Те, що сучасна література - особливо сюжетна, пригодницька - побудована за допомогою традиційних фольклорних формул і схем, загальновизнано. "Roman d` aventures "писався успадкованими формулами", стверджував А. М. Веселовський, маючи на це повні основанія.Но цю тезу вірний не завжди, або далеко не полностью.Формули складаються із символів, (знаків певного коду) а значення їх не тільки в різних культурах, але і в різні епохи, у різних оповідачів (письменників) може бути неодінаково.І якщо мова йде про річку, то це не обов'язково річка Забуття, гора - саме Чарівна, а дерево - Міровое.Многіе коментатори нав'язують архетипове (а по суті догматичне) сприйняття творів, анітрохи не прояснюючи задум автора.
В. Блейк назвав Біблію "великим кодом мистецтва". Але "код" оновлюється, і не завжди формальне схожість знаків говорить про тотожність значень і істочніков.Значеніе коду (і всієї формули) залежить від кількох змінних, в тому числі й наступних.
1.Культурная традиція автора (той основний код, на який він спирався при створенні твору);
2.Час створення твору (особливості цивілізації цієї конкретної епохи, поправки, які були внесені в код);
3.Желанія і можливості самого автора;
4.Целі твори.
Варіації з цих змінних на тему традиційних формул і дозволяють досягти того різноманіття мотивів і сюжетів, яких досягає література (приховує або ж відкрито демонструє свої зв'язки з фольклором).
Література часто використовує фольклорні мотиви, але загальну формулу твори виводить свою.Попиткі пояснити літературу через фольклор іноді виявляються несостоятельнимі.Вот приклад: В. І. Єрьоміна (Ритуал і фольклор, Л., 1991) пише про графа Монте-Крісто: "Друк могили лежить на цьому відродженому получеловеке-напівбоги "(с.182) і, цитуючи одне з місць роману, стверджує, що" граф, закінчивши свою місію месника на землі, знову покидає "цей" світ ". Але в тексті все не зовсім так. Так, за традиційною формулою, мрець, помстившись своїм ворогам, упокій, повертається в могілу.Но Дюма не став би великим романістом, якби дотримувався тільки усталеним формулам.Он становив інший код: граф хоче піти з життя, але любов Гайде повертає його: "ти одна прив'язувати мене до життя, ... ти одна можеш дати мені щастя!"
Таким чином, твердження Єрьоміної, що "перед нами ... все так само, ... до кінця проведена ідея (заквітчана в романі безліччю неймовірних пригод) - людина взято з життя в смерть і в смерть повернутий" - хибне. "Код" почасти схожий, але Дюма (і література в цілому) не епігон фольклору, а самостійний автор, адже потреби його читачів були іншими, ніж слухачів архаїчних міфів.
Говорити про прямі зв'язки літератури нового часу і фольклору можна в наступних випадках: коли пише людина, що володіє яскраво вираженим фольклорним свідомістю (іноді це може виглядати як примітивне мистецтво). Далі, коли використовуються фольклорні сюжети і мотіви.Но це занадто явні зв'язки, частіше письменник , нічого відкрито не декларуючи, спирається у своїх творах на "незібрані публіку" (якщо скористатися соціологічним терміном), яка стає його співавтором, так як автор відображає і виражає масове сознаніе.І, замість відкритого використання фольклорних мотивів, показується принципова можливість смислового перекладу з мови літератури на мову фольклора.На деяких з цих зв'язків я зупинюся більш детально, показавши їх на конкретному прімере.Речь піде про роман Р. Штільмарк "Спадкоємець з Калькутти". Він був дуже популярний в роки першого видання (1958 р), і знову став широковідомим в кінці 1980-х, коли його могло прочитати нове поколеніе.К того ж у роману, як відомо, дуже цікава доля - вельми "фольклорна". Ось вона коротенько.
Роман писався укладеним табору, на замовлення іншого ув'язненого - всесильного кримінальника, який хотів послати роман Сталіну і тим заробити собі амністію.Все ходи роману обговорювалися колективно - біля вогнища, і вибиралися найбільш, на загальну думку, відповідні повороти сюжета.Наліцо - "колективний автор ", до того ж, зона - місце, насичене фольклором, особливо піснями і" бувальщина ". А зеком - замовником були поставлені наступні умови: щоб дія відбувалася не в Росії (екзотика), щоб воно було не ближче, ніж за 200 років до теперішнього часу; щоб там було що-небудь "дуже страшне" (полювання на лева) і що-небудь дуже жалісливе (викрадення дитини). Акуратно переписана рукопис була названа "Спадкоємець з Калькутти" і мала значимий підзаголовок: "Фільм без екрану". За захоплюючим оповіданням бачиться автор-оповідач, який володіє традицією, що знає своїх героїв, імпровізує, але і свідомий, за якими законами він будує свою розповідь. (Тут я не буду торкатися теми відображення в сюжетних ходах роману радянської ідеології і читацьких уподобань ув'язнених, "зеків , як нації ", кажучи словами А. І. Солженіцина).
Найяскравіші епізоди роману - ті, які можливо перевести на мову традиційного фольклору, це "фольклорні топоси" повествованія.Остановімся на шести - найяскравіших.
Епізод 1.Доротея розповідає про свого коханого - пірата Грелла. "Він був простим моряком, я ледве вміла писати, ми любили один друга.Я була щаслива ... (Джакомо) привозив мені такі подарунки, що всі дівчата на нашій вулиці помирали від заздрості! ... Коли в Сорpенто дізналися, що Бернардіто і Джакомо потонули на "Чорній стрілі" в далеких водах, до мене сваталися рибалки-сусіди, але я не вірила у смерть Джакомо і чекала його більше року.Їх він прийшов за мною, прийшов уночі, коли вся наша село поблизу Сорренто спала.Он був одягнений, як знатний синьйор, і наказав відтепер звати його іншим іменем.Я довго не могла навіть запам'ятати це ім'я і просто кликала його Федеріко. "Я заберу їх - і Доротею, і Антоні, - сказав він моєї матері, - в іншу країну, але ніхто не повинен знати мого прошлого.Одно необережне слово погубить нас ... "
У наявності збіг з фольклорним кодом: перед нами страшна історія, билічка.Пріход мерця-нареченого вночі за своєю нареченою, під новим ім'ям ... Побутовий авантюрний роман переводить з містичного аспекту в реальний: пірат живий, він врятувався, змінив ім'я, живе життям іншого людини (змінивши, до речі, і віру - католицьку на протестанську). Зберігаючи містичний відтінок, історія ця могла б стати баладою, а розповідає так, як у романі - жорстоким романсом про ошукану дівчині (в усіченому варіанті - про дівчину, яка чекає свого нареченого , хоча всі впевнені в його смерті).
Епізод 2. "З раннього дитинства хлопчик звик до безладдя, розкоші дорогих готелів, подушкам найманих карет, валізах і картонках" ... Дитинство Джакомо Грелла - сина співачки-примадонни і високого чоловіка, якого слуги величали "еччеленца", а сам Джакомо - його так вчили - "ваша світлість". Він залишив свого позашлюбного сина, коли тому було 5 лет.Еще через п'ять років "молоде подружжя вийшла з карети.Перед Джакомо, що сидів на підвіконні, майнув плюмаж на капелюсі виского человека.Что щось знайоме здалося хлопчику в поставі цього мужчіни.Мальчік розгледів високу зачіску його красивою спутніци.Чета увійшла до зали ". Далі - пролунали крики і шум - це мати Джакомо заколола цю женщіну.Мать посадили у в'язницю, а хлопчика обібрали і обдурили, не давши йому зустрітися з батьком ...
