Навчально-пізнавальна діяльність студентів
Успіх навчання багато в чому залежить від розвиненості пізнавальних здібностей людини - її уваги, пам'яті, сприйняття, уяви і т.д. Загальновідомо, що традиційне навчання хоч у школі, хоч у вузі побудовано з опорою на пам'ять учнів. Такі ж психічні процеси, як уява і мислення, слугують базою розвитку творчої активності та ініціативи, є побічним продуктом традиційного навчання.Активізація навчально-пізнавальної діяльності - чи не центральна проблема сучасної дидактики, а активні методи навчання - основна турбота предметно-методичних систем. Називати методи активними не зовсім коректно, оскільки стимулювати активність учня покликаний будь-який метод навчання (у противному випадку він взагалі не метод). Проблема "активізації пізнавальної діяльності" теж в якійсь мірі надумана, оскільки в психології пізнавальна діяльність - це "специфічно людська форма активного ставлення до навколишнього світу, зміст якої складає доцільне відображення людською свідомістю об'єктивної дійсності, її предметів, процесів і законів" [27 ]. У цьому визначенні містяться відмітні риси пізнавальної діяльності - це відношення активне, визначається соціальною природою людини.
Практично всі психологи єдині в думці, що пізнавальна діяльність пов'язана не тільки з мисленням, але й містить у собі сприйняття, пам'ять, увагу. Активізацію пізнавальної діяльності пов'язують в першу чергу з екстенсивним впливом на її структурні складові, наприклад, розробляють прийоми більш міцного запам'ятовування або залучення уваги. Але ж пізнавальна діяльність, як і будь-яка інша діяльність, - це цілісність функціонування психічних процесів, їх неразложимость на механічні складові з моменту появи пізнавального інтересу до моменту досягнення мети (засвоєння знань, ідей і т.д.). При цьому ясно, що досягнення однієї і тієї ж мети вимагає від різних людей різних психічних витрат і зусиль, тобто "різного ступеня напруги регуляторних механізмів і різної величини витрати функціональних резервів організму" [37].
Питання тут в наступному: чи можна назвати ефективною пізнавальну діяльність, якщо результат отримано людиною за рахунок високої напруженості праці? Здається, що ні, адже пізнавальна діяльність - це не просто процес, а процес соціальний, отже, його вдосконалення і впорядкування необхідно пов'язувати з соціальної обумовленістю психіки, а не з кількісною оцінкою результату діяльності. З наведеного вище визначення пізнавальної діяльності випливає, що вона породжується рівнем розвитку суспільного способу буття людей для вирішення ними виникають на цьому рівні завдань. Поява нових засобів діяльності, технічні відкриття останніх десятиліть, лавиноподібне зростання інформації поставили перед людським співтовариством і освітніми закладами нову проблему - інтенсифікацію пізнавальної (і вже - навчально-пізнавальної) діяльності. Вважаємо, що інтенсифікація пізнавальної діяльності - це не індивідуально-фізіологічна проблема, а проблема соціальна, актуальна на сучасному етапі розвитку науки і техніки. На це звернув увагу ще у 1975 році О.М. Леонтьєв, який писав, що "слід поставити на перше місце не стільки проблему розробки інтенсивних методів, застосовуваних не всюди і не завжди, скільки проблему інтенсифікації будь-якого навчання" [38]. Це спостереження вченого збігається за часом з бурхливим впровадженням у навчальний процес навчальних технологій, головною метою яких є підвищення ефективності навчальної діяльності, в першу чергу, за рахунок використання ресурсних можливостей когнітивно-афективних процесів і за рахунок створення оптимальних умов організації навчального процесу.
Термін "інтенсифікація" (від лат. Intensio - "посилення, напруга") своєї етимологією вказує на суто кількісне збільшення фізичних чи розумових витрат в одиницю часу. Треба відзначити, що в економіці і в матеріальному виробництві інтенсифікація праці довго пов'язувалася зі збільшенням його продуктивності. Під інтенсифікацією багато економістів досі розуміють кількісне збільшення витрат як джерело збільшення продукції. А тим часом у поняття "інтенсивність" та "інтенсифікація" в останні два-три десятиліття розширили свій зміст і змінили сферу застосування. Зараз не тільки у виробничих, а й у соціальних практиках з цим поняттям пов'язують не стільки продуктивність, скільки ефективність діяльності, тобто акцентується увага на якісному значенні термінів. Це й зрозуміло: адже цілком можна добитися зростання продуктивності та ефективності праці і без фізичних витрат і зусиль. Але при цьому людина повинна змінити перш за все засоби праці (або ширше _ засоби виробництва). Ще К. Маркс пов'язував зростання ефективності суспільного виробництва з подальшим вдосконаленням знарядь праці і називав це основною тенденцією розвитку виробництва в рамках людської історії [41].
Треба відзначити передбачливість К. Маркса: він розумів інтенсифікацію не утилітарно, а скоріше як раціональну багатофакторну систему. Так, він особливу увагу приділяв е. ффект взаємодії людей у колективі, оскільки вважав, що воно збільшує продуктивну силу людини при грамотному управлінні спільною працею. Крім соціальних, К. Маркс пов'язував інтенсифікацію також з економією сировини, ресурсів та іншими факторами, що дозволяє розглядати її як інтегративно-багатофакторне явище веде до зростання ефективності. А.І. Анчишкин вважає, що "зрештою поняття інтенсифікації можна визначити як одну з приватних характеристик процесу зміни ефективності" [2]. Він відзначає також, що і в економіці під інтенсифікацією останнім часом розуміють процес розширеного відтворення за рахунок якісних, а не кількісних факторів. Цей процес грунтується не тільки на нових прогресивних засобах виробничої діяльності та їх раціональне використання, до нього залучаються і інші компоненти діяльності: висококваліфіковані кадри, сприятливі (адаптивні) умови праці, оптимальне управління працею, більш високоякісний предмет праці.
