Міністерство вищої освіти Російської Федерації
Академія податкової поліції ФСНП РФ
«Міжнародні економічні відносини»
на тему:
«Європейський союз»
Вступ 3
Сучасна соціальна політика ЄС 4
Функції інститутів Європейського Союзу 6
Європейський Союз і Росія 12
Список використаної літератури 21
Крокуючи на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал (тер-ритора - на 34%, населення - на 29%), перетворюється на найбільший у світі ринок з 500 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції. Політі-но складається гегемонія Євросоюзу на основній частині території Європи, що надає йому вже зовсім інший міжнародну вагу, статус і позиції. Архітектори розширення не без підстав сподіваються, що в новому форматі він буде набагато активніше "затребуваний" при прийнятті глобальних рішень, зміцнить свої позиції в СОТ, МВФ, ОЕСР та НАТО, стане визнаним лідером у тому, що стосується моделей інтеграції і в розвитку сучасного міжнародного права. Не випадково голова КЄС Ж. Сантером розцінює прийдешнє розширення не інакше як "велика подія в європейській інтеграції", "чудовий подарунок, який ми цим підносимо самим собі, що приєднується країнам, а також світу в цілому".
Довгострокова політика зайнятості названа пріоритетом № 1 у всіх найважливіших документах EC, опублікованих в 1993-1997 рр.. Цей курс спрямований на досяг-ня двох взаємопов'язаних цілей - по-перше, ефективно використовувати человечес-кі ресурси, щоб повністю реалізувати вигоди найбільшого в світі єдиного ринку, зміцнивши тим самим позиції ЄС у світовій економіці, і, по-друге, підняти рівень політичної підтримки населенням планів подальшого об'єднання Європи.
Новий підхід до проблеми зайнятості, мабуть, найбільш чітко сформульований в Білій книзі про соціальну політику: "Занадто довго Європа концентрувала основні зусилля на регулюванні безробіття, тоді як вищим пріоритетом має стати стимулювання створення нових робочих місць". Розв'язання такої зада-чи потребує узгодження цілого ряду напрямів економічної і соціальної політики, оскільки необхідно, з одного боку, стимулювати економічне зростання і виробничі інвестиції, що створюють нові робочі місця, а з іншого боку - збільшити вкладення в "людський капітал", тобто у підготовку робочої сили нової якості. Цей підхід знайшов відображення у стратегії зайнятості, затвердженої на сесії Європейської ради в Брюсселі в грудні 1993 р. У ній було виділено сім основних напрямків дій:
- Вдосконалення системи освіти та професійної підготовки;
- Більш гнучка політика на рівні підприємств і на ринку праці в цілому;
- Організаційна перебудова роботи на рівні окремих підприємств;
- Цілеспрямований курс на зниження непрямих витрат на робочу силу;
- Більш ефективне використання державних фондів, створених для вирішення проблем безробіття;
- Реалізація спеціальних програм з метою професійної підготовки молоді;
- Сприяння зростанню зайнятості з урахуванням нових вимог.
Така переорієнтація стратегії зайнятості нерозривно пов'язана з вирішенням задачі створення єдиного ринку робочої сили в ЄС. Як зазначається в Білій книзі про соціальну політику, "реальний європейський ринок робочої сили до цих пір не ство-дан". Вирішити це завдання не просто, оскільки мобільність робочої сили набагато поступається мобільності капіталу. Соціальна програма ЄС передбачає при-нятие низки заходів, що сприяють підвищенню мобільності робочої сили, таких як забезпечення права на проживання, визнання професійних дипломів, урегулі-вання пенсійних прав і порядку оподаткування громадян однієї держави-члена, що працює в іншій державі-члені, і т . п. Передбачено також з-лення ряду положень, що стосуються прав трудящих-мігрантів з третіх країн, якщо ті в'їхали, проживають і працюють в країнах ЄС на законних підставах. (У середині 90-х років мігранти з третіх країн становили близько 5% економічно активного населення Євросоюзу.
Цю систему взаємодії інститутів ЄС і держав-членів, так само, як і організаційний механізм, за допомогою якого здійснюється узгоджена політика зайнятості, можна назвати типовою для нинішнього етапу розвитку ЄС. Зокрема, це стосується до напрямів діяльності ЄС у соціальній сфері. Їх можна об'єднати в три групи:
1. сприяння вирішенню специфічних соціальних проблем, які поглиблюють становище окремих категорій працівників (жінки, молодь, люди похилого віку та особи похилого віку, непрацездатні або обмежено працездатні) або працівників, зайнятих в окремих галузях економіки (сільське господарство, рибальство, транспорт і т.д.);
2. сприяння поліпшенню охорони праці та здоров'я, підвищення якості життя;
3. сприяння поступовому зближенню національних соціальних систем шляхом розробки спільних соціальних нормативів, включаються до права ЄС.
Що стосується першої групи, то у функції інститутів ЄС входять як правове регулювання, і координація дій держав-членів, так і здійснення власних програм ("ініціатив") за рахунок коштів, що виділяються з бюджету. Bo-другому і в третьому випадках переважної, якщо не виключною, формою дій на рівні ЄС є правове регулювання, що має чітку межу. Як підкреслюється в Білій книзі, "нинішній підхід має на меті не; гармонізацію національних систем соціального захисту, а ефективну координацію-цію цих систем в рамках Союзу", і цей принцип ще раз підтверджується у Середньо-строкової програмі соціальних дій: "повна гармонізація національних курей -сов соціальної політики не стоїть на порядку денному діяльності Комісії та Спілки ". У той же час Європейська комісія наполягає в Білій книзі на те, що необхід-мо більш інтенсивно переносити законодавство в національну сферу та підвищення-сить ступінь його виконання.
У наведених формулюваннях є деяка суперечність, але воно відображає динаміку інтеграційних процесів, яка визначається зіткненням двох начал - на-нальні та наднаціонального. Загальним підсумком був, як правило, поступовий "перелив" функцій з національно-державної сфери у наднаціональну (або транснаціональну). Є спокуса спрогнозувати подальший розвиток цієї тенденції по експоненті. Але тут слід було б проявити обережність. До цього скло-вується і глибший аналіз взаємодії двох рівнів прийняття рішень у про-процесі розвитку європейської інтеграції.
Справді, ні її теоретики, ні політики, які розробляли інтеграційно-ву стратегію Співтовариства, а потім Союзу, ніколи не розглядали наднаціональ-ні інструменти її здійснення як єдині. Дискусії з приводу співвідно-шення двох рівнів прийняття рішень зачепили всі напрями регулювання економіки і соціальної сфери. Але звинувачення на адресу противників розширення ком-ної наднаціональних інститутів, мабуть, ніде не звучали так гостро і не мали такого відвертого ідеологічного характеру, як по відношенню до соціальної політики. Це великою мірою було пов'язане з діяльністю лівих сил, особливо комуністичних партій і які перебували під їхнім впливом профспілок. Тим часом питання про співвідношення національної і наднаціональної соціальної політики не зводиться до зіткнення "новаторів" і "ретроградів" чи до "антагонізму" інте-сов праці і капіталу. Питання це заслуговує аналізу в рамках функціонального підходу. Почнемо з того, що політика, здійснювана інститутами Співтовариства, із самого початку і протягом всієї історії європейської інтеграції, була над-будівництвом над політикою, що проводиться національними урядами. Ці два рівні прийняття рішень і їх виконання відрізняються один від одного функціонально. Базовим був і залишається національний рівень - навіть там, де до органів співтовариств (а нині - Союзу) перейшло виключне право прийняття рішень (наприклад, митна політика, укладення торговельних угод з третіми країнами, валютна політика), оскільки передача державою- членом якоїсь частини своїх суверенних прав не означає його відмови від них. Як правило ж, ці два рівні співвідносяться як взаємодоповнюючі. Саме цей варіант реалізований сфері соціальної політики.
