Ім'я файлу: Програма_написання_курсових робіт.doc
Розширення: doc
Розмір: 1611кб.
Дата: 10.03.2021
скачати
Розширення: doc
Розмір: 1611кб.
Дата: 10.03.2021
скачати
Проектування тактики дослідження
Тактика дослідження — це серія операцій, що уточнюють та конкретизують пошуково-дослідну діяльність. ЇЇ можна визначити як систему локальних практичних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети дослідження. До тактики дослідження відносять:
об'єкт дослідження;
предмет дослідження;
гіпотеза дослідження;
задачі дослідження;
методи дослідження;
етапи дослідження.
Рекомендації:
1. Випишіть на аркуш свою тему та мету курсової. У темі підкресліть ключове поняття, а в меті ту її частину, яку слід перетворити у ході свого дослідження. Вони мають співпадати, якщо визначені правильно. Цей загальний компонент у формулюванні теми та меті і є предмет дослідження.
2. Визначте умови, в яких буде вивчатися та перетворюватись предмет. Ці умови і є науковий та практичний простір дослідження.
3. Наступний крок — формулювання гіпотези. Будьте уважні: а) обрані шляхи та засоби не можуть виходити за рамки об'єкта дослідження; б) шляхи та засоби мають строго відповідати тим діям, що позначені у меті. Не робіть гіпотезу великою та складною.
4. Далі розробіть задачі дослідження, вони досягаються через гіпотезу.
5. Співвіднесіть задачі з метою свого дослідження: вони не можуть бути ширше мети та складніше за неї. Поміркуйте, якщо ви розв'яжете всі задачі, чи досягнете ви мети?
6. Підберіть уважно методи для кожної поставленої задачі. Підбір методів дослідження залежить від поставлених задач. Якщо є задача вивчення теорії, то потрібні такі методі, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, абстрагування тощо; якщо поставлена задача розробки методичних рекомендацій, то для її вирішення потрібні методи проектування, моделювання тощо
7. Далі визначте етапи вашого дослідження. Їх, как мінімум, має бути три: робота над теорією, експериментальна частина, узагальнююча частина, пов'язана з оформленням роботи.
Ще раз перевірте весь сформульований науковий апарат свого дослідження, починаючи з актуальності теми.
Самоекспертіза дослідження
Самоекрспетіза дослідження — це самостійна оцінка виконавцем з точки зору наукової та практичної цінності. Проводиться вона по завершенню всього дослідження як самоаналіз самої діяльності та результатів. Однак, прийнято, що визначення наукової та практичної значущості пишеться у вступі.
Рекомендації:
Спрогнозуйте наукову та практичну значимість. Можливо, що саме наукова новизна та практична значущість стануть критеріями правильно поставленої мети та розробленої гіпотези.
По завершенню роботи ще раз виконайте цю роботу — визначте наукову новизну та практичну значимість.
Порівняйте свій прогноз з висновками самоекспертізи по завершенню дослідження та визначте, наскільки вони збігаються між собою. Чим ближче вони за змістом, тим правильніший Ваш науковий апарат.
Запитання та завдання
1. Назвіть компоненти наукового апарату дослідження. Схарактеризуйте кожен з них.
2. Як співвідносяться у педагогічній діяльності мета та завдання?
3. Чи згодні Ви з такими висловленнями: „Мета виправдовує засоби”, „Мета визначає зміст та засоби діяльності”, „Велика енергія народжується тільки для великих цілей”.
4. Конкретизуйте такі теми психолого-педагогічного досліджень:
а) „Розвиток логічного мислення”;
б) „Естетичне виховання дітей”;
в) „Математичний розвиток дітей”.
1.3. Методи дослідження
Досліднику, щоб вирішити всі поставлені завдання, необхідно орієнтуватися на використання певної сукупності способів, засобів та прийомів наукового пізнання.
Метод (від грецького methodos − шлях до чого-небудь) − у найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод − це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв’язку та розвитку, спосіб досягнення поставленої мети й завдань дослідження і відповідає на запитання: „Як пізнавати?”.