Все це викладається в романі так, як викладався б прозою жорстокий романс, сюжет якого - щаслива, але невірна любов, хлопчик бастард, втручання злого батька коханого - він загрожує позбавити спадщини і проклянуть свого сина, якщо він не залишить свою коханку і сина .. . Покинута жінка вбиває суперницю, старіє у в'язниці, а хлопчик злидарює і мстить всем.Дальнейшіе події, що сталися після втечі Джакомо з притулку і його поневірянь, знову повертають нас до дійсності жорстокого романсу: загін стояв на біваку, і "солдати з взводу Грелла зі сміхом оточили воза бродячої маркітанкі .... Літня жінка ... відчайдушно виривалася ... Голос жінки викликав у пам'яті Джакомо неясні, давно забуті картіни.Он зупинив своїх розгулялися солдатів, підніс до обличчя маркітанкі ліхтар і ... дізнався свою матір, зів'ялу і посивілу ". У жорстокому романсі не обійшлося б без інцесту, але інцест - річ архаїчна, не для сучасного роману (принаймні пригодницького, а не психологічного). Але ситуація дає можливість і такої розв'язки, даний знак потенційного фольклорного мотиву, в романі він дається в усіченому, евфімістичним варіанті.
Епізод 3.Еще одна балада, оповідання про героїчне минуле пірата Бернардіто Луїса ель Горрі - сина старого ідальго, навчив сина "фехтувати, тримати слово і зневажати смерть". Підступний дон Сальватор посватався до сестри Бернардіто, але отримав отказ.Он викрав її і вбив . Бернардіто і його друг, жених сестри, знайшли її тіло і поїхали в Мадрид - до королю.По шляхи їх схопили слуги Сальватора, і друзів повезли на казнь.Бернардіто вдалося втекти, а його друга стратили, і він загинув зі словами "Я вмираю невінним.Вон лиходій! " А замість Бернардіто кати обезголовили солом'яне опудало, і це була перша з багатьох смертей, з яких Бернардіто виходив відродженим до життя і месті.Дружба нареченого і брата нареченої, смерть нареченої від підступного суперника, наклеп і страта невинного, помста що залишився в живих - всі ці мотиви відомі і старому фольклору, і балад, і жорстоким романсам.І фольклор, і літературу однаково приваблюють ці екстраординарні події, багато їх формули збігаються, але багато що існує і самостійно.
Пройшовши через багато випробувань, Бернардіто стає піратом-Одноокий Дияволом, але він скоро зрозумів, що "не корсарства потрібно боротися зі злом, яке править світом!" І багатьох він рятував з потрапили в беду.А зло, не розуміє своєї ущербності, самостверджується, приречене (як Джакомо Грелла). Говорячи про спосіб Грелла в романі, можна говорити про архетип безбожного лиходія, а в образі Бернардіто - архетипу благородного разбойніка.Фредерік Райленд, який врятував Грелла, свого ворога, сходить зі сцени - йому нічого робити в авантюрно-пригодницькому оповіданні зі своїм християнським всепрощеніем.Главний герой - Бернардіто, спраглий помсти, але не віддав їй все своє серце.
Епізод 4 ."... Фігура Бернардіто, обвішана зброєю, з'явилася з кустов.Негри, заздалегідь попереджені Антоні, встали перед невідомим "господарем острова" і поклонилися йому.
- Ви розмовляєте так голосно, що самі видаєте своє убежіще.Я мимоволі підслухав вашу розмову ... Деякі мерці, синьйор Антоні, примудряються воскресати навіть по два рази ... Синьйора Доротея, безпечності ваші не напрасни.Ваш син живий, і через годину ви обійміть його ... Антоні, підтримайте ж синьйору, їй погано! Бідолаха, вона вже без свідомості .. "
Все в романі контрастно, всі події - екстраординарні і несподівані, незважаючи на жанрову предопределенность.Случайное порятунок Доротєї і Антоні на острові, їхня випадкова зустріч з випадково врятувалися Бернардіто, сентиментальна зустріч матері з сином, якого вона давно поховала ... Загиблий для матері син виховувався (ініціювалося) у загиблого для всіх пірата.А воскреслий пірат раптом дізнається, що він теж - батько, що у нього виріс син.Счастлівий Бернардіто знаходить відразу двох синів ... Доротея стає його дружиною, і доля нагороджує Бернардіто за все хороше, що він зробив.
Епізод 5.Спасеніе засуджених до смерті індіанцями відбувається, зрозуміло, в самий останній момент.Бернардіто запізнитися не міг, цього не допустили б ні сам Штільмарк, ні, тим більше, його слухачі (можливо, все ще сподівалися, що й вони в останній момент врятуються). Вони надто багато бачили несправедливостей долі у своєму житті, щоб допустити її в романе.Бернардіто є які прийшли з того світу примарою, і вся його свита суцільно складається з людей, випадково ізбегнувшіх смерті.Хотя, звичайно, не випадково, а завдяки прагненні життя і справедлівості.Бернардіто рятує свого сина і мати, своїх друзів - давно його поховали і оплакавшіх.Для впливу на носіїв архаїчного мислення - індіанців - Бернардіто користується спеціальним кодом, превращаюшім його в їх очах у небіжчика-чарівника, "Всевидяче око", якому відкрито те, що не видно жівим.Еслі б слухачі і читачі роману були на рівні індіанців, потенційна архаїка реалізувалася б повністю і роман з побутового став фантастіческім.Кстаті, Бернардіто, що знайшов спокій з дружиною і сином, перестає вершити суд сам - але влаштовує так , що його вороги самі вбивають один одного, сходять з розуму, гинуть від меча правосуддя.
Епізод 6. "- Знай же, що ти - не мій рідний син.Джакомо Грелла, ненаситний павук, работорговець і кровопивця, - ось хто твій рідний батько!
- Краще мені було померти, нічого не знаючи про це .. Це гірше, ніж бути просто сиротою .. Не хочу навіть в думках називати Леопарда словом батько ... "Але, впоравшись з важким звісткою, Чарлі каже:" - Мій батько - ось він, тут, зі мной.Леопард, збезчестили мою матір, залишається для мене таким же ненависним ворогом, як і для всіх чесних людей.І не має наміру опускати шпагу, друзі! "Відкриття таємниці народження - часто зустрічається мотив фольклора.В архаїчну епоху кров завжди була сильнішою виховання, але і тоді син мстився батькові за нещастя До матері можна було б навіть не дивуватися, якщо б врешті-решт Бернардіто і Грелла виявилися братами-блізнецамі.Оні і були ними, коли обидва були безжальними піратами, але потім їхні шляхи розійшлися.
Знакова система роману дозволяє реконструювати його у фольклорно-містичному плане.Человек, який продав душу дияволу (за гроші), що зробив зраду, померлий - і повернувся в цей світ під іншим ім'ям, щоб робити зло (Грелла) протиборствує з іншим, - двічі мерцем Бернардіто , якого одна "смерть" відроджує до життя (коли його рятують на острові) а "смерть" інша - відроджує до любові (його сином стає дитина його ворога). Вмираючий Грелла кається, але після забуває своє покаяння і відроджується до злу.Ізвестен сюжет про мерців, які продовжують свою боротьбу один з одним, втілившись у цьому світі ...
Отже, кілька епізодів роману (в принципі їх набагато більше), ключових для розповіді виявилися потенційно перекладними з знакової системи літератури в систему фольклору, балади і жорстокого романса.Ето не говорить про прямі запозичення автора або реалізації в нових умовах старих схем.В цих місцях перетнулися фольклор і література.
Список літератури
Вадим Ф. Лур'є. "Спадкоємець з Калькутти" - література та фольклор.