додати матеріал

приховати рекламу

Застосування норм права

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Реферат на тему:

Застосування норм права.

Зміст.

Вступ. 3

1. Поняття та суть застосування норм права. 5

2. Підстави для застосування норм права. 8

3. Стадії застосування норм права та їх механізм. 10

Висновки. 17

Література. 18

Вступ.

Держава і право є найважливішим, найціннішим на­дбанням людської цивілізації. Вони із засобів, які служать ок­ремим групам людей, стають механізмом, який все більше за­безпечує права, добробут, можливість розвиватися для всіх лю­дей. Дійсно, держава і право є унікальний, неповторний, уні­версальний витвір людського розуму і рук.

Новітнє українське право має незаперечну історичну цін­ність, оскільки є виразником рівня розвитку та право­вої культури українського народу. Воно виражає вищу до­цільність потребу і бажання мати власну державу, за­довольняє їх і створює передумови для уточнення і вдоско­налення.

У сучасному українському праві вже сьогодні закріпилися політичні, моральні, культурні, національні, загальнолюдські, особистісні цінності. Через право вони дістануть практич­ний вираз, воно ж стане ще й засобом осягнення цих цін­ностей.

Для українського суспільства характерною рисою сього­дення є, зростання кількості правопорушень і злочинів. Пра­во може і повинно впливати на стабільність суспільства, оскільки в ньому закріплюються засоби боротьби із злочинами і правопорушеннями та засобами впливу на злочинців і правопорушників.

Право покликане бути інструментом духовного оздоров­лення українського суспільства. Саме існування норм, які гарантують права особи, родини (сім'ї), нації, реалізація цих норм у суспільній практиці сприятимуть появі почуття безпеки захищеності, стимулюватимуть розвиток відчуття волі, свободи як окремої людини, так і всього українського народу. Водночас лише свобода особи породжує свободу народу, а ця остання дає змогу і народу і окремій особі відчу­вати себе рівними серед інших людей і народів.

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Лю­дина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, органі­зацій і держави. Право проявляє себе як загальний обов'яз­ковий порядок, що панує над волею кожної людини. Пра­вове регулювання — це проголошення державою вимог до лю­дини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) — з другого.

Право — це специфічна форма регулювання поведінки лю­дей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що ство­рили державу з метою захисту їх прав, свобод і власнос­ті, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізо­ваного правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Право, на відміну від інших соціальних норм норм мо­ралі, норм громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої особливості.

Коли мова йде про право, то мається на увазі єдина система правових норм. В такій системній єдності правові норми діють у взаємозв'язку, взаємно доповнюючи одна одну своїми приписа­ми правил поведінки. Отже, право є система норм, в цьому його особливість.

В курсовій роботі зроблено спробу розкрити основні питання щодо застосування норм права, а саме: поняття застосування правових норм, підстави і стадії застосування норм права в суспільстві.

1. Поняття та суть застосування норм права.

Реалізація права має надзвичайно велике значення, і вона тісно пов'язана із правомірною поведінкою суб'єктів су­спільних відносин. При допомозі цих двох процесів реалізу­ються суб'єктивні права і обов'язки учасників суспільних відносин. Реалізація права необхідна для розв'язання спорів між учасниками суспільних відносин Вона здійснюється в випадку скоєння правопорушень. Вона також необхідна в випадку здійснення з боку держави контролю за законністю і доцільністю дій (діяльності) учасників суспільних відно­син. Наприклад, реєстрація статутів громадських, коопера­тивних і приватних організацій. Значення реалізації полягає в переведенні правових норм із сфери необхідного в сферу реального життя. Значення реалізації норм права підвищуєть­ся із введенням автоматизованих систем управління. При їх допомозі можна програмувати сам процес застосування пра­вових норм.

