Реферат з дисципліни:
"Етнологія"
"Роль мови у формуванні етносу."
Зміст.
Мова є сповідь народу,
У ньому чується його природа,
Його душа і побут рідною ...
Введення.
Історично сформована сукупність етнокультурних норм і цінностей не тільки утворює культуру етнічної спільності, але вона стає головною ланкою національної своєрідності етносу, його національної самосвідомості. Іноді національну своєрідність обмежують поняттям психічного складу нації. Наприклад, говорять про лукавство молдаван, м'якому гуморі і романтизмі українців, широті і видали росіян, гостинність кавказців і т.д. Відомо, що природне, генетично придбане складає частину самосвідомості етносу, його психології. Етнос не є лише біологічна популяція. Його утворення, ймовірно, не тільки результат "пасіонарного поштовху" або "ефекту впливу природи на поведінку етнічних спільнот". Існують також і соціокультурні чинники освіти етносу. Відповідно до прийнятого в науці визначенням, етнос являє собою "історично сформовану сукупність людей, які володіють загальними особливостями культури, включаючи мову". Для цього дослідження особливо важливе виділення таких етнокультурних норм, як спільність і стабільність культурних цінностей, у тому числі і мови. Віддаленість ж етносів один від одного формує різну ступінь суб'єктивної близькості.
У мовознавстві початку XX століття поділяли поняття "мова" та "мова", відокремили соціальне від індивідуального, історично розвивається систему мови та особливу діяльність людини.
Мова як соціальне явище розглядається як знаковий механізм спілкування, система дискретних знаків, що служать для спілкування і здатних виразити всю сукупність уявлень людини про світ.
Мова - це складна система значень і відносин, приписів і оцінок, етики та естетики, віри і переконань, концепції часу і простору.
Розмежування мови і мови необхідно враховувати при обговоренні ролі (вживання, призначення, використання) мови в людському суспільстві, становлення особистості, освіті її.
Вважаючи істотною роль мови для вираження почуттів, емоцій, для впливу на особистість та формування її, до цих двох функцій (тобто функція комунікативна - функція спілкування, і когнітивна - пізнавальна) додають третю: одні вчені - е м оц і зв а л ь н у ю (функцію впливу), інші - д и р е кт і в н у ю (функцію формування особистості). Ці три функції мови (спілкування, пізнання і впливу), називаються базовими, взаємодіють у різних актах мовлення, в різних текстах, проявляючись у них в різному ступені.
Представники герменевтики (мистецтва тлумачення текстів), розглядаючи мову як спосіб існування людини, вважаючи, що люди живуть словами і в словах, особливу увагу звертають на спонукальну і оцінну функції мови. З цих позицій, емоційне, етичне, естетичне вплив слова, його потенційна переконуюча сила, навіювання та оцінка, спонукання і управління виявляють свою пріоритетну значущість діяльності в управлінні і комерції, у навчально-виховній сфері та художньої, релігійної та політичної й т. д.
Основні функції мови усвідомлюються його носіями на інтуїтивному рівні. Мовний досвід, мовна практика дають знання про мову, правила його використання, закони його функціонування в мовленні.
Уявлення про роль мови в житті людей, його функції досить образно і несподівано відбито у відомій притчі про давньогрецького баснописце Езопа (VI століття до нашої ери).
Якось філософ Ксанф, рабом якого був Езоп, запросив гостей і попросив Езопа приготувати обід: у перший день найгірший, у другий день - найкращий.
У перший день на перше, друге і третє Езоп приготував мову.
- Чому ти подаєш одні мови? - Запитали Езопа.
- Мені наказали приготувати найгірший обід, а що може бути гірше мови? Тільки тому, що є мова, ми ображаємо один одного, лаявся, брешемо, обманюємо, хитрим, сваримося. Мова робить людей ворогами, руйнує міста, навіть цілі держави. Він вносить у наше життя горе і зло. Чи може бути щось гірше мови?
У другий день Езоп знову подав мови. Господар і гості дивувалися.
