МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. Г.С.СКОВОРОДИ
Кафедра УДПМ та графіки
Курсова робота на тему:
«Вивчення національних свят на уроках образотворчого
мистецтва.
Свято Великодня.»
Виконала:
студентка ІІІ курсу
гр. 3 Д
Кидонь Олена Миколаївна
Перевірила:
Доц. Чєн Н.В.
Харків 2011
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….…..3
Розділ І Різноманітність українських національних свят………. ………………6
Традиційні свята українського народу в народному календарі…………..6
1.1.1.Весняні свята………………………………………………………………...7
1.1.2.Літні свята…………………………………………………………………….9
1.1.3.Осінні свята………………………………………………………………….11
1.1.4.Зимові свята…………………………………………………………………13
Свято Великодня - головне свято весняного циклу………………………16
1.1.1. Історія свята Великодня……………………………………………………16
1.2.2. Види декорування яєць до свята Великодня……………………………..22
1.3. Аналіз шкільної програми………… …………………….………………28
Розділ ІІ Методичні розробки уроків………………………………………….....30
2.1. Тема «Диво писанка» (2 клас)…………………………................................30
2.2. Тема «Вербна неділя» (3 клас)……………………………………………...34
2.3. Тема «Творчий натюрморт» (6 клас)……………………………………….38
Висновки…………………………………………………………………………...42
Список використаної літератури………………………………………………....44
Додатки……………………………………………………………………………..46
Вступ
"Учіть дітей правильно бачити, мислити, відкривати і
дивуватися, - нехай відкриє, усвідомить ваш вихованець ту
істину, що людина народжується, росте, розвивається, і
зріє, старіє, і кожен день правильно прожитого життя,
умудряючи і збагачуючи її, додає нову крихту до цієї
незрівнянної цінності.
Чим глибше ви розвинули в своєму вихованцеві жадобу
пізнання, тим більше щастя додаватиме йому те, що він
живе, думає і почуває”.
В. О. Сухомлинський
Естетичне виховання - це глибокий, багаторічний педагогічний процес, в результаті якого формується естетичне ставлення дитини до оточуючого її світу, трудової діяльності, природи, мистецтва; формується культура відносин з людьми. Важливо, щоб у процесі естетичного виховання діти самі стали творцями прекрасного - не тільки вміли бачити і розуміти його, але й творити красу навколо себе. Мистецтво, діючи на емоційну сферу людини, стає могутнім засобом морального виховання, насичення духовного життя. Емоційне сприйняття художніх образів, що розкривають красу оточуючого світу, сприяє формуванню світогляду і духовної культури людини.
Завдання естетичного виховання школярів успішно реалізується на уроках з образотворчого мистецтва. Вони дають можливість ефективно розвивати почуття прекрасного, формувати естетичні смаки, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятники історії та архітектури, красу і багатство рідної природи.[27,21]
Образотворче мистецтво – унікальний навчальний предмет, який надає учням багато можливостей для духовного саморозкриття, творчого самовтілення, розвитку здатности до життєвого самовизначення, дає змогу розкрити нахили до різних творчих професій: художника, дизайнера, фотографа, модельєра, спеціаліста з комп’ютерної графіки.
Докорінна перебудова суспільного життя вимагає від загальноосвітньої школи термінового вирішення такої проблеми, як формування духовної культури учнів, що тісно пов'язане з необхідністю значного поліпшення художньої освіти і естетичного виховання молодших школярів.[13,37]
Приступаючи до висвітлення даної теми слід зауважити, що розкриття і характеристика національних свят має неабияке значення при вивченні історії культури України взагалі.
Актуальність теми полягає в тому, що використання українських народних свят зумовлює успішне формування у підростаючих поколінь духовності нації, її самобутнього, ідейно-морального, емоційно-енергійного, художнього та творчого потенціалів.
Для формування національної свідомості молоді дуже важливо поєднання національного і художньо-естетичного виховання.
Мета естетичного та громадського виховання в школі полягає в забезпеченні засвоєння учнями мистецьких основ, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі естетичного світогляду. Свята в Україні завжди були і є актуальною темою для дослідження. Звичайно, вони є частиною української культури, а тому повинні вивчатися у всіх школах країни, за для збереження і продовження цієї традиції для наступних поколінь. Предметом дослідження є вивчення самобутності народної обрядовості.
Метою роботи було вивчення стану збереженості традиційної народної обрядовості в межах регіональної специфіки, а також виявлення новітніх тенденцій у формуванні традицій.
Завдання: проаналізувати науково-педагогічну та літературу з декоративно-прикладного мистецтва.
Об’єкт дослідження – уроки образотворчого мистецтва.
Предмет дослідження – вивчення особливостей національних свят України.
В зв’язку з поставленою темою, особливий інтерес має розділ присвячений історії свята Великодня.
Розділ І. Свято Великодня – головне свято весняного циклу.
1.1. Традиційні свята українського народу в народному календарі.
Глибоке значення і практичне продовження традицій, звичаїв та обрядів народного календаря створює той національний колорит, ту цілісну культурно-історичну життєдіяльність, національну самобутність яка є :
1) могутнім стимулятором творчості народу, невичерпним джерелом його мистецької, культурної діяльності;
2) оригінальним внеском народу в світову історію, у взаємозбагачення культур, духовності народів світу;
3) фундаментальною природо відповідною основою виховання підростаючих поколінь, створення національної системи виховання.[24,11]
Особливості національного характеру, психології українців, які проживають у різних культурно-історичних регіонах, природних зонах республіки, відбиваються як на зовнішніх рисах (одязі, взутті, харчуванні, атрибутах побуту, дозвілля тощо), так і на внутрішніх якостях населення даної місцевості. Засоби народного календаря, розмаїте багатство його звичаїв і обрядовості, їхній творчий характер дають можливість враховувати такі реальності в процесі виховання, формуючи в учнів типових носіїв традицій рідного краю, його культури, духовності.[24,59]
Завдяки традиціям, звичаям і обрядам народного календаря, закладеним у них народної ідейності, моральності, естетики, кожен учень, зазнавши на собі благодатний вплив народних духовних скарбів, прагне з честю дотримуватися заповітів батьків, дідів і прадідів, утверджувати добрими справами свій родовід, творити свій род ослав, будувати в собі все життя храм Добра, Правди і Краси.
