Ім'я файлу: Osnovni_texnologii_vygotovlennia_zubnyx_proteziv.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1231кб.
Дата: 24.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
Розширення: pdf
Розмір: 1231кб.
Дата: 24.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИГОТОВЛЕННЯ
ЗУБНИХ ПРОТЕЗІВ
ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКРАЇНИ
«УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ» ДМ. КОРОЛЬ, Л.С. КОРОБЕЙНІКОВ, М.Д. КОРОЛЬ, Р.В. КОЗАК, ЮЛ. КОРОБЕЙНІКОВА
ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИГОТОВЛЕННЯ
ЗУБНИХ ПРОТЕЗІВ
навчальний посібник для самостійної роботи студентів
ІІ курсу стоматологічного факультету
УДК 616.314-76-77
Навчальний посібник підготували співробітники кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія»: Король Дмитро Михайлович – завідувач кафедри, доктор медичних наук, професор;
Коробейніков Леонід Сергійович – кандидат медичних наук, доцент Король Михайло Дмитрович - доктор медичних наук, професор;
Козак Руслан Васильович – кандидат медичних наук, асистент;
Коробейнікова Юлія Леонідівна – клінічний ординатор.
Рецензенти:
Макєєв Валентин Федорович – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри ортопедичної стоматології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького;
Ожоган Зіновій Романович - доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри ортопедичної стоматології Івано-Франківського державного медичного університету.
Літературний редактор Лещенко Тетяна Олександрівна - завідувачка кафедри українознавства та гуманітарної підготовки вищого державного навчального закладу України ―Українська медична стоматологічна академія‖. Король ДМ, Коробейніков Л.С., Король М.Д., Козак Р.В., Коробейнікова ЮЛ. Основні технології виготовлення зубних протезів. – Полтава ФОП-Мирон І.А., 2013. - с.
Навчальний посібник відповідає змісту навчальної програми вибіркової дисципліни
«Основні технології виготовлення зубних протезів» і орієнтований на активізацію самостійної творчої роботи студентів та формування професійно значущих умінь, які дозволяють створити необхідні умови для успішної навчальної діяльності. Для кращої орієнтації в обсязі викладеної інформації надано малюнки і запропоновано складання схем клініко-лабораторних етапів виготовлення відповідних зубних протезів.
Посібник складений у обсязі визначених для дисципліни кількості годин за навчальним планом і за відсутності підручника може його повністю замінити.
Тема 1. Технологія виготовлення вкладок І. Зміст навчального матеріалу
Дефекти коронкової частини молочних і постійних зубів – найбільш рання та найпоширеніша форма ураження зубного апарату. Поява дефектів коронок викликає певні зміни в порожнині рота як функціонального, так і морфологічного характеру.
Відновлювати форму коронок зубів можна за допомогою пломбування.
Однак пломбувальні матеріали не мають достатньої механічної міцності. Тому вкладки мають такі відчутні переваги як міцність, стійкість до фарбувальних і агресивних речовин, стійкість до біологічного руйнування.
Зміна об'єму між стінкою порожнини і пломбою призводить до появи щілин.
Саме цьому протезування дефектів коронок зубів каріозного та некаріозного походження вкладками в багатьох випадках є надійнішим, ніж пломбування. Вкладки – це протези, які використовуються для відновлення анатомічної форми коронки зуба, ураженої карієсом, гіпоплазією твердих тканин, клиноподібним дефектом, унаслідок травми зуба та іншої патології зуба. Вкладки використовуються для зміцнення зуба при встановленні штучних коронок. Вони можуть застосовуватися також як елементи опори для мостоподібного протеза та для запобігання подальшому стиранню тканин чутливих зубів. Крім цього, вкладки можуть комбінуватися з кореневими штифтами (кореневими протезами) для відновлення сильно зруйнованого зуба. Як матеріали для вкладок найчастіше використовуються метали і їх сплави (золото, сплави платини, срібно-паладієві сплави), а також фарфор
(кераміка), пластмаси (композитні матеріали), матеріали на основі скла
(ситали) і деякі інші. При протезуванні вкладками використовуються такі способи їх виготовлення: прямий, непрямий (зворотний) і комп'ютерне моделювання
(фрезерування).