В результаті реалізації права завершується механізм право­вого регулювання. В процесі реалізації права здійснюється перевід правових приписів в фактичну поведінку учасників суспільних відносин. Результатом реалізації права являється правомірна поведінка людей, направлена на вирішення со­ціально-економічних, політичних та інших завдань, задово­лення потреб і інтересів учасників суспільних відносин.

Форми реалізації права залежать від способів правового регулювання дозволяючий, імперативний, заохочуючий і автономний. В зв'язку із цим виділяють чотири форми реа­лізації права: дотримання, виконання, використання і за­стосування.

Дотримання права це така форма реалізації, яка полягає в пасивній поведінці учасників суспільних відносин. Вона виражається в утриманні від активних дій, щоб не поруши­ти заборонні норми права. В даному випадку реалізується юридичний обов'язок. Наприклад, дотримання правил до­рожнього руху, дисципліни праці. Дотримання права здійснюється, як правило, добровільно. Якщо ж ці норми порушуються, то реалізація здійснюється через державний примус при застосуванні норм права.

Виконання права — це така форма реалізації права, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, оскільки необхідно виконати (здійснити) юридичні обов'язки, передбачені нор­мами права. Шляхом виконання реалізуються зобов'язуючі норми права. Наприклад, реалізація договірних зобов'язань, сплата податків.

Використання права це така форма реалізації правових норм, яка полягає в здійсненні суб'єктами своїх прав. Вона полягає в активній поведінці учасників суспільних відносин по реалізації суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів, передбачених управомочними нормами права. Ця форма реалізації здійснюється добровільно, за власним бажанням суб'єктів. Наприклад, договір даріння, реалізація права на освіту, права на працю тощо.

Всі ці три форми реалізації норм права називають безпо­середніми формами реалізації, оскільки суб'єкти реалізують самі свої суб'єктивні права, свободи і обов'язки. Четвертою формою реалізації права є застосування правових норм.

Застосування норм права являється однією із форм реалі­зації права. В першу чергу мова повинна йти про застосу­вання законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохо­ронні органи й інші суб'єкти, які застосовують норми пра­ва, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін «застосування правових норм», який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

Такий підхід до розуміння цього терміну обумовлений і тим, що в нас існує система писаного права, де основною формою є нормативно-правовий акт. Інші форми праваправовий звичай, нормативний договір малорозповсюджені в республіці, а правовий прецедент офіційно не визна­ний державною владою, хоча в окремих випадках фактично існує. Нині немає рації змінювати або уточнювати цей термін як в теорії права, так і в правозастосувальній діяльності, ос­кільки практично всі юристи розуміють його значення як застосування нормативно-правових актів.

Застосування норм права це особлива форма реалізації права. Її особливість полягає в тому, що вона суттєво відрізняється від інших форм реалізації права — виконання, дотримання і використання. Ця форма реалізації права має свої ознаки (риси), які відрізняють її від інших форм реалі­зації, а також від інших правових явищ.

По-перше, застосування правових норм входить в правову систему суспільства. Воно являється її складовою частиною, без якої неможливе правове регулювання суспільних відно­син. В правовій системі цей процес опирається на систему права і систему законодавства. По своєму значенню засто­сування права займає друге місце після правотворчості, а при певних соціальних умовах є не менш важливим фактором, який суттєво впливає на правове регулювання в про­цесі впливу права на суспільні відносини. В процесі право-творчості в нормативні акти закладають моделі правомірної поведінки і діяльності суб'єктів суспільних відносин, які не можуть бути впроваджені в реальні правовідносини.'

По-друге, застосування норм права має комплексний ха­рактер, і воно охоплює, як правило, й інші форми реалізації права, або здійснюється паралельно. Посадова особа, яка приймає рішення (індивідуальний акт) по тій чи іншій справі, не тільки застосовує норми права, але одночасно зобов'яза­на виконувати, дотримуватись, а іноді і використовувати норми матеріального і процесуального права, щоб реалізу­вати принципи законності і доцільності в правозастосувальній діяльності.