Духовні скарби народного календаря концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії, астрономії, астрології, біології, математики, медицини, а також народної кулінарії, землеробської, зокрема, хліборобської справи тощо. Завдання батьків, педагогічних колективів шкіл, учителів, вихователів - глибоко і всебічно вивчати могутній ідейний, моральний, емоційний і естетичний потенціал народного календаря і активно прилучати учнів до його невичерпних духовних скарбів. У цьому - запорука успішного будівництва національної школи, національної системи виховання.[24,387]
Одним із найнадійніших способів вивчення спадщини народної педагогіки є аналіз сутності традицій, які зберігалися і передавалися з покоління в покоління через живий досвід, усне спілкування і практику сімейного життя.[22,174]
Традиції у формі масових звичок підтримувались силою громадської думки і за своєю природою були наділені величезною стійкістю. Філософ І. Суханов з цього приводу пише: „Стійкість звичаїв, традицій і обрядів, їх живучість були воістину рятівними для збереження і передачі новим поколінням досягнень культури”.
У загальноосвітній школі рекомендується проводити такі народні свята та обряди відповідно до календарної сезонності: навесні - Великодні свята та різноманітні веснянки (свято першого жайворонка, свято тополі та інші); влітку - зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки, Спаса; восени - Покрова; взимку - Калета, Миколая, Різдвяні свята, Стрітення.[19,219]
Весняні свята.
У давніх слов'ян рік починався навесні, березневе літочислення зберігалося до 1490 р. (За цим літочисленням Нестор-літописець розпочав „Повість временних літ”). У свідомості давнього землероба новий трудовий рік починався з відродження навколишньої природи і з пробудженням матері-землі від зимового сну, з першою оранкою і сівбою.
Святкування приходу весни поширене у різних народів. Обряди зустрічі весни існували ще у первісно-общинному суспільстві, але особливої уваги вони набули в період бронзи - в епоху інтенсивного розвитку землеробства. Тобто ще в старовину весняні співи та обряди мали магічне значення: усі ритуальні дії сприяли швидкому пробудженню природи.
Якоїсь певної дати зустрічі весни не існує. З самого початку березня починалися весняні співи. Ігри та танці молоді, які закінчувались після Пасхи. У веснянках відсутня християнська тематика. Початок залежав від того, коли з'являлися перші проталини в снігу або коли уперше прокує зозуля.
У березні, коли починав танути сніг, дівчатка збиралися групами і починали співати пісні-заклички. Їх роль та ж сама: прискорити прихід весни, випрохати у природи щедрого літа. Крім цього з'являються нові мотиви: кохання і парування молоді. Дівчата готували ще заздалегідь нове гарне вбрання і прикраси. У призначений час, вдягнувшись, вони виходили на край села, ставали на вишині і співали. Рухами заклички не супроводжувалися.[28,138]
Великодня обрядовість має в Україні давні традиції і різноманітну регіональну специфіку. На пам'ять про цю знаменну подію у наших храмах освячують вербові гілочки, прикрашені квітами, стрічками, а в південних країнах святять пальмові віти.
Є кілька традицій, пов'язаних із Вербною неділею. Так, великими галузками легенько б'ють знайомих, промовляючи: „Баська б'є, а за тиждень паска є”, „Верба красна - б'є даремно, верба біла - б'є за діло”, „Будьте дужі, як вода, родючі, як земля, веселі, як весна, а красні, як сонце”.[6,87]
Інша традиція: після освячення верби кожен член родини повинен з'їсти один вербовий котик, що ніби дасть здоров'я. В деяких регіонах України вербові гілочки використовували згодом для вигону худоби на пасовиська, застосовували як ліки.
За народною традицією вважається, що Чистий четвер - це день весняного очищення. В Україні до цієї дати обов'язково вичищали оселі, мастилися, розмальовували хати та печі.
Багато уявлень про паску пов'язували з городніми роботами. Наприклад, коли паску садили в піч, треба було садити в землю цибулю, бо добре вродить. Одну паску тримали на столі цілий тиждень - до Проводів, „щоб добре родила пшениця і всяка пашниця”. За П'ятницею надходить Великодня субота - день виготовлення крашанок і писанок.[15,5-6]
В Україні яйця не лише фарбують (крашанки), а й розписують (писанки). Крашанки красять переважно у червоний колір - колір вогню, життя, крові Спасителя. Крім писанок і крашанок у деяких регіонах України виготовляли мальованки, шкрабанки, крашанки, з якими пов'язувалось багато вірувань і повір'їв. Наприклад, вважалося, що писанка гасить пожежу, відганяє нечисту силу, зцілює від хвороб. На Великдень і в наступні дні всі вітали одне одного яйцями.[16,4-5]
Літні свята.
Між весняними та літніми святами важко знайти межу.
Першим літнім святом вважають день Святого Юрія (6 травня). Святий Юрій - це мученик за Христову віру в перших віках християнства. Легенда розповідає про його переможну боротьбу зі змієм-людоїдом та визволення прекрасної царівни. Святий Юрій захищає тварин, купців, військо, всю молодь, вважається її опікуном.
У народному календарі відбувалося багато обрядів: на Юрія у Карпатах виганяли худобу на полонини. Господар повинен був ранком у це свято викачатися у росі на своєму полі, щоб був добрий врожай цього року. В наш час збереглася тільки легенда про Святого Юрія, як переможця в боротьбі за добро проти зла.[18,63]
Зелені свята або русальні, чи П'ятидесятниця припадають вже на початок літа. Назва ця походить від того, що у це свято „маїли” - прикрашали - оселі, церкви, двір зеленню. Наші предки це вважали потрібним проти ворожи сил природи: мавок, русалок, утоплеників. Найкращу охорону давали, за старовинними віруваннями, широколисті дерева: клен, липа, дуб, ясень. По підлозі хати завжди було розкидане пахуче листя очерету, лопуха. Цей звичай - прикрашати свій будинок зеленню, - мав ще одну назву: клечання, та відповідав натхненному радісному настроєві.
