2. Торгівля людьми (ст. 149 КК).
1. Продаж, інша сплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за їїз згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації ії праці,-
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності,-
караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов'язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням Їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є воля і гідність людини. Його додатковим факультативним об'єктом можуть
виступати здоров'я людини, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону України.
2. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 149 дає змогу дійти висновку, що з об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної Із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.
Під продажем тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов'язана прийняти н та сплатити за неї певну
грошову суму.
До іншої оплатної передачі у ст. 149 можна віднести угоди про міну, найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним іншій особі у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім гроші, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, транспортного засобу, надання лікувальних чи оздоровчих послуг, путівки в круїз тощо).
Під іншою незаконною угодою щодо людини слід розуміти два види фактичних угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші. за якими особа безоплатно передається у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації); 2) зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особі у фактичну власність або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.
Дії винного, пов'язані з незаконним переміщенням людини через державний кордон України, повністю охоплюються ч. 1 ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 332 не потребують. Проте, якщо винна особа при цьому сама незаконно перетнула державний кордон, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 149 і 331.
. У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої сплатної передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу людини застосувати за аналогією правило, що діє у цивільному праві, злочин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором купівлі-продажу, який defacto означає зміну власника, чи з іншого моменту, прямо передбаченого договором між сторонами. Без відповідних аналогій з цивільним правом не можна обійтися і характеризуючи інші конкретні суспільне небезпечні дії, що становлять зміст об'єктивної сторони цього злочину Адже специфіка предмета суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються. - людина, - хоча й цілком перетворює юридичну сутність їх із законних на незаконні, але залишає незмінною зовнішню правову оболонку.
Злочин у його третій формі є закінченим з моменту переміщення людини через державний кордон України. Таким чином; сама по собі безоплатна передача людини у фактичну власність чи для
тимчасового використання, так само як одержання людини внаслідок її купівлі чи іншої угоди, не пов'язані з переміщенням людини через державний кордон України, не створюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149, і можуть кваліфікуватися за наявністю відповідних обставин за ст. 146.
3. Суб'єкт злочину загальний.
4. Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив.
5. Кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч. 2 ст. 149) є вчинення цього злочину: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб;
3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) із використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.
6. Особливо кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч, З ст. 149) визнається вчинення тих самих дій: 1) організованою групою; 2) пов'язаних із незаконним вивезенням за, кордон дітей чи неповерненням Їх в Україну; 3) із метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації; 4) із метою насильницького донорства; 5) якщо це спричинило тяжкі наслідки.
Задача № 7.
Бистряков випадково виявив, що в оперативній системі персонального комп’ютера Олейника присутня програма “троянський кінь”, що дозволяє отримувати несанкціонований доступ до чужого комп’ютера. Використавши можливості “троянського коня”, Бистряков викрав комп’ютерну інформацію, що належала Олейнику, а потім знищив всі системні файли “Windows”.
Кваліфікуйте дії Бистрякова.
Відповідь: Дії Бистрякова потрібно кваліфікувати за ч.1 ст.361 та ч.1 ст.362 КК, як незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем та мереж, що призвело до знищення комп’ютерної інформації та викрадення комп’ютерної інформації.
Об'єкт: Розвиток методів обробки інформації за допомогою комп'ютерів призвів до застосування цих машин в усіх галузях національної економіки та інших сферах суспільного життя. Значна кількість таких машин об'єднана комп'ютерними мережами, деякі з них набули інтернаціонального характеру. За цих умов виникли і набули суспільної небезпеки різні діяння, що заподіюють шкоду нормальній роботі комп'ютерів та комп'ютерних мереж, яка поряд зі встановленим порядком використання ЕОМ та комп'ютерних мереж становить об'єкт цього злочину
Суб'єкт: Загальний
Об'єктивна сторона: Об'єктивна сторона злочину проявляється у формі: І) незаконного втручання у роботу АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп'ютерної інформації або носіїв такої інформації; 2) розповсюдження комп'ютерного вірусу. Останнє є злочинним лише у разі застосування для цього спеціальних знарядь - програмних чи технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в АЕОМ, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації.
Суб'єктивна сторона: Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною, Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом.
1. Кримінальна відповідальність: поняття, ознаки, види, підстави
Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття "кримінальна відповідальність" законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному.
Кримінальна відповідальність (Я. Брайнін, П. Матишевський, В. Осадчий) - врегульований нормами права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та перетерплювати передбачені законом обмеження.
Кримінальна відповідальність (Л. Багрій-Шахматов, С. Келіна, П. Дагель) - це врегульовані кримінально-правовими нормами суспільні відносини.
Кримінальна відповідальність (М. Загородніков, О. Лейст) - це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкції.
Кримінальна відповідальність (Ю. Баулін) - це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави.
Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реальну) та позитивну (перспективну, потенційну).
Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.
Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.
Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 КК кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Ці положення дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної.
Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.
Більшість учених також дійшли висновку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством.
Можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності:
o фактична - це вчинення особою в об'єктивній реальності суспільно небезпечного діяння;
o юридична - це передбаченість діяння КК.
Тобто склад злочину, так званим, з'єднувальним "містком" між реальним діянням і нормою закону.
Також можна виділити матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності:
o матеріальна - це вчинення злочину;
o процесуальна - це обвинувальний вирок суду.
Форми реалізації кримінальної відповідальності 1) призначення покарання; 2) звільнення від покарання (ст. 74 КК); 3) звільнення від відбуття покарання (ст.ст. 75, 84 КК).
Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.
Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".
Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, у тому числі й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень пунктів 14, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються "судочинство... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства", а також "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них". Системний аналіз норм КПК (статей 147, 242, 246 та інших статей) дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення. Так п. 4 ч. 1 ст. 242 КПК передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати, "чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину", а відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 246 цього Кодексу суд у розпорядчому засіданні повертає справу на додаткове розслідування за "наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий".
Згідно п. 1.1. та 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
2. Загальна характеристика кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Під статевою свободою слід розуміти право особи самостійно обирати собі партнера для сексуального спілкування, форму такого спілкування і не допускати у сфері сексуального спілкування будь-якого примусу. Доросла і психічно здорова людина сама визначає, з ким і в який спосіб вона задовольнятиме власні статеві потреби.
Натомість статева недоторканість означає охоронюваний кримінальним законом стан, за якого забороняється вступати у сексуальні контакти з особою, яка з певних причин (наприклад, через недосягнення статевої зрілості) не є носієм статевої свободи. Взагалі недоторканість, будучи поняттям абсолютним, означає, що певні інтереси недоторканої особи за жодних умов не можуть бути порушені іншою особою, а будь-які сексуальні дії, вчинені щодо недоторканої особи, визнаються кримінально караними.
Фізично безпорадні особи також мають статеву свободу; щоправда, вони не здатні захистити своє рішення вступати або не вступати в статеві зносини з іншою особою. Тому при зґвалтуванні особи, яка перебуває у стані фізичної безпорадності або насильницького задоволення статевої пристрасті, вчиненого стосовно фізично безпорадної особи, об'єктом злочину виступає статева свобода, а не статева недоторканість.
Суспільна небезпека розглядуваних злочинів визначається не лише посяганням на статеву свободу або статеву недоторканість особи, а й заподіянням шкоди нормальному фізичному, психічному і духовному розвитку дітей, здоров'ю, честі та гідності особи, власності тощо. Так, передчасний (до досягнення статевої зрілості) вступ у статевий зв'язок може завдати серйозної шкоди здоров'ю підлітка (пошкодження статевих органів, анального отвору, органів черевної порожнини, сильні кровотечі тощо), викликати безпліддя, що врешті-решт погіршує стан репродуктивного здоров'я нації, а розбещення неповнолітніх здатне викликати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення.
Психічні розлади як наслідок зґвалтування, яке є найбільш небезпечним і поширеним статевим злочином, нерідко переслідують жінку протягом усього її життя. У зв'язку з тим, що зґвалтування здатне викликати розвиток психогенних реакцій, фахівці навіть виділяють "синдром травми зґвалтування", який потребує психіатричного спостереження і лікування. Цей синдром може виражатись у страху, тривожності, постійній напрузі, втраті самоповаги, у відчутті своєї вразливості. У багатьох жертв зґвалтування спостерігаються тривалі депресії, порушення сну, головні болі, апатія, різні фобії, надовго зберігається недовіра до оточуючих. Через рік після зґвалтування жертви починають відчувати стан соціальної та сексуальної дисфункції, з'являється гнів (у тому числі до себе і правозастосовних органів, які не викрили ґвалтівника або покарали його занадто м'яко), зменшується здатність насолоджуватися життям.
Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи нерідко поєднуються з іншими злочинними посяганнями на особу - умисними вбивствами, тілесними ушкодженнями, викраденнями людини тощо.
Закріплена у кримінальному законодавстві тієї чи іншої країни система статевих злочинів має історично мінливий характер і визначається чималою кількістю факторів, зокрема, усталеним у конкретному суспільстві укладом статевих відносин, існуючими традиціями і проголошеними пріоритетами правового захисту, зумовленими у тому числі цивілізаційними та релігійними чинниками.
Злочини, передбачені розділом IV Особливої частини КК 2001 р., залежно від того, чи застосовується під час їх вчинення фізичне та психічне насильство, можуть бути поділені на: 1) насильницькі статеві злочини (статті 152, 153, 154); 2) ненасильницькі статеві злочини (статті 155,156).
Обов'язковою ознакою складів розглядуваних злочинів є потерпілий, який може виділятись за певними ознаками, зокрема, за залежністю від винного (ст. 154 КК), недосягненням певного стану (ст. 155 КК) або віку (ч. 3, 4 ст. 152, ч. 2, 3 ст. 153, ст. 156 КК). Характерною особливістю КК 2001 р. є те, що в ньому, на відміну від КК 1960 р., забезпечується універсальний кримінально-правовий захист осіб будь-якої статі у сфері сексуального життя: потерпілими від цих злочинів може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі.
Об'єктивна сторона статевих злочинів характеризується активною поведінкою винної особи - це фізичні та (або) інтелектуальні дії сексуальної спрямованості. За законодавчою конструкцією досліджувані злочини здебільшого побудовано як формальні склади. Примушування до вступу в статевий зв'язок сконструйоване як усічений склад злочину. Кваліфіковані види зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, передбачені, відповідно, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 і ч. 2 ст. 155 КК, є злочинами з формально-матеріальними складами, оскільки однією з кваліфікуючих ознак у названих нормах названо спричинення особливо тяжких наслідків (у ч. 2 ст. 155 КК міститься альтернативна вказівка на безплідність чи інші тяжкі наслідки).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 23