Методика дослідження− це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження. Свідоме застосування науково обґрунтованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову сприймання нових знань. Дослідник, який добре знає методи дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за принципом „спроб і помилок”. Звісно, що точні та правильні методи − не єдині компоненти, що забезпечують успішність наукового дослідження. Методи не можуть, наприклад, замінити творчу думку дослідника, його здатність аналізувати, робити висновки й передбачення. Але застосування правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети й забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод наукового пізнання слід розглядати як систему регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності людини. Методів пізнання об’єктивної дійсності відомо дуже багато. Правильний вибір методів дослідження потребує знання їх класифікації.
Класифікація системи методів наукового дослідження представлена у вигляді схеми 1.
Розглянемо кожен метод детально.
Методи емпіричного дослідження
Спостереження − це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, що постають об’єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об’єктів реальності, роблячи їх вихідними об’єктами наукового дослідження.
Схема 1. Методи наукового дослідження
У соціології і соціальній психології розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі й аналізує події начебто „зсередини”.
Спостереження має відповідати таким вимогам:
− передбачуваність (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);
− планомірність (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
− цілеспрямованість (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
− вибірковість (спостерігач активно шукає потрібні об’єкти, риси, явища);
− системність (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Порівняння − це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, що може бути властивим двом або кільком об’єктам дослідження. Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги: порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об’єктивна спільність; порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.
Вимірювання − це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об’єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимірювання ґрунтується на порівнянні матеріальних об’єктів.
Найважливішою складовою наукових досліджень є експеримент − апробація знання досліджуваних явищ у контрольованих або штучностворених умовах. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно й цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін „експеримент” (від латинського ехреrітепtит − спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища в певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент − важливий елемент наукової практики, вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об’єктів матеріального світу. У методологічному аспекті експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності.
Експеримент проводять:
− при необхідності визначення в об’єкта раніше невідомих властивостей;
− при перевірці правильності теоретичних побудов;
− при демонстрації явища.
Переваги експериментального вивчення об’єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:
− під час експерименту є можливість вивчати явище „у чистому вигляді”;
− в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;
− існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.
Дослідження об’єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв’ювання, тестування), експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).
Опитуваннядає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв’ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов’язаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об’єкта дослідження.
Різновидом вибіркового опитування є тестування,яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об’єкта, засобів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі − на початковому етапі дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних.
Метод експертних оціноквикористовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальною групою; експертів (5 − 7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу − посади, наукового ступеня, стажу роботи тощо.
Методи теоретичного дослідження
Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний та інші методи системного аналізу, що передбачають вивчення складних об’єктів, систем у комплексі. Тут широко використовуються комп’ютерні технології для вирішення й аналізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.
До методів теоретичного дослідження слід також віднести: метод сходження від абстрактного до конкретного; метод ідеалізації; метод формалізації; аксіоматичний метод.
Сходження від абстрактного до конкретного − це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього − до конкретного в мисленні.
Метод ідеалізації − розумове конструювання об’єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об’єкти певних притаманних їм властивостей і наділити (розумово) ці об’єкти окремими нереальними й гіпотетичними властивостями.
Формалізація − метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Переваги формалізації: вона забезпечує узагальнений підхід до вирішення проблем; символіка надає стислості та чіткості фіксації значень; однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови); дає змогу формувати знакові моделі об’єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Завдяки своїй специфічності формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв’язання пізнавальних проблем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об’єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).
Формалізація, як правило, пов’язана із застосуванням математичного апарату. Формалізація як метод, зводить дослідження реальних змістових сторін об’єктів, властивостей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об’єктів); широко застосовується при математичному моделюванні в багатьох галузях науки.
Серед великого різноманіття загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють розумового відтворити досліджуваний об’єкт у всій його об’єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв’язки та закономірності розвитку.
Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіоматичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.
Аксіоматичний метод − це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі твердження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.
Методи досліджень, що здійснюються на емпіричному та теоретичному рівнях
Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) - це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраговані властивості і відношення пов'язуються з відомими класами об'єктів («метал», «натуральне число», «рослина»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані («корисність», «краса», «моральність»).
Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чистому вигляді », тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» взагалі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний глибоко зрозуміти будь-яке конкретне явище.
Процес абстрагування проходить два етапи.
Перший етап:виділення важливого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).