Маїння хат на Зелені свята належить до циклу русальних святкувань, які тривають перший тиждень червня. В ці дні відбуваються обряди: „Куст”, „Проводи русалок”, „Водження тополі”. Взагалі це дівоче свято. „Тополя” чи „Ляля” - це найкраща дівчина села. Її прикрашають квітами, віночком, танцюють кругом неї, співаючи пісень. Ляля роздає дівчатам вінки та різні страви.
Під час Зелених свят відбувався обряд топлення, спалення або закопування опудала з соломи. Якщо його називали Морена, то вдягали як дівчину, якщо Коструб, Ярило чи Купало - вбирали як хлопця.
Русальні пісні виконуються під час обрядів, пов'язаних з Зеленими святами або Клечальною неділею (перший тиждень червня). Самі епітети „зелений”, „клечальний” вказують на особливість цього свята - вшанувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворяли. За стародавніми уявленнями люди після смерті могли стати рослинами або рослиноподібними духами, котрі знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще „русальний”, „мавський”, „навій” тиждень, під час якго перед селянами розігрувалися фантастичні історії.
Віра в русалок, яких народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, була досить стійкою. Серед багатьох народів Європи залишилися балади, легенди, перекази, обрядові пісні, в яких згадуються мавки, русалки - стрункі, зеленоокі, русокосі дівчата у легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями. Вони можуть допомагати або шкодити людині в її господарських справах. Їх улюблене заняття - водити танці, а побачивши необережних юнака чи дівчину, що опинилися серед них, втягувати їх в свої ігрища та залоскочувати до смерті. Через те русалок звали ще „лоскотухами”, „лоскотарками”. Проти них були відомі обереги - деякі види зілля (часник, полин), яких русалки не переносили й тікали.
Головна тема русалчиного обряду - поклоніння рослинності. Наприклад, дівчину вбирали „русалкою”, прикрашали її квітами та зеленню, ходили з нею зі співами у ліс та поля. Значне місце у русалчиних обрядах займає тема кохання, весільні мотиви, сватання.[9,74]
Осінні свята.
Українські традиційні жниварські свята розпочиналися ще з літа і тривали до середини осені. На тиждень пізніше свята Петра та Павла (12 липня) у багатьох областях України збирали жито. Звідси і походить народне прислів'я про те, що „Справа святого Петра - жито зажинати”. На святого Іллю (2 серпня), як правило закінчувалися жнива. З цього приводу навіть існує приповідка: „Бач, як Ількові бороду розчісують”. В Україні існував звичай залишати в полі щось на пні, тобто „на розплід”, - чи то трохи жита, чи пшениці. Існує повір'я, що коли зібрати геть усе до краю, то на другий рік не вродить. Після збору жита та пшениці приступали до жнивування ярих - ячменю, вівса, гречки. Гречку збирали завжди останньою, бо вона найпізніше дозріває. Від Спаса (19 серпня) можна було споживати садовину та городину. Після свята Першої Пречистої (Успіня Пресвятої Богородиці - 28 серпня) приступали до збирання садовини (крім зимових сортів). Від Семена (4 вересня) розпочинали копати картоплю. У перший же день розкладали з бадилля вогнище, пекли картоплю, їли і гріли до вугликів руки - „щоби не мерзли зимою”. Після Чесного Христа (27 вересня) в Україні приступали до копання буряків. Спочатку збирали столові (червоні), опісля кормові (пастовні), а у самому кінці - цукрові. У цей же період виламували качани та вижинали кукурудзу. Таку традицію збирання осінніх культур люди строго дотримувалися і передавали досвід від покоління до покоління.[30,254]
Осінь розпочиналася зі святом святого Симона Стовпника, дня 14 вересня. В народних звичаях з цим днем закінчувалися літні зустрічі та ігри молоді, „вулиці”, а починалися осінні „вечорниці” та „досвітки”. Починалися вони спільною працею дівчат (прядіння, вишивання, лущення насіння стручкових рослин, дертя пір'я). Збиралися на „вечорниці” у хаті „вечорничої матері”. Це була старша, поважна жінка, яка мала наглядати за молоддю, вчила готувати, співати, зустрічати гостей.
Свято Покрови 14 жовтня виникло ще в Х столітті. У той час на Грецію напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини, тобто араби, намагалися поневолити городян. Першого жовтня (за старим стилем) константинопольці зібралися на всенощну відправу до Влахернської церкви. Під час служби святий Андрій-юродивий та його учень Єпіфаній побачили на горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточені святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, а звідти й народна назва Покрова) і молилася. Таке видиво надало грекам впевненості в своїх силах, і вони вступили в бій. Чужинці змушені були відступити. З того часу свято стало всенародним.
У народі існує безліч легенд про те, як щедрує Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. Проте Покрова була непоступливою, якщо дівчина зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя. На Покрову влаштовувались весілля (шлюбний період був нетривалий - весілля справляли лише від Покрови і до Пилипівських започин - 27 листопада). З наближенням посту вже заборонялося шлюбувати дітей, а тому дівчата просили свою покровительку: „Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу, най ся в дівках не мучу”, бо лише, як стверджувало інше прислів'я: „Покрова накриває траву листям, а дівчат - шлюбним вінцем”.
Традиційно Покрова в Україні була великим святом. У багатьох селах на її вшанування будували й освячували храми, заводили села.[17,171]
День Святого Андрія Первозданного припадає на 13 грудня (30 листопада за старим стилем). Хоч Андрій Первозданний - християнський святий, народні звичаї та обряди в день цього святого мають давній дохристиянський характер.
З давніх-давен на Андрія дівчата ворожать, бажаючи дізнатися про свою долю: чи вийдуть заміж, чи доведеться дівувати ще весь рік. Існував звичай випікати в цей день балабухи - невеликі круглі тістечка і годувати ними собак. Чию балабушку першу з'їсть пес, та дівчина першою вийде заміж. Якщо дівчина хотіла дізнатися, як буде зватися її майбутній чоловік, напередодні Андрія виходила на вулицю і питала першого зустрічного чоловіка, як його ім'я, - так і зватиметься наречений.[31,405]
Зимові свята.
