План.
Вступ. Ліричний відступ як позасюжетний елемент.
Види ліричних відступів.
Роль ліричних відступів у романі А.С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».
Роль ліричних відступів у композиції поеми Н.В. Гоголя «Мертві душі».
Історіософія Л.М. Толстого в романі «Війна і мир».
Авторська позиція у романі М.А. Шолохова «Тихий Дон».
Висновок. Значення ліричних відступів у літературі.
I. Ліричний відступ як позасюжетний елемент.
Мій реферат називається «Ліричний відступ в російській літературі», я вибрала цю тему, тому що висловлювання автора хоча і є позасюжетні елементом, але дуже важливі для розуміння ідеї твору. Ліричні відступи дозволяють, звернеться до читачів зі сторінок повісті або роману безпосередньо, а не від імені кого-небудь з діючих персонажів. За допомогою авторських відступів письменники і поети як би відкривають завісу над своїми думками і почуттями, змушуючи нас задуматися про такі неперехідних цінностях, як любов до батьківщини, до людей, повагу, доброта, сміливість і самопожертву.
Ліричний відступ - це висловлювання автором почуттів і думок у зв'язку із зображенням у творі. Наприклад, в кінці першого тому «Мертвих душ» Н.В. Гоголь, згадавши, що Чичиков любив швидку їзду, перериває розповідь, призупиняє розгортання сюжету і починає висловлювати свої думки про Росію, яку представляє у вигляді бистронесущимся трійки. Цей відступ змушує читача по-новому поглянути на роман, глибше вникнути в ідейний задум автора. Вторгаючись у твір, письменник порушує єдність образної картини, уповільнює розвиток дії, але ліричний відступ природно входить у твір, тому що виникають з приводу зображуваного в ньому, просякнуті тим же почуттям, що й художні образи. Зміст їх визначено тими ж поглядами автора, що й художнє зображення.
Ліричні відступи широко поширені в літературі, в тому числі і сучасної. Вони мають значення анітрохи не менше, ніж основний текст твору.
Ліричні відступи можуть займати дуже велике місце у творі. Такі відступу в «Євгенії Онєгіні» А.С. Пушкіна (тільки у розділі I - відступу про театр, про юність, про творчість, про план роману та інші). Ці найрізноманітніші за темами і багаті за змістом відступу сприяють широті охоплення дійсності, роблячи пушкінський роман у віршах, за словами Бєлінського, справжньої «енциклопедією російської життя».
Ліричні відступи починають відігравати провідну роль, і основну увагу читача спрямовується на почуття і думки великого поета. На противагу життя «ліричного людини» у відступах поступово вимальовується повнота життя людини - творця. Точно так само і в поемі «Дон Жуан» Дж. Байрона, саме в ліричних відступах розгортається найважливіша для твору тема необхідності боротьби за свободу з тиранією і гнітом.
Глибоким філософським, публіцистично змістом наповнені ліричні відступи в поемах А.Т. Твардовського, О.Ф. Берггальц, Е.А. Євтушенко та інших поетів XX століття. У деяких випадках самі літературні відступу становлять цілу поему («Поема без героя» А.А Ахматової, 40 ліричних відступів з поеми «Трикутна груша» А.А Вознесенського).
Ліричні відступи дають авторові можливість безпосередньо звертатися з читачем. Їх схвильованість, задума володіють особливою силою переконання. При цьому ліричність відступів не означає, що письменники замикається в світі виключно власного «я», вони передають важливі для всіх думки, почуття, настрої. Загальнозначуще зміст виражається в них зазвичай від імені оповідача чи ліричного героя, який втілює типову позицію сучасника, його погляди та почуття. Досить згадати відступу в «Євгенії Онєгіні», щоб переконається, що тематика їх набагато ширше інтимно-особистих, любовних переживань. Ліричні відступи часто публіцистічни, висловлюють активну громадянську позицію автора, зв'язок його творчості з сучасної суспільно-політичним життям.
II. Види ліричних відступів, розглянуті на прикладі роману А.С Пушкіна «Євгеній Онєгін».
Ліричні відступи можна розділити на кілька груп:
Авторські відступи. (Спогади про юнацьке кохання в першому розділі, що є сусідами з жартівливо-іронічним міркуванням про «ніжках». Спогади про московську «красуні» в 7 розділі (збірний образ). Посилання до біографії на початку і наприкінці 8 глави. Відступи про переоцінку романтичних цінностей у «Уривки з подорожі Онєгіна»).
Критико-публіцистичні відступи (розмова з читачем про літературні прикладах, стилях, жанрах). Поет коментує свій роман по ходу його написання і як би ділиться з читачем міркуваннями, як краще писати його. Загальна смислова домінанта цих відступів - думка про пошук нового стилю, нової манери письма, що пропонує більшу об'єктивність і конкретність зображення життя (пізніше це стало називатися реалізмом).
Розмови на життєві теми («роман вимагає балаканини»). Мова йде про любов, родину, шлюб, про сучасні смаки та моди, про дружбу, освіту і т.д. Тут поет може виступати в самих різних обличчях (літературних масках): ми бачимо те переконаного епікурейця (хто насміхається над нудьгою життя), то байронічного героя, що розчарувався в житті, то побутописця-фейлетоніста, то мирного поміщика, який звик жити в селі.
Образ ліричного (як і завжди у Пушкіна), з одного боку, калейдоскопічен і мінливий, з іншого - залишається цілісним і гармонійно закінченим. Пейзажні відступу також входять до числа ліричних. Зазвичай природа зображується крізь призму ліричного сприйняття поета, його внутрішнього світу, настрою. У той же час деякі пейзажі показані очима героїв («У вікно побачила Татьяна ...»).
Відступу на громадянську тему - про героїчну Москві 1812 року.
Деякі відступи - «смешенного» типу (включають в себе і автобіографічний, і критико-публіцистичний, і життєвої-афористичний елементи.
1. Роль ліричних відступів у романі А.С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».
Фахівці налічують в романі Пушкіна «Євгеній Онєгін» двадцять сім ліричних відступів і п'ятдесят різнотипних ліричних вставок. Деякі з них займають всього лише один рядок. Вороги його, друзі його (це може бути, одне й теж). Його чистили так і сяк. Інші дуже великі, а якщо їх поєднати, то вони за своїм обсягом утворюють дві самостійні глави.
«Я тепер пишу не роман, а роман у віршах - диявольська різниця» - так повідомляв А.С. Пушкін про початок роботи над «Євгеній Онєгін», підкреслюючи його нетрадиційність. Поетична мова передбачає певну авторську свободу, саме тому у восьмому розділі автор називає свій роман у віршах «вільним».
Свобода пушкінського твору - це перш за все невимушена розмова автора з читачами, вираження авторського «я». Така вільна форма розповіді дозволила Пушкіну відтворити історичну картину сучасного йому суспільства, кажучи словами В.Г. Бєлінського, написати «енциклопедію російського життя".
Голос автора звучить у численних ліричних відступах, які визначають рух розповіді в різних напрямках.
Однією з найважливіших тем авторських відступів у «Євгенії Онєгіні» є зображення природи. Протягом усього роману перед читачем проходить і зима з веселими іграми дітлахів і катанням по «Чистіші модного паркету» льоду, і весна - «пора любові». Пушкін малює тихе «північне» літо, «карикатуру південних зим», і безсумнівно, він не залишає без уваги улюблену осінь.
Пейзаж існує в романі поряд з персонажами, що дає можливість автору характеризувати їх внутрішній світ через ставлення до природи. Підкреслюючи духовну близькість Тетяни з природою, автор високо оцінює моральні якості героїні. Часом краєвид постає читачеві таким, яким його бачить Тетяна: «... вона любила на балконі попереджати зорі схід», «... у вікно побачила Татьяна вранці побілілий двір».
У «Євгенії Онєгіні» є й інший ряд авторських відступів - екскурс в Російську історію. Знамениті рядки про Москву і вітчизняній війні 1812 року, відбиток якої ліг на пушкінську епоху, розширюють історичні рамки роману.
Не можна не відзначити авторські описи побуту і моралі суспільства того часу. Читач дізнається про те, як виховувалася і проводила час світська молодь, перед ним навіть відкриваються альбоми повітових панночок. Думка автора про бали, моді, привертає увагу гостротою спостереження.
Які блискучі рядки присвячені театру. Драматурги, актори ... Ми немов самі потрапляємо в цей «чарівний край», де блискуче грав Фонвізін, друг свободи, і мінливий Княжніна, «бачимо летить, як пух від уст Еола», Істоміну.
Деякі ліричні відступи в романі носять прямо автобіографічний характер. Це дає нам право говорити про те, що роман - історія особистості самого поета, особистості творчої, мислячої, неординарною. Пушкін - і творець роману, і його герой.
