1   2   3   4   5
Ім'я файлу: історія.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 1016кб.
Дата: 26.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
АФО сечова.ppt
praktichne-zanyattya-pravedniki-narodv-svty-podvig-v-mya-lyudini
Грошова система Польщі.pdf

У лютому 1846 — під впливом подій у Західній Галичині (шляхетське повстання у Кракові і відповідь на нього — антишляхетське повстання польських селян) сталися заворушення робітників Товмацького цукрового заводу, де вели антицісарську агітацію емісари шляхетських повстанців. Наслідком подій були арешт і ув'язнення австрійською владою як польських агітаторів, так і декого з місцевих робітників. На завод для наведення порядку ввели військовий загін.

Навесні 1846 в Товмачі та його околицях діяли групи польських повстанців. Місцева влада змушена була посилити військовий гарнізон і провести арешти серед повстанських симпатиків. У числі 13 в'язнів опинилися місцеві організатори шляхетської змови — Фелікс Томчинський, Згурський і Пужанський.

Після селянської реформи 1848 року пожвавився економічний розвиток Товмача. На базі Товмацької цукроварні створили акціонерне товариство, яке провело реконструкцію підприємства, завдяки чому його потужність зросла до 43-70 тис. цнт рафінованого цукру на рік. У той період завод досягнув найбільшої продуктивності і став одним із найпотужніших цукрових підприємств у Європі. Він проіснував до 1882, відтак був закритий через нерентабельність.

У 1907 року Макух Іван відкрив адвокатську контору в Товмачі, очолив повітовий виборчий комі

Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що люстрація Тлумацького староства є важливим джерелом для дослідження соціально-економічних відносин, демографічної ситуації фортифікаційного будівництва та ономастикону на теренах Тлумачники напередодні входження краю в склад Австро-Угорщини.

1.4 Товмаччина у роки Першої світової війни

Переддень і початок Першої світової війни на території Товмаччини ознаменований пошуками і виявленням неблагонадійних елементів зі сторони австрійської влади. Відбувались масові репресії і військові розправи над мирним населенням. Декілька свідомих українців на кілька днів були затримані в товмацькій (тлумацькій) тюрмі, де їх від концтабору й можливої смерті було врятувано.

На Товмаччині українське населення прихід російської окупаційної влади у вересні 1914 р. сприйняли ворожо, здійснюючи перешкоди в організації їх діяльності. Керівники українських громад сіл Хотимир, Грушка, Долина і Братишів Товмацького повіту (уїзду) відмовились збирати податки у населення на користь царської влади. За підбурювання селян до непокори заарештовано й відправлено на заслання відомого українського скульптора і громадського діяча Михайла Бринського, Іван Кузьму (Байдака), який відкрито говорив російським офіцерам: «Від повітря, граду огня і московського панованя хорони нас, Господи». У відповідь окупаційна влада заарештувала місцевих жителів, переважно учителів шкіл та греко-католицьких священиків.

У ці роки війни місто дуже потерпіло. Протягом лютого-червня 1915 року в околицях міста точилися вперті бої між російськими та австро-угорськими військами. Товмач неодноразово переходив з рук у руки.

З поверненням австрійської влади більшість осіб, що підозрювались у співпраці з росіянами, заарештовували й депортували в концентраційні табори Талерґофу, Терезієнштадту, Гмюнду, Гнави. Починаються жорстокі репресії австрійських жандармських та військових підрозділів проти місцевого населення. Адвокат, один із засновників Української радикальної партії, громадський діяч Северин Данилович (1861-1942) був підданий серйозному допиту навесні 1915 р. зі сторони двох австрійських офіцерів. У лютому 1917 місто знову зайняли російські війська, але невдовзі змушені були відступити.

Унаслідок воєнних дій Товмач був зруйнований, залишилися лише окремі кам'яниці. Занепали промисловість, транспорт, торгівля. 3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.

Таким чином, Товмаччина в роки Першої світової війни перебувала в дуже важкому суспільно-політичному, соціально-економічному та етнокультурному становищі, стала ареною безперервних воєнних дій, за роки війни фронт чотири рази проходив її територію. Переддень і початок війни показав нагнітання масової політичної істерії зі сторони австро-угорської влади, яка упереджено ставилася до населення краю, звинувачуючи його в русофільстві. Російська окупація Товмаччини 1914-1915 рр. супроводжувалася реквізицією народногосподарського реманенту і майна, переслідуванням жителів єврейської національності, жорстокістю російських козачих частин. Окупація краю у ході Брусиловського прориву 1916 р. хоч була короткотривалою, але носила більш жорстокий характер. Проте навчене гірким досвідом окупації 1914-1915 рр., місцеве українське населення не втікало з рідних домівок, намагаючись захистити майно від злодіянь російських військових частин. З поверненням австрійської влади більшість осіб, запідозрених у співпраці з росіянами, заарештовували й депортували в концентраційні табори. Хоч була і низка позитивних кроків: запрацювали українські національно-культурні інституції, пожвавилось народногосподарське життя, здійснювалась відбудова краю. Активно включились у роботу місцеві осередки «Сільського Господаря», mmi рільничі товариства, комітети допомоги інвалідам війни. Однак не завжди соціальні кошти йшли за призначенням, особливо у тих населених пунктах Товмаччини, де урядували громадяни польської і єврейської національності, що спричинило хвилю незадоволення місцевого українського населення напередодні падіння Австро-Угорської Імперії. А 1 листопада в місті і повіті Товмач було встановлено владу Української держави — ЗУНР.

1.5 Міжвоєнний період

У Другій Польській Республіці Товмач був повітовим містом і водночас ґміною.

У 1921 році населення міста становило близько 5000 осіб, що складалося переважно з поляків, євреїв (2012 осіб) і вірменів. Робітники й трудящі селяни не мирилися з окупацією. У 1922 році вони бойкотували вибори до польського сейму та сенату. І хоч на час виборів до міста ввели батальйон піхоти, вибори були зірвані: по Тлумацькому повіту проголосувало всього 24,5 % виборців до сейму та 21,5 % до сенату.

Тоді Тлумач залишався невеликим провінціальним містечком з слаборозвинутою економікою. Не вистачало роботи. На 628 дворів у 1933 році припадав 1121 житловий будинок. Ці «господарства» мали невеличкі клаптики землі, а деякі були й цього позбавлені. А от тлумацькій поміщиці Долайсовій належало 147 га землі, 50 га приміських лісів володів ксьондз Табачківський. У Тлумачі працювали лише приватна електростанція, три млини, 8 приватних майстерень, торгувало кілька десятків невеличких магазинів, 13 корчем. У Тлумачі нараховувалось 166 ремісників, переважно шевців, кравців, ковалів, слюсарів, будівельників, столярів, різників, перукарів.

Більшість жителів Тлумача не мала можливості користуватися медичною допомогою, вчити своїх дітей у школах. На весь Тлумач були лише 6 приватних лікарів і аптека. І хоч тут працювали 7-класні чоловіча та жіноча українські школи, початкова українська школа, польська державна гімназія та польська приватна жіноча семінарія, проте значна частина дітей трудящих лишалася поза навчанням. Не досить дбали місцеві власті і про розвиток культурних закладів: у Тлумачі було невеличке польське театральне товариство та культурно-освітні товариства «Просвіта» і «Каменяр».

Макух Іван разом з однодумцями відновлював зруйновані війною читальні, за його сприяння в Тлумачі 1928 року було відкрито бурсу.

У місті працювали 6 приватних лікарів і аптека. Діяли 7-класні чоловіча та жіноча українські школи, початкова українська школа, польська державна гімназія та польська приватна жіноча семінарія.

У 1930-х роках на 10 тисяч населення виходили три часописи, діяли 28 єврейських, 18 польських і 12 українських товариств (зокрема, «Просвіта» і «Каменяр»). Працювали три читальні, діяли синагога, костел і церква. Існували 4 футбольні команди, зокрема, українська — «Пробій».

1.6. Друга світова війна

23-24 вересня 1939, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа СРСР анексував територію Галичини, зокрема й Товмач. Місто стало районним центром у складі Станіславської (з 1962 Івано-Франківська) області УРСР.

Під час німецької окупації загинула більшість місцевих євреїв. Поляки і полонізовані вірмени після 1945 виїхали до Польщі. Більшість із них оселилися в Нижній Сілезії, де вони створили Асоціацію жителів Тлумача (Вроцлав).

У 1940 році Тлумач стає районним центром. Трудящі району обрали 3 депутатів до обласної Ради, 50 — до районної. Першим головою райвиконкому був обраний посланець донецьких шахтарів І. І. Шептекіта. Головою Тлумацької міської Ради, до складу якої ввійшли 35 представників трудящих міста, став колишній член КПЗУ, депутат Народних Зборів С. І. Сорока. У квітні 1940 року створюється Тлумацька районна партійна організація. На відповідальні посади висунули 793 місцевих батраків та бідняків, серед них 239 жінок.

Тлумачани активно взялися будувати нове життя. У місті запрацювали десятирічна школа з українською мовою викладання, районна лікарня, поліклініка, пологовий будинок. Почала виходити газета (в 1939 році—«Селянська газета», з 1940 року — «За соціалістичну перемогу»). Відкрились широкі можливості для розвитку народних талантів — створили артіль художньої вишивки ім. Крупської. Вона об’єднала 250 вишивальниць міста і району.

Перші соціалістичні перетворення в місті перервав напад фашистів. 2 липня 1941 року до Тлумача вдерлися гітлерівські загарбники. За роки окупації місто зазнало жахливих руйнувань. Було знищено залізничну колію Тлумач—Станіслав, понад 660 житлових та адміністративних будинків, залізничну станцію, електростанцію, пошту, школу, млин, лікарню, поліклініку, районний будинок культури, цегельний завод, розграбовано МТС тощо. Окупанти розстріляли понад 400 жителів міста та 274 чоловіка вивезли в рабство до Німеччини. Кількість населення міста за час окупації скоротилась у 2 рази.

Тлумачани чинили опір загарбникам. Більша частина населення ухилялась від поставок сільськогосподарської продукції, теплого одягу та сплати податків, відмовлялася їхати до гітлерівської Німеччини. Зимою 1944 року фашисти заарештували 80 жителів міста. їм загрожував розстріл. Патріотам та рідним потерпілих вдалося визволити в’язнів. З Тлумачем підтримувала зв’язки львівська підпільна організація «Народна гвардія» імені Івана Франка.

29 березня частини 8-го гвардійського механізованого корпусу Червоної Армії зав’язали бій за місто Тлумач. Протягом дня знищили понад 300, взяли в полон до 250 гітлерівських солдатів і офіцерів, спалили 150 автомашин, 13 гармат, танк. Але переважаючі сили ворога перейшли в наступ. 25 липня 1941 року частини 18-го гвардійського стрілецького корпусу після важких боїв визволили Тлумач від ворога.У боях за місто загинуло 590 воїнів.

З листопада 1944 року почала виходити районна газета. Після повернення радянських окупантів у Тлумачі розмістили гарнізон енкаведистів, які ув'язнювали і катували цвіт українського народу. 20 грудня 1944 року сотня УПА «Змії» разом з курінним «Шрамом» і сотенним «Чорнотою» успішно провели блискучу військову операцію та звільнили 45 українських в'язнів. У тому бою було вбито близько 60 большовикiв, знищено будинок міліції і в'язницю.