Перше зимове свято припадає на 19 грудня. Це свято Святого Миколая. Святий отець Миколай здавна в нашому народі наділений великою увагою. Не було в нас ні однієї хати, де б не було ікони святого Миколая. Усе своє життя святий Миколай присвятив творенню милосердя. Його ще за життя називали батьком сиріт, вдів та бідних. Після смерті Бог нагородив його даром творення чудес, і за те він дістав назву великого чудотворця. Його чуда були головною підставою для швидкого та широкого культу.
У численних народних переказах святий Миколай боронить людей від стихійного лиха, найбільш він опікується тими, хто перебуває у плаванні. У давнину святий Миколай - також заступник перед небезпеками у степу.
У нас закріпився звичай, що Святий Миколай приносить у свій день чемним дітям дарунки. Роздавання подарунків повинно мати виховне значення: діти відповідають піснями, декламаціями, сценками.
7 січня в календарі - Різдво Христове, а на передодні - 6 січня - Святий вечір. Свято народження Христа злилося з дохристиянським святом Коляди. Люди вважали цей день найкоротшим днем року та початком відродження сили Сонця. Тому цей день вважався початком Нового року.
Святе Різдво - це винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від усіх інших своєю особливою обрядовістю, багатством фольклору, оригінальністю етнографії, найбільшим збереженням стародавньої культури.[10,54]
Головне завдання кожної родини у різдвяні дні - гідно приготувати себе і свою душу, свою хату і своє господарство до цього визначного свята. Але головне те, що Різдво повинно захоплювати нас проявами любові та пошани до ближніх. Це свято милосердя.[20,69]
Головною обрядовою традиційною їжею Святої вечері по всій Україні є кутя. Це варена пшениця з медом та іншими приправами. Пшениця, її зерно, щороку оживає і тому є символом вічності. А мед сприяє успішному веденню господарства і символізує багатство та здоров'я людини. Кутя є своєрідним символом самих різдвяних свят. Символічним вважається також і різдвяний хліб, який протягом всіх свят стоїть на столі і уособлює і собі сімейний добробут та багатство. Засушений окраєць різдвяного хліба донедавна в Україні зберігали до того дня, коли вперше виходили в поле сіяти.
В Україні широко був поширений звичай ставити на покуті сніп жита або пшениці, який називається Дідухом. Дідухом також називали постелену на Святвечір на долівку солому. Дідух, крім символу нового врожаю, добробуту та багатства, уособлював у собі дух пращурів та бога врожаю.
Разом з Дідухом на Святий вечір вносили до хати і сіно, яке клали на стіл під обрус. Воно символізує місце народження Ісуса Христа. Сіно на столі, за народними віруваннями, символізує також добробут на противагу голому столові, що означає бідність.
Символічною була і сама Свята вечеря, стравами з неї (за звичаєм це 12 святкових страв) ділилися з родичами. За звичаєм до Святої вечері сідали тоді, коли на небі з'являлася перша зірка, яка колись засяяла над віфлеємським вертепом. Приймаючи обрядові різдвяні страви, господарі дякували і, в свою чергу, передавали дари - такі ж страви із свого столу. Таким чином, відбувався обмін ритуальною вечерею, що символізував спорідненість сімей, їхню приязнь та взаємну щирість.[29,76]
Різдво - це час співання колядок. Їх співають у церкві, у хаті або слухають у записі. Та найважливіше - це ходіння дітей, молоді та дорослих від хати до хати з колядками та побажаннями добра усім людям. Крім колядок, які можуть бути жартівливими чи розповідати про народження Ісуса, колядники приносять у хату і святкові побажання. Ці старовинні цікаві вірші й пісні відображають родинний побут, повсякденне життя та інтереси простих людей.
В наші часи, як і раніше, кожен зустрічає колядників з ввічливістю, та за традицією віддячують їхнім побажанням ласощами або грошима.
За тиждень після Коляди український християнський люд святкує Новий рік.
На Новий рік з самого ранку, коли ще на дворі темінь, хлопчики ідуть засівати (цей обряд зберігся ще з сивої давнини). Вони набирають в кишені дрібного зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса тощо і ходять від хати до хати, бажаючи щастя, здоров'я, доброго достатку, великого врожаю всім членам сім'ї. Вперше, як правило, засівають вдома. За це батьки нагороджують своїх посівальників грішми або ласощами (горіхами, яблуками, цукерками, печивом тощо). Потім ідуть до сусідів та родичів. Майже у кожній хаті, де є птиця, господині просять посівальників сісти на порозі, - „щоби кури сідали та курчат висиджували”. Зерно після посівання збирають і висипають курям, - „щоби добре неслися”. [10,72]
Колись, як розповідають старожили, був звичай на Новий рік спалювати сміття біля воріт. І цей вогонь мав чудодійну силу. Через нього стрибали, переводили худобу, - „щоби всяка нечисть на вогні залишилася”.
За церковним календарем у цей день припадає свято Василя. Всіх Василів вітають із іменинами, зв'язуючи їх перевеслами, - „аби були здоровими”.
Від Різдва та Нового року важко відділити ялинку. Це звичай не український, а скандинавський, але за багато років він прижився і на Україні. Діти із задоволенням прикрашають ялинку, власноруч майструють іграшки, гірлянди та дарують їх один одному, своїм близьким та друзям.
19 січня у церковному календарі - свято Водохрестя. Від найдавніших часів Християнська Церква вважає освячену Йорданську воду за велику святість та приписує їй чудодійну силу. Опівночі на Богоявлення Господнє люди приносять додому освячену воду, і ця вода стоїть цілий рік, не псується, а весь час свіжа.
Стрітення (15 лютого) - це завершення церковного різдвяного циклу святкувань. Після нього вже не співають колядок та щедрівок. В народному календарі це вже передбачення недалекої весни. З погоди на Стрітення ворожать, чи скоро прийде весна: „Коли на Стрітення зима з літом стрічається (значить: прийде відлига), то зима ще довго потриває”, або - „Коли на Стрітення півень води нап'ється (з розталого снігу), то влітку віл наїсться (буде добрий врожай)”, і таке подібне.