«Євгеній Онєгін» писався Олександром Сергійовичем протягом семи років в різні часи, за різних обставин. У поетичних рядках описують спогади поета про дні, «коли в садах Ліцею» до нього стала «бути Муза», про вимушеному екзилі («прийде годину моєї волі?"). Закінчує поет своє творіння сумними і світлими словами про прожитих днях і пішли друзів: «Одних нема, а ті далеко ...»
Немов з близькими людьми ділиться Пушкін з нами, читачами, роздумами про життя:
Хто жив і мислив, той не може
У душі не зневажати людей ...
або:
Та сумно, що даремно
Була нам молодість дана ...
Поета турбує своя поетична доля і доля свого творіння:
Бути може, в Літі не потоне
Строфа, доданків мною;
Бути може (о солодка мріє!),
Вкаже майбутній невіглас
На мій портрет
І мовить: те-то був Поет!
Виразилися в ліричних відступах і літературні пристрасті Олександра Сергійовича, його творча позиція, реалізована в романі:
... Просто вам перекажу
Преданья російського сімейства,
Любові чарівливі сни
Та звичаї нашого боку.
Дружба, шляхетність, відданість, любов якості, високо оцінені Пушкіним. Однак життя зіштовхувала поета не тільки з кращими проявами цих моральних цінностей, тому і виникли такі рядки:
Кого ж любити? Кому ж вірити?
Хто не змінить на один? -
тому гірко читати про «друзів», від яких «спаси нас Боже».
Герої роману немов «добрі приятелі» його творця: «Я так люблю Тетяну милу мою», «стерпні багатьох був Євген», «... я сердечно люблю героя мого». Автор не приховує своєї прихильності до героїв підкреслює свою різницю з Онєгіним, щоб «глузливий читач» не дорікнув його в тому, що «намарал» він свій портрет. Важко погодиться з Пушкіним. Його образ живе на сторінках роману не тільки в його героїв.
Поет говорить з нами рядками ліричних відступів, і ми, його нащадки, маємо унікальну можливість через століття розмовляти з Пушкіним.
Олександр Сергійович вклав у роман свій розум, свою спостережливість, життєвий і літературний досвід, своє знання людей і Росії. Він вклав у нього свою душу. І в романі, може бути, більше, ніж в інших його творах, помітив зростання його душі. Як сказав А. Блок, творіння письменника - «зовнішні результати підземного зростання душі». До Пушкіна, до його роману у віршах «Євгеній Онєгін» це застосовано в самій повній мірі.
2. Роль ліричних відступів у композиції поеми Н.В. Гоголя «Мертві душі».
При кожному слові поеми читач може говорити:
«Тут російський дух, тут Руссю пахне!» Цей російський дух відчувається і в гуморі, і в іронії, і в виразі автора, і в розгонистої силу почуттів, і в ліризмі відступів ...
В.Г. Бєлінський.
Я знаю: якщо я зараз розкрию «Мертві душі» навмання, то томик звично розкриється на 231-й сторінці ...
«Русь! Чого ж ти хочеш від мене? Яка незбагненна зв'язок таїться між нам? Що дивися ти так, і навіщо все що є в тобі, звернуло на мене повні очікування очі? ... І ще, повний здивування, нерухомо стою я, а вже главу осінило грізне хмара, важке прийдешніми дощами, і заніміла думка перед твоїм простором. Що пророкує се неосяжний простір? Чи тут, в тобі чи не народиться безмежній думки, коли ти сама без кінця? Тут чи не бути богатиреві, коли є місце, де розвернуться і пройтися йому? І грізно обіймає мене могутнє простір, страшною силою відбити у глибині моєї, неприродною владою освітилися мої очі: У! Яка блискуча, дивовижна, незнайома землі дав! Русь! »
Це - улюблене. Сто разів прочитане і перечитайте. Тому томик завжди сам розкривається на 231-й сторінці ...
Чому саме це? Чому не таке: «Ех, трійка! ...» Або: «Боже, як ти хороша часом, далека, далека дорога!». Або ... Ні, все-таки це. Ось він, Гоголь, охоплений «могутнім простором» Русі, що «страшною силою» відбилася в його глибині ... А яку ж глибину дав безсмертний письменник словами, в яких відбилася вся його «блискуча, дивовижна, незнайома землі далечінь» ... Це і є та «незбагненна зв'язок» між талантом і землею, яка виростила цей талант.
