благополуччям, тісний зв'язок із соціальними умовами. Вважаючи, що вихід із кризи сучасної цивілізації лежить між відновленням балансу між індивідом та природою, а також особистістю та суспільством.

З цього випливає, що індивідуальна система цінностей і смислів лежить в основі життєстійкості і детермінується цінностями суспільства, в якому особистість розвивається. Натомість, під етнічністю розуміється форма організації культурно обумовлених феноменів. Під етносом можна розуміти групу індивідів, об'єднаних загальними ознаками як об'єктивними (мова, територія, культура). Так і суб'єктивними (самосвідомість). Також важливо виділити, що етнос найчастіше проживає на території однієї держави (соціально-економічна цілісність).

Цінності та сенсожиттєві орієнтації, становлять формуючий компонент психологічної та соціальної культури етносу, будучи зафіксованими в культурі, властивій даному етносу. Вони є компонентом, який відповідає за розвиток психологічної стійкості, а також відповідають за вектор удосконалення психіки індивіда.

Однак, в умовах крос культурної взаємодії, а також переструктурування традиційних типів культур ціннісні та смислові орієнтири, що визначають регуляцію та вектор поведінки індивіда у різних життєвих ситуаціях, на даний момент зазнають трансформації. І втрату своєї значущості. Наслідком цього стає зниження особистісного потенціалу особистості, а також значне зростання психосоматичних захворювань, психічних та невротичних розладів тощо.

З цього випливає, що для збереження ціннісних та смислових орієнтирів, а також підвищення потенціалу розвитку особистості індивіда, усвідомленості життя, а також збільшення такого рівня життєстійкості індивіда, також може бути використаний такий ресурс особистості, як етнічна ідентичність, придбання особистості певних соціальних установок і стратегій, подолання життєвих труднощів, які притаманні певній етнічній групі.

Незважаючи на те, що поняття «ідентичність» досліджено порівняно добре, закордонні вчені все ще не дійшли єдиного розуміння цього явища.(рис. 2)

Рис. 2 Вид та формування ідентичності

А. Турен визначає ідентичність з позицій соціологічних наук, говорячи, що ідентичність – це «усвідомлене самовизначення соціального суб'єкта» [10].

При цьому підхід Р. Лейнга визначає ідентичність з екзистенційних позицій - "володіння почуттям своєї присутності у світі як безперервна особистість".

В. Хеслі стверджував, що ідентичність - це здатність особистості усвідомлювати, що вона існує, причому саме вона, відрізняючи це від інших.

Є. Г. Трубіна - один із вітчизняних дослідників - стверджувала, що ідентичність характеризує «самототожність» особистості, усвідомлення їй самовстановлених маркерів безперервності та сталість власного існування.

О. А. Борисова підходить до визначення ідентичності системно, визначаючи, як поєднання особистісних якостей, детермінованих послідовно біологічними, соціальними, культурними та психологічними факторами.

М. Ю. Кузьмін, з урахуванням робіт Еге. Еріксона і Р. М. Андрєєвої, вивів деякі критичні моменти становлення ідентичності, які можуть спрямувати соціальну адаптацію і соціалізацію на інтеграцію в соціум, чи відділення від нього. У нашому дослідженні важливий один із таких моментів, які М. Ю. Кузьмін визначає, як «конфлікт ідентичності та змішання ролей». Даний етап характеризується виникненням у молодого індивіда труднощів у зв'язку з пред'явленням нових вимог і нездатністю адекватно відповісти на них. Під час цього етапу ідентичність зазнає інтенсивних змін і найчастіше спостерігається використання непродуктивних стратегій подолання кризи ідентичності, що провокує зміну ідентичності у негативному контексті.

Проблема кризи ідентичності у психології вивчається у різних аспектах: в особистісному, комунікативному, тендерному, професійному та етнічному. У сучасній вітчизняній психології щодо етнічної ідентичності акцентується увагу до ступеня усвідомленості приналежності до певної етнічної спільності. Етнічна приналежність конкретної особи, на думку С.А. Токарєва, суб'єктивно визначає етнічну самосвідомість. Л.Д. Столяренко та В.С. Кукушин розглядають етнічну ідентичність як усвідомлення своєї приналежності до певної етнічної спільності та відокремлення від інших етносів, переживання своєї тотожності з однією етнічною спільнотою та відокремлення від інших [48]. На додаток до вищесказаного, В.А.Тішковим було зазначено, що етнічна ідентичність формується на основі структурних опозицій свідомості: іноетнічного протиставлення «ми-вони».

