МОУ середня загальноосвітня школа № 187
Реферат з літератури
Тема реферату:
"Кавказ у творчості М. Ю. Лермонтова"
Виконав:
Коваленков Олександр
Керівник:
Козлова Світлана Юріївна
Новосибірськ 2004
План:
I. Кавказ в житті поета ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... .1
II. Кавказ в художніх творах і живопису М. Ю. Лермонтова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 3
1. Тема кавказької природи у віршах і поемах М. Ю. Лермонтова ... ... ... .3
2. Легенди Кавказу у творчості Лермонтова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .7
3. Відмінні риси кавказького характеру
у творах Лермонтова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9
4. Зображення Кавказу в живопису Л ермонтова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 10
Кавказ в житті поета
Неможливо до кінця зрозуміти роль Кавказу у творчості Михайла Юрійовича Лермонтова, не знаючи, яку роль Схід грав у його житті. Тому хотілося б спочатку звернутися до біографії поета.
Кавказький край займає виняткове місце в житті Лермонтова. «Юний поет заплатив повну данину чарівній країні, що вразила кращими, благороднейшими враженнями його поетичну душу. Кавказ був колискою його поезії так само, як він був колискою поезії Пушкіна, і після Пушкіна ніхто так поетично не віддячив Кавказ за чудові враження його невинно-величавої природи, як Лермонтов »- писав критик Бєлінський.
За своє коротке життя М. Лермонтов неодноразово приїжджав на Кавказ. Коли великий поет був ще маленьким Мішелем, Єлизавета Арсеніївна (його бабуся) кілька разів з Тархан (тепер місто Лермонтово) Пензенської губернії приїжджала в гості до маєтку до сестри - Катерині Арсеніївні Столипін. І кожен раз для зміцнення здоров'я (а ці місця тоді славилися мінеральними джерелами) вона брала з собою й маленького Михайлика, якого виховувала сама після смерті матері. Перший раз майбутній поет побував у цих місцях, коли йому виповнилося 4 роки в 1818г. вдруге - в 1820 р., третій - у 1825р.
Не дивно, що саме екзотичної, помітною природою Кавказу були породжені найяскравіші враження дитинства поета. З перебуванням на Кавказі влітку 1825 року пов'язане перше сильне дитяче захоплення Лермонтова. Коли хлопчикові було 10 років, він тут зустрів дівчинку років 9-ти і в перший раз дізнався почуття любові, залишило пам'ять на все його життя.
Пробудження першого почуття («О! Ся хвилина першого занепокоєння пристрастей до могили буде терзати мій розум!") З'єднувалося з гострим сприйняттям тонкою душею поета красот південної природи. Як пише Лермонтов: «Сині гори Кавказу ... ви виплекали дитинство моє, ви до неба мене привчили, і я з тієї пори всі мрію про вас, та про небо ...». У присвяті до поеми «Аул Бастунжі» поет називає себе «сином Кавказу»:
Від ранніх років кипить у моїй крові
Твій жар і бур твоїх порив бунтівний;
На півночі, в країні тобі чужа я серцем твій, -
Завжди і всюди твій!
Знайомство з Кавказом не обмежилася дитинством Лермонтова. За вірш на смерть Пушкіна 25 лютого 1837, за височайшим повелінням, Лермонтов був відправлений прапорщиком у Нижегородський драгунський полк, що діяв на Кавказі. Улюблений поетом край відродив Лермонтова, давши йому заспокоїтися, на час знайти рівновагу в душі.
Саме в цей період у свідомості поета Кавказ асоціюється з «житлом вольності простий», яке протиставляється «країні рабів, країні панів», «блакитних мундирів» і «неволі задушливих міст».
Захворівши по дорозі в полк, Лермонтов вирушає до П'ятигорська, і до осені лікується на водах. У П'ятигорську і Ставрополі він зустрічається з багатьма видатними, або просто цікавими людьми: доктором Н. В. Маєром (прототип доктора Вернера в "Княжні Мері"), де знайомиться з засланцями декабристами (С. І. Кривцовим, В. М. Голіциним, У . Н. Ліхарева, М. А. Назимова) і близько сходиться з А. І. Одоєвським.
Після лікування, відряджений, Лермонтов їде в Тамань і в жовтні відправляється по Військово-грузинській дорозі до Грузії, де в Караагач стоїть його полк.
Під час своєї першої кавказької посилання Лермонтов здружився з двоюрідним братом - Якимом Акимовичем Хастатовим поручиком лейб-гвардії Семенівського полку. Яким Якимович часто брав поета з собою на веселі кумицька гулянки, весілля. Лермонтов міг спостерігати іскрометні танці, чути чарівні душу пісні, легенди, розповіді про абрека й козаків. Юнак упивався мальовничою природою Передкавказзя. Незаймані пейзажі і дружні зустрічі, розповіді про молодецтво джигітів запам'ятовувалися в його пам'яті. Згодом все це відбилося в творах поета:
Вітаю тебе, Кавказ
сивий!
Твоїм горах я подорожній
не чужий.
Вони мене в дитинстві
носили
І до небес пустелі
Привчили ...
В кінці 1837р. Лермонтова клопотами бабусі переводять до Гродненського гусарського полку, в Новгород. Він повертається в Росію, сповнений дивовижних творчих задумів: «Герой нашого часу», кавказька редакція «Демона», «Мцирі», «Втікач», «Ашик-Кериб», «Дари Терека», «Козача колискова пісня», «Тамара» , «Побачення», «Кинджал», «Прощання», «Хаджі Абрек», - все це стало результатом його поневірянь по Північному Кавказу і Закавказзя в 1837 році. Відомий грузинський поет Ілля Чавчавадзе пише, що «У своїх потужних віршах, сповнених поезії, Лермонтов зобразив весь Кавказ і, зокрема, Грузію».
Під час другого заслання (1840 р.) Лермонтов потрапляє в Малу Чечню після дуелі з сином французького посла Ернестом де Барантом. Покаранням був переклад тим же чином (поручик) у Тенгінська піхотний полк, який воював на Кавказі. Це відповідало бажанням і самого поета. "Якщо, каже, переведуть в армію, буде проситися на Кавказ", - так передавав тодішній настрій Михайла Юрійовича Бєлінський. Саме тоді поет брав участь у бойових діях і не раз ризикував життям у боях з чеченцями.
Перебуваючи на військовій службі на Кавказі, М.Ю. Лермонтов не розлучався з записниками, заносив у них почуті з вуст побачили на своєму віку кавказців окремі сюжети майбутніх своїх творів.
Його цікавить духовне життя Сходу, з якою він стикнувся на Кавказі, у декількох своїх творах він стосується проблем "східного світогляду" ("Тамара", "Суперечка").
14 квітня 1841, не отримавши відстрочки після двомісячної відпустки в Петербурзі, Лермонтов повертається на Кавказ. У травні того ж року він прибуває в П'ятигорськ і отримує дозвіл затриматися для лікування на мінеральних водах. Тут він пише цілий ряд віршів: "Сон", "Скеля", "Вони любили один одного ..."," Тамара "," Побачення "," Листок "," Виходжу один я на дорогу ...", "Морська царівна "," Пророк ".
Кавказького місті П'ятигорську було призначено зіграти фатальну роль у житті поета: тут, крім інших старих знайомих, Лермонтов знаходить свого товариша по Школі юнкерів Мартинова. На одному з вечорів в П'ятигорському сімействі Ворзелян жарти Лермонтова зачепили Мартинова. Сварка спричинила за собою виклик, не надаючи значення сварку, Лермонтов прийняв його, не маючи намір стріляти у товариша, і був убитий наповал.
Кавказ у художніх творах та живопису
Михайла Юрійовича Лермонтова.
1.Тема кавказької природи у віршах і поемах М.Ю. Лермонтова.
Інокентій Анненський у своїй статті «Про естетичному відношенні Лермонтова до природи» пише про те, що багато причин сприяло розвитку в Лермонтову почуття природи. Природа Кавказу подіяла на нього в роки самого раннього дитинства, коли духовний світ його ще складався; над нею вивчився він мріяти й думати, так що пізніше, в наступні свої поїздки на Кавказ, він зупинявся не на новому, а як би поглиблював свої ранні враження .
Зображення ж Кавказької природи в творах Лермонтова надзвичайно точні. Інокентій Анненський пише про це: «Один живописець Кавказу мені казав, що нерідко поезія Лермонтова служила йому ключем у кавказькій природі».
За словами Анненського, в природі Лермонтов особливо любить рух: згадаймо дивовижних його коней у Ізмаїл-Бея, у Казбич або Печоріна, згадаємо його гірські річки:
Терек виє, дикий і злісний,
Між утесістих громад,
Буре плач його подібний,
Сльози бризками летять.
хмари, змії, танець, локон, що відокремився від братів у вихорі вальсу. Лермонтов у своїх описах не був ні ботаніком, як Гете (у нього немає цієї детальності описів), ні мисливцем, як Тургенєв і Сергій Аксаков (у нього немає в описах ні вичікування, ні вистежування, - радше щось відкрите, беззавітне).
З поетичних зображень Кавказької природи видно, що Лермонтов любив день більше ночі, любив синє небо, золоте сонце, сонячний повітря. «Якщо з 43 описів у його поемах денних менше, ніж нічних і вечірніх - 18 і 25, то це лише данина романтичному змісту» - пише Анненський. Блакитний колір неба змушує того самого Печоріна, який розумів почуття вампіра, забувати все на світі. Якщо ж говорити про Лермонтовський описах ранку - достатньо згадати ранок перед дуеллю, блакитне і свіже («Княжна Мері»):
Я не пам'ятаю ранку більш блакитного і свіжого! Сонце ледь робив із-за зелених вершин, і злиття перший теплоти його промені за вмираючої прохолодою ночі наводило на всі почуття якесь солодке томління; в ущелині не проникав ще радісний промінь молодого дня; він золотив тільки верхи скель, що висять з обох боків над нами; густолисті кущі, що ростуть в їх глибоких тріщинах, при найменшому подиху вітру обсипали нас сріблястим дощем. Я пам'ятаю - цього разу, більше, ніж коли-небудь раніше, я любив природу.
Але тут було і не тільки безпосереднє насолоду: синій колір неба ніс думка Лермонтова і його героя у світ вищий. До чого тут пристрасті, бажання, сумніви ... Небо народжувало в поета і райські видіння (Мцирі бачить ангела в глибокому синьому небі), і болісні питання: у "Валерика" поет говорить:
"... Небо ясно ...
Під небом багато місця всім,
Але безперервно і марно
Один ворогує він ... навіщо?
Дивні сади в "Мцирі" і "Демона", ніби всі просочені райським сяйвом, малюються поетові під сонцем і синім небом. У всіх чарівних снах (а Лермонтов любить цей мотив) над поетом неодмінно день:
Наді мною щоб вічно зеленіючи [зелень дуба видно лише вдень]
Темний дуб схилявся і шумів.
Такий і чарівний сон при плюскоті фонтану в поетичний "Мцирі" на річковому дні, де:
Сонце крізь кришталь хвилі
Сяяло сладостней місяця.
Як співак гір, Лермонтов любив фарби. Поет любить рожевий захід, біла хмара, синє небо, лілові степу, блакитні очі і золотисте волосся. "Квітів" в його поезії майже немає. Троянди та лілії у нього - це поетичні оздоби, а не художні відчуття: "білого, як лілея, прекрасна, як троянда" - все це тільки дрібна монета поезії. Кінь поета топче квіти, поки сам поет дивиться на хмари і зірки. Квіти є у нього хіба у вигляді срібного дощу. Але головна принадність лермонтовских фарб у їх сполученнях. Крім того, поетові доставляло особливе естетичне задоволення з'єднання блиску з рухом - у хмарах, в блискавці, в очах; поезія його "повна змій"; щоб помилуватися граціозною і блискучою змійкою, як часто перериває він розповідь. У нього змійка то клинок, до низу вкритий золотим написом:
... Лише змія,
Сухим бур'яном шелестячи,
Виблискуючи жовтою спиною,
Як ніби написом златій
Покритий низу клинок,
Бразд розсипчастий пісок,
Ковзала дбайливо ...,
("Мцирі»)
... То "сталь кольчуги иль списи, в кущах знайдена місяцем". Він бачить змій в блискавці, в димі, на гірських вершинах, у річках і в чорних косах, у тонкій талії, в тузі, в зраді, в спогаді, в каятті.
Як пише М. Логіновская, з-за достатку картин екзотичної природи Кавказу в найбільш знаменитих лермонтовских поемах, поета часто звинувачували в надмірному наслідуванні романтичним течіям того часу. Між тим, кавказький матеріал в «Мцирі» і «Демона» - не екзотичне обрамлення у стилі традиційних «східних повістей» романтиків (хоча у Лермонтова «Демон» і названий «східної повістю»), а органічне втілення безпосередніх переживань і спостережень, завдяки яким колишні сюжети набули нової якості. Кавказькі пейзажі як самі по собі, так і в якості «декорацій» до поем Лермонтова займають чималу частину його творчості.
Розглянемо трохи ближче то, як надзвичайно виразно Михайло Юрійович малює нам кавказьку природу в поемі «Демон». Відомо, що спочатку дію поеми повинна була відбуватися в Іспанії, але, повернувшись з першої кавказької посилання, поет переробляє своє творіння, переносячи дію на Кавказ. У цій «кавказької» редакції, створеної в 1838 році, «Демон» стає одним з найбільш чудових творів російської поезії. Лермонтов не міг би створити нову, остаточну редакцію «Демона», настільки разюче відрізняється від початкової редакції поеми, якщо б не знайшов нового, ще не відкритого поезією матеріалу, який допоміг йому втілити абстрактну філософську думку в конкретних поетичних образах.
Як пише Іраклій Андроников «гори Кавказу, Казбек, який здається пролітали над ним демоном« межею алмазу »,« Ізлучисте Дарьял, Кайшаурская долина, зелені береги світлої Арагві, похмура Гуд-гора виявляються найбільш відповідною обстановкою для лермонтовською поеми ».
Світ же, побачений Демоном і є ті самі вершини Кавказу, побачений видали Казбек, чорніючий «глибоко внизу» Дарьял і Терек, це скелі, хмари і вежі замків - як би невіддільні від світу фантастичної дикої природи, одухотвореними лише присутністю гірського звіра або кружляють в "блакитної високості" птаха. Використані тут порівняння взяті виключно з царства тварин і мінералів:
Під ним Казбек, як грань алмазу,
Снігами вічними сяяв,
І, глибоко внизу Чернея,
Як тріщина, житло змія,
Вився Ізлучисте Дарьял
І Терек, стрибаючи як левиця
З кудлатою гривою на хребті
Ревів ...
Такий же і світ уособлень:
І золоті хмари
З південних країн, здалеку
Його на північ проводжали;
І скелі тісному натовпі,
Таємничої дрімоти повні,
Над ним схилялися головою,
Стежачи мелькаючі хвилі;
І вежі замків на скелях
Дивились грізно крізь тумани -
У воріт Кавказу на годиннику
Сторожові велетні!
Далі малюються інші - ще більш земні, ще більш «живі» краси - «розкішної» Грузії. Поет показує нам вже не окремі фрагменти і деталі, побачені Демоном з висоти польоту, а цілий «край земний» - у всьому багатстві нескінченних картин природи - ця строфа розсипає перед здивованим поглядом читача яскраві фарби, насичує малюються картини багатством звуків і голосів, одушевляє їх новим життям - життям людини. Все це проривається в епітетах «щасливий край землі», «хтивий спека півдня, і в образах, що відтворюють екзотичний світ Сходу зі« стовпообразного »руїнами,« дзвінко-біжать струмками », з красунями, що слухали співу солов'їв, і в заключному порівнянні, незвично , парадоксально зіставляються не очі з зірками, а зірки - з очима земної красуні, і, нарешті, в проривається авторської емоції:
І блиск, і життя, і шум аркушів
Стозвучний говір голосів,
Дихання тисячі рослин.
