Зміст
Введення
1 Загальні положення цивільно-правових відносин
1.1 Основні риси та структурні особливості цивільних правовідносин
1.2 Зміст цивільних правовідносин.
2 Поняття цивільних правовідносин та його особливості
2.1 Класифікація цивільних правовідносин
2.2 Поняття підстави цивільних правовідносин
2.3 Класифікація юридичних фактів у цивільному праві
2.4 Класифікація угод
3 Суб'єкти та об'єкти цивільних правовідносин
3.1 Суб'єкти цивільних правовідносин
3.2 Об'єкти цивільних правовідносин
Висновок
Список літератури
Введення
Згідно пануючої в нашій літературі точці зору, вирішальним є характер і зміст тієї галузі суспільних відносин, яка складає предмет цивільно-правового регулювання і якій визначається специфіка його методу. Тому, здавалося б, досить встановити коло суспільних відносин, які за своєю природою об'єктивно потребують застосування до них методу цивільно-правового регулювання, як тим самим визначаться загальні межі дії цивільно-правових норм, і ми отримаємо, таким чином, предметне визначення цивільного права .
Однак, незважаючи на граничну ясність, з якою намічені методологічні шляхи вирішення цієї проблеми, до цих пір нікому ще не вдалося запропонувати її правильне вирішення та розробити поняття цивільного права по предмету його регулювання. Коли говорять, що радянське цивільне право є галузь радянського соціалістичного права, що регулює майнові відносини соціалістичного суспільства, то таке визначення не є адекватним у логічному сенсі цього слова, оскільки майнові відносини регулюються також і нормами радянського адміністративного права. Коли ж для того, щоб це визначення відповідало сукупності суспільних відносин, дійсно охоплюються нормами цивільного права, до нього додають логічне differentia specifica у вигляді вказівки на те, що до цивільного права відносяться майнові відносини, не регульовані в порядку державного управління, то таке визначення, якщо б воно навіть було достатнім з формально-логічної точки зору, не вирішує питання по суті, бо воно лише але видимості є предметним визначенням, тоді як насправді сам предмет регулювання продовжує у ньому залишатися не визначеним і тому, природно, не може визначати собою поняття цивільного права.
Мета роботи - розглянути підстави виникнення цивільних правовідносин.
Завдання роботи - вивчити загальні положення цивільно-правових відносин; охарактеризувати поняття цивільних правовідносин та його особливості; представити суб'єкти та об'єкти цивільних правовідносин.
1 Загальні положення цивільно-правових відносин
1.1 Основні риси та структурні особливості цивільних правовідносин
Визначити структурні особливості цивільних правовідносин і виявити коло тих суспільних відносин, які обумовлюють необхідність застосування до них методу цивільно-правового регулювання, - значить разом з тим дати предметне визначення цивільного права як однієї з галузей єдиної системи соціалістичного права [10, 74].
Проте розробка такого визначення наштовхується на серйозні методологічні труднощі, оскільки відносини, які становлять предмет регулювання цивільного права, в певному обсязі та у відомому напрямку піддаються також адміністративно-правового регулювання, а іноді одні й ті ж суспільні відносини можуть оформлятися як за типом цивільних, так і за типом адміністративних правовідносин. Оскільки предмети регулювання цивільного та адміністративного права не тільки стикаються, але і як би збігаються в певній частині, відмежування цивільного права від інших галузей радянського соціалістичного права передбачає насамперед його відмежування від радянського адміністративного права.
Тому, визначаючи основні риси та структурні особливості цивільних правовідносин, ми повинні зіставити їх з характерними ознаками і принципами побудови відносин адміністративного права для того, щоб потім провести розмежування між обома тісно дотичними і в той же час відрізняються один від одного галузями радянського соціалістичного права - радянським адміністративним і радянським цивільним правом.
Звертаючись до питання про розмежування радянського адміністративного і радянського цивільного права, ми, природно, ні в якій мірі не наближаємо цю проблему до питання про протиставлення приватного і публічного права в буржуазній юридичній науці. Таке наближення неможливо як через те, що ми нічого приватного не визнаємо, для нас усе в галузі господарства є публічно-правове, а не приватна, а поняття адміністративного та цивільного права в РФ не має нічого спільного з поняттям публічного та приватного права в буржуазних державах, так і тому, що, розмежовуючи адміністративне та цивільне право, радянська юридична наука виходить не з їх протиставлення, а з того, що вони є галузями єдиної системи радянського соціалістичного права.
Завдання і цілі юридичної думки, шукає методологічно правильні та науково обгрунтовані принципи визначення окремих галузей радянського соціалістичного права, не мають нічого спільного з класовими завданнями та цілями буржуазної юриспруденції. Перед радянською наукою права стоїть цілком певна і усвідомлена в її теоретичному та практичному значенні завдання: виходячи з єдності радянського соціалістичного права як вираженої в законі волі соціалістичної держави, визначити коло суспільних відносин, до яких застосовуються норми його різних галузей, в тому числі і норми радянського цивільного та адміністративного права.
