Реферати, курсові, дисертації, дипломи

[ Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр ]

<div style="font-size:16px;text-align:justify;">
	 Реферат на тему: Політичний та соціально-економічний <a href="Розвиток" title="Розвиток">розвиток</a> Словаччини у 1993–2005 рр. План Вступ 1. Суспільно-політичний розвиток Словаччини у 1993 – 2005 рр. 2. Соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993 – 2005 рр. 3. Основні вектори зовнішньої політики Словакії у 1993 – 2005 рр. . Російсько-словацькі й українсько-словацькі відносини Висновки Список літератури Вступ Словацька Республіка як суверенна <a href="Держава" title="Держава">держава</a> існує з 1 січня 1993 р. Першим її президентом <a href="Парламент" title="Парламент">парламент</a> обрав М. Ковача. З <a href="Того" title="Того">того</a> часу <a href="Словаччина" title="Словаччина">Словаччина</a> стала на самостійний економічний розвиток, обрала пріоритетні напрямки зовнішніх відносин. В 1993 – 2000 рр. проходили різні події, що змінили історичну сцену в країні: перші вибори у федеральний і національний <a href="Парламент" title="Парламент">парламенти</a>, що привели до влади <a href="Демократія" title="Демократія">демократичні</a> сили, <a href="Економіка" title="Економіка">економічні</a> реформи <a href="На_шляху" title="На шляху">на шляху</a> до інтеграції держави до Європейського Союзу, що покращили <a href="Економіка" title="Економіка">економічне</a> становище Словаччини. 1. Суспільно-політичний розвиток Словаччини у 1903 – 2005 рр. Словацька Республіка як суверенна держава існує з 1 січня 1993 р. Першим її президентом парламент обрав М. Ковача. Перед політичними силами постало питання розбудови національної державності. Специфіку партійно-політичної структуризації країни в перші роки незалежності обумовлювали своєрідні соціально-політичні наслідки сповільнення політичних та економічних реформ. Унаслідок <a href="Того" title="Того">того</a>, що стара <a href="Соціальна_структура" title="Соціальна структура">соціальна структура</a> була розвалена, а нова формувалася повільно, інтереси суспільства та соціальних груп, крім національно-патріотичної державницької ідеї, залишалися маловизначеними, ідейно-суперечливими. Більшість словацьких партійно-політичних сил мали еклектичну ідейну платформу і спрощену внутрішню <a href="Організація" title="Організація">організаційну</a> структуру. В країні склалася <a href="Характер" title="Характер">характерна</a> тримірна розстановка політичних сил: праві (консерватори), центристи (<a href="Ліберал" title="Ліберал">ліберали</a>) і ліві (<a href="Соціалізм" title="Соціалізм">соціалізуючі</a>). Провідні політичні сили постійно еволюціонізували та трансформувалися. Партіями правого спрямування були Християнсько-демократичний рух і частково — Словацька національна партія. Лівий спектр представляли Партія <a href="Демократия_2" title="Демократия 2">демократичної</a> лівиці та соціал-демократи. Ліберальний центр (<a href="Демократія" title="Демократія">Демократична</a> унія) знаходився на етапі становлення. Усі традиційні та новостворені партії проголошували себе поміркованими центристами. За таких умов Рух за <a href="Демократія" title="Демократія">демократичну</a> Словаччину намагався набути іміджу національно-соціально орієнтованої та політично всеохоплюючої організації. Водночас виникли гострі суперечності між президентом і главою уряду щодо питань демократизації внутрішнього <a href="Життя" title="Життя">життя</a>, економічних реформ та основних напрямків зовнішньої політики. У Русі за <a href="Демократія" title="Демократія">демократичну</a> Словаччину стався розкол, частина членів якого створила Демократичну унію Словаччини. Від Християнсько-демократичного руху відокремилася національно орієнтована <a href="Християни" title="Християни">Християнська</a> соціальна унія, а від Словацької національної партії — помірковані націоналісти. У березні 1994 