Гоголь н. в. - Ліричні відступи в Євгенії Онєгіні а. с. пушкіна і мертвих душах н. в. гоголя

"Велика кількість" ліричних відступів у таких важливих, можливо центральних, творах двох письменників - Пушкіна і Гоголя - пояснюється і багатьма загальними рисами, і деякими відмінностями. Спробуємо ж простежити цю схожість і відмінності і зрозуміти місце ліричних відступів у кожному з творів.
Можливість ліричних відступів заявлена ​​і Пушкіним, і Гоголем в жанрі. "Євгеній Онєгін" - це не просто роман, а роман у віршах ("диявольська різниця!"), Пушкін особливо підкреслює з'єднання епічного і ліричного жанрів. Його роман у віршах - не тільки розповідь про життя героїв, а й ліричний твір, наповнений авторської індивідуальністю.
Те ж відбувається і в прозаїчної "поемі" (саме так визначає Гоголь своє творіння) "Мертві душі". Адже насправді це не тільки історія чічіковской авантюри, а пісня про Росію, глибоко особисті роздуми і переживання Гоголя.
За допомогою ліричних відступів Пушкін вводить в художню тканину роману свою епоху з її побутом (майже вся I розділ), реальними людьми, які не міг не дізнатися читач ("Фонвізін, друг свободи", "здатність Княжніна", "Озеров з младой Семенової" , "наш Катенін", "Шаховський їдкий" і багато інших). У цьому важлива роль ліричних відступів - розширення художнього простору, то, що робить "Онєгіна" "енциклопедією російського життя". Схопившись за яку-небудь деталь, Пушкін доповнює, оживляє її своїм особистісним сприйняттям, хвилею асоціацій, що створюють враження повної достовірності. Ліричні відступи такого роду схожі на живе спілкування автора і його героїв; так миттєва реакція Пушкіна: варто Онєгіну поїхати на бал, а поет вже вигукує:
За днів веселий і бажань Я був від балів без розуму ...
Далі він пускається в такі довгі міркування про дамські ніжках ("Ах, ніжки, ніжки! Де ви нині ?.."), що пізніше йому доводиться вибачатися перед читачем:

На початку мого роману
(Прошу зошит) ...
Я зайнявся воспоминаньем
Про ніжках мені знайомих дам.
Пора мені зробитися розумніший,
У справах та мову виправляти,
І це п'яту зошит
Від відступів очищати.

Але все ж ліричні відступи займають більшу частину роману, а так як їх істотна роль у тому, щоб ввести в роман автора, самого Пушкіна, то він фактично виявляється головним героєм, а те, що читач дізнається про нього, чи не важливіше для Пушкіна всієї історії Онєгіна і Тетяни. Все частіше він переходить до власних переживань:

Хоч я, читачу,
Мого героя і люблю,
Хоч повернуся до нього, звичайно,
Але мені тепер не до нього.

Але про це після, звернемося тепер до Гоголя. У нього роль "побутових" пушкінських відступів грають розгорнуті порівняння - "драбинки", в яких Гоголь, відштовхнувшись від дрібної деталі, сягає далеко за межі сюжету, однак у Гоголя це найчастіше випадкові, нічим не мотивовані відгалуження дороги його поеми "чоловіче, кругле , широке обличчя, як молдуванські гарбуза, звані горлянка, з яких роблять на Русі балалайки, двострунний легкі балалайки, красу і втіху ухватлівого двадцятирічного хлопця ... "і т. д. Але головна тема поеми - Росія, і всі ліричні відступи хоча б краєчком зачіпають, розвивають цю тему навіть у наведеному уривку: "з яких роблять на Русі ... Гоголівські ліричні відступи, як і пушкінсше, служать розширенню художнього простору, свідомості цілісного образу Русі - від побутових деталей узагальнення: "Спокій був відомого роду, бо готель був теж відомого роду, то є саме така, як бувають гостинці в губернських містах ... "і т. д.) до масштабних, наповнених філософським змістом образів птах-трійка Що стосується побутових деталей, які стають предметом іронії автора, то це зустрічається і в Пушкіна:

Коли благому пеосвещенио
Отдвінем більш кордонів,
З часом (За числом
Философические таблиць,
Років через п'ятсот)
Дороги, вірно,
У вас зміняться безмірно ...
Тепер у нас дорегі погані,
Мости забуті гниють ...