Перед буржуазної юриспруденцією стоять завдання іншого роду. Наштовхуючись на реальне протиріччя в самій системі буржуазного права, вона намагається дати цієї суперечності таке тлумачення, завдяки якому були б усунені всякі сліди його антагоністичного характеру, що виражає собою непримиренність основних протиріч капіталістичного суспільства. Різноманітність цих спроб породило і різноманітність буржуазних концепцій публічного та приватного права, що є наслідком не стільки різних <теоретичних переконань> тих чи інших авторів, скільки різних особливостей соціально-історичної обстановки, в умовах якої певні концепції створювалися.
1.2 Зміст цивільних правовідносин
Наука цивільного права розглядає цивільні правовідносини як відношення між певними суб'єктами, встановлене у зв'язку з певним об'єктом, з приводу якого у його учасників виникають певні правомочності і обов'язки. Суб'єкти і об'єкт, правомочність і обов'язок - такі основні елементи кожного, в тому числі й цивільного правовідносини. Аналіз цивільних правовідносин є не що інше, як аналіз його основних елементів. Відповідно до цього і повинен бути побудований план подальшого дослідження.
Ми почнемо з правомочності і обов'язки для того, щоб потім перейти до об'єкта і суб'єктним складом відносин цивільного права, а згодом розглянути цивільні правовідносини в єдності всіх його елементів, у його виникненні, зміні та припинення, що здійснюються під впливом юридичних фактів як зовнішніх обставин, яким закон надає юридичне значення
Звертаючись до аналізу правомочностей і обов'язків в першу чергу, ми виходимо з того, що як елементи, специфічні тільки для правового відносини і не відомі іншим суспільним відносинам, вони є його головними і провідними елементами. Правове відношення як суспільні відносини особливого роду виявляє себе перш за все в тому, що його учасники виступають в якості носіїв прав і обов'язків. Але якщо в цьому полягає специфіка правового відношення, то мабуть, і його зміст знаходиться в безпосередньому зв'язку з характером і змістом правомочностей і обов'язків його учасників. Отже, аналіз цивільних правочинів і цивільно-правових обов'язків становить також необхідну теоретичну передумову для подальшого виявлення безпосереднього щодо самостійного змісту цивільних правовідносин [9, 88].
2 Поняття цивільних правовідносин та його особливості
2.1 Класифікація цивільних правовідносин
Цивільне правовідношення - це саме суспільні відносини, врегульоване нормою цивільного права. Особливості цивільних правовідносин: - встановлюються з волі що у них осіб (у більшості випадків); - рівність сторін, їх юридична незалежність одна від одної; - підпорядкування сторін тільки законом та умовами договору.
1. Залежно від виду суспільних відносин, врегульованого правовою нормою, розрізняють майнові та особисті немайнові правовідносини. Специфіка - у способах захисту суб'єктивних прав: - майнові права захищаються, як правило, за допомогою відшкодування завданих збитків; - особисті немайнові права захищаються іншими способами (спростування наклепів, компенсація моральної шкоди тощо).
2. У залежності від структури зв'язку між суб'єктами цивільні правовідносини поділяються на відносні і абсолютні. У відносних правовідносинах правовласнику протистоять як зобов'язаних строго певні особи, його права можуть бути порушені тільки ними, і відповідно підлягають захисту від посягань з боку певного кола осіб. В абсолютних правовідносинах правовласнику протистоїть невизначене число зобов'язаних осіб, і його права можуть бути порушені будь-якою особою.
3. У залежності від способу задоволення інтересів правовласника розрізняють речові і зобов'язальні правовідносини. Речове правовідносини реалізується самим правовласником витяганням з речі її корисних властивостей шляхом його безпосереднього з нею взаємодії. Його юридичний інтерес буде задоволений, якщо ніхто не буде перешкоджати його діям. Зобов'язальне правовідношення реалізується зобов'язаною особою шляхом надання правовласнику певних благ. Юридичний інтерес правовласника може бути задоволений за допомогою здійснення певною особою активних дій на його користь [10, 77].
2.2 Поняття підстави цивільних правовідносин
Підставами виникнення цивільних правовідносин є життєві обставини, іменовані юридичними фактами.
Юридичні факти - факти реальної дійсності, з якими діють закони та інші правові акти пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто правовідносин.
Юридичні факти різноманітні і класифікуються за різними підставами. За ознакою залежності від волі суб'єктів вони поділяються на дії і події.
У діях проявляється воля суб'єктів - фізичних та юридичних осіб. За ознакою дозволеності законом дії бувають правомірні і неправомірні. Правомірні - це дії, що відповідають вимогам законів, інших правових актів і принципів права. Неправомірні - це дії, що порушують приписи законів, інших правових актів і принципів права. До числа неправомірних дій, що породжують цивільні правовідносини, можна віднести:
заподіяння шкоди (збитків) (так звані делікти);
порушення договірних зобов'язань;
безпідставне збагачення - придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;
зловживання правом;
дії, вчинені у вигляді угод, визнаних недійсними, дії, що порушують виключні права авторів творів науки, літератури, мистецтва і патентовласників, та ін
Правомірні дії, в свою чергу, поділяються на юридичні акти і юридичні вчинки.
Юридичні акти - правомірні дії суб'єктів, що мають на меті виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.