Сьогодні ефективність - це вже не стільки економічне поняття, скільки соціальне. Ефективність характеризує не просто будь-яку діяльність, вона визначає прогрес суспільного розвитку і є результатом інтесифікаційна процесів.
Аналіз робіт А.Д. Урсул, А.М. Зімічова, Л.Д. Єршової і ін дозволяє зробити таке визначення. Інтенсивна діяльність - це така кількість дій за одиницю робочого часу, яке забезпечує високу ефективність діяльності за рахунок раціонального використання робочого часу і коштів, за рахунок підвищення якості функціонування психологічних механізмів суб'єкта діяльності, за рахунок створення оптимальних умов організації діяльності. Способами інтенсифікації вступають оптимізація і раціоналізація, а також різні відкриття, винаходи і вдосконалення. Показниками інтенсивної праці можна вважати:
високу працездатність та швидку відновлюваність;
короткий період входження в проблему, "врабативаемості";
високу стабільність результатів;
збалансованість, узгодженість дій та елементів процесу;
використання резервних фізичних, емоційних, інтелектуальних можливостей для забезпечення оптимального ходу процесу.
Інтенсифікація як тип розширеного відтворення (і в тому числі знань) означає випереджаюче зростання виробництва нових знань у порівнянні із зростанням витрат. У цьому випадку інтенсифікація пізнавальної діяльності полягає в тому, що "в кожний момент часу незмінне або навіть менша кількість зусиль суб'єкта приводить у рух все більшу масу минулого знання, втіленого в більш досконалих засобах пізнавальної діяльності, створює при менших витратах все більшу кількість продукту пізнання" [42]. Інтенсифікація навчально-пізнавальної діяльності означає, таким чином, що високі результати пізнання досягаються навчаються при менших витратах і ресурсах за рахунок використання якісно нових засобів пізнавальної діяльності. Перш за все таким засобом є технологія навчання.
Технологія містить у собі цілий арсенал засобів інтенсифікації. До таких можна віднести створення оптимальних психолого-педагогічних та організаційних умов пізнавальної діяльності, а також використання комп'ютерів у навчальному процесі. Е.Г. Юдін до таких засобів відносить також характер управління, регулювання та коригування [63]. І.С. Морозова пов'язує інтесифікаційна процес з чотирма компонентами діяльності - потребами, суб'єктом, засобами і предметом. А.М. Зімічев прийшов до висновку, що провідним психологічним чинником інтенсифікації професійної підготовки, що веде до ефективності навчання, є оптимізація всієї психологічної структури учня [21]. Автори збірки "Інтенсифікація навчального процесу у вузі культури. - Барнаул, 1988" під інтенсифікацією навчального процесу розуміють збільшення дози знань на одиницю часу на основі застосування передових АМО і комп'ютеризації (Петрик Л. К); використання ідей педагогіки співробітництва та ігрових методів навчання (Тамарін В.Е., Тамаріна Н. В); образного викладу матеріалу (Попов І. С). До психолого-педагогічним засобам інтенсифікації пізнавальної діяльності студентів автори названого збірника відносять високу самооцінку (Лук'янова З. Н); спілкування (Лагусева М. М); стиль спілкування (Клейберг Ю. А); співробітництво (Корнєв В. С); розвиток індивідуального творчого мисленні (Бігун П.І., Шукейло А. Ю). Ущільнення і узагальнення інформації на основі структурно-логічних схем, конденсування інформації у фреймах, опорах, слотах і т.п. ми б також віднесли до резервів оптимізації навчання.
Джерелом будь-якого процесу, в тому числі й інтенсифікації, служать психічні процеси та внутрішні протиріччя суб'єкта, детерміновані будь-якими зовнішніми умовами. З точки зору джерела інтенсифікації пізнавальної діяльності усі фактори, її ініціюють, можна розділити на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні джерела навчально-пізнавальної активності - це допитливість, допитливість. Психологи називають їх потягами, мотивами, інтересом, прагненням до самовдосконалення. Внутрішнім джерелом пізнавальної активності може виступати також потреба у самозбереженні.
Зовнішні джерела випливають із суспільних умов життя людини. І.А. Зимова називає їх соціогенних потреб - це прагнення до престижу, до досягнень, бажання приносити користь суспільству, служіння яких-небудь ідеалам [22].
І.С. Морозова виділяє сім груп факторів, що впливають на продуктивність пізнавальної діяльності:
тип, характер і складність вирішуваних завдань;
психофізіологічні та антропометричні характеристики людини;
організація робочого місця;
організація діяльності, тобто наявність алгоритмів та інструкцій діяльності, режим функціонування, врахування всіх факторів та обставин діяльності;
санітарно-гігієнічні фактори;
фактори мотивації діяльності;
об'єктивні умови і ситуації діяльності.
Показовим результатом інтенсифікації пізнавальної діяльності вона вважає її ефективність.
Цікаві описи автора соціально-психологічних механізмів інтенсифікації пізнавальної діяльності. До них вона відносить: спілкування, настрій, почуття колективізму, гордості, сорому і інші емоційні реакції й переживання. Це й зрозуміло, адже емоційні образи хоча і не можуть осягати суті соціальних явищ, але вони показують значущість пізнавальних об'єктів для людини. Так, в когнітивної психології широко відомий факт, що люди у поганому настрої схильні до негативних висновків, у них виникають негативні асоціації, судження, вони здійснюють недоброзичливі вчинки. Тоді як люди, в хорошому настрої частіше здатні на альтруїстичні вчинки і висунення оптимістичних гіпотез [64]. Випробовувані в позитивному настрої застосовують більш комплексні стратегії в оціночних завданнях, у них прискорюються розумові процеси, "спрощується сприйнята складність рішень. Вони роблять висновки, засновані на меншій кількості інформації в порівнянні з іншими випробуваними." Щасливі "і" задоволені "люди опускають надлишкові деталі , не грузнуть у дрібницях, вони впевнені в собі, а тому вони більше, ніж пригноблені й сумні, ефективні в своїх рішеннях. Вони схильні до оптимізму, легкої ейфорії, а тому легко йдуть на ризик "[64].