По-третє, застосування норм права має, як правило, влад­ний характер і здійснюється відповідними компетентними державними органами чи службовими особами. Це означає, що держава дозволяє застосовувати норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи (громадські організації). Наприклад, проф­спілкові комітети, ради трудового колективу в межах їх ком­петенції і т.п.

В сучасний період, при переході до громадянського суспільства і ринкової економі­ки відбувається розширення сфери застосування норм пра­ва з боку окремих суб'єктів громадянського суспільства. В нових умовах досить часто фізичні особи мають можливість стати одночасно і юридичними особами. Наприклад, фермер, вищі і середні приватні навчальні заклади і в цілому приват­ний сектор. В цих випадках застосування правових норм в значній мірі співпадає з такою формою реалізації права як використання. Наприклад, укладання трудового договору при прийнятті на роботу, подача заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Це факти не тільки використання норм права, але і певна стадія застосування норм права. Це яск­раво можна проілюструвати на прикладі укладання довогору підряду між громадянами.

По-четверте, застосування норм права означає реалізацію законодавства в правовідносинах. Ця форма реалізації змінює ті чи інші правовідносини. Вона конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин.

Правові відносини безпосередньо пов'язані з юридични­ми фактами. В зв'язку із цим застосування норм права це такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв'язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів. Поза юридичне значимими фактами, з якими пра­вові норми пов'язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм. Юридичні наслідки пов'язані з виникненням, змінами і припиненням правових відносин.

По-п'яте, застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації своїми потребами. Потреби застосування норм права виникають в основному в таких випадках: 1) коли передбачені нормою суб'єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкрет­них суб'єктів із їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуальної о акта державних ус­танов; 2) коли відомий факт правопорушення і потрібно встановити його наслідки або визначити за нього санкцію, 3) коли існують прогалини в національному праві і потрібне застосування аналогії права і закону.

Ці потреби особливо стосуються правопорушень, і засто­сування правових норм обумовлене необхідністю викорис­тання державного примусу, як за факт правопорушення, так і в інших випадках примусу. Державний примус направле­ний на зміцнення законності і правопорядку. Без застосу­вання норм права неможливо реалізувати саме право. Та­ким чином можна дати визначення застосування норм пра­ва. Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) це одна із форм реалізації права, яка має державно-влад­ний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відно­син і направлена на зміну, припинення або виникнення пра­вовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосу­вання правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціаль­них цінностей.

Застосування правових норм має управлінські, соціально-політичні функції, а також виконує профілактичні і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розгля­дати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т.п.

2. Підстави для застосування норм права.

В правозастосувальній практиці можна виділити цілий ряд ситуацій, коли необхідно застосовувати норми права, вирі­шувати конкретні справи і приймати рішення. В практич­ному житті можна виділити сім таких основних ситуацій або підстав, коли потрібно застосовувати правові норми. До них можна віднести наступні підстави.

1) Першою підставою є такі обставини, коли певні право­відносини повинні пройти контроль зі сторони правоохо­ронних органів, які приймають по них свої рішення. На­приклад, видача ліцензії на заняття підприємницькою діяль­ністю; реєстрація купівлі-продажу житлового будинку, ав­томобіля нотаріальними органами чи місцевими органами влади.

2) Другою підставою є такі обставини, коли виникає спір про суб'єктивні права і обов'язки, і певні сторони не мо­жуть прийти до узгодженого рішення. Наприклад, коли ви­никає спір між двома підприємствами стосовно невиконан­ня чи неналежного виконання договірних зобов'язань, то зацікавлена сторона змушена звертатись в арбітражний суд для вирішення питання про захист своїх суб'єктивних прав і виконання обов'язків другою стороною. Крім того можуть виникати спори стосовно спадщини, в результаті чого пору­шується чиє-небудь суб'єктивне право. В такому випадку позивач звертається в народний суд для захисту своїх суб'єк­тивних прав.