Основним видом цивільно-правових юридичних актів є угоди - вольові дії юридичної або фізичної особи, спрямовані на досягнення певного правового результату. Так, здійснюючи операцію купівлі-продажу, суб'єкт прагне набути право власності на гроші або річ. Угоди найбільш яскраво і повно виражають властиві цивільному праву принципи, способи і методи регулювання суспільних відносин. Тому саме їм присвячено абсолютна більшість норм цивільного законодавства. (Загальним положенням про угоди присвячений _ 2 цієї глави підручника.)
Поряд з цивільно-правовими актами цивільні правовідносини можуть породжуватися адміністративними актами державних органів та органів місцевого самоврядування, передбаченими законом і іншими правовими актами в якості підстави виникнення цивільних правовідносин. Такі акти є за своєю природою ненормативними і безпосередньо спрямовані на виникнення цивільних прав та обов'язків у конкретного суб'єкта - адресата акта.
В історії нашої держави при існуванні державної централізовано регульованої економіки на формування змісту цивільних правовідносин, опосередкованих економічні процеси, великий вплив надавали планові акти з розподілу товарів і продукції, щодо визначення обсягу, характеру, кількості та змісту послуг тощо, які були різновидом адміністративних актів.
В умовах ринкової економіки в якості підстав виникнення цивільних прав та обов'язків виступають якісно інші адміністративні акти. Так, одним з основних засобів упорядкування ринкових відносин є ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Видача державним органом або органом місцевого самоврядування будь-якого суб'єкту права ліцензії означає надання йому права здійснювати, не виходячи за межі ліцензії, певну діяльність (наприклад, надання платних юридичних, банківських послуг і т.д.) або вчиняти певні угоди (наприклад, зовнішньоекономічні з вивезення стратегічно важливої сировини, валютні операції, пов'язані з рухом капіталу, і т.д.).
Іншим різновидом адміністративних актів, що породжують цивільні права та обов'язки, є акти, подібні винесенню органами державної влади або місцевого самоврядування рішень про вилучення земельних ділянок, які не використовуються відповідно до їх призначення, а також подібні реквізиції майна, при якій у випадках стихійних лих, аварій, епідемій, епізоотії та за інших обставин, які мають надзвичайний характер, майно в інтересах суспільства возмездно вилучається у власника за рішенням державного органу.
Надзвичайно важливу роль у процесі виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин відіграють такі адміністративні акти, як державна реєстрація юридичних дій і подій.
Особливим видом юридичних актів є судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов'язки. Як приклад можна навести рішення про визнання права власності на самочинне будова за умови, що земельна ділянка в установленому порядку буде надано забудовникові; про примусове укладення договору на умовах, визначених у судовому рішенні, та їм подібні.
Юридичні вчинки - правомірні дії суб'єктів, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягнення того чи іншого правового результату. Наприклад, до числа таких юридичних фактів належать знахідка загубленої речі, виявлення скарбу. Ці дії, якщо навіть суб'єкти не припускали цього, за певних умов породжують у них право власності на знайдену річ, виявлений скарб. Безсумнівно, що до юридичних вчинків відноситься і створення творів літератури, науки і мистецтва. Авторське право на ці результати інтелектуальної діяльності виникає в силу самого факту їх створення. Автор може навіть і не знати про комплекс прав, які виникають у нього, але він стає їх власником за наявності самого факту створення твору. У силу зазначеного не можна віднести до юридичних вчинків створення винаходу, корисної моделі та промислового зразка, тому що права на винахід, корисну модель і промисловий зразок можуть виникнути при визнанні зазначених технічних рішень такими патентним відомством і видачі патентів на винахід, промисловий зразок та свідоцтва на корисну модель.
События - явления реальной действительности, которые происходят независимо от воли человека. Например, такое событие, как сильное землетрясение, является юридическим фактом, порождающим право страхователя жилого дома на Получение страхового возмещения, т.е. право на компенсацию ущерба, возникшего у него вследствие разрушения дома в результате этого землетрясения. Такое событие, как смерть человека, может породить многочисленные правовые последствия, в том числе правоотношения по наследованию имущества.
События подразделяются на абсолютные и относительные. Абсолютные события - такие явления, возникновение и развитие которых не связаны с волевой деятельностью субъектов. К их числу относятся стихийные бедствия и другие природные явления.
Относительные события - такие явления, которые возникают по воле субъектов, но развиваются и проистекают независимо от их воли. Так, смерть убитого есть относительное событие, ибо само событие (смерть) возникло в результате волевых действий убийцы, но одновременно это событие (смерть) явилось следствием патологических изменений в организме потерпевшего, уже не зависящих от воли убийцы.
Близки к относительным событиям такие юридические факты, как сроки. Сроки по происхождению зависят от воли субъектов или воли законодателя, но течение сроков подчинено объективным законам течения времени (см. подробнее гл. 14 настоящего учебника). Сроки играют самостоятельную, самобытную и многогранную "роль" в механизме гражданско-правового регулирования общественных отношений. В одних случаях наступление или истечение срока автоматически порождает, изменяет или прекращает гражданские права и обязанности (например, авторское право наследников прекращается из одного факта истечения 50 лет со дня смерти автора), в других - наступление или истечение срока порождает гражданско-правовые последствия в совокупности с определенным поведением субъектов (например, просрочка исполнения обязательства может служить основанием возложения ответственности при наличии виновных действий должника или кредитора; истечение срока приобретательной давности при условии добросовестного, открытого и непрерывного владения субъектом не своим имуществом может породить у него право собственности на это имущество и т.п.).
Возникновение, изменение или прекращение правоотношений может быть обусловлено одним юридическим фактом или совокупностью юридических фактов, которая именуется юридическим составом.
В юридические составы могут входить в различных комбинациях как действия, так и события. Так, для возникновения права на страховое возмещение помимо такого юридического факта - события, как землетрясение, разрушившее дом, необходимо наличие другого юридического факта - действия, а именно такого, как договор страхования, заключенный страхователем - собственником дома со страховщиком.
В одних случаях юридические составы порождают правовые последствия при условии возникновения составляющих их юридических фактов в строго определенном порядке и наличия их вместе взятых в нужное время. Например, наследник, указанный в завещании, может стать собственником наследуемого имущества при наличии следующих юридических фактов, разворачивающихся в строгой последовательности: составление завещания наследодателем; открытие наследства; принятие наследства наследником. В общей теории права такие юридические составы именуются сложными (связанными) системами юридических фактов [8, 152].
2.3 Классификация юридических фактов в гражданском праве
В литературе предложена следующая классификация юридических фактов: события и действия; последние распадаются на правомерные и неправомерные.
Правомерные действия в свою очередь делятся на юридические акты и юридические поступки и т.д.
Поскольку мы не ставим своей задачей дать полную классификацию юридических фактов, а только намерение подойти к определению сделки путем ее отграничения от других юридических фактов, то дальнейшее их деление на более детальные виды нас не интересует. Изложенная же выше классификация юридических фактов, с которой в основном мы согласны, дает возможность подойти к рассмотрению вопроса о том, какие действия составляют сделку.
Сделку от деликтов отличает направленность на установление, изменение и прекращение гражданского правоотношения, но и то обстоятельство, что сделки являются действиями дозволенными, а деликты — действиями не правомерными. Кроме того, сделка направлена на достижение положительного результата, к которому и стремятся стороны. Наступление же отрицательных последствий не характерно для стремления субъектов самой сделки.
Обязательным признаком сделки является правомерность действия, составляющего ее существо. Правомерность действия — это конститутивный элемент сделки, отличающий ее от правонарушения. Отсутствие в конкретной сделке элемента правомерности означает, что возникшее по форме как сделка действие на самом деле является не сделкой, а правонарушением.
Таким образом, сделка — это правомерное юридическое действие, направленное на достижение определенных правовых последствий, и этим она отграничивается, во-первых, от событий, во-вторых, от неправомерных действий и, в-третьих, от других правомерных действий.
Признак направленности на достижение определенного правового результата, отграничивая сделку от других правомерных действий, вместе с тем, сближает ее некоторыми административными актами, которые не останавливают общую юридическую норму, определяющую обязательные правила поведения. Такие административные акты, относящиеся к конкретному случаю, порождают правоотношения, и в этом случае они, являются юридическими фактами [7, 133].
2.4 Классификация сделок
Классификация сделок может быть проведена по различным критериям. В зависимости от числа сторон они подразделяются на односторонние, дву- и многосторонние.
Односторонней в силу п. 2 ст. 154 ГК РФ считается сделка, для совершения которой в соответствии с законом, иными правовыми актами или соглашением сторон необходимо и достаточно выражения воли одной стороны. К числу односторонних сделок относятся завещание, принятие и отказ от наследства, объявление конкурса, выдача доверенности и некоторые другие. Такая сделка обычно порождает для субъекта, которому адресована, только права, обязанности же возникают лишь в случаях, специально предусмотренных законом или соглашением сторон.
Большинство гражданско-правовых сделок - дву- и многосторонние, именуемые также договорами.
Для двусторонней сделки требуется, чтобы двумя субъектами были совершены противоположные по направленности и встречные по содержанию волеизъявления. Так, для заключения договора купли-продажи необходимо, чтобы одна сторона (продавец) выразила волю на отчуждение вещи, а другая (покупатель) - на ее приобретение. Именно в этом состоит противоположность направленности волеизъявлений, поскольку если бы обе стороны намеревались купить или продать имущество, то договор купли-продажи между ними был бы неосуществим. Встречность содержания означает, что обе стороны желают совершить договор на согласованных условиях, и если, допустим, покупатель хочет приобрести вещь по цене ниже предлагаемой продавцом, договор заключен не будет,
Многосторонняя сделка совершается по воле трех и более сторон. Число многосторонних сделок невелико. К ним относятся договоры простого товарищества (ст. 1041 ГК РФ) и учредительные договоры, заключаемые с целью создания некоторых организационно-правовых форм юридических лиц, например хозяйственных товариществ. Воли сторон в таких сделках обладают не только встречным содержанием, но и единой (а не противоположной) направленностью на достижение общей цели (совместного производства и реализации продукции, строительства и т. п.).
По моменту, с которого сделки считаются заключенными, они подразделяются на реальные и консенсуальные. Консенсуальная сделка (от лат. consensus - соглашение) признается заключенной с момента, когда достигнуто согласие, облеченное в требуемую законом форму. Именно тогда у сторон возникают права и обязанности. Консенсуальными являются договоры купли-продажи, поставки, имущественного найма, подряда и другие.
