86. Поняття культури
Людство існує не лише в певних природних умовах, але й у культурному середовищі, яке створене ним самим. Феномен культури, оскільки він має багато граней і компонентів, вивчається різними науками; цілісне, інтегральне його розуміння дається філософією.
На відміну від природи (лат. natura), тобто матеріальної дійсності, існуючої поза людиною, культура (лат. cultura - оброблення) - це продукт цілеспрямованої діяльності людей, тобто та частина природи, яка зазнала впливу цієї ж діяльності (так звана "друга", олюднена природа).
Світ культури становить сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених в процесі матеріального і духовного виробництва. Проте людина не лише перетворює зовнішню дійсність, а й формує сама себе. Це формування, "самопородження" людини власною працею є суттєвою стороною, "нервом" процесу, який слід назвати історією - на відміну від природної стихійної еволюції. Отже, до культури відносяться й ті властивості людини, які є історичним продуктом, тобто ті, шо виділяють її з природи, мають надбіологічний характер. Таким чином, в людині природне начало поєднане з культурно-історичним, останнє визначає специфіку людського буття.
Поділ культури на матеріальну й духовну зумовлений видом діяльності, функціями, які виконують культурні цінності, характером потреб, що ними задовольняються. Цей поділ має свою об'єктивну основу, хоча й певною мірою має відносний характер: предмети матеріальної культури втілюють у собі певні знання, ідеї, навички тих людей, які їх створили; з іншого боку, цінності духовної культури мають матеріальні форми вираження й саме їх створення нерідко вимагає не лише розумової праці, духовної напруги, але й фізичних зусиль.
До матеріальної культури відносяться засоби виробництва, зокрема знаряддя і предмети праці, які самі є продуктом попередньої діяльності, техніка - від примітивної до найскладнішої, всілякі споруди, оброблені лани, насаджені та культивовані ліси, штучні водоймища, заводи й фабрики, шляхи сполучення, засоби зв'язку і передачі інформації, предмети повсякденного вжитку і таке ін.
До духовної культури належать знання, наука, мораль, право, релігія, філософія, різні форми ідеології, норми поведінки й міжлюдського спілкування, освіченість людей, інтелігентність і таке ін. Міра оволодіння духовними цінностями, потреба в них, а також здатність створення характеризують рівень духовності людини, суспільства.
Особливим - і надзвичайно важливим - елементом культури є мова, і не лише сама по собі, а й володіння мовами - рідною та іншими; крім "природних", є ще й "штучні" мови, різноманітні знакові системи, вміння ними користуватися. У наш час ознакою культурності стає володіння кібернетичною, інформативною технікою.
Отже, стосовно суспільства культура - це все створене і використовуване ним матеріальне і духовне багатство, щодо людини - це міра власне людського в ній: знання, освіченість, моральність, інтелектуальність, художній смак, здатність діяти по-людськи - працювати, творити, спілкуватися і таке ін. Культура людини виражається і у володінні власною біологічною природою - культурою їжі, пиття, кохання; фізичною культурою і, безумовно, вихованістю розуму, волі, почуттів, тактовністю, ввічливістю, делікатністю, повагою до інших і почуттям власної гідності.
Як бачимо, до культури належить не лише сукупність цінностей, але й процес їх створення, оволодіння і користування ними.
Культура і людина нероздільні. Людина може жити, мислити, почувати, діяти по-людськи тільки тоді, коли вона прилучається до світу культури. Саме в такому прилученні до культури, засвоєнні її - смисл освіти й виховання. Ставлення людини до природи опосередковане культурним середовищем.
87. Культура і цивілізація
Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.
Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етно-соціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.
Таким чином, цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної,продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.
Сьогодні поняття "цивілізація " найчастіше застосовують для означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація —це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галузях буття суспільства.
88. Масова та елітарна культура
Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють такі її види: загальнолюдську, елітарну, народну, масову та різновиди: субкультуру, контркультуру,антикультуру.
У сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації
Оскільки суб'єктом культури є окремий індивід або соціальна група, розрізняються різноманітні форми групової й індивідуальної культури. Під груповою культурою розуміється національна, місцева (культура малого, великого міста або мегаполісу, села, селища); культура класу, професійної групи і т.д. Під впливом конкретних умов групова культура змінюється, виникають її нові форми.
