Ім'я файлу: Догляд за хворими.doc
Розширення: doc
Розмір: 5921кб.
Дата: 28.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Характеристика звуків.docx
Розширення: doc
Розмір: 5921кб.
Дата: 28.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Характеристика звуків.docx
Класифікація лихоманок за етіологією:
інфекційна лихоманка– лихоманка, що виникає при інфекційних хворобах і обумовлена впливом на організм продуктів обміну або розпаду збудника, а так само ендогенних пірогенів, що утворюються при інфекційних процесах;
гнійно-резорбтивна лихоманка (ранова токсико-резорбтивна, лихоманка Пирогова-Пастера-Лістера, сепсису) – лихоманка, обумовлена всмоктуванням токсичних продуктів з вогнища гнійного запалення;
неінфекційна лихоманка – лихоманка, не пов'язана з інфекційним процесом, а частіше обумовлена асептичним автоімунним ушкодженням тканин, подразненням непотових рецепторних зон, виділенням в організм пірогенних речовин;
аліментарна лихоманка – лихоманка в грудних дітей, викликана неадекватним складом їжі (частіше при недостатній кількості води);
сольова лихоманка розвивається при некомпенсованій затримці хлориду натрію в організмі, спостерігається в дітей грудного віку при порушенні харчування;
молочна лихоманка– лихоманка, що виникає при гострому застої молока в молочних залозах.
1 2 3 4 5Мал. 2.10. Види лихоманок за ступенем підвищення температури
1 – субфебрильна; 2 – помірно підвищена; 3 - висока; 4 - дуже висока 5 – гіперпіретична.
Типи температурних кривих в залежності від характеру
добового коливання температури
1 2 3
4 5 6
Мал. 2.11. Типи температурних кривих в залежності від характеру добового коливання температури
1 – постійна лихоманка; 2 – послабляюча лихоманка; 3 – лихоманка, що перемежається;
4 - гектична лихоманка; 5 - інвертована лихоманка; 6 - неправильна лихоманка.
Мал. 2.12. Хвилеподібна лихоманка
Мал. 2.13. Поворотна лихоманкаСтадії лихоманки та їх коротка характеристика
У перебігу лихоманки розрізняють 3 стадії або періоди: стадія підвищення температури або стадія наростання, стадія збереження високої температури або стадія розпалу й стадія зниження температури.
Стадія наростання або підвищення температури характеризується швидким (протягом декількох годин), повільним (протягом декількох днів), або дуже повільним (протягом тижня) підйомом температури, що обумовлено зменшенням тепловіддачі внаслідок спазму периферичних кровоносних судин. Швидкий підйом температури часто супроводжується ознобом, головним болем, ниючим болем у всьому тілі; спостерігається при крупозній пневмонії, бешиховому запаленні, скарлатині, малярії, зворотному тифі, більш повільний початок характерний для черевного тифу.
Стадія розпалу або вершина – стадія збереження температури на високому рівні тривалістю від декількох годин до декількох тижнів. У цей період одночасно посилені теплопродукція й тепловіддача. Хворі скаржаться на відчуття жару, загальну слабість; при значному підвищенні температури може виникнути марення, галюцинації, іноді хворі можуть перебувати в несвідомому стані. Під час лихоманки в першу чергу порушується обмін речовин: з одного боку, знижується апетит, процеси переварювання й усмоктування живильних речовин, що супроводжується згорянням власних тканин організму (вуглеводів печінки, жирової тканини, піддаються розпаду білки організму); а з іншого боку, порушуються процеси згоряння речовин (посилений розпад речовин відбувається не до кінця), що приводить до нагромадження в організмі недоокислених проміжних речовин, які отруюють клітини й тканини організму. Зниження функції нирок порушує виведення токсичних продуктів обміну. Отруєння нервової системи недоокисленими продуктами обміну проявляється головним болем, безсонням, а іноді й порушенням свідомості, маренням, галюцинаціями. З боку серцево-судинної й дихальної систем спостерігається зниження артеріального тиску, прискорення пульсу й дихання пропорційно висоті температури.