Другий етап:він полягає у тому, що один об'єкт замінюється іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.
Абстрагування може застосовуватись до реальних і абстрактних об'єктів (таких, що вже раніше пройшли абстрагування). Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.
Існують деякі види абстракції:
- ототожнення - утворення понять шляхом об'єднання предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);
ізолювання - виділення властивостей і відношень,
нерозривно пов'язаних з предметами, і позначення їх певними назвами;
конструктивізацїі- відволікання від невизначеності меж реальних об'єктів (зупиняється безперервний рух тощо);
актуальної нескінченності - відволікання від незавершеності (і завершеності) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);
потенційної здійсненності — відволікання від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).
Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і передусім з аналізом і синтезом.
Аналіз— це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.
Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.
Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.
Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.
Індукція і дедукція. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв’язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові. Існують два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).
Індукція (від латинського іпductio −наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас у цілому. Як метод дослідження індукції −це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.
Дедукція (від латинського deductio − виведення) − це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини здійснюється на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вважається будь-який вивід узагалі, у більш специфічному й найбільш поширеному розумінні − доведення або виведення твердження (наслідку) з одного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.
Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв’язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.
Узагальнення − логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об’єктивних явищ. Найпростіші узагальнення полягають в об’єднанні, групуванні об'єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об’єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об’єктів з різними основами об'єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від специфічних виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметом.
Моделювання − непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Сутність моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об’єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об’єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.
На другому етапі дослідження методи, що використовуються, мають цільове призначення − обробку отриманих даних, установлення залежності кількісних та якісних показників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і послідовність методів визначаються послідовністю обробки даних. Це методи статистичного аналізу.
Кореляційний аналіз−це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв’язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.
Факторний аналіздає можливість установити багатовимірні зв’язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак − факторів. У результаті послідовної процедури отримують фактори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.
Метод імплікаційних шкал−це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити на єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням.
Класифікація системи методів психолого-педагогічного дослідження
Сьогодні визначились певні підходи до побудови системи методів психології та педагогіки. У самому загальному випадку вони всі поділяються за степеню загальності на три групи:
І. Загальний метод наукового пізнання — діалектичний. У цьому пункті система методів психології та педагогіки співпадає з методами будь-якого наукового пізнання.
ІІ. Методи дослідження, що застосовуються у психології та педагогіці, і є загальними для низки наук. Ці методи часто називають загальнонауковими логічними методами пізнання.
| Загальнотеоретичні | Соціологічні | Соціально-психологічні | Математичні методи |
| Абстрагування | Анкетування | Соціометрія | Ранжування |
| Ідеалізація | Інтерв'ювання | Тестування | Шкалювання |
| Аналіз | Експертні опитування | Тренинг | Корреляція |
| Синтез | | | Статистичні |
| Порівняння | | | |
| Індукція | | | |
| Дедукція | | | |
ІІІ. Конкретні методи психології та педагогіки, що властиві тільки цим наукам
| Методи теоретичного дослідження | Методи емпіричного дослідження |
| Аналіз літератури, нормативної документації, продуктів діяльності учні | Спостереження |
| Аналіз понятійно-термінологічної системи | Бесіда |
| Побудова гіпотез | Педагогічні ситуації |
| Побудова розумового експерименту | Консиліум |
| Прогнозування | вивчення та узагальнення масового та індивідуального педагогічного досвіду |
| Моделювання | комплексний педагогічний експеримент (констатуючий, пошуковий, формуючий, контрольний) |
Е.І. Монсзон зазначає, що будь-яке психолого-педагогічне дослідження реалізується на трьох рівнях – емпіричному, теоретичному та методологічному, пропонує класифікувати відповідним чином і методи дослідження
На його думку, на першому рівні встановлюються нові факти науки й на основі їх узагальнення формулюються емпіричні закономірності. На другому – виділяються та формулюються основні, загальні педагогічні закономірності, що дозволяють пояснювати раніше відкриті факті, а також передбачити майбутні події. На третьому, методологічному, рівні на базі емпіричних та теоретичних досліджень формулюються загальні принципи та методи дослідження педагогічних явищ, побудови теорії. Таким чином, при цьому підході автором виділяються емпіричні, теоретичні та методологічні методи психолого-педагогічного дослідження.
