Кафедра управління
Контрольна робота
З дисципліни:«Інноваційний менеджмент»
План
1. Які напрями класифікації інновацій в більшій мірі відображають новизну інноваційних змін?
2. Особливості інноваційної діяльності в умовах перехідної економіки на Україну.
3. Які вимоги пред'являються до наукового змісту проекту?
Список літератури
1. Які напрями класифікації інновацій в більшій мірі відображають новизну інноваційних змін?
Інновації прийнято класифікувати за низкою ознак. Так, за ступенем радикальності, їх значимості в економічному розвитку інновації можна підрозділити на базисні, поліпшуючі і псевдоінновації (раціоналізують). За цим поділом стоять два різних інноваційних процесу: піонерний і наздоганяє. Піонерний тип означає лінію на досягнення світової першості (наприклад, США). Наздоганяє - дешевше і може дати швидкий результат (наприклад, Японія). На цьому шляху створюються так звані приростні інновації, пов'язані з поліпшенням властивостей існуючих процесів виробництва та продуктів. По спрямованості результатів інновації діляться на інновації як науковий інструментарій, інновації - процеси та інновації - продукти. Виділяються також і інші класифікації інновацій у відповідності до тієї ролі, яку вони відіграють у розвитку економічної системи.
Класифікація інновацій за ступенем новизни - розподіл сукупності інновацій на однорідні за рівнем новизни групи з метою оцінки їх значимості. Поняття новизни інновації може ставитися до продукту або технологічного процесу в цілому у разі його абсолютної новизни або тільки до деяких його елементів, що змінює функції і характеристики існуючого продукту або процесу. З цих позицій виділяються базисні інновації, які відносяться до принципово нових продуктів; поліпшують інновації, що стосуються значного удосконалення існуючих продуктів, а також інновації, пов'язані з впровадженням нових або в значній мірі вдосконалених методів виробництва.
Класифікація інновацій за ступенем новизни здійснюється і по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З точки зору технологічних параметрів інновації підрозділяються на:
а) продуктові - застосування нових матеріалів і напівфабрикатів, а також комплектуючих, отримання принципово нових функцій (принципово нові продукти);
б) процесні - нова технологія виробництва, більш високий рівень автоматизації, нові методи організації виробництва (стосовно до нових технологій). За типом новизни для ринку в складі інновацій виділяються: нові для галузі в світі, нові для галузі в країні, нові для даного ІП (групи ІП).
2. Особливості інноваційної діяльності в умовах перехідної економіки на Україну
Темпи економічного зростання, які демонструє Україна протягом останніх двох років, є чи не найкращим доказом того, що країна впевнено стала на шлях інноваційного розвитку. Незважаючи на вражаючі показники, можна стверджувати, що поки мова йде тільки про необхідні, але ще далеко не достатніх кроків з перекладу української економіки на інноваційний шлях розвитку.
Як і в багатьох інших країнах СНД, на Україну після економічного спаду, пов'язаного, перш за все, з розвалом єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР і повільним налагодженням економічних зв'язків з новими партнерами як в СНД, так і за його межами, процес відродження економіки через відсутність інвестицій почався з налагодження виробництва за старими технологіями. А коли через кілька років стало ясно, що в умовах ринку продукція, вироблена за цими технологіями, не може бути конкурентоспроможною і без інвестицій і інновацій не обійтися, вимушено стали шукати вихід із ситуації.
Зараз очевидно, що потрібно створити нові умови для інноваційного розвитку, перш за все, на законодавчому рівні, і, в кінцевому рахунку, для досягнення успіху розробити комплексну модель інноваційного розвитку України.
Завдання по створенню інноваційної моделі розвитку та соціальної орієнтації економічної політики були визначені ще два роки тому в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки ». Там було заявлено, що головним чинником прискорення та сталого економічного розвитку країни можуть бути тільки науково-технічні інновації. Реалізація інноваційної моделі структурної перебудови економіки і на цій основі забезпечення економічного зростання на Україну проголошені основним принципом державної політики.
Центральним органом виконавчої влади у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, який забезпечує реалізацію державної інноваційної політики, є Міністерство освіти і науки України. Координацію та нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності здійснює в міністерстві Департамент інноваційного розвитку.