Приміром, у сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців.
Елітарна культура - це сукупність зразків, які належать до класичних взірців витончених мистецтв, музики, літератури, призначених для культурної еліти суспільства. Створюється вона фахівцями високого класу.
Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Масова культура витісняє елітарну культуру, їй властива зорієнтованість на масове невибагливе сприйняття, поверховість і стандартизація.
Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії.
З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру. Індивідуальна культура - міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і «мозаїчною», що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників.
89. Контркультура й антикультура в сучасному світі
Контркультура (від гр. "проти") - в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту проти культури "батьків", що поширилася серед частини американської молоді в 60-х - на початку 70-х років ХХ ст. Для молодіжної контркультури була характерною відмова від стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, основні цінності якого - респектабельність, соціальний престиж, матеріальне благопочуччя, але при тому вона не була зорієнтована і на культуру елітарну. Відмова виявлялась, як правило, в негативному ставленні до визнаних культурних досягнень людства, екстравагантності мислення, поведінки, зовнішнього вигляду.
Це моменти заперечення певних консервативних елементів культури, підготовки контркультурних новацій, що мають, характер і зміст твердження нових ціннісно-світоглядних орієнтирів людської життєдіяльності.
Ідейно-теоретичне підгрунтя молодіжної контркультури являло собою довільне й еклектичне поєднання різноманітних положень екзистенціалізму, фройдизму, марксизму, анархізму східної філософії, релігії та ін.. Позитивні лозунги контркультури виходили з трьох основних положень: 1) виховання нового типу особистості, з новими формами свідомості й дії; 2) формування нових стосунків між людьми; 3) формування і прийняття нових цінностей, соціальних і моральних норм, принципів, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв. Для практичного втілення цих положень організовувалися різноманітні комуни. Невід'ємними складниками контркультури були наркокультура та сексуальна революція.
В останні 80-100 років активізувалася антикультура, що позначає такі суспільні явища, процеси та ідеї, які суперечать принципам гуманізму. Спочатку вона вразила Захід, а після 1991 року активно впроваджується в російську та українську дійсність. Основні риси антикультури:
1) постійна спрямованість до теми смерті, некрофилия: нескінченні романи й фільми жахів, катастроф, трилери, бойовики й т.п., інформаційна некрофілія в засобах масової інформації;
2) проповідь-пропаганда анормального в різних його видах: театр абсурду; філософія абсурдизму; психоделічна філософія; наркотична антикультура; романтизація злочинця (коли антигерої-злочинці зображуються як герої), надмірна увага до відхилень у сексуальному поводженні (садизму, мазохізму, гомосексуалізму); пристрасть до зображення психопатології, хворобливих проявів людської психіки;
3) нігілізм стосовно старої культури, розрив з нею або спроби її "осучаснення" до невпізнанності, одним словом, порушення балансу між традиціями й новаторством на користь останнього; новаторство заради новаторства, змагання за те, щоб своїм "новаторством" сильніше здивувати, уразити уяву глядача, читача, слухача.
4) войовничий ірраціоналізм: від постмодерністських вивихів до вихваляння містицизму.
Антикультура дає людині уявну свободу й, на відміну від культури реальної, культури позитивної, котра йде від людини й народжується в суспільстві, антикультура нав'язується суспільству через систему пропаганди з метою трансформації суспільного мислення й життя. Руйнуючи культуру й моральність, диктатор змінює систему цінностей, будує нову антиморальність, нову антикультуру, тим самим йому вдається вплинути на спосіб мислення людини.
Прикладом антикультури є фашистська політика, різні прояви расизму, тероризму.