Зберігання народних традицій Різдва та інших зимових свят розвиває почуття людської спільності, виховує доброзичливе відношення один до одного, вчить шанувати та пам'ятати предків.[17,64]
1.2. Свято Великодня – головне свято весни.
1.2.1. Історія свята Великодня.
До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята і обряди, що у минулому регламентували всі сфери життя українського селянства - виробничу, громадську, сімейну. У річному коловороті хлібороб спостерігав певну закономірність, усвідомлення якої вело його до виділення періодів річного циклу, що повторювались. Виробничі календарні цикли утворювались із послідовних дат праці у полі й вдома і супроводжувались релігійними святами і обрядами, магічними діями, забобонними прикметами, повір'ями, звичаями, багато з яких походили від первісної віри в залежність людини від надприродних сил. Календарні звичаї і обряди українців, як і росіян і білорусів, формально узгоджувались з річним літургічним циклом православної церкви, головними віхами якого були так звані дванадесяті свята і пости. Проте дійсною основою «побутових святців» був трудовий сільськогосподарський календар, який визначав життя землероба. Помітне розходження мала клерикальна і народна трактовка тих самих святкових дат.[14,8-9]
Громадський характер традиційної обрядовості чітко виявлявся у зв'язку з початком різних сільськогосподарських робіт. Жителі одного села нерідко спільно замовляли хресний хід і молебен у полі до початку оранки, сівби, на перший вигін худоби, перед початком жнив. Приводом для церковних відправ, які організовувались гуртом, служили також церемонії освячення громадських будівель, різні стихійні лиха. Спільні трапези (братчини, меди) члени сільської (церковної) общини організовували з нагоди храмових свят, які влаштовувались на честь святого, ім'ям якого був названий місцевий храм.
Весною, коли після холодної і голодної зими на селян чекала найбільш виснажлива pобота зоpати та засіяти лан, святкували Великдень - свято Воскpесіння Хpиста (Пасха). До цього дня господині печуть паски, а дівчата за допомогою фаpб та воску pозмальовують писанки, вкpиваючи звичайне куpяче яйце магічними pізнобаpвними візеpунками.
Писанки та звичайні кpашанки (pізними кольоpами пофаpбовані яйця) - є неодмінною ознакою цього свята. Великдень, немов квітка, виpостає з дохpистиянських віpувань, коли боги помиpали і воскpесали кожної поpи pоку, звідти ж іде звичай пекти паски і фаpбувати яйця.
Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається "Великий День". Одна з них записана була колись на Слобожанщині:"Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперешніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп`яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів..."
Величний, свiтлий день прийшов до нас iз Нового Завiту, а саме слово "Пасха" походить вiд назви старозаповiтного свята, яке вiдзначали iудеї в пам'ять про звiльнення вiд єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще iменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою. За бiблiйним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранцi, i це воскресiння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний вiдвалив камiнь вiд дверей Гробу Господнього. На свiтанку жiнки - мироносицi Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та Соломонiя прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тiло Iсуса, але побачили вiдвалений камiнь i порожнiй гроб, i тодi схвильованим жiнкам з'явився ангел i сповiстив про Воскресiння Господнє. На урочистому богослужiннi в цей день велично лунає: «ХРИСТОС ВОСКРЕС! СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ I СУЩИМ ВО ГРОБI ЖИВОТ ДАРУВАВ...»[14,39-41]
Що ж то за свято — Великдень? Сьогодні воно має й іншу назву — Пасха. З'явилася ця назва в кінці 1-го тисячоліття, коли на українську землю прийшло християнство. Цей день вважається днем воскресіння Ісуса Христа. Та саме свято народилося набагато раніше. Про це розповідає міф.
Це є найдавніше свято в Україні. Зародилося воно сім тисяч років тому, коли, за легендою, і "плуг упав з неба"! А було так... Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.
Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. І гукнув старший брат Тур:
— Се моє!
Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.
— Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.
— Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.
Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім — Другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба. Святий День.
Дата святкування Пасхи встановлюється наперед і кожен рік припадає на різні дні - з 22 березня по 25 квітня за старим стилем.
Крашанка являється символом воскресіння Ісуса Христа. Тому на пасху завжди фарбують яйця - "крашанки".
Християнське оформлення свята мало змінило сутність язичеських обрядів. Землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими інтересами і бажаннями землеробів була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість.
До Великодня вiруючi готуються сiм тижнiв Великого Посту - одного з найсуворiших постiв. Цi тижнi називалися седмицями, упродовж яких царськi ворота, пiвнiчнi та пiвденнi ворота в алтарi не зачиняються на вiдзнаку того, що Син Божий своїм воскресiнням вiдчинив ворота до Царства Божого.
Свiтле свято Воскресiння супроводжувалось урочистими обрядами, до яких готувались протягом цiлого тижня: прибирали, бiлили оселi, пекли паски або бабки фарбували крашанки, а молодь розписувала писанки.
Паски, як правило, випiкали в четвер iз пшеничного борошна на яєчних жовтках i кожна господиня дотримувалась всiх усталених звичаїв: пiч розпалювала полiнами, якi вiдкладала кожного четверга Великого Посту, пiдпалювала їх галузками освяченої верби, саджаючи паски, промовляли спецiальну молитву. В суботу жiнки фарбували крашанки в лушпиннi з цибулi. Крашанки дозволялось фарбувати в рiзнi кольори, але перевагу надавали червоному, який символiзував кров Iсуса Христа. Нашi пращури вiрили, що в свяченому яйцi мiститься 40 милостей i Дух Святий. Шкаралупу з першого посвяченого яйця несли до рiчки й кидали у воду, "щоб допливла до рахманiв i сповiстила, коли Великдень".
