Ім'я файлу: Догляд за хворими.doc
Розширення: doc
Розмір: 5921кб.
Дата: 28.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Характеристика звуків.docx
Тема 3. «ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВТА НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ»Розширення: doc
Розмір: 5921кб.
Дата: 28.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Характеристика звуків.docx
Застосування різних лікарських препаратів називається фармакотерапією. Вона вивчає природні речовини (трави, мінерали тощо), а також – синтезовані хімічним шляхом.
Класифікація лікарських препаратів
За механізмом терапевтичної дії:
Етіотропна – лікарський препарат безпосередньо впливає на причину, що викликала захворювання (наприклад, антибіотики, сульфаніламідні препарати знищують збудників запальних або інфекційних захворювань).
Патогенетична – лікарський препарат впливає на певні ланки патологічного процесу (застосування гіпотензивних препаратів у хворих на гіпертонічну хворобу).
Симптоматична – лікарський препарат призначають з метою усунення певного симптому (застосування препаратів від головного болю у хворого з гіпертонічним кризом).
Замісна – лікарський препарат заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі (вітаміни, гормони, ферменти).
За місцем дії:
Місцева – препарат діє на тканину, що безпосередньо стикається з ним (мазі, пасти, присипки тощо).
Загальна – препарат впливає на організм в цілому після потрапляння його у кров.
Також розрізняють головну дію лікарського препарату, коли він діє відповідно до мети свого призначення, та побічну, коли препарат негативно впливає на організм, що проявляється: а) непереносимістю препарату (так звана ідіосинкразія) з алергічними реакціями, проявами тієї чи іншої хвороби (наприклад, виникнення кандидамікозу при вживанні антибіотиків); б) виникненням толерантності (звикання) до лікарського препарату, що вживається протягом тривалого часу. Наприклад, при тривалому вживанні нітрогліцерину його ефективність значно падає і, щоб досягти лікувального ефекту, треба давати хворому більшу дозу цього препарату. Це стосується і снотворних, проносних засобів. При тривалому та неправильному призначенні наркотичних препаратів виникають наркоманії або токсикоманії.
Терапевтична дія будь-якої лікарської речовини виявляється тільки при введенні певної її кількості. З урахуванням цього існують такі дози:
терапевтична (середньотерапевтична) – це звичайна доза лікарського препарату, що коливається залежно від віку, статі хворого, фізіологічного стану організму, наявності інших хвороб. При цьому розрізняють разову і добову дози;
токсична доза викликає отруєння організму;
смертельна доза спричиняє смерть хворого.
Слід знати, що у випадку призначення декількох препаратів можуть виникати потенціювання, тобто підсилення дій лікарських препаратів; несумісність лікарських препаратів, яка буває хімічною (одночасне призначення препаратів, що мають кислу та лужну реакції), фармакологічною, коли одночасно вживаються препарати, що мають протилежний вплив на одні й ті самі органи або їхні функції.
Виписування, зберігання та облік ліків
Виписуванням ліків у відділенні займається старша медична сестра. Існує такий порядок надходження ліків у відділення:
Лікар записує призначення до листка призначень.
Щодня палатна медична сестра складає заявки на необхідні лікарські препарати та віддає їх старшій медичній сестрі.
Старша медична сестра на підставі цих заявок складає спеціальну заявку за підписом завідуючого відділенням і направляє її до аптеки. Корінець цієї заявки залишається у неї.
Наркотичні, отруйні препарати, спирти виписуються на окремих заявках.
На підставі поданих заявок аптека видає необхідні лікарські препарати.
Старша медична сестра перевіряє відповідність виданих лікарських препаратів заявці, наявність етикеток, їх відповідність назві препарату, його дозі. Ретельно перевіряє термін придатності препарату.
Якщо у старшої медичної сестри виникає сумнів з приводу якихось ліків або скінчився термін реалізації якогось препарату, вона повертає ці ліки до аптеки.