Основною функцією соціальної політики держави в західноєвропейських країнах є перерозподіл суспільного продукту в смереках забезпечення кол-колективних соціальних потреб (охорона здоров'я та охорона праці, щита навколишнього середовища, освіта та професійне навчання) і соціального забезпечення тих груп населення, які потребують підтримки держави (пенсіонери, особи з нульовою або обмеженою працездатністю, безробітні, багатодітні сім'ї тощо). Саме ця нова функція, ці нові напрямки державного ре-вання знайшли відображення в теорії та практиці "держави добробуту".
Основна функція наднаціональної соціальної політики полягає в координації соціальної політики, здійснюваної державами-членами, і лише по-друге - у використанні і перерозподілі обмежених фінансових ресурсів для здійснюва-лення соціальних програм, що становлять спільний інтерес для держав-членів і сприяють розвитку інтеграції в цілому. Співвідношення національного і над-національного рівнів соціальної політики, як і відмінності між їх функціями, мабуть, найбільш наочно проявляються при порівнянні фінансових ресурсів, які використовуються на соціальні цілі ЄС.
Соціальні витрати включають в себе не тільки витрати на соціальні цілі, вироблені з державного бюджету. Останні - приблизно вдвічі мен-ше. Але й кошти з структурних фондів витрачаються, строго кажучи, не лише на соціальні цілі. Можна з абсолютною впевненістю стверджувати, що на протя-жении найближчих 10-15 років жодних порядкових змін у цьому співвідношенні не відбудеться.
Прагнення держав-членів протидіяти тенденції до надмірної централізації функцій управління в ЄС знайшло відображення статті 5 Договору, що заснував Європейське (суспільство (консолідована версія), згідно з кото-рій компетенції інститутів різного рівня: від місцевого до наднаціонального - рас-ії на основі принципу субсидіарності. Суть принципу полягає в тому, що на більш високий рівні приймаються тільки ті рішення, які не можуть при-няти на більш низькому рівні. Країни ЄС по - раніше знаходяться на різних рівнях економічного розвитку, тому соціальні витрати в розрахунку на душу населення-ня, виражені в абсолютних показниках, різняться у кілька разів. Так, в 1994 р. трійку країн з найвищими показниками становили Данія (8020 екю), Люксембург (7279) і Німеччина (6 520), а трійку з найнижчими показниками - Греція ( 1 236 екю), Португалія (1 435) та Іспанія (2 451). І хоча в ЄС здійснювала-нюється певний перерозподіл виробленого валового продукту (в тому числі через спеціально створений для цього Фонд згуртування), масштаби його весь-ма скромні. Очікувати їх збільшення не доводиться, оскільки це було б пов'язано зі зниженням соціальних стандартів і реального рівня життя в "багатих" стра-нах. У всякому випадку національні системи соціального забезпечення і особливо їхні фінанси напевно залишаться у веденні держав-членів. Дещо інша справа з гармонізацією соціальних систем і соціаль-ної політики. Постмаастріхтская програма дій у соціальній області пре-редбачає подальше просування в цьому напрямку, хоча зараз завдання пів-ної гармонізації не ставиться. Тим не менш, ця тенденція буде розвиватися. Чим далі заходить процес формування єдиного економічного простору, тим сильніше діють імпульси до формування єдиного соціального простору. Стосовно до економічного простору іноді говорять також про його однорідності. Насправді, якщо така однорідність і є, то вона відносна навіть в нинішньому ЄС, а після вступу до нього країн Центральної та Східної Європи про неї доведеться просто забути.
Це відноситься і до формування єдиного соціального простору в ЄС. Воно не є однорідним, якщо мати на увазі фактичну соціальну ситуа-цію в окремих державах-членах та їх регіонах. Більшою мірою імені поета-му такий простір складається повільно. Але воно поступово формується як єдине в правовому відношенні. Крок за кроком ЄС просувається по шляху розробки та прийняття спільних правових норм, регулюючих вільний рух осіб, їх трудо-ву і професійну діяльність, безпеку праці та охорону здоров'я, за-щита навколишнього середовища і прав споживачів і т.д. і т.п. Ключову роль у цьому поступі зіграли базові документи - договори, які заснували три Європейсь-ких співтовариства (особливо Римський договір, що заснував ЄЕС), Єдиний європейський акт, Маастрихтський та Амстердамський договори. Кожен з них встановлював про-щие рамки та основні напрямки розвитку комунітарного права, визначаючи пра-вовое поле, в якому можуть діяти головні інститути Союзу, що приймають нормативні рішення. Саме таким способом йшло розширення правового регулювання-вання в соціальній сфері. накопичення масиву відповідних нормативних доку-ментів, розвиток права ЄС, яке визнано пріоритетним по відношенню до націо-нальному законодавству і підлягає включенню в останнє. У постмаастріхтс-кий період масштаби та інтенсивність дій ЄС в цьому напрямку значно зросла і, ймовірно, буде зростати й надалі. Як писав співробітник Європейського університетського інституту у Флоренції Дж. Маджоне в 1993 р., "Майбутня" соціальна Європа "виникне не як наднаціональне держава добробуту, а й усе більш багате простір політики та інститутів соціального регулювання. Звіти про дії ЄС в соціальній галузі, які є складовою частиною щорічних "Загальних доповідей про діяльність Європейського союзу", свідчать про те, що в період 1992-1998 р. насичений-ність простору соціального регулювання помітно зросла. Однак є сумніви в тому, що й надалі це просування буде настільки ж динамічно .
Академія податкової поліції ФСНП РФ
Уфимський філіал
Р е ф е р а т
з дисципліни:«Міжнародні економічні відносини»
на тему:
«Європейський союз»
| Виконала: | |
| Перевірив: |
Уфа - 2001
Зміст:Вступ 3
Сучасна соціальна політика ЄС 4
Функції інститутів Європейського Союзу 6
Європейський Союз і Росія 12
Список використаної літератури 21
Введення
На рубежі XXI ст. Європейський союз вступає в новий, безпрецедентний етап свого розширення. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи і Прибалтики намічається довести з 15 до 26. Враховуючи супутні геополітичні чинники, серйозні спостерігачі порівнюють таку подію за зна-чімості зі створенням самого Спільного ринку сорок років тому.Крокуючи на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал (тер-ритора - на 34%, населення - на 29%), перетворюється на найбільший у світі ринок з 500 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції. Політі-но складається гегемонія Євросоюзу на основній частині території Європи, що надає йому вже зовсім інший міжнародну вагу, статус і позиції. Архітектори розширення не без підстав сподіваються, що в новому форматі він буде набагато активніше "затребуваний" при прийнятті глобальних рішень, зміцнить свої позиції в СОТ, МВФ, ОЕСР та НАТО, стане визнаним лідером у тому, що стосується моделей інтеграції і в розвитку сучасного міжнародного права. Не випадково голова КЄС Ж. Сантером розцінює прийдешнє розширення не інакше як "велика подія в європейській інтеграції", "чудовий подарунок, який ми цим підносимо самим собі, що приєднується країнам, а також світу в цілому".
Сучасна соціальна політика ЄС
На сучасному етапі розвитку ЄС відбулося нове перерозподіл з-соціальне функцій між її інститутами та національними урядами. Виходячи з положень згаданого Договору, Європейська комісія підготувала три програм-мних документа - Зелену книгу "Альтернативи для Союзу", присвячену європей-кою соціальній політиці (листопад 1993 р.), Білу книгу "Європейська соціальна політи-ка: шлях для Союзу" ( Липень 1994) і "Середньострокову програму соціальних дій, 1995-1997" (квітень 1995 р.). У цей перелік неодмінно повинна бути включена також Біла книга про зростання, конкурентоспроможності та зайнятості (грудень 1993 р.), в якій сформульовано принциповий підхід ЄС до взаємозв'язку економічної і соціаль-ної політики в цілому, і в першу чергу - до визначення оптимального балансу між сприянням підвищенню конкурентоспроможності та економічному зростанню, з одного боку, і забезпеченням високого рівня зайнятості, гарантіями соціального захисту - з іншого.Довгострокова політика зайнятості названа пріоритетом № 1 у всіх найважливіших документах EC, опублікованих в 1993-1997 рр.. Цей курс спрямований на досяг-ня двох взаємопов'язаних цілей - по-перше, ефективно використовувати человечес-кі ресурси, щоб повністю реалізувати вигоди найбільшого в світі єдиного ринку, зміцнивши тим самим позиції ЄС у світовій економіці, і, по-друге, підняти рівень політичної підтримки населенням планів подальшого об'єднання Європи.
