Богослужбові мови в історії Східної і Західної Церков

_________________( Найменування ВУЗу )________________________

___________ Реферат (доповідь; курсова робота )______________

на уроках: (Мовознавство, мовознавство, історія мов, історія церкви, історія інквізиції, старослов'янську, церковно-слов'янська, латинська, давньогрецька і ін, вибирайте самі, лише б підходив).

за темою: "Богослужбові мови в історії Східної і Західної Церков".

р. (Місто, селище, село, хутір, city, town, urbs, та ін)

(Рік в "real time ") м.

ЗМІСТ

курсової роботи за темою:

"Богослужбові мови в історії Східної і Західної Церков":

1. Первинний стан богослужбових мов.

2. Виникнення на заході вчення про тріязичестве і його наслідки.

3. Поява Церковно - Слов'янського мови, як мови богослужіння зрозумілого всім слов'янам, і місіонерська політика Східної Православної церкви.

4. Спроби Римської церкви до заборони та викорінення Церковно - Слов'янського мови та інших «недостойних для богослужіння» мов.

5. Сучасний стан богослужбових мов.

1.

Спочатку свого існування християнська церква веде свою проповідь по заповіді даної Спасителем своїм учням: «Ідіть навчіть всі народи, крестяще їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, прискорений їх дотримуватися вся, Еліка заповів вам» (Мф. 28: 19, 20) . Для виконання цього апостолам було дано в день П'ятидесятниці особливі, надприродні дари. У цей день всі вони були разом. Раптово зробився шум з неба, ніби буря раптова зірвалася і переповнила ввесь той дім, де вони перебували; І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та по одному осів на кожному з них, і вони сповнились Духом Святим. Благодатна сила Св. Духа, що вилилася на апостолів у всій повноті, виявилася на перший раз в тому, що вони отримали здатність говорити на різних мовах, У той час на свято П'ятидесятниці в Єрусалим зібралися в безлічі іудеї розсіювання і прибульці іудейської церкви, що жили в різних межах Римської імперії та інших країнах. Вони говорили на мовах тих країн, в яких жили. Коли почувся шум з неба, то багато хто з них зібралися біля будинку, в якому знаходилися апостоли. До присутніх апостоли звернулися з проповіддю, причому говорили на тих мовах, на яких говорили ті, хто слухає. Всі здивувалися і дивувалися, какао чином прості, невчені люди, якими були апостоли, можуть говорити на різних мовах. Тоді виступив ап. Петро і промовив до присутніх натхненну промову. Спочатку він пояснив, що бачене ними диво - дорованіе здатності говорити на різних мовах - є виконання пророцтва Йоіла про зіслання благодатних дарів Святого Духа під час приходу Месії на віруючих у Нього, потім показав, що очікуваний Месія з'явився в особі Ісуса Назарянина, якого вони , іудеї, вбили, але який воскрес і сів праворуч Бога Отця; на закінчення ж переконував народ Ізраїльський твердо знати, що розп'ятий Ісус є істинний Месія (Христос) і істинний Господь. Іудеї розсіювання, більше за інших підготовлені до прийняття Месії, перші і почали приймати Християнство, - з них, за словом апостола, в той день хрестилася близько трьох тисяч осіб ¹ .

Через деякий час апостоли, виконуючи заповідь Спасителя вирушили з проповіддю по різних країнах. Особливо великі труди з розповсюдження Християнства серед язичників поніс ап. Павло. У своєму посланні до Коринтян він пише: «Тепер, якщо я прийду до вас, браття, і говорити буду чужою мовою, то який вам пожиток зроблю, коли не поясню вам чи то відкриттям, чи знанням, чи пророцтвом, чи наукою?» ( 1 Кор. 14: 6). «Дякую Богові моєму, я більше всіх вас говорю мовами; нов церкви хочу краще п'ять слів сказати розумом моїм, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою.» (1 Кор. 14: 18, 19). Таким чином з самого моменту свого заснування Християнська церква веде проповідь для кожного на зрозумілій йому мові.

2.

Проте, з часом, Західна церква почала все більше і більше ухилятися від початкових основ Євангельської проповіді, в догоду владним домаганням Риму на вселенське верховенство і управління всією церквою. Усередині Західної Римської церкви виникає і формується вчення про тріязичестве. «Точка зору, що можна віддавати хвалу Богові лише на трьох мовах - єврейською, грецькою і латинською, сложжілась на латинському заході починаючи з VII століття під впливом висловлювань Ісидора Севільського, який у своїх" Етимологіях "(кн. XI, 13) оголосив вказані три мови "святими". » ² . Це навчання не відразу набуло собі прихильників і було завинили помісними соборами Західної церкви. Так наприклад в 794 році Франкфуртський синод Франкської церкви визначив: «Нехай ніхто не вірив у те, що можна віддавати хвалу Богові лише на трьох мовах» ³ . «Рішення синодів початку IX століття (Ахенського 802 р., майнцського 813 р. та ін) підкреслювали необхідність для духовенства проповіді населенню на домашньому мовою і наказували з цією метою переклад деяких проповідей на" народну латину "або німецька. Одночасно людям які не знають латині, дозволялося молитися Богові на своїй мові. Однак здійснення богослужіння допускалася лише на трьох "священних" мовах » ⁴ . Для підтвердження своєї думки західні богослови використовували уривок Євангелія від Луки, де йдеться про напис на Хресті, зробленої з наказу Понтія Пілата при засудженні Ісуса на розп'яття: «І була над Ним письмом грецьким, латинським і Єврейськими: Це Цар Юдейський. »(Лк. 23: 38). «Ісидор Севільський бачив у цьому тексті свідчення особливого переваги грецької, латини і єврейського над іншими мовами» ⁵ . Можливо, що поява цього вчення було запобіжної реакцією Західної церкви перед обличчям величезних "варварських" мас затопили в VII - VIII століттях території Західної Європи. Згодом же: "... складалося уявлення про те, що мудрість християнського вчення викладена в текстах на трьох" священних "мовах (практично малася на увазі латинь), настільки важка і складна, що може бути доступна розумінню лише представників духовенства, завдяки тій благодаті, яка сходить на приймаючих священицький сан, і тому принципово не може бути передана іншим людям " ⁶ . "По відношенню до духовного стану (точніше, його верхів) паства віруючих виступала як покірна маса, яка не мала права на будь - які самостійні дії чи думки і повинна була покірно слідувати вказівкам церковної влади" ⁷ . "В кінці X століття англосаксонський клірик Ельфрік, відповідаючи на прохання високопоставлених світських осіб перевести книги Біблії на англійську мову, роз'яснив, що світські люди не можуть зрозуміти" таємного сенсу "цих текстів і, крім того їх бажання не відповідає тому призначенню, яке Бог визначив стану лицарів, Все суспільство ділиться на три стани: трудящих, воїнів і людей молитви. Якщо одне стан займеться не своїми справами, то суспільство завалиться " ⁸ . Цей курс Західної церкви ще більш загострилася, коли в другій половині XII століття єретики - вальденси в Південній Франції, перевівши Євангеліє на сторофранцузскій мову, стали вимагати від церкви дотримання принципу Євангельської бідності. Відповіддю на цю вимогу було не тільки ввведеніе інквізиції, а й вирішення церковних синодів, забороняли світським людям мати будь - які священні тексти, окрім латинського молитовника, і які загрожували суворими карами за порушення цієї заборони. Установка на те, що віруючих не можна знайомити з самим текстом Святого Письма, визначала і позиції католицької церкви в питанні про можливість богослужіння зрозумілою народу мовою. Оскільки значна частина церковної служби складається з читання уривків Біблійних текстів, то це питання вирішувалося негативно. Показово, чтто наприкінці XI століття, відхиляючи прохання чеського князя про дозвіл богослужіння слов'янською мовою, папа Григорій VII обгрунтовував свою відмову саме аргументом, що тексту Писання не можуть бути доступні для всіх: "Всемогутній Бог знайшов угодним, що б Святе Письмо в деяких своїх частинах залишалося таємницею, бо інакше, якщо б було повністю зрозуміло для всіх, занадто низько б його цінували і втратили до нього повагу " ⁹ .

У листопаді 1229 в Тулузі був скликаний собор, який поклав початок судам інквізиції. Сетого собору на Заході починається епоха так званої "першої інквізиції". У вигляді заходів унеможливлювати виникнення єресей Собор устоановіл, що б будь-католик не тримав би у себе удома ні Старого ні Нового Завіту. Мирянам дозволялося мати одні лише богослужбові книги та псалтир, але не інакше як на латинській мові. ¹⁰

Однак заборонні і жорстокі заходи наводили, як правило, до зворотного результату. Виникнення єресей у забитому і безграмотного народі не припинялося. Священики дуже погано знали латинську мову на якому вони скоювали меси, служби були ними завчені напам'ять, причому, найчастіше, з помилками. ¹¹ Самі інквізитори відзначали неготовність духовенства до виконання своїх обов'язків. Так, інквізитор трубадур Ізарн говорив, що жоден католик не міг би бути спокушений в єресь, якби біля нього знаходився добрий пастир. З часом загальне невдоволення населення Європи політикою Римської церкви призвело до початку реформації та відділенню Англіканської церкви і протестантських громад. Одна з вимог висунутих протестантами, які на перших порах не збиралися розривати з Римом, а лише вимагали реформи церкви "на чолі і членах", було ведення богослужіння зрозумілою народу мовою. Основоположник протестантства Лютер активно займався перекладом книг Священного писання, і до того, як в 1520 році був відлучений папою Левом X, постійно звертався до Риму з пропозиціями вести полеміку, але у відповідь отримував лише категоричні вимоги "виявити покірність". Через 25 років (у 1545 р.) папа Павло III, бачачи повсюдне поширення наближеного до простого народу протестантства, збирає собор у місті Триденті. Замість очікуваних церковних реформ, собор ще раз підтверджує, що Біблію читати можна тільки латинською мовою. ¹²

3.

У той час, коли в надрах Заходу виникало і набирав сили вчення про тріязичестве, місіонерська та просвітницька діяльність Східної церкви несла до народів світло Євангельського вчення на зрозумілій кожному мовою. У підтвердженні цієї практики можна навести цілий перелік народів які взяли Християнство і володіють багатовікової писемністю, яка дійшла і до наших днів. Це - вірмени, перси, грузини, араби. Поряд з ними можна привести в приклад два вимерлих до теперішнього часу мови, на яких в IX ст. говорила значна частина населення Близького сходу і існувала велика різноманітна література, - сірійський і коптський. ¹³ Всі ці народності відправляли богослужіння на своїх рідних мовах. З пам'яток патристики можна зачерпнути відомості про наявність особливої ​​писемності у готів - союзу германських племен, які вторглися на територію Римської імперії в IV столітті. Так з творів такого значного церковного письменника як Іоанн Златоуст, відомо, що він був присутній в одній з церков Константинополя на богослужінні скоюване на готській мові. ¹⁴

У IX столітті Християнство стало розповсюджуватися між слов'янськими народами. Апостолами слов'ян були святі брати Кирило і Мефодій. Одні народи вони просвітили безпосередньо самі, а інші через винайдену ними слов'янську абетку і переклад богослужбових книг на слов'янську мову. Кирило і Мефодій народилися в Македонського місті Фессалонике; або, по-слов'янськи Солуні, в тій провінції де вже здавна було багато слов'ян, ігде вони могли ознайомитися зі слов'янською мовою. Деякі дослідники вважають, що Кирило і Мефодій були родом слов'яни, на що вказують і їх слов'янські імена: Цергота і Страхота. ¹⁵ Працями святих братів була закладена основа для швидкого поширення християнства на величезних територіях займаних слов'янськими народами. Дивно мирно проходило навернення до християнства досі войовничих слов'янських народів. Особливо показова в цьому відношенні християнізація Росії. Скільки боротьби і страждань витерпіли проповідники імені Христового між Греками і Римлянами. Скільки пролито крові при введенні християнства в різних країнах Західної Європи. У Росії ж не було нічого подібного. Необхідно сіяти Слово Боже так, як сіяли апостоли Христові і послідовники їх - проповідники Православної Східної церкви. Латинську місіонер приходив до поган з вогнем і мечем, з жорстоким насильством і корисливими домаганнями; проповідуючи Христа, він у той же час говорив про "вселенської влади" папи Римського. Проповідник східних не підпережеться мечем, не проливав крові, він приходив з лагідної проповіддю покаяння, не вимагав земні вигоди, не обтяжував нікого нової земної владою. Латинську місіонер приносив з собою латинську Біблію, незрозумілу для народу, до якого він приходив. Проповідник православний приносив Святе Письмо в перекладі на мову того народу, до якого він звертався з проповіддю; сила його проповіді полягала в силу слова Божого; замість нього діяла на душу язичника сама Біблія. ¹⁶

4.

