РЕФЕРАТ
На тему: «Тенденції розвитку некомерційної сфери в Росії і за кордоном»
Зміст
\ * MERGEFORMAT Введення .............................................. .................................................. .......... 3
1. Поняття некомерційної сфери ............................................... ................. 4
2. Тенденції розвитку некомерційної сфери в Росії і за кордоном ...... 6
менеджмент є ключовим фактором ефективної роботи. Скорочення бюджетного фінансування, зросла конкуренція змусили некомерційні організації змінити стратегію своєї діяльності.
Некомерційні організації перестали розглядати себе як замкнуті системи, що реалізують статутні цілі за допомогою державних коштів.
Орієнтація на споживача стала однією з головних стратегій їх діяльності. Некомерційні організації звернулися до вивчення бажань і потреб клієнтів, роботі з різними групами споживачів, диверсифікації діяльності. Велику актуальність придбали завдання просування некомерційних послуг, формування цінової політики, залучення додаткових джерел фінансування.
У сучасній вітчизняній науковій літературі все більше авторів стала звертатися до питань менеджменту некомерційних організацій. Можна відзначити роботи В.Е. Гордина [Ваганова, Гордін, 1995], А.І. Димніковой [Димнікова, 2000], Юр'євої Т.В. [Юр'єва, 2001] та ін
Роботи цих вчених внесли істотний внесок у постановку і вирішення багатьох проблем менеджменту некомерційних організацій. Ними, зокрема, досліджуються напрямки менеджменту в некомерційній сфері, окремі інструменти менеджменту некомерційних організацій.
Протягом тривалого часу російська економічна наука підрозділяється національне господарство на виробничу і невиробничу сфери, виходячи з процесів створення, розподілу і перерозподілу національного доходу. До невиробничій сфері відносили такі галузі як «культура і мистецтво», «наука і наукове обслуговування», «охорона здоров'я», «соціальне забезпечення» і т.д. Термін «невиробничий» пояснювався тим, що дана сфера не тільки не відшкодовує використані фонди, але й не виробляє має самостійний рух продукцію.
В даний час використання понять виробничої та невиробничої сфери втратило свою актуальність, що викликано, насамперед, переглядом ряду економічних категорій.
Будь-яку сферу економіки можна вважати «продуктивної», так як вона займається створенням різного роду благ, матеріальних або нематеріальних. Під виробництвом нематеріальних благ найчастіше мається на увазі процес створення духовних, інтелектуальних, культурних та інших цінностей, спрямованих на збереження і розширення освітнього, трудового потенціалу суспільства, формування умов всебічного розвитку особистості, вплив на громадську свідомість.
Результати нематеріального виробництва мають різні форми прояву. Вони можуть виступати в якості індивідуальних (освіта, лікування тощо) і суспільно-корисних ефектів (підвищення культурного рівня та ін.) У кінцевому рахунку, виробництво нематеріальних благ є одним з вирішальних чинників зростання продуктивності праці в матеріальному виробництві. Відповідно до цього в економічній літературі замість понять виробничої та невиробничої сфери все частіше використовуються поняття комерційного та некомерційного сектора, що одержали широке поширення після прийняття Цивільного Кодексу Російської Федерації.
Відповідно до ЦК РФ, до комерційного сектора належать різного роду підприємства, основною метою яких є отримання прибутку (див. табл. 1.1). Некомерційна сфера, навпаки, об'єднує організації, які не розглядають як основну мету своєї діяльності одержання прибутку і не розподіляють отриманий прибуток між учасниками. Їхня робота спрямована на досягнення культурних, освітніх, наукових, благодійних та інших суспільно-корисних цілей. Різноманітні мети діяльності некомерційних організацій В.Е. Гордін об'єднує в одне завдання зростання «соціального капіталу суспільства». Під «соціальним капіталом» автор має на увазі таку «систему суспільних взаємин, яка передбачає різноманітні форми взаємодопомоги та співробітництва членів окремих соціальних спільнот».
Отже, місія некомерційних організацій відображає найважливіші соціальні завдання того чи іншого регіону. Разом з тим, формулювання місії аж ніяк не забороняє некомерційним організаціям займатися прибутковими напрямками роботи, але статус таких організацій вимагає використання отриманого прибутку виключно на цілі розвитку основної некомерційної діяльності підприємства.