3) Третьою підставою для застосування правових норм є такі ситуації, коли неналежним чином виконуються права і обов'язки членами суспільства. Наприклад, в сфері трудо­вих правовідносин, якщо працівник не виконує своїх трудо­вих обов'язків, власник вправі застосувати заходи дисциплі­нарних стягнень — догану чи звільнення з роботи — і вида­ти відповідний наказ. У випадку незаконного звільнення навпаки працівник звертається в комісію по трудових спо­рах, профспілковий комітет чи народний суд для поновлен­ня на роботі, а відповідні органи зобов'язані приймати рішен­ня по справі.

4) Четвертою підставою застосування правових норм є такі обставини, коли потрібно офіційно встановити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значи­мими. Наприклад, поновлення права по втрачених докумен­тах на пред'явника; в цивільних правовідносинах визнан­ня громадянина безвісно відсутнім або померлим. В усіх цих випадках громадяни повинні звернутися в народний суд і офіційно встановити їх юридичне значення.

5) В-п'ятих, коли необхідно у випадку правопорушення встановити його склад, вину особи і встановити міру юри­дичної відповідальності та інші заходи державного примусу В усіх цих випадках видаються індивідуальні акти застосу­вання правових норм.

6) По-шосте, коли передбачені нормою суб'єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виника­ти у конкретних суб'єктів і з їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних органів чи інших юридичних осіб. Наприклад, зарахування на роботу на відповідальні посади. До початку роботи, крім заяви, повинен бути виданий наказ, щоб особа могла виконувати свої адміністративні функції.

7) По-сьоме, коли існують прогалини в праві і потрібно застосувати аналогію права чи закону, або міжнародно-пра­вові акти, які офіційно ратифіковані державною владою.

3. Стадії застосування норм права та їх механізм.

Питання механізму і стадій застосування норм права входить складовою частиною в механізм пра­вового регулювання суспільних відносин. Воно являється основним ядром процесу правового регулювання. Разом із тим механізм правового регулювання опирається на діючі нормативно-правові акти, в яких повинен бути закладений сам процес їх реалізації. В останні роки в Україні прийнято багато нормативно-правових актів, але на жаль далеко не всі вони можуть бути реалізовані, оскільки слабо опрацьо­ваний механізм їх впровадження в життя. В нормативно-правових актах повинні бути закладені всі вимоги або прин­ципи, які стосуються переходу до нової правової системи і відповідають принципам правової держави і громадянсько­го суспільства. Всі вони повинні відповідати вимогам нової Конституції і принципам права. Реалізація цих принципів в діючих нормативно-правових актах приведе до усунення протиріч між різними правовими актами, прогалин в них, а також протиріч між різними нормами одного і того ж акта.

Разом із тим, щоб нормативно-правові акти діяли ефективно, в них повинна бути окреслена юридична сила акта, коли він вступає в дію, яких суб'єктів він стосується, які стоять перед ним завдання по регулюванню суспільних відно­син, в них повинні бути положення про відміну старих нор­мативно-правових актів, які втратили свою юридичну силу Всі ці та інші питання суттєво впливають на механізм реалі­зації і, зокрема, застосування правових норм. Таким чином. в механізм застосування правових норм входить діюча сис­тема права і законодавства, а також правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави.

Крім того, в механізм правозастосувальної діяльності вхо­дять основні і факультативні вимоги або принципи, які суттє­во впливають на прийняття рішень. До них відносяться: прин­цип законності, обгрунтованості, доцільності, справедливості, гуманізму, повноти, всебічності, об'єктивності та істинності.

Механізм правозастосування, як підкреслює Л.Б.Зуєв, склад­не структурне утворення, яке включає наступні елементи:

1) владну діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень;

2) діяльність, направлену в сферу суспільних відносин інших суб'єктів права;

3) надання їм допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обов'язків, дотримання ос­новних вимог;

4) здійснення примусового впливу на суб'єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.1

Такий підхід до розуміння механізму правозастосування в цілому правильний, але він звужує зміст процесу правозас­тосування. Без попередніх положень неможливо правильно і ефективно застосовувати правові норми.