Новий підхід до проблеми зайнятості, мабуть, найбільш чітко сформульований в Білій книзі про соціальну політику: "Занадто довго Європа концентрувала основні зусилля на регулюванні безробіття, тоді як вищим пріоритетом має стати стимулювання створення нових робочих місць". Розв'язання такої зада-чи потребує узгодження цілого ряду напрямів економічної і соціальної політики, оскільки необхідно, з одного боку, стимулювати економічне зростання і виробничі інвестиції, що створюють нові робочі місця, а з іншого боку - збільшити вкладення в "людський капітал", тобто у підготовку робочої сили нової якості. Цей підхід знайшов відображення у стратегії зайнятості, затвердженої на сесії Європейської ради в Брюсселі в грудні 1993 р. У ній було виділено сім основних напрямків дій:
- Вдосконалення системи освіти та професійної підготовки;
- Більш гнучка політика на рівні підприємств і на ринку праці в цілому;
- Організаційна перебудова роботи на рівні окремих підприємств;
- Цілеспрямований курс на зниження непрямих витрат на робочу силу;
- Більш ефективне використання державних фондів, створених для вирішення проблем безробіття;
- Реалізація спеціальних програм з метою професійної підготовки молоді;
- Сприяння зростанню зайнятості з урахуванням нових вимог.
Така переорієнтація стратегії зайнятості нерозривно пов'язана з вирішенням задачі створення єдиного ринку робочої сили в ЄС. Як зазначається в Білій книзі про соціальну політику, "реальний європейський ринок робочої сили до цих пір не ство-дан". Вирішити це завдання не просто, оскільки мобільність робочої сили набагато поступається мобільності капіталу. Соціальна програма ЄС передбачає при-нятие низки заходів, що сприяють підвищенню мобільності робочої сили, таких як забезпечення права на проживання, визнання професійних дипломів, урегулі-вання пенсійних прав і порядку оподаткування громадян однієї держави-члена, що працює в іншій державі-члені, і т . п. Передбачено також з-лення ряду положень, що стосуються прав трудящих-мігрантів з третіх країн, якщо ті в'їхали, проживають і працюють в країнах ЄС на законних підставах. (У середині 90-х років мігранти з третіх країн становили близько 5% економічно активного населення Євросоюзу.
Функції інститутів Європейського Союзу
Функції інститутів ЄС дуже важливі і різноманітні. У їх числі: розробка стратегії, рамкових програм, спільних орієнтирів; проведення досліджень, сприяння розвитку діалогу шляхом організації конференцій та інших форм дискусій; збір і поширення інформації, в тому числі статистики; аналіз ситуації та контроль за дотриманням узгодженого курсу та виконанням прийнятих-тих рішень у державах-членах, а в разі необхідності вироблення рекомендацій-цій їх урядам; загальна координація дій держав-членів; розробка наднаціональних нормативних документів та контроль за їх імплементацією в національні законодавства; нарешті, розробка і здійснення власних програм, що фінансуються з бюджету ЄС, за рахунок кредитів Європейського інвести-ційного банку (ЄІБ) або з інших джерел. Організаційно розробка і здійснення спільної стратегії зайнятості забезпечується функціонуванням як головних інститутів ЄС - Європейської ради, Ради, Комісії, Європарламенту, Суду, а також Економічного і соціального комітету та Комітету регіонів, - так і спеціалізованих установ, функціонально пов'язаних з соціальної політи-кою в широкому сенсі слова.Цю систему взаємодії інститутів ЄС і держав-членів, так само, як і організаційний механізм, за допомогою якого здійснюється узгоджена політика зайнятості, можна назвати типовою для нинішнього етапу розвитку ЄС. Зокрема, це стосується до напрямів діяльності ЄС у соціальній сфері. Їх можна об'єднати в три групи:
1. сприяння вирішенню специфічних соціальних проблем, які поглиблюють становище окремих категорій працівників (жінки, молодь, люди похилого віку та особи похилого віку, непрацездатні або обмежено працездатні) або працівників, зайнятих в окремих галузях економіки (сільське господарство, рибальство, транспорт і т.д.);
2. сприяння поліпшенню охорони праці та здоров'я, підвищення якості життя;
3. сприяння поступовому зближенню національних соціальних систем шляхом розробки спільних соціальних нормативів, включаються до права ЄС.
Що стосується першої групи, то у функції інститутів ЄС входять як правове регулювання, і координація дій держав-членів, так і здійснення власних програм ("ініціатив") за рахунок коштів, що виділяються з бюджету. Bo-другому і в третьому випадках переважної, якщо не виключною, формою дій на рівні ЄС є правове регулювання, що має чітку межу. Як підкреслюється в Білій книзі, "нинішній підхід має на меті не; гармонізацію національних систем соціального захисту, а ефективну координацію-цію цих систем в рамках Союзу", і цей принцип ще раз підтверджується у Середньо-строкової програмі соціальних дій: "повна гармонізація національних курей -сов соціальної політики не стоїть на порядку денному діяльності Комісії та Спілки ". У той же час Європейська комісія наполягає в Білій книзі на те, що необхід-мо більш інтенсивно переносити законодавство в національну сферу та підвищення-сить ступінь його виконання.
У наведених формулюваннях є деяка суперечність, але воно відображає динаміку інтеграційних процесів, яка визначається зіткненням двох начал - на-нальні та наднаціонального. Загальним підсумком був, як правило, поступовий "перелив" функцій з національно-державної сфери у наднаціональну (або транснаціональну). Є спокуса спрогнозувати подальший розвиток цієї тенденції по експоненті. Але тут слід було б проявити обережність. До цього скло-вується і глибший аналіз взаємодії двох рівнів прийняття рішень у про-процесі розвитку європейської інтеграції.
Основною функцією соціальної політики держави в західноєвропейських країнах є перерозподіл суспільного продукту в смереках забезпечення кол-колективних соціальних потреб (охорона здоров'я та охорона праці, щита навколишнього середовища, освіта та професійне навчання) і соціального забезпечення тих груп населення, які потребують підтримки держави (пенсіонери, особи з нульовою або обмеженою працездатністю, безробітні, багатодітні сім'ї тощо). Саме ця нова функція, ці нові напрямки державного ре-вання знайшли відображення в теорії та практиці "держави добробуту".
Основна функція наднаціональної соціальної політики полягає в координації соціальної політики, здійснюваної державами-членами, і лише по-друге - у використанні і перерозподілі обмежених фінансових ресурсів для здійснюва-лення соціальних програм, що становлять спільний інтерес для держав-членів і сприяють розвитку інтеграції в цілому. Співвідношення національного і над-національного рівнів соціальної політики, як і відмінності між їх функціями, мабуть, найбільш наочно проявляються при порівнянні фінансових ресурсів, які використовуються на соціальні цілі ЄС.
Соціальні витрати включають в себе не тільки витрати на соціальні цілі, вироблені з державного бюджету. Останні - приблизно вдвічі мен-ше. Але й кошти з структурних фондів витрачаються, строго кажучи, не лише на соціальні цілі. Можна з абсолютною впевненістю стверджувати, що на протя-жении найближчих 10-15 років жодних порядкових змін у цьому співвідношенні не відбудеться.