і т. д. Саме тим дороги - друга найважливіша тема "Мертвих душ", пов'язана з темою Росії. Дорога - образ, що організує весь сюжет, і себе Гоголь вводить в ліричні відступи як людину шляху. "Перш, давно, у дні моєї юності ... мені було весело під'їжджати в перший раз до незнайомого місця ... Тепер байдуже під'їжджаю до всякої незнайомій селі і байдуже дивлюся на її вульгарну зовнішність; моєму охолодженого погляду неприємно, мені не смішно ... і байдуже мовчання зберігають мої нерухомі вуста. О моя юностр! О моя совість! "
Пушкін наприкінці VI глави роману теж прощається зі своєю молодістю:

Мрії, мрії! де ваша сладость?
Де рима, молодії?
Невже надходить тридцять років?

Однак настрій Пушкіна зовсім інше, йому не властива гоголівська похмура туга; він приймає все, що трапляється з ним, що досилає йому доля, спокійно:

Але так і бути: попрощаємося дружно,
Про юність легка моя!
Дякую за насолоду,
За смуток, за мідие мученья ...
За все, всі твої дари
Дякую тобі ... Досить!
З ясною душею
Нині Я новий шлях
Від життя минулого відпочити.

Пушкін у ліричних відступах - жива людина зі своєю долею, думками і спогадами. І відносини зі своїми героями він будує, як з живими людьми. Оточені безліччю літературних "зразків" (Клариса, Юлія, Дельфіна, Вольмар, Вертер, Грандісон), вони не виявляються ні одним з них ("Але наш герой, хто б не був він, вже певно не був Грандісон"). Дуже цікаві міркування Пушкіна про літературу, різних її напрямках: класицизм, над яким Пушкін кепкує, романтизмі, від якого відходить, відчувши, що він застарів. Все це написано не цілком серйозно, в жартівливому тоні:

Поважний тон узявши,
Бувало, палкий творець
Нам являв свого героя
Як досконалості взірець.

Це схоже на міркування Гоголя про різні "типи" письменників: "Щасливий письменник, який повз характерів нудних, противних ... не торкаючись землі, весь повергался у свої далеко відірвані від неї і звеличення образи ... Немає рівного йому в силі - він бог! Але не така доля й інша доля письменника, що насмілився викликати назовні все, що щохвилини перед очима і чого не зрят байдужі очі ... Бо не визнає сучасний суд, що дорівнює дивні скла, озираються сонця і передають рух непомічених комах ... Суворо його терені, і гірко відчує він свою самотність ". Гоголь зараховує себе саме до останнього "типу". Наприкінці своєї поеми він відповідає на можливі звинувачення "з боку так званих патріотів", які вимагають, щоб все сказане про Росію було однаково похвальним, гарним, піднесеним, притчею про Кифе Мокиевиче і Мокии Кифовиче, звинувачуючи "думають не про те, щоб не робити поганого, а тому, щоб не говорили, що вони роблять погане ". Одночасно Гоголь говорить і про "цінителів літератури", у яких своє уявлення про мету письменницької праці ("Краще ж уявляйте нам прекрасне, захоплююче"). Гоголь заздалегідь розчарований у своїх читачів: "Але не то важко, що будуть не задоволені героєм, важко те, що живе в душі непереборна впевненість, що тим же самим героєм ... були б задоволена читачі ".
Зовсім по-іншому звертається до читача Пушкін:

Хто б не був ти, о мій читач,
Друг, недруг, я хочу з тобою
Розлучитися нині як приятель.
Пробач. Чого б ти за мною
Тут не шукав у строфах недбалих ...
Дай боже, щоб у цій книжці ти ...
Хоча крихту міг знайти.
За сим розлучимося, прости!

Ну а пушкінський фінал:

Багато проминуло днів
З тих пір, як юна Тетяна
І мій герой у неясному сні
Появилися мені, -
І даль вільного роману
Я крізь магічний кристал
Ще не ясно бачив, -

нагадує гоголівське: "І довго ще визначено мені чудний владою йти в руку з моїми дивними героями, оглядати всю величезно-неслася життя, оглядати її крізь видимий світові сміх і незримі, невідомі йому сльози!"
Отже, ліричні відступи - дуже важлива частина обох творів. В "Євгенії Онєгіні" вони вводять істинного головного героя роману - Пушкіна, людини своєї епохи, в оточення її атрибутів і прикмет. Гоголь у своїй поемі виступає перш за все як мислитель і споглядач, який намагається розгадати таємничу птицю-трійку - Русь ("Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонімая трійка, мчиш? .. Русь! Куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді "). Ліричні відступи в "Мертвих душах" часто більш глибокі, філософськи серйозні, ніж пушкінські. Але, хоча і з різних сторін, обидва письменники вирішують одне завдання: і Пушкін і Гоголь малюють дуже широку, об'ємну картину російського життя свого часу, доповнюючи її власними судженнями та авторської індивідуальне, і головну роль в цьому відіграють саме ліричні відступи.