Прямий метод виготовлення охоплює такі етапи: формування порожнини; моделювання вкладки з воску литво вкладки на основі отриманої воскової репродукції; припасування вкладки (примірка і обточування); фіксація і полірування вкладки. Процес моделювання досить простий і не вимагає від пацієнта витрат часу. Лікар-ортопед заповнює оброблену порожнину зуба воском і моделює вкладку. Далі цю воскову модель порожнини зуба передають зубному техніку, який виготовляє вкладку з указаного лікарем матеріалу.
Непрямий метод формування порожнини, отримання двошарового відтиску порожнини зуба, гіпсової моделі. Розбірна модель дозволяє провести моделювання вкладки без участі пацієнта. Виготовлену вкладку припасовують у порожнині рота і після полірування фіксують.
Комп'ютерне моделювання (фрезерування) дозволяє достатньо точно, а головне швидко прямим методом виготовити вкладку, яка ідеально
Дефекти коронкової частини молочних і постійних зубів – найбільш рання та найпоширеніша форма ураження зубного апарату. Поява дефектів коронок викликає певні зміни в порожнині рота як функціонального, так і морфологічного характеру.
Відновлювати форму коронок зубів можна за допомогою пломбування.
Однак пломбувальні матеріали не мають достатньої механічної міцності. Тому вкладки мають такі відчутні переваги як міцність, стійкість до фарбувальних і агресивних речовин, стійкість до біологічного руйнування.
Зміна об'єму між стінкою порожнини і пломбою призводить до появи щілин.
Саме цьому протезування дефектів коронок зубів каріозного та некаріозного походження вкладками в багатьох випадках є надійнішим, ніж пломбування. Вкладки – це протези, які використовуються для відновлення анатомічної форми коронки зуба, ураженої карієсом, гіпоплазією твердих тканин, клиноподібним дефектом, унаслідок травми зуба та іншої патології зуба. Вкладки використовуються для зміцнення зуба при встановленні штучних коронок. Вони можуть застосовуватися також як елементи опори для мостоподібного протеза та для запобігання подальшому стиранню тканин чутливих зубів. Крім цього, вкладки можуть комбінуватися з кореневими штифтами (кореневими протезами) для відновлення сильно зруйнованого зуба. Як матеріали для вкладок найчастіше використовуються метали і їх сплави (золото, сплави платини, срібно-паладієві сплави), а також фарфор
(кераміка), пластмаси (композитні матеріали), матеріали на основі скла
(ситали) і деякі інші. При протезуванні вкладками використовуються такі способи їх виготовлення: прямий, непрямий (зворотний) і комп'ютерне моделювання
(фрезерування).
Прямий метод виготовлення охоплює такі етапи: формування порожнини; моделювання вкладки з воску литво вкладки на основі отриманої воскової репродукції; припасування вкладки (примірка і обточування); фіксація і полірування вкладки. Процес моделювання досить простий і не вимагає від пацієнта витрат часу. Лікар-ортопед заповнює оброблену порожнину зуба воском і моделює вкладку. Далі цю воскову модель порожнини зуба передають зубному техніку, який виготовляє вкладку з указаного лікарем матеріалу.
Непрямий метод формування порожнини, отримання двошарового відтиску порожнини зуба, гіпсової моделі. Розбірна модель дозволяє провести моделювання вкладки без участі пацієнта. Виготовлену вкладку припасовують у порожнині рота і після полірування фіксують.
Комп'ютерне моделювання (фрезерування) дозволяє достатньо точно, а головне швидко прямим методом виготовити вкладку, яка ідеально
підходитиме пацієнтові. Система моделювання складається з трьох основних елементів: тривимірного (3D) сканера, комп'ютера для обробки інформації, верстата для виготовлення вкладки на підставі отриманої інформації.
Технологія виготовлення вкладок
Процес виготовлення вкладок потребує двох візитів до стоматолога.
Під час першого візиту здійснюються підготовка зуба, зняття відбитка, вибирається колір вкладки, установлення тимчасової вкладки. Під час другого візиту вкладку фіксують.
Перше відвідування: обробка зуба і зняття відбитків.