В механізм правозастосування повинні входити також суб'­єкти правозастосувальної діяльності, без яких неможливий процес реалізації права. Дані суб'єкти повинні мати висо­кий рівень професійної підготовки, професійну право­свідомість і високий рівень правової, політичної і моральної культури, вміти правильно застосовувати правові норми і приймати правильні рішення.

Вся діяльність суб'єктів (посадових осіб, державних органів, приватних юридичних осіб, громадських організацій і гро­мадян) зводиться до певних етапів або стадій процесу засто­сування правових норм. Таким чином, в механізм правозастосування необхідно включити і основні стадії (етапи) пра­возастосувальної діяльності.

В теоретичній літературі по-різному розглядають цей процес і виділяють в одних випадках три, а в інших шість стадій.

Найбільш доцільно виділити шість стадій, оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозастосувальної діяльності. До них можна віднести:

1) аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встанов­лення юридично значимих фактів і їх оцінка;

2) вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;

3) перевірка справжності і правильності тексту, визначен­ня меж дії та юридичної сили правової норми;

4) аналіз змісту і тлумачення правової норми;

5) прийняття рішення по справі і оформлення в індивіду­альному акті застосування правових норм;

6) доведення цього рішення до суб'єктів, яких вони стосу­ються, і його виконання, використання або дотримання.

Разом із тим потрібно підкреслити, що залежно від спе­цифіки професійної діяльності ці етапи (стадії) можуть зміню­ватись. Наприклад, для слідчого першим етапом застосу­вання норм права може бути збір, оцінка і закріплення до­казів по справі. В цивільних і господарських справах віднос­но угод першим етапом застосування правових норм буде аналіз і вивчення договірних зобов'язань або угод, які за­ключались між суб'єктами. В трудових правовідносинах — це, можливо, вивчення умов контракту, якщо він заключався. Свою особливість має прийняття адміністративних рішень, які приймають на підставі різноманітної інформації і повинні враховувати потреби, інтереси і правові наслідки того чи іншого рішення.

Таким чином, механізм застосування правових норм вклю­чає в себе діючу систему права і законодавства; правові прин­ципи, які відповідають соціальному призначенню правової дер­жави і громадянського суспільства; систему суб'єктів правозастосувальної діяльності, їх професійну правосвідомість і пра­вову культуру, які виступають від імені держави або уповно­важені державною владою; стадії процесу застосування пра­вових норм; індивідуально-правові акти по реалізації і конк­ретизації правового регулювання суспільних відносин, що на­правлені на охорону соціальних цінностей і законних прав суб'єктів суспільних відносин.

Застосування правових норм має організуючий техніко-юридичний аспект. В зв'язку з цим воно виступає у вигляді професійної діяльності юристів, адміністрації підприємств і організацій, яка має творчий характер і направлена на реалі­зацію нормативно-правових актів. Ця професійна діяльність здійснюється в спеціальних процедурно-процесуальних фор­мах, які закріплені в діючому законодавстві. Сюди відно­ситься пізнання і аналіз справ, збирання і оцінка доказів, процедура винесення рішень і т.п.

В юридичній літературі одні спеціалісти першу стадію засто­сування правових норм називають: «Вивчення фактичних да­них і обставин справи основна стадія застосування право­вих норм» (Ю.Н.Бро). Інші вважають, що процес встановлен­ня фактичних даних і вибір правової норми це по суті єди­ний і нерозривний процес (П.О.Недбайло). Треті з позицій управлінської діяльності вважають, що це збирання і оцінка інформації, яка необхідна для прийняття рішень (С.С. Алєксєєв).