Прагнення держав-членів протидіяти тенденції до надмірної централізації функцій управління в ЄС знайшло відображення статті 5 Договору, що заснував Європейське (суспільство (консолідована версія), згідно з кото-рій компетенції інститутів різного рівня: від місцевого до наднаціонального - рас-ії на основі принципу субсидіарності. Суть принципу полягає в тому, що на більш високий рівні приймаються тільки ті рішення, які не можуть при-няти на більш низькому рівні. Країни ЄС по - раніше знаходяться на різних рівнях економічного розвитку, тому соціальні витрати в розрахунку на душу населення-ня, виражені в абсолютних показниках, різняться у кілька разів. Так, в 1994 р. трійку країн з найвищими показниками становили Данія (8020 екю), Люксембург (7279) і Німеччина (6 520), а трійку з найнижчими показниками - Греція ( 1 236 екю), Португалія (1 435) та Іспанія (2 451). І хоча в ЄС здійснювала-нюється певний перерозподіл виробленого валового продукту (в тому числі через спеціально створений для цього Фонд згуртування), масштаби його весь-ма скромні. Очікувати їх збільшення не доводиться, оскільки це було б пов'язано зі зниженням соціальних стандартів і реального рівня життя в "багатих" стра-нах. У всякому випадку національні системи соціального забезпечення і особливо їхні фінанси напевно залишаться у веденні держав-членів. Дещо інша справа з гармонізацією соціальних систем і соціаль-ної політики. Постмаастріхтская програма дій у соціальній області пре-редбачає подальше просування в цьому напрямку, хоча зараз завдання пів-ної гармонізації не ставиться. Тим не менш, ця тенденція буде розвиватися. Чим далі заходить процес формування єдиного економічного простору, тим сильніше діють імпульси до формування єдиного соціального простору. Стосовно до економічного простору іноді говорять також про його однорідності. Насправді, якщо така однорідність і є, то вона відносна навіть в нинішньому ЄС, а після вступу до нього країн Центральної та Східної Європи про неї доведеться просто забути.
Це відноситься і до формування єдиного соціального простору в ЄС. Воно не є однорідним, якщо мати на увазі фактичну соціальну ситуа-цію в окремих державах-членах та їх регіонах. Більшою мірою імені поета-му такий простір складається повільно. Але воно поступово формується як єдине в правовому відношенні. Крок за кроком ЄС просувається по шляху розробки та прийняття спільних правових норм, регулюючих вільний рух осіб, їх трудо-ву і професійну діяльність, безпеку праці та охорону здоров'я, за-щита навколишнього середовища і прав споживачів і т.д. і т.п. Ключову роль у цьому поступі зіграли базові документи - договори, які заснували три Європейсь-ких співтовариства (особливо Римський договір, що заснував ЄЕС), Єдиний європейський акт, Маастрихтський та Амстердамський договори. Кожен з них встановлював про-щие рамки та основні напрямки розвитку комунітарного права, визначаючи пра-вовое поле, в якому можуть діяти головні інститути Союзу, що приймають нормативні рішення. Саме таким способом йшло розширення правового регулювання-вання в соціальній сфері. накопичення масиву відповідних нормативних доку-ментів, розвиток права ЄС, яке визнано пріоритетним по відношенню до націо-нальному законодавству і підлягає включенню в останнє. У постмаастріхтс-кий період масштаби та інтенсивність дій ЄС в цьому напрямку значно зросла і, ймовірно, буде зростати й надалі. Як писав співробітник Європейського університетського інституту у Флоренції Дж. Маджоне в 1993 р., "Майбутня" соціальна Європа "виникне не як наднаціональне держава добробуту, а й усе більш багате простір політики та інститутів соціального регулювання. Звіти про дії ЄС в соціальній галузі, які є складовою частиною щорічних "Загальних доповідей про діяльність Європейського союзу", свідчать про те, що в період 1992-1998 р. насичений-ність простору соціального регулювання помітно зросла. Однак є сумніви в тому, що й надалі це просування буде настільки ж динамічно .
По-перше, немає ясності в тому, як буде змінюватися світогосподарська кон'юнктура, вплив якої на всі без винятку країни і регіони в епоху глобалізації істотно збільшилася. По-друге, перехід ЄС до єдиної валюти пов'язане з певними труднощами, які можуть позначитися і в соціальній сфері. По-третє, економічне змагання зі Сполученими Штатами і Японією складалося в 90-ті роки не на користь ЄС. За темпами росту він відставав від США, а в галузі науково-технічного прогресу - від обох конкурентів. Головна мета пере-ходу до ЕВС і євро полягає в тому, щоб подолати негативну динаміку зі-пернічества, але шанси Союзу на успіх швидше за все не вище, ніж вірогідність невдачі. По-четверте, все більш суттєвим негативним фактором соціального розвитку в більшості країн Союзу, особливо в найбільших країнах - Німеччині, Франції, Великобританії та Італії, стають несприятливі демографічні процеси. Це перш за все вкрай низька народжуваність і як наслідок - стагна-ція чисельності корінного населення та його прогресуюче старіння. Крім від-відносна або навіть абсолютного скорочення ресурсів робочої сили, економі-но активного населення доведеться нести більшу податковий тягар, щоб забез-печувати прийнятний рівень життя пенсіонерам. Навряд чи можна розглядати як сприятливу тенденцію і подальше зростання імміграції з неєвропейських країн. Згідно з розрахунками, у найближчі 25 років 75% приросту населення в країнах Західної Європи відбудеться за рахунок міжнародної міграції і більш високої народжуваності в родинах мігрантів. Процес соціальної і тим більш культурної інтеграції мігрантів неєвропейського походження протікає вкрай повільно. Нарешті, в перше десяти-річчя XXI ст. має бути нове розширення Союзу. У його порога стоять в очікуванні 13 країн із загальною чисельністю населення в 170 млн. чоловік і виробництвом ВВП на душу населення в межах 25-70% від середнього рівня в ЄС. Поки ніхто з відпові-дальних осіб не роз'яснив, на які витрати готовий піти Союз в ім'я розширення "єдиної Європи", але навіть при скромній кошторисі витрат економічна і со-альна ціна ухвалення хоча б частини цих країн не може не бути дуже значи-тельной . Враховуючи все це, перспективи подальшого розвитку соціальної політи-ки Союзу можна було б оцінити як досить невизначені, а в кращому випадку - помірно оптимістичні.
Не дивно, що багатьом в Росії та інших країнах важко зрозуміти, що таке Європейський союз і яким він хоче бути. Зрештою, ЄС - це складний і унікальний "звір", і його природа змінюється. У Європейського союзу немає характеристик, коштів або устремлінь, властивих національ-ному державі. Не можна розглядати відносини ЄС з Росією з точки зору боротьби за політичне чи ідеологічне вплив. ЄС не являє-ся агресивним утворенням. Він не потребує геополітичних "зонах впливу". У дійсності він являє собою результат спільного бачення і загальної волі, виражених в ряді чітких правил, викладених у міжнародних рідних договорах. За цими правилами, проте, лежать основоположні принципи, яких дотримуються всі країни-члени. Договори припускає-лага відкрите суспільство, засноване на демократичному контролі і ба-лансу та ринкової економіки. Таким чином, закон заохочує вільний споживчий вибір і сприяє інновацій. Правопорядок, свобода преси, повага до людських свобод і інститути, здатні терпляче примиряти наявні думки, - ось основа не тільки успіху Союзу як такого, а й стилю життя, який ми прагнемо створити. Це і є ключ відносного процвітання ЄС.
Не дивно, що Євросоюз хотів би спроектувати ті ж принципи і цінності за своїми межами. Вони викладені у міжнародних узгод-шеніях, включаючи Угоду про партнерство і співробітництво з Росією. Безумовно, вони піднімають низку серйозних питань. Чи правильно, що ЄС наполягає на позиції, що це універсальні цінності і що у нас можуть бути привілейовані відносини з тими, хто розділяє їх? Чи не занадто вимогливий ЄС до своїх партнерів, включаючи і Росію? Чи не повинен він визнати, що необхідно проявити більше розуміння до російського уряду в той час, коли воно вирішує величезну завдання зробити Росію більш керованою, створити новий політичний і економічний порядок і повернути назад безпрецедентне падіння життєвого рівня? А якщо так, що сперечатися про абстрактні принципи? Може бути, неможливо сумістити несумісне і подружити кита зі слоном?
Очевидно, що у громадян ЄС багато аналогічних бажань і побоювань. У наших спільних інтересах, щоб Росія швидко пройшла перехідний період і стала близьким і надійним партнером у міжнародних справах. Євросоюз хоче побудувати партнерство, в якому зможе розвивати і поглиблювати загальні інтереси і знаходити шляхи вирішення тих питань, за якими немає згоди.
ЄС вже є серйозним торговим партнером, і європейські компанії зацікавлені інвестувати в Росію за умови наявності належної правової бази. ЄС і Росія є, по суті справи, двома великими гравцями на нашому континенті, І ЄС пропонує працювати разом над усіма важливими питаннями, що стосуються Європи, починаючи з реконструкції на Балканах і за-канчівая розробкою нових концепцій співробітництва в галузі безпеки.
ЄС досягнення Росії за десять років з моменту створення сучасної держави, чітко розуміє масштаб соціальних, політичних та економічних змін у Росії. Тому ЄС завжди був готовий працювати з усіма складами російського уряду, тому з 1991 року ЄС безоплатно надав більше 2 млрд. євро у формі технічної допомоги через програму ТАСІС і на підтримку ядерної безпеки. Більш того, важливість і масштаб порядку денного нашої співпраці відображені в нашому двусто-роннем Угоді про партнерство та співробітництво і в багатосторонніх іні-ціатівах, таких, як "Північний вимір", спрямований на координацію політики Євросоюзу і ресурсів для вирішення деяких важливих проблем, стоячи -щих перед країнами Балтійського моря та Північної Європи.
Потрібно виходити з того, що, якщо Росія і ЄС об'єднають свої сили для вирішення завдань нового сторіччя, вони зможуть добитися величезних змін. А це в основному нові завдання. За винятком економічних відносин, десять років тому ні одна з цих завдань ніколи реально не була предметом наших дискусій. Серед багатьох питань, що обговорюються з російськими партнерами, можна виділити чотири ключові області, які є основоположними для спільного майбутнього.
На ЄС припадає близько 40 відсотків всього експорту Росії, він є найбільшим ринком Росії частково тому, що жоден інший великий ри-нок не пропонує кращого доступу для російського експорту. У результаті в 1999 році Росія мала позитивний торговельний баланс не менше 11 млрд. євро, і підрахунки говорять, що в минулому році ця цифра збільшилася до 25 млрд. євро. Росія є для ринку ЄС основним постачальником енергії, осо-бливо природного газу. Незважаючи на деякі торговельні суперечки, за останні 10 років наші комерційні відносини значно зміцнилися. Вони, безумовно, будуть розвиватися і далі, якщо Росія буде робити кроки для вступ-лення до Світової організації торгівлі. Процес вступу увазі як прийняття ясних основних правил - прозорості та правової визначеності, так і класичний доступ до ринку, а це якраз те, що потрібно для стимулювання і розширення торгівлі.
У той же час відносини ЄС і Росії будуть ще сильніше залежати від інвестицій. Великою помилкою у розумінні механізму дії ринкової економіки було б вважати, що державна влада може вказувати західним інвесторам. Вони діють виключно виходячи зі своїх власних інтересів та інтересів своїх акціонерів. Єдине, що можна зробити, так це працювати, щоб допомогти урядам створити належні умови для залучення інвестицій і, коли вони з'являться, вка-мовити нашим інвесторам на досягнутий прогрес і потенційні переваж-вин, наявні для них.
Інвестори - серед найбільш важливих імпортерів технологій та нави-ків управління, які потрібні Росії. Більш того, якщо Росія хоче побудувати стабільну і здійсненні систему для ділової активності і застосовувати принципи національного режиму, що містяться в Угоді ЄС про партнерство і співробітництво, а саме щоб до інвесторів на ринку було таке ж відношення, як і до будь-якої іншої російської компанії, тоді інвестори ЄС займуть своє місце серед найбільш серйозних роботодавців, платників податків та експортерів Росії. Недавні успіхи в стабілізації економіки та реформування податкової та митної систем йдуть, безумовно, в потрібному напрямку. Успіх економічної програми уряду буде залежати від подальших кроків у судовій та адміністративній реформі. Потрібно вірити, що правопорядок та еконо-чеський розвиток йдуть рука об руку. А в інвестиційній політиці це спра-ведливо як ніде. Говорячи просто, якщо інвестор не може захистити свої договірні права та права з угодою, він не прийде до Росії. Якщо він не може покластися на закон, щоб захистити себе, свою сім'ю і своїх робітників, то він повезе свої гроші і ноу-хау куди-небудь ще. І буде дуже шкода, якщо так станеться.
Росія явно потребує інвестицій в енергетичний сектор, де сконцентрована велика частина її експорту в ЄС, але в рівній мірі це важливо і для інших секторів, щоб вона могла розширити свою експортну базу. Дійсно, тільки нафта і газ склали 45 відсотків експорту Росії в ЄС в 1999 році, а в 2000 - можливо, і значно більше. Нафта і газ, продавані Росією Європейському Союзу, можуть скласти 20% все-го експорту Росії всьому світу. Більш того, залежність ЄС від імпорту вугле-водневого сировини, судячи з усього, зросте. Таким чином, як обговорювалося на нашому саміті в жовтні минулого року в Парижі, діалог у галузі енергетики буде ключовим елементом в економічних відносинах з Росією на довгий час. Це не тільки торговий питання. Це здебільшого, якщо не більше, інвестиційний питання, і тут застосуй-ми ті ж аргументи: як Росія може бути надійним енергетичним постав-ком для ЄС на тривалий час без технологій і капіталу для гарантованого збільшення видобутку? І як це може бути гарантована-вано без правильного правового клімату? Це перше завдання, яке треба вирішити.
По-друге, такі питання, як здоров'я людини і навколишнє середовище, зачіпають усіх. Росія зіткнулася з такими новими і тривожними проб-проблемами, як поширення ВІЛ. У той же час несприятливі пос-ледствія колишньої радянської політики є предметом загальної для миру. Промислове забруднення вплинуло на здоров'я частини россійс-кого населення. Витоку нафти і газу призвели до поразки цілих регіонів. Є широке коло питань з ядерної безпеки, якими необ-хідно займатися. Але немає нічого більш насущного, ніж ядерна безпека та підводні човни. У морях і на узбережжя Кольського півострова знаходить-ся близько 300 ядерних реакторів - приблизно 20% наявних у світі - і тисячі елементів відпрацьованого ядерного палива. Відсутність відпо-лькості зберігання або установок з утилізації відпрацьованого палива та радіоактивних відходів реакторів ядерних човнів - це дамоклів меч, висить над нашим майбутнім.
Тому ЄС так зацікавлений у якнайшвидшому прогрес міжнародних зусиль у вирішенні цього питання. Багатостороння екологічна програма співробітництва в галузі утилізації відходів ядерної енергетики в Російській Федерації була створена, щоб об'єднати зусилля Росії і між-народного співтовариства у вирішенні питання щодо цього сумного спадщини; тривають переговори з Росією щодо правовій базі. Необхідно мобілізувати ядерну промисловість ЄС для виконання роботи з очищення цього радіоактивного матеріалу, і вони будуть брати участь в цьому, тільки якщо будуть відповідно захищені їхні інтереси. Так, сущест-вують проблеми суверенітету, а також фінансові та юридичні питання. Але потрібно рухатися вперед і робити це швидко. Немає сумнівів,, що ядерна безпека залишиться ключовим елементом взаємин ЄС і Росії.
Третє завдання - організована злочинність і незаконна торгівля. Ця проблема стає все серйознішою у всіх країнах, а розвал радянських структур і труднощі в забезпеченні правопорядку в країні в цілому призвели до загрозливого темпу зростання злочинності в Росії. Необхідно спільно працювати над масою проблем - незаконне відмивання грошей, торгівля наркотиками і краденими товарами, особливо автомобілями, незаконна міграція і - найбільш гостра з усіх - торгівля людьми, особливо моло-дими жінками. Тільки побачивши фотографії цих людей, розумієш всю глибину страждань і деградації, яка породжує цей вид злочинності. Це образа не тільки національної гордості Росії і гордості країн-членів ЄС, а й почуття людяності всіх нас. Росія налаштована виріши-тельно боротися з цим, і вже погодила напрямки співробітництва між судовими та правоохоронними органами Росії і ЄС. Новий орган ЄС зі співробітництва правоохоронних органів - Європол також отримав мандат на ведення переговорів з Росією за угодою про співпраці у цій галузі. Необхідно терміново створити ефективні структури для боротьби з незаконною імміграцією.