р. президент зумів об'єднати <a href="Опозиція" title="Опозиція">опозиційні</a> сили у <a href="Парламент" title="Парламент">парламенті</a>, котрі висловили недовіру урядові. За таких умов кабінет міністрів В. Мечіара подав у відставку. Новий уряд упродовж березня-жовтня 1994 р. очолював Й. Моравчик. Наприкінці вересня 1994 р. відбулися дострокові <a href="Парламент" title="Парламент">парламентські</a> вибори, на яких найбільшу кількість голосів (35 % і 61 мандат) здобув Рух за демократичну Словаччину. Він разом із Словацькою національною партією (5,4 % і 9 мандатів) та Об'єднанням робітників Словаччини (7,3 % і 13 мандатів) утворив на початку листопада <a href="Парламент" title="Парламент">парламентську</a> більшість. В опозиції опинилися соціал-демократи (18 мандатів), <a href="Християни" title="Християни">християнські</a> демократи (17 мандатів), партія угорської меншини (17 мандатів) і демократи (15 мандатів), які не отримали жодних комітетів. За результатами цих виборів сформувалася нова (національна, ліва, популістська) правляча коаліція. Упродовж 1994—1995 рр. завершився проміжний етап партійно-політичної структуризації словацького суспільства і становлення нової політичної системи у країні. Політичний реванш партій національного та популістського спрямування призвів до появи елементів <a href="Авторитаризм" title="Авторитаризм">авторитаризму</a> й ігнорування демократичної парламентської опозиції. Рух за демократичну Словаччину інтенсивно <a href="Еволюціонізм" title="Еволюціонізм">еволюціонізував</a> у "партію вождя". Політична відданість цій партії стала невід'ємною умовою отримання посади в державному апараті та багатьох сферах суспільного життя. Урядова коаліція не була ідейно близьким політичним союзом. Партнерів об'єднувала лише боротьба проти парламентської опозиції, розподіл місць у владних структурах та "політична приватизація". У стосунках між коаліційними партнерами часто застосовували методи відкритого шантажу та тиску. Домінування Руху за демократичну Словаччину сприяло формуванню <a href="Авторитаризм" title="Авторитаризм">авторитарного</a> стилю правління В. Мечіара. Все це спричинило невдоволення значної частини суспільства. <a href="Опозиція" title="Опозиція">Опозиційні</a> партії почали гуртуватися на платформі створення широкої антимечіарівської коаліції. Водночас загострилися національні відносини, особливо на півдні країни, де компактно проживає угорська меншина. Вона активізувала свою діяльність особливо після того, як у 1995 р. парламент прийняв закон про словацьку <a href="Держава" title="Держава">державну</a> мову. У травні 1995 р. парламент голосував за відставку президента М. Ковача, але його супротивники не змогли набрати необхідних 3/5 голосів. Повноваження президента закінчилися 2 березня 1998 р. На другий термін він не висував свою кандидатуру і, згідно з <a href="Конституція" title="Конституція">конституцією</a>, обов'язки глави держави тимчасово перебрав прем'єр-міністр В. Мечіар. Проте його авторитарний <a href="Стиль" title="Стиль">стиль</a> керівництва викликав шквал <a href="Критики" title="Критики">критики</a>, зокрема й з боку західних держав, передовсім членів Європейського Союзу. Обмеження <a href="Демократия_2" title="Демократия 2">демократичних</a> свобод у країні спричинило навіть припинення <a href="Переговори" title="Переговори">переговорів</a> щодо можливого вступу Словаччини у Євросоюз. 