«У« Мертвих душах »скрізь відчувалося і відчутно проступають його суб'єктивність ... яка в художника виявляє людини з гарячим серцем ... яка не допускає його з апатичний байдужістю бути чужим світу, або мальованої, але змушує його проводити через свою душу живу явища зовнішнього світу, а через то і в них вдихати живу ... переважання суб'єктивності, проникаючи і одушевляючи собою всю поему Гоголя, доходить до високого ліричного пафосу і освіжні хвилями охоплює душу читача »... (В. Г. Бєлінський).
Читаючи ліричні відступи (та й не тільки їх, а всі поему) в перший раз, не знаючи імені автора, з упевненістю скажеш: «Писав росіянин». Які точні вирази, сама побудова фраз, глибоке і велике знання землі, про яку письменник! Істинно російська (плавна, трохи з сумом, багата найтоншими відтінками настрою) поезія. Треба бути поетом, яким був Гоголь, щоб написати таку поему в прозі! У «Мертвих душах» Гоголь став «російським національним поетом у всьому просторі цього слова» (В. Г. Бєлінський)
Поет? Поема? Так. Поет. І поема. Гоголь не дарма назвав своє дітище поемою. Ні в оповіданні, ні в повісті, ні в романі автор не може так вільно вторгатися своїм «Я» в хід розповіді.
Відступу в «Мертвих душах» представляють велику цінність. Цінні вони своєю високохудожньої, граничністю самовираження автора, доречністю в тому чи іншому контексті.
Гоголь іронічно розмірковує про «товстих» і «тонких» представників дворянства, про «панів великої руки» і «панів середньої руки», говорить про російською слові і російській пісні. Все це тонко і вміло вплітається в сюжет твору.
Згадаймо початок шостої голови: «Перш, давно, у дні моєї юності ...» Згадаймо: «... О моя юність! О моя свіжість! ». А через кілька сторінок «В одного з будівель Чичиков скоро помітив якусь дулю ... Плаття на ній було сучасно невизначне, схоже дуже на жіночий капот, на голові ковпак, який носять сільські дворові баби, тільки один голос здався йому декілька сиплим для жінки» . Це ж Плюшкін! Ну й убого же виглядає ця «дірка на людство» на тлі такого ліричного відриву!
А між двома прекрасними відступами («Русь! Русь! Бачу тебе ...» і «Яке дивне, і вабить, і несе, і чудесне в слові: дорога!"), Що на початку одинадцятого голови, кошмарним дисонансом звучить: «Тримай, тримай , дурня! »- кричав Чичиков Селіфану. «Ось я тобі палашом! - Кричав скакав назустріч фельд'єгер з вусами в аршин - Не бачиш, дідько твоїй матері твою душу: казенний екіпаж! »
Вульгарність, порожнеча, ницість життя ще чіткіше вимальовуються на тлі піднесених ліричних рядків. Цей прийом контрасту застосований Гоголем з великою майстерністю. Завдяки такому різкому протиставленню ми краще усвідомили мерзенні риси героїв «Мертвих душ».
Така роль ліричних відступів у композиції поеми.
Але найголовніше те, що в ліричних відступах виражаються багато погляди автора на мистецтво, відносини між людьми. З цих коротеньких уривків можна винести стільки душевного тепла, стільки любові до рідного народу і усього, їм створеному, стільки розумного і потрібного, скільки не винесеш з деяких багатотомних романів.
Гоголь витягнув на сторінки наших книг «всю страшну, приголомшливу твань дрібниць, всю глибину повсякденних характерів ...». Гоголь міцного силою нестримного розуму виставив опукло і яскраво на всенародне огляд нудні, вульгарні дрібниці життя і висміяв їх належним чином.
А ось - дорога. Така, якою малює її Гоголь: «Ясний день, осіннє листя, холодне повітря ... міцніше в дорожню шинель, шапку на вуха, тісніше і затишніше притулиш до розуму ... Боже! Як ти гарна часом, довга, далека дорога! Скільки разів, як гине і потопаючий, я хапався за тебе, і ти щоразу мене великодушно виносила і рятувала! А скільки народилося в тобі чудесних задумів, поетичних мрій, скільки пережив чудових вражень ... »Слово честі, так і тягне зібратися і відправиться в дорогу. Але тепер подорожують трохи інакше: поїздом, літаком, автомобілем. Тільки миготіли б перед очима степи, ліси, міста, полустанки, блищать під сонцем хмари. Широка страна наша, є на що подивитися!
«Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонімая трійка несешся? ...» Лине Русь, вічно рухається на краще. Вона вже прекрасна, Русь, але чи є межа у кращого, чи є межа у мрії людської? І чи знайома нам тепер ця «незнайома землі далечінь»? Багато в чому знайома. Але багато ще в неї далеко попереду, чого ми вужеві не побачимо.
Неможливо розібрати кожне ліричний відступ окремо, неможливо дати оцінку кожному уривку: у «Мертвих душах» безліч і великих, і небагатослівних авторських відступів, оцінок, зауважень, кожне з яких вимагає і заслуговує особливої уваги. Безліч тим у них порушено. Але спільним є те, що з кожного відступу ми бачимо одну з рис дорогого нашій пам'яті письменника, в результаті чого отримуємо можливість намалювати образ істинного гуманіста, письменника - патріота.
3. Історіософія Л.М. Толстого в романі «Війна і мир».
У романі «Війна і мир» Л.М. Толстой постає перед читачем не тільки як самобутній геніальний письменник, стиліст і художник. Важливе місце в сюжеті займають його оригінальні історичні погляди та ідеї.
У філософських відступах і главах Л.М. Толстой не раз повторять думка про те, що історичні події відбуваються лише за те, що повинні вчинять, і що чим більше ми намагаємося розумно пояснити історичні явища, тим вони стають для нас незрозуміліше. Щоб пояснити явища історії, треба проникнути в суть зв'язку між людиною і подією, а для цього необхідно пізнати «історію всіх, без одного винятку всіх людей, що приймають участь у події», бо всі люди стихійно беруть участь у суспільно-історичному процесі і, значить, несвідомо творять історію. А оскільки зробити це не представляється можливим, то мимоволі доводиться визнати фаталізм в історії.
Отже, є «дві сторони життя в кожній людині: життя особисте, ніж абстрактні її інтереси, і життя стихійна, ройова, де людина неминуче виконує запропоновані йому закони». Іншими словами: «Людина свідомо живе для себе, але служить несвідомим знаряддям для досягнення історичних, суспільних цілей». Так Л.М. Толстой визначає межі свободи і незалежності людини, область його свідомої діяльності і область необхідності, в якій панує воля провидіння. Це підводить до вирішення питання про роль особистості в історії. Загальна формула, часто по-різному повторювана автором «Війни і миру» звучить так: «... варто тільки вникнути в суть кожного історичної події, тобто у діяльність всієї маси людей, які брали участь у події, щоб переконається, що воля історичного героя не тільки не керує діями мас, але сама постійно керувала ... »Роль видатної особистості в історії незначна. Наскільки б не був геніальний чоловік, він не може за своїм бажанням направляти рух історії, диктувати їй свою волю, зумовлювати рух історії і розпоряджатися діями величезної маси людей, що живуть стихійної, ройовий життям.
Історію творять люди, маси, народ, а не людина, що вивищується над народом і взяв на себе право по своїй волі передбачати напрямки подій. Толстой пише: «Фанатизм для людини такий самий дурниця, як свавілля в історичних подіях».
З цього випливає, ніби Толстой абсолютно заперечував яку б то не було роль людини в історії і що він зводив її до нуля. Він визнає за кожною людиною право і навіть обов'язок діяти в межах можливого, свідомо втручатися в відбуваються історичні події. Той з людей, хто, користуючись «кожним моментом свободи», не тільки безпосередньо бере участь у подіях, але і обдарований здатністю, чуттям і розумом проникати в хід подій і схоплювати, осягати їх загальний зміст; хто єдиний з народом, той заслуговує імені справді великого людини, геніальної особистості. Таких - одиниці. До них належить Кутузов, а його антиподом є Наполеон.
4. Авторська позиція у романі М.А. Шолохова «Тихий Дон».
М. Шолохова ми по праву можемо назвати літописцем радянської епохи, її дослідником, співаком. Він створив цілу галерею образів, які за силою своєї виразності та художньої цінності стали поряд з самими чудовими образами передової літератури.
«Тихий Дон» - роман про долю народу в переломну епоху. Це і принципова авторська точка зору на революцію і громадянську війну.
Показуючи долі, характери, шукання і сподівання своїх героїв, письменник постійно звертається до Дону, як до живої істоти: «Ой ти, наш батюшка, тихий Дон», - так у своїх піснях звертаються козаки до великої річки. Роман «Тихий Дон» присвячений долі російського козацтва.