З 70 рр.. XX ст. в більшості розвинених країн простежується тенденція швидкого розширення некомерційного сектора. Так, третій сектор США в 1997 р. включав близько 2,1 млн. організацій у порівнянні з 309 тис. в 1967 р. У Франції кількість неприбуткових структур до початку 90-х рр.. досягло 600 тис., Великобританії - понад 250 тис. організацій.
Про загальносвітовому масштабі некомерційного сектору свідчить і рівень зайнятих в неприбуткових організаціях. Статистичні дані по семи найбільш розвинених країн показують, що в 1997 р. в некомерційному секторі було задіяно близько 5% загальної кількості зайнятих. Наприклад, дослідження структури зайнятості в США свідчить, що в 1997 р. питома вага некомерційного сектора в загальній чисельності зайнятих в економіці досяг 13,4%, причому абсолютна кількість працюючих в неприбуткових організаціях склало 9,3 млн. чол., Без урахування 6, 4 млн. волонтерів.
Про посилюється ролі некомерційного сектора в економіці дає представлення та аналіз його частки в національному доході країн. Так, у США в 1990 р. на частку неприбуткового сектору припадало близько 6,8% НД, що в 1,5 рази вище рівня 1985
Розвиток некомерційного сектора за кордоном за останні два десятиліття призвело до значних змін у роботі неприбуткових
організацій.
По-перше, за 1980-1990-і рр.. в розвинених країнах з'явився, на думку економіста І. Склута, новий тип неприбуткових організацій - «високоприбуткові неприбуткові структури», що спеціалізуються на розвитку високорентабельних видів діяльності. Масштаби поширення даних структур величезні. Так, у США вони становлять близько 60% всіх американських некомерційних організацій. Головним джерелом фінансування таких організацій виступають доходи від членських внесків та плати за послуги. Іншими словами, високоприбуткові неприбуткові організації є самоокупними структурами, повністю покривають свої витрати за рахунок власної діяльності і не вимагають залученого фінансування. Це наближає дані неприбуткові організації до комерційним підприємствам. Однак високоприбуткові неприбуткові організації, володіючи рядом податкових пільг і інших привілеїв, опиняються у більш виграшному економічному становищі, ніж структури бізнесу, що веде до посилення ринкової конкуренції.
Таким чином, зростання подібних організацій загострює в економіці процеси розмежування між високоприбутковими неприбутковими структурами і чисто комерційними підприємствами. Крім того, у розвинених країнах украй актуальними стають проблеми управління високоприбутковими неприбутковими організаціями, оскільки щодо них не розроблено ще ні адекватних понять, ні відповідного законодавства та заходів регулювання.
По-друге, ряд учених (Дж. Дис, Ф. Гледстоун та ін) вказує на своєрідне «одержавлення» некомерційної сфери в розвинених країнах, що суперечить самій природі незалежного сектору. В останні роки чітко простежується тенденція зростання впливу держави на діяльність неприбуткових організацій. Уряд активно залучає некомерційні структури до реалізації федеральних і муніципальних програм, надаючи відповідні форми державної підтримки, а також використовує методи державного регулювання та контролю за роботою неприбуткового сектору. Зростання організацій, які співпрацюють з урядом, також загострює в економіці процеси диференціації між неприбутковими структурами, орієнтованими на реалізацію державної політики, і чисто державними організаціями.
Таким чином, у третьому секторі розвинених країн чітко виділяються два види змішаних некомерційних організацій, що складають більшу частину всіх неприбуткових підприємств, - це високоприбуткові неприбуткові організації, що наближаються в своїй діяльності до структур бізнесу, і неприбуткові організації, які активно співпрацюють з державою. У результаті, постає питання, наскільки виправдане в економіці незалежне функціонування некомерційного сектора. Чи не є більш доцільною спільна діяльність неприбуткових організацій з комерційними та державними підприємствами.
Зміни, що відбулися в некомерційному секторі, що викликали загострення конкуренції в економіці, призвели, в свою чергу, до ряду кризових явищ у неприбутковій сфері.