1.7 Післявоєнні роки. Відбудова міста

До 1949 року у Тлумачі завершили колективізацію і створили колгосп ім. Верховної Ради СРСР. Артіль вирощувала озимі пшеницю та ячмінь, кукурудзу, цукровий буряк, картоплю, розвивала м’ясо-молочне тваринництво. Велику допомогу новоствореному колгоспу подавала Тлумацька МТС, що працювала з 1945 року.

У Тлумачі найбільш розвиненими галузями промисловості є харчова і будівельних матеріалів. Вони працюють на місцевій сировині. Харчокомбінат має в своєму складі ковбасний, хлібобулочний цехи, цех безалкогольних напоїв і виготовлення фруктових соків, 2 млини, олійницю. Продукція комбінату, зокрема фруктові соки, надходить в інші місця республіки. Добре устаткований найновішими машинами молокозавод переробляє щорічно 50—70 тис. цнт молока. Одним з великих підприємств будівельної промисловості є Тлумацький міжколгоспний комбінат будівельних матеріалів, створений 1956 року. Це підприємство об’єднує дві цегельні, вапняний та гіпсовий заводи.

За роки, що минули після війни, певних успіхів досягла і освіта. Споруджено будинок середньої школи з світлими класними кімнатами і навчальними кабінетами, спортивним і актовим залами, на базі дитячого будинку відкрито восьмирічну школу-інтернат. В середній школі та в школі-інтернаті працює 98 учителів.

В травні 1963 року до міста переїхав сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку. Він має навчальний триповерховий корпус з спортивним залом, світлими й просторими аудиторіями та кабінетами, добре впорядковані гуртожитки, клуб. У технікумі підготовлено близько 3 тис. спеціалістів. Тут діють щорічні стаціонарні курси перепідготовки бухгалтерів і плановиків.

1960 року в Тлумачі відкрили музичну студію, яку в 1963 році реорганізовано у філіал Івано-Франківської музичної школи. З 1966 року місто має свою музичну школу. Її вихованці виступають з концертами перед жителями Тлумача та навколишніх сіл. Для дітей тлумацьких трудівників є також художня студія, будинок піонерів. А під час літніх канікул тут відкривається піонерський табір «Здоров’я», де щорічно відпочивають до 300 дітей.

Велику культурно-виховну роботу серед населення ведуть 9 бібліотек міста. У місті працює також медична бібліотека. Авторитетом користується районна газета «Дністровська зірка». На її сторінках висвітлюються актуальні питання життя міста і району.

У місті створена сітка лікувальних установ з кваліфікованими медичними працівниками. 1969 року тут працювали районна поліклініка, рентгенкабінет, дитяча й жіноча консультації, зубний кабінет, районна лікарня, районна дитяча лікарня, тубдиспансерне відділення та ін. Особливою пошаною тлумачан користуються хірург А. Ф. Палагнюк, головний лікар тубдиспансера Т. В. Литвинова.

Змінилися матеріальні й побутові умови життя Тлумача. У місті виросли нові вулиці, зведено триповерхове приміщення для установ, двоповерхові будинки готелю, магазину, нового ресторану. Значно збільшилася житлова площа комунальних будинків. Тільки за 1960—1967 роки споруджено 5 двоповерхових житлових будинків, 6 будинків фінського тину тощо. У післявоєнний період з допомогою держави збудовано понад 150 добротних індивідуальних жител. Береги річки Тлумачик з’єднав залізобетонний міст. Місто прикрашає добре впорядкований парк, де височить пам’ятник воїнам, які загинули під час визволення Тлумача від німецько-фашистських окупантів.