25—26 вересня 1998 р. у країні відбулися чергові вибори до Національної ради, у яких взяли участь 17 політичних партій. Опозиційні сили об'єдналися у Словацьку демократичну коаліцію (<a href="Християни" title="Християни">християнські</a> демократи, Партія зелених, <a href="Соціалізм" title="Соціалізм">соціалісти</a>, Словацька угорська партія, Партія громадянського порозуміння), яку очолив Мікулаш Дзюринда. Тоді була зафіксована висока громадська активність: проголосувало 84,24 <a href="Адміністративно_правовий_статус_іноземних_громадян" title="Адміністративно правовий статус іноземних громадян">% громадян</a>. Результати виборів показали радикальну зміну в розстановці політичних сил. Об'єднана <a href="Опозиція" title="Опозиція">опозиція</a> зуміла набрати 67,1 % і забезпечила собі 93 парламентських мандати із 150. Серед політичних партій мандати розподілилися так: Християнські демократи (М. Дзюринда) — 26,3 % і 42 мандати; <a href="Демократія" title="Демократія">Демократична</a> партія (ліва) — 14,6 % і 23 мандати; Словацька угорська партія — 9,1% і 15 мандатів; Партія громадянського порозуміння (Р. Шустер) — 8,1 % і 13 мандатів; Словацька національна партія — 9 % і 14 мандатів. Словацька демократична коаліція разом з партіями демократичної лівиці та мадярської коаліції сформувала <a href="Конституція" title="Конституція">конституційну</a> більшість. Рух за демократичну Словаччину хоч і залишився найсильнішою політичною силою (здобуті <a href="27_апреля_1992_г" title="27 апреля 1992 г">27 %</a> голосів забезпечили йому 43 місця в парламенті), до урядового кабінету не увійшов. 29 жовтня сформовано новий кабінет міністрів, який очолив М. Дзюринда. Цей уряд дещо активізував політичні та ринкові реформи. Вибори президента не дали позитивного результату, що спричинило політичну кризу. Новий <a href="Склад" title="Склад">склад</a> Національної ради у січні 1999 р. прийняв поправку до конституції про проведення прямих президентських виборів. Зазнавши поразки на парламентських виборах у вересні 1998 р., В. Мечіар заявив про свій відхід із великої політики, але після того, як законодавчий <a href="Орган" title="Орган">орган</a> ухвалив проведення прямих всенародних виборів глави держави, він вирішив балотуватися на цю посаду. Його опорою стала <a href="Парламент" title="Парламент">парламентська</a> опозиція, передовсім Рух за демократичну Словаччину, що набрав найбільшу кількість голосів (приблизно 500 тис. з 3 млн. виборців). Вибори президента проходили у травні 1999 р. Основним опонентом В. Мечіара став кандидат урядової коаліції, голова Партії громадянського порозуміння Рудольф Шустер. Він переміг у другому турі, набравши 57% голосів виборців. Вибори президента зміцнили позиції парламентської більшості, а також посилили прозахідний курс країни у зовнішній політиці. Уряд підтримав <a href="НАТО" title="НАТО">НАТО</a> під час проведення воєнних дій проти Союзної Республіки Югославії, надавши свої аеродроми та <a href="Транспорт" title="Транспорт">транспортні</a> комунікації. Президент і уряд взяли курс на завершення приватизації, прискорення інтеграції країни до європейських структур, широке залучення іноземних інвестицій для реструктуризації та <a href="Модернізм" title="Модернізм">модернізації</a> економіки. До 2002 р. було виконано необхідні умови та створено сприятливий політичний фон для вступу Словацької республіки в НАТО і ЄС. <a href="Європейська_Комісія" title="Європейська Комісія">Європейська комісія</a> у жовтні 2002 р. у своєму річному звіті оцінила Словаччину як правову і демократичну державу. У листопаді її офіційно було запрошено в ЄС. У Словаччині 16—17 травня 2003 р. проходив <a href="Референдум" title="Референдум">референдум</a> з приводу вступу До ЄС (при явці 52 % громадян позитивно висловилися 92%). У період між виборами 1998 і 2002 рр. конфігурація партійної системи суттєво змінилася. Сили правоцентристів поповнилися Словацьким <a href="Демократия_2" title="Демократия 2">демократичним</a> і <a href="Християнство" title="Християнство">християнським</a> союзом (утворений на основі фракцій Словацької демократичної коаліції на початку 2000 р.). У 2001 р. медіамагнат Павол Руско заснував партію Альянс нового громадянина (абревіатура АКО по-словацьки означає "Так"). Лівоцентристською стала партія Смер ("Курс"), яку очолив Роберт Фіцо. У вересні 2002 р. у країні відбулися чергові вибори до законодавчого органу. У них взяло участь 70,06 % громадян. Проте з 26 політичних