Такий підхід свідчить про те, що для різних державних органів і посадових осіб ця діяльність має різні відтінки і значення. Всю цю діяльність можна назвати як спеціальне пізнання фактичних обставин справи. Юридичне пізнання має ціленаправлений характер по вивченню, збиранню, ана­лізу фактичних обставин справи в зв'язку з практичними завданнями. Воно має локальний характер і обмежені зав­дання вирішення конкретних справ і конкретизація пра­вового регулювання, а не вивчення закономірностей і суті державно-правових явищ. Цей вид пізнання характеризується особливими прийомами (методами), формами встановлен­ня фактів, які регламентуються законодавством.

Правове пізнання складається із двох головних різновидів: 1) пізнання правових норм юридична основа застосуван­ня права; 2) пізнання фактичних обставин справи фак­тична основа справи. Правове пізнання може бути безпосереднім і опосередкованим. Наприклад, районний суд, роз­глядаючи справу про розподіл житлового будинку, виїжд­жає на місце його знаходження, безпосередньо оцінює, ана­лізує, а потім в судовому засіданні приймає рішення. Сюди можна віднести і слідчий експеримент і т.п. Ці два види пізнання доповнюють одне інше. їх застосування залежить від потреб конкретних справ. Найбільшу ефективність має поєднання цих двох форм пізнання.

В процесі застосування правових норм вивчаються факти минулого (в ретроспективі) і сучасні, а можливо і ті, які наступили після вчинення правопорушення, в тому числі особа правопорушника, сімейний стан, стан здоров'я, пра­цездатність тощо. Всі обставини можна поділити на три групи:

1) обставини, що вказані в нормі права і мають вирішаль­не юридичне значення. Їх можна назвати прямими обстави­нами. Тому під юридичними фактами слід розуміти ті об­ставини, з якими закон пов'язує юридичні наслідки, а не тільки ті, які визивають виникнення, зміну чи припинення конкретних правовідносин;

2) обставини, із наявністю чи відсутністю яких норма не пов'язує певні юридичні наслідки в формі правовідносин, але які суттєво впливають на рішення. Найчастіше такі об­ставини передбачені в інших нормативних актах;

3) обставини, які мають певне значення для справи, але не несуть юридичного змісту. Такі обставини не впливають на кваліфікацію, але їх вивчення обов'язкове. Наприклад, при­чини і умови, що породжують правопорушення

З юридичними фактами і обставинами справи надзвичай­но тісно пов'язані докази. Суть і призначення доказів полягає в їх здатності виступати в якості засобів встановлення обставин справи. Докази по своєму призначенню і суті яв­ляються в основному однаковими в усіх сферах застосуван­ня права. Будь-які фактичні дані, які мають властивість вста­новити обставини справи, є доказами. Розмежування доказів в окремих галузях застосування правових норм провадиться по їх процесуальній формі. Наприклад, докази в адміністра­тивному праві, судові докази тощо.

В загальнотеоретичному плані докази повинні розглядатися в якості інформації про обставини справи. Інформація стає доказовою лише тоді, коли вона опрацьована, узагальнена, перевірена зі сторони компетентних посадових осіб, виходячи із певних об'єктивних критеріїв, а не суб'єктивних поглядів.

Всі докази мають характер відносності і допустимості. Відносність доказів це вказана в законі інформація про використання в якості доказів тільки тих даних, які мають відношення до справи. Допустимість це передбачена в законі форма використання суб'єктами певних засобів до­казування.

Всі докази можна класифікувати по процедурно-процесу­альній формі на такі види:

1) офіційні документи;

2) показання громадян;

3) письмові докази;

4) протоколи і акти, які фіксують різні дії і події;

5) речові докази;

6) висновки експертів.

В ст.65 КПК України закріплено, що доказами в кримі­нальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпеч­ного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються показаннями свідка, потер­пілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експер­та, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами.

Велике значення для застосування правових норм має оцін­ка фактичних обставин справи і доказів на підставі норм права, яка веде до встановлення об'єктивної істини по справі.

Аналіз і вивчення конкретних юридичних справ, а також оцінка юридичних фактів і вибір правової норми веде до встановлення об'єктивної істини по справі.