Починають розписувати писанки з початком Великого посту. Для цього треба мати спецiальний писачок - бляшану трубочку з отвором на кiнцi, розтоплений вiск, свiчку та анiлiновi фарби. Яйце має бути вимите, гладеньке, бiле, без цяточок i плям. Його трохи нагрiвають, щоб вiск добре чiплявся. До писальця закладають вiск i нагрiвають над свiчкою, i тодi легенько водять те писальце по бiлому чистому яйцю.[23,43]
Легенда розповiдає, що Марiя Магдалина, проповiдуючи Христову науку, зайшла аж у двiр римського iмператора Тiберiя, дала йому в дар червону крашанку зi словами: "Христос воскрес!" - i вже тодi почала свою проповiдь. За її прикладом пiшли iншi християни й почали в день святої Пасхи обдаровувати один одного крашанками й писанками. Всi обрядовi Великоднi страви освячували в церквi пiсля Всеношної служби, найурочистiший момент наставав опiвночi, коли священник сповiщав, що Христос воскрес, а всi присутнi з трепетом вiдповiдали: "Воїстину воскрес!" Пiсля служби процесiя тричi обходила навколо церкви, а потiм починали освячувати обрядовi пасхальнi страви - крашанки, ковбаси, сало тощо - i христосувати одне одного. Пiсля церковної вiдправи розходилися по домiвках i починали розговлятися. Дiвчата вмивалися водою, в яку занурювали крашанки, щоб бути завжди рум'яними. Iснувало повiр'я, що Великодньої ночi не можна вкриватись ковдрою, бо нечиста сила присниться. Цiєї ночi молодь розводила багаття iз сухого дерева, яке було прообразом того, бiля якого грiлась варта, оберiгаючи розiп'ятого Iсуса Христа.
На світанні їдуть до церкви святити паску. Разом з нею беруть яйця, сало, печене порося з хроном у роті, мак, ладан, гадун, пшоно, сіль, мідний хрестик і голку. Поздоровляти зі святами й христуватися починають вже після Божої служби. При христосуванні зазвичай цілуються й обмінюються писанками та крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо за народними віруваннями "воно має велику силу". Потім вдома всі сідають за великий стіл і розговляються. Після обіду йдуть на кладовище христосуватися з померлими й кладуть на гробки крашанки.
На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись та привітайся. Цього дня потрібно вітатися навіть з ворогами.
Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — “бо в сухому дереві нечиста сила ховається”. На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза — “щоб було чим розпалити вогнище”. На Поділлі парубки випрошували або теж крали якусь дерев’яну річ, але не в жида, а в попа — “бо то святий вогонь”. Що ж до самого вогню, то є таке народне пояснення: “Вогнище під Великдень, то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути”. Але дослідники вважають, що цей вогонь стоїть у зв’язку з весняним очищенням — так само, як і вогнище на Чистий четвер. Діти і старші люди, що залишаються вдома, спати не лягають; а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо розстелювати ліжка не годиться — “щоб нечиста сила не приснилась”. Стараються, щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч — “бо янголи над селом літають”. На Лівобережжі в ніч під Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька і матері ті, кого прокляли покійні батьки. Прийшовши на могилу, ці люди спочатку христосуються з померлими батьками, а потім просять прощення. Якщо в цей час загуде під землею, то це знак, що батько чи мати простили і земля їх прийняла, а до того не приймала — “бо гріх проклинати своїх дітей”. Якщо в ніч під Великдень на могилі з’явиться палаюча свіча, то це знак, що душа покійника пішла до раю. В слободі Никольській на Слобожанщині в ніч під Великдень хоч і багато людей іде в церкву слухати діяння, але більшість залишається вдома аж до “благовіста”. В кожній хаті всю ніч горить вогонь. Ідучи до церкви, кожний дорослий чоловік або жінка бере з собою по кілька крашанок, якими буде обмінюватися з тими, з ким доведеться христосуватись. На Київщині існує повір’я, що в ніч під Великдень, під час читання діянь усі закляті скарби “горять”. На Харківщині йдуть шукати скарбів ранком, коли в церкві проспівають “Христос Воскрес”, бо тоді “земля розкривається, і скарби виходять на поверхню”.[12,141-143]
1.2.2. Види декорувань яєць до свята Великодня.
Чисте, фарбоване або ж розписане яйце стало міфопоетичним та релігійно-обрядовим символом вже у найдавніших цивілізаціях Землі (світове чи космічне яйце). У міфах різних народів воно є образом первопочатку, з якого виникає Всесвіт, певне божество, людський рід, а також символізує сонце, тепло, життя, творця-деміурга. У багатьох народів з яйцем пов'язують створення чи виникнення не лише земного світу, але й часової структури цілого. Такі космогонічні функції символа яйця співвідносяться також з важливою його роллю в ритуалах родючості, відродження, пробудження до нового життя.[3,49]
В українців також склались міфопоетичні образи яйця як джерела життя, багатства, добробуту ("яйце-райце"), існує також велика кількість християнських леґенд та переказів щодо великодних яєць.
Достеменно відомо, що вже у княжі часи до прийняття християнства у давніх українців існували ритуали і обряди, в яких використовувались як образи-символи оздоблені пташині яйця або ж керамічні писанки у формі яєць.
На жаль, зважаючи на крихкість шкаралупи, власне самі писанки із давніх віків до нас не дійшли (найдавніші ориґінали українських писанок походять із останніх десятиліть ХІХ століття і зберігаються у Львові). Зате маємо численні описи та документальні свідчення очевидців про виготовлення та вигляд українських писанок. А в ХІХ столітті писанкарство із різними технічними і художніми (залежно від реґіону) відмінностями спостерігається практично по всій етнічній території українців. Це засвідчують також численні давні колекції писанок у музеях Києва, Львова, Кракова, Варшави, Лубен та ін.[11,109]
Локальні відміни писанок зберігаються і донині. Відрізняються не тільки писанки з різних реґіонів, але й з сусідніх сіл - у всякому разі колоритом і улюбленими мотивами розписів. (див. дод. А)
Виготовляли писанки сільські жінки та дівчата, ченці, міські панночки та ін. навесні перед святом Великодня (Пасхи). Для писанок відбираються переважно яйця "первісток" (курей, які щойно почали нестися), найкращою для розведення фарб водою вважають ту, що отримали із розтопленого снігу, під час "крашення" до світлиці можуть заходити лише "чисті" (здорові фізично і морально) люди.