Одним з найбільш важливих напрямів реалізації державної інноваційної політики є створення в цій сфері ефективної законодавчої та нормативно-правової бази.
Прийняті на Україну закони «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (1999 р. з наступними змінами в 2001, 2002, 2004 роках), «Про інноваційну діяльність» (2002 р.), «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні »(2003 р.) заклали фундамент формування національної інноваційної системи, спрямованої на створення інноваційної інфраструктури, впровадження інновацій, більш повне використання інноваційного потенціалу. Для забезпечення реалізації цих законів було прийнято цілу низку постанов уряду. Також було прийнято понад 20 інших законодавчих актів, що регулюють окремі аспекти діяльності у сфері інновацій. До чого це призвело?
По-перше, були визначені пріоритети інноваційної діяльності як за масштабністю - державні, галузеві, регіональні, - так і за термінами - довготривалі і середньострокові.
По-друге, крім власне визначень «інновація», «інноваційна структура» і т.д., були позначені державні преференції для різних суб'єктів інноваційної діяльності (пільги з оподаткування прибутку та податку на додану вартість, з мита та умови їх отримання). По суті, був визначений механізм державного інвестування в інноваційну діяльність за рахунок надання пільг.
Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» інноваційні проекти (підкреслимо: саме інноваційні проекти, а не підприємства або інші юридичні особи, які ці проекти реалізують) можуть отримати пільги з оподаткування прибутку та податку на додану вартість, а також з мита в обсязі 50%.
Інноваційні та інвестиційні проекти технологічних парків, для яких встановлено спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності, взагалі звільняються від сплати зазначених податків і мит. Правда, при цьому несплачені податки і збори зараховуються на спеціальні рахунки, з яких кошти можуть бути витрачені лише на науково-технічну діяльність або на нові інноваційні проекти. Ось це і є державна інвестиція.
На жаль, не всі законодавчі акти поки працюють в повному обсязі.
Зокрема, у 2003-2004 роках призупинено дію статей 21 і 22 закону «Про інноваційну діяльність», які визначають пільги з оподаткування для інноваційних структур.
Як виявилася, більшість із стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», орієнтовані на розвиток третього-четвертого технологічних укладів. Крім того, існуюча «всеосяжність» середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності призводить до поглиблення диспропорції розвитку економіки і до подальшої її орієнтації на функціонування в третьому-четвертому технологічних укладах.
Сформована ситуація викликає необхідність уточнення зазначених пріоритетів з метою їх конкретизації і визначення таких напрямків інноваційного розвитку, які будуть відповідати завданням розвитку високоукладной економіки.
Міністерство освіти і науки цього року вже почало роботу з уточнення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, залучивши до цього процесу всі органи виконавчої влади, Національну і галузеві академії наук України, громадські наукові та науково-технічні організації.
Невирішеним на законодавчому рівні залишається надзвичайно актуальне питання про комерціалізацію результатів науково-технічних досліджень та розробок.
Вже тривалий час у Верховній Раді України обговорюється проект закону про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій, прийняття якого дозволить визначити форми стимулювання процесу трансферу технологій для економічного і соціального розвитку України, припинити несанкціоноване використання об'єктів інтелектуальної власності, неконтрольовану передавання за межі України вітчизняних результатів науково -технічної діяльності, а також запобігти проникненню на Україні морально застарілих технологій та неліквідної продукції.
Звичайно, першорядне значення мають питання фінансового забезпечення інноваційного розвитку. За останній час держава зробила ряд конкретних заходів щодо бюджетної підтримки інноваційної діяльності підприємств.
Відповідно до Указу Президента України від 20 квітня 2004 року «Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» та постановою Уряду України було розроблено механізм визначення на конкурсних підставах таких підприємств для інноваційного інвестування їх за рахунок не менш 10% від сум, отриманих при приватизації державного майна.
Одним із засобів державної фінансової підтримки виконання інноваційних проектів має стати, починаючи з 2005 року, формування державного замовлення на інноваційну продукцію.
В умовах недостатньої бюджетної підтримки інноваційної діяльності особливо важливе значення набуває стимулювання позабюджетного фінансування.
