1   2   3   4   5
Ім'я файлу: історія.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 1016кб.
Дата: 26.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
АФО сечова.ppt
praktichne-zanyattya-pravedniki-narodv-svty-podvig-v-mya-lyudini
Грошова система Польщі.pdf

1 вересня 1992 р. 218 хлопців і дівчат із міста Тлумача й сіл району стали гімназистами. Першим директором відновленої Тлумацької гімназії в липні 1992 р. був призначений Терпеливець Омелян Васильович. Із серпня 1995 р. директором Тлумацької гімназії є Сова Павло Васильович.

Тлумацька гімназія – середній загальноосвітній заклад ІІ–ІІІ ступенів, що забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обдарованих дітей. У 2009–2010 н. р. у гімназії навчалося 268 учнів 1 – 7 класів, з них 34 випускники. Навчально-виховний процес забезпечують 33 педагоги. Серед них 19 вчителів вищої кваліфікаційної категорії, педагогічне звання “старший учитель” здобули вісім наставників, “учитель-методист” – чотири. Метою гімназії є задоволення потреб суспільства й держави в загальній середній освіті, виховання і розвиток обдарованих і здібних дітей в ім’я збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу України, підготовки їх до навчання у вищих навчальних закладах.

3.1.Отець Роман Ршецький у релігійно-духовному житті міста Тлумача

Ріпецький Роман Іванович народився 14 лютого 1889 р. в с. Горпин Камяно-Бузького району Львівської області в сім’ї директора школи. Після закінчення Ш Львівської гімназії поступив на теологічний факультет Львівського університету, де завершив навчання в 1914 Р-

У лютому 1914 р. одружився з Теонією Бахталовською, дочкою пароха с. Вовчківоі, і через два місяці висвячений на священика і призначений помічником отця Хромовського в с. Кобаки Косівського повіту. Не встигла молода сім’я влаштуватися на новому місці, як вибухла Перша світова війна. У часи воєнного лихоліття молоді зазнали багато горя. Отець Роман чудом залишився живим після важкої форми грипу.

Після війни в умовах польської окупації служив в парафіях с. Підлужжя Станиславівського повіту, а з 1929 р. до 1939 р. служив у парафії м. Тлумача. У той час ситуація в м. Тлумачі була доволі складною. У 1926 р. помер парох отець Ступнипький, і парафія впродовж трьох років залишалася вакантною. Парафіяльні обов’язки виконував отець Іван Плав’кж І місцевий катехит, який викладав у навчальних закладах: гімназії, вчительській семінарії та семирічній школі. Йому було дуже важко справлятися з великим обсягом церковних богослужінь і релігійних практик, тому доводилось дещо скорочувати і обмежувати.

Отець Роман, призначений парохом, в першу чергу, оперся на церковний актив, відновив церковні братства, товариства, апостольства, молитви і в своїх проповідях закликав до щонедільного відвідування богослужінь. Він прославився як добрий проповідник, його стали запрошувати з проповідями до навколишніх сіл. Отець Роман звернувся до преосвященного Станиславівського владики Г. Хомишина з проханням провести в м. Тлумачі місію. Владика погодився, і така двотижнева місія відбулася з великим успіхом у 1931 р. Оскільки читальня «Просвіти» перебувала під впливом радикальної партії, о. Роман заснував біля церкви читальню товариства «Скала», яка стала осередком церковного руху.

Тут відбувалися церковні наради, святкові вечори, театралізовані дійства, лекції та концерти. Сюди надходили періодичні газети «Мета», «Нова Зоря», «Діло». Мала місце і невеличка бібліотека видавництва отців Василівн м. Жовкви і «Червоної Калини». Крім цього, місцевий осередок «Скали» закупив у 1936 р. набір духових інструментів і диригент Білинський організував духовий оркестр, який почав виступати з концертами.

Читальня «Скала» стала пристановищем для футбольного клубу «Чайка», тут зберігався його спортивний інвентар. Звідси вирушали футболісти в синьо-жовтих спортивних костюмах у супроводі вболівальників і під звуки духового оркестру на стадіон для участі в матчах. Це було величаве видовище.

Отець Роман поєднував свою духовну діяльність з громадською роботою. Він був членом партійної організації УНДО (Українське національне демократичне об’єднання), очолював товариство «Відродження», співпрацював з товариством «Сільський Господар». Подружжя виховало в релігійно-патріотичному дусі 8 дітей: дві дочки та шість синів.

У Тлумачі в міжвоєнний період проживало багато поляків. У них був свій костел, настоятелем якого був ксьондз Табачковский. Отець Роман запросив для урочистої церемонії водосвяття польську громаду, надіславши запрошення. Однак п. Табачковський запрошення не прийняв, повернув назад з такою відпискою: «nie vladam ruskim jeżkim i ne» («не знаю руської мови і не приймаю»). Тоді о. Роман особисто прийшов до п. Табачковського і переконав його взяти участь у водосвятті. 19 січня 1932 р. дві процесії взяли участь у водосвятті: одна з церкви, а друга – з костелу. Відтоді церемонія водосвяття регулярно відбувалась урочисто при участі двох конфесій.