"Велика кількість" ліричних відступів у таких важливих, можливо центральних, творах двох письменників - Пушкіна і Гоголя - пояснюється і багатьма загальними рисами, і деякими відмінностями. Спробуємо ж простежити цю схожість і відмінності і зрозуміти місце ліричних відступів у кожному з творів.
Можливість ліричних відступів заявлена ​​і Пушкіним, і Гоголем в жанрі. "Євгеній Онєгін" - це не просто роман, а роман у віршах ("диявольська різниця!"), Пушкін особливо підкреслює з'єднання епічного і ліричного жанрів. Його роман у віршах - не тільки розповідь про життя героїв, а й ліричний твір, наповнений авторської індивідуальністю.
Те ж відбувається і в прозаїчної "поемі" (саме так визначає Гоголь своє творіння) "Мертві душі". Адже насправді це не тільки історія чічіковской авантюри, а пісня про Росію, глибоко особисті роздуми і переживання Гоголя.
За допомогою ліричних відступів Пушкін вводить в художню тканину роману свою епоху з її побутом (майже вся I розділ), реальними людьми, які не міг не дізнатися читач ("Фонвізін, друг свободи", "здатність Княжніна", "Озеров з младой Семенової" , "наш Катенін", "Шаховський їдкий" і багато інших). У цьому важлива роль ліричних відступів - розширення художнього простору, то, що робить "Онєгіна" "енциклопедією російського життя". Схопившись за яку-небудь деталь, Пушкін доповнює, оживляє її своїм особистісним сприйняттям, хвилею асоціацій, що створюють враження повної достовірності. Ліричні відступи такого роду схожі на живе спілкування автора і його героїв; так миттєва реакція Пушкіна: варто Онєгіну поїхати на бал, а поет вже вигукує:
За днів веселий і бажань Я був від балів без розуму ...
Далі він пускається в такі довгі міркування про дамські ніжках ("Ах, ніжки, ніжки! Де ви нині ?.."), що пізніше йому доводиться вибачатися перед читачем:
На початку мого роману
(Прошу зошит) ...
Я зайнявся воспоминаньем
Про ніжках мені знайомих дам.
Пора мені зробитися розумніший,
У справах та мову виправляти,
І це п'яту зошит
Від відступів очищати.
Але все ж ліричні відступи займають більшу частину роману, а так як їх істотна роль у тому, щоб ввести в роман автора, самого Пушкіна, то він фактично виявляється головним героєм, а те, що читач дізнається про нього, чи не важливіше для Пушкіна всієї історії Онєгіна і Тетяни. Все частіше він переходить до власних переживань:
Хоч я, читачу,
Мого героя і люблю,
Хоч повернуся до нього, звичайно,
Але мені тепер не до нього.
Але про це після, звернемося тепер до Гоголя. У нього роль "побутових" пушкінських відступів грають розгорнуті порівняння - "драбинки", в яких Гоголь, відштовхнувшись від дрібної деталі, сягає далеко за межі сюжету, однак у Гоголя це найчастіше випадкові, нічим не мотивовані відгалуження дороги його поеми "чоловіче, кругле , широке обличчя, як молдуванські гарбуза, звані горлянка, з яких роблять на Русі балалайки, двострунний легкі балалайки, красу і втіху ухватлівого двадцятирічного хлопця ... "і т. д. Але головна тема поеми - Росія, і всі ліричні відступи хоча б краєчком зачіпають, розвивають цю тему навіть у наведеному уривку: "з яких роблять на Русі ... Гоголівські ліричні відступи, як і пушкінсше, служать розширенню художнього простору, свідомості цілісного образу Русі - від побутових деталей узагальнення: "Спокій був відомого роду, бо готель був теж відомого роду, то є саме така, як бувають гостинці в губернських містах ... "і т. д.) до масштабних, наповнених філософським змістом образів птах-трійка Що стосується побутових деталей, які стають предметом іронії автора, то це зустрічається і в Пушкіна:
Коли благому пеосвещенио
Отдвінем більш кордонів,
З часом (За числом
Философические таблиць,
Років через п'ятсот)
Дороги, вірно,
У вас зміняться безмірно ...
Тепер у нас дорегі погані,
Мости забуті гниють ...
і т. д. Саме тим дороги - друга найважливіша тема "Мертвих душ", пов'язана з темою Росії. Дорога - образ, що організує весь сюжет, і себе Гоголь вводить в ліричні відступи як людину шляху. "Перш, давно, у дні моєї юності ... мені було весело під'їжджати в перший раз до незнайомого місця ... Тепер байдуже під'їжджаю до всякої незнайомій селі і байдуже дивлюся на її вульгарну зовнішність; моєму охолодженого погляду неприємно, мені не смішно ... і байдуже мовчання зберігають мої нерухомі вуста. О моя юностр! О моя совість! "