Для заключения реальной сделки (от лат. res - вещь) требуется также передача вещи, и только с момента такой передачи договор считается заключенным. К числу реальных сделок относятся договоры перевозки грузов, хранения, безвозмездного пользования имуществом.
Следует отметить, что в случаях, специально установленных законом, некоторые виды сделок могут быть как реальными, так и консенсуальными. Таковым является, например, договор дарения (ст. 572 ГК РФ), по которому одна сторона передает другой имущество в собственность (договор реальный) либо обязуется передать его в определенный срок после заключения договора (договор консенсуальный).
Способ заключения сделки (только путем достижения соглашения или с одновременной передачей вещи) не следует смешивать с тем, как в действительности она может быть исполнена. Например, большинство договоров купли-продажи исполняется (передается имущество и денежная сумма) непосредственно в момент заключения. Однако это обстоятельство не превращает договор купли-продажи в реальный, поскольку право требовать передачи вещи и уплаты покупной цены возникает до такой передачи и независимо от нее. В реальных сделках передача вещи означает заключение договора, а в консенсуальных - его исполнение. Поэтому в реальном договоре дарения у одаряемого не возникает права требовать передачи подарка, поскольку сам договор до такой передачи считается незаключенным.
По тому, ставится ли действительность сделки в зависимость от наличия или отсутствия основания (causa), различают сделки каузальные и абстрактные.
Каузальной является сделка, из содержания которой с очевидностью следует правовая цель, ради которой она совершалась (безвозмездное наделение правом в дарении, получение встречного предоставления в купле-продаже и т. п.). Незаконность или неосуществимость основания, равно как и его отсутствие, порождают недействительность каузальной сделки. Например, заключение договора купли-продажи без намерения передать имущество в собственность влечет его недействительность как мнимой сделки (п. 1 ст. 170 ГК РФ).
Юридическую цель абстрактной сделки из ее содержания установить невозможно. Сделка отвлечена (abstrahere) от своего основания, а потому ее действительность не зависит от его наличия или отсутствия. Так, право требовать платежа по векселю принадлежит любому управомоченному векселедержателю независимо от того, с какой конкретной целью в свое время вексель был выдан первому векселедержателю: возврата долга по договору займа, расчетов за приобретенное имущество и т. д.
По признаку получения (неполучения) встречного удовлетворения за передаваемое имущество, оказанные услуги либо выполненные работы сделки подразделяются на возмездные и безвозмездные.
В возмездной сделке имущественному предоставлению одной стороны соответствует встречное имущественное предоставление другой (например, уплата денег за произведенный ремонт). Не все возмездные сделки являются эквивалентными. Собственник может продать вещь и ниже ее действительной стоимости, а такая сделка, как договор страхования, мыслима практически только как неэквивалентная.
Сделки обычные и условные. Права и обязанности сторон в обычной сделке возникают и прекращаются в порядке и в сроки, определенные законом или соглашением сторон. Однако в ряде случаев при заключении сделки бывает затруднительно достаточно определенно установить продолжительность существования порождаемых ею прав и обязанностей либо, напротив, саму возможность их возникновения. В подобных случаях прибегают к заключению условной сделки.
Условной в юридической литературе именуют сделку, правовые последствия которой (возникновение или прекращение прав и обязанностей, из нее вытекающих) ставятся сторонами в зависимость от обстоятельства, которое может наступить (положительное условие) или не наступить (отрицательное условие) в будущем.
В отличие от условия как элемента содержания любой сделки здесь условием является юридический факт. Оно должно удовлетворять определенным требованиям.
Как юридический факт условие может быть и событием, и действием, но непременно должно принадлежать будущему, т. е. быть обстоятельством, наступление которого неизвестно. Следовательно, в качестве условия не может рассматриваться обстоятельство, уже наступившее, но еще неизвестное сторонам.
Условие не должно быть нереальным (невозможным) фактически ("если изобрету вечный двигатель") и юридически ("если удастся уклониться от уплаты алиментов"). К последним относятся и условия, противоречащие основам нравственности. По общему правилу, невозможные условия ведут к недействительности сделки, если от них зависит наступление юридических последствий. Если же таким условием стороны определили прекращение правовых последствий, то это на действительность сделки влияния не оказывает.
Условие не должно быть неизбежным, поскольку в этом случае отсутствует элемент неизвестности. Сделка с неизбежным условием из условной превращается в обычную. В юридической литературе высказывалось мнение, согласно которому не может рассматриваться в качестве условия действие стороны в условной сделке. Вывод этот представляется слишком категоричным. Суть в том, что закон не ограничивает условие в условной сделке исключительно событиями или действиями третьих лиц, а говорит об обстоятельствах, относительно которых неизвестно, наступят они или нет. Обстоятельства такого рода могут быть вызваны и действиями сторон.
И, наконец, условия в сделке подразделяются на отлагательные и отменительные. Условие считается отлагательным (п. 1 ст. 157 ГК РФ), если его наступление влечет возникновение прав и обязанностей сторон в сделке. При этом неверно полагать, что в момент заключения такой сделки никаких правовых последствий у сторон не появляется. Как и всякая другая, условная сделка - юридический факт, и, следовательно, не может не порождать правовых последствий. В сделке под отлагательным условием правовая связанность сторон до его наступления состоит в обязанности не прекращать в одностороннем порядке действие сделки, сохранять имущество, относительно которого в будущем могут возникнуть права и обязанности (п. 3 ст. 157 ГК РФ). полном объеме права и обязанности в подобной сделке возникнут при наличии условия, а его ненаступление прекращает действие сделки.
Условие признается отменительным, если стороны поставили прекращение сделки в зависимость от обстоятельства, относительно которого неизвестно, наступит оно или не наступит (п. 2 ст. 157 ГК РФ). Все права и обязанности по такой сделке возникают у сторон с момента ее заключения, однако с наступлением условия сделка прекращает свое действие. Ненаступление отменительного условия придает правам и обязанностям сторон окончательный характер, и в дальнейшем прекращение сделки будет подчиняться тем же правилам, которые применяются к сделкам безусловным. Стороны в условной сделке не вправе недобросовестно содействовать либо препятствовать наступлению условия, т. е. не должны совершать с указанной целью противоправных и виновных действий. Условие будет считаться наступившим, если его наступлению недобросовестно воспрепятствовала сторона, которой это невыгодно. Если же наступлению условия недобросовестно содействовала сторона, которой это выгодно, оно признается ненаступившим (п. 3 ст. 157 ГК РФ) [5, 163].
3 Субъекты и объекты гражданских правоотношений
3.1 Субъекты гражданских правоотношений
Участники гражданских правоотношений именуются их субъектами. Как и любое общественное отношение, гражданское правоотношение устанавливается между людьми. Поэтому в качестве субъектов гражданских правоотношений выступают либо отдельные индивиды, либо определенные коллективы людей. Отдельные индивиды именуются в гражданском законодательстве гражданами. Вместе с тем субъектами гражданских правоотношений в нашей стране могут быть не только граждане Российской Федерации, но и иностранцы, а также лица без гражданства (так называемые апатриды) - охарактеризованные законом термином «физические лица».
Наряду с отдельными индивидами в качестве субъектов гражданских правоотношений могут участвовать и коллективные образования, обладающие предусмотренными законом признаками. К числу таких образований относятся организации, именуемые юридическими лицами, а также особые субъекты гражданского права - государства, национально-государственные и административно-территориальные (муниципальные) образования (согласно пункту 1 статьи 2 Гражданского Кодекса). В гражданских правоотношениях могут участвовать не только российские, но и иностранные юридические лица.
Цивільні правовідносини можуть виникати між усіма суб'єктами цивільного права в будь-якому їх поєднанні.
Таким образом, субъектами гражданских правоотношений могут быть:
Граждане России, иностранные граждане и лица без гражданства;
Российские и иностранные юридические лица;
Российская Федерация, субъекты Российской Федерации, муниципальные образования.
Все возможные субъекты гражданских правоотношений охватываются понятием «лица», которое используется в Гражданском Кодексе и других актах гражданского законодательства. Как субъекты гражданских правоотношений лица характеризуются тем, что они являются носителями субъективных гражданских прав и обязанностей [6, 212].
3.2 Объекты гражданских правоотношений
К числу материальных благ как объектов гражданских правоотношений относятся вещи, а также результаты работ или услуг, имеющие материальную, вещественную форму (например, результат строительства или ремонта какого-либо материального объекта). У цьому сенсі матеріальним благом може бути не тільки річ, але й діяльність зі створення або поліпшення речей, і навіть діяльність з надання інших матеріальних послуг. Тому до цієї групи об'єктів включаються і послуги, які не супроводжуються створенням або зміною речей, але створюють відомий корисний ефект матеріального, хоча і не обов'язково уречевленої характеру (наприклад, послуги зі зберігання речей, перевезення пасажирів і багажу або послуги оздоровчого або культурно-видовищного характеру) . Всі ці об'єкти об'єднує їх економічна природа як товарів, об'єктивно вимагають для себе цивільно-правового оформлення (режиму).
Вместе с тем следует различать вещи как имеющие товарную форму предметы материального мира (объекты вещных прав) и иные материальные блага, например работы, услуги, другие чужие действия, т. е. поведение обязанных лиц (объекты обязательственных прав). Адже вклад у банку або пай (частка) у майні товариства, товариства або кооперативу є не речі, а можливості (права) вимоги певної поведінки від зобов'язаних осіб. Тому з приводу таких матеріальних благ і складаються особливі (зобов'язальні, або членські, чи корпоративні) правовідносини.
Следовательно, такое «бестелесное имущество», как, например, обязательственные права требования или пользования, тоже является объектом гражданских прав.
К нематериальным благам относятся результаты творческой деятельности (произведения науки, литературы и искусства, изобретения и т. п.) и некоторые другие сходные с ними по своей природе объекты (объекты «промышленных прав» в виде промышленных образцов, товарных знаков, фирменных наименований и т. д., отдельные виды информации и т. п.), а также личные неимущественные блага, пользующиеся гражданско-правовой защитой.
Нематеріальні блага, за винятком особистих немайнових, також набувають економічну форму товарів, що і дає їм можливість ставати об'єктами майнового обороту (об'єкти виключних прав).
Следовательно, экономическое понятие товара как объекта товарного (имущественного) оборота в гражданском праве воплощается не только в вещах, но и в иных, в том числе нематериальных, объектах. Категорія товару у відомому сенсі може служити синонімом категорії об'єкта цивільних правовідносин (об'єкта цивільних прав), якщо не враховувати в числі останніх особисті немайнові блага. Інакше кажучи, переважна більшість об'єктів цивільних прав виступає у формі товарів і в силу цього входить у поняття об'єктів цивільного (майнового) обігу.
Таким чином, до об'єктів цивільних прав (правовідносин) відносяться:
1) речі та інше майно, в тому числі майнові права;
2) дії (роботи та послуги або також їх результати як речового, так і неовеществленной характеру);
3) нематеріальні об'єкти товарного характеру (результати творчої діяльності і способи індивідуалізації товарів та їх виробників);
4) личные неимущественные блага (ср. ст. 128 ГК).
Различный характер названных объектов гражданских правоотношений предполагает и различия в содержании самих правоотношений, возникающих по их поводу. Так, вещи являются объектами вещных прав, тогда как действия, а также имущественные права и обязанности могут быть объектами обязательственных либо корпоративных прав, но не вещных отношений.
Результаты творческой деятельности, имеющие свойства товара, становятся объектами исключительных прав. Иначе говоря, определенным группам объектов гражданских прав соответствуют и различные разновидности гражданских правоотношений. С этой точки зрения следует различать объекты вещных, обязательственных, корпоративных (членских) и исключительных прав.
Такое разграничение имеет важное юридическое значение, ибо предопределяет различия в правовом режиме конкретных объектов. К сожалению, в практической деятельности нередко допускается необоснованное смешение различных правовых режимов. Так, акционеров иногда рассматривают как «собственников прав», выраженных акциями, либо даже как собственников имущества акционерного общества. Нередко пытаются осуществить «куплю-продажу» «бездокументарных ценных бумаг» (т.е. определенных правтребования, не закрепленных в документарной, вещественной форме) либо их «истребование» от неуправомоченного приобретателя, вместо того чтобы произвести возмездную уступку прав или предъявить требование о признании соответствующего права. Имели место попытки «аренды прав» на недвижимость (или сдачи в «аренду» места на бирже), под которой в действительности имелась в виду субаренда (или уступка права на время или под условием).
Стоит отметить и еще одно обстоятельство. Вещи, безусловно, являются товаром в экономическом смысле, однако свойствами товара обладает гораздо более широкий круг объектов. Им, в частности, охватываются объекты так называемой интеллектуальной собственности, т. е. нематериальные, по сути, результаты творческой деятельности, а также средства индивидуализации товаров и их производителей (так называемые промышленные права, или «промышленная собственность») [4, 112].
Речь идет об объектах нематериального характера (научных и технических идеях и решениях, воплощенных в форме чертежей, технических устройств, магнитных записей или дисков; художественных образах, выраженных в рукописях и других художественных произведениях, и т. п.), а также об определенных символах (фирменных наименованиях, товарных знаках и т. д.), которыми невозможно обладать физически, в качестве вещи. Ведь обладание материальным носителем идеи (например, чертежом, прибором или рукописью) вовсе не делает его приобретателя собственником, т. е. монопольным обладателем соответствующей идеи, ибо в принципе ничто не мешает их создателю (автору) вновь воспроизвести соответствующий материальный носитель, коль скоро идея или символ сохранились в его сознании. Более того, и в случае возмездного приобретения такого объекта у автора новый обладатель не вправе без согласия автора менять содержание и даже форму данного объекта, считать себя, а не автора его создателем и т. д. Таким образом, понятие «интеллектуальной собственности» является условным и применяется к объектам не вещных, а исключительных прав (ст. 138 ГК).
Аналогичный по сути вывод следует сделать и по поводу коммерческой информации как объекта гражданского права. Ее товарный характер и коммерческая ценность отнюдь не превращают ее в вещь (точно так же, как и сама информация не может быть отождествлена с ее материальным носителем, например с чертежами или рукописью). При наличии указанных в п. 1 ст. 139 ГК признаков такая информация становится охраноспособной. Однако ее правовая охрана не может осуществляться с помощью тех же способов, что и охрана вещей (ибо, например, даже возврат в неприкосновенности неправомерно скопированных чертежей все равно не восстанавливает их коммерческую, ценность). Поэтому для охраноспособной коммерческой информации, носящей название ноу-хау—от англ, know-how, т. е. знать, как (сделать что-либо), устанавливается режим объекта обязательственного, а не вещного права (при заключении с ее обладателем договора об условиях ее использования).
Поскольку правовое регулирование предполагает наличие определенных качеств у субъектов той или иной отрасли права, в теории права выработалась такая категория, как правосубъектность. Данная категория определяет, какими качествами должны обладать субъекты правового регулирования для того, чтобы иметь права и нести обязанности в соответствующей области права.
Правосубъектность слагается из совокупности таких качеств лиц, как правоспособность и дееспособность [3, 155].
Первая - правоспособность - означает способность иметь гражданские права и нести обязанности, и признается в равной степени за всеми гражданами с момента рождения и до смерти (даже новорожденный ребенок уже может обладать определенным комплексом гражданских прав и обязанностей, например, наследовать завещанное ему имущество).
Правоспособности свойственны абстрактность и неотчуждаемость, так как содержание правоспособности граждан раскрывается через весь комплекс прав и обязанностей, которыми может обладать гражданин в соответствии с гражданским законодательством. Статья 18 Гражданского Кодекса перечисляет, пожалуй, только основные, наиболее значимые гражданские права, к которым относится возможность иметь имущество на праве собственности, наследовать и завещать имущество, совершать сделки и много других. Кроме этих прав гражданин вправе иметь и иные личные имущественные и личные неимущественные права, в число которых можно включить и такие, которые прямо законом не предусмотрены, но не противоречат общим началам и смыслу гражданского законодательства.
Гражданской правоспособностью обладают в равной мере все граждане. Она возникает с момента рождения ребенка и прекращается смертью гражданина.
Второе слагаемое правосубъектности - дееспособность - означает способность своими действиями приобретать и осуществлять гражданские права, создавать для себя гражданские обязанности и исполнять их. В связи с тем, что для правового регулирования экономического оборота необходимо придать отношениям достаточно устойчивый характер, для того, чтобы они складывались из осознанных волевых действий сторон, дееспособность участников гражданских правоотношений возникает, как правило, с момента достижения определенного возраста, а в полном объеме - с восемнадцати лет, т. е. совершеннолетия.
Наиболее существенными элементами содержания дееспособности граждан является возможность самостоятельного заключения сделок (сделкоспособность граждан) и возможность нести самостоятельную имущественную ответственность (деликтоспособность). В качестве элемента деликтоспособности Гражданский Кодекс выделяет возможность гражданина заниматься предпринимательской деятельностью, для чего гражданин должен пройти государственную регистрацию в качестве индивидуального предпринимателя [2, 104].
Висновок
В заключение работы сделаем следующие выводы:
1) Основаниями возникновения гражданских правоотношений являются жизненные обстоятельства, именуемые юридическими фактами.
Юридические факты – факты реальной действительности, с которыми действующие законы и иные правовые акты связывают возникновение, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей, т.е. правоотношений.
Юридические факты разнообразны и классифицируются по различным основаниям. По признаку зависимости от воли субъектов они подразделяются на действия и события.
2) В действиях проявляется воля субъектов – физических и юридических лиц. По признаку дозволенности законом действия бывают правомерные и неправомерные. Правомерные – это действия, соответствующие требованиям законов, иных правовых актов и принципов права. Неправомерные – это действия, нарушающие предписания законов, иных правовых актов и принципов права. К числу неправомерных действий, порождающих гражданские правоотношения, можно отнести:
• причинение вреда (ущерба) (так называемые деликты);
• нарушения договорных обязательств;
• неосновательное обогащение – приобретение или сбережение имущества за счет средств другого лица без достаточных оснований;
• злоупотребление правом;
• действия, совершенные в виде сделок, признанных недействительными, действия, нарушающие исключительные права авторов произведений науки, литературы, искусства и патентообладателей, и др.
3) События – явления реальной действительности, которые происходят независимо от воли человека. Например, такое событие, как сильное землетрясение, является юридическим фактом, порождающим право страхователя жилого дома на получение страхового возмещения, т.е. право на компенсацию ущерба, возникшего у него вследствие разрушения дома в результате этого землетрясения. Такое событие, как смерть человека, может породить многочисленные правовые последствия, в том числе правоотношения по наследованию имущества.
Список літератури
Гражданский кодекс Российской Федерации (части первая, вторая и третья) (с изм. и доп. от 20 февраля, 12 августа 1996 г., 24 октября 1997 г., 8 июля, 17 декабря 1999 г., 16 апреля, 15 мая, 26 ноября 2001 г., 21 марта, 14, 26 ноября 2002 г., 10 января, 26 марта, 11 ноября, 23 декабря 2003 г., 29 июня, 29 июля, 2, 29, 30 декабря 2004 г., 21 марта, 9 мая, 2, 18, 21 июля 2005 г.) // СПС Гарант.
Витушко В.А. Курс гражданского права: Общая часть. Т1: Наук .- практ. посібник .- Мн.: БГЕУ, 2001.
Гражданское право / отв. ред. А.П. Сергєєв, Ю.К. Толстой. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.
Гражданское право / Под ред. С.Г. Митяева. М.: ПРИОР, 2003.
Цивільне право Росії. Загальна частина: Курс лекцій / Відп. ред. О. Н. Садиков. М.: МАУП, 2001.
Цивільне право. Том 3. Підручник / За ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. - М., 2003.
Гражданское право: В 2 т. Том I. Отв. ред. Є. О. Суханов. – М., БЕК, 2000.
Комментарий к Гражданскому кодексу РФ (постатейный)/Под ред. О.Н. Садикова. - М., 2002.
Коментар до цивільного кодексу РФ. Часть первая/Под ред. Т.Є. Абова, О.Ю. Кабалкина – М., 2002.
Королев Ю.А. Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації. - М., 2003.