Взаємозв'язок когнітивних і афективних процесів добре відома досвідченим педагогам і технологам освіти як психолого-педагогічна умова "ефективність навчання на основі мотивації досягнень і аффилиации". Афіліація (від лат. Аffilite - приєднувати, приєднуватися) - це потреба людини у спілкуванні, в емоційних контактах. За А. Маслоу, ця потреба є у нас базової, вона проявляється у прагненні бути членом групи, надавати допомогу членам спільноти і приймати її від інших. Наявність або відсутність бажання бути членом певної частини суспільства (вчителів, лікарів, інженерів) служить передумовою тієї чи іншої професійної придатності. Х.І. Лійметс, досліджуючи способи групової роботи і можливості обміну соціальними цінностями (допомогою, підтримкою, інформацією) між учнями, пропонував розглядати взаємне збагачення учнів на уроці, тобто по суті афіліації, як дидактичний принцип. Студент, у якого домінує мотив досягнень і аффилиации, має психіку, яка "вибірково орієнтована в напрямку поставленої мети" [18].
По суті афіліація включає в себе ряд мотивів: мотив пізнання, тобто оволодіння знаннями через іншу людину; мотив самоствердження у присутності значущих для тебе людей; мотив співробітництва; мотив спілкування заради самого спілкування, тобто усвідомлене бажання бути серед "своїх", серед однокурсників, уникнення самотності в середовищі приємних тобі людей. Якщо інтерес до предмета доповнюється інтересом до спілкування, то відбувається помітна активізація студентів на занятті. У технології модульного навчання створення мотиву досягнень і аффилиации використовується досить широко, оскільки обов'язковість мотиваційного етапу є основою співробітництва та партнерства в процесі самосмислополагающіх і самоцелеполагающіх дій студента. Наведемо перелік використовуваних у модульному навчанні прийомів для спонукання мотивації досягнення і спілкування:
створення проблемної ситуації з обов'язковим позитивним фіналом, вирішення проблеми повинно бути здійснено самими студентами;
створення оптимістичній установки ("Ти, звичайно ж, можеш!", "Ти впораєшся, я вірю в твої сили" і т.д.);
заохочення, схвалення, доброзичливість у поведінці педагога;
створення ситуацій, що припускають особисту відповідальність за загальний результат справи;
наведення прикладів з життя, науки, виробництва;
збудження інтересу до знань підвищеної складності, стимулювання допитливості, кмітливості, з обов'язковим зазначенням шляхів досягнення мети;
формування установки на колективну діяльність, підкріплення прагнення до пізнавального спілкування.
Однією з умов модульного навчання є принцип культивування удачі, оскільки невдачі - основний бар'єр на шляху особистісного і професійного саморозвитку студентів. Необхідний симбіоз емоційного розкріпачення і навчальної активності для того, щоб студент відчув радість і задоволення від власної праці як інтеграційної складової загальнолюдської культури [35].
У свою чергу неконструктивні соціальні установки (типу "Чого від тебе можна чекати!"), Провідні до інтенсивних негативним емоціям (страху, провини, образи і т.п.), детермінують появу пізнавальних бар'єрів, ускладнюють ситуацію взаємодії і спотворюють сприйняття партнера [14 ].
Таким чином можна стверджувати, що переживання невіддільні від пізнавального акту, оскільки "свідомість - не тільки знання, але і переживання" [59].
На наш погляд, найсильнішим соціальним регулятором технологічно організованої навчально-пізнавальної діяльності, головним механізмом її інтенсифікації є суб'єктність. Як справедливо зазначає Є.М. Волкова, суб'єктність висловлює певну позицію особистості і розкриває ті характеристики особистості, які визначають її ставлення до діяльності [12]. Атрибутами суб'єктності, що впливають на інтенсифікацію пізнавальної діяльності, є:
активність,
свідомість,
відповідальність,
висока самооцінка,
готовність до саморозвитку та самоврядування.
Для усвідомлення себе суб'єктом власної діяльності і відносин потрібна специфічна внутрішня позиція особистості. Б.С. Братусь, описуючи внутрішній план особистості, здатної до диалогическому взаємодії, включив до нього такі властивості:
ставлення до іншого як до самоцінності, як до істоти, яка уособлює в собі безмежні потенції роду "людина";
здатність до децентрації, самовіддачі та любові як способу реалізації цього відношення;
творчий, целетворящій характер життєдіяльності;
потреба в позитивній свободі;
здатність до вільного волепроявлению;
можливість самопроектування майбутнього;
віра в здійсненність наміченого;
внутрішня відповідальність перед собою та іншими;
прагнення до знаходження загального сенсу свого життя.
Така внутрішня позиція особистості і забезпечує здатність до саморозвитку [9].
Питання про суб'єктів в технологічному навчанні має принципове значення, оскільки доля технологічних інновація прямо залежить від суб'єкт-суб'єктних відносин педагога і студента. Суб'єкт - це не тільки людина, що пізнає і перетворює навколишній світ, у якого свідомістю і волею, але й ще той, хто здатний до організації своєї активності. "Організація особистістю своєї активності зводиться до її мобілізації, узгодженню з вимогами діяльності, сполученню з активністю інших людей. Ці моменти складають найважливішу характеристику особистості як суб'єкта діяльності. Вони виявляють особистісний спосіб регуляції діяльності, психологічні якості, необхідні для її здійснення" [1]. Суб'єкта відрізняє бажання самому визначати свою долю, спосіб життя, прагнення розсовувати рамки реальної незалежності й компетентності. Такому розумінню суб'єкта А.І. Пригожин протиставляє залежного виконавця ("прикажчика"), що одержує свою компетентність від інших і реалізує її в заданому обсязі і режимі [44].
Впровадження освітніх технологій вимагає становлення суб'єктності не тільки від педагога, але і від студента. Робота студента в технологічному режимі вимагає від нього культури інтелектуальної праці, самостійності, активності, ініціативи, зміни особистісних орієнтацій та мотиваційних установок. Всі особистісно орієнтовані технології базуються на синергетичному постулаті про самоорганізацію людської свідомості. Саме ці технології здатні створити умови для пробудження цієї свідомості і вказати орієнтири особистісного потенціалу самоорганізації. Так, наприклад, в роботах модульних технологів (П. А. Юцявичене, М. А. Чошанова, Т. І. Шамовой, П. І. Третьякова та ін) прямо сказано про те, що модульне побудова навчального курсу спонукає самостійно вивчати цю науку, дозволяє осмислювати свої переживання та емоції, будувати індивідуальну картину світу. Будь-яка технологія переходить від орієнтації на усередненого учня до диференційованих та індивідуалізованим програмами. Цільова установка вчителя - "з предметом до учня" - міняється на установку - "з учнем до предмета". Наслідком такого освітнього процесу є розгортання суб'єктності студента. З позиції будь-якої технології (не тільки модульної) студент розглядається як активний, самостійно організовує свою діяльність суб'єкт педагогічної взаємодії. Працювати в технологічному режимі зможе тільки той студент, який змінив обивательську, споживчу позицію на активну, той, у кого з'явилася готовність взяти на себе відповідальність за своє вчення, той, хто здатний до самоактуалізації. Перехід до нової якості освіті можливий тільки на основі становлення суб'єктності обох учасників освітнього процесу. Суб'єктність служить основою для готовності користуватися новими освітніми технологіями.
Як бачимо, інтенсифікація навчально-пізнавальної діяльності - це реальність, заснована на соціальній зумовленості психіки людини, реальність, втілена в більш досконалих засобах пізнавальної діяльності. Але засоби діяльності - не єдине джерело інтенсифікації. Вирішальну роль відіграють також оптимізація психологічних механізмів, створення організаційно-педагогічних умов діяльності, раціональне використання ТЗН. Ефективність навчального процесу за рахунок інтенсифікації пізнавальної діяльності - це не один який-небудь фактор, це комплексний процес з використанням всіх можливих факторів, їх раціональна система. Інтегративно-багатофакторна інтенсифікація навчально-пізнавальної діяльності залежить в першу чергу від оптимізації всієї психологічної структури обох суб'єктів, оскільки всі фактори педагогічного процесу переломлюються в їх психіці і в кінцевому підсумку впливають на ефективність навчання.
Інтенсифікацію навчально-пізнавальної діяльності неможливо вирішити поза педагогічної технології, оскільки саме технологія представляє системний спосіб мислення, що виник у педагогіці під впливом соціально-економічного розвитку суспільства і його науково-технічного прогресу. Г.К. Селевко звернув на це увагу: "педтехнология повинна мати всі ознаки системи: логікою процесу, взаємозв'язком всіх його частин, цілісністю" [50].
Народившись, технологічний підхід створив і іншу педагогічну культуру. Натомість тріади "дидактика - загальна методика - методика" на педагогічному ландшафті позначилися: "філософія освіти", що обгрунтовує нові цільові пріоритети; "освітня політика", яка з'ясовує, чому вчити (у соціальному сенсі); "освітня технологія", що вказує не тільки як вчити з гарантованим досягненням результату, але і вирішальна при цьому ще й проблему стратегії розвитку особистості та створення для цього адекватних засобів і умов.
Існує точка зору, згідно з якою "технологія з'являється там і тоді, коли виробництво переходить на певний рівень: від ремісничого і цехового до промислового. У цьому випадку і ефективність виробництва визначалася різними факторами: в цеховому виробництві - особистої технікою роботи самого ремісника, в машинному виробництві - перш за все якістю технологічних процесів. Тому термін "педагогічна техніка" - це якраз "дотехнологіческое" розуміння педагогічного процесу [6].
Це не зовсім так. В основі будь-якої технології навчання завжди лежить певна психологічна теорія (або комплекс теорій), ступінь адекватності якої природі засвоєння знань і зумовлює ефективність цієї технології. Викладач покликаний суспільством виконувати дві функції: сприяти становленню студентів як професіоналів і підвищувати їхню соціальну адаптивність і професійну мобільність, для чого розвивати їх суб'єктність і ініціювати творчу активність. Щоб реалізувати ці завдання, педагог повинен бути психологічно підготовлений і методично навчений для використання технологій у своїй роботі. По суті, це повинен бути професіонал нової формації, вивчена на основі нової педагогічної ідеології в спеціальній системі підготовки і перепідготовки, фахівець з високим рівнем суб'єктності і розвиненою рефлексії, що дозволяє йому аналізувати, осмислювати і перебудовувати свою професійну діяльність. Так що мова повинна йти скоріше не про педмайстерності, а про педагогічний професіоналізм, функціональної грамотності. Поява освітніх технологій, що потребує відходу від вузького, просвітницького розуміння своїх функцій, змінило уявлення про педагогічну культуру: зараз затребуваний вузівський викладач з іншого типологічної структурою особистості. Це повинна бути суб'єкт лабільний, здатний до саморозвитку і самовизначення в ситуації рухомого, постійно мінливого і відкритого соціальному замовленню освіти; суб'єкт, що розуміє своє соціальне призначення, приймає педагогічну діяльність в якості важливого акмеологічного пріоритету; суб'єкт, здатний і готовий до постійного перенавчання і відновлення, до подолання власної функціональної неграмотності. У цьому, іншому масштабі вимірювання, педтехніка дійсно є "дотехнологіческое" розуміння педпроцесу. Міра суб'єктності педагога, масштаб його особистості, його професійно-технологічна культура сьогодні як ніколи є безпосереднім змістом освіти. Технологічність як мобільне методологічне вміння прийшло на зміну педтехніке, і в структурі повної педагогічної компетентності саме вона є тією базою, на якій виникають високий професіоналізм і динамічність на рівні еврокваліфікаціі і через яку долається та функціональна неграмотність викладача, що породжує практично всі проблеми і біди сьогоднішньої освіти .
Нові освітні технології, щоб бути ефективними, повинні відповідати таким вимогам:
1) враховувати природні психологічні властивості людини та її інтелекту;
2) спиратися на внутрішні ресурси особистості, а не на примус;
3) інтенсифікувати спонукальні мотиви творчого розвитку особистості в її прагненні до актуалізації, яке К. Роджерс вважає вродженим бажанням "проявити себе, свої можливості з метою зберегти життя і зробити людину більш щасливою, а його життя більш різносторонньою і задовольняє його" [47].
Високі технології в матеріальній сфері у своїй могутності мають величезний руйнівний потенціал, ось чому вони вимагаю високих і тонких технологій виховання, спілкування (культури, моральності), так як "голі" (предметні) знання при бездуховності учнів сприяють не стільки "витонченого розуму", скільки його перекрученню, спритності (звідси проблеми хакерства, комп'ютерного хуліганства, брудні технології в політиці). Згадаймо С.Т. Шацького, який попереджав: легко навчити малюка рахувати, складніше зробити це так, щоб з цим своїм умінням він не почав обраховувати інших людей. Згадаймо К.Д. Ушинського: "Розвиток голови і безсилля характерів, здатність розуміти і про все мріяти (я не можу навіть сказати думати) і нездатність що-небудь робити - ось плоди такого виховання".
Отже, використання нових навчальних технологій як інтегративно-комплексних засобів дозволяє досягти відразу чотирьох груп цілей і за рахунок цього максимально інтенсифікувати навчально-пізнавальну діяльність.
Реалізація соціального замовлення в нових соціокультурних умовах:
дотримання інтересів держави, тобто формування студентів як повноцінних членів соціуму, які опанували соціальним досвідом, цінностями і нормами;
дотримання інтересів суспільства, тобто підготовка фахівців у будь-якій області, соціально і професійно адаптованих в умовах соціальної невизначеності;
дотримання інтересів особистості, тобто підготовка активних, ініціативних і думаючих індивідів, готових до самостійної пізнавальної діяльності, здатних до саморозвитку, що дозволяє їм професійно адаптуватися на ринку праці.
Інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу:
підвищення якості навчання за рахунок специфіки у відборі та представленні змісту (модулі, навчальні пакети, проекти, структурно-логічні схеми і під);
підвищення ефективності за рахунок коштів когнітивної візуалізації навчального матеріалу;
виявлення і використання стимулів активізації пізнавальної діяльності за рахунок залучення можливостей дидактичних ігор, прийомів фасилітації, мотивації афіліації, роботи в зоні найближчого розвитку та ін;
поглиблення міжпредметних зв'язків при вирішенні професійних завдань за рахунок використання прийомів інтегрування, а також за рахунок впровадження комп'ютерів, що забезпечують доступ до різних джерел і обсягів інформації з подальшим аналізом і обробкою;
розвиток творчого мислення, по-перше, за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності, по-друге, за рахунок оволодіння метауменіямі, оскільки будь-яка технологія вимагає від студентів навичок навчально-інтелектуальної праці і високого ступеня самостійності;
розвиток досвіду участі в груповій взаємодії і комунікативних здібностей за рахунок використання в рамках технології діалогових засобів, спільних проектів, навчальних дискусій, тренінгів, індивідуально-групових форм навчання, оскільки всі технології засновані на активному емоційно забарвленому спілкуванні учнів один з одним і з учителем.
Розвиток особистості студента:
підготовка до самостійної продуктивної діяльності в умовах інформаційного суспільства на основі оволодіння метауменіямі і прийомами інтелектуальної праці;
розвиток системних узагальнених знань і способів діяльності: конструктивних, організаційних, комунікативних, гностичних, що дає можливість виходу на творчий рівень;
розширення предметної області навчання за рахунок можливостей комп'ютерного моделювання, теоретичного проектування, рішення міжпредметних задач, що сприяє розвитку системного мислення;
розвиток здібностей до співпраці, кооперації, прийняттю нового;
розвиток змістовної та виконавської самостійності у професійній сфері діяльності.
Розвиток особистості педагога:
розвиток методологічної освіченості та професійної компетентності;
формування педагогічної функціональної грамотності;
набуття здатності чинити опір емоційного вигорання і професійних деформацій;
поява багаторівневої рефлексії, що сприяє професійно-особистісному зростанню.