Перша економічна криза некомерційного сектору охопив цілий ряд розвинених країн спочатку 80-х рр.. Неприбуткові організації переживали гострий фінансовий дефіцит, що ставило під загрозу саме їх існування.
Причинами даної кризи стала жорсткість державної політики по відношенню до некомерційного сектору. Так, скорочення бюджетних дотацій некомерційним організаціям адміністрацією Р. Рейгана в США і уряду М. Тетчер у Великобританії поставило третій сектор у вкрай складне економічне становище. Фінансовий дефіцит змусив некомерційні організації шукати нові джерела доходів. Багато неприбуткові структури знайшли вихід в системі комерційного фінансування своєї діяльності. У результаті, до кінця 80-х рр.. комерційні надходження неприбуткових організацій США склали 55% зростання їхніх доходів, тоді як приватні пожертвування тільки 15%.
Незважаючи на вихід з кризи, некомерційний сектор в розвинених країнах знову зіткнувся з серйозними фінансовими проблемами в 90-х рр..
Так, з середини 90-х рр.. у важкому кризовому становищі перебуває весь некомерційний сектор США. За словами політолога Р. Патнема, «багато некомерційних організацій раптово відчули суттєву втрату своїх членів». У результаті, різке зниження приватного фінансування призвело до значного фінансового дефіциту, який не дозволяє американським неприбутковим організаціям покривати навіть поточні свої витрати.
Причини кризи американської неприбуткової сфери, за словами Лестера Саламон, директора Інституту Джона Хопкінса в США, обумовлені фінансовими, політичними і моральними проблемами.
Фінансові проблеми, як зазначалося вище, вже з початку 80-х рр.. гостро стоять перед американським некомерційним сектором. З одного боку, вони пов'язані зі скороченням державної підтримки. За прогнозами Саламон, обсяг федерального фінансування неприбутковим організаціям у період з 1995 по 2002 рр.. в цілому зменшиться на 26%, що в абсолютному вираженні складе близько 263 мільярдів доларів. Скорочення державної підтримки Саламон пов'язує з політичними причинами.
Некомерційний сектор зі своїми програмами, критичними виступами, громадськими ініціативами, тиском на уряд давно став об'єктом неприйняття для багатьох політиків. У результаті складні взаємини між некомерційним сектором і політичною елітою заважають успішному лобіювання неприбуткових організацій у питаннях бюджетного фінансування.
З іншого боку, фінансові проблеми некомерційного сектору тісно пов'язані зі скороченням темпів зростання приватних пожертвувань. З початку 90-х рр.. спостерігається стійка тенденція зниження темпів зростання пожертвувань з боку населення та комерційного сектору. Якщо в 80-і рр.. щорічне збільшення приватного фінансування некомерційного сектора варіювалося в межах 3-4%, то в даний час воно складає менше 1%. Таким чином, зниження темпів зростання приватних пожертвувань не в змозі компенсувати скорочення державного фінансування некомерційного сектора.
Падіння темпів зростання приватних пожертвувань пов'язано не тільки зі зниженням сум приватних пожертвувань, а й зі скороченням числа учасників благодійної діяльності. Так, згідно з опитуваннями населення в Лос-Анджелесі, проведеним Каліфорнія Ком'юніті Фаундейшн в 1998 і 1999 рр.., Число благодійників серед населення скоротилося з 75% в 1998 р. до 65% у 1999 р. Крім того, дослідження вікової структури благодійників показало, що більшу частину жертводавців складають представники старших поколінь, тоді як серед молоді прояв благодійності практично відсутня. Так, у 1999 р. більш 60% жертводавців склали особи старше 45-ти років, а серед населення у віці від 18 до 24 років налічувалося менше 3% благодійників.
Цікаво зупинитися на причинах падіння рівня приватної благодійності в неприбутковій сфері США. Результати соціологічних опитувань, проведених інститутом Хопкінса, показали, що, в цілому, що склалася ситуація обумовлена зниженням популярності серед населення діяльності некомерційного сектора. Так, дослідження неприбуткового сектору США в 1995 р. виявило, що тільки 33% американців позитивно оцінюють діяльність некомерційних організацій, у порівнянні з 87% в 1975 р. У якості негативних моментів опитувані найчастіше виділяють «використання статусу некомерційної організації в корисливих цілях», «сильну бюрократизацію некомерційної сфери», «зниження якості наданих послуг» і т.д. Саламон розцінює цю ситуацію як «моральний», або «суспільний» криза.