Придатні до застосування ліки старша медична сестра віддає на пост чергової медичної сестри.
Зберігання та облік ліків. Різні лікарські препарати потребують різних умов зберігання. Так, мікстури, відвари, вакцини, краплі для очей швидко псуються, тому їх треба зберігати в холодильнику. Інші лікарські форми зберігають у сухому прохолодному місці.
Зберігати ліки необхідно у відповідному посуді: настої, мікстури – в літрових та півлітрових банках; краплі – в маленьких пляшках; мазі – в маленьких банках.
Медична сестра самостійно не може змінювати упаковку на ліках, переливати ліки з одного посуду в інший. Категорично забороняється зривати етикетки або закреслювати написи на них, наклеювати нестандартні етикетки, складати в один пакет різні таблетки та порошки.
Для зберігання ліків відводять спеціальні шафи, що мають систему шухляд, які маркуються та закриваються.
Окремо виділяються 2 шухляди:
для отруйних та наркотичних речовин (наркотики, атропін тощо) – група А;
для сильнодіючих речовин (адреналін, кофеїн тощо) – група Б.
Шухляди закриваються на ключ, який постійно знаходиться у медичної сестри на посту. На внутрішньому боці дверцят прикріплюють список препаратів, які знаходяться у шафі.
У шафі є окремі полички для препаратів, які вводять внутрішньовенне, для зовнішнього застосування стерильних розчинів, речовин з сильним запахом, легкозаймистих речовин (спирт, ефір), перев’язочних матеріалів.
Необхідно слідкувати за терміном зберігання ліків. Мікстури зберігають у холодильнику протягом 5 діб, відвари – 3 діб, розчин пеніциліну – до однієї доби, краплі для очей – до 3 діб, стерильні розчини в закритих пляшках – 10 діб.
Облік медикаментів веде старша медична сестра, в якої зберігається зошит обліку лікарських препаратів, підписаний головним лікарем. Коли старша медична сестра видає ліки палатній медичній сестрі, вона реєструє кількість ліків, вказує прізвище хворого, номер історії хвороби.
На посту медичної сестри є книга обліку наркотиків. Вона прошнурована, пронумерована, підписана головним лікарем і скріплена печаткою. Чергова медична сестра веде облік використаних наркотиків, відмічає в зошиті номер історії хвороби, прізвище хворого, кількість витрачених ліків.
Внутрішнє застосування ліків
Перевага і недоліки внутрішнього застосування ліків:Перевага внутрішнього застосування лікарських речовин полягає в тому, що ліки приймають хворі в нестерильному вигляді і в різних формах (порошки, таблетки, краплі, пілюлі, мікстури). Недоліком внутрішнього застосування ліків є повільне всмоктування їх, часткове руйнування травними соками, в результаті чого не завжди можливе підтримування необхідної концентрації препарату в кров’яному руслі.
Введення лікарських препаратів через рот – перорально. Цей спосіб є найпоширенішим, бо має значні переваги, а саме: є найбільш фізіологічним; зручним у користуванні; дає змогу застосовувати різні лікарські форми; в деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний шлях, він стає незамінним. Прикладом цьому можуть бути введення антацидних (протикислотних) препаратів, які гальмують підвищене вироблення хлористоводневої кислоти клітинами слизових залоз шлунка при виразковій хворобі шлунка або дванадцятипалої кишки, або введення травних ферментів при порушенні секреції травних залоз.
Метод уведення лікарських препаратів через рот має певні недоліки:
введений препарат протягом тривалого часу не всмоктується;
виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;
деякі лікарські препарати руйнуються в травному каналі або печінці;
певні групи препаратів (наприклад, саліцилати) викликають значне подразнення травного каналу;
введення лікарського препарату таким шляхом неможливе, якщо у хворого порушений акт ковтання; в такому разі необхідні лікарські препарати вводять через тонкий зонд розчиненими;
пероральним шляхом важко вводити лікарські препарати дітям, психічно хворим, збудженим хворим.
Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, порошки, капсули, драже) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські форми.
При пероральному призначенні лікарських препаратів слід враховувати такі чинники:
якщо лікарський препарат подразнює травний канал (ацетилсаліцилова кислота, препарати заліза), слід вживати його після їди;
препарати, що стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їди;
антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їдою.
Правила роздавання ліків хворим
У листі призначень лікар вказує необхідні препарати хворому, визначає індивідуально дозу, кількість прийомів за добу і шлях введення, а також ставить свій підпис проти дати призначення.
Перед роздачею ліків медична сестра повинна вимити руки.
Виконуючи призначення лікаря, медична сестра керується зошитом (журналом), що є на посту, або листками призначень лікаря.
Разові призначення (снотворні, препарати від головного болю) медична сестра виписує з історії хвороби.
Приймання більшості ліків пов’язане з часом прийняття їжі, а саме:
Натще приймають послаблюючі препарати, мінеральні води, жовчогінні трави;
Після їди (через 30 хвилин) приймають препарати, що подразнюють слизову оболонку травного каналу (бром, ацетилсаліцилову кислоту, препарати заліза), травні ферменти;
Перед їдою приймають шлунковий сік, лужні препарати, препарати, що діють на патогенну флору кишок (фталазол, імодіум);
Під час їди приймають травні ферменти, жовчогінні препарати, препарати заліза;
У проміжках між їдою приймають усі індиферентні для функції травного каналу лікарські препарати (сульфаніламідні, антибіотики тощо);
Снотворні препарати дають за 30 хвилин до сну;
Перед роздаванням ліків медична сестра повинна звірити етикетку на упаковці з призначеннями, перевірити термін придатності ліків, один раз на добу розкласти ліки згідно з їх прийманням. Вони розміщені у спеціальному ящику на пересувному столику.
Хворі приймають ліки тільки в присутності медичної сестри або лікаря.
Хворі, які самостійно пересуваються, приходять до поста медичної сестри самі і там одержують ліки; важкохворим медична сестра приносить ліки в палату та допомагає їх прийняти, дає запити кип’яченою водою з поїльника.
Водні розчини ліків, відвари дають хворим у градуйованих мензурках з мітками в 5, 10, 15 та 20 мл.
Спиртові розчини (наприклад, корвалол) відмірюють краплями в мензурку, наливають туди 10-15 мл води, змішують, дають випити хворому. Ці препарати обов’язково слід запити водою.
Порошок запропонуйте висипати на язик, ближче до кореня, де менше смакових чутливих цибулин, і запити невеликою кількістю води. Якщо порошки дуже неприємні на смак, до них можна додати трохи цукрової пудри.
Ліки в капсулах не треба розжовувати, а слід проковтнути її цілою; поясніть хворому призначення капсули.
Запропонуйте хворим запити ліки перекип’яченою водою.
Якщо хворий приймає йодовміщуючі препарати, або препарати ацетилсаліцилової кислоти, запропонуйте запити їх молоком.
Калійвміщуючі препарати порекомендуйте запити томатним соком.
Якщо хворий приймає ліки, що містять кислоти або препарати заліза, порекомендуйте йому після вживання їх прополоскати рот перевареною водою, щоб не псувалися зуби.
Поясність хворим, що в період приймання ліків протягом доби вони повинні вживати достатню кількість рідини, тому що із організму лікарські речовини виводяться в основному нирками. Недостатнє і несвоєчасне виведення їх із організму сприяє виникненню сечокам’яної хвороби.
24. Зробіть відмітку в листі призначень про виконання.
Запам’ятайте!
Не треба видавати хворому на руки всю добову дозу ліків, тому що він може прийняти їх одночасно, що може бути причиною отруєння лікарськими препаратами.
Не залишайте біля хворого на тумбочці ліки, бо хворі часто приймають їх із запізненням, а іноді й зовсім не приймають.