Антикультура, на відміну від позитивної культури, культури, що створює, може бути агресивна, деструктивна і завжди - на варті інтересів окремої групи людей, або державних інтересів. Антикультура вбиває людяність культури, антикультура вбиває прекрасне. Людина антикультури проектує свої фантазії й страхи не в особливу штучну реальність, а спілкується з наявною, дійсною реальністю. Вона не здатна творити, але здатна зруйнувати. Культурність - це людяність, вона суб'єктивна, у тому розумінні, що на перше місце ставить індивіда, людину-творця. Антикультура – абстрактна й антилюдяна, схильна до об'єктивації, заміщення індивідуального суспільним. Антикультура руйнує унікальність, особливості, уніфікує й створює щось узагальнене й усереднене, відбираючи лише те, що служить ідеям держави. Антикультура завжди прислуговується політично ангажованим ідеям, культура - конкретній людині. Небезпека сучасної ситуації полягає у тому, що створювана сьогодні загальносвітова мультикультура не повинна стати антикультурою, не повинна знищувати унікальні особливості культур, вона не повинна створювати щось середнє, але повинна поєднувати всі особливості окремих культур й служити встановленню продуктивного діалогу між народами.
90. Поняття міжкультурної комунікації та кроскультурних процесів
Термін "міжкультурна комунікація" відноситься до обміну знаннями, ідеями, думками, концептами та емоціями між людьми з різних культур. Перше визначення міжкультурної комунікації запропонували в 1972 р американські вчені Ларрі Самовар і Річард Портер у книзі "Комунікація між культурами" ( "Communication between Cultures"). Згідно з цим визначенням, міжкультурна комунікація - це такий вид комунікації, в якому відправник і одержувач належать до різних культур.
Міжкультурна комунікація передбачає взаємодію (комунікацію) між культурами, расами, етнічними Грунь, релігіями, субкультурами всередині великих культур.
Поряд з поняттям міжкультурної комунікації в науковій літературі зустрічається поняття крос-культурної комунікації. Однак вона зазвичай застосовується до вивчення деякого конкретного феномена в двох або більше культурах і має додаткове значення порівнювання комунікативної компетенції спілкуються представників різних культур.
Під комунікацією розуміється спілкування як процес соціальної взаємодії, взятий у знаковому аспекті.
На рівні людського спілкування засобами комунікації стають різні соціально вироблені і фіксовані в певній культурі знакові системи (вербальні і невербальні).
Відомий німецький філософ К. Ясперс (1883-1969) визначав комунікацію як взаємозалежність, протилежну договору, що повинна ґрунтуватися на усвідомленій духовній спільності ("контакт - замість контракту").
Міжкультурна комунікація, таким чином, - це процес взаємного зв'язку і взаємодії представників різних культур. Це специфічна суб'єкт-суб'єктна взаємодія, у якій відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями і навичками носіїв різних типів культур.
У процесі такого спілкування передається і засвоюється соціальний досвід, формуються історично визначені типи особистостей.
Можна виділити пряме міжкультурне спілкування (безпосередній контакт) і непряме, коли між партнерами існує просторово- часова дистанція. К. Ясперс називав комунікацію "безмежним взаємним перебуванням у бесіді". Особистий контакт має велику силу емоційного впливу, у ньому діє соціально-психологічний "механізм" зараження та наслідування. Особливу роль відіграє мова і так звана паралінгвістична система інформації (мова міміки і жестів), у якій закріплені певні соціальні значення.
Важливо відзначити, що спілкування виникає між суб'єктами, які мають подібності та розбіжності, діють у різних ціннісних полях. Тому багато проблем спілкування концентруються саме навколо поняття цінності, а також пов'язані з потребами й установками, що формуються культурою. В Америці вищими цінностями є демократія, ліберальні свободи, вільне підприємництво, тоді як у Єгипті більше значення мають кланові цінності, пов'язані з дотриманням ісламських правил пристойності. Якщо ми хочемо, щоб спілкування було успішним, ми повинні не тільки усвідомити, що є найбільш цінним для нас, а й також що є цінним для тієї культури, з представниками якої ми вступаємо в контакт. Нам можуть не подобатися ті речі, які уявляються найбільш цінними іншим, але ми повинні визнати важливість цих цінностей для них, а вони - визнати важливість наших цінностей для нас.
Виділяють різні типи та рівні суб'єктів культури, спілкування між якими можна розглядати як міжкультурне. Можна говорити про культуру нації, субкультуру, контркультуру, а також про культуру окремої соціальної групи, спілкування між представниками даних спільнот містить елементи, що становлять міжкультурну комунікацію. До міжкультурного спілкування відноситься також спілкування між представниками різних цивілізацій як культурних суперсистем.
1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29