Інший американський дослідник Т. Холстед також відзначає «загальний занепад соціальної довіри по відношенню до некомерційних організацій» в країні разом «з ослабленням традиційного громадської участі та зв'язків у рамках ком'юніті».
Таким чином, справжня криза американської некомерційної сфери свідчить про вкрай складному фінансовому, політичному і соціальному стані неприбуткового сектору в країні.
Вивчення досвіду роботи некомерційного сектора розвинутих країн є особливо актуальним для Росії, де неприбутковий сектор знаходиться тільки у стадії становлення.
Перші кроки в галузі інституціоналізації організацій некомерційного сектору в нашій країні ставляться до жовтня 1990 р., коли був прийнятий закон СРСР «Про громадські об'єднання». Даний закон, вперше в історії СРСР, замінив існуючий до того дозвільний порядок формування громадських організацій на реєстраційний, тим самим надавши широкі можливості для розвитку некомерційних організацій. Проте цей закон носив гранично загальний характер і не визначав основні форми діяльності громадських об'єднань, що призвело до виникнення великої кількості неясностей у роботі некомерційного сектора.
Для вирішення назрілих проблем в 1995-1996 рр.. випустила низку законів, що регулюють діяльність некомерційних організацій. До блоку нових законів належать федеральні закони «Про некомерційних організаціях», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», новий закон «Про громадські об'єднання». Ці закони можна розглядати як базові, що визначають основні поняття для різних напрямків діяльності некомерційного сектора. Прийняття цих законів призвело до швидкого розвитку неприбуткової сфери в країні.
За даними Держкомстату РФ на 1 січня 2000 р. число некомерційних організацій в Росії досягло 484949, з них громадських і релігійних організацій - понад 144 тис., споживчих товариств і установ споживкооперації - більше 74 тис., фондів - понад 17 тис. Російський третій сектор активно займається задоволенням потреб населення. У 1999 р. клієнти некомерційних структур, за даними дослідження Центру розвитку демократії та прав людини, стали близько 30 млн. чоловік, тобто практично кожен п'ятий громадянин Росії. Крім того, некомерційний сектор активно сприяє створенню нових робочих місць в економіці.
Тільки в 1998 р. їм було створено понад 2 млн. робочих місць, а також залучено на добровільній основі понад 3 млн. чол. За оцінками експертів в російській неприбуткової сфері на 1 січня 1998 р. було зайнято близько 4% робочої сили країни. Як наслідок, третій сектор вносить чималий вклад у створення валового внутрішнього продукту. Так, на частку неприбуткової сфери в 1998 р. припадало 2% ВВП.
Таким чином, для некомерційного сектору Росії характерні тенденції швидкого росту і посиленого впливу на розвиток національної економіки.
Однак розширення російської неприбуткової сфери відбувається в умовах гострого фінансового дефіциту і низького рівня розвитку матеріальної бази. Згідно з проведеним дослідженням А.І. Суворова, 85% некомерційних організацій не мають у своєму бюджеті видатків на розвиток підприємства. Всі одержані доходи цілком йдуть тільки на покриття їхніх поточних витрат. Отже, можливості розвитку російських некомерційних організацій істотно обмежені.
На тему: «Тенденції розвитку некомерційної сфери в Росії і за кордоном»
Зміст
\ * MERGEFORMAT Введення .............................................. .................................................. .......... 3
1. Поняття некомерційної сфери ............................................... ................. 4
2. Тенденції розвитку некомерційної сфери в Росії і за кордоном ...... 6
Введення
Питання менеджменту мають вирішальне значення в роботі різних організацій. Некомерційні організації не є тому виключенням. У російській некомерційної сфері питань менеджменту довгий час не приділялося належної уваги, і лише з переходом на ринкові відносини більшість некомерційних організацій стало серйозно усвідомлювати, щоменеджмент є ключовим фактором ефективної роботи. Скорочення бюджетного фінансування, зросла конкуренція змусили некомерційні організації змінити стратегію своєї діяльності.