- Мені веліли приготувати найкращий обід, - пояснив Езоп, - а що для філософа може бути краще мови! За допомогою мови вивчаються науки і виходять знання, його допомогою ми пояснюємося один з одним, вирішуємо різні питання, просимо, вітаємо, миримося,
даємо, отримуємо, виконуємо прохання, надихаємо одне одного. За допомогою мови будуються міста, розвивається культура. Думаю, що немає нічого мови.
Всі базові функції мови: спілкування, пізнання і вплив - знайшли відображення в цій яскравій притчі. Парадоксальність протиставлення, обігрування омонимичности підсилюють її впливу, переконуючи в тому, що немає мови поганого або хорошого, що немає взагалі
у людини "нічого мови". Інакше кажучи, мова завжди хороший, поганий може йтися чи носій мови, створює з хорошого мови погану мову.
Будь-яка мова, акумулюючи досвід народного життя у всій її повноті та розмаїтті, є і дійсним його свідомістю. Кожне нове покоління, кожен представник конкретного етносу, освоюючи мову, прилучається нього до колективного досвіду, колективного знання
про навколишню дійсність, загальноприйнятим нормам поведінки, відкидає чи прийнятою народом оцінками, соціальних цінностей.
З цього випливає, що мова не може не впливати на досвід конкретного індивіда, його поведінку, культуру. Під явним чи неявним впливом літературної мови, його установлень, традицій знаходяться всі сфери життєдіяльності людини, і його успішність в чималому
мірою залежить від того, в якій мовному середовищі проходить життя людини, як і він освоїв рідну мову.
Саме в мові відображений весь пізнавальний досвід народу, його морально-етичні, соціально-естетичні, художні та виховні ідеали. Мова зберігає історію поступу народу на шляху цивілізації, він відображає характер народу, його симпатії і антипатії, зв'язки з сусідніми народами. Мова ввібрав в себе всі тонкощі оцінного ставлення до дійсності, її сприйняття і відображення.
1. Мова - як фактор общеетніческой ідентичності.
Останнім часом в науці з'явився цілий ряд робіт, автори яких виявили підвищений інтерес до проблеми етнокультурного нормування в мові, поведінці, обрядам різних етносів. Даний інтерес не замикається якоїсь однієї областю науки, виявляючись у працях і етнографів, і соціологів, і психологів, і лінгвістів. Розкриваючись як на теоретичному, так і на експериментальному рівнях, проблема етнокультурної норми у більшості дослідників нерозривно пов'язується з процесом виявлення етнічних особливостей обрядів, психології, системи мови тих чи інших народів.
У процесі ідентифікації етнокультурних норм найбільше значення має мова, який, будучи фактором общеетніческой ідентичності, відбивається в ній в якості культурних уявлень про етнічне мовою. У зв'язку з цим представляється логічним розгляд понять "етнічний мова", "рідна мова", "друга мова". Дані поняття можуть збігатися, або нести різне смислове навантаження в кожному окремому випадку.
Етнічний мова - це перш за все мова етносу, що є його ознакою, як правило, він продукт даного етносу. Етнічний мова створює основу внутрішньоетнічних нормативного єдності, обслуговує комунікацію етносу в цілому, забезпечує соціальну взаємодію і соціо-культурне ставлення в процесі комунікації між усіма членами етносу, що належать до різних соціо-культурних шарів. У випадках, коли деякі представники етносу відходять від свого етнічного мови, він все ж таки зберігає роль етнічного символу і визначає внутрішню налаштованість людини на виконання закладених в ньому з дитинства етно-культурних норм.
На підставі рідної мови формуються первинні навички мовленнєвої взаємодії. Це, як правило, мова матері, бабусі, сім'ї, за допомогою якого здійснюється первинна соціалізація і культуризации особистості, ознайомлення з нормами, цінностями, традиціями свого етносу. У більшості випадків рідну мову збігається з мовою етнічним. У випадку, коли в силу ряду причин в якості рідної мови використовується мову іншого етносу, рідна мова не збігається з мовою етнічним, що пов'язано з процесом лінгвокультурной асиміляції.