І нарешті, хотілося б звернутися до більш загальної і більше делікатній темі - питання про місце Росії в світі і в новому європейському порядку. Тут є ряд взаємопов'язаних питань. З одного боку, як повинна Росія реагувати на розширення ЄС, на розвиток європейської позиції в області безпеки і на діяльність Європейського союзу на Балканах, в регіонах Балтійського та Чорного морів? І навпаки, як повинен ЄС реагувати на способи вирішення Росією конфлікту в Чечні?
ЄС був задоволений позитивним заявою Президента Путіна на останньому саміті ЄС - Росія, що Росія вітає розширення ЄС. Хоча Росія не може бути безпосередньо залучена до рішення, що приймаються сов-місцево з країнами - кандидатами на вступ до ЄС, абсолютно зрозуміло, що вона хотіла б знати про наслідки розширення і про те, які завдання, що вимагають серйозного ставлення, можуть виникнути в зв'язку з цим . Ці питання вже докладно обговорюються в органах, створених в рамках Угоди про парт-Хартії Україна і співпрацю.
У цьому контексті часто піднімається питання про Калінінграді. Комісія тільки що представила документ для обговорення, в якому вивчається вплив розширення на Калінінград, а також розглядаються й інші питання, що представляють взаємний інтерес, як, наприклад, спільна робота із захисту навколишнього середовища в регіоні Балтійського моря. Мета документа - надати аналіз та ідеї для обговорення з Росією, а також з Польщею та Литвою і гарантувати, що Калінінград виграє від величезної економічної експансії, очікуваної в результаті розширення. Документ охоплює некото-які вельми практичні питання, такі, як візи та прикордонні формаль-ності для поїздок між Калінінградом і рештою Росії, для ведення тор-Гауліт та здійснення інших економічних зв'язків.
Що стосується ролі Росії в ближньому зарубіжжі, то це вкрай тонкий пи-рос. Чи слід ЄС очікувати, що Росія повинна відіграти роль у забезпеченні миру і стабільності за її межами? Безперечно. Але як Росія буде грати цю роль? Щиро чи хоче Росія працювати разом зі своїми партнерами з міжнародного співтовариства на основі загальних норм і цінностей, узгоджених, наприклад, в Організації з безпеки і співробітництва в Європі і в Раді Європи? Те, як Росія поставилася до цих питань на недавній зустрічі ОБСЄ на рівні міністрів, і те, як у відносинах з Грузією вона застосовує візовий режим і користується своєю монополією на постачання газу, - все це не може не викликати полеміки і певної тривоги в Європейському союзі . Чи сприяло це поліпшенню міжнародного іміджу Росії? Зміцнило або завдало шкоди її зусиллям грати роль чесного брокера? ЄС готовий підтри-жати суверенітет і цілісність усіх держав регіону, включаючи саму Росію. Це поза сумнівів. Будь-яка країна, що є членом ООН, ОБСЄ і Ради Європи, має право на міжнародну підтримку, і якщо Росія повинна взяти на себе ту міжнародну роль, вона повинна грати, то вона повинна исхо-дить із правил і критеріїв, під якими ми всі поставили свої підпису. Спо-ри, як, наприклад, з Грузією, повинні вирішуватися шляхом переговорів, або двусто-ронніх, або через ОБСЄ. Я впевнений, що міжнародне співтовариство і, безу-немов, Європейський союз будуть позитивно і з рішучістю працювати з Росією, щоб покласти край конфліктам на Кавказі.
Якщо визначити одну тему, єдину для всіх цих чотирьох областей - заохочення торгівлі та інвестицій, ядерна безпека та навколишнє середовище, боротьба зі злочинністю і міжнародна роль Росії, - то це необхідність дотримання поділюваних цінностей як усередині країни, так і за її межами. Досягнення прогресу в будь-який з цих областей залежить від об'єктивного застосування національних і міжнародних законів. Це є основою довгострокового стратегічного партнерства, яку ЄС хоче створити з Росією.
Росія - велика країна з багатою історією і безцінними культурними досягненнями. Будь-якому більш-менш освіченій європейцю відомо про величезний внесок Росії в літературу, художнє та музичне спадщину європейської цивілізації. Весь світ хоче, щоб Росія грала повноцінну роль у міжнародній спільноті. Тому її пріоритетом має стати при-нятие нових міжнародних зобов'язань, включаючи правила Всесвітньої торгової організації, Договору до Європейської енергетичної хартії і Багатосторонньої екологічної програми співробітництва в галузі утилізації відходів ядерної енергетики для Росії. Однак Росія також повинна віддати пріоритет шляхи виконання і дотримання тих зобов'язань, які вона прийняла на себе в го-ди, які сталися після створення держави, на всіх рівнях у російському уряді та суспільстві. Повага міжнародних зобов'язань є, врешті-решт, основною складовою правопорядку. Вони включають основ-ні гарантії свободи вираження думок, включаючи думки, висловлені засобами інформації, свободи совісті як щодо політичних, так і релігійних питань, а також інші індивідуальні права людини, які країни ЄС і Росія, будучи членами ОБСЄ та Ради Європи, орга -лись дотримуватися. Європейський союз зацікавлений працювати з Росією, і працювати над усіма завданнями, про які було сказано вище, в дусі партнерства. У сьогоднішньому уряді у ЄС є надійні партнери, з якими він може вести серйозний діалог як за короткостроковими, так і за довгостроковими питань. Цей діалог з політичних, економічних та екологічних питань може досягти позитивних результатів. ЄС також готовий зосередитися чить своє фінансове сприяння на підтримку нової програми реформ і цілях, зокрема в Угоді про партнерство і співробітництво.
Хочеться сподіватися, що Європейський союз і Росія дійсно схожі на тих слона і кити, які ніколи не зустрінуться з-за несумісності своїх середовищ існування. ЄС і Росія домовилися про спільні цінності та прин-ціпах і виклали їх в Угоді про партнерство і співробітництво. Ми під-твердили відданість цим цінностям, будучи членами відповідних міжнародних органів. Як би не були відмінні точки відліку, ми живемо, об'єднані географічними, політичними, комерційними, екологи-ними і культурними чинниками.
2. МЕ і МО, № 3 - 2001
3. «Європа» (журнал Європейського Союзу), № 3 - 2001
4. «Регіон: економіка і соціологія», № 3, 1999
Європейський Союз і Росія
Один з найважливіших питань європейської зовнішньої політики - це питання про те, що Європейський союз і Російська Федерація має право очіку-дати один від одного і як можна розвивати стратегічне партнерство, кото-рої представляє інтерес для обох сторін.Не дивно, що багатьом в Росії та інших країнах важко зрозуміти, що таке Європейський союз і яким він хоче бути. Зрештою, ЄС - це складний і унікальний "звір", і його природа змінюється. У Європейського союзу немає характеристик, коштів або устремлінь, властивих національ-ному державі. Не можна розглядати відносини ЄС з Росією з точки зору боротьби за політичне чи ідеологічне вплив. ЄС не являє-ся агресивним утворенням. Він не потребує геополітичних "зонах впливу". У дійсності він являє собою результат спільного бачення і загальної волі, виражених в ряді чітких правил, викладених у міжнародних рідних договорах. За цими правилами, проте, лежать основоположні принципи, яких дотримуються всі країни-члени. Договори припускає-лага відкрите суспільство, засноване на демократичному контролі і ба-лансу та ринкової економіки. Таким чином, закон заохочує вільний споживчий вибір і сприяє інновацій. Правопорядок, свобода преси, повага до людських свобод і інститути, здатні терпляче примиряти наявні думки, - ось основа не тільки успіху Союзу як такого, а й стилю життя, який ми прагнемо створити. Це і є ключ відносного процвітання ЄС.