Некомерційні організації перестали розглядати себе як замкнуті системи, що реалізують статутні цілі за допомогою державних коштів.
Орієнтація на споживача стала однією з головних стратегій їх діяльності. Некомерційні організації звернулися до вивчення бажань і потреб клієнтів, роботі з різними групами споживачів, диверсифікації діяльності. Велику актуальність придбали завдання просування некомерційних послуг, формування цінової політики, залучення додаткових джерел фінансування.
У сучасній вітчизняній науковій літературі все більше авторів стала звертатися до питань менеджменту некомерційних організацій. Можна відзначити роботи В.Е. Гордина [Ваганова, Гордін, 1995], А.І. Димніковой [Димнікова, 2000], Юр'євої Т.В. [Юр'єва, 2001] та ін
Роботи цих вчених внесли істотний внесок у постановку і вирішення багатьох проблем менеджменту некомерційних організацій. Ними, зокрема, досліджуються напрямки менеджменту в некомерційній сфері, окремі інструменти менеджменту некомерційних організацій.
1. Поняття некомерційної сфери
Некомерційний сектор, покликаний реалізовувати соціальні, культурні, благодійні цілі, відіграє вкрай важливу роль в ринковій економіці. Різке підвищення значення некомерційної сфери для розвитку національної економіки вимагає переоцінки всього традиційно сформованого підходу до її місця і ролі в системі господарювання. В умовах розширення і вдосконалення ринкових відносин економічні проблеми функціонування некомерційних організацій набувають все більшого теоретичне і практичне значення як у Росії, так і за кордоном.Протягом тривалого часу російська економічна наука підрозділяється національне господарство на виробничу і невиробничу сфери, виходячи з процесів створення, розподілу і перерозподілу національного доходу. До невиробничій сфері відносили такі галузі як «культура і мистецтво», «наука і наукове обслуговування», «охорона здоров'я», «соціальне забезпечення» і т.д. Термін «невиробничий» пояснювався тим, що дана сфера не тільки не відшкодовує використані фонди, але й не виробляє має самостійний рух продукцію.
В даний час використання понять виробничої та невиробничої сфери втратило свою актуальність, що викликано, насамперед, переглядом ряду економічних категорій.
Будь-яку сферу економіки можна вважати «продуктивної», так як вона займається створенням різного роду благ, матеріальних або нематеріальних. Під виробництвом нематеріальних благ найчастіше мається на увазі процес створення духовних, інтелектуальних, культурних та інших цінностей, спрямованих на збереження і розширення освітнього, трудового потенціалу суспільства, формування умов всебічного розвитку особистості, вплив на громадську свідомість.
Результати нематеріального виробництва мають різні форми прояву. Вони можуть виступати в якості індивідуальних (освіта, лікування тощо) і суспільно-корисних ефектів (підвищення культурного рівня та ін.) У кінцевому рахунку, виробництво нематеріальних благ є одним з вирішальних чинників зростання продуктивності праці в матеріальному виробництві. Відповідно до цього в економічній літературі замість понять виробничої та невиробничої сфери все частіше використовуються поняття комерційного та некомерційного сектора, що одержали широке поширення після прийняття Цивільного Кодексу Російської Федерації.
Відповідно до ЦК РФ, до комерційного сектора належать різного роду підприємства, основною метою яких є отримання прибутку (див. табл. 1.1). Некомерційна сфера, навпаки, об'єднує організації, які не розглядають як основну мету своєї діяльності одержання прибутку і не розподіляють отриманий прибуток між учасниками. Їхня робота спрямована на досягнення культурних, освітніх, наукових, благодійних та інших суспільно-корисних цілей. Різноманітні мети діяльності некомерційних організацій В.Е. Гордін об'єднує в одне завдання зростання «соціального капіталу суспільства». Під «соціальним капіталом» автор має на увазі таку «систему суспільних взаємин, яка передбачає різноманітні форми взаємодопомоги та співробітництва членів окремих соціальних спільнот».
Отже, місія некомерційних організацій відображає найважливіші соціальні завдання того чи іншого регіону. Разом з тим, формулювання місії аж ніяк не забороняє некомерційним організаціям займатися прибутковими напрямками роботи, але статус таких організацій вимагає використання отриманого прибутку виключно на цілі розвитку основної некомерційної діяльності підприємства.
2. Тенденції розвитку некомерційної сфери в Росії і за кордоном
Економічні питання розвитку некомерційного сектора набувають в ринкових умовах велике значення. Виконувані некомерційним сектором завдання роблять його успішне функціонування вкрай необхідним для життя суспільства. Розвиток некомерційного сектора відбувається під впливом національних особливостей. Якщо в Росії некомерційна сфера знаходиться тільки у стадії становлення, то за кордоном вона отримала вже широке поширення.З 70 рр.. XX ст. в більшості розвинених країн простежується тенденція швидкого розширення некомерційного сектора. Так, третій сектор США в 1997 р. включав близько 2,1 млн. організацій у порівнянні з 309 тис. в 1967 р. У Франції кількість неприбуткових структур до початку 90-х рр.. досягло 600 тис., Великобританії - понад 250 тис. організацій.
Про загальносвітовому масштабі некомерційного сектору свідчить і рівень зайнятих в неприбуткових організаціях. Статистичні дані по семи найбільш розвинених країн показують, що в 1997 р. в некомерційному секторі було задіяно близько 5% загальної кількості зайнятих. Наприклад, дослідження структури зайнятості в США свідчить, що в 1997 р. питома вага некомерційного сектора в загальній чисельності зайнятих в економіці досяг 13,4%, причому абсолютна кількість працюючих в неприбуткових організаціях склало 9,3 млн. чол., Без урахування 6, 4 млн. волонтерів.
Про посилюється ролі некомерційного сектора в економіці дає представлення та аналіз його частки в національному доході країн. Так, у США в 1990 р. на частку неприбуткового сектору припадало близько 6,8% НД, що в 1,5 рази вище рівня 1985
Розвиток некомерційного сектора за кордоном за останні два десятиліття призвело до значних змін у роботі неприбуткових
організацій.
По-перше, за 1980-1990-і рр.. в розвинених країнах з'явився, на думку економіста І. Склута, новий тип неприбуткових організацій - «високоприбуткові неприбуткові структури», що спеціалізуються на розвитку високорентабельних видів діяльності. Масштаби поширення даних структур величезні. Так, у США вони становлять близько 60% всіх американських некомерційних організацій. Головним джерелом фінансування таких організацій виступають доходи від членських внесків та плати за послуги. Іншими словами, високоприбуткові неприбуткові організації є самоокупними структурами, повністю покривають свої витрати за рахунок власної діяльності і не вимагають залученого фінансування. Це наближає дані неприбуткові організації до комерційним підприємствам. Однак високоприбуткові неприбуткові організації, володіючи рядом податкових пільг і інших привілеїв, опиняються у більш виграшному економічному становищі, ніж структури бізнесу, що веде до посилення ринкової конкуренції.
Таким чином, зростання подібних організацій загострює в економіці процеси розмежування між високоприбутковими неприбутковими структурами і чисто комерційними підприємствами. Крім того, у розвинених країнах украй актуальними стають проблеми управління високоприбутковими неприбутковими організаціями, оскільки щодо них не розроблено ще ні адекватних понять, ні відповідного законодавства та заходів регулювання.
По-друге, ряд учених (Дж. Дис, Ф. Гледстоун та ін) вказує на своєрідне «одержавлення» некомерційної сфери в розвинених країнах, що суперечить самій природі незалежного сектору. В останні роки чітко простежується тенденція зростання впливу держави на діяльність неприбуткових організацій. Уряд активно залучає некомерційні структури до реалізації федеральних і муніципальних програм, надаючи відповідні форми державної підтримки, а також використовує методи державного регулювання та контролю за роботою неприбуткового сектору. Зростання організацій, які співпрацюють з урядом, також загострює в економіці процеси диференціації між неприбутковими структурами, орієнтованими на реалізацію державної політики, і чисто державними організаціями.