За технікою виконання писанки поділяються на "крапанки" - яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки - розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; "мальованки" - розмальовані пензлем; "крашанки" - забарвлені лише одним тоном і "скробанки" - або ж "дряпанки". Найпоширенішим є "восковий" метод декорування яйця, який полягає в тому, що спеціальним писачком ("кисточкою") - маленькою бляшаною конусоподібною трубочкою, закріпленою на дерев'яному держачку, виконують малюнок бджолиним воском на поверхні яйця. Він повинен залишитись білим. Далі яйце забарвлюють жовтою фарбою і наносять на нього ті елементи розпису, що повинні бути жовтого кольору. Опісля настає черга червоної барви (за кожним разом інтенсивність фарби наростає аж до найтемнішої). Потім на цьому тлі виписуються ті деталі орнаменту, що повинні бути червоними і т.д. Це техніка нанесення "теплих" (однієї гами) барв. Для нанесення додаткових "холодних" (синіх чи зелених) усувають зайву фарбу із місць, призначених під розпис "холодними", і протравлюють шкаралупу у воді з оцтом чи капустяною кислотою. Після цього продовжується планова робота.[21,23]
На східному Поліссі зберігся один із найдавніших методів писанкарства наших предків - виготовлення "дряпанок" чи "скробанок". Яйце фарбують в якийсь темний колір, а потім металевим вістрям чи голкою зішкрябують пофарбований шар шкаралупи, утворюючи бажаний орнамент. Деякі із лемківських та поліських скробанок за витонченістю виконання наближаються до найвишуканіших ювелірних виробів.
Фарби для писанкарства здебільшого готуються за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, з цибулиння тощо. В останні роки все ширше використовуються анілінові барвники, а замість бджолиного воску парафін.[4,45]
Яйця для писанок найчастіше беруть курячі, але часто розписують також качині, гусячі та деяких голубів.
Зображали на писанках віддавна певні символічні й маґічні знаки.(див. дод. Б). Нові елементи вводились рідко й нерадо. Як правило, до цього вдавались тоді, коли з плином часу губився й призабувався зміст первісних символічних зображень.
До найбільш популярних традиційних мотивів розпису писанок належать образ Великої Богині (жінки-праматері), солярні знаки (у вигляді розеток, зірочок, свастики, малюнків сонця і зірок, також "крутороги" і "павучки"), "сосенки" (символ вічнозеленої рослини, що плететься по землі, або ж "небесного змія", що запліднював яйце). Серед геометричних орнаментів найпопулярнішим є своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги - "безконечник" (український меандр).(див. дод. Б). Надзвичайно цікавими є і поділ поля писанки на барви та кольорове вирішення орнаментів, розписів і тла.[1,95]
Колись із писанками виконувались дії в маґічних ритуалах. Багато із цих маґічних дій, надто ж пов'язаних із землеробством, практикуються досьогодні. Так, на весняного Юра (6 травня) для забезпечення доброго врожаю писанки котили по зеленому збіжжі й закопували у землю. Великоднього ранку вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні вироби, аби прибували сила й краса, а шкіра на личку була гладенька, як на яєчку. Шкаралупу з-під свячених яєць кидали у воду, що тече, аби задобрити пращурів і щоб у них ("на тому світі") також настало свято (на Великдень). Свячені писанки є оберегом житла від природніх стихій, а для людей і тварин - від "лихого ока". Писанки використовуються і в народній медицині.
Писанки можуть бути елементом забави для дітей і молоді: грають "навбитки", "навкатки", "чокаються" тощо.[33,26-27]
Красиво розмальовані писанки є також чудовою прикрасою кошиків з харчами, що їх несуть до церкви святити перед Великоднем. Порожні шкаралупи з-під писанок часто зберігають для прикрашування житла, нанизуючи їх на шнурочки і підвішуючи біля ікон (як правило, по три).
Загалом писанки писали для власного вжитку, і щойно з 1960-х років їх (або розписані дерев'яні макети писанок) почали продавати на великодних базарах та ярмарках. Традиція писанкарства є однією з найдавніших і найстійкіших на всіх етнічних українських землях. Вона добре прижилась також повсюди в середовищі української діаспори (як, зрештою і вишивкарство, а почасти й різьбярство). Протягом останніх десятиліть (з 1950-х років) писанкарством все частіше зацікавлюються професійні художники, а також оформлювачі та модельєри. Мотиви розписів писанок здавна мали великий вплив і на українську вишивку, а нині творчо засвоюються, втілюються та переосмислюються майстрами різних видів українського декоративного мистецтва.[8,76]
Писали писанки обов'язково на сирих яйцях, щоб зберегти в них животворну силу, тоді як крашанки варили для споживання. Писанками обмінюються, обдаровують, виявляючи свою прихильність. Археологічні знахідки та численні писемні згадки свідчать про великий, складний, та тривалий шлях розвитку українського орнаменту взагалі та писанкарства зокрема. Орнаментальна система писанок кінця ХІХ-ХХ ст., в тому вигляді, в якому вони дійшли до нас, формувалася впродовж віків.
Вірогідніше за все спочатку з'явилися «крашанки» — яйця пофарбовані в один колір, найчастіше червоний. Потім «крапанки» — яйце з орнаментом із крапок — кульок одного або кількох кольорів, що виконувалися краплинами гарячого воску з поступовим зануренням у фарбу. Віск розтоплювали і обтирали. Подібний метод застосовувався і при написанні писанки. Різниця полягала в тому, що орнамент наносили «писачком» — тоненькою металевою трубочкою, закріпленою на патичку — «держальці». За допомогою «писачка» розтопленим воском наводився контур орнаменту, закривалися певні орнаментальні площини. [26,86]
Поступове накладання нових і нових мотивів та зафарбування яйця в різні кольори, від світлого до темного, дозволяли створювати надзвичайно складні, виключно багаті кольоровими нюансами композиції. Для декорування використовували рослинні барвники, що виготовляли із настоїв коріння рослин, кори дерев, відварів трав та цибулинного лушпиння. На початку ХХ ст. крім рослинних барвників почали використовувати і анілінові фарби.