Судячи з очевидних прикмет ХХI століття буде століттям небувалого динамізму, в тому числі, підвищення інтелектуального потенціалу людини. Вже сьогодні суспільство ставить завдання - створити цілу індустрію освіти як тип розширеного відтворення знань. Це ж у свою чергу вимагатиме в ультимативній формі переходу вузів в новий якісний стан, адекватне прогресу суспільного розвитку і нової соціокультурної ситуації, оскільки інтелектуальний потенціал нації закладається в навчальних джерелах. У навчального закладу тільки тоді є стратегія розвитку, коли воно має:
адекватний кадровий потенціал з новим педагогічним менталітетом, здатний прийняти інноваційне організаційно-управлінське рішення і будувати навчання на нових соціокультурних засадах;
систему підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, яка повинна, по-перше, допомогти викладачам знайти нові оцінки своєї діяльності в рамках нової парадигми, по-друге, навчити педагогічним технологіям, які можуть послужити базою для подолання їх функціональної неграмотності;
моральний і матеріальний ресурс для ініціювання зростання суб'єктності студента, який повинен здобути навички управління власною діяльністю і поведінкою;
у своєму арсеналі широкий банк технологій інтенсивного навчання, що грають роль головної артерії складного освітнього організму, і на їх базі конструює навчальний процес.
Навчальний посібник не описує технології в єдиному методологічному ключі, оскільки навчання на їх основі на сучасному етапі носить явний еклектичний характер і залежить від індивідуального - "упередженого" - професійного відношення викладачів до технологій і тим ідеологіям, які їх породили. Автори вибрали такі технології, у яких високий інтенсифікують потенціал.
У даному навчальному посібнику майбутній педагог познайомиться тільки з деякими з таких технологій. Автори сподіваються, що цей посібник допоможе майбутньому педагогу розібратися в суті технологічного підходу, визначити свою педагогічну позицію і підвищити свою педагогічну культуру.
При вивченні конкретної технології ми радимо Вам зосередити свою увагу на наступних питаннях:
У чому суть навчального процесу, побудованого на основі застосування даної технології?
Що є навчальною одиницею даної технології (модуль; навчальний пакет; проект; набір структурно-логічних схем тощо)?
Який спосіб структурування змісту (інтеграція; модульність; генералізація знань і т.д.)?
Особливості діяльності педагога:
при застосуванні даної технології;
при контролі результатів навчання.
Які прийоми націлені на інтенсифікацію навчально-пізнавальної діяльності учнів?
У чому специфіка організації навчальних робочих місць при застосуванні даної технології?
Дати експертну оцінку якості даних технологій Вам допоможуть матеріали, наведені в додатках.
свідомість,
відповідальність,
висока самооцінка,
готовність до саморозвитку та самоврядування.
Для усвідомлення себе суб'єктом власної діяльності і відносин потрібна специфічна внутрішня позиція особистості. Б.С. Братусь, описуючи внутрішній план особистості, здатної до диалогическому взаємодії, включив до нього такі властивості:
ставлення до іншого як до самоцінності, як до істоти, яка уособлює в собі безмежні потенції роду "людина";
здатність до децентрації, самовіддачі та любові як способу реалізації цього відношення;
творчий, целетворящій характер життєдіяльності;
потреба в позитивній свободі;
здатність до вільного волепроявлению;
можливість самопроектування майбутнього;
віра в здійсненність наміченого;
внутрішня відповідальність перед собою та іншими;
прагнення до знаходження загального сенсу свого життя.
Така внутрішня позиція особистості і забезпечує здатність до саморозвитку [9].
Питання про суб'єктів в технологічному навчанні має принципове значення, оскільки доля технологічних інновація прямо залежить від суб'єкт-суб'єктних відносин педагога і студента. Суб'єкт - це не тільки людина, що пізнає і перетворює навколишній світ, у якого свідомістю і волею, але й ще той, хто здатний до організації своєї активності. "Організація особистістю своєї активності зводиться до її мобілізації, узгодженню з вимогами діяльності, сполученню з активністю інших людей. Ці моменти складають найважливішу характеристику особистості як суб'єкта діяльності. Вони виявляють особистісний спосіб регуляції діяльності, психологічні якості, необхідні для її здійснення" [1]. Суб'єкта відрізняє бажання самому визначати свою долю, спосіб життя, прагнення розсовувати рамки реальної незалежності й компетентності. Такому розумінню суб'єкта А.І. Пригожин протиставляє залежного виконавця ("прикажчика"), що одержує свою компетентність від інших і реалізує її в заданому обсязі і режимі [44].
Впровадження освітніх технологій вимагає становлення суб'єктності не тільки від педагога, але і від студента. Робота студента в технологічному режимі вимагає від нього культури інтелектуальної праці, самостійності, активності, ініціативи, зміни особистісних орієнтацій та мотиваційних установок. Всі особистісно орієнтовані технології базуються на синергетичному постулаті про самоорганізацію людської свідомості. Саме ці технології здатні створити умови для пробудження цієї свідомості і вказати орієнтири особистісного потенціалу самоорганізації. Так, наприклад, в роботах модульних технологів (П. А. Юцявичене, М. А. Чошанова, Т. І. Шамовой, П. І. Третьякова та ін) прямо сказано про те, що модульне побудова навчального курсу спонукає самостійно вивчати цю науку, дозволяє осмислювати свої переживання та емоції, будувати індивідуальну картину світу. Будь-яка технологія переходить від орієнтації на усередненого учня до диференційованих та індивідуалізованим програмами. Цільова установка вчителя - "з предметом до учня" - міняється на установку - "з учнем до предмета". Наслідком такого освітнього процесу є розгортання суб'єктності студента. З позиції будь-якої технології (не тільки модульної) студент розглядається як активний, самостійно організовує свою діяльність суб'єкт педагогічної взаємодії. Працювати в технологічному режимі зможе тільки той студент, який змінив обивательську, споживчу позицію на активну, той, у кого з'явилася готовність взяти на себе відповідальність за своє вчення, той, хто здатний до самоактуалізації. Перехід до нової якості освіті можливий тільки на основі становлення суб'єктності обох учасників освітнього процесу. Суб'єктність служить основою для готовності користуватися новими освітніми технологіями.