Таким чином, у третьому секторі розвинених країн чітко виділяються два види змішаних некомерційних організацій, що складають більшу частину всіх неприбуткових підприємств, - це високоприбуткові неприбуткові організації, що наближаються в своїй діяльності до структур бізнесу, і неприбуткові організації, які активно співпрацюють з державою. У результаті, постає питання, наскільки виправдане в економіці незалежне функціонування некомерційного сектора. Чи не є більш доцільною спільна діяльність неприбуткових організацій з комерційними та державними підприємствами.
Зміни, що відбулися в некомерційному секторі, що викликали загострення конкуренції в економіці, призвели, в свою чергу, до ряду кризових явищ у неприбутковій сфері.
Перша економічна криза некомерційного сектору охопив цілий ряд розвинених країн спочатку 80-х рр.. Неприбуткові організації переживали гострий фінансовий дефіцит, що ставило під загрозу саме їх існування.
Причинами даної кризи стала жорсткість державної політики по відношенню до некомерційного сектору. Так, скорочення бюджетних дотацій некомерційним організаціям адміністрацією Р. Рейгана в США і уряду М. Тетчер у Великобританії поставило третій сектор у вкрай складне економічне становище. Фінансовий дефіцит змусив некомерційні організації шукати нові джерела доходів. Багато неприбуткові структури знайшли вихід в системі комерційного фінансування своєї діяльності. У результаті, до кінця 80-х рр.. комерційні надходження неприбуткових організацій США склали 55% зростання їхніх доходів, тоді як приватні пожертвування тільки 15%.
Незважаючи на вихід з кризи, некомерційний сектор в розвинених країнах знову зіткнувся з серйозними фінансовими проблемами в 90-х рр..
Так, з середини 90-х рр.. у важкому кризовому становищі перебуває весь некомерційний сектор США. За словами політолога Р. Патнема, «багато некомерційних організацій раптово відчули суттєву втрату своїх членів». У результаті, різке зниження приватного фінансування призвело до значного фінансового дефіциту, який не дозволяє американським неприбутковим організаціям покривати навіть поточні свої витрати.
Причини кризи американської неприбуткової сфери, за словами Лестера Саламон, директора Інституту Джона Хопкінса в США, обумовлені фінансовими, політичними і моральними проблемами.
Фінансові проблеми, як зазначалося вище, вже з початку 80-х рр.. гостро стоять перед американським некомерційним сектором. З одного боку, вони пов'язані зі скороченням державної підтримки. За прогнозами Саламон, обсяг федерального фінансування неприбутковим організаціям у період з 1995 по 2002 рр.. в цілому зменшиться на 26%, що в абсолютному вираженні складе близько 263 мільярдів доларів. Скорочення державної підтримки Саламон пов'язує з політичними причинами.
Некомерційний сектор зі своїми програмами, критичними виступами, громадськими ініціативами, тиском на уряд давно став об'єктом неприйняття для багатьох політиків. У результаті складні взаємини між некомерційним сектором і політичною елітою заважають успішному лобіювання неприбуткових організацій у питаннях бюджетного фінансування.
З іншого боку, фінансові проблеми некомерційного сектору тісно пов'язані зі скороченням темпів зростання приватних пожертвувань. З початку 90-х рр.. спостерігається стійка тенденція зниження темпів зростання пожертвувань з боку населення та комерційного сектору. Якщо в 80-і рр.. щорічне збільшення приватного фінансування некомерційного сектора варіювалося в межах 3-4%, то в даний час воно складає менше 1%. Таким чином, зниження темпів зростання приватних пожертвувань не в змозі компенсувати скорочення державного фінансування некомерційного сектора.
Падіння темпів зростання приватних пожертвувань пов'язано не тільки зі зниженням сум приватних пожертвувань, а й зі скороченням числа учасників благодійної діяльності. Так, згідно з опитуваннями населення в Лос-Анджелесі, проведеним Каліфорнія Ком'юніті Фаундейшн в 1998 і 1999 рр.., Число благодійників серед населення скоротилося з 75% в 1998 р. до 65% у 1999 р. Крім того, дослідження вікової структури благодійників показало, що більшу частину жертводавців складають представники старших поколінь, тоді як серед молоді прояв благодійності практично відсутня. Так, у 1999 р. більш 60% жертводавців склали особи старше 45-ти років, а серед населення у віці від 18 до 24 років налічувалося менше 3% благодійників.
Цікаво зупинитися на причинах падіння рівня приватної благодійності в неприбутковій сфері США. Результати соціологічних опитувань, проведених інститутом Хопкінса, показали, що, в цілому, що склалася ситуація обумовлена зниженням популярності серед населення діяльності некомерційного сектора. Так, дослідження неприбуткового сектору США в 1995 р. виявило, що тільки 33% американців позитивно оцінюють діяльність некомерційних організацій, у порівнянні з 87% в 1975 р. У якості негативних моментів опитувані найчастіше виділяють «використання статусу некомерційної організації в корисливих цілях», «сильну бюрократизацію некомерційної сфери», «зниження якості наданих послуг» і т.д. Саламон розцінює цю ситуацію як «моральний», або «суспільний» криза.
Інший американський дослідник Т. Холстед також відзначає «загальний занепад соціальної довіри по відношенню до некомерційних організацій» в країні разом «з ослабленням традиційного громадської участі та зв'язків у рамках ком'юніті».
Таким чином, справжня криза американської некомерційної сфери свідчить про вкрай складному фінансовому, політичному і соціальному стані неприбуткового сектору в країні.
Вивчення досвіду роботи некомерційного сектора розвинутих країн є особливо актуальним для Росії, де неприбутковий сектор знаходиться тільки у стадії становлення.
Перші кроки в галузі інституціоналізації організацій некомерційного сектору в нашій країні ставляться до жовтня 1990 р., коли був прийнятий закон СРСР «Про громадські об'єднання». Даний закон, вперше в історії СРСР, замінив існуючий до того дозвільний порядок формування громадських організацій на реєстраційний, тим самим надавши широкі можливості для розвитку некомерційних організацій. Проте цей закон носив гранично загальний характер і не визначав основні форми діяльності громадських об'єднань, що призвело до виникнення великої кількості неясностей у роботі некомерційного сектора.
Для вирішення назрілих проблем в 1995-1996 рр.. випустила низку законів, що регулюють діяльність некомерційних організацій. До блоку нових законів належать федеральні закони «Про некомерційних організаціях», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», новий закон «Про громадські об'єднання». Ці закони можна розглядати як базові, що визначають основні поняття для різних напрямків діяльності некомерційного сектора. Прийняття цих законів призвело до швидкого розвитку неприбуткової сфери в країні.
За даними Держкомстату РФ на 1 січня 2000 р. число некомерційних організацій в Росії досягло 484949, з них громадських і релігійних організацій - понад 144 тис., споживчих товариств і установ споживкооперації - більше 74 тис., фондів - понад 17 тис. Російський третій сектор активно займається задоволенням потреб населення. У 1999 р. клієнти некомерційних структур, за даними дослідження Центру розвитку демократії та прав людини, стали близько 30 млн. чоловік, тобто практично кожен п'ятий громадянин Росії. Крім того, некомерційний сектор активно сприяє створенню нових робочих місць в економіці.
Тільки в 1998 р. їм було створено понад 2 млн. робочих місць, а також залучено на добровільній основі понад 3 млн. чол. За оцінками експертів в російській неприбуткової сфері на 1 січня 1998 р. було зайнято близько 4% робочої сили країни. Як наслідок, третій сектор вносить чималий вклад у створення валового внутрішнього продукту. Так, на частку неприбуткової сфери в 1998 р. припадало 2% ВВП.
Таким чином, для некомерційного сектору Росії характерні тенденції швидкого росту і посиленого впливу на розвиток національної економіки.
Однак розширення російської неприбуткової сфери відбувається в умовах гострого фінансового дефіциту і низького рівня розвитку матеріальної бази. Згідно з проведеним дослідженням А.І. Суворова, 85% некомерційних організацій не мають у своєму бюджеті видатків на розвиток підприємства. Всі одержані доходи цілком йдуть тільки на покриття їхніх поточних витрат. Отже, можливості розвитку російських некомерційних організацій істотно обмежені.