В.І. Загвязинський уважає, що методи групують за різними ознаками. Так, наприклад, за призначенням розрізняють в одному випадку методи збору фактичного матеріалу, його теоретичної інтерпретації, спрямованого перетворення. В іншому випадку виділяє методи діагностики, пояснення, прогнозування, корекції, статистичної обробки матеріалу тощо. Разом з тим, з рівнями проникнення в сутність психолого-педагогічних явищ він визначає дві групи методів − емпіричного та теоретичного дослідження.
Подібний підхід до класифікації методів психолого-педагогічних досліджень можна зустріти в роботах В.П. Давидова. Він уважає, що в психології та педагогіці поділ методів дослідження на емпіричні та теоретичні умовний. Справа в тому, що в методичній системі цих наук загальнонаукові логічні методи дослідження, такі як аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, класифікація тощо, органічно вплітаються в метод бесіди, експерименту, аналізу результатів діяльності та інші традиційні методи цих наук. Виходячи з цього, В.П. Давидов умовно виділяє групи емпіричних та теоретичних методів психолого-педагогічного дослідження. Ця умовність дозволяє глибше розібратися в сутності системи методів, підвищити культуру дослідницької праці. До групи теоретичних методів він відносить теоретичний аналіз і синтез, абстрагування, конкретизацію, індукцію, дедукцію, метод моделювання. До групи емпіричних − спостереження, бесіду, опитувальні методи, експеримент та інші.
З названими групами методів В.П. Давидов та В.І. Загвязинський уважають можливим виділення в окрему групу допоміжних методів психолого-педагогічного дослідження, до яких належать математичні та статистичні методи інтерпретації результатів.
Разом з тим, класифікація, запропонована В.П. Давидовим, відрізняється тим, що в ній виокремлюється в окрему групу порівняльно-історичні методи психолого-педагогічного дослідження.
Узагалі методи дослідження визначаються конкретно поставленими завданням. Для вирішення кожного з них потрібні особливі методи. Якщо йдеться про вивчення теорії питання, то застосовуються теоретичні методи, наприклад, критичний, системний та інші види аналізу, узагальнення, індукція та дедукція тощо. Якщо йдеться про практику, то потрібні методи спостереження, експеримент, різні види опитування тощо. Особливо виділяються методи обробки отриманих даних конкретних фактів або статистичних показників. Тому визначають методи якісного та кількісного, тобто статистичного аналізу.
Запитання
Визначте поняття „метод дослідження”, „методика дослідження”.
Схарактеризуйте класифікацію методів дослідження.
Розкрийте методи теоретичного, емпіричного досліджень та методи на емпіричному та теоретичному рівнях дослідження.
Схарактеризуйте різні підходи до класифікації методів психолого-педагогічних досліджень.
1.4. Етапи психолого-педагогічного дослідження
Етапи дослідження визначаються послідовністю виконання всього дослідження. Т.І. Поніманська визначає такі етапи наукового дослідження:
І. Загальне ознайомлення з проблемою дослідження, обґрунтування її актуальності, визначення об'єкта та предмета, конкретної теми дослідження. Формулювання загальної і проміжної цілей дослідження і відповідних цілям завдань.
ІІ. Вибір методології – вихідної концепції, визначальних теоретичних положень, дослідницького підходу.
ІІІ. Формулювання гіпотези дослідження, вибір методів дослідження на основі специфіки змісту проблеми та завдань, поставлених дослідником.
ІV. Організація та проведення констатуючого експерименту з метою визначення вихідного стану педагогічного явища, що досліджується.
V. Організація та проведення формуючого експерименту, який спрямований на активне перетворення досліджуваного явища.
VІ. Проведення контрольного експерименту, який фіксує показники із досліджуваного об’єкту після застосування формуючих впливів.
VІІ. Теоретичний аналіз, інтерпретація та оформлення результатів дослідження. Визначення висновків і педагогічних рекомендацій та широке впровадження їх у практику.
Логіка дослідження.
Вибір теми – складання програми – визначення методологічного апарату – план – робота з літературними джерелами – корекція плану та програми – написання першого розділу – проведення експерименту – оформлення результатів експериментальної роботи (написання другого розділу) – вступ, висновки, список джерел, додатки – підготовка до захисту.