Істина в юридичних справах повинна бути повною, точ­ною, дійсною і об'єктивною. Разом із тим потрібно врахову­вати дві обставини:

1) відповідно до правового пізнання в процесі застосуван­ня правових норм істина носить обмежений характер по предмету і змісту. На відміну від теоретичного пізнання тут не ставиться завдання виявити всі властивості, зв'язки, соці­ально-політичну чи економічну суть. Ця істина обмежена рамками нормативно-правових актів. Вона може бути обме­жена недопустимістю з метою добитись істинності, використовуючи неправові заходи (насилля, психічний тиск, обман тощо). В деяких справах'її не можна встановити в зв'язку з неможливістю добитись доказів по справі. Тому Криміналь­но-процесуальний кодекс України передбачає припинення кримінальної справи в зв'язку з недоведенням звинувачення. Зокрема в ст.6 КПК України вказується, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю: 1) за відсутністю події злочину; 2) за відсутністю в діянні складу злочину, а також з інших мотивів;

2) в окремих випадках можливі відступи від принципу об­'єктивної істини в силу певних зовнішніх і суб'єктивних причин: характер соціально-політичного устрою, характер і суворість вимог законності. В кожному суспільстві є факто­ри, які негативно впливають на встановлення об'єктивної істини.

В нашому законодавстві передбачені процесуальні гарантії по встановленню об'єктивної істини по кожній конкретній справі: обов'язок посадових осіб всебічного вивчення спра­ви, відповідальність за завідомо фальшиві показання, про­типравні заключения експертів, оскарження і опротестування рішень і вироків тощо.

Істина завжди конкретна, оскільки вона заснована на вра­хуванні обставин справи в певних умовах місця і часу. Це означає, що істина повинна бути завжди одна і та ж, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні.

В процесі застосування правових норм необхідно перевіри­ти. чи діє той чи інший нормативний акт, який потрібно застосувати. Необхідно встановити, чи він не відмінений, чи не змінений частково. Коли суб'єкт правозастосування встановив, що нормативно-правовий акт діє, то потрібно встановити, чи він відповідає офіційному тексту прийнято­го нормативного акта, чи немає в ньому граматичних і ло­гічних помилок. Лише після такої перевірки можливе засто­сування його до конкретної ситуації.

Разом із тим необхідно перевірити, чи діє він в часі і прос­торі, чи можна його застосувати до конкретної ситуації. Це питання стосується форм права, а також процесу застосуван­ня нормативно-правових актів. Тому ефективність застосу­вання правових норм залежить від того, чи знає суб'єкт пра­возастосування дію нормативного акту в часі і на яку тери­торію він розповсюджує свою дію.

Процес застосування правових норм завершується прий­няттям рішень по справі в загальному плані, хоча вони ма­ють різні види і назви. Перш ніж розглянути це питання, потрібно підкреслити, що в теорії і практиці можна зустріти три види різноманітних актів, які мають правовий характер, Всі ці акти охоплюються одним поняттям «правовий акт». В правовій системі до них відносяться: нормативно-правові акти (закони і підзаконні нормативні акти), інтерпретаційні акти (акти тлумачення правових норм) і індивідуальні акти застосування правових норм. Крім того, термін «правовий акт» включає, на думку проф. Алексеева С.С., правомірну дію (поведінку), тобто юридичний факт, який являється ос­новою тих чи інших правових наслідків. Крім актів застосу­вання правових норм він також виділяє акти реалізації прав і обов'язків (договори, інші акти — документи, які виража­ють автономні рішення окремих осіб, правомірні дії, які за­вершують дію механізму правового регулювання). Таким чином, існує два види нормативно-правових актів і два види індивідуальних актів застосування і реалізації правових норм, які можна віднести до однієї групи — індивідуальні акти реалізації і застосування правових норм.

Рішення по справі можна охарактеризувати з декількох позицій: як формально-логічний процес; як творчий про­цес; як державно-владна діяльність компетентних органів. З формально-логічної сторони рішення юридичної справи являє собою умовивід, в якому конкретні факти (обставини справи) підводяться до норми права, тобто фактична і юри­дична основа застосування права співпадають. Норми права являються основною підставою для застосування їх до кон­кретних обставин справи.

Висновки.

Процес застосування правових норм вимагає, щоб рішен­ня приймались не тільки законними, обгрунтованими, до­цільними, але і справедливими. Категорія «справедливість» має не тільки моральний, економічний, політичний, але і юридичний характер. Вона протилежна категорії «неспра­ведливість». В соціальному плані справедливість означає співрозмірний, відповідний до чогось. В правознавстві спра­ведливість означає прийняття рішень таким чином, щоб не ущемляти суб'єктивних прав і законних інтересів громадян. В кримінальних правовідносинах покарання повинно призначатись в рамках закону і бути не тільки доцільним, але і справедливим по відношенню до потерпілих і до звинуваче­них залежно від форми вини, мотивів, характеристики пра­вопорушника тощо.

Одним із важливих принципів застосування правових норм є гуманізм. В теоретичній літературі по застосуванню правових норм в минулі десятиліття даному принципу при­ділялось мало уваги. Лише в останні роки він знайшов своє відображення, в першу чергу стосовно функцій правової держави, демократії і права. Гуманізм означає людяний, повага людини до людини, взаємоповага держави і особи громадянина, справедливість, свобода, захист особи. Гуманізм це загальнолюдська цінність, в якій виражаються принципи християнської мо­ралі: полюби ближнього свого, як самого себе. В праві виражаються загальнолюдські цінності рівно­прав'я всіх людей, соціальна справедливість, свобода особи тощо.

Прийняття рішень на підставі права і з урахуванням прин­ципів справедливості і гуманізму свідчить про високий рівень правосвідомості і правової культури суб'єктів правозастосування, що суттєво буде впливати на стан законності і право­порядку, розвитку правової демократії, становленню право­вої держави і громадянського суспільства в Україні. В останні роки великий інтерес в суспільному житті набу­ли проголошення основних прав людини і їх юридичний захист. Однак, надзвичайне возвеличення прав окремої лю­дини веде до ущемлення прав держави і всього громадян­ського суспільства. В процесі правозастосування потрібно враховувати законні інтереси і потреби як окремих грома­дян, так і всього суспільства. Тільки врахування діалектич­ної єдності інтересів громадянина, і держави, єдність юри­дичних прав і обов'язків дозволить приймати гуманні рішення як по відношенню до окремих громадян, так і по відношен­ню держави і суспільства.

Література.

  1. Алексеев С. Теория права. - в 2-х Т. - М., 1981

  2. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави//Право України. - 2000. - №1. - С. 44

  3. Зуев Л. Б. Правоприменения: его механизм и понятия. - Волгоград, 1990

  4. Котюк В. Теорія права. - К., 1996

  5. Сокуренко В. Право й закон. - К., 1990

  6. Харт Х. Концепція права. - К., 1998

1 Див.: Зуев Л.Б. Правоприменение: его механизм, понятие. — Тезисы докладов Межреспуб. научн. -практич. конференции. «Проблемы обеспечения законности в механизме правоприме­нения». — Волгоград, 1990. С.9-10.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат | 74,1кб. | скачати

Схожі роботи:
Застосування норм іноземного сімейного права і обмеження його застосування
Застосування норм права 2
Процеси застосування норм права
Особливості застосування норм цивільного права
Застосування норм права у міжнародних відносинах
Застосування арбітражами колізійних норм іноземного права
Застосування норм іноземного сімейного права і обмеження його прим
Злочинні посягання на власність банків і застосування норм кримінального права для їх припинення
Співвідношення норм міжнародного права і російського законодавства про права і свободи громадян
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru