Значення американістики для мовознавця, що займається загальними проблемами мови. настільки очевидно, що його не варто підкреслювати особливо. Однак деякі зауваження про те, як мови американських індіанців можуть пролити світло на загальні проблеми лінгвістики, можуть виявитися корисними. Безліч прикладів загальної цінності американістики наведені Фр. Боас у "Запровадження" до його "Керівництву за мовами американських індіанців".
Однією з проблем, з якою стикається загальний мовознавець, є розподіл фонетичних елементів. Вже добре відомо, що звуки та групи звуків розподіляються в географічному відношенні так само, як будь-яка інша культурна характеристика, і зі строго антропологічної точки зору немає ніяких підстав припускати, що їх розподіл обов'язково буде відповідати напрямам, приписуваними генетичної класифікації мов. Аборигенні мови Америки представляють особливо плідну область для таких досліджень. Наприклад, примітно, що фонетичні системи мов, поширених вздовж тихоокеанського узбережжя на південь від ареалу проживання ескімосів, мають багато спільних рис, незважаючи на те що вони аж ніяк не належать до однієї генетичної групи. Фонетика мови цімшиан. Наприклад, у багатьох специфічних відносинах збігається з фонетикою таких мов, як квакіутль і нутка, хоча цімшиан майже напевно родинний мовам, поширеним далеко на південь і його спорідненість з квакіутль і нутка в кращому випадку вкрай віддалене, а цілком можливо, і зовсім відсутня. Час від часу вказують на аналогічні та в інших частинах світу. Так, вірменська мова зобов'язаний деякими своїми фонетичними особливостями контактам з кавказькими мовами, хоча сам вірменський є типовим індоєвропейською мовою. Область вивчення американських індіанських мов можна розглядати як предметний урок величезного значення для загальної теорії історичної фонетики, оскільки безладне розподіл багатьох мовних сімей на континенті виявилося надзвичайно сприятливим для поширення фонетичних рис далеко за межі однієї генетичної групи. Набутий при вивченні індіанських мов досвід повинен мати важливі методологічні наслідки для інтерпретації історії фонетики в таких областях, як індоєвропеїстика і семітології.
Сказане про фонетику в значній мірі справедливо і для морфологічних характеристик. У цілому, ми можемо виходити з припущення, що деякий даний тип мовної структури прагне зберегтися протягом надзвичайно тривалого періоду часу. Але не можна заперечувати, що важливі структурні зміни можуть відбуватися, і часто відбуваються, внаслідок контакту з чужими в структурному відношенні мовами. Ті з індіанських мов, які відносно добре вивчені, ведуть себе в цьому відношенні дуже різним чином. Наприклад, атабаскскіе мови виключно консервативні про відносно форми, так само як у фонетиці і словнику, незважаючи на їх широке і нерівномірне поширення. Між чіпевіан, хупа і навахо - трьома мовами, обраними відповідно з північної, тихоокеанської і південній груп атабаскскіх мов, - набагато менше формальних відмінностей, ніж між балтійськими та слов'янськими мовами, які здаються надзвичайно стійкими до екзотичних впливам. З іншого боку, деякі істотні морфологічні характеристики, мабуть, поширилися по значній території, зайнятій мовами різних сімей. Гарним прикладом такого поширення є наявність інструментальних префіксів в дієслові в мовах групи непуті - майду (північ центральній частині Каліфорнії) і такелма (південний захід Орегона), для яких такі префікси в цілому не характерні. Представляється досить імовірним, що тут ми маємо справу з впливом, що мають на сусідні мови такими мовами Хока, як Шаста і Кароке (північно-західна Каліфорнія). Ці інструментальні префікси виявляються також в шошонскіх мовами. Які примикають до розглянутого ареалу зі сходу. Уважне вивчення такого роду явищ значно допомогло б уточнити наші уявлення про відносну стійкості або нестійкості граматичних характеристик. Навіть якщо значення дифузії формальних мовних характеристик як пояснення мовних подібностей виявиться не настільки всеосяжним, як вважають деякі прихильники теорії дифузії, тим не менш правильно, що перехресне вплив дифузії має розцінюватися набагато серйозніше, ніж це роблять компаративісти і дослідники історичної граматики в Старому Світі. Тут також американистике судилося стати важливим предметним уроком для методології лінгвістики. Однак, при всій значимості мов американських індіанців для вивчення проблем дифузії більш важливий внутрішній аналіз цих мов. Як добре відомо, у формальному відношенні вони надзвичайно різноманітні, і навряд чи буде перебільшенням сказати, що немає такого морфологічного типу, який не був би представлений серед індіанських мов. Часто вказувалося, що багато хто з цих мов у високому ступені синтетичні або полісінтетіческіе за