Важливим етапом дослідження є проведення експерименту.
Експериментяк дослідницький метод застосовується для вирішення науково-методичних завдань не тільки в психології, але і в педагогіці. Комплексний педагогічний експеримент відкриває можливості вивчати причиново-наслідкові зв’язки, внутрішні джерела розвитку, тобто виходити на теоретичний рівень дослідження досліджуваних питань.
Як відомо, експериментомназивається зміна або відтворення явища з метою його вивчення в найбільш сприятливих, чітко фіксованих і контрольованих умовах.
Оскільки в педагогічній сфері існує велика різноманітність ситуацій і цілей їх перетворення, то цілком зрозумілим стає різноманітність видів експериментів.
Типологія експериментів
Провідним видом експерименту є природний експеримент (проводиться в реальних умовах). Лабораторний експеримент проводиться студентами рідко.
Природний експеримент може бути констатуючиміформуючим. Констатуючий експеримент припускає вивчення стану об’єкта і предмета пізнання без його перетворення. Формуючий експеримент передбачає відкритий вплив на свідомість, почуття і поведінку людини у вигляді змінених умов життєдіяльності. Для виявлення стану, рівня досліджуваних якостей (ознак) індивіда або певного явища, процесу, сформованість у нього певних знань, умінь необхідно визначати (або запозичити з наявних у літературі) критерії та показники його оцінювання відповідно до завдань дослідження.
Природний експеримент, як констатуючий, так і формуючий, може бути вимірювальним або квазіекспериментом. Вимірювальний – експеримент з наявністю критеріальних показників властивостей, що дозволяють визначити рівень їх розвитку. Квазіексперимент проводиться за відсутності суворих параметрів якості. Визначником його якості стають класичні реально існуючі показники, наприклад, шкільні оцінки.
Природний експеримент може бути панельнимілонгітюдним. Панельний – широкий, з охопленням великої кількості людей, проводиться нетривалий час. Лонгітюднийексперимент проводиться на невеликій групі людей, але протягом тривалого часу.
Хибний експеримент(плацебо) – вселяють його проведення, насправді нічого не змінюючи в умовах життєдіяльності людей, для яких проводиться експеримент.
Розумовийексперимент – дослідник гіпотетично уявляє всю технологію експериментування та одержувані результати.
Основні компоненти експерименту
Об'єкт та предмет експериментування - діти, вчителі та їх якісні властивості, які передбачається удосконалити. Конкретні люди – об’єкти експериментування, але не самого дослідження. Їх якості, які розвиваємо, – предмет експериментування, але не всього дослідження. Ці якості – залежні змінні.
У процесі визначення об’єкта експериментування встановлюється точна кількість учасників (вибірка). Вибірка має бути репрезентативною. Репрезентативність – це властивість обраної кількості учасників, яке властиве всій сукупності таких самих людей.
Методи та засоби перетворення „предмета в об’єкті”. Методи та засоби перетворення об’єкта в предметі експериментування, їх розвиток та удосконалення називаються незалежними змінними. Незалежні змінні виводяться з гіпотези.
Технологія використання незалежних змінних – це порядок проведення експерименту, режим уведення незалежних змінних в життєдіяльність дітей.
Діагностика та методи діагностики результатів впливу незалежних змінних на залежні. Діагностико-аналітичні методи в експерименті пов'язані з параметризацією експерименту, тобто з визначенням показників ефективності впливу незалежних змінних на залежні, та з можливістю їх вимірювання. Методи, обрані для діагностики залежних змінних, мають бути валідними. Валідність методів – це їх властивість вимірювати саме дану залежну змінну та її зміни, тобто відповідність методу та параметричних характеристик об'єкта і предмета експериментування.
Алгоритм експериментування
Перед початком експерименту вимірюється за допомогою діагностичних методів стан залежних змінних, потім вводяться незалежні змінні, під впливом яких проходять зміни стану залежних змінних. Ці зміни знову вимірюються, а потім співвідносяться з початковими даними. Залежні та незалежні змінні в практичній діяльності проходять у взаємодії. Якість взаємодії залежить від технології використання незалежних змінних. Результат взаємодії залежних та незалежних змінних оцінюється за допомогою спеціальних аналітичних методів.
Підготовка, проведення та опис експерименту
Підготовка експерименту
Визначення виду експерименту;
Визначення об’єкту та предмету експериментування;
Розробка програми експерименту;
Формування контрольних та експериментальних груп;
Матеріально-технічне та методичне забезпечення експерименту;
Формування незалежних змінних;
Розробка критеріальних показників та добір методів їх діагностування.
Програма експерименту
| Загальна характеристика експерименту | Науковий апарат експерименту | Організація експерименту |
| тема експерименту; місце проведення; учасники експерименту; вид експерименту. | теоретична основа (ідея, наукова школа, концепція); мета експериментування (опис параметричних характеристик залежних змінних); опис незалежних змінних (формуючої частини); гіпотеза експериментування; методи діагностування незалежних змінних; методи аналізу отриманих даних. | методичне забезпечення; матеріально-технічне забезпечення; графік проведения експерименту; організаційно-педагогічна підготовка учасників; психологічна підготовка учасників експерименту. |
Формування незалежних змінних (нових умов життєдіяльності учасників експерименту)
До незалежних змінних можна віднести, наприклад, нові методи, засоби навчання та виховання; нові принципи роботи педагога тощо. Експериментатор перевіряє ефективність цієї нової незалежної змінної, яка формується на основі гіпотези.
Підготовка експериментальних та контрольних груп
Вирівнювання груп за основними якостями називається рандолізацією. Групи мають бути схожими за половим складом, рівнем розвитку, соціальним характеристикам, станом здоров’я, відношенням до навчальної або іншої діяльності.
Графік експерименту складається з послідовного переліку дій експериментатора
1) психологічна підготовка учасників;
2) перший “зріз”, тобто діагностування стану залежних змінних на початок експериментування;
3) перше введення незалежних та його тривалість;
4) другий “зріз”, тобто замір проміжного стану залежних змінних;
5) коригування незалежних змінних;
6) друге введення незалежних змінних, його тривалість;
5) третій “зріз” стану залежних змінних і т.д.
Кожна позиція визначається за часом.
Вибірка в експерименті пов’язана з кількісним означення об'єкта експериментування.
Діагностика в експерименті
Процедура визначення критеріальних показників впливу незалежної змінної на стан залежної і підбір методів їх вимірювання. Важливо підібрати такі методи діагностування, які вимірювали б критеріальні показники, що складають мету експериментування, щоб методи відповідали тому, що вимірюється, тобто були валідними.
Опис експерименту
У дослідницькій роботі опису експерименту відводяться спеціальні розділи. Описується програма експерименту, його підготовка та проведення, графік експериментування, методи діагностування. Хід експерименту, введення незалежних змінних та результати “зрізів” в експериментальних та контрольних групах описуються самостійно в окремому підрозділі. Окремий підрозділ присвячується обговоренню результатів експерименту та отриманим висновкам. Тут здійснюється кореляційний аналіз як зіставлення сили та тривалості впливу незалежних змінних та змін залежних змінних. Також оцінюється гіпотеза, розроблюються рекомендації зі зміни навчально-виховного процесу.
1.5.Оформлення курсової роботи
Курсова робота повинна бути логічно побудованою і мати характер цілісного й завершеного самостійного дослідження. Структура і зміст роботи мають бути чітко регламентованими.
Традиційно склалася композиційна структура курсової роботи, основними елементами якої є:
− титульний аркуш;
− план;
− вступ;
− основна частина;
− висновки;
− додатки (за необхідністю);
− список використаної літератури).
Титульний аркуш є першою сторінкою курсової роботи й оформлюється за відповідними правилами (див.: дод. А).
Вступ – це розділ, що передує основній частині курсової роботи та створює в цілому уявлення про її зміст. У вступі розкривається актуальність обраної теми – її значущість для сучасної теорії та практики. Також у вступі висвітлюється місце даної проблеми серед пов'язаних з нею питань, тобто визначається ступінь вивченості й специфіка теми. Таким чином, у вступі обґрунтовується вибір теми, подається мета та завдання роботи, описуються методи, що використовуються в даній роботі, визначається практична база дослідження, тобто подається повністю науковий апарат курсової роботи. Обсяг вступу приблизно 1/10 частина всього обсягу роботи. Будьте уважні – з прочитання вступу починається оцінка вашої роботи. Вступ читають усі, особливо опоненти.