Даючи глибокий художній аналіз укладу, звичаїв і вдач донських козаків, письменник не міг не звернути увагу на тісний зв'язок їх життя як хліборобів з життям природи. Розмірено життя хліборобів, чимось нагадує протягом річки: тече вода - йде час, нехитрі події козацького життя зміняю одне інше - оранка, сівба, покіс, жнива. І тут же, на полі, Григорій після тяжкої роботи розмірковує: «Дон! Дон наш! Тихий Дон! Степ - матінка, Дон - батюшка, годувальник ». Де б не мандрував донський козак, після повернення зустріне його Дон - батюшка, як і раніше повноводний і тихий ... »
Але закінчилася спокійна, розмірене життя козака і почалася війна, яка забрала багато життів. Господарський Пантелей Прокопович працює і вдома, і в полі один. Він проводжає своїх синівської на війну, дуже важко йому. Війна позбавила його завзяття до роботи, розорила його, відняла старшого сина, пройшла над його життям, як буря над ділянки пшениці. І знову ж таки він із сумом дивиться на пшеничне поле: «Після бурі встає і красується пшениця над сонцем, вогнем горять її колосся, багата, сповнена земелька».
Простежуючи нелегку долю головного героя роману Григорія Мелехова, письменник неодноразово порівнює його з сильним і могутнім Доном, його душу - з широкою донський степом, а часом, показуючи його самотнім, як «місяць на нічному небі».
У романі «Тихий Дон» Шолохов поєднує епічне зображення великих історичних подій з дивовижною ліричністю розповіді, передачею найтонших особистих переживань людей, розкриттям їх сокровенних почуттів і думок. Автор «Тихого Дону» показав нам великих людей, трудівників, які вміють постояти за честь Батьківщини.
Шолохов міркує про те, що історія відбувається їх руками. На відміну від Н.В. Гоголя, прославляє в поемі «Мертві душі» Русь (всю країну), М.А. Шолохов в авторських відступах звертається в основному до малої батьківщини, але обидва письменники одностайні в одному - потрібно любити її такою яка вона є.
III. Висновок. Значення ліричних відступів у літературі.
«Велика кількість» ліричних відступів у таких важливих, можливо центральних творах письменників - Пушкіна, Гоголя, Толстого і Шолохова пояснюється і багатьма загальними рисами, і деякими відмінностями.
Так, можливість ліричних відступів заявлена і Пушкіним і Гоголем в жанрі. А.С. Пушкін особливо підкреслює з'єднання епічного і ліричного жанрів. Його роман у віршах - не тільки розповідь про життя героїв, а й ліричний твір, наповнений авторської індивідуальністю.
Те ж відбувається і в прозової «поемі» (саме так визначає Гоголь своє творіння) «Мертві душі». Адже насправді це не тільки історія чічіковской авантюри, а пісня про Росію, глибоко особисті роздуми і переживання Гоголя.
Ліричні відступи служать розширенню художнього простору, створення цілісності образу: від побутових деталей узагальнення, до масштабних, наповнених філософським змістом образів.
Список літератури.
Алексєєв М.П. «Пушкін і світова література». - І., 1987 - 683 с.
Вересаєв В.В. «Супутники Пушкіна». Том 1, 2, Москва, 1993 рік.
Воєводін В. «Повість про Пушкіна», Ленінград, 1955 рік.
Газета «Література» № 35, 1999 рік.
Герц А. (А. Синявський) «Прогулянки з Пушкіним», С.-Петербург, 1993 рік.
Гоголь Н.В. «Мертві душі», М. «Художня література», 1979 рік.
Іванов В.А. Пушкін і його час - М, 1977 - 480 с.
Пушкін А.С. Твори в трьох томах. Том 2, Москва, 1986 рік.
Російська літературна критика 1860-х років, Москва, «Просвещение» 1984 рік.
Толстой О.Н. «Війна і мир», С.-Петербург, 1993 рік.
Шолохов М.А. «Тихий Дон», Москва, 1987 рік.
Електронна енциклопедія "Кругосвет".
Енциклопедичний словник юного літературознавця, Москва, «Просвещение» 1998 рік.
Муніципальна середня загальноосвітня школа № 3
Екзаменаційний реферат з літератури.
Ліричні відступи в російській літературі.
(А. С. Пушкін, Н. В. Гоголь, Л. М. Толстой, М. А. Шолохов)
Виконала Кутираева
Ірина Єгорівна, учнівська 11 «В» класу
Керівник - Рахманова
Людмила Михайлівна,
вчитель російської мови та літератури.
Сасово - 2004 рік.