Друга мова зазвичай використовується в поліетнічних спільнотах як засіб спілкування з іншими етнічними спільнотами. Як правило, друга мова служить лише непрямим засобом закріплення власне етнічних культурних норм.
Загальновідомо, що мова являє собою явище поліфункціональне, функції якого можна розділити на когнітивні, соціальні і приватні. Говорячи про соціальні функції мови, пов'язаних з ідентифікацією етнокультурних норм, дослідники пропонують виділити функції мови як етнічного ознаки, тобто мова йде про виділення етнодіфференцірущіх і етноінтегрірующіх властивості мови.
Мовна комунікація на території поліетнічних суспільств здійснюється за допомогою одного або декількох мов. Це являє собою складну систему, що складається з ряду комунікативних мереж, що поєднують як цілі етноси, так і окремі соціальні верстви. Етнолінгвістичні конфлікти в поліетнічних країнах виникають, як правило, не тільки в силу слухового непрятія, але і в силу розбіжності комплексів етнокультурних норм. Таким чином, сусідство двох або кількох етносів, які розмовляють різними мовами, саме по собі може служити джерелом міжетнічної лінгвокультурной напруженості, в основному, через відмінність у них етнокультурних норм.
У цьому сенсі цікаво дослідження зв'язку мови з етнічною ідентифікацією і вибором етнічної норми в умовах комунікації, проведене Г. Джойсом, Р. Боургізом, Д. Тейлором, які у своїй концепції етнолінгвістичного життєздатності розглядають соціо-структурні детермінанти, здатні заохочувати комунікантів до використання рідної мови як засобу комунікації. До таких детермінант відносяться статус мови, кількість мовців та інституційна підтримка. Етнолінгвістичних життєздатність групи - це те, що об'єднує групу, члени якої в міжгрупових ситуаціях ведуть себе як відмінна від інших спільність. Робиться висновок про те, що міжгрупове відміну буде сильніше, коли члени етнічної спільності: 1) суворо ідентифікуються зі своєю етнічною групою і розглядають мову як важливий вимір цієї ідентичності; 2) сприймають свою групу як групу з високою етнолінгвістичного життєздатністю. Останнє дає групі можливість вижити і досягти успіху в міжгруповому контексті. Якщо ж групи мають низьку етнолінгвістичних життєздатність або взагалі не володіють нею, то вони припиняють існувати як відрізняються від інших груп. На думку вищезгаданих авторів, структура етнолінгвістичного життєздатності включає в себе цілий ряд характеристик комунікантів: соціально-економічних, етнічних, культурних, релігійних. Відзначається, що етнолінгвістичного меншість з більш престижним мовою, ніж у домінантною групи, може мати більш високу етнолінгвістичних життєздатність, ніж меншість з менш престижним мовою.
М. Ріс, С. Х'юса, І. Кан вивчили етнолінгвістичних життєздатність груп в Іспанії, її вплив на групові упередження і соціальну атрибуцію в умовах комунікації. Відомо, що національною мовою в Іспанії є іспанська (кастильська) мова, поряд з ним функціонують регіональні мови: каталонська, валенсійська, баскська, галісійська. Було виявлено, що ступінь етнолінгвістичної життєздатності впливає на міжгрупові упередження нормативного характеру. Група кастильцев з високою етнолінгвістичного життєздатністю показала більш виражені групові упередження. А групи з низьким рівнем етнолінгвістичного життєздатності (каталонці, баски, валенсійці) також продемонстрували групові упередження, але в меншій мірі. Автори вводять поняття порівняльної ідентичності. По суті це лінгвокультурні відмінності між культурною ідентифікацією з регіональною групою та іспанської. Позитивна порівняльна ідентичність являє собою більш високу ідентифікацію з регіональною групою, ніж з іспанської. Негативна - навпаки. Було виявлено, що групи, що мають позитивну порівняльну ідентичність (каталонці і баски) вибирають як нетерпимою ту, яка представляє з лінгвістичної точки зору загрозу їх регіональну, в даному випадку - кастильцев, єдину монолінгвістіческую групу. Негативна порівняльна ідентичність означає ідентифікацію більшою мірою з категорією іспанців, ніж з вузькою (регіональної) категорією. Кастильська група - єдина, яка показала цю негативну порівняльну ідентичність, але так як у цієї групи національний і регіональні мови збігаються, мовних суперечностей між двома рівнями категоризації виявлено не було. Кастільци продемонстрували упередження по всіх інших регіональних груп частково через те, що їхні мови представляють загрозу статусу іспанської мови. Нейтральна порівняльна ідентичність означає рівну ідентифікацію з регіональною групою і з більш широкої соціальної категорією іспанців. У цьому випадку, коли виникають групові упередження, вони проявляються у групі, яка найбільшою мірою відрізняється з точки зору етнолінгвістичного життєздатності. Таким чином, лінгвістична життєздатність є більш важливим фактором групових упереджень, ніж порівняльна ідентичність. Однак, за результатами дослідження, позитивна порівняльна ідентичність в більшій мірі впливає на групову атрибуцію, ніж етнолінгвістичних життєздатність. При розгляді атрибуцій, що стосуються використання мов етнолінгвістичних груп Іспанії, слід зазначити, що пояснення були взяті з вільних відповідей респондентів, які не відповідають поділу атрибуцій на ситуаційні-діспозіціонних. Р. Ріс, С. Х'юса, І. Кан виділяють особистісні-групові атрибуції, дотримуючись точки зору деяких критиків теорій атрибуцій, які вказують, що використання загальних категорій робить неясними їх різновиди. До особистісним атрибуцій були віднесені індивідуальні переваги, недостатня компетентність в інших мовах; до групових - групова ідентифікація, етноцентризм, недостатня ідентичність.
2. Мова - як носій етнокультурних норм.
Особистісні-групові атрибуції можуть бути розглянуті як результат особистісної ідентичності, або ідентичності соціальной.Прі розробці даної проблеми необхідно виходити з того, що повсякденна свідомість і нормативні стереотипи будь-якої етнічної спільності багато в чому визначають лінгвокультурні стан останнього. Основним носієм етнокультурних норм служить мова, функціонуючи як внутрішньоетнічних комунікативного засоби передачі традицій, інформації про історію та культуру народу.
Етнічні групи знаходяться в безперервному контакті. У поліетнічному суспільстві функціонують різні мови, які впливають на зміст і формування етнокультурних норм. У свою чергу, формування останніх в значній мірі залежить від взаємної лінгвокультурной компетентності етноконтактних груп, від ступеня їх відповідності реальному та бажаному мовному поведінці. Термін "компетенція", незважаючи на широке поширення на сторінках наукових досліджень, все ще не отримав однозначного визначення. Так, для одних дослідників компетенція являє володіння мовними засобами: словником, правилами словотвору, синтаксисом, вимовою і т.д. Для інших вона пов'язана з умінням правильно побудувати свою промову, або з умінням планувати виробництво і сприйняття мовної поведінки. За традицією, що йде від генератівістов, найбільш відомим є протиставлення лінгвістичної та комунікативної компетенції. Очевидно, воно неправомірно: навпаки, обидва види компетенції є вузлами одного ланцюга, так як всі її інші види входять до поняття комунікативної компетенції в якості складових ланок.
При такому розумінні комунікативна компетенція передбачає володіння засобами мовної системи, наявність умінь співвідносити мовні засоби з завданнями та умовами спілкування, вміння його організувати з урахуванням етнокультурних норм поведінки. Відомо, що явище мовної варіативності, а отже, і адекватний умовам комунікації вибір словесних засобів спілкування залежить від цілого ряду етнокоммунікатівних факторів.
Для позначення даної сторони мовної здібності було введено поняття "етно-комунікативне знання", яке можна пов'язати зі здатністю правильно виробляти і розуміти висловлювання в різних комунікативних контекстах, які залежать від таких факторів, як статус комунікантів, сфера спілкування, канал і вид контакту, а також цілі та норми спілкування. Все-таки було б помилкою думати, що всі ці фактори в однаковій мірі універсальні для всіх випадків і контекстів комунікації. Кожен індивідуум з усіма властивими йому атрибутами є людиною, що належить не тільки до певного суспільства, класу, групи, але перш за все він є представник етнічного соціуму - народу зі своїми етнокультурними рисами й особливостями. Відомо, що мовна здатність - частина культурної здібності, а мовна самосвідомість - частина етнокультурного самосвідомості. Проте деякі дослідники вважають, що ніякий з компонентів етнічної психології (наприклад, національний характер, етнічне відчуття, самосвідомість і т.д.) не має якого-небудь самостійного значення в конкретній життя того чи іншого суспільства.
Всі компоненти етнокоммунікатівного знання відіграють істотну роль як у суспільному житті колективу, так і в діяльності окремої особистості. Тому, говорячи про чинники формування етнокоммунікатівних знань спілкуються осіб, не можна ігнорувати їхню етнічну приналежність, особливості їх етнічного характеру, мислення і, нарешті, етнічну специфіку самої системи зика. Іншими словами, поняття етнокоммунікатівного знання характеризується лінгвокультурологічного прихильністю певних її чинників, до яких належать, наприклад, знання відповідного національної мови, системи його лексико-граматичних норм, володіння способами вираження певної лінгвістичної семантики, наявність загальнонаціонального фонду знань, вміння організувати мовне спілкування з урахуванням етнокультурних норм поведінки, культивованих в рамках даного етносу а також наявність етнокультурних оціночних канонів.
Таким чином, одним з чинників здійснення мовної комунікації є етнокоммунікатівное знання особистості, що становить основу організації її мовленнєвої діяльності. При цьому етнокоммунікатівное знання особистості формується тоді, коли остання є відчуваюче етнічно ідентифіковане істоту, здатну до використання мови.
Етнічно ідентифікована особистість володіє сукупністю тих якостей, які визначають її культурне і лінгвістичне поведінку в різних ситуаціях комунікації. У мовної діяльності особистості етнокультурне переважає над біологічним. Це призводить до думки про те, що для опису особистісних аспектів комунікації більш доцільним є типологічне зіставлення мовної діяльності конкретних комунікантів. Маються на увазі не окремі індивіди, хоча не виключається і така можливість, а так звана "базова особистість, тобто не яка-небудь конкретна особистість, а навпаки, деяка узагальнена, типизированная особистість, що володіє сукупністю рис, які представляються типовими для даної лінгвокультурної спільності в даний період часу ". Для цієї мети описуються знання середньостатистичного носія мови, що забезпечують взаєморозуміння між членами лінгвокультурах. Цій же меті служить завдання виділення етнопсіхолінгвістіческого типу, репрезентованої як інтелектуально-емоційний тип особистості зі специфічною структурою мовного і немовного комунікативної поведінки, що визначається культурними особливостями того суспільства, до якого дана особистість належить. Виділення етнічних типів мовних особистостей представляє свого роду класифікацію етнокоммунікатівних знань.
Підтвердженням істинності типологізації етнокоммунікатівних знань служить застосування різних лінгвокультурологічною підходів, що грунтуються, по-перше, на ідеї про те, що немає особливого протиріччя між індивідуальною і соціальною психологією. По-друге, - на тому, що діяльність людей, що представляють одну і ту ж культуру, в основному, системна. Зрозуміло, будь-яка особа може мати неповторними, придбаними в процесі життя етнокультурними особливостями мовної поведінки. Однак вони по суті спеціалізовані і культурологічно охарактеризовані. Тому кожен член лінгвокультурного соціуму діє за загальноприйнятим для цього соціуму нормам і правилам. Етнокультурні норми мовної поведінки зберігаються навіть у випадку індивідуалізації мови окремої людини. Представники різних етнокультурних спільнот сприймають навколишню дійсність по-різному. Деякі факти та події реального світу в різних народів можуть мати велику варіативність, наявність якої пов'язано зі специфікою життєдіяльності даного етносу, з існуванням певних типів суто етнічних поглядів, що визначають процеси сприйняття та інтерпретації. Всі ці етнокультурні феномени займають певне місце у комунікативно-пізнавальної діяльності особистості і тим самим входить в систему регуляторів її мовної поведінки.