Основна частина – це умовна назва опису всього дослідження, тобто змістової частини курсової роботи. Для написання Основної частини складається план тексту як перелік основних положень, які потрібно розкрити. Будь-який план складається з розділів та підрозділів. Їх кількість залежить від обсягу матеріалу та характеру тексту, особливостей навчальної дисципліни.
Назви розділів та підрозділів не можуть співпадати ані один з іншим, ані з назвою теми. Слова „Основна частина” не вноситься в жодний заголовок. У курсовій роботі виділяються як мінімум два розділи. Можливий варіант написання курсової роботи тільки на теоретичному або емпіричному матеріалі. Це залежить від теми, від мети та завдань, а також від наукового керівника. У кінці кожного розділу студент повинен сформулювати самостійні висновки щодо вирішення поставленої проблеми та запропонувати рекомендації щодо практичної їх реалізації. Вимоги до висновків: логічність, відповідність змісту розділів та новизна. Рекомендований обсяг основної частини 20-25 сторінок друкованого тексту.
Висновки –це судження, які логічно випливають з певного змісту первинних даних. У висновках узагальнюються викладені в розділах теоретичні та практичні матеріали як результат розв'язку поставлених задач. Висновки мають бути чіткими, виразними, дійсно випливати з реальних результатів роботи над завданнями теми, що розглядалася, і давати вичерпні відповідні на питання, які поставлені в плані роботи. Вони можуть містити практичні рекомендації щодо розглянутих і вирішених в роботі здач. У висновках слід також визначати ще неопрацьовані питання, що охоплюються даною темою, і пояснити, чому вони не розглянуті в роботі. Обсяг висновків визначається характером роботи. Але існує умовний норматив. Як і вступу, відводиться 1/10 частина всього тексту.
Списком літератури закінчується опис дослідження. Список літератури іде за висновками та оформлюється з нової сторінки. Кількість літератури для курсової роботи не менш 10 робіт. Література у списку – це опубліковані теоретичні джерела, нормативно-правові документи а також архівні матеріали. Вноситься не тільки література, що цитується, а й прочитана.
Найбільш поширеним варіантом розташування матеріалу в списку використаних джерел є алфавітний спосіб.
При алфавітному розташуванні література подається послідовно за алфавітом прізвищ авторів і заголовків книг і статей (розрізнено в українському, російському та латинському алфавітах). Роботи автора, які написані разом із співавтором − за алфавітом першого прізвища співавторів. Роботи авторів з однаковими прізвищами − за алфавітом ініціалів.
Додатки – це матеріал, що уточнює, підкреслює окремі положення дослідження та не ввійшли в текст. До видів додатків відносять: копії планів та програм, фотографії, тексти тестів та анкет, приклади дитячих робіт, звіти, документи та виписки з них, положення тощо.
Як правило, додатки роблять у тому випадку, коли їх не менш двох. Кожний додаток не може бути більш ніж на 5 сторінках. У додатки вносяться тільки ті матеріали, на які є посилання в основному тексті. Зв'язок основного тексту та додатків обов'язковий.
Кожний додаток має свій номер (букви латинського алфавіту), розміщуються в кінці роботи з продовженням загальної нумерації сторінок. Кожний додаток оформлюється окремо. У додатки не вносяться статистичні таблиці, діаграми експериментів. Матеріал додатків не враховується в обсязі роботи, загальний обсяг додатків не має перевищувати 1/3 обсягу всього тексту.
Загальний обсяг традиційної курсової роботи становить 25 − 30 сторінок друкованого тексту, шрифт №14, полуторний інтервал.
У тексті не можна допускати виправлень, перекреслень, а також скорочення слів (крім загальноприйнятих, наприклад, − і т.ін., та ін., р.). Текст роботи треба розміщувати тільки з одного боку аркуша на білому папері формату А4, залишаючи поля зліва не менш 30 мм, справа − не менше 10 мм, вгорі та внизу − не менше 20 мм.
Викладення тексту кожного розділу, вступу та висновків слід розпочинати з нової сторінки.