Як бачимо, інтенсифікація навчально-пізнавальної діяльності - це реальність, заснована на соціальній зумовленості психіки людини, реальність, втілена в більш досконалих засобах пізнавальної діяльності. Але засоби діяльності - не єдине джерело інтенсифікації. Вирішальну роль відіграють також оптимізація психологічних механізмів, створення організаційно-педагогічних умов діяльності, раціональне використання ТЗН. Ефективність навчального процесу за рахунок інтенсифікації пізнавальної діяльності - це не один який-небудь фактор, це комплексний процес з використанням всіх можливих факторів, їх раціональна система. Інтегративно-багатофакторна інтенсифікація навчально-пізнавальної діяльності залежить в першу чергу від оптимізації всієї психологічної структури обох суб'єктів, оскільки всі фактори педагогічного процесу переломлюються в їх психіці і в кінцевому підсумку впливають на ефективність навчання.
Інтенсифікацію навчально-пізнавальної діяльності неможливо вирішити поза педагогічної технології, оскільки саме технологія представляє системний спосіб мислення, що виник у педагогіці під впливом соціально-економічного розвитку суспільства і його науково-технічного прогресу. Г.К. Селевко звернув на це увагу: "педтехнология повинна мати всі ознаки системи: логікою процесу, взаємозв'язком всіх його частин, цілісністю" [50].
Народившись, технологічний підхід створив і іншу педагогічну культуру. Натомість тріади "дидактика - загальна методика - методика" на педагогічному ландшафті позначилися: "філософія освіти", що обгрунтовує нові цільові пріоритети; "освітня політика", яка з'ясовує, чому вчити (у соціальному сенсі); "освітня технологія", що вказує не тільки як вчити з гарантованим досягненням результату, але і вирішальна при цьому ще й проблему стратегії розвитку особистості та створення для цього адекватних засобів і умов.
Існує точка зору, згідно з якою "технологія з'являється там і тоді, коли виробництво переходить на певний рівень: від ремісничого і цехового до промислового. У цьому випадку і ефективність виробництва визначалася різними факторами: в цеховому виробництві - особистої технікою роботи самого ремісника, в машинному виробництві - перш за все якістю технологічних процесів. Тому термін "педагогічна техніка" - це якраз "дотехнологіческое" розуміння педагогічного процесу [6].
Це не зовсім так. В основі будь-якої технології навчання завжди лежить певна психологічна теорія (або комплекс теорій), ступінь адекватності якої природі засвоєння знань і зумовлює ефективність цієї технології. Викладач покликаний суспільством виконувати дві функції: сприяти становленню студентів як професіоналів і підвищувати їхню соціальну адаптивність і професійну мобільність, для чого розвивати їх суб'єктність і ініціювати творчу активність. Щоб реалізувати ці завдання, педагог повинен бути психологічно підготовлений і методично навчений для використання технологій у своїй роботі. По суті, це повинен бути професіонал нової формації, вивчена на основі нової педагогічної ідеології в спеціальній системі підготовки і перепідготовки, фахівець з високим рівнем суб'єктності і розвиненою рефлексії, що дозволяє йому аналізувати, осмислювати і перебудовувати свою професійну діяльність. Так що мова повинна йти скоріше не про педмайстерності, а про педагогічний професіоналізм, функціональної грамотності. Поява освітніх технологій, що потребує відходу від вузького, просвітницького розуміння своїх функцій, змінило уявлення про педагогічну культуру: зараз затребуваний вузівський викладач з іншого типологічної структурою особистості. Це повинна бути суб'єкт лабільний, здатний до саморозвитку і самовизначення в ситуації рухомого, постійно мінливого і відкритого соціальному замовленню освіти; суб'єкт, що розуміє своє соціальне призначення, приймає педагогічну діяльність в якості важливого акмеологічного пріоритету; суб'єкт, здатний і готовий до постійного перенавчання і відновлення, до подолання власної функціональної неграмотності. У цьому, іншому масштабі вимірювання, педтехніка дійсно є "дотехнологіческое" розуміння педпроцесу. Міра суб'єктності педагога, масштаб його особистості, його професійно-технологічна культура сьогодні як ніколи є безпосереднім змістом освіти. Технологічність як мобільне методологічне вміння прийшло на зміну педтехніке, і в структурі повної педагогічної компетентності саме вона є тією базою, на якій виникають високий професіоналізм і динамічність на рівні еврокваліфікаціі і через яку долається та функціональна неграмотність викладача, що породжує практично всі проблеми і біди сьогоднішньої освіти .
Нові освітні технології, щоб бути ефективними, повинні відповідати таким вимогам:
1) враховувати природні психологічні властивості людини та її інтелекту;
2) спиратися на внутрішні ресурси особистості, а не на примус;
3) інтенсифікувати спонукальні мотиви творчого розвитку особистості в її прагненні до актуалізації, яке К. Роджерс вважає вродженим бажанням "проявити себе, свої можливості з метою зберегти життя і зробити людину більш щасливою, а його життя більш різносторонньою і задовольняє його" [47].
Високі технології в матеріальній сфері у своїй могутності мають величезний руйнівний потенціал, ось чому вони вимагаю високих і тонких технологій виховання, спілкування (культури, моральності), так як "голі" (предметні) знання при бездуховності учнів сприяють не стільки "витонченого розуму", скільки його перекрученню, спритності (звідси проблеми хакерства, комп'ютерного хуліганства, брудні технології в політиці). Згадаймо С.Т. Шацького, який попереджав: легко навчити малюка рахувати, складніше зробити це так, щоб з цим своїм умінням він не почав обраховувати інших людей. Згадаймо К.Д. Ушинського: "Розвиток голови і безсилля характерів, здатність розуміти і про все мріяти (я не можу навіть сказати думати) і нездатність що-небудь робити - ось плоди такого виховання".