Місіонерська діяльність Римської церкви в XI - XV ст. Набула характеру невластивий християнству. Мирний шлях поширення Євангельського вчення був залишений, при зверненні невіруючих охочіше використовували вогонь і меч. Рим не соромиться посилати своїх місіонерів в ті країни в яких вже проповідувана Православ'я. Виганяють православних і звертають населення у латинство. Таким чином було поширено християнство: 1). у прибалтійських слов'ян (вендов) для звернення яких було влаштовано в XII столітті кілька хрестових походів, 2). у Пруссії, який в XIII столітті звертали силою зброї - спочатку орден прусських лицарів, а потім орден німецьких лицарів, 3). в Ліфляндії, Естляндії та Курляндії, де християнство було затверджено в XIII столітті вогнем і мечем мечоносців, 4). в Литві, що сталась Краєм католицької при шлюбі князя Ягелло зі спадкоємицею Польського престолу Ядвігою, причому вже прийняли православ'я до того часу литовці піддавалися страшним гонінням. ¹⁷

Гоніння на використання народами своїх мов у богослужінні наростали протягом усього середньовіччя. Так, якщо ще до розділення церков, Рим хоча і неохоче, але благословляв діяльність Кирила і Мефодія, то вже після їх смерті слов'янську мову, повсюдно, де досягала юрисдикція Риму, спочатку відсувався на другорядний план, а пізніше заборонявся взагалі. У IX столітті противником богослужіння слов'янською мовою був тато Стефан V (885 - 891 рр..), А в X столітті цю лінію продовжував папа Іоанн X (914 - 928 рр.).. ¹⁸ Після ж розділення церков латинський захід бачив у слов'янському богослужінні вплив східної церкви, що викликало вкрай негативне ставлення, і різкі заборонні заходи.

У XIV - XV століттях в Богемії Ян Гус намагався відродити стародавнє богослужіння слов'янською мовою, але був викликаний на собор, де зазнав тортур, відлучення і смерть за вироком собору.

5.

Сучасна політика Православної церкви щодо мови богослужіння і проповіді нічим не відрізняється від практики висхідній до часів апостольських, а саме: проповідувати кожному на його рідній мові. Яскравим прикладом використання різних мов може бути практика Російської Православної Церкви, що здійснює богослужіння на чуваській, мордовському, татарською та іншими мовами. Причому ця практика не знову введена, а издревне існуюча в усіх Православних церквах.

Католицький Захід тримався практики здійснення богослужінь латинською мовою до II Ватиканського собору проходив з 1962 по 1965 рік. На другій сесії собору був прийнятий документ - конституція "Про святої Літургії". Цей документ дозволяв проводити богослужіння на національних мовах. ¹⁹ Але собор пішов занадто далеко: саму Літургію скоротили майже вдвічі, що викликало велике невдоволення серед ревних католиків. Не менше невдоволення викликали "скоростиглі", погано вивірені і часто некоректні переклади Літургії на національні мови. У результаті в католицькій церкві стався розкол: від Риму відділилися старокатолики, що зберігають у себе "доватіканскій" чин служіння Літургії та вчиняють богослужіння латинською мовою. Цей приклад яскраво показує, до чого може привести в питанні про богослужбовому мовою, нехай навіть, начебто, благе але малопродуманное починання, після багатьох років наполегливої ​​консерватизму.

Перелік використаної літератури:

1. Сказання про початок слов'янської писемності. Видавництво «Наука». М. 1988 р. Відповідальний редактор: доктор іст. наук В. Д. Королюк.

2. Євграф Іванович Смирнов. Історія Християнської Церкви. Репринтне видання. Свято - Троїцька Сергієва Лавра. 1997

3. Євграф Іванович Смирнов. Історія Християнської Церкви. 1453г. - Початок XX століття (частина II). Репринтне видання. Свято - Троїцька Сергієва Лавра. 1998

4. Д. П. Огіцкій, священик Максим Козлов. Православ'я та Західне християнство. Московська Духовна Академія. Видавництво храму св. муч. Татіани. М. 1999.

5. Біографічні розповіді. Торквемада. Челябінськ. Видавництво «Урал». Стор. 115 - 193.

6. С. Г. Лозинський. Історія папства. Видавництво політичної літератури. М. 1986