партій та об'єднань лише сім стали парламентськими. На цей раз найбільше голосів здобув Рух за демократичну Словаччину, очолюваний В. Мечіаром (19,5 % і 36 мандатів). Словацький <a href="Демократия_2" title="Демократия 2">демократичний</a> і <a href="Християнство" title="Християнство">християнський</a> союз набрав 15,09 <a href="Інноваційні_технології_навчання_у_розвитку_творчих_здібностей_учнів_на_уроках_української_мови_та" title="Інноваційні технології навчання у розвитку творчих здібностей учнів на уроках української мови та">% та</a> 28 мандатів. На третьому місці опинився Смер — 13,46 % і 25 мандатів. Партія угорської коаліції виборола 11,16 % і 20 мандатів. По 15 мандатів отримали Християнсько-демократичний рух (8,25 %) і Альянс нового громадянина (8,01%). Уперше в історії Словацької Республіки досягнули успіху комуністи, які здобули 11 мандатів (6,32%). Кабінет міністрів знову очолив М. Дзюринда, голова Словацького демократичного і християнського союзу. Перед новим уря¬дом постали серйозні проблеми щодо проведення реформ соціальної політики, системи охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення, судочинства. У квітні 2004 р. відбулися другі прямі <a href="Президент_РФ" title="Президент РФ">президентські</a> вибори. За посаду глави держави у першому турі змагалися 11 кандидатів (у т. ч. Р. Шустер, колишні <a href="Спікер" title="Спікер">спікер</a> <a href="Парламент" title="Парламент">парламенту</a> І. Гашпарович і прем'єр-міністр В. Мечіар, міністр закордонних справ Е. Кукан та ін.). Проте жоден з них не набрав необхідної кількості голосів. Найбільшу підтримку мали В. Мечіар (32,7 %) та І. Гашпарович (22,3%). Третім виявився проурядовий кандидат Е. Кукан. Одночасно з президентськими виборами проходив референдум з приводу дострокових парламентських виборів. Його зініціювали <a href="Профспілки" title="Профспілки">профспілки</a> та підтримали опозиційні сили. Однак цей референдум був зірваний, оскільки на виборчі дільниці з'явилося близько <a href="40_прийомів_задовольнити_жінку" title="40 прийомів задовольнити жінку">40 %</a> виборців. Другий тур відбувся 18 квітня також за низької явки виборців (44 %). Він приніс перемогу І. Гашпаровичу, лідеру Руху за демократію — близько 1,794 млн або 59,9 % . В. Мечіара, лідера Руху за демократичну Словаччину, найпотужнішої опозиційної сили, підтримали майже 722,3 тис. виборців, що становило 40,1 % усіх голосів. До речі, для проведення своєї виборчої кампанії І. Гашпарович <a href="Витрати" title="Витрати">витратив</a> лише 100 тис. крон, а В. Мечі-ар — 500 тис. крон. В останні роки помітно збільшився вплив римо-католицької церкви у суспільному житті країни, зокрема у передвиборчих перегонах. У вересні 2002 р. єпископи опублікували спільне пастирське послання щодо парламентських виборів. Висловлювалися вони за інтеграцію Словаччини до Євросоюзу, проти торгівлі в неділю тощо. Архієпископ Ян Сокол в особистому посланні закликав віруючих не голосувати за партії, котрими керують ліберали, атеїсти і колишні комуністи. Особливо дісталося Смеру й Альянсу нового громадянина, лідери яких дуже болісно сприйняли ці заклики і критику змісту передвиборчих агіток. Уряд М. Дзюринди у 2003—2005 рр. втілював жорсткі економічні реформи, внаслідок чого тимчасово погіршилося соціальне становище. Через службові зловживання посаду міністра <a href="Фінанси" title="Фінанси">фінансів</a> змушений був залишити П. Руско. На початку 2006 р. урядову коаліцію покинули християнські демократи. Так вони не погодилися з прем'єр-міністром, який не висунув на обговорення питання про угоду з <a href="Ватикан" title="Ватикан">Ватиканом</a>, за якою віруючі могли відмовлятися від виконання професійних обов'язків з огляду на свої переконання. У березні країною прокотилася хвиля протестів медичних працівників з приводу підписання нових контрактів про роботу. За таких умов 17 червня 2006 р. відбулися позачергові вибори до Національної