Можна сказати, що і в структурі мови проявляється етнічна своєрідність лінгвокультурних норм, що входять в систему опису будь-якої конкретної ЛКС. За свідченням дослідників культур Азії представникам останніх не завжди характерно дотримання моральних установок, що приводять до виникнення мовних мотивів подяки і вибачення.
Специфіка етнокоммунікатівних знань виявляється, головним чином, у способах їх реалізації. Ймовірно, принцип шанобливості має загальнолюдську цінність, але його реалізація в різних лінгвокультурах несе національну специфіку.
Одним з найбільш важливих умов здійснення лінгвокультурной діяльності та досягнення успіху у виконанні мовних дій є знання всіх особливостей, тонкощів моральних, правових, етнічних, естетичних та інших норм конкретного суспільства. Етнокультурні норми поведінки - це один із наріжних каменів етнічної самосвідомості. Але знання цих норм - необхідна можливість порівняння своєї приватної, одиничної життя з загальним необхідним законом життя свого етносу. Форми мовних дій, що виконуються в конкретній ситуації спілкування, можна описати етноспецифічний рисами мовної діяльності особистості. Всіляко підтримуючи важливість вивчення етнокультурних норм мовної діяльності, тим не менш не слід ігнорувати її мовну сутність, оскільки мовний матеріал бере активну участь в організації мови.
Формування структури мовної особистості передбачає включення до її складу словесно-семантичного рівня, спрямованого, в свою чергу, на забезпечення нормального володіння формальними засобами вираження певних значень. Будь-яке мовне дію є наслідок зробленого мовцем словесного відбору, який не може відбуватися без володіння мови як системи. Іншими словами, комунікативний акт є результат комплексного володіння мовою. Не знаючи набору мовних канонів, закономірностей сполучуваності мовних елементів і синтаксичних конструкцій, неможливо опанувати етнокоммунікатівнимі знаннями. Тому етнічний фактор пронизує всі рівні функціонування лінгвокультурной системи, всі аспекти організації мовленнєвої діяльності особистості. Етнічний фактор проявляється на будь-якому рівні комунікації.
Найбільш чітко національні особливості сприйняття відображаються в корпусі лексико-семантичних засобів, які складають основу лексики та граматики етнічно ідентифікованої особистості. Внаслідок цього, з метою зміни лінгвокультурного фактора конкретної ЛКС, не менш важливо виявлення типологічних характеристик мовних складових мовних дій. Оскільки основні види мовної діяльності єдині для всього людства, вони певною мірою задані спільністю людських потреб у здійсненні побутової, трудової та інших типів етнокоммунікатівной діяльності.
Відмінності в етнокоммунікатівних типологічних знаннях різних народів виявляються, в основному, у способах і засобах реалізації мовної діяльності. Вибір же того чи іншого способу й засобу визначається мовними установками особистості і метою комунікації. У плануванні та реалізації мовних установок зазвичай буває задіяна вся сукупність лінгвістичних знань особистості. Наявність етнічного та специфічного у володінні мовою пов'язане з характерними особливостями комплексу мовних установок.
Таким чином, в механізм мовленнєвої діяльності залучені всі три основні види установок: універсальна, етнокультурна та індивідуальна. Якщо суть універсальних установок укладена у загальних закономірностях побудови мови, то останні два види характеризуються етнічної, лінгвокультурологічного приналежністю суб'єкта мовлення, його індивідуально-психологічними та іншими особистісними якостями.