Провідну роль у цьому відіграє банківська система. Так, частина кредитних коштів, використаних підприємствами в 2003 р., зросла, у порівнянні з 2001 р., в 3 рази і склала 18% від загального обсягу фінансування інновацій. У той же час висока ціна кредитів робить їх малодоступними для широкого кола суб'єктів інноваційної діяльності.
З метою активного залучення банківських кредитів в інноваційну сферу, в тому числі і для фінансування малого підприємництва, міністерством розроблений механізм часткової компенсації процентної ставки за рахунок коштів державного бюджету. Проект відповідного нормативного акту в даний час розглядається урядом.
Для розширення можливостей фінансового забезпечення інноваційної діяльності, розвитку інноваційної інфраструктури у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України у 2003 році був створений Український банк реконструкції та розвитку.
Залученню коштів промисловості та приватного сектору економіки до фінансування інноваційних проектів і програм сприяло б також відновлення діяльності Державного інноваційного фонду, галузевих і регіональних інноваційних фондів.
Як відомо, сучасний світовий ринок формується на результатах досягнень передових високих технологій, виробництві товарів та наданні нових послуг. Україна, як країна, що займає одне з перших місць у світі за кількістю наукових кадрів, що має визнані у світі передові наукові школи, не може і не повинна залишитися осторонь від цього процесу. З метою виявлення конкурентоспроможних технологій і освоєння їх базовими галузями промисловості планується, починаючи з 2005 року, проведення Всеукраїнського конкурсу інноваційних технологій.
Таким чином, діяльність уряду як на законодавчому, так і на організаційному рівні дозволила створити базис для довгострокового прискореного інноваційного підйому.
Особливу увагу урядом приділялася організації функціонування системи технологічних парків, оскільки на сьогоднішній день саме вони є локомотивами інноваційного розвитку.
Обсяги продукції, що випускається технопарками Україні інноваційної продукції зросли за попередній рік більш ніж у два рази.
Навіть на тлі динамічного зростання виробництва валового внутрішнього продукту це вагомий показник. Зростають обсяги бюджетних відрахувань технопарків. За останні півтора року вони склали понад 18,5 млн. дол США. З кожним роком все більше коштів виділяється технопарками на наукові дослідження (рис. 1).
Рис. 2. Бюджетна та наукова ефективність технопарків на Україну в 2000 р. - I півріччі 2004 р. (млн. грн.)
Зараз технопарками Україні реалізуються 59 проектів за пріоритетними напрямами інноваційної діяльності. Найбільший обсяг інноваційної продукції виробляється в таких областях, як машинобудування та приладобудування (75,81%). Підготовлені до розгляду ще 11 проектів, у тому числі і такі унікальні інноваційні проекти, спрямовані на освоєння високих технологій, як розробка зварювання живих тканин.
В даний час йде підготовка до реєстрації семи нових технопарків. Розширення їхньої мережі буде сприяти спеціалізації технопарків за пріоритетними напрямами інноваційної діяльності та активізації їх роботи в регіонах.
У 2004 році постановою Кабінету Міністрів України були внесені зміни до Положення про порядок створення та функціонування технопарків, а: також інноваційних структур інших типів, вдосконалено порядок розгляду та затвердження пріоритетних інноваційних напрямів їх діяльності, скорочені строки розгляду проектів та інших матеріалів, уточнено особливості сплати технопарками податків і митних зборів.
Разом з тим, прискорений розвиток інноваційних структур інших типів - технополісів, інноваційних центрів, інноваційних бізнес-інкубаторів стримує недостатня фінансова підтримка держави. На сьогоднішній день створені 44 регіональних інноваційних центру, 57 бізнес-інкубаторів, 5 центрів інновацій та трансферу технологій в системі Міністерства освіти і науки, опрацьовуються питання створення технополісів в Автономній Республіці Крим («Таврида»), Києві («Київська політехніка»), Харкові , Одесі.
Слід зауважити, що реалізація ефективної державної політики неможлива без її розвитку на регіональному рівні. Саме завдяки структурно-інноваційної перебудови економіки на місцях підвищується інноваційна активність підприємств, збільшується їх інвестиційна привабливість, що забезпечує випуск високотехнологічної, конкурентоспроможної продукції, сприяє соціально-економічному розвитку регіонів, а значить, і країни в цілому.
Практика показує, що на Україну найбільш динамічний розвиток отримали регіони з ефективною інноваційною інфраструктурою, яка включає в себе наукові та освітні організації, дослідницькі центри, підприємства, фінансові структури, органи державного управління, пов'язані інноваційної ланцюжком «освіта-наука-виробництво-ринок». Завдяки формуванню такої інфраструктури регіони мають додаткову конкурентну перевагу на ринку товарів і послуг за рахунок можливості мінімізувати витрати на впровадження інновацій. Залучення до цього процесу системи освіти передбачає як безпосередню участь вищих навчальних закладів у розвитку інновацій, так і освітньо-просвітницьку діяльність, завдання якої - високоякісне кадрове забезпечення економіки інноваційного типу, формування інноваційної культури в суспільстві.
Питанню підготовки фахівців у сфері інноваційної діяльності приділяється останнім часом підвищену увагу. З цією метою в міністерстві розроблено програми з підготовки та перепідготовки фахівців з менеджменту та маркетингу інновацій, введена система їх атестації. В центральных и местных органах исполнительной власти предусматривается создание структурных подразделений по вопросам трансфера технологий, инновационной деятельности и защите интеллектуальной собственности.
Поскольку, прежде всего, интеллектуальные, наукоемкие отрасли с использованием высококвалифицированного труда определяют стратегические направления развития экономики, государственная инновационная политика направлена на:
-использование уже существующих конкурентных преимуществ Украины, а именно: высокого уровня образования, значительного научно-технического потенциала, высококвалифицированных кадров, объектов интеллектуальной собственности, технологического потенциала оборонно-промышленной, авиакосмической, а также смежных отраслей, природных ресурсов, развитой минерально-сырьевой базы и транспортной инфраструктуры;
-реализацию проектов, которые обеспечивали бы снижение общего уровня расходов в экономике и развитие инфраструктуры и, следовательно, улучшали финансовое положение предприятий, способствовали повышению платежеспособного спроса на инновации и дальнейшей активизации инновационной деятельности.
Таким образом, модернизация украинской экономики на основе инновационного развития будет обеспечиваться комплексным применением всех доступных рычагов государственной политики при условии непротиворечивости их воздействия. На этих условиях эффективная инновационная политика государства может стать реальной гарантией многогранного сотрудничества государства и бизнеса и обеспечить условия для успешной инновационной деятельности во всех сферах жизни.
3. Какие требования предъявляются к научному содержанию проекта?
Научно-технические оценки должны ответить на следующие вопросы. Во-первых, насколько принятые технические решения соответствуют современным технологическим требованиям в индустриально развитых странах, способствуют движению к новому технологическому укладу производства. Во-вторых, каковы уровень и масштаб новизны проекта, его составных частей, наличие интеллектуального продукта или защищенной патентами интеллектуальной собственности. В-третьих, насколько перспективны заложенные в проект принципы технологии и технического оснащения, на какой рынок: внутренний, внешний (развитых, развивающихся стран) ориентируется выпуск новой продукции. Для научно-технической оценки проекта могут быть отобраны один – четыре существенных параметра, интересующих пользователей продукции, услуги, технологии, способов выполнения работ. Все другие параметры должны укладываться в рамки некоторых стандартов или общепринятого уровня, т.е. участвовать в оценке в качестве ограничений.
Оценить эффект научной деятельности очень сложно, так как в этой области существует ряд разнокачественных эффектов. Чтобы выявить их сущность, а также их взаимосвязь, следует проанализировать каждый из них. Интенсивное развитие научного труда во многом определяется тем, насколько своевременно в соответствии с требованиями НТР определяются направления исследований и разработок, а также тем, какой прирост научной информации достигается в результате проведения ФИ и ПИ.
Известно, что эффект, полученный вследствие создания научной продукции в процессе научного труда или в ПСНТ, представляет прирост информации. Этот эффект может быть только научным, если имело место приращение лишь научной информации. Он становится научно-техническим эффектом, если является результатом работы ПСНТ и выражается в приросте научно-технической информации. Наконец, развитие производства на базе научно-технической информации порождает прирост технической информации, представляющий технический эффект. Научный и научно-технический эффекты различны в условиях прироста информации, полученной от использования накопленных ранее знаний либо в процессе их получения.