ради. На 150 парламентських мандатів претендувала 21 політична сила, представлена 2343 особами. Виборча активність була порівняно низькою — 54,67 %. Найбільшу підтримку здобула <a href="Опозиція" title="Опозиція">опозиційна</a> "Смер — соціал-демократія" (29,4 %) і 50 мандатів. Партія влади — Словацький демократичний і християнський союз опинилася на другому місці — 18,3 % (31 мандат). По 20 мандатів дістали Словацька національна партія (11,73 %) і Партія угорської коаліцїі (11,68 %). Парламентськими стали також Народ на партія — Рух за демократичну Словаччину (8,79 % і 15 мандатів) та <a href="Християни" title="Християни">Християнсько</a> демократичний рух (8,31 % і 14 мандатів). Отже, <a href="Право" title="Право">право</a> на формування коаліційного уряду отримали лівоцентристи. Програма їхньої діяльності передбачає гнучкіші економічні реформи та звернення більшої уваги на вирішення соціальних питань. 2. Соціально-економічний розвиток Словаччини у 1990 – 2005 рр. З 1990 р. у Словаччині, що входила до складу Чехословацької Федеративної Республіки, почався перехід від централізованої планової системи <a href="Господар" title="Господар">господарства</a> до ринкової економіки. У 1990-1992 на аукціонах були продані 9500 малих підприємств, в основному роздрібної торгівлі і сфери обслуговування. До початку 1993 нараховувалося приблизно 16 тис. приватних підприємств, з яких 2 тис. були спільними акціонерними <a href="Підприємство." title="Підприємство.">підприємствами</a>, а 800 належали іноземним компаніям. <a href="Приватизація" title="Приватизація">Приватизація</a> великих і середніх державних підприємств у 1993 проводилася шляхом випуску і продажу ваучерів. Наприкінці 90-х років XX ст. в економіці було зайнято 3 млн осіб, у т. ч. в сфері послуг — 45,6 %, промисловості — 29,3 %, сільському <a href="Господар" title="Господар">господарстві</a> — 8,9 %, <a href="Транспорт" title="Транспорт">транспорті</a> та зв'язку — 8,2%, будівництв і— 8%. У валовому продукті частка промисловості становила 33	%, сільського господарства — 6 %, сфери послуг — 60 %. У сільському господарстві обробляється близько 34	% всієї корисної площі. На початку XXI ст. Словацька Республіка увійшла до складу тих країн, які найдинамічніше розвиваються. Запроваджено низькі <a href="Податки" title="Податки">податки</a> для <a href="Бізнес" title="Бізнес">бізнесу</a>. Темпи приросту її валового внутрішнього продукту у 2005 р. досягли 8,6 %. У країні висока динаміка заробітної плати (у 2003 р. її ріст сягав 11,3%). У 1991 намітилося зниження темпів економічного розвитку словацької економіки в результаті різкого зменшення зовнішньої торгівлі, переходу до ринкових відносин і майже повної відсутності припливу іноземних капіталовкладень. У 1992 величина валового внутрішнього продукту (ВВП) Словаччини скоротилася на 30%, а до 1993 року рівень <a href="Безробіття" title="Безробіття">безробіття</a> перевищив 10-відсотковий бар'єр. Постраждали як <a href="Сільське_господарство" title="Сільське господарство">сільське господарство</a>, так і промисловість. Сільське <a href="Господар" title="Господар">господарство</a> зазнало значних збитків через високу <a href="Собівартість" title="Собівартість">собівартість</a> і зменшення попиту на продукти <a href="Харчування" title="Харчування">харчування</a>. У промисловості скорочення випуску продукції було особливо значне в галузях обробної промисловості. Досить серйозною проблемою для економіки Словаччини стала конверсія воєнної промисловості. У скрутному становищі опинилися 35 машинобудівних підприємств, які брали участь у виробництві військового спорядження для країн Варшавського <a href="Договор" title="Договор">договору</a>. У 1993 ВВП становив 367,3 млрд. крон, у 1994 - 385,0, у 1995 - 414,7 млрд. крон. За темпами зростання <a href="Країна" title="Країна">країна</a> опинилася в числі лідерів перехідних економік країн Центральної Європи, а по глибині економічного реформування вийшла - за сумою набраних балів в оцінці вжитих ринкових заходів - на <a href="Четверо" title="Четверо">четверте</a> місце після Угорщини, Польщі і Чехії. 