Після завершення експозиції автор переносить нас зі світу піднебесних сфер, в яких літає Демон, і бачить земні краси з висоти свого польоту, в світ людей:
Високий будинок, широкий двір
Сивий Гуда собі побудував ...
Праць і зліз він багато коштував
Рабам слухняним з давніх пір.
З ранку на скат сусідніх гір
Від стін його лягають тіні.
У скелі нарубані ступеня;
Вони від башти кутовий
Ведуть до річки, по них мелькаючи,
Покрита білою чадрою,
Княжна Тамара молода
До Арагві ходить по воду.
За допомогою такого простого руху погляду автор як би наближає нас Кавказ все ближче й ближче - спочатку з висоти польоту Демона, потім вже в більш дрібних деталях, а після кавказький краєвид зображує нам вже життя мешканців цієї гірської країни.
У другій частині «Демона», третьої та четвертої строфі ми також бачимо картини природи, але вже в зіставленні з внутрішнім світом героїні.
Земна природа зображується тепер «зсередини», побачена очима укладеної в монастир Тамари:
Кругом, в тіні дерев мигдалевих,
Де ряд варто хрестів сумних,
Безмовних сторожів гробниць,
Спевалісь хори легких птахів.
По камінню стрибали, шуміли
Ключі студеною хвилею,
І під навислі скелі,
Зливаючись дружньому в ущелині,
Котилися далі, поміж кущів,
Покритих інеєм квітів.
Цей контраст двох частин підкреслює, що природа Кавказу (і, зокрема, зображувана Лермонтова) може бути не тільки буйною, але і спокійною, безтурботною.
Такий же спокійною, на думку Іраклія Андронікова, зображується природа в знаменитому вірші «З Гете»:
Гірські вершини
Сплять у темряві ночі;
Тихі долини
Сповнені свіжої імлою;
Не порошить дорога,
Не тремтять листи ...
Почекай трохи,
Відпочинеш і ти.
Зміст Лермонтовського вірші та його основні мотиви не зовсім збігаються з перекладним оригіналом. Деякі дослідники вважають, що звернення до Гете послужило приводом для створення власного твору.
Але можливо, воно навіяно Лермонтову службою на Кавказі. Уявіть таку картину: вечір в горах. Стомлено тягнеться по дорозі колона військ. Застигли в мовчанні навколишні вершини, запалюються перші зірки. І згасають денні турботи, дріб'язковими здаються земні пристрасті, тривоги і бажання. Залишається відчуття тлінність нашого життя на землі. «Почекай трохи, відпочинеш і ти ...»
2. Легенди Кавказу у творчості Лермонтова.
У книги Іраклія Андронікова розказано про те, що мотиви фольклору народів Кавказу можна легко знайти у творчості поета. Візьмемо, наприклад, поему «Демон», що розповідає про дух, полюбив земну дівчину.
У верхів'ях Арагві в 19м столітті живе ще легенда про гірський дусі Гуда, полюбив красуню грузинку. Вперше ця легенда була записана в 50-х роках минулого століття зі слів провідника-осетина.
«Давним-давно - так починається ця легенда - на березі Арагві, на дні глибокої ущелини, утвореного стрімкими горами при спуску з Гуд-гори в Чортову долину, в бідній саклі убогого аулу росла, як молода чинара, красуня Ніно. Коли вона піднімалася на дорогу, купці зупиняли каравани, щоб помилуватися красою дівчини.
Від самого дня народження Ніно її полюбив Гуда - древній дух навколишніх гір. Чи хотіла дівчина піднятися на гору-стежина непомітно вирівнювалася під її ніжкою, і каміння покірно складалися в пологі сходи. Шукала чи квіти - Гуда приберігав для неї найкращі. Жоден з п'яти баранів, що належали батькові Ніно, не впав з кручі і не став здобиччю злих вовків. Ніно була царицею гір, над якими панував древній Гуда.
Але ось, коли Арагві в п'ятнадцятий раз з дня народження дівчини перетворилася в шалений каламутний потік, Ніно стала такою незвичайною красунею, що закоханий Гуда захотів зробитися заради неї смертним.
Але дівчина полюбила не його, а юного свого сусіда Сосик, сина старого Дохтур. Цей юнак у всьому аулі славився силою і спритністю, невтомно танцював горянський танець і влучно стріляв з рушниці.
Коли Сосик ганявся з рушницею за швидконогу арчві сірчаної, - ревнивий Гуда, гніваючись на молодого мисливця, заводив його на круті скелі, несподівано обсипав його заметіллю і застилав прірви густим туманом. Нарешті, не в силах терпіти довше борошна ревнощів, Гуда напередодні весілля засипав саклю закоханих величезною сніжною лавиною і, піддавши їх любов жорстокому випробуванню, назавжди розлучив їх ».
За іншою версією, злий дух завалив хатину закоханих купою каменів. Спускаючись з Хрестового перевалу в Чортову долину, проїжджаючі часто звертають увагу на купу величезних уламків граніту, невідомо звідки впали на трав'янисті схили Гуд-гори. За переказами, їх накидав сюди розгніваний гірський дух
Найменування своє грізний Гуда отримав від Гуд-гори, а Гуд-гора, у свою чергу, від ущелини Гуда, звідки бере початок Арагві. «А при висить завалу Великого Гуда, саме в Чортової долині, - як повідомляла в 40-х роках газета« Кавказ », - найчастіше і чатували подорожували по старій Військово-грузинській дорозі снігові замети та хуртовини».
А в «Герої нашого часу», в тексті «Бели», Лермонтов пише: «Отже, ми спускалися з Гуд-гори в Чортову долину ... Ось романтичну назву! Ви вже бачите гніздо злого духа між неприступними кручами ... »
Значить, Лермонтов знав легенду про любов Гуда і, мабуть, не випадково переніс дію «Демона» на береги Арагві. Є підстави вважати, що легенда про кохання злого духа до дівчини-грузинці запліднила первісний сюжет. Безлика черниця з першої редакції «Демона» перетворилася на красуню Тамару, дочка старого князя Гуда. У новій редакції змінився і наречений Тамари - «володар Сінодала», молодецький князь. Його, а не ангела протиставляє Лермонтов любові демона в поемі. Це зміна сюжету могло бути підказано Лермонтову переказом про ревнощів гірського духу до Улюбленого красуні грузинки.
Інші сліди кавказьких легенд і переказів можна знайти у вірші «Тамара».
На одному з малюнків Лермонтова, що перекликається з віршем, ми бачимо зображення Дарьялского ущелини і так званого «Замку Тамари», у вірші ж сказано:
У глибокій тіснині Дар'ялу,
Де риється Терек в імлі,
Старовинна вежа стояла,
Чернея на чорній скелі ...
З цією вежею пов'язано безліч легенд. В одному з варіантів легенди про Дарьяльский вежі історик грузинської літератури А. С. Хаханашвілі виявив ім'я «безпутної сестри» Тамари. Її звали ... Тамарою. Переказ це оповідає про двох сестер, що носили одне і те ж ім'я. Благочестива Тамара жила у вежі поблизу Ананурі, інша - чарівниця Тамара - в замку на Тереку. Ця чарівниця, закликаючи до себе на ніч подорожніх, вранці обезголовлювали їх і трупи скидала в Терек. Її вбив заговореною кулею російський солдат. Труп її був викинутий в Терек, замок розвалився, ім'я чарівниці Тамари прокляте.
