1. Види складів кримінальних правопорушень.
1. Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, а в кінцевому підсумку - для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.
2. Суспільна небезпечність злочину - це об'єктивно існуюча антисоціальна властивість, обумовлена всією сукупністю його негативних ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нормативну абстракцію від небезпечності конкретно вчиненого злочину. В кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяння шкоди, а при вчиненні конкретного злочину ця можливість перетворюється на дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину.
За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:
1) простий (іноді його називають основний) склад злочину - він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин. Так, у ч. 1 ст. 185 КК дається визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна (без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин);
2) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб ;
3) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185);
4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання - ст. 116, або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони - ст. 118).
3. За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.
До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільне небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), грабіж (ч. 1 ст. 186).
Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об'єктами (розбій - ст. 187), із двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільне небезпечних діянь - ст. 353), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, - ч. 2 ст. 121).
До числа складних відносять також і альтернативні склади, об'єктивна сторона яких може виражатися в декількох діях чи способах дії або в різних наслідках. Так, державна зрада в ст. 111 визначена як злочин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Як видно, кожна з названих дій утворює об'єктивну сторону зазначеного злочину. У той же час склад злочину, зазначений у ч. 1 ст. 277, передбачає відповідальність за умисне руйнування або пошкодження транспортних засобів за умови настання будь-якого з зазначених у даній статті наслідків: аварії поїзда, судна; порушення нормальної роботи транспорту; створення небезпеки для життя людей, настання інших тяжких наслідків.
4. За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.
Таке конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти цілий ряд стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим видам злочинної діяльності властива винятково висока суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець закріплює нерідко момент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готування, не пов'язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільне небезпечних наслідків.
Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільне небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь. Наприклад, ч. 1 ст. 331 встановлює відповідальність за незаконне перетинання державного кордону. І цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння (переходу), незалежно від можливих наслідків.
Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільне небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільне небезпечними наслідками, що настали.
Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається кінченим лише з моменту смерті потерпілого (ст. 115). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений кримінальним законом наслідок - смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (статті 15 і 115).
Злочинами з усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 129 відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187).
2. Грабіж (ст. 186 КК). Відмінність грабежу від розбою (ст. 187 КК).
Відповідно до статті 186 Кримінального кодексу України грабежем є відкрите викрадення чужого майна.
Об’єкт злочину
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Родовим об’єктом є економічні відносини власності як визначальна складова економічної системи держави та суспільства України.
Предмет злочину
Предметом злочину є майно, що характеризується сукупністю певних ознак:
юридична: підкреслює те, що право на майно належить власнику на законній підставі і він здійснює свої повноваження по володінню, використанню та розпорядженню майном як власним. В окремих випадках особа володіє майном з певних правових підстав, наприклад, на умовах договорів оренди, позички, побутового прокату, чи володіє майном з тих чи інших фактичних підстав, наприклад, володіння чужим знайденим майном або таким, що випадково опинилось у особи;
економічна: майно завжди має мінову і споживчу вартість, тобто здатне задовольняти матеріальні і інші пов’язаніз ними потреби людини. Вираженням вартості предмета є його грошова оцінка, тобто ціна, яка становить сутність вартості;
соціальна: предмети створені працею людини, є її результатом і як такі мають певну значущість (цінність) для людини і суспільства;
фізична: майно – це предмети матеріального світу: речі, гроші, цінні папери, документи, що є еквівалентом вартості, якими можна заволодіти, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.
Об'єктивна сторона злочину
З об'єктивної сторони грабіж є відкритим викраденням чужого майна, тобто вилученням майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Водночас і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими і оцінюються ними як викрадення. Але вона ігнорує це.
Якщо винний помиляється і вважає, що його дії помічені сторонніми і оцінюються як викрадення, а фактично цього немає (наприклад, сторонні бачать, що винний бере майно, але не розуміють, що це викрадення), відповідальність повинна наставати за грабіж. Грабіж матиме місце і в тому випадку, коли викрадення розпочалося таємно, але в процесі вчинення злочину переросло у відкрите і це усвідомлюється винним (наприклад, при вчиненні крадіжки з'явився охоронник, але винний ігнорує це і, схопивши викрадене, втікає).
Грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реальну, хоча б початкову, можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо).
Суб'єктивна сторона злочину
З суб'єктивної сторони грабіж передбачає тільки прямий умисел: особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду.
Обов'язковими суб'єктивними ознаками грабежу є:
корисливий мотив — спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна;
корислива мета — збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.
Суб’єкт злочину
Суб'єктом грабежу є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення грабежу.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп'яніння).
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а вразі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій.
Коли винна особа вже отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися протиправно вилученим майном, але застосовує насильство лише з метою уникнення затримання, її дії не можуть визнаватися грабежем, поєднаним з насильством.
Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватись як крадіжка або грабіж. Застосування насильства в такому випадку утворює окремий склад злочину і потребує окремої кваліфікації залежно від тяжкості наслідків та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:
спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно);
характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством);
момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).