3. Основні вектори зовнішньої політики Словакії у 1900 – 2005 рр. . Російсько-словацькі й українсько-словацькі відносини США і <a href="Європейський_союз" title="Європейський союз">Європейський союз</a> визнали Словенію в 1992 р. Республіка вступила в ООН в травні 1992 р. і стала членом Ради Європи з травня 1993 р. В цілому в зовнішній політиці курс узятий на інтеграцію до Європи, зокрема в Європейський союз. У 1996 р. підписана угода про асоційоване членство в Європейському союзі. З початку 1998 р. ведуться консультації про повноцінний вступ в ЄС. На цьому напрямі <a href="Словенія" title="Словенія">Словенія</a> просунулася далеко уперед і випереджає навіть країни Вішеградськой групи - Польщу, Угорщину, Чехію і Словаччину. Вона є членом Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі (Central European Free Trade Agreement), учасником всіх крупних міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку і ЄБРР), а також 40 інших міжнародних організацій, включаючи ВТО. Як частина колишньої СФРЮ, що дотримувалася політики неприєднання, Словенія ніколи не була членом жодного з провідних військово-політичних союзів. Після отримання ж незалежності вона узяла курс на вступ до Північноатлантичного союзу, який відводить їй місце в перших рядах другого етапу свого розширення. Орієнтація на вступ до цього альянсу спонукає Словенію до реорганізації оборонних структур. Після того, як в 1996 р. ембарго на постачання озброєнь до Словенії було знято,<a href="Країна" title="Країна"> країна</a> почала реалізацію військової програми для зміцнення свого статусу як кандидата в члени НАТО. Програма направлена на трансформацію власних озброєних сил, підвищення їх мобільності. Словенія активно бере участь в розміщенні багатонаціональних сил SFOR в Боснії, підписала в березні 1994 р. угоду про членство в організації "Партнерство в ім'я світу", є постійним учасником учень в рамках цього документа. Відносини Словенії з сусідами добросусідські. Проте зберігається декілька спірних питань, що кореняться загалом історичному минулому знаходження республік в СФРЮ. У відносинах з <a href="Хорватія" title="Хорватія">Хорватією</a>, наприклад, справа ускладнюється відсутністю демаркації окремих ділянок меж. Розбіжності з СРЮ обумовлені невирішеністю питання з приводу спадку СФРЮ (перш за все її авуаров і власності за кордоном). Після виборів в СРЮ, в результаті яких президентом там став В.Коштуніца, і вступи СРЮ в ООН в Словенії виражають надії на вирішення двосторонніх проблем, що накопичилися. Основні торгові партнери Словенії - <a href="Німеччина" title="Німеччина">Німеччина</a>, <a href="Італія" title="Італія">Італія</a>, <a href="Хорватія" title="Хорватія">Хорватія</a>, <a href="Франція" title="Франція">Франція</a> і Австрія. Російські власті визнали незалежність Словенії одними з перших 14 лютого 1992 р. і <a href="Встанови" title="Встанови">встановили</a> з нею дипломатичні відносини 25 травня 1992 р. Посольство РФ в Любляне було відкрите 14 жовтня 1992 р., а торгпредство - в березні 1993 р. Правову основу економічних зв'язків між <a href="Словенія" title="Словенія">Словенією</a> і Росією складає підписана в 1993 р. урядова Угода про торговельно-економічну співпрацю. З 1993 р. діє Угода про установу торгових представництв Росії в Словенії і Словенії в Росії, з 1994 р. - Угода про постачання природного газу з РФ в Республіку Словенія і Конвенція про уникнення подвійного <a href="Оподаткування_доходів" title="Оподаткування доходів">оподаткування доходів</a> і майна (набула чинності з січня 1998 р.). У 2000 р. було підписано також Угода про заохочення і взаємний захист інвестицій. Розвитку економічних зв'язків покликана сприяти Міжурядова словенсько-російська комісія з торговельно-економічної і науково-технічної співпраці (створена в 1993 р.), останнє засідання якої відбулася в березні 2001 р. в Москві. З 2001 р. наголошується активізація політичних контактів. У січні відбувся офіційний візит <a href="Спікер" title="Спікер">спікера</a> Державної Думи РФ Г.