Під етнічною ідентичністю ми, за Л.Д. Столяренка та В.С. Кукушин [48], розуміємо усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної етнічної спільності.

Етнічна ідентичність — емоційно-когнітивний процес (механізм) ототожнення себе з іншими представниками своєї нації (етнічної спільності), а також позитивне ставлення до історії, культури, традицій та звичаїв свого народу, його ідеалів, почуттів та інтересів, фольклору та мови.(рис.3)

Рис.3 Види етнічної ідентичності

Нормальна етнічна ідентичність	позитивне сприйняття образу свого народу, при якому мають місце сприятливе ставлення до його культури, історії, природний патріотизм, що не переходить у фаворитизм, толерантні настанови на спілкування з іншими народами, розуміння їх внеску в історію.
Етноцентрична ідентичність	акцентоване ставлення до значущості свого етносу, його некритичну перевагу. За такої ідентичності присутні елементи неагресивного етноізоля- нізму, замкнутості.
Етнодомінуюча ідентичність	такий стан самосвідомості та поведінки людини, при якому не тільки етнічна ідентичність стає першорядною серед інших видів ідентичностей (громадянин, представник професії, захисник вітчизни та ін.), а й досягнення національно орієнтованих цілей, інтереси свого народу (можливо, і хибно зрозумілі) починають сприйматися як безумовно домінуючі («ми всі тільки клітини одного великого організму на ім'я нація», «хто не з нами, той проти нас»). Така ідентичність зазвичай супроводжується перебільшеними вимогами до поваги прав народу, що ставляться вище за права людини, уявлення про перевагу свого народу (часто ірраціонально пояснюваної «особливою місією» в історії, дискримінаційними установками щодо інших етнічних груп, визнанням правомірності етнічних чисток і т. д.) .
Етнічний фанатизм	ідентичність, за якої абсолютно домінують етнічні інтереси та цілі (часто помилково зрозумілі), які супроводжуються готовністю йти в ім'я них на будь-які жертви та дії, аж до використання тероризму, цей тип є крайньою формою агресивної ідентичності.
Етнічна індиферентність	практична байдужість до проблем етнічності та міжетнічних відносин, цінностей свого та інших народів. Люди, яким властива ця ідентичність, вільні у своїй поведінці від суворого дотримання етнічних норм і традицій. На дії та вчинки в будь-яких сферах діяльності їхня власна етнічна приналежність чи етнічність інших ніяк не впливають.
Етнонігілізм у формі космополітизму	є повним запереченням етнічності, етнічних, етнокультурних цінностей.
Амбівалентна ідентичність	є невираженою, а іноді — «здвоєною» або навіть «будованою» ідентичністю. Цей тип етнічної ідентичності досить поширений у етнічно змішаному середовищі.

Юнацький вік є одним із критичних точок розвитку етнічної ідентичності. У цьому віці відбувається криза соціалізації особистості, що безпосередньо впливає як на взаємини особистості з соціумом, а й у розвиток і становлення етнічної ідентичності, як наслідок соціальних взаємовідносин.

У свою чергу етнічна ідентичність є одним із шляхів розвитку життєстійкості у студентів, яка, у свою чергу, допомагає справлятися з різними труднощами перебігу даного вікового періоду. Це підтверджує дослідження Н.О. Леоненка (47). Етнічна ідентичність особистості, може бути каналом розвитку життєстійкості у вигляді розвитку індивідуальної системи цінностей, що визначається суспільством, у якому розвивається особистість. А також ухваленням культурних феноменів.
1.4. Висновки до першого розділу

Життєстійкість - сукупність ціннісних установок та диспозицій, що дозволяє сформулювати позитивний життєвий проект, раціонально оцінити існуючі та потенційні ресурси, актуалізувати раціональні потреби та позитивно адаптуватися до заданих умовах. Беручи до уваги описані вище соціально-психологічні особливості особистості студентів-психологів, життєстійкість, як психічна характеристика, може виявитися ефективним інструментом для подолання стресових ситуацій та ресурсу для позитивного самовідносини та сприйняття навколишнього світу.

Життєстійкість лише на рівні психіки та діяльності можна визначити системою цінностей, і навіть індивідуальних сенсів індивіда. Тим самим це узгоджується з позицією С.Л. Рубінштейна, який стверджує те, що в основі розвитку особистості лежить постійне входження та подолання труднощів на шляхах вищих цінностей. З цього випливає, що індивідуальна система цінностей і смислів лежить в основі життєстійкості і детермінується цінностями суспільства, в якому особистість розвивається.

1 2 3

скачати