У 1930-х рр. актуальним стало питання побудови нової церкви. Стара будівля храму, пошкоджена Першою світовою війною, стала непридатною для богослужіння, тому після війни було побудовано добротну муровану каплицю з використанням інтер’єрних елементів старого храму. Створено будівельний комітет, до якого увійшли будівельники, архітектори, майстри, геологи. На першому засіданні обговорено план дій. Вирішено провести демонтаж старого храму, зняти баню, розібрати стіни. Головою комітету було обрано о. Романа, який відповідав за фінансовий стан справ. Вирішено продати кілька гектарів парафіяльного поля. Головним архітектором запрошено архітектора з м. Львова п. Гриніва. Він невдовзі виготовив проект, який всім сподобався, і визначив кошторис. Демонтажні роботи велися вручну, було закладено фундамент, але до початку Другої світової війни 1939 р. дальше роботи не просунулися. Цей фундамент згодом був використаний для побудови райкому партії, а нову церкву побудували на іншому місці в 1990-х рр. Каплиця існує дотепер, де відправляються богослужіння, на якій розміщено надпис про те, що в 1937 р. було закладено Хресну Дорогу отцем Романом Ріпецьким.

Пригадую, як дідусь згадував про Фатімську Богородицю в Тлумачі:

«У 1930-х рр. рознеслася по Європі звістка про чудесні зцілення в португальському місті Фатіма, де в 1917р. з’явилася Матір Божа. До Фатіми направлялися паломники з різних країн. Поїхав туди також о. Плав ‚юк і там придбав для каплиці Тлумацької бурси статую Фатімської Матері Божої, виготовлену в трьох екземплярах відомим художником-скульптором. Коли ця статуя була доставлена кораблем до польського порту Гдиня, митники оцінили її як високохудожній твір і наклали високе мито (близько тисячу доларів). Такої суми о. Плав’юк оплатити не зміг і звернувся за допомогою до єпископа Станіславської єпархії Преосвященного Г. Хомишина. Владика відвідав польського примаса у Варшаві, який під час візиту у президента Польщі Мосціцького домігся його підпису про відміну мита для статуї.

Статуя прибула до Тлумача в 1936 р. і була установлена в каплиці бурси. У травні 1937р. о. Плав’юк оголосив Марійський Конгрес, в якому взяло участь багато священників і мирян. З „іхалося багато народу не тільки із прилеглих сіл, але із сусідніх повітів. Статую Матері Божої пронесли урочисто від бурси на стадіон, де відправилася Служба Божа і відбулася посвята міста Тлумач під опіку Фатімської Богоматері. У цьому конгресі взяли активну участь учні гімназії, які забезпечували належний правопорядок і спокій.

З нагоди цієї події створена пісня до Фатімської Матері Божої:

О чудотворна Мати з Фатіми, що завітала до нас в Товмач.

Зглянься над нами, дітьми Твоїми,

Втиши наш смуток і біль і плач..

Статуя Фатімської Богоматері збереглася і зараз вона перебуває в новозбудованій парафіяльній греко-католицькій церкві в м. Тлумач».

Успішній діяльності о. Романа перешкодила гостра хвороба. Він звернувся до лікаря Яновича у м. Станіславові, який признав виразку шлунка і направив на санаторне лікування до Ямної, порадив змінити місце праці. Отець Роман дійсно був не в силі провадити таку активну діяльність і обмінявся парафією з о. Малковичем з Чортівця.

Під час побуту у Чортівні в 1939 р. розпочалась Друга світова війна. Галичина опинилася під радянською окупацією. У парафіяльному будинку поселився голова сільради Путій (сам зі Східної України) з дружиною та двома дітьми-підлітхами. Він зайняв три кімнати, а багатодітну сім’ю священика зігнав до однієї кімнати і сіней, обмеживши можливість користуватися кухнею. Нові господарі заволоділи меблями, посудою і гардеробом та прирекли сім’ю на жалюгідне існування, при цьому погрожували вивезенням до Сибіру. Отець Роман переїхав до нової парафії в с. Семахівиі Городеиківсысого району.

У квітні 1943 р. було заарештовано всіх грехо-католицьких єпископів: в Станіславі двох єпископів Г. Хомишина і М. Лятишевського, у м. Львові – митрополита Й. Сліпого і Чернецького, в Перемишлі – Лакоту. У м. Львові створився ініціативний комітет по возз’єднанню з Російською православною церквою, який очолив о. Г. Костельних. Радянське керівництво скликало 8 березня 1946 р. собор у м. Львові, який відмінив Берестейську унію і заборонив існування греко-католицької церкви. У Станіславі головою ініціативної групи став о. Пельвецький, який викликав священиків і спонукав їх до переходу иа російське православ’я. Викликавши о. Романа, поставив перед вибором: перейти на православ’я або залишити парафію для нового православного пароха. В іншому разі йому загрожував арешт і депортація сім’ї.

Отець Роман покинув парафію і переїхав до свого будинку в м. Коломиї, де нелегально продовжував свою діяльність, а з м. Коломиї часто приїжджав у гірську місцевість, де його діти вчителювали. 5 березня 1962 р. він закінчив свій життєвий шлях.

3.2. Ієрархія та священство УГКЦ у державотворчих процесах та духовному житті Тлумаччини

У період між 1946 та 1990 рр. багато істориків окреслюють УГКЦ як найчисленнішу заборонену Церкву в світі, але попри те все, вона ніколи не покидала служіння своєму народові. Водночас наша Церква стала чи не єдиною найбільшою реальною опозиційною структурою комуністично-атеїстичному режимові СРСР. І незважаючи на переслідування. Церква продовжувала жити завдяки підпільним єпископам і священикам, монахам і монахиням та ревним вірним до часу виходу з підпілля.

Один з таких вірних Христових воїнів – владика Володимир Війтишин. Владика Володимир народився 9 листопада 1959 р. По закінченні середньої школи навчався у підпільній семінарії. Науку змушений був перервати на час служби в армії (1978-1980 рр.). У 1982 р. після закінченні підпільних студій 26 травня 1982 р. отримує ієрейські свячення з рук владики-ісповідника Павла Василика. У часи підпілля здійснював душпастирську діяльність у різних місцевостях Тернопільської та Івано-Франківської областей, зокрема й на Тлумаччині. 4 серпня 1987 р. з ініціативи та під проводом єпископа Павла Василика разом з кількома священиками та мирянами підписує Заяву про вихід УГКЦ з підпілля. Цей документ було передано Папі Римському Іванові Павлові II та Президентові СРСР Михайлові Горбачову [1]. А вже в листопаді 1987 р. я був свідком, як отець Володимир Війтишин відкрито відправив у священичих ризах в Надорожній перший похорон вірянина УГКЦ. І коли присутні на похороні радянські можновладці здивовано насміхалися, то були й такі, які «сушили сухарі» молодому отцеві Володимиру на етап у Сибір…

16 травня 1989 р. напередодні з’їзду народних депутатів СРСР отець був членом делегації УГКЦ до Москви за легалізацію підпільної УГКЦ (у делегацію також входили єпископи Филимон Курчаба, Павло Василик, Софрон Дмитерко, отці Григорій Сімкайло та Ігор Возняк). У своїх спогадах, якими поділився з журналістом, тогочасну ситуацію отець Володимир описав так: «Пригадую, як у розмові з кореспондентом агенції «Рейтер» владика Павло Василик заявив: «Ми не прийшли просити, а ми вимагаємо, щоб нам повернули те, що забрали в 1946 р. Ми зібрали 500 тисяч підписів під вимогою легалізації Української Греко-Католицької Церкви». А згодом, на Зелені свята 18 червня 1989 р., на могилах січових стрільців в Івано-Франківську, де сьогодні Меморіальний сквер за готелем «Надія», відбулася 50-тисячна панахида вірних і прихильників УГКЦ. Отець Володимир Війтишин відірвався від міліцейської погоні й привіз на своїй машині владику Павла Василика та о. Миколу Сімкайла. І хоч владику Павла затримали, але о. Микола відслужив панахиду, яка стала однією з перших величних маніфестацій УГКЦ в Україні за комуністичного режиму. За це отця Володимира Війтишина влада «нагородила» шестимісячним «відрядженням» в Казахстан на збір врожаю.

Безсумнівно, активна участь отця Володимира у виході УГКЦ з підпілля та одна з ключових ролей його як молодого священника в тих подіях вимагали від нього великої мужності і відваги та душпастирської второпності. Ця постава шодо своїх священичого й душпастирського чину в тих часах поєднувалася в отця з підпільними відправами в греко-католицьких громадах нашої Церкви по містах і селах Івано-Франківщини та Тернопілля. Богослужіння відправлялися часто-густо вночі, під облавами та перевірками правоохоронних органів комуністичної системи, з серйозними ризиками для власного життя й непевністю в найближчому майбутньому.

Церква виходить з підпілля, починається реєстрація громад, відкриті богослужіння, велелюдні відправи на могилах борцям за волю України. Всюди відчувається брак священства, люди спраглі за відкритим Божим словом, розривають своїми просьбами владик, щоби ті прислали священиків. Отцеві приходиться відправляти 3-4 рази Службу Божу на день в різних місцях Івано-Франківщини й Тернопільщини, а ще інші відправи, молебні, треби вірних та численні зустрічі з парафіянами.

З 1990 р. в Станиславівській єпархії УГКЦ отця Володимира Війтишина призначають парохом і деканом Тлумача. Нові обов’язки вимагають нових підходів і до власного, і до суспільного життя. Тому не перестає вчишся: спершу закінчує богословіє в Івано-Франківському богословсько-катехитичному інституті, відтак – у Люблінському католицькому університеті, де отримує ліценціат з пасторальної теології, а згодом – і доктора богословських наук. А ще потрібно було працювати над постанням і розбудовою нових парафій та будівництвом храмів.

Зі створенням нової Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ отець Володимир Війтишин входить до адміністративного управління єпархією, а з 1997 р. владика Павло Василик призначає його економом єпархії. Протягом цього часу отець Володимир сповняє також обов’язки судового вікарія та входить до Колегії єпархіальних радників.

Його ревна праця не залишається непоміченою, і до огрому деканальних та єпархіальних завдань і обов’язків отець отримує нову важку ношу – стає єпископом-помічником. 13 травня 2003 р. прес-секретар Глави УГКЦ о. Ігор Ящв поширив в українських ЗМІ повідомлення, яке надійшло з Ватикану: «Святіший Отець Іван Павло П ухвалив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про призначення всечеснішого отця Володимира Війтишина, декана Тлумача та економа Коломийсько-Чернівецької єпархії, єпископом-коадьютором цієї єпархії» [3]. Чин архієрейської хіротонії 15 червня 2003 року здійснив Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар. Співевятителями були єпископи Павло Василик та Софрон Мудрий.

Після смерті єпископа Коломийсько-Чернівецького Павла Василика 12 грудня 2004 р. єпископ Володимир Війтишин успадкував престол Коломийсько-Чернівецької єпархії, ставши правлячим єпископом Коломийсько-Чернівецьким, і виконував ці обов’язки до червня 2005 р.

2 червня 2005 р. Верховний Архієпископ Любомир Гузар, за згодою Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, призначив Володимира Війтишина єпископом Івано-Франківським, які владика сповняв до грудня 2011 р., коли у зв’язку з утворенням Івано-Франківської митрополії владику урядом Церкви призначено митрополитом Івано-Франківським.

Надзвичайна активність і працьовитість молодого ієрарха безсумнівно сприяє динамічній розбудові УГКЦ в сьогоденні. У Церкві він користується поважним і заслуженим авторитетом, як вмілий будівничий храмів. Варто згадати деканальний храм у Тлумачі, який він побудував з парафіянами і відкрив у 2000 р. і котрий став окрасою міста, та чотирьох церков у Тлумацькому деканаті. У рамках святкувань 800-ліття нашого міста під час візитації митрополита й архієпископа Івано-Франківської митрополії УГКЦ Володимира Війтишина громада Тлумача присвоїла владиці Володимирові звання «Почесний громадянин міста Тлумача». А ще – він брав участь в будівництві кафедрального собору у Коломиї. Як патріарший економ прикладав багато зусиль і до розбудови та постання Патріаршого собору в Києві, першого університетського храму на Прикарпатті в Івано-Франківську та десятків інших храмів на теренах Івано-Франківської та Коломийсько-Чернівецької єпархій УГКЦ. Окремо стоїть його праця над духовною опікою дітей і молоді. Адже в Івано-Франківську знаходиться одна з найкраще облаштованих й укомплектованих відповідними вчителями-фахівцями в Україні Католицька школа св. Василія Великого.

За два неповних роки його перебування на митрополичому престолі в Івано-Франківській архієпархії відреставровано адміністративний корпус, а семінарія й академія отримала новий ультрасучасний корпус з відповідним обладнанням, медіатехнологіями та солідною бібліотекою. Не випадково при нагоді владика Володимир нагадує, що Церква сьогодні потребує відповідно вишколених освічених молодих людей.

З іншої сторони, не варто забувати про ті численні структурні підрозділи в архієпархії, які на різних рівнях працюють заради добра вірних та їх дітей, як і про десятки нововисвячених владикою Володимиром священиків та дияконів на служіння українському народові і Церкві. Заслуговує особливої уваги турбота владики за духовне добро вірних.

Звісно, що в короткому нарисі окремих штрихів безсумнівно яскравої біографії владики Володимира Війтишина, яка ще чекає на вдумливих та ретельних дослідників його життя, важко охопити всі сторони владичого управління архієпархією та душпастирства. Але навіть з тих коротких епізодів бачимо, як наша УГКЦ в особі її духовних провідників починає швидко відроджуватись і зростати, відіграючи все вагомішу роль у духовному житті України, й своєю діяльністю формувати якісно нове громадянське суспільство.
1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас