Різне - Особливості японської лірики

Те, що не висловив я,
Сильніше того, що сказав.
З японського вірша
Захід і Схід ... Не секрет, що ці поняття зазвичай різко протиставляють один одному. У чому ж причина? Чи тільки в географії? І що мав на увазі Кіплінг, коли говорив, що "... разом їм не зійтися"?
У пошуках відповідей на ці запитання спробуємо визначити межу між Заходом і Сходом. Для одних нею можуть бути Уральські гори чи якийсь певний меридіан. Для тих же, хто так чи інакше стикнувся з самобутньою східною культурою, філософією поглядів на світ, відповідь може бути іншим: "У душі, наприклад ..."
Цікавою в цьому сенсі японська література. З російським художнім словом її зближує, мабуть, лише те, що звичайно має місце в художній культурі взагалі: зміна стилів, напрямків. Специфіка ж японської літератури полягає в тому, що ніколи в ході своєї історії одна творча манера повністю не закреслює іншу. Спільність певних естетичних принципів властива буквально всім представникам японського художньої творчості. ,
Так, наприклад, відома японська п'ятивірш (танка) характером своєї поетики, особливостями віршування сходить до народної пісні. Поетичним каноном для багатьох поколінь стала антологія японської лірики "Кокінсю" 905 р. ("Збори старих і нових пісень").
Висловлюючись традиційно, можна сказати, що центральне місце в японській ліриці займають любов і природа.
Розпрощавшись з тобою,
я побрів самотньо, сумно
через ліс - до потім,
на пагорок зійшовши, побачив
хмари весняні в небі ...
Що ж, у танка дійсно присутній ліричний герой з його любовними переживаннями. Але і його глибоке почуття, і весняні хмари є як би проявом чогось спільного на більш глибинних рівнях існування. Адже згідно з давнім японським віруванням все живе має душу.
Тому природний світ для поета є таким же визначальним чинником його життя, як і почуття до коханої:
Я в дощову ніч
так скучив за півоній,
що, ліхтар прихопивши,
вийшов у сад побродити трохи
і квіти заодно провідати.
З названих прикладів танка можна зробити і ще один висновок, що стосується японського вірша: "Японське мистецтво не терпить поспіху, бездумного ковзання по поверхні ... Прекрасне створення мистецтва ніби шукає того, хто здатний до співтворчості, і лише перед ним розкривається до кінця" .
Автор цієї цитати В. Маркова не випадково вживає слово "співтворчість". Воно принципово важливо для розуміння особливостей японського національного мистецтва взагалі. Російська майстер може з мармуру ліпити статую, з глини ліпити глечик. Японський ж входить в незриме спілкування з живим матеріалом, як би прислухатись до самої природи, І тоді саме дерево, наприклад, підказує теслі форму, колір і обсяг виготовляється предмета.
Особливість сприйняття японської лірики багато в чому визначена її поетичним ладом. Так, танка має строгий складової обсяг (54-7 +5 +7 +7 порядково). Причому у перших трьох рядках міститься головна думка, у двох останніх - висновок.
Не менш відомий жанр японської поезії, що виділився у свій час з танка, - хокку, або хайку. Цей вірш, що складається з трьох рядків, має ще більшим лаконізмом і виразністю. Тематика знову-таки стосується злиття людини і природи:
Іва схилилася і спить;
і здається мені, що соловей на гілці -
це її душа.
Дихання осені, відчуття її свіжості і в той же час легкий смуток присутні в хокку про "сумній порі" року:
"Осінь вже прийшла!" -
Шепнув мені на вухо вітер,
Підкравшись до подушки моєї.
Одна з особливостей японського вірша - заглибленість у побут. На перший погляд може здатися дивним, що три рядки можуть вміщати в себе все різноманіття життя, будучи зацикленими на побуті. Відповідь на це питання дає естетичний принцип дзен-буддизму, що відкрив можливість "прояснення" в умовах повсякденного життя. Будь-яка подія, явище повсякденності заслуговує пильної уваги, оскільки воно може стати поштовхом до "осяянню".
Цікаво в цьому сенсі вірш відомого ченця, цілителя Мацуо Басьо під назвою "Кішечка кричить":
Кішечка кричить.
Каша їй не по нутру,
або закохана?
До речі сказати, цей великий майстер хокку за все своє життя не написав на папері жодного рядка (п'ять збірок його віршів змогли "матеріалізуватися" завдяки його учням). Така поведінка поета як би підтверджує найбільш крайню позицію вищезгаданої естетики дзен-буддизму: щоб зображати явища максимально подібними природі, краще їх взагалі не зображати ...
Закономірним є й зрозумілий той факт, що читач, як правило, знайомився відразу з рядом слідували один за одним тривіршів (священне число 10, іноді 8 хокку). Адже багато подібні твори важко зрозуміти поза контекстом.
Так, цикл "Залишаючи гостинний дім" вже своєю назвою робить зміст цілком зрозумілим (хоча, звичайно, можливі асоціації):
З серцевини півонії
Повільно виповзає бджола ...
О, як неохоче!
А от з чим були пов'язані почуття Токи Дземмаро, зрозуміти складніше:
Ноги з ліжка спустив,
але тапочок там не намацав -
і знову завалився спати ...
Чи тільки про тапочках, а також їх господаря-соні йде мова? Може бути, це про нашу інертності? ..
Зрозуміло, що японське вірш надає читачеві можливість самому іти за власними ж асоціаціями. Але що б не говорили про вибірковість глядача, на яку розраховано японське мистецтво, деякі його елементи цілком зрозумілі й співзвучні сучасному європейцеві (знову-таки з позиції того ж європейця):
Чи то жити треба, щоб працювати,
Чи то працювати - щоб жити?
Ніяк не зрозумію ...
Дуже багато що можна прочитати у танка і хокку, якщо врахувати, що японський лірик ніби бере світ пригорщами і милується кожним проявом життя, знаходячи в ньому багатоликість, неповторність, красу:
Всі бачили на світі мої очі -
І повернулися до вас,
білі хризантеми.