Не дивно, що Євросоюз хотів би спроектувати ті ж принципи і цінності за своїми межами. Вони викладені у міжнародних узгод-шеніях, включаючи Угоду про партнерство і співробітництво з Росією. Безумовно, вони піднімають низку серйозних питань. Чи правильно, що ЄС наполягає на позиції, що це універсальні цінності і що у нас можуть бути привілейовані відносини з тими, хто розділяє їх? Чи не занадто вимогливий ЄС до своїх партнерів, включаючи і Росію? Чи не повинен він визнати, що необхідно проявити більше розуміння до російського уряду в той час, коли воно вирішує величезну завдання зробити Росію більш керованою, створити новий політичний і економічний порядок і повернути назад безпрецедентне падіння життєвого рівня? А якщо так, що сперечатися про абстрактні принципи? Може бути, неможливо сумістити несумісне і подружити кита зі слоном?
Очевидно, що у громадян ЄС багато аналогічних бажань і побоювань. У наших спільних інтересах, щоб Росія швидко пройшла перехідний період і стала близьким і надійним партнером у міжнародних справах. Євросоюз хоче побудувати партнерство, в якому зможе розвивати і поглиблювати загальні інтереси і знаходити шляхи вирішення тих питань, за якими немає згоди.
ЄС вже є серйозним торговим партнером, і європейські компанії зацікавлені інвестувати в Росію за умови наявності належної правової бази. ЄС і Росія є, по суті справи, двома великими гравцями на нашому континенті, І ЄС пропонує працювати разом над усіма важливими питаннями, що стосуються Європи, починаючи з реконструкції на Балканах і за-канчівая розробкою нових концепцій співробітництва в галузі безпеки.
ЄС досягнення Росії за десять років з моменту створення сучасної держави, чітко розуміє масштаб соціальних, політичних та економічних змін у Росії. Тому ЄС завжди був готовий працювати з усіма складами російського уряду, тому з 1991 року ЄС безоплатно надав більше 2 млрд. євро у формі технічної допомоги через програму ТАСІС і на підтримку ядерної безпеки. Більш того, важливість і масштаб порядку денного нашої співпраці відображені в нашому двусто-роннем Угоді про партнерство та співробітництво і в багатосторонніх іні-ціатівах, таких, як "Північний вимір", спрямований на координацію політики Євросоюзу і ресурсів для вирішення деяких важливих проблем, стоячи -щих перед країнами Балтійського моря та Північної Європи.
Потрібно виходити з того, що, якщо Росія і ЄС об'єднають свої сили для вирішення завдань нового сторіччя, вони зможуть добитися величезних змін. А це в основному нові завдання. За винятком економічних відносин, десять років тому ні одна з цих завдань ніколи реально не була предметом наших дискусій. Серед багатьох питань, що обговорюються з російськими партнерами, можна виділити чотири ключові області, які є основоположними для спільного майбутнього.
На ЄС припадає близько 40 відсотків всього експорту Росії, він є найбільшим ринком Росії частково тому, що жоден інший великий ри-нок не пропонує кращого доступу для російського експорту. У результаті в 1999 році Росія мала позитивний торговельний баланс не менше 11 млрд. євро, і підрахунки говорять, що в минулому році ця цифра збільшилася до 25 млрд. євро. Росія є для ринку ЄС основним постачальником енергії, осо-бливо природного газу. Незважаючи на деякі торговельні суперечки, за останні 10 років наші комерційні відносини значно зміцнилися. Вони, безумовно, будуть розвиватися і далі, якщо Росія буде робити кроки для вступ-лення до Світової організації торгівлі. Процес вступу увазі як прийняття ясних основних правил - прозорості та правової визначеності, так і класичний доступ до ринку, а це якраз те, що потрібно для стимулювання і розширення торгівлі.
У той же час відносини ЄС і Росії будуть ще сильніше залежати від інвестицій. Великою помилкою у розумінні механізму дії ринкової економіки було б вважати, що державна влада може вказувати західним інвесторам. Вони діють виключно виходячи зі своїх власних інтересів та інтересів своїх акціонерів. Єдине, що можна зробити, так це працювати, щоб допомогти урядам створити належні умови для залучення інвестицій і, коли вони з'являться, вка-мовити нашим інвесторам на досягнутий прогрес і потенційні переваж-вин, наявні для них.
Інвестори - серед найбільш важливих імпортерів технологій та нави-ків управління, які потрібні Росії. Більш того, якщо Росія хоче побудувати стабільну і здійсненні систему для ділової активності і застосовувати принципи національного режиму, що містяться в Угоді ЄС про партнерство і співробітництво, а саме щоб до інвесторів на ринку було таке ж відношення, як і до будь-якої іншої російської компанії, тоді інвестори ЄС займуть своє місце серед найбільш серйозних роботодавців, платників податків та експортерів Росії. Недавні успіхи в стабілізації економіки та реформування податкової та митної систем йдуть, безумовно, в потрібному напрямку. Успіх економічної програми уряду буде залежати від подальших кроків у судовій та адміністративній реформі. Потрібно вірити, що правопорядок та еконо-чеський розвиток йдуть рука об руку. А в інвестиційній політиці це спра-ведливо як ніде. Говорячи просто, якщо інвестор не може захистити свої договірні права та права з угодою, він не прийде до Росії. Якщо він не може покластися на закон, щоб захистити себе, свою сім'ю і своїх робітників, то він повезе свої гроші і ноу-хау куди-небудь ще. І буде дуже шкода, якщо так станеться.
Росія явно потребує інвестицій в енергетичний сектор, де сконцентрована велика частина її експорту в ЄС, але в рівній мірі це важливо і для інших секторів, щоб вона могла розширити свою експортну базу. Дійсно, тільки нафта і газ склали 45 відсотків експорту Росії в ЄС в 1999 році, а в 2000 - можливо, і значно більше. Нафта і газ, продавані Росією Європейському Союзу, можуть скласти 20% все-го експорту Росії всьому світу. Більш того, залежність ЄС від імпорту вугле-водневого сировини, судячи з усього, зросте. Таким чином, як обговорювалося на нашому саміті в жовтні минулого року в Парижі, діалог у галузі енергетики буде ключовим елементом в економічних відносинах з Росією на довгий час. Це не тільки торговий питання. Це здебільшого, якщо не більше, інвестиційний питання, і тут застосуй-ми ті ж аргументи: як Росія може бути надійним енергетичним постав-ком для ЄС на тривалий час без технологій і капіталу для гарантованого збільшення видобутку? І як це може бути гарантована-вано без правильного правового клімату? Це перше завдання, яке треба вирішити.
По-друге, такі питання, як здоров'я людини і навколишнє середовище, зачіпають усіх. Росія зіткнулася з такими новими і тривожними проб-проблемами, як поширення ВІЛ. У той же час несприятливі пос-ледствія колишньої радянської політики є предметом загальної для миру. Промислове забруднення вплинуло на здоров'я частини россійс-кого населення. Витоку нафти і газу призвели до поразки цілих регіонів. Є широке коло питань з ядерної безпеки, якими необ-хідно займатися. Але немає нічого більш насущного, ніж ядерна безпека та підводні човни. У морях і на узбережжя Кольського півострова знаходить-ся близько 300 ядерних реакторів - приблизно 20% наявних у світі - і тисячі елементів відпрацьованого ядерного палива. Відсутність відпо-лькості зберігання або установок з утилізації відпрацьованого палива та радіоактивних відходів реакторів ядерних човнів - це дамоклів меч, висить над нашим майбутнім.