Задача № 10.
Розмова між п’яним Івановим і Сидоровим переросла в сварку та бійку, під час якої Сидоров відкусив Іванову верхню частину вуха. Це ушкодження залишило після себе непоправний дефект, зробивши обличчя потерпілого асиметричним. Дефект можна усунути лише шляхом пластичної операції.
Кваліфікуйте дії Сидорова.
Відповідь: Дії Сидорова слід кваліфікувати за ч.1 ст.121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло непоправне знівечення обличчя.
Об'єкт: Об'єктом злочину є здоров'я особи.
Суб'єкт: Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Об'єктивна сторона: Об'єктивну сторону злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.
Суб'єктивна сторона: Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. 3 ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 не потрібно.
1. Функції та значення складу кримінального правопорушення
Cклад злочину - це історично сформоване поняття, сформульоване для позначення суми ознак, що вказують на те, що вчинене діяння є злочинним і караним.За часів свого виникнення, це поняття мало виключно прикладний (процесуальний) характер. Воно означало наявність об'єктивних ознак протиправного діяння на місці злочину, сукупність речових доказів злочину та було підставою для початку розшуку винного у скоєному. Розвиток кримінально-правової доктрини привела вчених до думки про те, що склад злочину - це конструкція, системоутворюючі елементи і ознаки злочину.
Відповідно до сучасних вітчизняних законодавчих умов, є доцільним визначити склад злочину, як сукупність об'єктивних і суб'єктивних елементів і ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин.
Значення складу злочину полягає в тому, що він необхідний для обґрунтованої кваліфікації діяння як злочину і притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.
Склад злочину містить мінімум ознак, необхідних і достатніх для віднесення суспільно небезпечного діяння до числа злочинів, тому з'являється можливість встановлення більш точної відповідності між досконалим діянням і описується в статті Особливої частини КК злочином.
Склад злочину являє собою абстрактну теоретичну конструкцію і включає чотири елементи: два об'єктивних (об'єкт, об'єктивну сторону) і два суб'єктивних (суб'єкт, суб'єктивну сторону). Кожен елемент включає певний набір ознак: обов'язкових і факультативних для кваліфікації діяння як злочину.
Об'єкт - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, інтереси, невіддільні від людини блага, цінності, які страждають або можуть постраждати в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння (
Обов'язкові ознаки об'єкта: володіння цінністю для суспільства і людини.
Наприклад, об’єктом при вбивстві є життя особи, при викраденні майна – власність, при хуліганстві – громадський порядок.
Суб'єкт - це фізична осудна особа, яка досягла до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння, визначеного кримінальним законом віку і винна в його вчиненні.
Обов'язкові ознаки суб'єкта:
Приналежність до числа фізичних осіб (громадянин України, особа без громадянства, іноземець).
Осудність (це психічний стан особи, що полягає в її здатності за станом психічного здоров’я усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними).
Досягнення визначеного законом віку для притягнення до кримінальної відповідальності (загальний вік з 16 років; зменшений – з 14 років; підвищений – з 18 років).
Згідно ст. 8 КК діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, є єдиною юридичною підставою кримінальної відповідальності. Відсутність в діянні складу злочину є підставою для відмови в порушенні та припиненні кримінальної справи.
Склад зло́чину — сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин[1]. Кожний склад злочину обов'язково складається з наступних елементів:[1]
Об'єкт злочину, має ознаки:
суспільні відносини (власне об'єкт злочину);
предмет злочину;
потерпілий від злочину.
Об'єктивна сторона злочину, має ознаки:
суспільно небезпечне діяння;
злочинні наслідки;
причиновий зв'язок між діянням і наслідками, що настали;
місце;
час;
спосіб;
обстановка;
знаряддя;
засоби вчинення злочину.
Суб'єкт злочину, має ознаки:
фізична особа;
осудність;
вік кримінальної відповідальності;
ознаки спеціального суб'єкта.
Суб'єктивна сторона злочину, має ознаки:
вина;
мотив;
мета;
емоційний стан.
Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що виключає кримінальну відповідальність особи.
Визначений склад злочину виконує низку важливих функцій:
Фундаментальну — полягає в тому, що склад злочину є єдиною, законною, достатньою та необхідною підставою кримінальної відповідальності. Єдиною підставою тому, що інших підстав не існує. Законною підставою, тому що його ознаки наведені тільки в законі й ніде більше. Достатньою тому, що встановлення складу злочину є тим необхідним мінімумом і максимумом, який вимагається для притягнення до кримінальної відповідальності. Необхідною підставою, тому що склад злочину є необхідною умовою кримінальної відповідальності.
Процесуальну — виключно склад злочину визначає межі кримінального розслідування, оскільки головним завданням будь-якого розслідування є встановлення та доказування того, що в діях винного наявний склад конкретного злочину.
Розмежувальну — за допомогою складу злочину розмежовується злочинна поведінка від не злочинної, один склад злочину - від іншого.
Гарантійну — точне встановлення складу злочину є гарантією дотримання законності та прав і свобод людини та громадянина.
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 23