Відзначаючи роздвоєння образу Тамари в цій легенді, професор Хаханашвілі перший звернув увагу на схожість її з тією легендою, яка послужила сюжетом лермонтовського вірші.
Крім «Демона» і «Тамари» мотиви кавказького фольклору можна знайти в поемі «Мцирі».
На створення центрального епізоду поеми «Мцирі» - битви з Барсом - Лермонтова надихнула поширена в гірській Грузії старовинна пісня про тигра і юнакові, одне з найулюбленіших в Грузії творів народної поезії.
3. Відмінні риси кавказького характеру в творах Лермонтова
Світовідчуття поетом темпераменту і менталітету південних народів відбилося в багатьох його творах: «Бела», «Дари Терека», «Втікач», та інші.
Черкеський суворий погляд на доблесть, безперечна для черкеса істина - ідея захисту батьківщини ціною життя надихнули Лермонтова, і він створив поему «Втікач», вклавши в неї особливо його самого в той час хвилювала ідею патріотичного подвигу. Поема написана після перебування на Кавказі в 1837 році.
На Кавказі, де вміли битися за батьківщину і свободу, і знали важку ціну подвигу, і зневажали зраду, Лермонтов почув пісню про те, як молодий горець повернувся з бою, не помстившись за смерть полеглих у битві. За змістом і духом пісня дуже близька створеному поетом твору. Таким чином, «Втікач» тісно пов'язаний з народною поезією черкесів, твір як не можна більш близько кавказького розуміння про подвиг і кровну спорідненість.
Утікача відкинули всі, відкинула і мати. Дізнавшись, що він, не помстившись за смерть батька і братів, втік з поля битви, мати не дозволяє йому увійти до рідного дому.
Прокляття, стогони і моленья
Звучали довго під вікном;
І нарешті удар кинджала
Присік нещасного ганьба ...
І мати вранці побачила ...
І хладно відвернула погляд.
Коли фашистські війська підступили до Кабардино-Балкарії, редакція нальчінской газети «Соціалістична Кабардино-Балкарія» друкувала «Утікача» і поширювала його широко по горянським селами.
У поемі «Мцирі» автор торкається тієї ж теми, що й у «втікача». Теми батьківщини, теми предків. Якщо втікач переступив шануванням сім'ї та поняттями про честь поколінь, що жили століттями до нього, то Мцирі, навпаки, прагне до свого коріння. Прагне настільки, що робить божевільний вчинок - втеча з монастиря. Юнак багато говорить про бажання мати долю предків:
Я мало жив, і жив у полоні.
Таких два життя за одну,
Але тільки повну тривог,
Я проміняв би, якби міг.
У якійсь мірі, ці два представники одного етносу утікач і Мцирі протиставлені один одному.
Сам же Лермонтов не від імені ліричних героїв, а від свого імені пише так про людей Кавказу:
«Як вільні птахи, живуть безтурботно; війна їх стихія, і в смаглявих рисах їх душа розмовляє»
Східні жінки Лермонтова не позбавлені витонченості, вони, навпаки, прекрасні: Тамара із «Демона» і Бела - яскраві тому приклади.
Бєлінський пише так про одну зі сцен у «Белі»:
«Він взяв її руку і став її умовляти, щоб вона його поцілувала, вона слабо захищалася, тільки повторювала« поджалуста, поджалуста, не нада, не нада! ».
Яка граціозна, і, в той же час якась вірна натурі риса характеру! Природа ніде не суперечить собі, і глубокость почуття, гідності і граціозність безпосередності так само іноді вражає і в дикій черкешенку, як і в освіченій жінці вищого тону. Чуючи «поджалуста, поджалуста» ви бачите перед собою цю чарівну, чорнооку Белу, полудикую дочка вільних ущелин, і вас так само вражає в ній ця особливість жіночності, яка складає всю чарівність жінок ».
Зображення Кавказу в живопису Лермонтова
Лермонтова - письменникові завжди допомагав Лермонтов-художник.
Найбільш цікаві пейзажі, виконані маслом, - «Вид П'ятигорська», «Кавказький вигляд з саклі» («Військово-Грузинська дорога поблизу Мцхети»), «Вид гори Хрестовій», «Вид Тіфліса», «Околиці селища Карагач» («Кавказький вигляд з верблюдами ») та інші (всі 1837 - 1838).
Будь-яка кавказька панорама Лермонтова - це як би малий фрагмент всесвіту, тим не менш виразив всю нескінченність світобудови. Руїни, монастирі, храми, виліплює на схилах гір, видаються глядачеві природними вкрапленнями в природний ландшафт. Вписані в кожен краєвид фігурки людей - вершники, погоничі і верблюди, грузинки набирають в Курі воду, - підпорядковані наперед заданого ритму; їх малий масштаб підкреслює космічну безмір цілого. Але незважаючи на романтичну інтонацію, лермонтовські панорами, як показав дослідник його творчості Іраклій Андроник, багато в чому збігаються з реальною топографією зображуваних місць, а крім того, з описом цих місць в творах.
У цьому переконуєшся, знайомлячись з виявленою в наш час лермонтовською картиною «Вид Хрестовій гори». На невеликому картоні олійними фарбами поет змалював один з чудових гірських пейзажів, так жваво нагадує нам замальовки з «Бели». Перед нами в обрамленні суворих скель височіє покрита снігом гора, вершину якої вінчає кам'яний хрест. Огинаючи її, по схилу проходить дорога, внизу, вириваючись з глибоких ущелин, зливаються разом два бурхливих гірських потоку. А вище на тлі блакитного неба біліє гряда далеких гір, як би розчиняючись в прозорому повітрі, яким напоєна вся картина.
Мимоволі на пам'ять разом з текстом роману приходять рядки з листа поета до Святослава Раєвському, де він ділиться враженнями від Військово-Грузинської дороги: «Лазив на снігову (Хрестову) гору, на самий верх, що не зовсім легко - звідти видно половина Грузії як на блюдечку, і, право, я не беруся об'єднати або описати цього дивного почуття: для мене гірське повітря - бальзам, хандра до біса, серце б'ється, груди високо дихає - нічого не треба в цю хвилину; так сидів би та дивився ціле життя »
Але при всьому правдоподібності картини ми, на жаль, не зможемо відшукати на натурі її справжній прообраз, та й в описі Хрестового перевалу за романом є розбіжності з малюнком. Деякі лермонтоведи намагалися пояснити це збірним характером картини та елементами художньої фантазії автора. Але це не відповідає істині. Справа в тому, що лермонтовський краєвид, як це помітив один з дослідників А. Сімченко, представлений в перевернутому вигляді, в так званому дзеркальному відображенні, і гранично стислий по горизонталі. Ці особливості картини легко пояснити. Після повернення з Кавказу, Лермонтов деякі свої малюнки автолітографіровал, щоб мати можливість подарувати їх друзям.
До нашого часу дійшли чотири відбитка одного з таких малюнків, причому два з них розфарбовані аквареллю. Очевидно, і свою картину «Вид Хрестовій Гори» Лермонтов писав з літографованої малюнка. Спотворення ж справжніх масштабів було пов'язано з бажанням вмістити в обмежений формат мальовничу панораму гір, якій поет завжди захоплювався.
Перевернемо краєвид на картині в справжньому його розвороті, і все стане на свої місця. Перед нами зображення реального вигляду зі схилу Гуд-гори на Чортову долину і гору Хрестову. І якщо звернемося тексту «Бели», то побачимо, що зображення картини повністю співпадає з описом цього місця в романі. Навіть час доби на картині, про який можна судити за характером освітлення і спрямованості тіней, точно відповідає опису переїзду через перевал в «Белі».