Тому ЄС так зацікавлений у якнайшвидшому прогрес міжнародних зусиль у вирішенні цього питання. Багатостороння екологічна програма співробітництва в галузі утилізації відходів ядерної енергетики в Російській Федерації була створена, щоб об'єднати зусилля Росії і між-народного співтовариства у вирішенні питання щодо цього сумного спадщини; тривають переговори з Росією щодо правовій базі. Необхідно мобілізувати ядерну промисловість ЄС для виконання роботи з очищення цього радіоактивного матеріалу, і вони будуть брати участь в цьому, тільки якщо будуть відповідно захищені їхні інтереси. Так, сущест-вують проблеми суверенітету, а також фінансові та юридичні питання. Але потрібно рухатися вперед і робити це швидко. Немає сумнівів,, що ядерна безпека залишиться ключовим елементом взаємин ЄС і Росії.
Третє завдання - організована злочинність і незаконна торгівля. Ця проблема стає все серйознішою у всіх країнах, а розвал радянських структур і труднощі в забезпеченні правопорядку в країні в цілому призвели до загрозливого темпу зростання злочинності в Росії. Необхідно спільно працювати над масою проблем - незаконне відмивання грошей, торгівля наркотиками і краденими товарами, особливо автомобілями, незаконна міграція і - найбільш гостра з усіх - торгівля людьми, особливо моло-дими жінками. Тільки побачивши фотографії цих людей, розумієш всю глибину страждань і деградації, яка породжує цей вид злочинності. Це образа не тільки національної гордості Росії і гордості країн-членів ЄС, а й почуття людяності всіх нас. Росія налаштована виріши-тельно боротися з цим, і вже погодила напрямки співробітництва між судовими та правоохоронними органами Росії і ЄС. Новий орган ЄС зі співробітництва правоохоронних органів - Європол також отримав мандат на ведення переговорів з Росією за угодою про співпраці у цій галузі. Необхідно терміново створити ефективні структури для боротьби з незаконною імміграцією.
І нарешті, хотілося б звернутися до більш загальної і більше делікатній темі - питання про місце Росії в світі і в новому європейському порядку. Тут є ряд взаємопов'язаних питань. З одного боку, як повинна Росія реагувати на розширення ЄС, на розвиток європейської позиції в області безпеки і на діяльність Європейського союзу на Балканах, в регіонах Балтійського та Чорного морів? І навпаки, як повинен ЄС реагувати на способи вирішення Росією конфлікту в Чечні?
ЄС був задоволений позитивним заявою Президента Путіна на останньому саміті ЄС - Росія, що Росія вітає розширення ЄС. Хоча Росія не може бути безпосередньо залучена до рішення, що приймаються сов-місцево з країнами - кандидатами на вступ до ЄС, абсолютно зрозуміло, що вона хотіла б знати про наслідки розширення і про те, які завдання, що вимагають серйозного ставлення, можуть виникнути в зв'язку з цим . Ці питання вже докладно обговорюються в органах, створених в рамках Угоди про парт-Хартії Україна і співпрацю.
У цьому контексті часто піднімається питання про Калінінграді. Комісія тільки що представила документ для обговорення, в якому вивчається вплив розширення на Калінінград, а також розглядаються й інші питання, що представляють взаємний інтерес, як, наприклад, спільна робота із захисту навколишнього середовища в регіоні Балтійського моря. Мета документа - надати аналіз та ідеї для обговорення з Росією, а також з Польщею та Литвою і гарантувати, що Калінінград виграє від величезної економічної експансії, очікуваної в результаті розширення. Документ охоплює некото-які вельми практичні питання, такі, як візи та прикордонні формаль-ності для поїздок між Калінінградом і рештою Росії, для ведення тор-Гауліт та здійснення інших економічних зв'язків.
Що стосується ролі Росії в ближньому зарубіжжі, то це вкрай тонкий пи-рос. Чи слід ЄС очікувати, що Росія повинна відіграти роль у забезпеченні миру і стабільності за її межами? Безперечно. Але як Росія буде грати цю роль? Щиро чи хоче Росія працювати разом зі своїми партнерами з міжнародного співтовариства на основі загальних норм і цінностей, узгоджених, наприклад, в Організації з безпеки і співробітництва в Європі і в Раді Європи? Те, як Росія поставилася до цих питань на недавній зустрічі ОБСЄ на рівні міністрів, і те, як у відносинах з Грузією вона застосовує візовий режим і користується своєю монополією на постачання газу, - все це не може не викликати полеміки і певної тривоги в Європейському союзі . Чи сприяло це поліпшенню міжнародного іміджу Росії? Зміцнило або завдало шкоди її зусиллям грати роль чесного брокера? ЄС готовий підтри-жати суверенітет і цілісність усіх держав регіону, включаючи саму Росію. Це поза сумнівів. Будь-яка країна, що є членом ООН, ОБСЄ і Ради Європи, має право на міжнародну підтримку, і якщо Росія повинна взяти на себе ту міжнародну роль, вона повинна грати, то вона повинна исхо-дить із правил і критеріїв, під якими ми всі поставили свої підпису. Спо-ри, як, наприклад, з Грузією, повинні вирішуватися шляхом переговорів, або двусто-ронніх, або через ОБСЄ. Я впевнений, що міжнародне співтовариство і, безу-немов, Європейський союз будуть позитивно і з рішучістю працювати з Росією, щоб покласти край конфліктам на Кавказі.
Якщо визначити одну тему, єдину для всіх цих чотирьох областей - заохочення торгівлі та інвестицій, ядерна безпека та навколишнє середовище, боротьба зі злочинністю і міжнародна роль Росії, - то це необхідність дотримання поділюваних цінностей як усередині країни, так і за її межами. Досягнення прогресу в будь-який з цих областей залежить від об'єктивного застосування національних і міжнародних законів. Це є основою довгострокового стратегічного партнерства, яку ЄС хоче створити з Росією.
Росія - велика країна з багатою історією і безцінними культурними досягненнями. Будь-якому більш-менш освіченій європейцю відомо про величезний внесок Росії в літературу, художнє та музичне спадщину європейської цивілізації. Весь світ хоче, щоб Росія грала повноцінну роль у міжнародній спільноті. Тому її пріоритетом має стати при-нятие нових міжнародних зобов'язань, включаючи правила Всесвітньої торгової організації, Договору до Європейської енергетичної хартії і Багатосторонньої екологічної програми співробітництва в галузі утилізації відходів ядерної енергетики для Росії. Однак Росія також повинна віддати пріоритет шляхи виконання і дотримання тих зобов'язань, які вона прийняла на себе в го-ди, які сталися після створення держави, на всіх рівнях у російському уряді та суспільстві. Повага міжнародних зобов'язань є, врешті-решт, основною складовою правопорядку. Вони включають основ-ні гарантії свободи вираження думок, включаючи думки, висловлені засобами інформації, свободи совісті як щодо політичних, так і релігійних питань, а також інші індивідуальні права людини, які країни ЄС і Росія, будучи членами ОБСЄ та Ради Європи, орга -лись дотримуватися. Європейський союз зацікавлений працювати з Росією, і працювати над усіма завданнями, про які було сказано вище, в дусі партнерства. У сьогоднішньому уряді у ЄС є надійні партнери, з якими він може вести серйозний діалог як за короткостроковими, так і за довгостроковими питань. Цей діалог з політичних, економічних та екологічних питань може досягти позитивних результатів. ЄС також готовий зосередитися чить своє фінансове сприяння на підтримку нової програми реформ і цілях, зокрема в Угоді про партнерство і співробітництво.
Хочеться сподіватися, що Європейський союз і Росія дійсно схожі на тих слона і кити, які ніколи не зустрінуться з-за несумісності своїх середовищ існування. ЄС і Росія домовилися про спільні цінності та прин-ціпах і виклали їх в Угоді про партнерство і співробітництво. Ми під-твердили відданість цим цінностям, будучи членами відповідних міжнародних органів. Як би не були відмінні точки відліку, ми живемо, об'єднані географічними, політичними, комерційними, екологи-ними і культурними чинниками.
Список використаної літератури
1. МЕ і МО, № 8 - 20002. МЕ і МО, № 3 - 2001
3. «Європа» (журнал Європейського Союзу), № 3 - 2001
4. «Регіон: економіка і соціологія», № 3, 1999