Селезнева, в лютому в австрійському місті Сент-ан-туан була проведена <a href="Зустріч" title="Зустріч">зустріч</a> прем'єра Словенії Я.Дрновшека і Президента РФ В.Путіна. У березні Я.Дрновшек побував в Москві з робочим візитом, під час якого знов зустрічався з В.Путіним і головою уряду РФ М.Касьяновим. У травні 2001 р. з офіційним візитом в Росії знаходився міністр внутрішніх справ Словенії Р.Бохинц. Нарешті, можна вказати на переміщення на регіональному рівні. У травні 2000 р. приїжджав до Москви мер міста Любляна В.Поточник, що підписав <a href="Протокол" title="Протокол">Протокол</a> про дружбу і співпрацю між Москвою і Любляной. У лютому 2001 р. до Словенії наніс візит <a href="Губернатор" title="Губернатор">губернатор</a> Московської області Б.Громов, і з'явився також Протокол про співпрацю між Любляной і Московською областю. У березні 2001 р. в Москві відбулася найбільша в історії економічних відносин двох країн бізнес-конференція, організаторами якої з російського боку були Торговельно-промислова палата РФ, адміністрації Московської області і Рязані. У листопаді 2002 року в Словенії пройшли нові президентські вибори. У другий круг вийшли Я.Дрновшек (44% голосів) і прокурор Словенії, єдина жінка з дев'яти кандидатів Б.Брезігар (31%). 1 грудня другий круг виборів приніс перемогу прем'єр-міністрові, за якого проголосувало 55% виборців. Президентом Словенії на наступні п'ять років став Янез Дрновшек. Новим прем'єр-міністром словенський парламент вибрав 42-річного члена Ліберально-демократичної партії Антона Ропа. Сьогодні <a href="Словаччина" title="Словаччина">словаччина</a> — член ООН та її спеціалізованих відгалужень (<a href="Управління" title="Управління">Управління</a> Верховного <a href="Комісар" title="Комісар">комісара</a> ООН у справах біженців, Міжнародної організації праці, <a href="ЮНЕСКО" title="ЮНЕСКО">ЮНЕСКО</a>, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародного валютного фонду), НАТО, Євросоюзу, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва у Європі, Центральноєвропейської <a href="Зони_вільної_торгівлі" title="Зони вільної торгівлі">зони вільної торгівлі</a>, Міжнародної організації з міграції та ін. Країна бере участь у ряді міжнародних і регіональних ініціатив щодо проблем біженства, міграцій і кордонів: Будапештський <a href="Процес" title="Процес">процес</a>, міжнародна конференція прикордонних служб (Шофокський процес), Седеркопінзький процес, Вишеградська четвірка (Словаччина, <a href="Чехія" title="Чехія">Чехія</a>, <a href="Угорщина" title="Угорщина">Угорщина</a>, <a href="Польща" title="Польща">Польща</a>), Регіональна <a href="Мережа" title="Мережа">мережа</a> <a href="Підвищення_кваліфікації" title="Підвищення кваліфікації">підвищення кваліфікації</a>. Республіка має дипломатичні зв'язки різного рівня з більш як 120 <a href="Країна" title="Країна">країнами</a> світу. Двічі обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН (1999, 2005). Україну і Словаччину пов'язують не лише спільні кордони, традиційні <a href="Господар" title="Господар">господарські</a> зв'язки, але й близькі проблеми політичного, економічного та культурного <a href="Характер" title="Характер">характеру</a>. Україна визнала незалежність Словацької Республіки 23 грудня 1992 р. Того ж дня обидві держави встановили між собою дипломатичні взаємини. Україна була співініціатором резолюції про прийняття Словацької Республіки до ООН. Словаччина, у свою чергу, багато зробила для утвердження незалежної <a href="України" title="України">України</a> на міжнародній арені. Зокрема, в 1990-ті роки словацька сторона активно залучала Україну до участі в <a href="Процес" title="Процес">процесах</a> регіональної та загальноєвропейської інтеграції. Вона підтримала вступ України до Центрально-європейської ініціативи. Сучасні словацько-українські відносини розвиваються на основі Договору про добросусідство, дружні від носини і співробітництво (29 червня 1993 р.). 