Суб'єктом статевих злочинів є осудна особа, яка досягла 14-річного (статті 152, 153 КК) або 16-річного віку (статті 154-156 КК). У переважній більшості випадків суб'єкт є спеціальним: його ознаки безпосередньо вказані у кримінальному законі (наприклад, у ч. 2 ст. 156 КК фігурує батько, мати, вітчим, мачуха, опікун, піклувальник або особа, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього) або встановлюються шляхом тлумачення закону з урахуванням особливостей об'єктивної сторони того чи іншого злочину та ознак потерпілого.
Із суб'єктивної сторони всі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи характеризуються прямим умислом. При цьому психічне ставлення суб'єкта до певних ознак деяких злочинів (наприклад, до малолітнього віку потерпілого від зґвалтування) може набувати вигляду "необережності". Сексуальний мотив, тобто бажання задовольнити статеву потребу, не є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони аналізованих злочинів, вони можуть вчинятись і з інших спонукань.
Водночас злочинами, вчинюваними на сексуальному ґрунті, можуть бути визнані й ті злочини, які за чинним КК не належать до кримінально караних посягань на статеву свободу і статеву недоторканість особи. Йдеться, зокрема, про наругу над тілом померлого, крадіжку речей фетишистом, жорстоке поводження з тваринами, ексгібіціонізм у громадському місці, розцінюваний як хуліганство, так звані сексуальні вбивства.
Задача № 8
Іванов та Петров з власної ініціативи встановили зв’язки з іноземною розвідкою і в подальшому підтримували конспіративний зв’язок зі співробітниками цієї розвідки на території України. Вони займалися збиранням відомостей, що становлять державну таємницю, намагалися передати їх іноземній розвідці. При цьому Петров у своєму письмовому звернення до керівництва розвідки дав конкретні пропозиції щодо ведення диверсійної роботи в Україні.
Кваліфікуйте дії Іванова та Петрова.
Відповідь: Дії Іванова та Петрова слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 111 КК, як державна зрада, що полягала у збиранні відомостей, що становлять державну таємницю з метою передати їх іноземній розвідці (шпигунство).
Об'єкт: Об'єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері
Суб'єкт: Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.
Об'єктивна сторона: З об'єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Суб'єктивна сторона: Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.
1. Склад кримінального правопорушення: поняття, елементи та ознаки
У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є:
об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.
Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона -зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.
Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільне небезпечним наслідком, що настав.
Суб'єкт злочину - це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 "суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.
Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.
У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.
Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є "психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності". При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.
Стаття 24 КК передбачає умисел і його види - прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.
Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.
2. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові - це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча ознака. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальнонебезпечним способом).
2. Крадіжка (ст. 185 КК). Відмінність крадіжки від грабежу (ст. 185 КК)
Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми, та примітки, яка включає чотири пункти. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності (передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном). Предметом злочину є чуже (тобто, таке, що не передбуває у власності чи законному володінні винного) майно (речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру), наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, предмети домашнього господарства, продуктивна й робоча худоба тощо.
Навпаки, не є предметом крадіжки та інших злочинів, які передбачають відповідальність за незаконне заволодіння майном:
1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 240, 246, 248 і 249 КК);
2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали (статті 262-267 КК);
3) транспортні засоби (ст. 289 КК);
4) тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);
5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст. 308, 312 КК та ін.);
6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особисті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки (ст. 357 КК);
7) військове майно (статті 410, 411 КК та ін.);
8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо.
Отже, незаконне заволодіння цими предметами кваліфікується за іншими статтями Особливої частини КК України.
Вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності (крадіжки також) є критерієм розмежування кримінально-караного викрадення чужого майна від дрібного викрадення такого майна. Останнє розглядається як адміністративне правопорушення (ст. 51 КУпАП), якщо здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (при цьому викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, про що йдеться у ч. 3 ст. 51 КУпАП).
Об'єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) передбачає таємне викрадення чужого майна. Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони крадіжки: 1) дія (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає у заволодінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком; 4) спосіб вчинення злочину, що характеризується таємністю.
Відмінність крадіжки від грабежу в способі вчинення злочину (крадіжка - таємне викрадення, а грабіж відкрите викрадення).
Викрадення вважається таємним, коли воно здійснюється:
1) за відсутності власника чи іншої особи;
2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;
3) у присутності власника або іншої особи, але сам винний не усвідомлює цього моменту та вважає, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);
4) у присутності власника чи іншої особи, які через свій фізіологічний або психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;
5) у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з певних підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх "мовчання" про його дії;
6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим або іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіти майном чи його утримати, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.
Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 р. "Про судову практику у справах про злочини проти власності".
Крадіжка є злочином з матеріальним складом. Вона вважається закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита. Разом з тим крадіжка буде закінченою тоді, коли винна особа вилучила майно, але була викрита і у зв'язку з цим позбавилася цього майна (наприклад, викинула викрадений предмет).
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. У статтях 185, 186 та 189-191 КК повторним визнається злочин, учинений особою, що раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК.
Особливо кваліфікуючі ознаки злочину: 1) вчинення його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК); 3) вчинення його у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) вчинення його в особливо великих розмірах; 5) вчинення його організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).
Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Житло - це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Інше приміщення - це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). Сховище - це певне місце чи територія, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).
Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за статтею 162 КК.
У статтях 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визнається з врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинено збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У статтях 185-191 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 185-187 та 189-191 КК в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка у 600 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Задача №9
Іноземець Смірнофф, повертаючись з туристичної подорожі Україною, намагався незаконно вивезти за кордон дві старовинні ікони XVI сторіччя, поклавши їх у валізу з подвійним дном. Ікони було знайдено під час митного огляду в Україні.
Кваліфікуйте дії іноземного громадянина Смірноффа.
Відповідь: Дії Смірноффа слід кваліфікувати за ч.2 ст.15 і ч.1 ст.201 КК, як закінчений замах на контрабанду історичних та культурних цінностей, бо к.пр. вважається закінченим з моменту фактичного перетинання митного кордону. Вартість історичних і культурних цінностей на кваліфікацію не впливає.
Об'єкт: Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності митних органів по стягненню передбачених законодавством платежів, здійсненню митного контролю і митного оформлення предметів.
Суб'єкт: Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету. Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності.
Об'єктивна сторона: Об'єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України.
Під переміщенням через митний кордон слід розуміти ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою спеціально тренованих тварин, трубопровідного транспорту та ліній електропередачі. Предмети контрабанди можуть бути переміщені через сухопутний, морський або повітряний кордон як разом з особами, які його перетинають, так і окремо від них, наприклад, у разі відправлення вантажу поштою.
Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення - це митний кордон. Митний кордон збігається з державним кордоном України (див. коментар до ст. 331), за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України.
Суб'єктивна сторона: Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Недекларування відповідних предметів, вчинене з необережності, не містить ознак коментованого складу злочину. Не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за контрабанду особа, яка добросовісно помиляється щодо того, чи є даний предмет культурною цінністю або отруйною речовиною (наприклад, якщо ця культурна цінність тривалий час зберігалась у родині особи або якщо ця речовина була вільно придбана особою в крамниці іншої країни).
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 23