Заголовки структурних частин роботи – ПЛАН, ВСТУП, НАЗВИ РОЗДІЛІВ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ДОДАТКИ друкують великими літерами симетрично до тексту.
Назви підрозділів друкують маленькими літерами. Якщо назва складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Крапка після заголовка й назви розділу (підрозділу) не ставиться.
Нумерація сторінок має бути наскрізною: номер сторінки проставляється арабськими цифрами у правому верхньому куті. На титульними аркуші та на першій сторінці курсової роботи номер не ставиться.
При написанні курсової роботи повинні бути посилання на джерела, звідки вони запозичують матеріал або окремі результати дослідження.
Наприклад: [14, с. 5 − 6] − перша цифра позначає номер джерела, через кому вказуємо номера сторінок.
Якщо при вивченні літератури зустрічаються декілька думок з певного питання, необхідно розглянути їх у хронологічному порядку, навести основні та висловити і пояснити свій погляд на них. Слід зазначити, що студент, який пише курсову, повинен приєднатися до якогось погляду, висловленого в літературі, або висловити свій погляд. Але, висловлюючи власний погляд, необхідно аргументувати його з посиланнями на нормативні й наукові джерела та практичні дослідження.
Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично оформленим як наукове дослідження. У роботі необхідно використовувати наукові та спеціальні педагогічні та психологічні терміни, а при їх відсутності – загальноприйняті – згідно з тлумачним словником.
У курсовій роботі не рекомендується вести виклад від першої особи однини: „Я спостерігав”, „Я вважаю”, „Мені здається” і т.ін. Допускаються звороти зі збереженням першої особи множини, в яких виключається займенник „ми”, тобто вживаються означено-особові речення: „спостерігаємо”, „встановлюємо” тощо. В окремих випадках можна використовувати вирази „на наш погляд” або „на основі зробленого аналізу можна стверджувати...” і т. ін.
1.6. Алгоритм роботи над дослідженням
| 1. Оберіть тему дослідження в межах навчальної дисципліни. Порада − з’ясуйте стан проблеми на сучасному етапі, ступінь її розробленості на теоретичному та практичному рівнях. |  |
| 2. Складіть бібліографічний список. Порада − до списку мають бути включені класичні та сучасні видання. 3. Оберіть та опрацюйте літературу за темою курсової роботи. Поради − у пошуку літератури користуйтеся систематичним та алфавітним каталогам; − опрацюйте фахові періодичні видання. |  |
 4. Визначити науковий апарат дослідження.Порада − дотримуйтеся такої послідовності: об’єкт, предмет, мета, завдання, гіпотеза. 5. Розробити план роботи. Поради − параграфи курсової роботи повинні співвідноситися із визначеними завданнями; − склавши план, обов’язково проконсультуйтеся з Вашим керівником. |  |
| 6. Розподіліть матеріал з опрацьованої літератури за розділами (параграфами). Порада − для зручності можна використовувати окремі папки. |  |
| 7. Переходьте до написання тексту курсової роботи Порада − для дотримання логіки викладання матеріалу складіть план до кожного з параграфів. 8. Оформіть список використаних джерел, титульний аркуш, додатки. |  |
| 9. Підготуйтесь до захисту курсової роботи. Поради − для виступу можна підготувати електронну презентацію, наочність тощо. |  |
Запитання
1. Назвіть основні етапи психолого-педагогічного дослідження.
2. Схарактеризуйте етапи педагогічного експерименту.
Розділ 2
Методичні Рекомендації до написання
курсової роботи
2.1. Дослідження теоретичного аспекту актуальних проблеми дошкільної та початкової освіти
Розкриття теоретичного аспекту обраної проблеми передбачає історичний огляд питання, з’ясування стану проблеми на сучасному етапі, побудову лексичного поля проблеми з визначенням ключових понять.
Робота теоретичного характеру може мати таку структуру:
ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи досліджуваної проблеми.
1.1. Історичний огляд питання
1.2. Стан проблеми на сучасному етапі
1.3. Лексичне поле проблеми
Розділ 2. Практичні матеріали за темою дослідження.
Висновки
Список використаної літератури
Розглянемо таку структуру на прикладі однієї з тем.
1 2 3 4 5 6 7 8