14 жовтня 1993 р. у Братиславі підписано Договір про спільний кордон. Сторони уклали понад 40 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод і <a href="Протокол" title="Протокол">протоколів</a>, якими регулюється співробітництво у різних сферах. З середини 90-х років XX ст. почали працювати міжурядові українсько-словацькі комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та національних меншин, освіти і культури. Вони стали найдієвішими <a href="Механізмі" title="Механізмі">механізмами</a> практичного розвитку двосторонньої співпраці. У 1996—1997 рр. було проведено кілька спільних засідань урядів обох країн. Проте ця практика не знайшла подальшого розвитку. Міжпарламентські зв'язки з кінця 90-х років XX ст. почали набувати системного характеру. Висновки Після оформлення самостійності Словаччини розвиток її суспільно-політичної системи характеризувався процесами перегрупування і популяризації політичних сил. До влади з 1993 р. прийшли демократичні сили, що взяли курс на економічні реформи країни. На сьогодні вирішено багато гострих соціально-економічних питань, але всі політичні і економічні проблеми подолати не вдалося. Сьогодні для Словаччини ще зберігається низький рівень демократичних перетворень, але у словаків є надія на їх прискорення. Пріоритетний напрямок зовнішньої політики Словаччини — західноєвропейські держави й трансатлантичні структури, насамперед ЄС, НАТО й <a href="Організація" title="Організація">Організація</a> економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР-ОЕСВ). Одразу після того, як у 1993 році Словаччина разом із Чехією стала самостійною <a href="Держава" title="Держава">державою</a>, її <a href="Політична_еліта" title="Політична еліта">політична еліта</a> проголосила досягнення членства в ЄС, а НАТО — як основний зовнішньополітичний пріоритет. Представники більшості політичних партій, які діяли на той час у країні, дійшли висновку, що за наявної міжнародної ситуації нова держава, яка прямує шляхом глибоких політичних і соціально-економічних змін, може гарантувати собі необхідну стабільність і безпеку лише як складова ефективної системи <a href="Колектив" title="Колектив">колективної</a> оборони. Йшлося, ясна річ, не про якусь абстрактну систему, а про систему, ґрунтовану на спільних цінностях, принципах і цілях. До них належали передусім прихильність свободі, демократії, правовій державі, дотримання прав людини, трансатлантична солідарність, підтримка стабільності в Європі й усьому світі. Список літератури <OL> 	<LI> 	Газін В.П. 	Копилов С.А. Новітня <a href="Історія" title="Історія">історія</a> країн 	Європи та Америки (1945-2002 роки): Навч. 	посібник. – К.: Либідь, 2004. 	<LI> 	Зарубежные 	страны. Выпуск 1: 1998-2003 гг. / Авт.-сост Я. 	М. Бердический. – Запорожье: Премьер, 	2003. 	<LI> 	История 	южных и <a href="Западня" title="Западня">западных</a> славян: в 2-х т. – Т.2. 	Новейшее время: Учебник / Под ред. 	Г.Ф.Матвеева и З.С. Ненашевой. – М.: Изд-во 	МГУ, 2001. 	<LI> 	Нагребецька 	І. Децентралізація по-словацькому // 	Урядовий кур’єр. – 2005. – 11 листопада. 	– с. 6. 	<LI> 	Фролов В. 	Политические силы в постсоциалистических 	обществах. Чехия и Словакия // ОНС. – 	1993. - №2. – с. 185. 	<LI> 	Яровий В.І. 	Новітня історія країн Східної Європи: 	Курс лекцій (40-90-ті рр. ХХ ст.). – К.: 	Либідь, 1997. 	<LI> 	Яровий В.І. <a href="Історія" title="Історія">	Історія</a> західних та південних слов’ян 	у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. – 	К.: Либідь, 1996. </OL> </LI></LI></LI></LI></LI></LI></LI>
	</div>

Будь ласка, не зберігайте тестовий текст.
Ваш ip: 3.22.119.251 буде збережений.

категорії
за типом
за алфавітом
завантажені