Стадія зниження температури може протікати зі швидким спадом температури протягом декількох годин – критичне падіння, криза (крупозна пневмонія, малярія) або поступовим зниженням протягом декількох днів – літичне падіння, лізис (черевний тиф, скарлатина).Літичне зниження температури тіла відбувається поступово й безпечно для хворого. Критичне зниження температури може мати несприятливі наслідки; різке зниження температури, що супроводжується рясним потовиділенням, може привести до розвитку гострої судинної недостатності – колапсу. Стан хворого різко погіршується: пульс стає частим, слабкого наповнення, дихання часте поверхневе, свідомість сплутана; хворий блідий, покритий холодним потом. Якщо не надати невідкладну допомогу, хворий може загинути.
Після закінчення лихоманки, у період одужання, часто спостерігається спад температури до субнормальних цифр із відсутністю добового коливання (монотермія). Тимчасове підвищення температури в післяпропасний період (холера, черевний і сипний тиф, крупозна пневмонія) необхідно врахувати при диференціюванні можливих ускладнень і рецидивів.
І, нарешті, велике діагностичне значення має перебіг лихоманки й загальний вид температурної кривої, що часто буває настільки характерним, що дозволяє зробити правильний висновок про захворювання, його формі й перебіг (малярія). Типова температурна крива характерна для черевного, сипного й зворотного тифів, кору, скарлатини, віспи, крупозної пневмонії, малярії, бруцельозу. Атипичні температурні криві спостерігаються при грипі, гострому ревматизмі, дифтерії, дизентерії, туберкульозі, гнійному сепсисі. Нерідко вже сама неправильна лихоманка має діагностичне значення.
Догляд за хворими з лихоманкою
Догляд за хворим у стадії підвищення температури
1. Укласти хворого в ліжко.
2. Тепло закутати в ковдру.
3. До ніг прикласти грілки.
4. Дати хворому гаряче питво (молоко з медом, чай з малиною, калиною або липою).
Догляд за хворим у стадії збереження високої температури
1. На чоло покласти холодну примочку (можна додати столову ложку оцту на склянку холодної води) для полегшення головного болю.
2. Годувати хворого 6-7 разів на добу (навіть у нічний час) висококалорійною, легкозасвоюваною, вітамінізованою рідкою або напіврідкою їжею (бульйон, картопляне пюре, молоко, сметана, кефір, фрукти, ягоди).
3. Давати хворому часте, але невеликими порціями питво (відвар шипшини, молоко з медом або содою, овочеві, фруктові і ягідні соки, лужну мінеральну воду) для виведення токсичних продуктів з організму.
4. Після прийому їжі прополоскати рот кип'яченою водою. Кілька разів на добу проводити туалет ротової порожнини. Тріщини на губах змазати звіробійною або обліпиховою олією або 10% розчином бури в гліцерині.
5. Вчасно міняти натільну білизну після потовиділення; проводити обробку шкіри.
6. Проводити профілактику пролежнів, запалення легенів: стежити, щоб хворий тривалий час не перебував у тому самому положенні, особливо на спині; повертати його на бік, надавати напівсидяче положення.
7. Регулярно провітрювати приміщення, але без протягів, попередньо вкутавши хворого.
Протягом усього періоду лихоманки хворий повинен дотримуватись ліжкового режиму.
Догляд за хворим у стадії порушення свідомості й галюцинацій
Запам'ятайте! Будьте дуже уважні до хворого в стані марення й галюцинацій, тому що такий хворий може травмувати себе й навколишніх.
1. При перших ознаках порушення свідомості сповістити лікаря й підсилити пильність у догляді за таким хворим.
2. Створити для хворого повний спокій і по можливості індивідуальний пост медсестри, санітарки або родичів хворого.
3. По можливості ізолювати хворого.
4. Зафіксувати хворого у ліжку за допомогою спеціальних поясів.
5. По призначенню лікаря вводити хворому медикаменти (в/м 50% анальгін 2 мл, 1% дімедрол 1-2 мл, 2,5% аміназин 2 мл).
6. Використати фізичні методи зниження температури: холодні примочки й закутування, міхур з льодом на голову, грілки з холодною водою на сонні й плечові артерії (при температурі вище 38 ˚С)зазначені методи охолодження використати тільки після хіміотерапевтичних засобів, які знімають спазм судин шкіри й впливають на центри терморегуляції; інакше охолодження буде підсилювати теплопродукцію й збільшувати гіпертермію.
Догляд за хворими в стадії зниження температури
Догляд за хворими в стадії зниження температури тіла полягає у виконанні заходів аналогічно стадії підвищення температури тіла. Особливо звернути увагу на стан серцево-судинної системи хворого при критичному зниженні високої температури тіла: при сильному потовиділенні відбуватися зневоднювання організму й може розвитися колапс.
Невідкладна допомога при колапсі:
Опустити головний кінець ліжка (функціонального ліжка), забрати подушку з-під голови хворого.
Підняти ножний кінець ліжка на 30-40 см. Викликати лікаря.
Дати випити хворому міцний солодкий чай або каву.
До ніг прикласти грілку.
По призначенню лікаря ввести підшкірно 10% розчин кофеїн-бензоат натрію 1 мл і 10% розчин сульфокамфокаїна 2 мл.
При поліпшенні стану хворого перемінити йому натільну й постільну білизну.
Гіпотермія – порушення теплового балансу в організмі, що приводить до зниження температури тіла. Гранично низька температура організму, при якій можливе відновлення функцій організму, називається «біологічним нулем». Для людини таким «біологічним нулем» є температура тіла 24–26˚С. Температура трохи вище величини «біологічного нуля», що супроводжується зменшенням рухливості й чутливості, називається температурою холодового наркозу, що для людини становить 31–35˚С. Порушення теплового балансу може бути викликане: а) значним зниженням температури зовнішнього середовища й посиленням тепловіддачі; б) різким зниженням теплопродукції; в) сполученням цих умов. Найбільш частим механізмом розвитку гіпотермії є посилення тепловіддачі, при цьому чітко виражені дві фази: пристосування (компенсації) і зриву механізмів компенсації (декомпенсації).
При зниженні температури навколишнього середовища в організмі рефлекторно виникають пристосувальні реакції у вигляді звуження периферичних судин, збільшення роботи серця, підвищується артеріальний тиск й швидкість кровотоку, уповільнюється дихання, підвищується м'язовий тонус, тремтіння (озноб), підвищення споживання кисню й посилення обміну речовин, що сприяє зменшенню тепловіддачі й збільшенню теплопродукції, збереженню нормальної температури тіла.
Зниження температури тіла до 30–32˚С: в організмі порушуються компенсаторні механізми, розвиваються зворотні зміни функцій: виникає задишка, збільшується робота серця, підвищується артеріальний тиск й швидкість кровотоку, м'язове тремтіння (озноб), різко підсилюється обмін речовин. Поступово частота й сила серцебиття, ритм і глибина дихання слабшають; виникають сонливість і скутість рухів (фаза компенсації).
Зниження температури тіла до рівня 26–27˚С: прогресивно слабшає серцева діяльність (частота й ритм), сповільнюється швидкість кровотоку, пригнічується дихання, знижується інтенсивність обмінних процесів. Рухова скутість наростає, м'язове тремтіння зникає, розвивається ригідність м'язів; порушується свідомість, слабшають зіничні й периферичні рефлекси. Наступає стадія декомпенсації (стан холодового наркозу), що характеризується пригніченням функції кори головного мозку, а потім нижче розташованих підкіркових і бульбарних центрів.
Зниження температури тіла нижче 26–27˚С характеризується фазою вгасання життєвих функцій організму: крива дисоціації гемоглобіну зміщується вліво, розвивається виражена гіпоксія, порушення роботи серця (аж до фібриляції шлуночків), гіпотензія, розвиток генералізованого набряку, поверхневе періодичне дихання, різке зниження м'язового тонусу, зникнення спинальних і зіничних рефлексів (арефлексія), хворі непритомніють (кома). Смерть наступає від зупинки дихання.
У патологічних умовах гіпотермія наступає порівняно рідко: при розладах кровообігу, масивних крововтратах, виснаженні, деяких ендогенних інтоксикаціях (уремія, діабетична кома), інфекціях (холера), під дією наркотиків і жарознижуючих препаратів. У цих випадку температура тіла знижується не більш, ніж на 1-2 ºС.
Невідкладна допомога й догляд за хворим. При гіпотермії легкого ступеня досить хворого зігріти, помістивши його в натоплене приміщення або зігріти його ковдрами, дати тепле питво. При помірній гіпотермії необхідно відновити температуру тіла, помістивши хворого в теплу ванну з температурою води 40–42˚С із особливою обережністю (можливий розвиток фатальних аритмій). У хворих з вираженою гіпотермією застосування теплої ванни може привести до розвитку шоку від перегріву, тому в даному випадку методом лікування є гемодіаліз із введенням підігрітої крові або перітонеальний діаліз, при якому діалізат зігрівають до 37ºС. Важливо відновити температуру міокарда, тому що, поки його температура не досягне оптимального рівня, дефібриляція шлуночків може виявитися неефективною. Одночасно проводять кисневу терапію (штучну вентиляцію легенів); контролюють рівень газів, електролітів (калію) і РН крові; збільшують обсяг крові для профілактики розвитку інфаркту або шоку при надмірному зігріванні.
ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ГЕМОДИНАМІКИ Й ДИХАННЯ
Основними показниками стану гемодинаміки є пульс і артеріальний тиск; а показниками дихання – його частота, глибина, ритм і тип дихання.
Пульс – це поштовхоподібні коливання стінок артерій внаслідок руху крові й зміни тиску при скороченні серця. Характеристика пульсу залежить від діяльності серця й стану артерій, а також змінюється при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої температури, при дії деяких лікарських препаратів, алкоголю.
Найпростішим методом дослідження пульсу є його пальпація, яку проводять там, де артерії розміщені поверхнево. З діагностичною метою пульс визначають на різних артеріях: сонній, скроневій, стегновій, підключичній, плечовій, променевій, підколінній, задній великій гомілковій, артеріях тилу стопи. Найчастіше пульс визначають пальпаторно на променевій артерії між шилоподібним відростком променевої кістки й сухожиллям внутрішнього променевого м'яза. (мал. 2.14) Спочатку оцінюють симетричність пульсу визначення його одночасно на двох руках. Руки пацієнта повинні знаходитись на рівні серця в положенні, середнім між супінацією й пронацією. Руку досліджуваного беруть у ділянці променево-зап'ястного суглобу великим пальцем ззовні та знизу, а пучками четвертого, середнього та вказівного пальців – зверху й, відчувши пульсуючу артерію в зазначеному місці, з помірною силою притискають її до внутрішньої поверхні променевої кістки. При однакових властивостях пульсу на обох руках дослідження продовжують на одній руці, звертаючи увагу на ритм пульсу, його частоту, наповнення й напруження. Якщо є різниця в наповненні пульсу (аномалії розвитку, звуження або здавлювання однієї з артерій), інші його властивості визначають на тій променевій артерії, де пульсові хвилі чіткіші.
Мал. 2.14. Визначення пульсу: а) на обох руках; б) на скроневій артерії; в) на сонній артерії
Ритм пульсуоцінюють за регулярністю пульсових хвиль, які виникають одна за одною. Якщо пульсові хвилі з’являються через однакові проміжки часу, це свідчить про правильний ритм (ритмічний пульс); при різних інтервалах між пульсовими хвилями ритм пульсу неправильний (неритмічний пульс). У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однаковим інтервалами між пульсовими хвилями, а також може спостерігатися так звана дихальна аритмія – збільшення частоти пульсу під час вдиху й сповільнення під час видиху, яка зникає при затримці дихання.
Частота пульсу– це кількість пульсових коливань за 1 хвилину, яка залежить від діяльності серця. У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 60-80 за 1 хвилину. Щоб визначити частоту пульсу за 1 хв. проводять її оцінку протягом 15 с і одержане число множать на 4. Якщо пульс аритмічний, то його рахують протягом 1 хвилини. Частота пульсу понад 90 за 1 хв. називають тахікардією, а частоту менше ніж 60 за 1 хв. – брадикардією. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох факторів: віку – найбільша частота пульсу в перші роки життя; статі – у жінок пульс на 5–10 частіший, ніж у чоловіків; від фізичної роботи і психічного стану (страх, гнів, біль) – пульс прискорюється, а під час сну пульс сповільнюється. Причиною тривалої тахікардії може бути підвищення температури тіла: підвищення температури тіла на 1˚Сприскорює пульс на 8-10 за 1 хвилину. Особливо тривожним симптомом є падіння температури з наростаючою тахікардією. Брадикардія спостерігається у пацієнтів, які одужують після важких інфекційних захворювань, захворювань мозку, ушкодженні провідникової системи серця.
Напруження пульсу – це ступінь опору артерії натиску пальця. Його визначає сила, з якою необхідно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, що зумовлено діяльністю серця і тонусом судинної стінки. При захворюваннях, що супроводжуються підвищенням тонусу артерії при гіпертонічної хвороби судину здавити важко – такий пульс називають напруженим або твердим. При різкому падінні артеріального тонусу при колапсі пульс м’який (достатньо легкого натискування на артерію, як пульс зникає).
Наповнення пульсу – це ступінь наповнення кров’ю артерії під час систоли серця, що залежить від величини серцевого викиду, тобто від кількості крові, яку викидає серце в судини під час свого скорочення. Для визначення наповнення пульсу спочатку надавлюють проксимально розміщеним пальцем на стінку артерії так, щоб дистально розміщений палець зміг визначити характер артерії, коли вона не наповнена кров’ю, а потім тиск проксимально розміщеного пальця припиняють і отримують пальпаторне відчуття в момент максимального наповнення артерії кров’ю і по ступеню наповнення артерії відрізняють повний і пустий пульс. При доброму наповненні відчуваємо під пальцями високу пульсову хвилю, а при поганому – малі пульсові хвилі.
Величина пульсу. Величина пульсового поштовху об’єднує наповнення і напруження пульсу. Вона залежить від ступеня розширення артерії під час систоли і від її спадання у момент діастоли. Це в свою чергу залежить від наповнення пульсу, величини коливання артеріального тиску і еластичності судини. При збільшенні ударного об’єму крові, значному коливанні тиску в артерії і зниженні тонусу стінки артерії величина пульсової хвилі зростає і пульс стає великим або високим. Зменшення ударного об’єму, мала амплітуда коливань артеріального тиску, підвищення тонусу стінки артерії зменшують величину пульсових хвиль – малий пульс. При гострій серцевій недостатності, шоку, значній крововтраті величина пульсу стає такою незначною, що його ледве можна визначити – це ниткоподібний пульс.
Форма (швидкість) пульсу – це швидкість зміни об’єму артерії, яка пальпується. При швидкому розтягненні стінки артерії і такому ж швидкому її спаданні визначається швидкий пульс, а при повільному підніманні та повільному спаданні пульсової хвилі – повільний пульс.
Реєстрація пульсу. Частоту, ритм, наповнення і напруження пульсу записують щоденно в історії хвороби, а на температурному листу частоту пульсу позначають червоним кольором з наступним зображенням у вигляді кривої лінії, аналогічно температурі тіла. Необхідно пам’ятати, що на шкалі «П» (пульс) є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хвилину. При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 «ціна» однієї поділки дорівнює 2, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хвилину «ціна» однієї поділки дорівнює 4.
Найбільш важливими для оцінки стану здоров’я людини є аритмії, які зустрічаються переважно при захворюваннях серцевого м’яза або провідникової системи серця, рідше – внаслідок розладу діяльності блукаючого або симпатичного нервів. До таких видів аритмій відносять екстрасистолію та миготливу аритмію. Екстрасистолічна аритмія, під час якої між двома черговими скороченнями серця виникає додаткова систола (екстрасистола); пауза, що виникає за екстрасистолою (компенсаторна пауза), є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути одинокими і груповими. Напади екстрасистолічної тахікардії, які тривають від декількох секунд до кількох днів, називають пароксизмальною тахікардією. Миготлива аритмія характеризується відсутністю закономірності ритму і наповнення пульсу, малі й великі пульсові хвилі виникають хаотично, що свідчить про важке ушкодження міокарду. Часто при миготливій аритмії може розвитися дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові, а деякі скорочення настільки слабкі, що пульсова хвиля не досягає периферичних артерій і не визначається пальпаторно. Тому при миготливій аритмії обов’язково треба порахувати спочатку частоту серцевих скорочень, а потім частоту пульсу на променеві артерії – різниця між цих двох показників і визначає дефіцит пульсу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 34