Граматичне (або філологічне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з'ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих в законі про кримінальну відповідальність. Так, із змісту ст. 208 «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків» видно, що для притягнення до відповідальності за цією статтею досить встановити в діях особи незаконне, на порушення порядку, встановленого законом, відкриття або використання за межами України валютних рахунків. Для відповідальності за цією статтею досить встановити одну із зазначених у ній дій, оскільки між поняттями «відкриття» і «використання» стоїть роз'єднувальний союз «або».
Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього ж або іншого закону.
Найчастіше зіставляються положення різних норм КК. Наприклад, поняття «службова особа», використане в ст. 238, з'ясовується шляхом звернення до п. 1 примітки до ст. 364, де-дається визначення службової особи. Нерідко норма КК, що тлумачиться, зіставляється з нормами кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного, трудового законодавства. Так, для тлумачення змісту ст. 371, в якій використані поняття «затримання», «привід», «арешт», потрібно Звернутися до відповідних статей КПК.
Історичне тлумачення закону полягає у з'ясуванні умов, причин, соціальним чинників, що обумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чнннигми раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих Вчених, які брали участь у розробці закону. Цей прийом тлумачення застосовується, як правило, науковцями при дослідженні кримінального законодавства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з'ясувати ті завдання, які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі норми, що входять в нього.
Тлумачення за обсягом (результатом) може 6ути буквальним, обмежувальним та поширювальним.
Буквальним (або адекватним) називається тлумачення, згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) відповідає- її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми закону або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст. 114 «Шпигунство» дає точне уявлення пр о предмет злочину та суб'єкта шпигунства — це іноземець або особа без громадянства. Жодна з цих ознак не може бути витлумачена більш широко або вузько від буквального змісту. Як правило, буквально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.
Обмежувальне тлумачення має місце при несп івпаданні тексту і змісту кр)имінально-правової норми, коли її значення більш вузьке за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підста-ву застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тек:сту. Наприклад, у ст. 304 встановлена відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. За текстом ст. 2 2 кримінальна відповідальність за цей злочин може мати місце, якцго особа досягла шістнадцятирічного віку. Хоч ніяких винятків з цього положення їдемовби і немає, однак очевидно, що у ст. 304 маються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорослими, то бто особами, що досягай вісімнадцятирічного віку.
Поширювальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає кримінально-правовій нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до більш широкого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому разі поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюються порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).
Обмежувальне і поширювальне тлумачення не «звужують» і не «розширюють» зміст закону, а лише виявляють його дійсний смисл, який може бути або більш вузьким, або більш широким порівняно з текстом цього закону, його буквальним вираженням.
Поширювальне тлумачення закону слід відрізняти від зовні схожого на нього застосування закону за аналогією. Під аналогією закону розуміють застосування до суспільне небезпечного діяння, що прямо не передбачене законом в момент його вчинення, статті КК. яка встановлює кримінальну відповідальність за найбільш схожий за важливістю і характером злочин. До 1958 р. аналогія закону допускалася кримінальним законодавством. На відміну від аналогії закону поширювальне тлумачення засноване на існуванні в КК кримінально-правових норм, де ознаки злочину описані або загальним чином, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих ознак, встановлення їх змісту відповідають дійсному смислу конкретної норми, тобто законодавець «мав на увазі» саме такий її зміст. Отже, поширювальне тлумачення нічого до закону не дсдає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, коли дане діяння як злочинне в законі не передбачене, коли в законі є прогалина. КК України 2001 р. у ч. 4 ст. З прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини, де дається вичерпний перелік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і статей Загальної частини КК, що практика іноді використовувала при дії КК 1960 р.
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК). Відмінність умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства.
1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, .чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя,-
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого,-
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
1. Об'єктом злочину є здоров'я особи. Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди власному здоров'ю настає лише у спеціально передбачених КК випадках, коли це пов'язано з посяганням
на інші суспільні відносини, крім здоров'я іншої особи (зокрема ч,
ч, 1 і 2 ст. 409).
2. Обов'язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути лише людина - громадянин України, особа без громадянства. іноземець.
3. Об'єктивну сторону злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.
Тілесні ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих
факторів.
Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень.
КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і. ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (ст, ст. 121, 122, 125) І Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ.
Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій;
3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.
Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.
2 ст. 121). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч.
3 ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 не потрібно.
Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.
6. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч. 2 ст. 121) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення або 5) спричинення ним смерті потерпілого.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катyвaння. Про їх поняття див. коментар до ст. ст. 126 і 127.
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Задача № 4.
Громадянин України Бойко виїхав за кордон у Сербію як турист. Без дозволу відповідних державних органів він, з метою отримання винагороди, взяв участь у збройному конфлікті у Косово в якості фахівця радіоелектронного спостереження.
Кваліфікуйте дії громадянина Бойка.
Відповідь:
Бойко вчинив участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою отримання матеріальної винагороди (найманство). Відповідно до Міжнародної Конвенції 1993 р. найманцем є особа, яка спеціально завербована для участі у збройному конфлікті, має на меті одержати особисту винагороду, не є громадянином тієї країни, де має місце збройний конфлікт, не входить до складу збройних сил сторін, що перебувають у конфлікті, та не послана державою, громадянином якої вона є, як особа, що входить до складу її збройних сил.
Дії Бойка потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 447 КК.
Об'єкт: мир між державами та народами. Найманці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для здійснення діяльності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність держав і самовизначення народів.
Суб'єкт: у даному випадку ознаки суб'єкта злочину (найманця), чітко перераховані у законодавстві.
Найманець - це особа, для якої характерна сукупність таких ознак. Вона: а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті; б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях; в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і їй дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, яка перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, котрі входять до особового складу збройних сил даної сторони; г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлікті; д) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті; е} не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особи, що входить до складу її збройних сил (наприклад, як військовий радник). Іншими словами, найманець: спеціально завербований, як правило, за кордоном для фактичної безпосередньої участі у воєнних діях; не має прямого юридичного зв'язку зі сторонами, що знаходяться у конфлікті; отримує матеріальну винагороду у значному розмірі, порівняно з особовим складом збройних сил сторони, яка. його завербувала.
Об'єктивна сторона: участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.
Суб'єктивна сторона: Спеціальною метою - отримання матеріальної винагороди - характеризується також і участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. Якщо особа не дбає про таку винагороду (і фактично не одержує її, або одержує у розмірі, що істотно не перевищує винагороду, обіцяну чи сплачувану комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони), а керуючись своїми політичними, ідеологічними, релігійними поглядами, воює проти агресії, колоніалізму, расизму, геноциду, апартеїду, навіть і у рядах формувань, які визнаються екстремістськими, її дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 447.
1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.
Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через 10 (десять) днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Набрання законом чинності — це початковий момент його дії, з якого закон може застосовуватися до діянь, описаних у ньому. Воно може мати місце лише після офіційного оприлюднення закону, але не раніше дня його опублікування.
Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі базується на трьох взаємопов’язаних принципах, які відображають зв’язок сьогодення, минулого і майбутнього і є єдиними для всіх різновидів норм (законів) класичного кримінального права, а саме:
застосування до дії закону часу його чинності (перспективна дія закону);
зворотність більш м’якого закону (ретроспективна дія нового закону);
незворотність більш суворого закону (ультраактивна дія старого закону).
Офіційне оприлюднення закону — це доведення до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою. Відповідно до Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. виданнями, де публікуються закони, є:
«Офіційний вісник України»;
«Відомості Верховної Ради України»;
«Урядовий кур’єр»;
«Голос України»;
«Офіційний вісник Президента України».
Офіційне оприлюднення закону здійснюється після включення його до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного йому реєстраційного коду.
Час набрання законом чинності обчислюється з дня його першого опублікування, в якому б із вищезазначених видань воно не було здійснене. В окремих випадках закон може бути оприлюднений через телебачення, радіо, шляхом використання комп’ютерних мереж. Такі шляхи офіційного оприлюднення повинні бути передбачені в самому законі. Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, але лише після їх офіційного оприлюднення. Публікація закону в інших виданнях має інформаційний характер і не може бути використана для офіційного застосування.
Питання про час набрання законом чинності врегульоване в ч. 1 ст. 4 «Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі» КК України (вищезгадане), на підставі чого можливі такі строки набрання новим законом чинності:
після 10 (десяти) днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо законом не визначено строк набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. При розрахунку десяти днів за підставу береться час опублікування закону. Сам день опублікування закону до числа десяти днів не входить. Тому, якщо закон був опублікований, наприклад, 1 березня, то він набирає чинності з нуля годин 12 березня;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 23