Отже, використання нових навчальних технологій як інтегративно-комплексних засобів дозволяє досягти відразу чотирьох груп цілей і за рахунок цього максимально інтенсифікувати навчально-пізнавальну діяльність.
Реалізація соціального замовлення в нових соціокультурних умовах:
дотримання інтересів держави, тобто формування студентів як повноцінних членів соціуму, які опанували соціальним досвідом, цінностями і нормами;
дотримання інтересів суспільства, тобто підготовка фахівців у будь-якій області, соціально і професійно адаптованих в умовах соціальної невизначеності;
дотримання інтересів особистості, тобто підготовка активних, ініціативних і думаючих індивідів, готових до самостійної пізнавальної діяльності, здатних до саморозвитку, що дозволяє їм професійно адаптуватися на ринку праці.
Інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу:
підвищення якості навчання за рахунок специфіки у відборі та представленні змісту (модулі, навчальні пакети, проекти, структурно-логічні схеми і під);
підвищення ефективності за рахунок коштів когнітивної візуалізації навчального матеріалу;
виявлення і використання стимулів активізації пізнавальної діяльності за рахунок залучення можливостей дидактичних ігор, прийомів фасилітації, мотивації афіліації, роботи в зоні найближчого розвитку та ін;
поглиблення міжпредметних зв'язків при вирішенні професійних завдань за рахунок використання прийомів інтегрування, а також за рахунок впровадження комп'ютерів, що забезпечують доступ до різних джерел і обсягів інформації з подальшим аналізом і обробкою;
розвиток творчого мислення, по-перше, за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності, по-друге, за рахунок оволодіння метауменіямі, оскільки будь-яка технологія вимагає від студентів навичок навчально-інтелектуальної праці і високого ступеня самостійності;
розвиток досвіду участі в груповій взаємодії і комунікативних здібностей за рахунок використання в рамках технології діалогових засобів, спільних проектів, навчальних дискусій, тренінгів, індивідуально-групових форм навчання, оскільки всі технології засновані на активному емоційно забарвленому спілкуванні учнів один з одним і з учителем.
Розвиток особистості студента:
підготовка до самостійної продуктивної діяльності в умовах інформаційного суспільства на основі оволодіння метауменіямі і прийомами інтелектуальної праці;
розвиток системних узагальнених знань і способів діяльності: конструктивних, організаційних, комунікативних, гностичних, що дає можливість виходу на творчий рівень;
розширення предметної області навчання за рахунок можливостей комп'ютерного моделювання, теоретичного проектування, рішення міжпредметних задач, що сприяє розвитку системного мислення;
розвиток здібностей до співпраці, кооперації, прийняттю нового;
розвиток змістовної та виконавської самостійності у професійній сфері діяльності.
Розвиток особистості педагога:
розвиток методологічної освіченості та професійної компетентності;
формування педагогічної функціональної грамотності;
набуття здатності чинити опір емоційного вигорання і професійних деформацій;
поява багаторівневої рефлексії, що сприяє професійно-особистісному зростанню.
Судячи з очевидних прикмет ХХI століття буде століттям небувалого динамізму, в тому числі, підвищення інтелектуального потенціалу людини. Вже сьогодні суспільство ставить завдання - створити цілу індустрію освіти як тип розширеного відтворення знань. Це ж у свою чергу вимагатиме в ультимативній формі переходу вузів в новий якісний стан, адекватне прогресу суспільного розвитку і нової соціокультурної ситуації, оскільки інтелектуальний потенціал нації закладається в навчальних джерелах. У навчального закладу тільки тоді є стратегія розвитку, коли воно має:
адекватний кадровий потенціал з новим педагогічним менталітетом, здатний прийняти інноваційне організаційно-управлінське рішення і будувати навчання на нових соціокультурних засадах;
систему підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, яка повинна, по-перше, допомогти викладачам знайти нові оцінки своєї діяльності в рамках нової парадигми, по-друге, навчити педагогічним технологіям, які можуть послужити базою для подолання їх функціональної неграмотності;
моральний і матеріальний ресурс для ініціювання зростання суб'єктності студента, який повинен здобути навички управління власною діяльністю і поведінкою;
у своєму арсеналі широкий банк технологій інтенсивного навчання, що грають роль головної артерії складного освітнього організму, і на їх базі конструює навчальний процес.
Навчальний посібник не описує технології в єдиному методологічному ключі, оскільки навчання на їх основі на сучасному етапі носить явний еклектичний характер і залежить від індивідуального - "упередженого" - професійного відношення викладачів до технологій і тим ідеологіям, які їх породили. Автори вибрали такі технології, у яких високий інтенсифікують потенціал.
У даному навчальному посібнику майбутній педагог познайомиться тільки з деякими з таких технологій. Автори сподіваються, що цей посібник допоможе майбутньому педагогу розібратися в суті технологічного підходу, визначити свою педагогічну позицію і підвищити свою педагогічну культуру.
При вивченні конкретної технології ми радимо Вам зосередити свою увагу на наступних питаннях:
У чому суть навчального процесу, побудованого на основі застосування даної технології?
Що є навчальною одиницею даної технології (модуль; навчальний пакет; проект; набір структурно-логічних схем тощо)?
Який спосіб структурування змісту (інтеграція; модульність; генералізація знань і т.д.)?
Особливості діяльності педагога:
при застосуванні даної технології;
при контролі результатів навчання.
Які прийоми націлені на інтенсифікацію навчально-пізнавальної діяльності учнів?
У чому специфіка організації навчальних робочих місць при застосуванні даної технології?
Дати експертну оцінку якості даних технологій Вам допоможуть матеріали, наведені в додатках.