Якщо ви випадково дали інші ліки або перевищили дозу, негайно повідомте лікаря.
Не давайте хворому лікарські препарати без призначення лікаря, оскільки навіть звичайні ліки в певних ситуаціях можуть призвести до важких наслідків.
Всі скарги хворого на неприємні відчуття від прийнятих ліків або відмову хворого від їх прийому негайно доведіть до лікаря.
Якщо ліки мають неприємний смак або запах, хворого треба попередити про це та вказати на найкращий спосіб прийняття таких ліків.
Якщо ліки впливають на забарвлення калу або сечі, слід про це попередити хворого.
У разі появи найменших ознак неадекватної реакції на ліки або ускладнення медична сестра повинна негайно повідомити про це лікареві.
Медична сестра самостійно не може призначити хворому ліки або змінити призначення лікаря. Вона може це зробити тільки у разі відсутності лікаря у відділенні (коли хворий просить у медичної сестри найпростіші ліки, наприклад, анальгін при головному болю). У той самий час медична сестра, безпосередньо спостерігаючи за хворими, може затримати призначення, наприклад, коли хворий погано переносить препарат або в нього виникла алергічна реакція, коли необхідність у призначенні певного лікарського препарату усунулася, наприклад, якщо хворий, якому призначили снотворне, заснув.
Медична сестра повинна пам’ятати про важливу роль віри хворого в успішність призначеного лікування, тому вона не має права пропустити точного часу роздавання ліків, зневажливо ставитися до призначення того чи іншого препарату.
Вводити лікарські препарати можна під язик – сублінгвально. Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, добре васкуляризована, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікарських речовин; лікарська речовина не руйнується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.
За допомогою такого методу можна вводити лише такі ліки, які хворі приймають у невеликих дозах (нітрогліцерин, сусак, валідол, статеві гормони). Нітрогліцерин або валідол у таблетках кладуть під язик до повного їх розсмоктування; а у вигляді спиртових крапель – 2-3 краплі нітрогліцерину або 5-6 крапель валідолу капають на шматочок цукру і кладуть під язик до повного розсмоктування.
Вводити лікарські препарати можна через пряму кишку – ректально.
Показання: захворювання прямої кишки (геморой, запалення слизової оболонки), нестримне блювання, непрохідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збудженим психічнохворим.
Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впливати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в останній.
Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікарських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це обмежує кількість препаратів, які можна вводити цим шляхом (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному розчині натрію хлориду).
Ректальне введення лікарських препаратів можна виконувати двома методами: 1-й – застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії, який вводять з метою впливу на організм у цілому. При цьому застосовують лікувальні мікроклізми, крапельні клізми, лікувальні свічки (наприклад, свічки з антипірином набули широкого застосування для зниження високої температури тіла, особливо у дітей; 2-й – застосування лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки. При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.
Вводять лікарські препарати через фістулу – штучну норицю шлунка при непрохідності стравоходу, після операцій на ньому або шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. Зазвичай це виконують до годування чи після хворого через фістулу.
Зовнішнє застосування лікарських препаратів
Застосування лікарських препаратів через шкіру
а) змащування шкіри:
На пластмасову або дерев’яну паличку намотати маленький жмуток стерильної вати.
Ватний тампон змочити дезінфікуючим розчином (йодонат, 1% спиртовий розчин діамантового зеленого) для проведення знезараження порушень цілості шкіри (наприклад, для знезараження подряпин).
Змастити шкіру на місці ушкодження і навколо нього.
Для проникнення дезінфікуючої речовини в товщу шкіри, змащування робити 2-3 рази на день і декілька днів.
При гноячкових висипах шкіру змастити навколо вогнищ ураження в напрямку від периферії до центру.
Якщо потрібно змастити волосисту частину тіла, волосся можна вистригти. Якщо цього зробити не можна, то змастити шкіру та волосся в напрямку росту волосся.