Список використовуваної літератури:
1. Іраклій Андроников «Лермонтов в Грузії»
2. Олена Логіновская «Поема М. Ю. Лермонтова« Демон »
3. Інокентій Анненський «Про естетичному відношенні Лермонтова до природи»
4. С.А.Андреев-Кривич «Всевіданням поета»
Реферат з літератури
Тема реферату:
"Кавказ у творчості М. Ю. Лермонтова"
Виконав:
Коваленков Олександр
Керівник:
Козлова Світлана Юріївна
Новосибірськ 2004
План:
I. Кавказ в житті поета ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... .1
II. Кавказ в художніх творах і живопису М. Ю. Лермонтова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 3
1. Тема кавказької природи у віршах і поемах М. Ю. Лермонтова ... ... ... .3
2. Легенди Кавказу у творчості Лермонтова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .7
3. Відмінні риси кавказького характеру
у творах Лермонтова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9
4. Зображення Кавказу в живопису Л ермонтова ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 10
Кавказ в житті поета
Неможливо до кінця зрозуміти роль Кавказу у творчості Михайла Юрійовича Лермонтова, не знаючи, яку роль Схід грав у його житті. Тому хотілося б спочатку звернутися до біографії поета.
Кавказький край займає виняткове місце в житті Лермонтова. «Юний поет заплатив повну данину чарівній країні, що вразила кращими, благороднейшими враженнями його поетичну душу. Кавказ був колискою його поезії так само, як він був колискою поезії Пушкіна, і після Пушкіна ніхто так поетично не віддячив Кавказ за чудові враження його невинно-величавої природи, як Лермонтов »- писав критик Бєлінський.
За своє коротке життя М. Лермонтов неодноразово приїжджав на Кавказ. Коли великий поет був ще маленьким Мішелем, Єлизавета Арсеніївна (його бабуся) кілька разів з Тархан (тепер місто Лермонтово) Пензенської губернії приїжджала в гості до маєтку до сестри - Катерині Арсеніївні Столипін. І кожен раз для зміцнення здоров'я (а ці місця тоді славилися мінеральними джерелами) вона брала з собою й маленького Михайлика, якого виховувала сама після смерті матері. Перший раз майбутній поет побував у цих місцях, коли йому виповнилося 4 роки в 1818г. вдруге - в 1820 р., третій - у 1825р.
Не дивно, що саме екзотичної, помітною природою Кавказу були породжені найяскравіші враження дитинства поета. З перебуванням на Кавказі влітку 1825 року пов'язане перше сильне дитяче захоплення Лермонтова. Коли хлопчикові було 10 років, він тут зустрів дівчинку років 9-ти і в перший раз дізнався почуття любові, залишило пам'ять на все його життя.
Пробудження першого почуття («О! Ся хвилина першого занепокоєння пристрастей до могили буде терзати мій розум!") З'єднувалося з гострим сприйняттям тонкою душею поета красот південної природи. Як пише Лермонтов: «Сині гори Кавказу ... ви виплекали дитинство моє, ви до неба мене привчили, і я з тієї пори всі мрію про вас, та про небо ...». У присвяті до поеми «Аул Бастунжі» поет називає себе «сином Кавказу»:
Від ранніх років кипить у моїй крові
Твій жар і бур твоїх порив бунтівний;
На півночі, в країні тобі чужа я серцем твій, -
Завжди і всюди твій!
Знайомство з Кавказом не обмежилася дитинством Лермонтова. За вірш на смерть Пушкіна 25 лютого 1837, за височайшим повелінням, Лермонтов був відправлений прапорщиком у Нижегородський драгунський полк, що діяв на Кавказі. Улюблений поетом край відродив Лермонтова, давши йому заспокоїтися, на час знайти рівновагу в душі.
Саме в цей період у свідомості поета Кавказ асоціюється з «житлом вольності простий», яке протиставляється «країні рабів, країні панів», «блакитних мундирів» і «неволі задушливих міст».
Захворівши по дорозі в полк, Лермонтов вирушає до П'ятигорська, і до осені лікується на водах. У П'ятигорську і Ставрополі він зустрічається з багатьма видатними, або просто цікавими людьми: доктором Н. В. Маєром (прототип доктора Вернера в "Княжні Мері"), де знайомиться з засланцями декабристами (С. І. Кривцовим, В. М. Голіциним, У . Н. Ліхарева, М. А. Назимова) і близько сходиться з А. І. Одоєвським.
Після лікування, відряджений, Лермонтов їде в Тамань і в жовтні відправляється по Військово-грузинській дорозі до Грузії, де в Караагач стоїть його полк.
Під час своєї першої кавказької посилання Лермонтов здружився з двоюрідним братом - Якимом Акимовичем Хастатовим поручиком лейб-гвардії Семенівського полку. Яким Якимович часто брав поета з собою на веселі кумицька гулянки, весілля. Лермонтов міг спостерігати іскрометні танці, чути чарівні душу пісні, легенди, розповіді про абрека й козаків. Юнак упивався мальовничою природою Передкавказзя. Незаймані пейзажі і дружні зустрічі, розповіді про молодецтво джигітів запам'ятовувалися в його пам'яті. Згодом все це відбилося в творах поета:
Вітаю тебе, Кавказ
сивий!
Твоїм горах я подорожній
не чужий.
Вони мене в дитинстві
носили
І до небес пустелі
Привчили ...
В кінці 1837р. Лермонтова клопотами бабусі переводять до Гродненського гусарського полку, в Новгород. Він повертається в Росію, сповнений дивовижних творчих задумів: «Герой нашого часу», кавказька редакція «Демона», «Мцирі», «Втікач», «Ашик-Кериб», «Дари Терека», «Козача колискова пісня», «Тамара» , «Побачення», «Кинджал», «Прощання», «Хаджі Абрек», - все це стало результатом його поневірянь по Північному Кавказу і Закавказзя в 1837 році. Відомий грузинський поет Ілля Чавчавадзе пише, що «У своїх потужних віршах, сповнених поезії, Лермонтов зобразив весь Кавказ і, зокрема, Грузію».
Під час другого заслання (1840 р.) Лермонтов потрапляє в Малу Чечню після дуелі з сином французького посла Ернестом де Барантом. Покаранням був переклад тим же чином (поручик) у Тенгінська піхотний полк, який воював на Кавказі. Це відповідало бажанням і самого поета. "Якщо, каже, переведуть в армію, буде проситися на Кавказ", - так передавав тодішній настрій Михайла Юрійовича Бєлінський. Саме тоді поет брав участь у бойових діях і не раз ризикував життям у боях з чеченцями.
Перебуваючи на військовій службі на Кавказі, М.Ю. Лермонтов не розлучався з записниками, заносив у них почуті з вуст побачили на своєму віку кавказців окремі сюжети майбутніх своїх творів.
Його цікавить духовне життя Сходу, з якою він стикнувся на Кавказі, у декількох своїх творах він стосується проблем "східного світогляду" ("Тамара", "Суперечка").
14 квітня 1841, не отримавши відстрочки після двомісячної відпустки в Петербурзі, Лермонтов повертається на Кавказ. У травні того ж року він прибуває в П'ятигорськ і отримує дозвіл затриматися для лікування на мінеральних водах. Тут він пише цілий ряд віршів: "Сон", "Скеля", "Вони любили один одного ..."," Тамара "," Побачення "," Листок "," Виходжу один я на дорогу ...", "Морська царівна "," Пророк ".
Кавказького місті П'ятигорську було призначено зіграти фатальну роль у житті поета: тут, крім інших старих знайомих, Лермонтов знаходить свого товариша по Школі юнкерів Мартинова. На одному з вечорів в П'ятигорському сімействі Ворзелян жарти Лермонтова зачепили Мартинова. Сварка спричинила за собою виклик, не надаючи значення сварку, Лермонтов прийняв його, не маючи намір стріляти у товариша, і був убитий наповал.
Кавказ у художніх творах та живопису
Михайла Юрійовича Лермонтова.
1.Тема кавказької природи у віршах і поемах М.Ю. Лермонтова.
Інокентій Анненський у своїй статті «Про естетичному відношенні Лермонтова до природи» пише про те, що багато причин сприяло розвитку в Лермонтову почуття природи. Природа Кавказу подіяла на нього в роки самого раннього дитинства, коли духовний світ його ще складався; над нею вивчився він мріяти й думати, так що пізніше, в наступні свої поїздки на Кавказ, він зупинявся не на новому, а як би поглиблював свої ранні враження .
Зображення ж Кавказької природи в творах Лермонтова надзвичайно точні. Інокентій Анненський пише про це: «Один живописець Кавказу мені казав, що нерідко поезія Лермонтова служила йому ключем у кавказькій природі».
За словами Анненського, в природі Лермонтов особливо любить рух: згадаймо дивовижних його коней у Ізмаїл-Бея, у Казбич або Печоріна, згадаємо його гірські річки:
Терек виє, дикий і злісний,
Між утесістих громад,
Буре плач його подібний,
Сльози бризками летять.
хмари, змії, танець, локон, що відокремився від братів у вихорі вальсу. Лермонтов у своїх описах не був ні ботаніком, як Гете (у нього немає цієї детальності описів), ні мисливцем, як Тургенєв і Сергій Аксаков (у нього немає в описах ні вичікування, ні вистежування, - радше щось відкрите, беззавітне).
З поетичних зображень Кавказької природи видно, що Лермонтов любив день більше ночі, любив синє небо, золоте сонце, сонячний повітря. «Якщо з 43 описів у його поемах денних менше, ніж нічних і вечірніх - 18 і 25, то це лише данина романтичному змісту» - пише Анненський. Блакитний колір неба змушує того самого Печоріна, який розумів почуття вампіра, забувати все на світі. Якщо ж говорити про Лермонтовський описах ранку - достатньо згадати ранок перед дуеллю, блакитне і свіже («Княжна Мері»):
Я не пам'ятаю ранку більш блакитного і свіжого! Сонце ледь робив із-за зелених вершин, і злиття перший теплоти його промені за вмираючої прохолодою ночі наводило на всі почуття якесь солодке томління; в ущелині не проникав ще радісний промінь молодого дня; він золотив тільки верхи скель, що висять з обох боків над нами; густолисті кущі, що ростуть в їх глибоких тріщинах, при найменшому подиху вітру обсипали нас сріблястим дощем. Я пам'ятаю - цього разу, більше, ніж коли-небудь раніше, я любив природу.
Але тут було і не тільки безпосереднє насолоду: синій колір неба ніс думка Лермонтова і його героя у світ вищий. До чого тут пристрасті, бажання, сумніви ... Небо народжувало в поета і райські видіння (Мцирі бачить ангела в глибокому синьому небі), і болісні питання: у "Валерика" поет говорить:
"... Небо ясно ...
Під небом багато місця всім,
Але безперервно і марно
Один ворогує він ... навіщо?
Дивні сади в "Мцирі" і "Демона", ніби всі просочені райським сяйвом, малюються поетові під сонцем і синім небом. У всіх чарівних снах (а Лермонтов любить цей мотив) над поетом неодмінно день:
Наді мною щоб вічно зеленіючи [зелень дуба видно лише вдень]
Темний дуб схилявся і шумів.
Такий і чарівний сон при плюскоті фонтану в поетичний "Мцирі" на річковому дні, де:
Сонце крізь кришталь хвилі
Сяяло сладостней місяця.
Як співак гір, Лермонтов любив фарби. Поет любить рожевий захід, біла хмара, синє небо, лілові степу, блакитні очі і золотисте волосся. "Квітів" в його поезії майже немає. Троянди та лілії у нього - це поетичні оздоби, а не художні відчуття: "білого, як лілея, прекрасна, як троянда" - все це тільки дрібна монета поезії. Кінь поета топче квіти, поки сам поет дивиться на хмари і зірки. Квіти є у нього хіба у вигляді срібного дощу. Але головна принадність лермонтовских фарб у їх сполученнях. Крім того, поетові доставляло особливе естетичне задоволення з'єднання блиску з рухом - у хмарах, в блискавці, в очах; поезія його "повна змій"; щоб помилуватися граціозною і блискучою змійкою, як часто перериває він розповідь. У нього змійка то клинок, до низу вкритий золотим написом:
... Лише змія,
Сухим бур'яном шелестячи,
Виблискуючи жовтою спиною,
Як ніби написом златій
Покритий низу клинок,
Бразд розсипчастий пісок,
Ковзала дбайливо ...,
("Мцирі»)
... То "сталь кольчуги иль списи, в кущах знайдена місяцем". Він бачить змій в блискавці, в димі, на гірських вершинах, у річках і в чорних косах, у тонкій талії, в тузі, в зраді, в спогаді, в каятті.
Як пише М. Логіновская, з-за достатку картин екзотичної природи Кавказу в найбільш знаменитих лермонтовских поемах, поета часто звинувачували в надмірному наслідуванні романтичним течіям того часу. Між тим, кавказький матеріал в «Мцирі» і «Демона» - не екзотичне обрамлення у стилі традиційних «східних повістей» романтиків (хоча у Лермонтова «Демон» і названий «східної повістю»), а органічне втілення безпосередніх переживань і спостережень, завдяки яким колишні сюжети набули нової якості. Кавказькі пейзажі як самі по собі, так і в якості «декорацій» до поем Лермонтова займають чималу частину його творчості.
Розглянемо трохи ближче то, як надзвичайно виразно Михайло Юрійович малює нам кавказьку природу в поемі «Демон». Відомо, що спочатку дію поеми повинна була відбуватися в Іспанії, але, повернувшись з першої кавказької посилання, поет переробляє своє творіння, переносячи дію на Кавказ. У цій «кавказької» редакції, створеної в 1838 році, «Демон» стає одним з найбільш чудових творів російської поезії. Лермонтов не міг би створити нову, остаточну редакцію «Демона», настільки разюче відрізняється від початкової редакції поеми, якщо б не знайшов нового, ще не відкритого поезією матеріалу, який допоміг йому втілити абстрактну філософську думку в конкретних поетичних образах.
Як пише Іраклій Андроников «гори Кавказу, Казбек, який здається пролітали над ним демоном« межею алмазу »,« Ізлучисте Дарьял, Кайшаурская долина, зелені береги світлої Арагві, похмура Гуд-гора виявляються найбільш відповідною обстановкою для лермонтовською поеми ».
Світ же, побачений Демоном і є ті самі вершини Кавказу, побачений видали Казбек, чорніючий «глибоко внизу» Дарьял і Терек, це скелі, хмари і вежі замків - як би невіддільні від світу фантастичної дикої природи, одухотвореними лише присутністю гірського звіра або кружляють в "блакитної високості" птаха. Використані тут порівняння взяті виключно з царства тварин і мінералів:
Під ним Казбек, як грань алмазу,
Снігами вічними сяяв,
І, глибоко внизу Чернея,
Як тріщина, житло змія,
Вився Ізлучисте Дарьял
І Терек, стрибаючи як левиця
З кудлатою гривою на хребті
Ревів ...
Такий же і світ уособлень:
І золоті хмари
З південних країн, здалеку
Його на північ проводжали;
І скелі тісному натовпі,
Таємничої дрімоти повні,
Над ним схилялися головою,
Стежачи мелькаючі хвилі;
І вежі замків на скелях
Дивились грізно крізь тумани -
У воріт Кавказу на годиннику
Сторожові велетні!
Далі малюються інші - ще більш земні, ще більш «живі» краси - «розкішної» Грузії. Поет показує нам вже не окремі фрагменти і деталі, побачені Демоном з висоти польоту, а цілий «край земний» - у всьому багатстві нескінченних картин природи - ця строфа розсипає перед здивованим поглядом читача яскраві фарби, насичує малюються картини багатством звуків і голосів, одушевляє їх новим життям - життям людини. Все це проривається в епітетах «щасливий край землі», «хтивий спека півдня, і в образах, що відтворюють екзотичний світ Сходу зі« стовпообразного »руїнами,« дзвінко-біжать струмками », з красунями, що слухали співу солов'їв, і в заключному порівнянні, незвично , парадоксально зіставляються не очі з зірками, а зірки - з очима земної красуні, і, нарешті, в проривається авторської емоції:
І блиск, і життя, і шум аркушів
Стозвучний говір голосів,
Дихання тисячі рослин.