Різноманітні писанкові малюнки умовно можна поділити на геометричний, солярний, рослинний, тваринний та релігійний орнамент. Українській писанці не властива реалістична чи натуралістична передача навколишнього світу, розпис її цілком умовний. Всі сюжети трактуються площинно-декоративно. Це обумовлено технікою розпису, що не дає переходів тонів, а лише зіставляє різні площини в комбінації барв та кольорових плям. Найбільші мистецькі зусилля спрямовані на опрацювання композицій як одного цілого розпису, так і окремих його ділянок. Надзвичайно велику цінність в писанковому орнаменті має ритміка: ритм ліній, ритм барвних площин. Лінія та оконтурована барвна пляма — найважливіші засоби творення орнаменту. Гармонійні взаємовідносини між тлом і малюнком, міцна побудова усіх ділянок — яскраві докази високої графічної вправності майстринь.[25,199]
Найбільш давнім мотивом в орнаментах писанок вважається сонячний знак — крапка, кружок, хрест, павучок, свастика, зірки, (трьох, чотирьох, шести та восьмипроменеві). Ромб в орнаменті вважається символом родючості. Вісім таких ромбів утворюють «грецьку» восьмипроменеву розету. Триверт, тризуб, свастика. Ці знаки в давні часи мали містичне та міфологічне значення, вважалися символами руху сонця, плодючості, вічного продовження життя. В деяких варіантах тризуб відомий і як «древо життя» — батько, мати, дитина. Цей символ був надзвичайно популярний в мистецтві Київської Русі. Князі Рюріковичі взяли його своїм гербом. Культ «древа життя» був поширений по всій України в усі часи. Крім «тризуба» він має вигляд троїстої гілочки, квітки з листочками або квітучої гілки у вазоні.
Таким же давнім, як культ Сонця є і культ води. В орнаментальну систему він увійшов у вигляді хвилястих ліній і відомий під назвою «меандр», «безкінечник». Був у міфології древніх слов'ян і культ заклинання Змія, що живе на небі і відає заплідненням всього живого. Його зображували у вигляді «сосонки» — зеленої гілочки. Ту ж функцію виконує віночок із хвоща, яким українці огортають паску. Майже весь рослинний орнамент, що зустрічаємо на писанках, здебільшого пов'язаний з лікувальними властивостями трав, квітів, дерев, а писанки, декоровані ним правили за своєрідні амулети, «обереги».[3,39]
При загальних спільних рисах в орнаментах писанок, кожний регіон України має свої локальні особливості в техніці, в колориті та орнаменті. Найбільшою за кількістю є колекція подільських писанок з вільним малюнком та стриманим колоритом чорного, червоного, білого, фіолетового та вохристого кольорів. Крім геометричного орнаменту з клинців, трикутників, що утворюють розети, зустрічаються рослинні мотиви у вільному розташуванні в стилі українського бароко. Декоративні та багатобарвні писанки Київщини, Полтавщини та Чернігівщини. По білому, червоному, жовтому або світло-зеленому фону нанесено рослинний чи геометричний орнамент у два-три кольори. Для писанок Прикарпаття характерна загальна подрібненість геометричного малюнку. В кольорах перевага належить червоному, чорному та жовтому. В орнаменти вводяться схематичні зображення архітектурних споруд та контурні зображення коней, оленів, пташок. У буковинських писанок геометричний орнамент має значно крупніші форми. Тут переважають смуги та розети на темно-червоному або чорному тлі. [2,64]
Багато віків потрібно було для того, щоб, виникли існуючі сьогодні писанкові типи. Українська писанка — явище культури, в ній сутність національного духу. Час вносить свої зміни. Забувається значення давніх символів. В орнаментику владно входять нові декоративні форми, помітно розширюється колористична гама, з'являються креслярська точність в побудові елементів. Змінюється оцінка вартості писанки. На перший план висуваються нові завдання: досконалість виконання, вишуканість орнаменту, індивідуальний почерк — стають основними критеріями мистецької вартості.
1.3. Аналіз шкільної програми
Значення і місце образотворчого мистецтва в школі визначається завданнями всебічного і гармонійного розвитку особистості.
Образотворче мистецтво як навчальний предмет дає учням елементарні основи естетичного виховання, що має велике значення щодо їхнього розвитку взагалі. Вміння бачити в навколишній дійсності різноманітність форм, кольору, бачити прекрасне в різноманітних його проявах сприяє розвитку мистецьких здібностей, формуванню естетичного смаку.
Одне із положень теорії пізнання – вивчення на уроках образотворчого мистецтва національних свят.
При навчанні дітей малюванню і в бесідах про мистецтво з’являється можливість здійснити цю єдність на практиці. Естетичні смаки, мистецькі здібності учнів на окремих вікових ступенях можуть успішно розвиватись лише в процесі оволодіння повноцінними процесами, вміннями та навичками в малюванні і при глибокому сприйманні кращих художніх творів.
У шкільній програмі з образотворчого мистецтва темі національних свят присвячено по 1-2 години у кожному класі. Це достатня кількість для засвоєння теми і для виховання в дітях почуття національності.
Святу Великодня присвячено один урок у 2му класі за темою «Диво-писанка», урок у 3му класі «Вербна неділя», звичайно, цієї кількості недостатньо для глибокого вивчення теми.
В програмі закладенні узагальнюючі уроки, за рахунок яких можна проводити додаткові уроки з цієї теми. Також є два суміжних заняття пов’язаних з святом Великодня, що сприяє поглибленому вивченню цієї теми.
На цих уроках вирішуються такі задачі: виховання любові до народної культури, терпіння при роботі, задоволення потреб духовно-естетичного самовдосконалення.
Найважливішою умовою, що забезпечує підвищення ефективності трудового навчання учнів на уроках, я вважаю, залучення їх до практичної діяльності, яка максимально уможливлює самостійну трудову активність і творче ставлення до праці.
Адже, мета предмета - забезпечення особистісного розвитку учнів та збагачення їх емоційно-естетичного досвіду під час сприймання навколишнього світу і художньо-практичної діяльності, а також формування цілісних орієнтацій, потреби у творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.
Отже, шкільний курс образотворчого мистецтва ставить завдання ефективно розвивати почуття прекрасного, формувати естетичні смаки, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва, красу і багатство культури рідної країни.
Таким чином, образотворче мистецтво в школі необхідно розглядати як загальноосвітній предмет з широкими виховними та навчальними можливостями і завданнями.
1 2 3