б) розтирання шкіри: це спосіб введення лікарських препаратів через шкіру без порушення її цілісності. Під впливом тертя та розминання шкіра розігрівається, в ній посилюється крово- та лімфообіг, розширюються вивідні протоки сальних та потових залоз, через які речовина легко всмоктується. Розтирання шкіри проводиться у тих ділянках, де відсутній волосяний покрив.
Шкіру в ділянці розтирання ретельно вимити теплою водою з милом.
Зробити легкий масаж шкіри (для покращення крово- та лімфообігу і для кращого всмоктування лікарського препарату).
Налити на чисту долоню невелику кількість рідини (камфорного спирту, 70 етилового спирту, меновазину), нанести на шкіру, рівномірно розподілити по її поверхні. Коловими рухами пальців рідину втирати у шкіру, поки остання не стане сухою. Потім налити ще трохи рідини на долоню і повторити все спочатку. Так зробити декілька раз протягом 3-5 хв.
Після розтирання пацієнта вкрити ковдрою.
в) застосування мазі: мазь на жировій основі затримує випаровування води, закупорює вивідні протоки сальних і потових залоз. Під впливом мазі розм’якшується роговий шар, що посилює вбирання лікарської речовини шкірою. Отже, ліки що входять до складу мазі, проникають у шкіру глибше. Є декілька способів застосування мазі:
1 спосіб:
Очистити шкіру ураженої ділянки.
Нанести мазь (0,5-1 г) за допомогою стерильного шпателя або видавлюючи її із тюбика.
Шпателем розподілити мазь рівномірно тонким шаром.
Змащену ділянку деякий час не закривати одягом.
2 спосіб:
Очистити шкіру ураженої ділянки.
Зробити легкий масаж.
Нанести мазь, рівномірно розподіляючи її по поверхні шкіри.
Змащену шкіру розтерти протягом 3-5 хв.
Накласти на ділянку втирання мазі чисту полотняну серветку.
Пацієнта вкрити ковдрою.
3 спосіб:
Очистити шкіру ураженої ділянки.
Накласти невелику кількість мазі на стерильну марлеву серветку.
Марлеву серветку з маззю прикріпити до ураженої ділянки лейкопластирем.
4 спосіб:
Очистити шкіру ураженої ділянки.
Марлеву серветку з маззю накласти на уражену ділянку.
Компресний папір зробити за розміром на 2-3 см більшим від марлевої серветки.
Накласти компресний папір на марлеву серветку.
Зафіксувати компрес бинтовою пов’язкою так, щоб він щільно прилягав до поверхні шкіри, але не обмежував рухів і не здавлював кровононосних судин. Таку пов’язку можна тримати протягом 12-24 годин.
5 спосіб:
Нанести 0,5-1 г мазі (наприклад 2% мазі «Нітро») на шкалу дозованого паперу, який входить в комплект з тюбиком, заповненим маззю.
Папір з маззю щільно прикріпити до шкіри верхньої частини грудної клітки, де відсутнє волосся, притримувати рукою, поки не зменшиться біль у серці.
г) застосування пластиру: пластирі є різні: фіксуючий, бактерицидний, гірчичний, мозольний та інші. Бактерицидний пластир застосовують так:
Очистити шкіру ураженої ділянки.
Зняти захисну плівку пластиру.
Закріпити пластир, розгладжуючи його липку частину пальцями.
Зняти пластир через 2-3 дні.
д) застосування присипки: присипка застосовується для зменшення подразнення шкіри, її підсушування та дезінфекції.
Присипку застосовувати після душу, ванни або місцевого туалету наміченої ділянки шкіри.
Флакон з присипкою декілька струсити.
Зняти кришку з флакона.
Змінюючи положення обідка верхньої частини флакона зробити так, щоб отвори на зовнішній і внутрішній частинах співпали.
Повернути флакон догори дном і нанести, отряхуючи його, порошок на ушкоджену ділянку шкіри.
При дерматиті, початковій стадії гострої екземи для зменшення запального процесу, болю і свербіння можна використовувати суміш порошків за призначенням лікаря.
Застосування лікарських препаратів через слизову оболонку очей
Попередня підготовка до виконання навику:
перевірити термін придатності крапель в очі, очної мазі;
очні краплі, які зберігались в темному та прохолодному місці (але не в холодильнику) перед застосуванням підігріти до температури тіла; для цього флакон з ліками можна потримати в руці 3-5 хв.;
запропонувати пацієнту зручно сісти, відхилити злегка голову назад;
вимити руки з милом (бажано бактерицидним) під проточною водою, витерти чистим рушником, обробити 70˚ етиловим спиртом;
Основні етапи виконання процедур:
а) закапування крапель в очі:
В стерильну піпетку з тупим заокругленим кінцем набрати до третини її об’єму лікувальну рідину так, щоб вона на потрапила до гумового балончика. Запам’ятайте! Піпеткою з відбитим кінцем користуватись не можна!
Якщо пацієнту необхідно закапати краплі в нижню зону кон’юнктиви, то попросіть його спрямувати погляд вверх; пальцем лівої руки відтягніть нижню повіку трохи вниз.
Якщо пацієнту необхідно закапати краплі в ділянку верхньої зони краю рогівки, то попросіть його погляд спрямувати вниз; пальцем лівої руки відтягніть верхню повіку трохи вверх.
Тримаючи правою рукою заповнену піпетку вертикально до ока і не торкаючись вій пацієнта, ввести в кон’юнктивальний мішок 1-2 краплі лікарської речовини. (мал. 3.1.)
Порекомендувати пацієнту після закапування постаратися не закривати око, а потримати його хвилину-другу відкритим.
Залишки лікарського препарату зібрати ватним тампоном.
Якщо необхідно закапати краплі в друге око – бажано використати іншу стерильну піпетку. Це повністю виключить інфікування введено розчину.
Дітям і збудженим дорослим пацієнтам закапують краплі в око із будь-якого зручного положення в той момент, коли хоч трохи вдається відкрити очну щілину.
При різкому блефароспазмі пацієнту, який лежить на спині, після туалету шкіри навколо ока за допомогою стерильного ватного тампона, зволоженого розчином фурациліну 1:5000, закапати декілька крапель в шкірну ямку біля внутрішнього кута очної щілини, а потім розкрити пальцями повіки і впустити краплі в кон’юнктивальний мішок.
Скляну частину піпетки продезінфікувати в 3% розчині перекису водню 80 хв., промити під проточною водою, простерилізувати у сухожаровій або методом кип’ятіння. Гумову частину піпетки занурити в 3% розчин перекису водню на 80 хв. для дезінсекції, а потім промити її у дистильованій воді і з’єднати з скляною частиною піпетки. Стерильні піпетки зберігати в асептичних умовах.
Мал. 3.1. Закапування крапель в очі в положенні хворого сидячи (а) і лежачи (б)
б) закладання очної мазі:
На широкий кінець стерильної очної скляної палички взяти необхідну кількість мазі.
Пальцем лівої руки відтягнути нижню повіку трохи вниз.
Правою рукою взяти паличку з маззю і, тримаючи її паралельно краю повіки, притулитися нею до нижньої перехідної складки.
Запропонувати пацієнту зімкнути повіки і лише після цього паличку обережно вийняти горизонтальним рухом по направленню до скроні, залишаючи мазь за повікою.
Прикласти стерильний ватний тампон до зімкнутих повік і зробити легкий масаж, щоб мазь рівномірно розподілилась на поверхні очного яблука.
Закладання очної мазі здійснити безпосередньо із очного тюбика, рухаючи його від внутрішнього до зовнішнього кута ока і обережно витискуючи мазь на кон’юнктиву нижньої повіки на її межі з очним яблуком. (мал. 3.2)
Мал. 3.2. Закладання очної мазі:
а) із шприц-тюбика; б) скляною паличкою
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 34