Пушкін наприкінці VI глави роману теж прощається зі своєю молодістю:
Мрії, мрії! де ваша сладость?
Де рима, молодії?
Невже надходить тридцять років?
Однак настрій Пушкіна зовсім інше, йому не властива гоголівська похмура туга; він приймає все, що трапляється з ним, що досилає йому доля, спокійно:
Але так і бути: попрощаємося дружно,
Про юність легка моя!
Дякую за насолоду,
За смуток, за мідие мученья ...
За все, всі твої дари
Дякую тобі ... Досить!
З ясною душею
Нині Я новий шлях
Від життя минулого відпочити.
Пушкін у ліричних відступах - жива людина зі своєю долею, думками і спогадами. І відносини зі своїми героями він будує, як з живими людьми. Оточені безліччю літературних "зразків" (Клариса, Юлія, Дельфіна, Вольмар, Вертер, Грандісон), вони не виявляються ні одним з них ("Але наш герой, хто б не був він, вже певно не був Грандісон"). Дуже цікаві міркування Пушкіна про літературу, різних її напрямках: класицизм, над яким Пушкін кепкує, романтизмі, від якого відходить, відчувши, що він застарів. Все це написано не цілком серйозно, в жартівливому тоні:
Поважний тон узявши,
Бувало, палкий творець
Нам являв свого героя
Як досконалості взірець.
Це схоже на міркування Гоголя про різні "типи" письменників: "Щасливий письменник, який повз характерів нудних, противних ... не торкаючись землі, весь повергался у свої далеко відірвані від неї і звеличення образи ... Немає рівного йому в силі - він бог! Але не така доля й інша доля письменника, що насмілився викликати назовні все, що щохвилини перед очима і чого не зрят байдужі очі ... Бо не визнає сучасний суд, що дорівнює дивні скла, озираються сонця і передають рух непомічених комах ... Суворо його терені, і гірко відчує він свою самотність ". Гоголь зараховує себе саме до останнього "типу". Наприкінці своєї поеми він відповідає на можливі звинувачення "з боку так званих патріотів", які вимагають, щоб все сказане про Росію було однаково похвальним, гарним, піднесеним, притчею про Кифе Мокиевиче і Мокии Кифовиче, звинувачуючи "думають не про те, щоб не робити поганого, а тому, щоб не говорили, що вони роблять погане ". Одночасно Гоголь говорить і про "цінителів літератури", у яких своє уявлення про мету письменницької праці ("Краще ж уявляйте нам прекрасне, захоплююче"). Гоголь заздалегідь розчарований у своїх читачів: "Але не то важко, що будуть не задоволені героєм, важко те, що живе в душі непереборна впевненість, що тим же самим героєм ... були б задоволена читачі ".
Зовсім по-іншому звертається до читача Пушкін:
Хто б не був ти, о мій читач,
Друг, недруг, я хочу з тобою
Розлучитися нині як приятель.
Пробач. Чого б ти за мною
Тут не шукав у строфах недбалих ...
Дай боже, щоб у цій книжці ти ...
Хоча крихту міг знайти.
За сим розлучимося, прости!
Ну а пушкінський фінал:
Багато проминуло днів
З тих пір, як юна Тетяна
І мій герой у неясному сні
Появилися мені, -
І даль вільного роману
Я крізь магічний кристал
Ще не ясно бачив, -
нагадує гоголівське: "І довго ще визначено мені чудний владою йти в руку з моїми дивними героями, оглядати всю величезно-неслася життя, оглядати її крізь видимий світові сміх і незримі, невідомі йому сльози!"
Отже, ліричні відступи - дуже важлива частина обох творів. В "Євгенії Онєгіні" вони вводять істинного головного героя роману - Пушкіна, людини своєї епохи, в оточення її атрибутів і прикмет. Гоголь у своїй поемі виступає перш за все як мислитель і споглядач, який намагається розгадати таємничу птицю-трійку - Русь ("Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонімая трійка, мчиш? .. Русь! Куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді "). Ліричні відступи в "Мертвих душах" часто більш глибокі, філософськи серйозні, ніж пушкінські. Але, хоча і з різних сторін, обидва письменники вирішують одне завдання: і Пушкін і Гоголь малюють дуже широку, об'ємну картину російського життя свого часу, доповнюючи її власними судженнями та авторської індивідуальне, і головну роль в цьому відіграють саме ліричні відступи.