12.Основні підсистеми філософського знання
В історії розвитку антропологічної думки склалось дві основних тенденції осягнення людини - натуралістична, яка виходить з нерозривного взаємозв'язку людини і природи, та ідеалістична, що акцентує увагу на духовній основі в людині, яка в межовій формі протиставляє тілесне й духовне. Сьогодні розвиток філософської антропології є складним і суперечливим. З одного боку, вона інтенсивно вивчає вищі досягнення людського духу, шляхи інтелектуального і морального вдосконалення людини, розкриває духовний потенціал і велетенські ресурси людини. З іншого ж боку, є філософські концепції, що зосереджують увагу на природних вадах людини, вважають їх принципово невиліковуваними, зумовленими біологічною природою.
На переконання прихильників цієї точки зору, такими одвічними вадами виступають агресивність і егоїзм людини, її злостивість, жадібність, нехтування інтересами інших людей. Природні вади людини негативно позначаються на суспільному житті, породжують заздрість, ворожнечу, непорозуміння, тероризм. Представники цих поглядів принципово відкидають можливості соціалізації, виховання і духовного розвитку особистості, зводять роль педагогіки до професійної підготовки, а роль управління - до утримання діяльності і поведінки людей у певних межах та спрямуванні їх на досягнення визначених керівниками цілей.
Філософське осмислення діалектики взаємодії людини і суспільства дозволяє "зняти" ці хиби, переконливо довести, що не вони є визначальними, а людина є не тупиковою гілкою розвитку природи, а його закономірним етапом, на якому світ, "вищий розум" або, за Регелем, "світовий розум" приходить нарешті до самопізнання. Сутність людини не є тільки біологічною чи тільки соціальною. Вона виступає як "соціально-біологічна", психічна і духовна. Моральні ж якості людини, які звичайно і викликають найбільшу критику філософів та соціологів, виступають продуктом тільки її соціальної еволюції та індивідуального виховання.
Характер їх розвитку визначає соціалізація особистості, яка залежить від цілей соціуму, цілей і способів управління у даному суспільстві. Ці ж цілі визначають зміст і характер освіти, діяльність освітньої системи. Формування у людей усвідомлення необхідності узгодження цілей, інтересів і прагнень окремих індивідів та їх груп, суспільства у цілому виступає передумовою не тільки успішного розв'язання завдань освіти, а й управлінської діяльності на всіх рівнях. Однак можливість вирішення цих завдань істотною мірою визначається світоглядними позиціями, загальною, професійною і управлінською культурою керівників та інших носіїв владних повноважень.
Зміст понять людини й світу та їх взаємовідносин розкривається у філософії" через цілісну сукупність онтологічних категорій: буття, дійсність, сутність, існування, субстанція, матерія, рух, простір, час, системність тощо. Цілком природно, що філософське осмислення феномену управління також потребує його онтологічного аналізу. Онтологією вважається "розділ сучасної філософії, який вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності та категорії сущого" .
Поняття буття у філософському розумінні вперше увів ще Парменід. Він близько підійшов до розуміння феномену управління у природних і соціальних системах, показав і обґрунтував наявність у світі сили, "здатної утримувати світ людини і світ у цілому в порядку і гармонії, забезпечуючи йому стабільність і надійність". Такою силою, на думку Парменіда, виступає необхідність, яка асоціювалася у нього з порядком. Він вважав, що існуючий у світобудові хід речей не може раптово, за чиєїсь волі змінитись. День завжди настане після ночі, сонце раптом не потухне, люди не вимруть всі разом. Визнаючи за речами предметно-почуттєвого світу наявність своєрідного гаранта існування, він вважав, що невидимий світ є найдосконалішим, найпрекраснішим та гармонійно побудованим, бо в ньому панують Благо, Світло й Добро. Цей світ, який раціонально осмислюється й осягається людським розумом, він і називав буттям.
Сучасну філософію буття у широкому розумінні розглядає як всеохоплюючу реальність, що гранично охоплює загальне поняття про суще взагалі. На відміну від категорії існування, де акцентується просто наявність певних елементів чи проявів реальності, категорія буття підкреслює наявність конкретних реальностей у якісній визначеності. Стосовно ж людини, буття передбачає активне виявлення її сил і морально-вольових якостей у всіх сферах життєдіяльності, виступає загальною основою пізнавального, діяльнісного і перетворювального освоєння зовнішнього світу. На думку авторів цитованого вище підручника, "щоб мати які-небудь властивості, річ спочатку повинна бути. І в такому розумінні буття передує всьому, що є в світі".
Сучасна філософська думка схиляється до визначення буття як "суперечливої єдності процесів ентропії (хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації”. Це, за словами В. Л. Петрушенка, пояснюється тим, що, "з одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого - через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації.
Отже, буття є справді складноорганізованою, ієрархічно побудованою та енергійно самосконцентрованою системою. Суперечливість цієї системи виявляється у тому, що вона є єдиною і множинною, перервною і неперервною, скінченою та нескінченою, такою, що в з'явленнях набуває форми просторово-часових співвідношень".
+Очевидно, що управління будь-яким природним чи соціальним процесом не може ґрунтуватися тільки на розумінні буття цього процесу. Суб'єктові управління для виконання відповідних функцій потрібне ще й усвідомлення його сутності, цілей і призначення. Іншими словами, здійснення управління, як і взагалі будь-яка пізнавальна чи практично-перетворювальна діяльність людини, має спиратись на результати усвідомлення сутності процесів чи явищ. Феноменологія і являє собою саме ту галузь філософської науки, яка вивчає феномени (явища) свідомості.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 29