Розділ ІІ. І перед Товмачем Європа зняла капелюх

1.1. Товмацька цукроварня

У європейській історії знайдеться не так уже й багато підприємств, які подібно до товмацькоі фабрики цукру впродовж двох десятиліть були би своєрідним центром і «законодавцем моди» у цукроварінні Австрійської імперії. Про неї багато років писали тогочасні часописи та довідники, роботу цехів досліджували і досі досліджують польські, німецькі та австрійські вузи, але у місті, куди впродовж півстоліття поспішали купці та ліверанти, де вперше у Галичині запустили парову машину, від нього не залишилося й згадки. Проте з цукровнею в Товмачі сталося саме так.

Підприємство, яке в середині XIX ст. випускало найбільше цукру у Європі, а водночас було позначене чи не на усіх промислових картах Старого світу, залишилося знане лишень у австрійській та польській історіях. Австрійці зберегли про товмацьку фабрику сотні звітів, контрактів, урядових документів, передову на той час технологію варіння цукру (подекуди вона збереглася й до нинішніх днів) вивчають студенти вузів.

У сусідній Польщі про «знану у Європі» товмацьку цукровню розповідають путівники, шкільні підручники. І лишень у сучасному Тлумачі, місті, де більше як півтораста літ тому зароджувалась мало кому відома у краю цукроварна справа, про це знають небагато. Незважаючи навіть на те, що невдовзі минатиме два століття від початку зведення славної своїми справами фабрики та 220-річчя від дня народження П будівничого, власника міста, графа Генріха Дідушицького. Сучасне шкільництво приділяє цьому факту небагато уваги. І лишень кілька десятків старих фотографій, публікації у старих часописах, древній міський парк, величаве озеро повідують про той величний, як для маленького повітового містечка, здвиг.

А почалося усе, як відомо із «Домової хроніки Дідушицьких», із «зацікавлення Генріхом роботою чеської цукроварні у Кардових Градах». 25-літній юнак два місяці слідкував за роботою виробничих ліній, агрегатів, за тим, як організовано весь технологічний процес цукроваріння: від підвезення буряків, їх переробки – до зберігання цукру. Тому, коли невдовзі повернувся до Товмача, обдивився залишені йому у спадок фільварки, поля та ліси, взявся за зведення такої ж, як у Чехії, фабрики у повітовому місті. Як на 30-ті роки XIX ст., робити це було нелегко. Бракувало коштів, та й майстрів, котрі б мали досвід у зведенні триповерхових будинків, у селах було мало. Чи не тому будівництво цехів, сушарень, як прослідковується за «куцою» газетною хронікою тих часів, тривало близько двадцяти років і завершилось (за листом Генріха Дідушицького до Галицького губернаторства) у 1839 р.

Тоді ж товмацька цукровня і розпочала переробку буряків та випуск цукру. Перші «солодкі голови», як їх тоді називали люди, не користувалися у товмачан, жителів інших галицьких міст та сіл великим попитом. Цукор місцевої фабрики був дорогим. До того ж у місті продавали його не звичними грамами чи кілограмами, цілими «головами», кусники треба було відбивати молотком. Єдиними купцями товмацького «слодичого» були тільки міські цукерні та поодинокі кав’ярні старої Австро-Угорщини, куди їх спроваджували

місцеві ліверанти. Peuny цукру, а це десятки центнерів, складали в комору заводу. Це не подобалось Генріхові Дідушицькому. А тому через півроку він береться за розбудову фабрики. У 1840 р. бригада будівельників під його орудою зводить склади фабрикатів, а ще через кілька місяців – під навіси для складання буряків та торфу.

У тогочасних львівських газетах з’являються перші повідомлення про фабрику в Товмачі: «запрацювала найбільша в краю цукровня», яка невдовзі «засипле цукром усю Галичину та центральну Польщу». Однак прогнози газетярів виявились передчасними. Навесні 1840 р. на фабриці сталася пожежа: згоріла сушарня буряків, а разом з нею склади із паливом та сировиною. «Несподіваним вогнем, – як повідомлялося у листі до Галицького губернаторства, – було пошкоджено і частину заводського обладнання». Загалом же завдано шкоди на 50 тисяч злотих.

1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас