Новели Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь.
Законом Республіки Білорусь від 08.07.2008 № 395-З * (далі - Закон № 395-З) у чинний Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь (далі - ГПК) з метою вдосконалення господарського судочинства при забезпеченні судового захисту прав і охоронюваних законом інтересів організацій і громадян у сфері підприємницької та іншої господарської (економічної) діяльності внесено суттєві доповнення та зміни. Зазначені поправки з'явилися результатом узагальнення і аналізу практики застосування ГПК, що склалася з моменту вступу чинності 7 березня 2005 р . його нової редакції, і носять комплексний характер.
Зупинимося на найбільш важливих новації, передбачені Законом № 395-З, які безпосередньо вплинуть на правозастосовчу практику.
"Рівняння" на звичаї, що використовуються в міжнародній торгівлі
Почнемо з поправок, внесених до розділу I "Загальні положення" ГПК.
Ряд змін стосується розгляду спорів за участю іноземних осіб. Перш за все, у ст. 1 включено для цілей застосування норм ГПК визначення поняття "іноземна особа" - це іноземні організації, міжнародні організації, іноземні громадяни, особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку та іншу господарську (економічну) діяльність.
Важливим нововведенням є те, що після доповнення ст. 26 ГПК господарські суди наділені правомочністю застосовувати при розгляді спорів не тільки норми іноземного права, а й звичаї, що використовуються в міжнародній торгівлі. Раніше судова практика виходила з тієї точки зору, що суд має право застосовувати міжнародні звичаї (наприклад, які у Міжнародних правилах тлумачення торговельних термінів Інкотермс або Принципах міжнародних комерційних договорів, інакше Принципах УНІДРУА) тільки у разі, коли учасники угоди прямо домовилися про їх застосуванні. У той же час використання звичайних норм як джерела правового регулювання договору міжнародної купівлі-продажу прямо передбачено Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р . (Далі - Віденська конвенція). Оновлена редакція ст. 26 ГПК повністю відповідає ст. 9 Віденської конвенції, згідно з якою сторони пов'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, яку вони встановили у своїх взаємних відносинах, а при відсутності домовленості про інше вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали або повинні були знати і який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно дотримується сторонами в договорах такого роду й відповідній галузі торгівлі.
Таким чином, сторонам у господарському процесі слід мати на увазі, що для застосування судом торгового звичаю тепер не обов'язково наявність посилання на нього в контракті. Зміна ст. 26 ГПК - яскравий приклад імплементації норм міжнародного права в законодавство Республіки Білорусь, яка може позитивно вплинути на поліпшення інвестиційного клімату в нашій державі.
З набранням чинності змін, внесених до ГПК Законом № 395-З, знято обмеження щодо застосування інституту "договірної підсудності". Воно було введено в господарське процесуальне законодавство у 2005 році, коли сторони могли вибрати господарський суд в Республіці Білорусь, якому буде підсудна розгляд майбутніх суперечок, тільки з числа судів за місцем знаходження сторін. Після виключення даної норми з ст. 52 ГПК в пророгаційної угоді знову можна вказувати один з семи господарських судів першої ланки незалежно від того, чи відносяться боку за принципом місця свого знаходження до юрисдикції даного суду.
Значні зміни торкнулися процедури правонаступництва в господарському процесі. Раніше ст. 62 ГПК передбачала, що господарський суд має право провести заміну сторони її правонаступником тільки за заявою самого правонаступника і за згодою іншої сторони. У результаті навіть за наявності підстави для правонаступництва, наприклад при реорганізації боржника у виконавчому провадженні, суд був пов'язаний імперативними вимогами названої статті про обов'язкову наявність заяви з боку правонаступника. Природно, в такій ситуації правонаступник не поспішав замінити собою боржника і не направляв до суду відповідну заяву, що істотно порушувало права стягувача.
У новій редакції ст. 62 ГПК коло осіб, які можуть заявити про заміну сторони у справі її правонаступником, розширений: господарський суд допускає заміну вибулої сторони її правонаступником за письмовою заявою як правонаступника, так і однією із сторін.
Виробництво в господарському суді першої інстанції
Невеликі зміни торкнулися норми, що регулюють посередництво, хоча в цілому глава 17 "Врегулювання спору в порядку посередництва" залишилася в колишньому вигляді. Так, після доповнення ст. 79, 145, 149 і 161 ГПК повноваження представника на укладення угоди про врегулювання спору в порядку посередництва має бути спеціально передбачено дорученням. Початок процедури посередництва буде означати припинення позовного провадження, а безпосередньо укладення угоди про врегулювання спору буде підставою для припинення провадження у справі.
Внесені поправки, безсумнівно, повинні сприяти розвитку інституту посередництва, запуск механізму якого вже ініційований у всіх господарських судах республіки: сьогодні на підставі листа Вищого Господарського Суду від 29.04.2008 у судах призначені посередники, і є вже кілька позитивних прикладів врегулювання спору з поверненням з бюджету позивачам половини сплаченої ними суми держмита.
У ст. 112, 174, 189, 201, 223, 284, 285 ГПК внесені зміни в частині встановлених названими статтями процесуальних строків: замість 3 днів зазначені у відповідних нормах терміни, відведені на здійснення тих чи інших процесуальних дій, тепер становлять 5 днів. Практика показала, що при надходженні документів до суду (або винесення ухвали) у п'ятницю у судді (або інших учасників процесу) фактично залишається тільки 1 день для вирішення виниклого питання. Крім того, введення 5дневного терміну сприяє дотриманню одноманітності в побудові норм ГПК, оскільки більшість статей, що регулюють процесуальні строки, встановлює саме 5-денний термін для виконання процесуальних дій.
Поправки, внесені до ст. 161 і 173 ГПК у частині регулювання ними проведення підготовчого судового засідання, також обумовлені досвідом їх застосування.
У господарських судах значну кількість становлять позови про стягнення заборгованості. Подібні справи не потребують багато часу для підготовки до розгляду, що в більшості випадків дозволяє судді провести підготовче судове засідання і судове засідання, на якому позов буде розглядатися по суті, в один і той же день. Колишня редакція ст. 173 ГПК для продовження розгляду справи вимагала отримати згоду і позивача, і відповідача. Проте сторони (або одна з сторін) на практиці часто не є у підготовче судове засідання (в тому числі з метою затягнути процес), що до цих пір перешкоджало переходу до розгляду справи по суті. Змінена редакція названої статті розширила повноваження суду при вирішенні питання про можливість розгляду справи безпосередньо після підготовчого судового засідання. У зв'язку з цим та ст. 161 ГПК доповнено вимогою про обов'язкове роз'ясненні правил ст. 173 в ухвалі про порушення провадження у справі.
Коригуванню піддалася і ч. 6 ст. 161 ГПК. Як показала практика, встановлений 6месячний термін для підготовки до судового розгляду справи, одна зі сторін якого знаходиться за межами Республіки Білорусь, невиправдано великий, коли мова йде про суб'єктів господарювання країн СНД, тому що по таких справах не потрібно здійснювати переклад документів. Нова редакція зазначеної статті дозволяє судді скоротити термін підготовки таких справ до 1 місяця.
Розширено міститься в ст. 205 ГПК перелік судових постанов, які підлягають негайному виконанню за рахунок наданого стягувачем на випадок скасування рішення господарського суду забезпечення повороту виконання (зустрічного забезпечення). У перелік додатково включені: визначення господарського суду про забезпечення позову; ухвалу про стягнення (утримання) витрат по виконанню виконавчого документа; ухвалу про стягнення (утримання) 5% суми, стягнутої на користь стягувача.
Частина 2 ст. 210 ГПК доповнено нормою про обов'язкову письмовій формі роз'яснення судового рішення й термін її напрями (10 днів). Частина 4 тієї ж статті викладена в новій редакції: "Господарський суд протягом десяти днів з дня надходження до суду заяви про виправлення описок, помилок і арифметичних помилок виносить ухвалу, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому цим Кодексом".
З метою розширення сфери застосування наказного провадження доповнено перелік підстав, за якими господарський суд розглядає справи в порядку наказного провадження (ст. 220 ГПК). Зокрема, такою підставою може служити заявлене вимога не лише про стягнення податків і зборів, а й інших обов'язкових платежів, наприклад до Фонду соціального захисту населення Республіки Білорусь, а також пені.
Відповідно до зміни, внесеного до абзацу 7 ч. 3 ст. 225 ГПК, в ухвалі господарського суду про судовому наказі повинні бути зазначені сума державного мита або витрат по сплаті державного мита, що підлягає стягненню з боржника до бюджету або на користь стягувача. Обумовлено це тим, що не тільки сума держмита, а й витрати по її сплаті підлягають стягненню до бюджету в першу чергу.
З ГПК виключені ст. 263 і 264 у зв'язку з набранням чинності з 1 березня 2007 р . Кодексу України про адміністративні правопорушення та Процесуально-виконавчого кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення.
Розгляд апеляційних скарг (протестів)
Нова редакція ч. 1 ст. 267 ГПК передбачає можливість для третіх осіб вступати у справу на стадії його перегляду в апеляційному порядку. Раніше треті особи, які беруть участь у спірному правовідношенні, нерідко дізнавалися про який відбувся розгляд справи тільки після винесення рішення, що заважало їм своєчасно вступити в процес і запобігти появі судового акту, негативно впливає на стан їх законних прав. Внесене зміна дозволить уникнути такого розвитку подій і покликане сприяти дотриманню основної мети апеляції - перегляду спору в цілому по суті.
Суттєво розширилась компетенція господарського суду апеляційної інстанції по питанню дослідження доказів. Як показала практика, у зв'язку з короткими термінами розгляду справи в суді першої інстанції сторони не завжди встигають зібрати всі необхідні докази і представити їх суду першої інстанції. Раніше в апеляції приймалися додаткові докази тільки в тому випадку, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з не залежних від нього причин. Тепер, якщо апеляційний суд не знаходить можливим розглянути справу на підставі наявних доказів, він має право запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази, а також може витребувати такі докази самостійно (ч. 1 ст. 277 ГПК).
Доповнення, внесена до ст. 280 ГПК, усуває неясність, яка стосувалася наслідків встановлення апеляційною інстанцією допущених господарським судом першої інстанції істотних порушень процесуального закону, що тягнуть в будь-якому випадку скасування рішення суду першої інстанції (ч. 4 ст. 280). Для того щоб забезпечити бере участь у справі повноцінну реалізацію їх процесуальних прав, господарський суд апеляційної інстанції в такій ситуації спочатку повинен окремою постановою скасувати рішення першої інстанції, а потім приступити до нового розгляду справи за правилами суду першої інстанції (ч. 5 ст. 280) .
Касація - тільки після апеляції, нагляд - після касації
Розширено права осіб, не залучених до участі у справі, в касаційному провадженні. Так, у ст. 282 і 286 ГПК конкретизовано положення про те, що право на подання касаційної скарги особами, не залученими до участі у справі, поширюється на цих осіб у разі порушення їх прав і законних інтересів.
У ст. 288 ГПК уточнено перелік підстав, за якими господарський суд касаційної інстанції повертає касаційну скаргу. Зокрема, виключається можливість касаційного оскарження судового постанови першої інстанції без попереднього звернення до апеляційної інстанції без поважних причин.
Конкретизовано підстави припинення касаційного провадження (ст. 291 ГПК). Зокрема, провадження за касаційною скаргою (протесту) припиняється, якщо:
- Касаційна скарга (протест) подана особою, яка не має права на оскарження (опротестування) судової постанови;
- Касаційна скарга (протест) подана на судову ухвалу, яка відповідно до ГПК не може бути оскаржене в касаційному порядку.
Частина 1 ст. 292 ГПК викладена в іншій редакції з урахуванням змісту ч. 1 ст. 307. А заміна слова "скасовується" словами "втрачає силу" в ч. 5 тієї ж статті дозволить з метою процесуальної економії одночасно з прийняттям остаточного рішення у справі скасовувати ухвалу господарського суду про призупинення виконання судової постанови, не виносячи додаткового акта.
Також суду касаційної інстанції надана можливість скасовувати раннє винесена постанова про призупинення виконання до закінчення касаційного провадження у випадку, якщо відпала необхідність у прийнятті такого заходу. З аналогічною метою внесені зміни до ст. 307 ГПК, регулюючу питання призупинення виконання судової постанови на стадії перегляду справи в порядку нагляду.
Коригування ст. 305 ГПК зумовлена винятком можливості оскарження в порядку нагляду судової постанови першої інстанції минаючи касаційну інстанцію.
Відповідно до ч. 5 ст. 78 Кодексу Республіки Білорусь про судоустрій та статус суддів процесуальний порядок розгляду Президією Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь встановлюється законом. Тому у ст. 312 ГПК внесено відповідне доповнення.
Зміни у сфері виконавчого провадження
Численні зміни внесені до розділу VI "Виконавче провадження".
Доповнення ст. 329, що містить перелік виконавчих документів, вказівкою на постанову судових виконавців господарських судів про звернення стягнення на грошові кошти дозволить судовим виконавцям звертати стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться в інших осіб (ст. 375 ГПК), а також на рахунках у валюті, відмінної від валюти стягнення, без залучення суддів, самостійно. Примусове списання грошових коштів, що належать боржникові від третіх осіб, у разі їх несплати цими особами на підставі постанови судового виконавця, безумовно, буде сприяти оперативності виконання (раніше для примусового списання потрібні 3 документи: подання судового виконавця, ухвалу господарського суду і наказ).
Стаття 375 Кодексу ("Звернення стягнення на грошові кошти та інше майно, належні боржникові від третіх осіб") викладено в новій редакції. Частково її зміна обумовлена зауваженнями суб'єктів господарювання щодо підстав, розмірів і термінів перерахування належних боржникові грошових коштів. Перш підставою для перерахування належних боржникові грошових коштів був запит судового виконавця. Разом з тим даний документ за своєю суттю міг лише спричинити обов'язок надати інформацію, а не перераховувати грошові кошти. Запропонований в новій редакції документ-розпорядження - в більшій мірі відповідає цілям, зазначеним у ст. 375. Крім того, з метою виключення питань з приводу законності звернення судовими виконавцями стягнення на грошові кошти, що підлягають перерахуванню третіми особами боржника в якості передоплати, слова "грошові кошти боржника, що знаходяться в інших осіб" замінено словами "грошові кошти, що належать боржникові від третіх осіб" .
Одночасно в ст. 375 закріплено положення про те, що звернення стягнення на готівкові грошові кошти та інше майно третіх осіб в рахунок погашення заборгованості перед боржником допускається тільки за згодою третіх осіб. Раніше при недостатності коштів, що знаходяться на рахунках інших осіб, для виконання ухвали господарського суду про судовому наказі стягнення на інше майно цих осіб могло звертатися в безумовному порядку.
С целью предоставить возможность оперативно принимать обеспечительные меры, направленные на недопущение отчуждения денежных средств и иного имущества, причитающегося должнику от третьих лиц, а также имущества должника, подлежащего государственной регистрации, судебным исполнителям предоставлено право запрещать должнику и иным лицам совершать препятствующие исполнению действия в отношении имущества и денежных средств должника (ч. 1 ст. 351 ХПК).
Внесены изменения в ст. 340 ХПК, определяющую порядок восстановления пропущенного срока для предъявления исполнительного документа к исполнению. Ранее названная статья регулировала этот вопрос лишь в отношении исполнительных документов хозяйственного суда. С учетом изменений нормы ст. 340 распространяются на восстановление пропущенного срока для предъявления всех видов исполнительных документов, перечисленных в ст. 329 ХПК.
В целях наделения судебного исполнителя наряду с хозяйственным судом правом самостоятельно приостанавливать исполнительное производство инициированы изменения ст. 362 и 363 Кодекса. Помимо достижения экономии времени судебных исполнителей это также позволит снять дополнительную нагрузку с судей. А ввиду наличия нормы, позволяющей обжаловать постановления судебного исполнителя (ст. 353), рассматриваемое дополнение не повлечет безосновательного приостановления исполнительного производства.
Статья 365 ХПК, закрепляющая основания прекращения исполнительного производства, дополнена новым основанием - предоставление должнику рассрочки исполнения хозяйственным судом, принявшим судебное постановление, на основании которого был выдан исполнительный документ. Это обусловлено тем, что если судом по заявлению должника предоставлена рассрочка, то до наступления срока платежа, указанного хозяйственным судом при предоставлении рассрочки, судебный исполнитель не вправе осуществлять действия принудительного характера. Взыскатель в данном случае утрачивает право на дальнейшее исполнение исполнительного производства, возбужденного в отношении всей суммы долга, а нахождение исполнительного производства на исполнении теряет смысл.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 ХПК при предоставлении должнику рассрочки взыскателю по его заявлению выдаются отдельные судебные приказы о взыскании каждой суммы, определенной рассрочкой. То есть при несоблюдении должником условий рассрочки с целью получения нового судебного приказа на взыскание суммы, срок на уплату которой согласно предоставленной рассрочке истек, взыскатель вправе обратиться в хозяйственный суд в установленном порядке и в последующем предъявить полученный приказ в Службу судебных исполнителей.
Невозможностью проведения исполнительных действий судебными исполнителями до наступления срока платежа, указанного в актах законодательства либо в документах компетентных органов, которыми предоставлена отсрочка или рассрочка исполнения, либо установленного хозяйственным судом при предоставлении отсрочки исполнения, обусловлено дополнение ч. 1 ст. 366 ХПК следующими основаниями для возвращения исполнительного документа взыскателю:
· предоставление отсрочки или рассрочки исполнения актами законодательства, компетентным государственным органом;
· предоставление отсрочки исполнения хозяйственным судом, принявшим судебное постановление, на основании которого был выдан исполнительный документ.
В период действия отсрочки судебным исполнителем работа по исполнительному производству, направленная на исполнение, проводиться не может, следовательно, нахождение исполнительного производства на исполнении также теряет смысл.
В соответствии с ранее действовавшей редакцией ст. 381 ХПК передача арестованного имущества на реализацию возможна была только по истечении 10 дней со дня уведомления сторон о проведенной судебным исполнителем оценке. С целью предоставления судебным исполнителям возможности реализовывать арестованное имущество с ограниченным сроком годности в более короткие сроки, нежели 10 дней, ст. 381 дополнена нормой, в силу которой имущество с ограниченным сроком годности (подвергающееся быстрой порче, требующее специальных условий хранения) может быть изъято и передано на реализацию до истечения сроков, указанных в ч. 1 названной статьи.
Кроме того, установленное ч. 2 той же статьи правило о реализации имущества в месте его нахождения затрудняло реализацию арестованного имущества, а в некоторых случаях делало ее невозможной. Иногда арестованное имущество и хозяйственный суд, при котором состоит судебный исполнитель, арестовавший данное имущество, находятся в разных областях республики. Поскольку в объявлении о предстоящих торгах содержится исчерпывающая информация о реализуемом имуществе и претенденты на участие в торгах при необходимости могут ознакомиться с дополнительной информацией о реализуемом объекте посредством обращения к судебному исполнителю, выезд по месту нахождения арестованного имущества для его реализации часто нецелесообразен. Помимо этого, реализация имущества в месте нахождения необоснованно увеличивала судебные издержки, связанные с командированием судебных исполнителей. Для решения перечисленных проблем из ч. 2 ст. 381 ХПК слова "в месте нахождения имущества" и второе предложение исключены.
С учетом сложившейся практики дополнен перечень случаев, при которых судебным исполнителем снимается арест с имущества (ч. 1 ст. 399 ХПК). Представляется, что замена арестованного ранее имущества иным имуществом, предложенным должником, при условии сохранения уровня его ликвидности и востребованности на рынке, а также снятие ареста в случае уменьшения суммы взыскания с продолжением принудительного исполнения посредством реализации ранее арестованного имущества позволит удовлетворить требования взыскателя без возможного ущемления прав и законных интересов должника по распоряжению принадлежащим ему имуществом. То есть аресту будет подвергнуто имущество в пределах, установленных ч. 5 ст. 377 ХПК, а с остального имущества в случае уменьшения суммы взыскания арест будет сниматься.
Абзацы 3 и 4 ст. 400 Кодекса ("Окончание исполнительного производства") изложены в новой редакции с целью достижения процессуальной экономии и исключения длительного нахождения на исполнении производств, в рамках которых обращено взыскание на заработную плату должников, а также для того, чтобы предоставить судебному исполнителю возможность окончания исполнительного производства одновременно с возвращением исполнительного документа либо прекращением исполнительного производства. С этой же целью ст. 400 дополнена абзацем 5.
Закон № 395З, которым в ХПК внесены рассмотренные изменения и дополнения, вступил в силу 8 августа 2008 р .
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь».
2. Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь. 11 січня 1999 р . № 238-З. Прийнятий Палатою представників 10 грудня 1998 року. Схвалений Радою Республіки 18 грудня 1998 року. (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 17.03.1999, № 18-19, реєстр. № 2 / 13 від 15.01.1999). (З урахуванням змін, внесених Законами Республіки Білорусь від 09.07.1999 № 285-З; 31.12.1999 № 349-З; 11.05.2000 № 375-З; 24.07.2002 № 134-З; 30.12.2002 № 171-З; 04.01.2003 № 183-З, реєстр. N 2 / 932 від 10.01.2003; 26.06.2003 № 212-З, реєстр. № 2 / 961 від 27.06.2003; 05.11.2003 № 246-З, реєстр. № 2 / 995 від 26.11.2003; 19.07.2005 № 37-З, реєстр. № 2 / 1 134 від 21.07.2005).
3. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь. - Мн.: Національний центр правової інформації Республіки Білорусь, 1999 - 159с.
4. Закон Республіки Білорусь від 6 серпня 2004 р . № 314-З «Про внесення змін і доповнень до господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь». Прийнятий Палатою представників 22 червня 2004 року. Схвалений Радою республіки 30 червня 2004 року. (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 06.09.2004, № 138-139, реєстр. № 2 / 1 064 від 13.08.2004).
5. Каменков В. С., Жандаров В. В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2000 - 224с.
6. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В. С. Каменков, С. В. Луньов, В. В. Жандаров, А. А. Гаріовскій: За заг. ред. В. С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.
Законом Республіки Білорусь від 08.07.2008 № 395-З * (далі - Закон № 395-З) у чинний Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь (далі - ГПК) з метою вдосконалення господарського судочинства при забезпеченні судового захисту прав і охоронюваних законом інтересів організацій і громадян у сфері підприємницької та іншої господарської (економічної) діяльності внесено суттєві доповнення та зміни. Зазначені поправки з'явилися результатом узагальнення і аналізу практики застосування ГПК, що склалася з моменту вступу чинності 7 березня
Зупинимося на найбільш важливих новації, передбачені Законом № 395-З, які безпосередньо вплинуть на правозастосовчу практику.
"Рівняння" на звичаї, що використовуються в міжнародній торгівлі
Почнемо з поправок, внесених до розділу I "Загальні положення" ГПК.
Ряд змін стосується розгляду спорів за участю іноземних осіб. Перш за все, у ст. 1 включено для цілей застосування норм ГПК визначення поняття "іноземна особа" - це іноземні організації, міжнародні організації, іноземні громадяни, особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку та іншу господарську (економічну) діяльність.
Важливим нововведенням є те, що після доповнення ст. 26 ГПК господарські суди наділені правомочністю застосовувати при розгляді спорів не тільки норми іноземного права, а й звичаї, що використовуються в міжнародній торгівлі. Раніше судова практика виходила з тієї точки зору, що суд має право застосовувати міжнародні звичаї (наприклад, які у Міжнародних правилах тлумачення торговельних термінів Інкотермс або Принципах міжнародних комерційних договорів, інакше Принципах УНІДРУА) тільки у разі, коли учасники угоди прямо домовилися про їх застосуванні. У той же час використання звичайних норм як джерела правового регулювання договору міжнародної купівлі-продажу прямо передбачено Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
Таким чином, сторонам у господарському процесі слід мати на увазі, що для застосування судом торгового звичаю тепер не обов'язково наявність посилання на нього в контракті. Зміна ст. 26 ГПК - яскравий приклад імплементації норм міжнародного права в законодавство Республіки Білорусь, яка може позитивно вплинути на поліпшення інвестиційного клімату в нашій державі.
З набранням чинності змін, внесених до ГПК Законом № 395-З, знято обмеження щодо застосування інституту "договірної підсудності". Воно було введено в господарське процесуальне законодавство у 2005 році, коли сторони могли вибрати господарський суд в Республіці Білорусь, якому буде підсудна розгляд майбутніх суперечок, тільки з числа судів за місцем знаходження сторін. Після виключення даної норми з ст. 52 ГПК в пророгаційної угоді знову можна вказувати один з семи господарських судів першої ланки незалежно від того, чи відносяться боку за принципом місця свого знаходження до юрисдикції даного суду.
Значні зміни торкнулися процедури правонаступництва в господарському процесі. Раніше ст. 62 ГПК передбачала, що господарський суд має право провести заміну сторони її правонаступником тільки за заявою самого правонаступника і за згодою іншої сторони. У результаті навіть за наявності підстави для правонаступництва, наприклад при реорганізації боржника у виконавчому провадженні, суд був пов'язаний імперативними вимогами названої статті про обов'язкову наявність заяви з боку правонаступника. Природно, в такій ситуації правонаступник не поспішав замінити собою боржника і не направляв до суду відповідну заяву, що істотно порушувало права стягувача.
У новій редакції ст. 62 ГПК коло осіб, які можуть заявити про заміну сторони у справі її правонаступником, розширений: господарський суд допускає заміну вибулої сторони її правонаступником за письмовою заявою як правонаступника, так і однією із сторін.
Виробництво в господарському суді першої інстанції
Невеликі зміни торкнулися норми, що регулюють посередництво, хоча в цілому глава 17 "Врегулювання спору в порядку посередництва" залишилася в колишньому вигляді. Так, після доповнення ст. 79, 145, 149 і 161 ГПК повноваження представника на укладення угоди про врегулювання спору в порядку посередництва має бути спеціально передбачено дорученням. Початок процедури посередництва буде означати припинення позовного провадження, а безпосередньо укладення угоди про врегулювання спору буде підставою для припинення провадження у справі.
Внесені поправки, безсумнівно, повинні сприяти розвитку інституту посередництва, запуск механізму якого вже ініційований у всіх господарських судах республіки: сьогодні на підставі листа Вищого Господарського Суду від 29.04.2008 у судах призначені посередники, і є вже кілька позитивних прикладів врегулювання спору з поверненням з бюджету позивачам половини сплаченої ними суми держмита.
У ст. 112, 174, 189, 201, 223, 284, 285 ГПК внесені зміни в частині встановлених названими статтями процесуальних строків: замість 3 днів зазначені у відповідних нормах терміни, відведені на здійснення тих чи інших процесуальних дій, тепер становлять 5 днів. Практика показала, що при надходженні документів до суду (або винесення ухвали) у п'ятницю у судді (або інших учасників процесу) фактично залишається тільки 1 день для вирішення виниклого питання. Крім того, введення 5дневного терміну сприяє дотриманню одноманітності в побудові норм ГПК, оскільки більшість статей, що регулюють процесуальні строки, встановлює саме 5-денний термін для виконання процесуальних дій.
Поправки, внесені до ст. 161 і 173 ГПК у частині регулювання ними проведення підготовчого судового засідання, також обумовлені досвідом їх застосування.
У господарських судах значну кількість становлять позови про стягнення заборгованості. Подібні справи не потребують багато часу для підготовки до розгляду, що в більшості випадків дозволяє судді провести підготовче судове засідання і судове засідання, на якому позов буде розглядатися по суті, в один і той же день. Колишня редакція ст. 173 ГПК для продовження розгляду справи вимагала отримати згоду і позивача, і відповідача. Проте сторони (або одна з сторін) на практиці часто не є у підготовче судове засідання (в тому числі з метою затягнути процес), що до цих пір перешкоджало переходу до розгляду справи по суті. Змінена редакція названої статті розширила повноваження суду при вирішенні питання про можливість розгляду справи безпосередньо після підготовчого судового засідання. У зв'язку з цим та ст. 161 ГПК доповнено вимогою про обов'язкове роз'ясненні правил ст. 173 в ухвалі про порушення провадження у справі.
Коригуванню піддалася і ч. 6 ст. 161 ГПК. Як показала практика, встановлений 6месячний термін для підготовки до судового розгляду справи, одна зі сторін якого знаходиться за межами Республіки Білорусь, невиправдано великий, коли мова йде про суб'єктів господарювання країн СНД, тому що по таких справах не потрібно здійснювати переклад документів. Нова редакція зазначеної статті дозволяє судді скоротити термін підготовки таких справ до 1 місяця.
Розширено міститься в ст. 205 ГПК перелік судових постанов, які підлягають негайному виконанню за рахунок наданого стягувачем на випадок скасування рішення господарського суду забезпечення повороту виконання (зустрічного забезпечення). У перелік додатково включені: визначення господарського суду про забезпечення позову; ухвалу про стягнення (утримання) витрат по виконанню виконавчого документа; ухвалу про стягнення (утримання) 5% суми, стягнутої на користь стягувача.
Частина 2 ст. 210 ГПК доповнено нормою про обов'язкову письмовій формі роз'яснення судового рішення й термін її напрями (10 днів). Частина 4 тієї ж статті викладена в новій редакції: "Господарський суд протягом десяти днів з дня надходження до суду заяви про виправлення описок, помилок і арифметичних помилок виносить ухвалу, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому цим Кодексом".
З метою розширення сфери застосування наказного провадження доповнено перелік підстав, за якими господарський суд розглядає справи в порядку наказного провадження (ст. 220 ГПК). Зокрема, такою підставою може служити заявлене вимога не лише про стягнення податків і зборів, а й інших обов'язкових платежів, наприклад до Фонду соціального захисту населення Республіки Білорусь, а також пені.
Відповідно до зміни, внесеного до абзацу 7 ч. 3 ст. 225 ГПК, в ухвалі господарського суду про судовому наказі повинні бути зазначені сума державного мита або витрат по сплаті державного мита, що підлягає стягненню з боржника до бюджету або на користь стягувача. Обумовлено це тим, що не тільки сума держмита, а й витрати по її сплаті підлягають стягненню до бюджету в першу чергу.
З ГПК виключені ст. 263 і 264 у зв'язку з набранням чинності з 1 березня
Розгляд апеляційних скарг (протестів)
Нова редакція ч. 1 ст. 267 ГПК передбачає можливість для третіх осіб вступати у справу на стадії його перегляду в апеляційному порядку. Раніше треті особи, які беруть участь у спірному правовідношенні, нерідко дізнавалися про який відбувся розгляд справи тільки після винесення рішення, що заважало їм своєчасно вступити в процес і запобігти появі судового акту, негативно впливає на стан їх законних прав. Внесене зміна дозволить уникнути такого розвитку подій і покликане сприяти дотриманню основної мети апеляції - перегляду спору в цілому по суті.
Суттєво розширилась компетенція господарського суду апеляційної інстанції по питанню дослідження доказів. Як показала практика, у зв'язку з короткими термінами розгляду справи в суді першої інстанції сторони не завжди встигають зібрати всі необхідні докази і представити їх суду першої інстанції. Раніше в апеляції приймалися додаткові докази тільки в тому випадку, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з не залежних від нього причин. Тепер, якщо апеляційний суд не знаходить можливим розглянути справу на підставі наявних доказів, він має право запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази, а також може витребувати такі докази самостійно (ч. 1 ст. 277 ГПК).
Доповнення, внесена до ст. 280 ГПК, усуває неясність, яка стосувалася наслідків встановлення апеляційною інстанцією допущених господарським судом першої інстанції істотних порушень процесуального закону, що тягнуть в будь-якому випадку скасування рішення суду першої інстанції (ч. 4 ст. 280). Для того щоб забезпечити бере участь у справі повноцінну реалізацію їх процесуальних прав, господарський суд апеляційної інстанції в такій ситуації спочатку повинен окремою постановою скасувати рішення першої інстанції, а потім приступити до нового розгляду справи за правилами суду першої інстанції (ч. 5 ст. 280) .
Касація - тільки після апеляції, нагляд - після касації
Розширено права осіб, не залучених до участі у справі, в касаційному провадженні. Так, у ст. 282 і 286 ГПК конкретизовано положення про те, що право на подання касаційної скарги особами, не залученими до участі у справі, поширюється на цих осіб у разі порушення їх прав і законних інтересів.
У ст. 288 ГПК уточнено перелік підстав, за якими господарський суд касаційної інстанції повертає касаційну скаргу. Зокрема, виключається можливість касаційного оскарження судового постанови першої інстанції без попереднього звернення до апеляційної інстанції без поважних причин.
Конкретизовано підстави припинення касаційного провадження (ст. 291 ГПК). Зокрема, провадження за касаційною скаргою (протесту) припиняється, якщо:
- Касаційна скарга (протест) подана особою, яка не має права на оскарження (опротестування) судової постанови;
- Касаційна скарга (протест) подана на судову ухвалу, яка відповідно до ГПК не може бути оскаржене в касаційному порядку.
Частина 1 ст. 292 ГПК викладена в іншій редакції з урахуванням змісту ч. 1 ст. 307. А заміна слова "скасовується" словами "втрачає силу" в ч. 5 тієї ж статті дозволить з метою процесуальної економії одночасно з прийняттям остаточного рішення у справі скасовувати ухвалу господарського суду про призупинення виконання судової постанови, не виносячи додаткового акта.
Також суду касаційної інстанції надана можливість скасовувати раннє винесена постанова про призупинення виконання до закінчення касаційного провадження у випадку, якщо відпала необхідність у прийнятті такого заходу. З аналогічною метою внесені зміни до ст. 307 ГПК, регулюючу питання призупинення виконання судової постанови на стадії перегляду справи в порядку нагляду.
Коригування ст. 305 ГПК зумовлена винятком можливості оскарження в порядку нагляду судової постанови першої інстанції минаючи касаційну інстанцію.
Відповідно до ч. 5 ст. 78 Кодексу Республіки Білорусь про судоустрій та статус суддів процесуальний порядок розгляду Президією Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь встановлюється законом. Тому у ст. 312 ГПК внесено відповідне доповнення.
Зміни у сфері виконавчого провадження
Численні зміни внесені до розділу VI "Виконавче провадження".
Доповнення ст. 329, що містить перелік виконавчих документів, вказівкою на постанову судових виконавців господарських судів про звернення стягнення на грошові кошти дозволить судовим виконавцям звертати стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться в інших осіб (ст. 375 ГПК), а також на рахунках у валюті, відмінної від валюти стягнення, без залучення суддів, самостійно. Примусове списання грошових коштів, що належать боржникові від третіх осіб, у разі їх несплати цими особами на підставі постанови судового виконавця, безумовно, буде сприяти оперативності виконання (раніше для примусового списання потрібні 3 документи: подання судового виконавця, ухвалу господарського суду і наказ).
Стаття 375 Кодексу ("Звернення стягнення на грошові кошти та інше майно, належні боржникові від третіх осіб") викладено в новій редакції. Частково її зміна обумовлена зауваженнями суб'єктів господарювання щодо підстав, розмірів і термінів перерахування належних боржникові грошових коштів. Перш підставою для перерахування належних боржникові грошових коштів був запит судового виконавця. Разом з тим даний документ за своєю суттю міг лише спричинити обов'язок надати інформацію, а не перераховувати грошові кошти. Запропонований в новій редакції документ-розпорядження - в більшій мірі відповідає цілям, зазначеним у ст. 375. Крім того, з метою виключення питань з приводу законності звернення судовими виконавцями стягнення на грошові кошти, що підлягають перерахуванню третіми особами боржника в якості передоплати, слова "грошові кошти боржника, що знаходяться в інших осіб" замінено словами "грошові кошти, що належать боржникові від третіх осіб" .
Одночасно в ст. 375 закріплено положення про те, що звернення стягнення на готівкові грошові кошти та інше майно третіх осіб в рахунок погашення заборгованості перед боржником допускається тільки за згодою третіх осіб. Раніше при недостатності коштів, що знаходяться на рахунках інших осіб, для виконання ухвали господарського суду про судовому наказі стягнення на інше майно цих осіб могло звертатися в безумовному порядку.
С целью предоставить возможность оперативно принимать обеспечительные меры, направленные на недопущение отчуждения денежных средств и иного имущества, причитающегося должнику от третьих лиц, а также имущества должника, подлежащего государственной регистрации, судебным исполнителям предоставлено право запрещать должнику и иным лицам совершать препятствующие исполнению действия в отношении имущества и денежных средств должника (ч. 1 ст. 351 ХПК).
Внесены изменения в ст. 340 ХПК, определяющую порядок восстановления пропущенного срока для предъявления исполнительного документа к исполнению. Ранее названная статья регулировала этот вопрос лишь в отношении исполнительных документов хозяйственного суда. С учетом изменений нормы ст. 340 распространяются на восстановление пропущенного срока для предъявления всех видов исполнительных документов, перечисленных в ст. 329 ХПК.
В целях наделения судебного исполнителя наряду с хозяйственным судом правом самостоятельно приостанавливать исполнительное производство инициированы изменения ст. 362 и 363 Кодекса. Помимо достижения экономии времени судебных исполнителей это также позволит снять дополнительную нагрузку с судей. А ввиду наличия нормы, позволяющей обжаловать постановления судебного исполнителя (ст. 353), рассматриваемое дополнение не повлечет безосновательного приостановления исполнительного производства.
Статья 365 ХПК, закрепляющая основания прекращения исполнительного производства, дополнена новым основанием - предоставление должнику рассрочки исполнения хозяйственным судом, принявшим судебное постановление, на основании которого был выдан исполнительный документ. Это обусловлено тем, что если судом по заявлению должника предоставлена рассрочка, то до наступления срока платежа, указанного хозяйственным судом при предоставлении рассрочки, судебный исполнитель не вправе осуществлять действия принудительного характера. Взыскатель в данном случае утрачивает право на дальнейшее исполнение исполнительного производства, возбужденного в отношении всей суммы долга, а нахождение исполнительного производства на исполнении теряет смысл.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 ХПК при предоставлении должнику рассрочки взыскателю по его заявлению выдаются отдельные судебные приказы о взыскании каждой суммы, определенной рассрочкой. То есть при несоблюдении должником условий рассрочки с целью получения нового судебного приказа на взыскание суммы, срок на уплату которой согласно предоставленной рассрочке истек, взыскатель вправе обратиться в хозяйственный суд в установленном порядке и в последующем предъявить полученный приказ в Службу судебных исполнителей.
Невозможностью проведения исполнительных действий судебными исполнителями до наступления срока платежа, указанного в актах законодательства либо в документах компетентных органов, которыми предоставлена отсрочка или рассрочка исполнения, либо установленного хозяйственным судом при предоставлении отсрочки исполнения, обусловлено дополнение ч. 1 ст. 366 ХПК следующими основаниями для возвращения исполнительного документа взыскателю:
· предоставление отсрочки или рассрочки исполнения актами законодательства, компетентным государственным органом;
· предоставление отсрочки исполнения хозяйственным судом, принявшим судебное постановление, на основании которого был выдан исполнительный документ.
В период действия отсрочки судебным исполнителем работа по исполнительному производству, направленная на исполнение, проводиться не может, следовательно, нахождение исполнительного производства на исполнении также теряет смысл.
В соответствии с ранее действовавшей редакцией ст. 381 ХПК передача арестованного имущества на реализацию возможна была только по истечении 10 дней со дня уведомления сторон о проведенной судебным исполнителем оценке. С целью предоставления судебным исполнителям возможности реализовывать арестованное имущество с ограниченным сроком годности в более короткие сроки, нежели 10 дней, ст. 381 дополнена нормой, в силу которой имущество с ограниченным сроком годности (подвергающееся быстрой порче, требующее специальных условий хранения) может быть изъято и передано на реализацию до истечения сроков, указанных в ч. 1 названной статьи.
Кроме того, установленное ч. 2 той же статьи правило о реализации имущества в месте его нахождения затрудняло реализацию арестованного имущества, а в некоторых случаях делало ее невозможной. Иногда арестованное имущество и хозяйственный суд, при котором состоит судебный исполнитель, арестовавший данное имущество, находятся в разных областях республики. Поскольку в объявлении о предстоящих торгах содержится исчерпывающая информация о реализуемом имуществе и претенденты на участие в торгах при необходимости могут ознакомиться с дополнительной информацией о реализуемом объекте посредством обращения к судебному исполнителю, выезд по месту нахождения арестованного имущества для его реализации часто нецелесообразен. Помимо этого, реализация имущества в месте нахождения необоснованно увеличивала судебные издержки, связанные с командированием судебных исполнителей. Для решения перечисленных проблем из ч. 2 ст. 381 ХПК слова "в месте нахождения имущества" и второе предложение исключены.
С учетом сложившейся практики дополнен перечень случаев, при которых судебным исполнителем снимается арест с имущества (ч. 1 ст. 399 ХПК). Представляется, что замена арестованного ранее имущества иным имуществом, предложенным должником, при условии сохранения уровня его ликвидности и востребованности на рынке, а также снятие ареста в случае уменьшения суммы взыскания с продолжением принудительного исполнения посредством реализации ранее арестованного имущества позволит удовлетворить требования взыскателя без возможного ущемления прав и законных интересов должника по распоряжению принадлежащим ему имуществом. То есть аресту будет подвергнуто имущество в пределах, установленных ч. 5 ст. 377 ХПК, а с остального имущества в случае уменьшения суммы взыскания арест будет сниматься.
Абзацы 3 и 4 ст. 400 Кодекса ("Окончание исполнительного производства") изложены в новой редакции с целью достижения процессуальной экономии и исключения длительного нахождения на исполнении производств, в рамках которых обращено взыскание на заработную плату должников, а также для того, чтобы предоставить судебному исполнителю возможность окончания исполнительного производства одновременно с возвращением исполнительного документа либо прекращением исполнительного производства. С этой же целью ст. 400 дополнена абзацем 5.
Закон № 395З, которым в ХПК внесены рассмотренные изменения и дополнения, вступил в силу 8 августа
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь».
2. Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь. 11 січня
3. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь. - Мн.: Національний центр правової інформації Республіки Білорусь, 1999 - 159с.
4. Закон Республіки Білорусь від 6 серпня
5. Каменков В. С., Жандаров В. В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2000 - 224с.
6. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В. С. Каменков, С. В. Луньов, В. В. Жандаров, А. А. Гаріовскій: За заг. ред. В. С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.