Наука как система накопленных знаний развивается прежде всего по «вертикали» – путем совершенствования отраслей знаний и научных дисциплин и передачи накопленной информации от поколения к поколению. Одновременно происходит и «горизонтальный» обмен научной информацией, осуществляющийся через различные каналы: книги, периодические научные издания, патенты, стандарты, нормали, отчеты, прямую переписку, беседы, конференции и т.д. При этом «вертикальный» и «горизонтальный» характер развития науки как системы накопленных знаний тесно взаимосвязаны. Дифференциация и интеграция наук порождают появление новых отраслей знаний, специальностей, новой информации. Так, за 40 лет объем публикаций увеличился в 8-10 раз. За этот же срок за счет полученных научно-технических результатов научно-технический эффект увеличился в 2-3 раза. Во всех видах научной и научно-технической информации научный и научно-технический эффекты фактически выступают как потенциальный накопленный эффект. Возможность использования прироста информации, содержащейся в публикациях, равнозначна эффекту от будущего использования потребительской стоимости. Подобный же эффект выражается в применении научных и научно-технических результатов, возникающих при приросте информации от использования динамической части науки – научного труда.
Это дает основание использовать для оценки результативности научных исследований библиометрические показатели: число публикаций, ссылок, количество получаемых патентов, что объясняется простотой сбора данных, возможностью их использования для сравнения отдельных научных коллективов, определение научной политики. В США, например, создана база библиометрических данных, содержащая информацию о публикациях в ведущих научных журналах мира, регулярно подсчитывается индекс цитирования. Очевидно, что эти показатели не могут исчерпывающим образом отразить ни результаты НИР, ни качественный уровень и новизну статей. Многие научные публикации могут носить междисциплинарный характер, что затрудняет подсчет соответствующих показателей. Кроме того, использование в качестве оценки эффективности НИР библиометрических показателей, как показывает практика, ведет к искусственному росту числа публикаций.
Тем не менее, эти показатели, несмотря на отмеченные недостатки, используются на практике для оценки результативности научной деятельности. Исследователи отмечают при этом тесную связь между числом публикаций, уровнем финансирования НИР и научным статусом ученых. Наряду с библиометрическими данными для анализа эффективности научных исследований широко используются и другие количественные показатели: число приглашенных докладчиков на международные конференции, миграция ученых, получение грантов на научные исследования из зарубежных источников, членство в зарубежных академиях и научных обществах и т.п.
Список літератури
1. Венчурний інноваційний менеджмент [Текст]: інтегральне навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України, Нац. технічекого ун-т «ХПІ»; ред. Л.М. Івін. - Х.: НТУ «ХПІ», 2005. - 388 с.
2. Зінов В.Г. Потреби в інноваційних менеджерах [Текст] / В.Г. Зинов, Т.Я. Лебедєва, В.Г. Яшин / / Економіка та держава. - 2008. - № 3. - C. 38-49
3. Інноваційний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / ред. Л.М. Оголева. - М.: Инфра-М, 2003. - 238 с.
4. Колокольников О.Г. Менеджмент інноваційних процесів на основі реструктуризації підприємства на технологічні системи [Текст] / О.Г. Колокольников / / Економіка та держава. - 2007. - № 1. - C. 91–95
5. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент [Текст]: Навчальний посібник / Н.В. Краснокутська; МІН-во ОСВІТИ І науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2003. - 504 с.
6. Морозов Ю.П. Інноваційний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / Ю.П. Морозов, А.І. Гаврилов, А.Г. Городнов. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 471 с.
7. Правик Ю.М. Інвестиційний менеджмент [Текст]: Навчальний посібник / Ю.М. Правик. - К.: Знання, 2007. - 431 с.
8. Ризик-менеджмент інновацій [Текст]: монографія /, Т.А. Васильєва, О.Н. Діденко, А.А. Єпіфанов. - Суми: Ділові перспективи, 2005. - 260 с.
9. Тріфілова А.А. «Відкриті інновації» - парадигма сучасного інноваційного менеджменту [Текст] / А.А. Тріфілова / / Економіка та держава. - 2008. - № 1. - C. 73-78
10. Трубачов Н.А. Особливості управління та справедливість розподілу результатів інноваційної діяльності на прикладі комплексного інноваційного проекту [Текст] / Н.А. Трубачов / / Економіка та держава. - 2008. - № 1. - C. 115-118