Після завершення експозиції автор переносить нас зі світу піднебесних сфер, в яких літає Демон, і бачить земні краси з висоти свого польоту, в світ людей:
Високий будинок, широкий двір
Сивий Гуда собі побудував ...
Праць і зліз він багато коштував
Рабам слухняним з давніх пір.
З ранку на скат сусідніх гір
Від стін його лягають тіні.
У скелі нарубані ступеня;
Вони від башти кутовий
Ведуть до річки, по них мелькаючи,
Покрита білою чадрою,
Княжна Тамара молода
До Арагві ходить по воду.
За допомогою такого простого руху погляду автор як би наближає нас Кавказ все ближче й ближче - спочатку з висоти польоту Демона, потім вже в більш дрібних деталях, а після кавказький краєвид зображує нам вже життя мешканців цієї гірської країни.
У другій частині «Демона», третьої та четвертої строфі ми також бачимо картини природи, але вже в зіставленні з внутрішнім світом героїні.
Земна природа зображується тепер «зсередини», побачена очима укладеної в монастир Тамари:
Кругом, в тіні дерев мигдалевих,
Де ряд варто хрестів сумних,
Безмовних сторожів гробниць,
Спевалісь хори легких птахів.
По камінню стрибали, шуміли
Ключі студеною хвилею,
І під навислі скелі,
Зливаючись дружньому в ущелині,
Котилися далі, поміж кущів,
Покритих інеєм квітів.
Цей контраст двох частин підкреслює, що природа Кавказу (і, зокрема, зображувана Лермонтова) може бути не тільки буйною, але і спокійною, безтурботною.
Такий же спокійною, на думку Іраклія Андронікова, зображується природа в знаменитому вірші «З Гете»:
Гірські вершини
Сплять у темряві ночі;
Тихі долини
Сповнені свіжої імлою;
Не порошить дорога,
Не тремтять листи ...
Почекай трохи,
Відпочинеш і ти.
Зміст Лермонтовського вірші та його основні мотиви не зовсім збігаються з перекладним оригіналом. Деякі дослідники вважають, що звернення до Гете послужило приводом для створення власного твору.
Але можливо, воно навіяно Лермонтову службою на Кавказі. Уявіть таку картину: вечір в горах. Стомлено тягнеться по дорозі колона військ. Застигли в мовчанні навколишні вершини, запалюються перші зірки. І згасають денні турботи, дріб'язковими здаються земні пристрасті, тривоги і бажання. Залишається відчуття тлінність нашого життя на землі. «Почекай трохи, відпочинеш і ти ...»
2. Легенди Кавказу у творчості Лермонтова.
У книги Іраклія Андронікова розказано про те, що мотиви фольклору народів Кавказу можна легко знайти у творчості поета. Візьмемо, наприклад, поему «Демон», що розповідає про дух, полюбив земну дівчину.
У верхів'ях Арагві в 19м столітті живе ще легенда про гірський дусі Гуда, полюбив красуню грузинку. Вперше ця легенда була записана в 50-х роках минулого століття зі слів провідника-осетина.
«Давним-давно - так починається ця легенда - на березі Арагві, на дні глибокої ущелини, утвореного стрімкими горами при спуску з Гуд-гори в Чортову долину, в бідній саклі убогого аулу росла, як молода чинара, красуня Ніно. Коли вона піднімалася на дорогу, купці зупиняли каравани, щоб помилуватися красою дівчини.
Від самого дня народження Ніно її полюбив Гуда - древній дух навколишніх гір. Чи хотіла дівчина піднятися на гору-стежина непомітно вирівнювалася під її ніжкою, і каміння покірно складалися в пологі сходи. Шукала чи квіти - Гуда приберігав для неї найкращі. Жоден з п'яти баранів, що належали батькові Ніно, не впав з кручі і не став здобиччю злих вовків. Ніно була царицею гір, над якими панував древній Гуда.
Але ось, коли Арагві в п'ятнадцятий раз з дня народження дівчини перетворилася в шалений каламутний потік, Ніно стала такою незвичайною красунею, що закоханий Гуда захотів зробитися заради неї смертним.
Але дівчина полюбила не його, а юного свого сусіда Сосик, сина старого Дохтур. Цей юнак у всьому аулі славився силою і спритністю, невтомно танцював горянський танець і влучно стріляв з рушниці.
Коли Сосик ганявся з рушницею за швидконогу арчві сірчаної, - ревнивий Гуда, гніваючись на молодого мисливця, заводив його на круті скелі, несподівано обсипав його заметіллю і застилав прірви густим туманом. Нарешті, не в силах терпіти довше борошна ревнощів, Гуда напередодні весілля засипав саклю закоханих величезною сніжною лавиною і, піддавши їх любов жорстокому випробуванню, назавжди розлучив їх ».
За іншою версією, злий дух завалив хатину закоханих купою каменів. Спускаючись з Хрестового перевалу в Чортову долину, проїжджаючі часто звертають увагу на купу величезних уламків граніту, невідомо звідки впали на трав'янисті схили Гуд-гори. За переказами, їх накидав сюди розгніваний гірський дух
Найменування своє грізний Гуда отримав від Гуд-гори, а Гуд-гора, у свою чергу, від ущелини Гуда, звідки бере початок Арагві. «А при висить завалу Великого Гуда, саме в Чортової долині, - як повідомляла в 40-х роках газета« Кавказ », - найчастіше і чатували подорожували по старій Військово-грузинській дорозі снігові замети та хуртовини».
А в «Герої нашого часу», в тексті «Бели», Лермонтов пише: «Отже, ми спускалися з Гуд-гори в Чортову долину ... Ось романтичну назву! Ви вже бачите гніздо злого духа між неприступними кручами ... »
Значить, Лермонтов знав легенду про любов Гуда і, мабуть, не випадково переніс дію «Демона» на береги Арагві. Є підстави вважати, що легенда про кохання злого духа до дівчини-грузинці запліднила первісний сюжет. Безлика черниця з першої редакції «Демона» перетворилася на красуню Тамару, дочка старого князя Гуда. У новій редакції змінився і наречений Тамари - «володар Сінодала», молодецький князь. Його, а не ангела протиставляє Лермонтов любові демона в поемі. Це зміна сюжету могло бути підказано Лермонтову переказом про ревнощів гірського духу до Улюбленого красуні грузинки.
Інші сліди кавказьких легенд і переказів можна знайти у вірші «Тамара».
На одному з малюнків Лермонтова, що перекликається з віршем, ми бачимо зображення Дарьялского ущелини і так званого «Замку Тамари», у вірші ж сказано:
У глибокій тіснині Дар'ялу,
Де риється Терек в імлі,
Старовинна вежа стояла,
Чернея на чорній скелі ...
З цією вежею пов'язано безліч легенд. В одному з варіантів легенди про Дарьяльский вежі історик грузинської літератури А. С. Хаханашвілі виявив ім'я «безпутної сестри» Тамари. Її звали ... Тамарою. Переказ це оповідає про двох сестер, що носили одне і те ж ім'я. Благочестива Тамара жила у вежі поблизу Ананурі, інша - чарівниця Тамара - в замку на Тереку. Ця чарівниця, закликаючи до себе на ніч подорожніх, вранці обезголовлювали їх і трупи скидала в Терек. Її вбив заговореною кулею російський солдат. Труп її був викинутий в Терек, замок розвалився, ім'я чарівниці Тамари прокляте.
Відзначаючи роздвоєння образу Тамари в цій легенді, професор Хаханашвілі перший звернув увагу на схожість її з тією легендою, яка послужила сюжетом лермонтовського вірші.
Крім «Демона» і «Тамари» мотиви кавказького фольклору можна знайти в поемі «Мцирі».
На створення центрального епізоду поеми «Мцирі» - битви з Барсом - Лермонтова надихнула поширена в гірській Грузії старовинна пісня про тигра і юнакові, одне з найулюбленіших в Грузії творів народної поезії.
3. Відмінні риси кавказького характеру в творах Лермонтова
Світовідчуття поетом темпераменту і менталітету південних народів відбилося в багатьох його творах: «Бела», «Дари Терека», «Втікач», та інші.
Черкеський суворий погляд на доблесть, безперечна для черкеса істина - ідея захисту батьківщини ціною життя надихнули Лермонтова, і він створив поему «Втікач», вклавши в неї особливо його самого в той час хвилювала ідею патріотичного подвигу. Поема написана після перебування на Кавказі в 1837 році.
На Кавказі, де вміли битися за батьківщину і свободу, і знали важку ціну подвигу, і зневажали зраду, Лермонтов почув пісню про те, як молодий горець повернувся з бою, не помстившись за смерть полеглих у битві. За змістом і духом пісня дуже близька створеному поетом твору. Таким чином, «Втікач» тісно пов'язаний з народною поезією черкесів, твір як не можна більш близько кавказького розуміння про подвиг і кровну спорідненість.
Утікача відкинули всі, відкинула і мати. Дізнавшись, що він, не помстившись за смерть батька і братів, втік з поля битви, мати не дозволяє йому увійти до рідного дому.
Прокляття, стогони і моленья
Звучали довго під вікном;
І нарешті удар кинджала
Присік нещасного ганьба ...
І мати вранці побачила ...
І хладно відвернула погляд.
Коли фашистські війська підступили до Кабардино-Балкарії, редакція нальчінской газети «Соціалістична Кабардино-Балкарія» друкувала «Утікача» і поширювала його широко по горянським селами.
У поемі «Мцирі» автор торкається тієї ж теми, що й у «втікача». Теми батьківщини, теми предків. Якщо втікач переступив шануванням сім'ї та поняттями про честь поколінь, що жили століттями до нього, то Мцирі, навпаки, прагне до свого коріння. Прагне настільки, що робить божевільний вчинок - втеча з монастиря. Юнак багато говорить про бажання мати долю предків:
Я мало жив, і жив у полоні.
Таких два життя за одну,
Але тільки повну тривог,
Я проміняв би, якби міг.
У якійсь мірі, ці два представники одного етносу утікач і Мцирі протиставлені один одному.
Сам же Лермонтов не від імені ліричних героїв, а від свого імені пише так про людей Кавказу:
«Як вільні птахи, живуть безтурботно; війна їх стихія, і в смаглявих рисах їх душа розмовляє»
Східні жінки Лермонтова не позбавлені витонченості, вони, навпаки, прекрасні: Тамара із «Демона» і Бела - яскраві тому приклади.
Бєлінський пише так про одну зі сцен у «Белі»:
«Він взяв її руку і став її умовляти, щоб вона його поцілувала, вона слабо захищалася, тільки повторювала« поджалуста, поджалуста, не нада, не нада! ».
Яка граціозна, і, в той же час якась вірна натурі риса характеру! Природа ніде не суперечить собі, і глубокость почуття, гідності і граціозність безпосередності так само іноді вражає і в дикій черкешенку, як і в освіченій жінці вищого тону. Чуючи «поджалуста, поджалуста» ви бачите перед собою цю чарівну, чорнооку Белу, полудикую дочка вільних ущелин, і вас так само вражає в ній ця особливість жіночності, яка складає всю чарівність жінок ».
Зображення Кавказу в живопису Лермонтова
Лермонтова - письменникові завжди допомагав Лермонтов-художник.
Найбільш цікаві пейзажі, виконані маслом, - «Вид П'ятигорська», «Кавказький вигляд з саклі» («Військово-Грузинська дорога поблизу Мцхети»), «Вид гори Хрестовій», «Вид Тіфліса», «Околиці селища Карагач» («Кавказький вигляд з верблюдами ») та інші (всі 1837 - 1838).
Будь-яка кавказька панорама Лермонтова - це як би малий фрагмент всесвіту, тим не менш виразив всю нескінченність світобудови. Руїни, монастирі, храми, виліплює на схилах гір, видаються глядачеві природними вкрапленнями в природний ландшафт. Вписані в кожен краєвид фігурки людей - вершники, погоничі і верблюди, грузинки набирають в Курі воду, - підпорядковані наперед заданого ритму; їх малий масштаб підкреслює космічну безмір цілого. Але незважаючи на романтичну інтонацію, лермонтовські панорами, як показав дослідник його творчості Іраклій Андроник, багато в чому збігаються з реальною топографією зображуваних місць, а крім того, з описом цих місць в творах.
У цьому переконуєшся, знайомлячись з виявленою в наш час лермонтовською картиною «Вид Хрестовій гори». На невеликому картоні олійними фарбами поет змалював один з чудових гірських пейзажів, так жваво нагадує нам замальовки з «Бели». Перед нами в обрамленні суворих скель височіє покрита снігом гора, вершину якої вінчає кам'яний хрест. Огинаючи її, по схилу проходить дорога, внизу, вириваючись з глибоких ущелин, зливаються разом два бурхливих гірських потоку. А вище на тлі блакитного неба біліє гряда далеких гір, як би розчиняючись в прозорому повітрі, яким напоєна вся картина.
Мимоволі на пам'ять разом з текстом роману приходять рядки з листа поета до Святослава Раєвському, де він ділиться враженнями від Військово-Грузинської дороги: «Лазив на снігову (Хрестову) гору, на самий верх, що не зовсім легко - звідти видно половина Грузії як на блюдечку, і, право, я не беруся об'єднати або описати цього дивного почуття: для мене гірське повітря - бальзам, хандра до біса, серце б'ється, груди високо дихає - нічого не треба в цю хвилину; так сидів би та дивився ціле життя »
Але при всьому правдоподібності картини ми, на жаль, не зможемо відшукати на натурі її справжній прообраз, та й в описі Хрестового перевалу за романом є розбіжності з малюнком. Деякі лермонтоведи намагалися пояснити це збірним характером картини та елементами художньої фантазії автора. Але це не відповідає істині. Справа в тому, що лермонтовський краєвид, як це помітив один з дослідників А. Сімченко, представлений в перевернутому вигляді, в так званому дзеркальному відображенні, і гранично стислий по горизонталі. Ці особливості картини легко пояснити. Після повернення з Кавказу, Лермонтов деякі свої малюнки автолітографіровал, щоб мати можливість подарувати їх друзям.
До нашого часу дійшли чотири відбитка одного з таких малюнків, причому два з них розфарбовані аквареллю. Очевидно, і свою картину «Вид Хрестовій Гори» Лермонтов писав з літографованої малюнка. Спотворення ж справжніх масштабів було пов'язано з бажанням вмістити в обмежений формат мальовничу панораму гір, якій поет завжди захоплювався.
Перевернемо краєвид на картині в справжньому його розвороті, і все стане на свої місця. Перед нами зображення реального вигляду зі схилу Гуд-гори на Чортову долину і гору Хрестову. І якщо звернемося тексту «Бели», то побачимо, що зображення картини повністю співпадає з описом цього місця в романі. Навіть час доби на картині, про який можна судити за характером освітлення і спрямованості тіней, точно відповідає опису переїзду через перевал в «Белі».
Список використовуваної літератури:
1. Іраклій Андроников «Лермонтов в Грузії»
2. Олена Логіновская «Поема М. Ю. Лермонтова« Демон »
3. Інокентій Анненський «Про естетичному відношенні Лермонтова до природи»
4. С.А.Андреев-Кривич «Всевіданням поета»