Поняття і природа влади

Міністерство освіти російської федерації
Саратовський державний технічний університет
Інститут бізнесу та ділового адміністрування
Кафедра ММЛ
Контрольна робота
з дисципліни
Політологія
на тему:
«Поняття і природа влади»
Виконав: студент 5 курсу
З / Про 59 А групи
Кулахметов Д.А.
Перевірила:
Волгіна Наталія Дмитрівна
Саратов 2005

Зміст
Введення
1. Влада: поняття, джерела, види
1.1 Поняття «влада»
1.2 Джерело влади
1.3 Види влади
2. Простір політичної влади
3. Теорія влади
Висновок
Список використаної літератури

Введення
На сучасному етапі розвитку країни, у світ нерозуміння, ми зобов'язані приділяти величезні часові ресурси на вивчення, а також розуміння, такої науки як Політологія. Це найбільш важливий предмет вивчення в Вузах. Я вважаю, що ази повинні знати всі інженери, менеджери, керівники і т.д. Функція влади і політики відбивається головним чином на світогляді та менталітеті осередку суспільства. Адже розуміння цього питання відбивається на відносинах підлеглих і керівників. Якщо цей нюанс постараються зрозуміти більшість учасників товариства, можна з упевненістю сказати, що ми досягли найбільших результатів. І наше суспільство можна назвати сучасно-розвиненим. Рівень життя буде підвищуватися навіть за рахунок розуміння один одного.
Поняття влади є одним з центральних у політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Визначення влади, поняття, її сутність і характеру має найважливіше значення для розуміння природи політики і держави, дозволяє виділити політику і політичні відносини з усієї суми суспільних відносин.
Розгадка феномена влади, збільшення всякого нового знання про природу і механізми володарювання є навряд - чи не найголовнішим завданням політології. Перші спроби розібратися в парадоксах і механізмах політичної влади були початі ще в ранній період політичної Індії, Китаю та Греції.
Парадокс політичної влади, здатної обертатися для людини одночасно і доцільною силою, і злою волею, за всіх временя займав розуми філософів і письменників.

1. Влада: поняття, джерела, види
1.1 Поняття «влада»
Поняття «влада» належить до числа основоположних категорій політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, самої політики і держави. Неподільність влади і політики визнається як само собою зрозуміле в усіх політичних теоріях минулого і сьогодення. Політика як явище характеризується прямою або непрямою зв'язком із владою і діяльністю по здійсненню влади. Соціальні спільності і індивіди вступають у різні відносини: економічні, соціальні, духовні, політичні. Політика ж являє собою таку сферу взаємовідносин між соціальними групами, верствами, особистостями, яка стосується головним чином проблем влади та управління.
Феномену влади приділяли пильну увагу всі видатні представники політичної науки. Кожен з них зробив свій внесок у розробку теорії влади.
Сучасні концепції влади дуже різноманітні. У рамках навчальної лекції доцільно сформулювати узагальнюючі положення.
У самому широкому сенсі слова влада - це здатність і можливість здійснювати свою волю, робити визначальний вплив на діяльність, поведінка людей за допомогою якого-небудь засобу - авторитету, права, насильства. У такому аспекті влада буває економічна, політична, державна, сімейна і інша. Такий підхід також вимагає розмежування класової, групової та особистої влади, які переплітаються між собою, але не зводяться один до одного.
Найбільш важливим видом влади є політична влада. Політична влада - це реальна здатність даного класу, групи, індивіда проводити свою волю в політиці й правових нормах. Політична влада характеризується або соціальним пануванням, чи провідною роллю, або керівництвом тих чи інших груп, а найчастіше різними поєднаннями цих якостей.
Треба ще зауважити, що поняття політична влада ширше поняття державна влада. Політична влада реалізується не тільки органами держави, але і через діяльність партій, громадських організацій різного типу. Державна влада - своєрідне ядро ​​політичної влади. Вона спирається на спеціальний апарат примусу і поширюється на все населення тієї чи іншої країни. Держава має в своєму розпорядженні монопольне право розробляти закони та інші розпорядження, обов'язкові для всіх громадян. Державна влада означає певну організацію та діяльність у здійсненні цілей і завдань цієї організації.
1.2 Джерело влади
Джерела, або підстави, влада різноманітні, оскільки різноманітна структура суспільних відносин. Під підставами (джерелами) влади розуміються кошти, які використовуються для впливу на об'єкти влади з метою досягнення поставлених завдань. Ресурси влади - це потенційні підстави влади, тобто кошти, які можуть бути використані, але ще не використовуються або використовуються недостатньо. Вся сукупність використовуваних і можливих підстав влади складає її потенціал.
Загальновизнаним джерелом влади є сила. Проте сама сила також має певні джерела. Джерелами сили можуть бути багатство, займане становище, володіння інформацією, знання, досвід, особливі навички, організація. Тому узагальнено можна сказати, що джерело влади - це сукупність соціальних чинників, що створюють переважну, домінуючу, пануючу волю. Іншими словами, це економічні, соціальні, психологічні основи політичної влади.
Державна влада може домагатися своїх цілей різними засобами, в тому числі ідеологічним впливом, переконанням, економічним стимулюванням та іншими непрямими способами. Але тільки вона володіє монополією на примус за допомогою спеціального апарату по відношенню до всіх членів суспільства.
Виділяють наступні джерела і підстави влади:
- Влада винагороди чи примусу з боку суб'єкта влади;
- Визнання об'єктом влади законного права суб'єкта наказувати йому певну соціальну поведінку;
- Ідентифікація об'єкта влади з її суб'єктом;
- Підставою влади є знання, яким володіє суб'єкт.
В даний час існує найбільш повна класифікація джерел влади, запропонована Х. Хекхаузеном, і прийнята у вітчизняній політичній психології (Хекхаузен Х., Т 1, с. 309, 1986). Виділяються шість джерел влади і даються їх характеристики.
1. Влада винагороди. Її сила визначається очікуванням об'єкта влади того, якою мірою суб'єкт в змозі задовольнити один з його (об'єкта) мотивів, і наскільки суб'єкт поставить це задоволення залежить від бажаного для нього поведінки об'єкта влади. Влада винагороди в політиці практично не застосовується, хоча використання цього джерела влади є одним з найефективніших в управлінні поведінкою людини.
2. Влада примусу. Визначається очікуванням з боку об'єкта тої міри, в якій суб'єкт здатний покарати його за небажані для нього дії, фрустрацією того чи іншого мотиву і того, наскільки суб'єкт зробить незадоволення мотиву залежать від небажаної поведінки об'єкта влади. Примус полягає в тому, що простір можливих дій об'єкта влади в результаті загрози покарання звужується. Це самий часто вживаний і в політиці, і в повсякденному житті джерело влади. Традиційне вираз «Чи не час владу застосувати?» Має на увазі, в першу чергу, застосування сили по відношенню до опонентів.
3. Нормативна владу. Суб'єкт влади має право контролювати дотримання певних правил поведінки й у разі необхідності наполягати на них. Знаходження в ієрархії владних відносин мається на увазі посадовим становищем самого носія влади і обов'язковому підпорядкуванні встановленим правилам і нормам об'єкта влади.
4. Влада еталона. Заснована вона на ідентифікації об'єкта з суб'єктом і бажанням об'єкта бути схожим на суб'єкт влади за різними параметрами та характеристиками (підстави можуть бути різними - особистісними та психологічними, професійними і моральними і т.д.).
5. Влада знавця. Її сила залежить від величини приписуваних суб'єкту влади з боку об'єкта особливих знань, умінь, навичок, що відносяться до сфери тієї поведінки, про який йде мова.
6. Інформаційна влада. Про її наявність можна говорити в тому випадку, коли суб'єкт володіє інформацією, здатною змусити об'єкт влади побачити наслідки своєї поведінки в новому світлі.
Для розуміння і аналізу психологічних механізмів використання джерел влади в політичній діяльності необхідно провести розгляд та класифікацію джерел влади за двома підставами: формам - психологічні та соціальні; механізмам - безпосередні та опосередковані (табл. 1).

Таблиця 1.
Системне опис соціально-психологічних джерел влади
Видається, що найбільш ефективне визначення джерел влади (у тому числі їх повноти) може бути отримано за допомогою методології системних описів. Зробимо співвіднесення джерел влади з елементами загальнонаукового пентабазіса.
Влада як ідентифікація (влада еталона, за Х. Хекхаузеном) у першу чергу заснована на емоційній оцінці і часто на вроджених, природних характеристиках суб'єкта влади.
Експертна влада (влада знавця, за Х. Хекхаузеном) відповідає інформації, так як вона проявляється у тих випадках, коли об'єкт влади свідомо припускає той факт, що суб'єкт влади має в якійсь області великими знаннями.
Влада винагороди чи примусу заснована в першу чергу на тому потенціалі, що суб'єкт влади має в своєму розпорядженні, на його енергетичні характеристики, заряді, направленому на досягнення мети, тією ціною або силах, які він може вкласти в досягнення поставленої мети. Влада базується на понятті енергії, активності, потенціал (на відміну від поняття «потенціал як ресурс», що є статистичною величиною).
Законний або легімітізірованний тип влади (нормативна влада, за Хекхаузеном) заснований на традиціях, культурних цінностях, формується в основному за рахунок виховання, навчання (у тому числі в колективах), складається відповідно до норм поведінки, прийнятими в соціумі, і ми можемо співвіднести це джерело влади з поняттям простору в пентабазісе.
Рис. 1. Системне опис джерел влади.
1.3 Види влади
Особливості різних елементів влади - суб'єкта, об'єкта, ресурсів - можуть використовуватися в якості підстав її типологій. Однією з найбільш змістовних класифікацій влади є її поділ відповідно до ресурсами, на яких вона грунтується, на економічну, соціальну, духовно-інформаційну, примусову (яку часто називають політичною у вузькому значенні цього слова, хоча це не зовсім точно) і політичну в широкому , власному значенні цього слова.
Залежно від суб'єктів влада ділиться на державну, партійну, профспілкову, армійську, сімейну та т.п. За широтою поширення виділяються мегауровень - міжнародні організації: ООН, НАТО і т.п.; макрорівень - центральні органи держави; мезорівень - підлеглі центру організації (обласні, районні тощо) і мікрорівень - влада в первинних організаціях і малих групах. Можлива класифікація влади з функцій її органів: наприклад, законодавча, виконавча і судова влади держави; за способами взаємодії суб'єкта та об'єкта влади - демократична, авторитарна і т.п. влади.

2. Простір політичної влади
Проблема сутнісного визначення влади та основних аспектів самого поняття «влада» в даний час є однією з найбільш дискусійних у суспільствознавстві. Незважаючи на те, що спроби змістовного визначення феномена влади робилися протягом всієї історії соціальної думки, проблема не тільки не стає менш спірною, але, навпаки, знаходить все нові й нові сторони.
Тема влади та пов'язаних з нею питань починає звучати лейтмотивом у ситуаціях соціально-політичних, культурних «зламів», коли суспільство виявляє нагальну потребу переосмислення уявлень, раніше здавалися очевидними.
На початку ХХI століття в ситуації, коли історично сформовані політичні форми західної демократії, так само як і вся західна цивілізація, проходять серйозне випробування на міцність в зіткненні з глобальними проблемами сучасності, коли криза цивілізації і культури збігся з методологічним кризою в суспільствознавство, стає очевидним те глибоке вплив, який справили на сучасний філософський дискурс про владу підходи М. Вебера та Ф. Ніцше. Пошуки нової раціональності в сфері владних відносин і разом з тим усвідомлення меж раціональності, всеосяжність, неусувне влади і напружену увагу до людини як до суб'єкта і об'єкту підпорядкування стали сьогодні однією з підстав значного числа концепцій, умовно об'єднуються сьогодні приставкою «пост».
Розгляд концепцій влади в історико-філософській ретроспективі дозволяє виявити ряд істотних моментів інтерпретації цього соціального феномена, які, як правило, залишаються в тіні при спробі аналогічного огляду сучасних політологічних або соціологічних теорій. По-перше, поряд з політичною владою, яка зі зрозумілих причин була в фокусі філософського аналізу, виділялися і інші, неполітичні (принаймні, формально) види влади: влада в родині, клані, корпорації; влада релігії і церкви; економічна влада. Тим самим ставилося питання про розмежування політичної та неполітичної влади, що охоплює різні види суспільних відносин.
По-друге, в класичній і частково в некласичної філософії влада політика-правителя виявлялася нерозривно пов'язана з соціальними нормами. Вона могла бути нижчою закону і втілених у ньому велінь природи, долі або Бога, як, наприклад, у давнину або Середньовіччя, або могла тяжіти над ним (у теоріях суспільного договору), залишаючись в той же самий час у підпорядкуванні природного права, аксіоми якого фіксували непорушні моральні імперативи. Такий зв'язок найменше втілювала потреба в політичному повчанні, вихованні, моралізаторства. Вона не дозволяла мислячій розуму піти від оцінки діянь суб'єктів влади, розглядати їх безвідносно до світу людських цінностей навіть тоді, коли політичний реалізм проголошувався єдино можливим і найкращим способом політичного мислення (Макіавеллі). Неусувне людини і загальнолюдських цінностей з політичного аналізу - найважливіша особливість філософсько-політичного дискурсу, найбільш рельєфно що виявляється при дослідженні проблеми влади. Визнання нерозривному зв'язку політичної влади і соціальних норм впритул підводило і до питання про межі політичної влади, про наявність таких соціальних сфер і суспільних відносин, де діють владні механізми іншої природи та інших можливостей.
Нарешті, по-третє, і субстанціальна, і реляційна трактування влади уникали онтологізації влади, а тим більше її абсолютизації. Апологія можливостей влади в соціальних перетвореннях не перетворювалася в апологію тотального і довільного конструювання реальності і в редукцію політики до гри словами і смислами, так само як і в апологію соціальної безвідповідальності грає політика. Питання про розмежування цілком правомірного онтологічного підходу до розгляду влади і онтологізації феномена влади означає, по суті справи, питання про пошуки оптимальної методології політичного дослідження взагалі і аналізу відносин влади зокрема.
Пошуки специфіки політичної та неполітичної влади припускають, як видається, ясне усвідомлення тієї обставини, що будь-яка влада - явище виключно соціальне. У живій природі, і зокрема серед вищих тварин, ми можемо спостерігати безліч проявів організації, заснованих на інстинктивних механізмах, в тому числі на інстинктивному домінуванні одних видів і особин над іншими. Влада в суспільстві є домінування одних соціальних суб'єктів над іншими, засноване на усвідомленні ними своїх потреб, інтересів, соціальних статусів і ролей. Ієрархічний характер організації, який ми можемо спостерігати вже в живій природі, усвідомлюється, хоча в різних формах і на різних рівнях, усіма соціальними суб'єктами. Осознание целей собственной деятельности, возможностей выбора, своего положения относительно других социальных субъектов придает властным коллизиям в социальных организациях динамизм, многовариантность, а иногда остроту и напряженность.

Политическая власть представляет лишь частный, хотя и гораздо более изученный, случай властных отношений, существующих в обществе. Собственно, на основании хрестоматийной изученности темы политической власти общесоциологические или социально-психологические концепции власти часто автоматически, без достаточных корректировок и конкретизации, переносились на анализ политических реальностей. Неудивительно, что авторы, рассматривающие проблему политической власти, часто ограничиваются реферативным изложением всего многообразия философских, политологических, социологических или социально-психологических концепций, сетуя на отсутствие окончательной теоретической проясненности в данном вопросе[1].
Представляя, таким образом, своеобразное соглашение, политическая власть опирается на способность людей договариваться о совместных действиях. Эта способность базируется не столько на интересах и целях индивидов, сколько на их свойстве влиять на окружающих посредством речи и действия. Власть понимается как непрерывный процесс человеческого самоутверждения в социальной среде и активного воздействия на нее: там, где власть не реализована, а рассматривается как нечто, к чему можно прибегать в экстренных случаях, она гибнет. Политическая общественность представляет то макросоциальное пространство, в котором существует власть, причем пространство публичное. Публичность политики означает здесь не отделенность ее от общества и связанный с этим внешний, принудительный характер политических решений. Публичность политики в коммуникативном подходе – синоним открытости, гласности принятия и реализации подавляющего большинства политических решений. Политика, таким образом, предстает как коммуникация, в ходе которой осуществляется открытое и гласное согласование интересов, охватывающих все общество, затрагивающих самые основы человеческого общежития.
Пределы политической власти особенно явно обнаруживаются при ее столкновении с властью традиции и массовидной привычки. Имея в своей основе бессознательные действия, они во многом определяют среду культуры, ее инерцию и устойчивость. Планы революционеров и реформаторов не раз серьезно корректировались, а то и разрушались именно властью этих социальных норм. Европейское рационализированное мышление и политическое действие многократно наталкивалось – например, в вопросах прав человека и демократии – на равнодушие и полное неприятие со стороны традиционалистских обществ и культур Востока. Опыт недавней советской истории показывает, в каком двусмысленном положении оказывалась политическая власть в относительно европеизированном обществе, когда пыталась запретительными мерами бороться со стандартами моды и музыкальных вкусов, привычками употребления иностранных слов и крепких напитков, ставшими массовидными и приобретшими нормативный характер.
Но в обществе, в котором сосуществуют и взаимодействуют разные сегменты социального и политического пространства, обладающие к тому же специфическими механизмами регуляции, проблема поддержания социального порядка, сохранения целостности становится наиболее острой и трудноразрешимой. Коммуникативное понимание политики и власти усматривает решение этой проблемы не на пути модификации власти, не за счет поиска чудодейственной стратегии спасения, а на основе определенной организации всего пространства социально-политической коммуникации. Такая организация должна и обеспечивать единство коммуникации, и создавать значительный простор, который позволял бы субъектам самим избирать формы и уровни взаимной коммуникации, делая ей политической лишь в случае исчерпания возможностей саморегулирования. В первом приближении можно выделить несколько элементов этой организации: единое (по вертикали и по горизонтали) правовое поле; единое информационное поле; единое поле языка коммуникации. В сегодняшней России, как в федеративном, полиэтничном, мультикультурном обществе, обретение устойчивости и сохранение динамизма часто связывается с созданием жесткой вертикали институтов власти (то законодательной, то исполнительной). Между тем гораздо важнее создание вертикального единства и взаимного соответствия Конституции РФ, законов и подзаконных актов, которое в последовательной конкретизации конституционных норм и процедур превращало бы декларации основного закона в нормы прямого действия, стимулирующие самоорганизацию общества и разрешение конфликтов между индивидуальными и коллективными субъектами в режиме диалога. То же можно сказать и о горизонтальном единстве правового поля, которое необходимо для налаживания диалога представителей различных административных, этнических, территориальных, культурных общностей. Аналогичным образом организация информационного поля и поля официальной языковой коммуникации в сфере политической власти должна императивностью запретов и диспозитивностью дозволений создавать наилучшие условия для социально-политического взаимодействия и взаимопонимания сторон.
Власть не единична. Она по природе своей двойственна.
Существуют два вида власти – первичная и вторичная.
Политическая власть, являясь первичной властью, определяет границы взаимоотношений в обществе. Государственная власть, являясь вторичной властью, различными проявлениями стремится удержать общественную жизнь в установленных границах. Когда в Германии к государственной власти пришла фашистская партия, то государственный аппарат стал придерживаться границ взаимоотношений, определенных фашисткой политической властью. Когда в России к государственной власти пришла коммунистическая партия, то государственный аппарат стал придерживаться границ взаимоотношений, определенных коммунистической политической властью. Государственная власть, в виду наличия возможности воздействия на практический результат, может обеспечить полное осуществление планов политической власти, если будет соблюдать определенные уже границы взаимоотношений. А может эти планы и провалить, если не будет соблюдать этих границ.
Обращает на себя внимание расхождение между первичной и вторичной властью. Это расхождение выражает легитимность этих властей, и на нее влияют два фактора – невозможность соблюдения границ, и различная несогласованность в процессе соблюдения. Чем расхождение меньше, тем легитимность выше. Кроме этого, это расхождение указывает на еще одно отличие первичной власти от вторичной. Оно заключается в степени свободы при определении границ движений. Первичная власть обладает безграничными возможностями. Вторичная власть может осуществляться только в рамках субъективной власти, как только проявляется зона объективной власти, функционирование вторичной власти прекращается.
Все пізнається в порівнянні. Все имеет свои границы. Нельзя из ничего создать что-то, всегда что-то является чем-либо с измененными границами. Любые изменения в пространстве и/или во времени являются движением.
Конечный результат политического властвования, это произвести изменение каких-либо границ бытия. Точнее сказать, конечный результат политического властвования, это осуществить движение границ чего-либо из одного положения (состояния) в другое. И в принципе не имеет значение, какие границы, кто и каким образом их будут изменять. Они могут изменяться как у окружающих индивидов, так и у самого власть имущего, и/или окружающего бытия. Они могут изменяться как окружающими индивидами, так и самим власть имущим и/или окружающим бытием.
Метр является сравнительной моделью пространства, секунда – сравнительной моделью времени, килограмм – сравнительной моделью массы, деньги – сравнительной моделью богатства. Власть является сравнительной моделью деятельности индивида.
Зона охвата уже известных определений понятия «власть» (первичной – политической, вторичной – государственной), крайне узка и одностороння. Она не охватывает всей возможной деятельности индивида. Причина – в определении модели-понятия «Власть – есть определение границ движения, расширяет зону понимания деятельности индивида». Такое определение указывает на многоуровневость понятия власти (рис. 2). Которая включает в себя первичную и вторичную власть. Они, в свою очередь, являются составными элементами субъективной власти. На конечный результат деятельности индивида, кроме субъективной власти, оказывает большое влияние объективная власть. Для полноты понимания понятия власть, важно учитывать направленность ее проявления, которая выражается во внешней и внутренней власти.

От субъективной и объективной властей, зависит такое понятие как легитимность власти, которая выражается в расхождении в определении границ между первичной и вторичной властью. На это расхождение влияют два фактора – невозможность соблюдения границ (проявление объективной власти), и различная несогласованность в процессе их соблюдения (проявление субъективной власти).
Расширение зоны охвата такого понятия как «власть», позволяет по новому рассмотреть уже другие понятия, такие как: «труд», «богатство», «собственность» и т.д. Что в целом дает возможность построить модель «властного общества», в которой ставится целью решение проблемы оптимизации использования людских ресурсов. Более наглядно это можно изобразить в виде формулы:

3. Теория власти
«Теория власти» – система научных принципов (учение), обосновывающая необходимость многоуровневой организации системы власти в обществе. Макроуровень – высшие центральные политические институты, высшие гос. учреждения и организации; средний уровень – аппараты и организации промежуточного звена; микроуровень – отношения между людьми, малыми группами и внутри их, которые образуют сферу политического и общественного самоуправления в обществе. Средний уровень связывает макроуровень с микроуровнем системой органов управления (через него проходят решения высших инстанций власти и ответные реакции общества на них) и концентрирует основную часть и основные кадры политического управления.
Как ни обычны и как ни общераспространенны эти властные отношения между людьми, однако в науке о государстве до сей поры недостает еще сколько-нибудь разработанной теории власти. Воззрения на власть создавались, под неопознанным влиянием тех взглядов, которых государствоведы и политики придерживались по вопросу о реальности государства, как общественного союза. Таким образом, теория власти являлась невольным рефлексом теории общения. И потому те многочисленные политики, которые смотрели на государство, как на порядок взаимоотношения личностей, тем самым и в власти государственной усматривали некоторое «отношение взаимной зависимости множества свободных личностей»[2], – «отношение между властвующими и подчиненными, в котором властвуют лишь одни лица над другими»[3]. Таких взглядов придерживалась не только античная политика, но и все старые христианские политические мыслители, у которых, несмотря на их склонность к органическим сравнениям, совершенно не выработался взгляд на государственную власть, как на проявление какой-то особой, имманентной государству воли.
Правовое выражение государственной власти есть господство. Оно сводится к выявлению волевой мощи, направленной к выполнению задач государственного союза и подчиняющей себе весь народ во всех его отдельных элементах». Эти наилучшим образом выражают основные черты той волевой теории государства, которая в XIX в. сменила старые воззрения на государственную власть и ее природу.
Но существующая теория государственной власти создалась не только под влиянием различных воззрений на реальность государства; на нее влияли также различные политические условия жизни современных государств. Теория государственной власти не была плодом кабинетной научной работы и беспристрастного философского размышления, но результатом суровой борьбы государств европейской культуры за свое самосохранение и самоутверждение. Государственная власть принуждена была выявлять свою природу чисто эмпирически, – в процессе исторического делания государств, в процессе борьбы с природным анархизмом человеческих обществ. Таким образом, теория государственной власти связала свою историю с идеей суверенитета, которая, по общепризнанному в науки взгляду, прежде всего, была идеей политической.
Теория государственной власти является, таким образом, одной из самых темных и запутанных теорий общего учения о государстве. Вплетенные в нее политические элементы, перепутанные с недостаточно осознанными теоретическими предпосылками, совершенно затемняют необходимые родовые особенности, составляющие внутреннее существо властных отношений. Проблема государственной власти кажется безнадежно темной, и нужно сделать какое-то геройское усилие, чтобы распутать туго завязанный узел содержащихся в ней контроверз.

Висновок
Изучение политики уже само по себе представляет собой политический акт, и человек, занимающийся им, должен способствовать исправлению всех форм несправедливости. Политология должна в одинаковой степени охватывать как существующий аполитический порядок, где доминируют постоянные, неизменные величины, так и политический процесс, где доминируют переменные величины.
Политический порядок включает структурные и системные элементы. Здесь важно исследовать проблемы политического господства и правления, господства и сотрудничества, формирования власти и политического неравенства; механизмы правления в рамках различных государств.
Власть и есть та снова, которая определяет политику. Власть существует везде, где есть совместная деятельность; это необходимый атрибут общественных отношений, суть которого заключается в переводе материальных и духовных интересов и сил в совместное действие. Для того чтобы обеспечить совместность в любом деле, кто-то должен взять на себя инициативу распоряжения. Эта инициатива либо принимается, либо оспаривается. Такова абстрактная модель функционирования власти: господства, доминирования и согласия и подчинения. В реализации же действительного властного акта дело обстоит гораздо сложнее. Подчинение и сопротивление оказываются переплетенными между собою весьма сложным и для каждого отдельного случая специфическим образом.
Классическая постановка вопроса о власти исходит из того, что она представляет собою совокупность политических институтов, посредством функционирования которых одни социальные группы получают возможность навязывать свою волю другим и действовать в соответствии с так называемыми общими (общенародными общегосударственными) интересами. Центральною место среди этих институтов занимает государство, которое имеет право и обязанность говорить от имени народа или всего организуемого им сообщества. Государство – необходимый общественный институт. Специфика государства в том, что оно претендует на монополию легитимного политического насилия в пределах своей юрисдикции. Более того, сущностное определение государства состоит в том, что это единственная инстанция, которая имеет право на применение насилия по отношению к своим гражданам и в пределах своей территории.
Различные виды власти, существующие в обществе – государственная политическая, негосударственная политическая, неполитическая – при всей взаимообусловленности и сходстве все же сохраняют свою специфику. Связано это, в первую очередь, с сохранением государства, права, политики, гражданского общества как относительно самостоятельных и устойчивых сфер общественной жизни и социальных институтов. Отсюда следует сохранение насилия, принуждения, авторитета и подчинения в формах, соответствующих сложности современного общества, неоднозначной и неисчерпаемой природе человека, живущего в нем. Представляется, что современная социология может многое прояснить социально-философскому и философско-политическому знанию, показав, с одной стороны, насколько сложной и многомерной стала социальная структура общества. С другой стороны, именно на социологическом материале можно наиболее точно продемонстрировать, насколько далеко зашли процессы модернизации и трансформации социальных институтов, слоев и групп, изменение их места и роли в современном обществе.
Политическая власть, охватывая все сферы жизни и моделируя человеческие отношения, предает им статус политических является источником и основой этой политики, т.е. власть – первооснова политики.

Список літератури
1. Бєлов Г.А. Політологія. Навчальний посібник. - М.: ЧеРо, 1999. - 304 с.
2. Болл Т. Власть. – М.: Полис, 1993.
3. Бобков В.А., Браин И.Н. и др. Политология: Курс лекций. - М., 1996. -192 с.
4. Вятр Ежи Социология политических отношений - М.: Прогресс, 1979. – 462 с.
5. Ільїн М.В. Мельвіль А.Ю. Влада. - М.: Полис,1997.
6. Ільїн В.В. Философия власти. - М., 2003.
7. Каверін С.Б. Потребности власти. М., 2001.
8. Кайтуков В.М. Эволюция диктата. М., 1995.
9. Камю А. Бунтующий человек. М., 1990.
10. Канетти Э. Масса и власть. М., 1997.
11. Коваль Б.И., Ильин М.В. Власть versus политика. – М.: Полис, 2001.
12. Мельник В.А. Політологія: Учеб. - Мн. Обчислюємо. шк. 1996.- 479 с.
13. Райгородський Д.Я. Психологія і психоаналіз влади. т.1. Хрестоматія. - Самара: Дом Бахрах, 1999. - 608 с.
14. Теплов Э.П. Политическая власть. СПб., 1993.
15. липов В.Ф. Введение в науку о власти. М., 1996.