структурою, але, з іншого боку, не так уже й мало мов аборигенів Америки з аналітичною структурою. Враховуючи плутанину, яка до цих пір переважає в судженнях про ставлення формальних характеристик мови до расових і культурним характеристикам, вивчення індіанських мов особливо важливо, оскільки серед них ми знаходимо максимальне морфологічна різноманітність у межах відносно однакової раси і при повній відсутності відповідників з виділеними етнологами культурними групами . Це означає, що мови американських індіанців мовчазно спростовують тих, хто намагається встановити вроджену психологічну зв'язок між формами культури і мови. Безумовно, зміст мови відображає культуру надзвичайно послідовно, але його морфологічні обриси представляються в цілому незалежними від подібного культурного впливу. Що це означає в психологічному відношенні - буде встановлено в майбутньому. Очевидно, що в даний час важливо зібрати якомога більше матеріалу з цієї проблеми. Мови американських індіанців особливо придатні для того, щоб надати нам ці необхідні дані. Серед аборигенів населення Америки можна знайти такі області, в яких відносно однакова культура зустрічається у народів, що говорять на вкрай різних за формою мовами. Такі утворення, як культурна область Західного (Північно-західна) узбережжя, культурна область Рівнин і культурна область пуебло, різко суперечать родинним зв'язкам поширених в їх межах мов. Тому, якщо існує принципова зв'язок між культурними формально-мовними явищами, вона не може бути того роду, яку зазвичай шукають філософи і соціологи. І тут знову індіанські мови є безцінним дослідним полем для серйозних лінгвістичних роздумів.
Лінгвіст, знайомий зі структурою тільки однієї обмеженої групи мов, таких, як індоєвропейські або семітські неминуче ризикує узагальнювати формальні характеристики, які врешті-решт локальні за своїм поширенню, або відкидати як немислимі понятійні особливості, в достатку представлені за межами досліджуваної їм групи мов. Мови американських індіанців надають широкі можливості для подолання обох цих можливих помилок. Індоєвропеїстами, наприклад, виявить, що іменна класифікація, заснована на протиставленнях по підлозі, вкрай рідко зустрічається в Америці, і ця негативна інформація не може не примусити його по-новому оцінити можливу генетичну цінність наявності категорії роду в індоєвропейських та семіто-хамітських мовами. Знову-таки, рідкість формально виражених компаратива і суперлативом прикметника в індіанських мовах відтіняє цю формальну характеристику індоєвропейських мов і повідомляє їй вагу, якого вона сама по собі, можливо, і не має. З іншого боку, розвиток вторинних відмінків з постпозитивний локальних часток, яке зазвичай розцінюється як досить незвичайна риса деяких індоєвропейських мов, знаходить численні паралелі в інших мовах світу, включаючи індіанські мови Америки. Понятійний поділ аспекту і часу виступає у багатьох індіанських мовах дуже чітко, в той час як в індоєвропейських та семіто-хамітських мовами ці дві категорії зазвичай різним чином поєднуються. Такими є лише деякі із сотень прикладів основних лінгвістичних понять, чи, радше, граматичного аналізу основних понять, які можуть бути вилучені з мов американських індіанців. Навряд чи знайдеться такий специфічний елемент граматичної структури, який не збагатився б у світлі даних мов американських індіанців. Можна з упевненістю сказати, що ні одне грунтовне загальне дослідження мови не може відбутися без постійного звернення до цих даних.
Слід сказати ще кілька слів про важливість польових досліджень індіанських мов для тих, хто збирається ними професійно займатися. У сучасній лінгвістичній підготовці повинно все більше і більше підкреслюватися значення прямого контакту з промовою, а не з зафіксованим звичайними способами мовою. Для молодого індоєвропеїстами або семітолог мають велике педагогічне значення спроби індуктивним способом визначити склад фонетичної системи або морфологію мови зовсім іншої структури, ніж раніше вивчалися їм мови. Такий досвід звільняє його від численних помилок і надає йому найпереконливіші докази фонетичної і граматичної цілісності мови, який передається з покоління в покоління виключно усним шляхом. Можна навіть піти далеко і стверджувати, що тільки лінгвіст, що пройшов через такий досвід, має реальні уявлення про те, що таке мова. Для такої підготовки не можна придумати нічого більш підходящого, ніж вивчення одного або більше аборигенних мов Америки. Ці мови легко доступні, і в багатьох випадках можна знайти надійних перекладачів. "Мова" Е. Сепіра та "Мова" Л. Блумфілда багатьом зобов'язані особистого досвіду авторів у безпосередньому вивченні мов американських індіанців.
Список літератури
Е. Сепір. Ставлення американістики до загального мовознавства.