Перш ніж розпочати препарування недепульпованого зуба під вкладку, лікар обов'язково робить анестезію, після чого починає формувати порожнину, враховуючи її клас за Блеком. Для виготовлення вкладкилікар знімає відбиток зубного ряду не тільки звідпрепарованим зубом, а і з протилежної щелепи, щоб технік зміг точно змоделювати вкладку, враховуючи всі особливості прикусу. Відбитки отримують спеціальними відтискними матеріалами, найчастіше це полімерні пасти. Потім відбитки відправляють у зуботехнічну лабораторію. Зубний технік за отриманими відбитками відливає гіпсові моделі. На робочій моделі в лабораторії виготовляється вкладка.
Визначення кольору вкладки. Лікар вибирає відтінок вкладки, схожий із відтінком сусідніх зубів. Для цієї мети використовується таблиця кольорів - це набір невеликих пластинок у формі зуба, кожна з яких має свій номер кольору.
Виготовлення тимчасової вкладки. Зазвичай на виготовлення вкладки в лабораторії витрачають 1-2 тижні. За цей час стоматолог виготовляє тимчасову вкладку, яку він робить саму стоматологічному кабінеті під час першого візиту пацієнта. Для виготовлення тимчасової вкладки використовується спеціальна шина. Шину заповнюють рідкою пластмасою і надягають на відпрепарований зуб для повного затвердіння.
Після остаточного затвердіння пластмаси шину видаляють. Виготовлену тимчасову пластмасову вкладку обробляють, шліфують, полірують і фіксують на зуб. Друге відвідування: встановлення вкладки. Перед фіксацією вкладки на місце лікар оцінює, наскільки щільно вона прилягає до зуба, перевіряє форму і колір, визначає й усуває недоліки.
Обов'язково перевіряються оклюзійні співвідношення зубних рядів
(наскільки правильно вкладка стикається з рештою зубів у роті). Потім лікар фіксує вкладку на цемент.
Технологія відновлення зубів вкладками з фарфору методом
комп’ютерного моделювання
Лікар обробляє зуб, знімає відбиток. Оброблений зуб на час виготовлення вкладки закривається тимчасовою пломбою. Апарат із високою точністю конструює вкладку, забезпечуючи високу герметичність між вкладкою й емаллю зуба. Зображення на екрані збільшене в 12 разів, що дозволяє значно підвищити точність конструювання. Після промальовування
Технологія виготовлення вкладок
Процес виготовлення вкладок потребує двох візитів до стоматолога.
Під час першого візиту здійснюються підготовка зуба, зняття відбитка, вибирається колір вкладки, установлення тимчасової вкладки. Під час другого візиту вкладку фіксують.
Перше відвідування: обробка зуба і зняття відбитків.
Перш ніж розпочати препарування недепульпованого зуба під вкладку, лікар обов'язково робить анестезію, після чого починає формувати порожнину, враховуючи її клас за Блеком. Для виготовлення вкладкилікар знімає відбиток зубного ряду не тільки звідпрепарованим зубом, а і з протилежної щелепи, щоб технік зміг точно змоделювати вкладку, враховуючи всі особливості прикусу. Відбитки отримують спеціальними відтискними матеріалами, найчастіше це полімерні пасти. Потім відбитки відправляють у зуботехнічну лабораторію. Зубний технік за отриманими відбитками відливає гіпсові моделі. На робочій моделі в лабораторії виготовляється вкладка.
Визначення кольору вкладки. Лікар вибирає відтінок вкладки, схожий із відтінком сусідніх зубів. Для цієї мети використовується таблиця кольорів - це набір невеликих пластинок у формі зуба, кожна з яких має свій номер кольору.
Виготовлення тимчасової вкладки. Зазвичай на виготовлення вкладки в лабораторії витрачають 1-2 тижні. За цей час стоматолог виготовляє тимчасову вкладку, яку він робить саму стоматологічному кабінеті під час першого візиту пацієнта. Для виготовлення тимчасової вкладки використовується спеціальна шина. Шину заповнюють рідкою пластмасою і надягають на відпрепарований зуб для повного затвердіння.
Після остаточного затвердіння пластмаси шину видаляють. Виготовлену тимчасову пластмасову вкладку обробляють, шліфують, полірують і фіксують на зуб. Друге відвідування: встановлення вкладки. Перед фіксацією вкладки на місце лікар оцінює, наскільки щільно вона прилягає до зуба, перевіряє форму і колір, визначає й усуває недоліки.
Обов'язково перевіряються оклюзійні співвідношення зубних рядів
(наскільки правильно вкладка стикається з рештою зубів у роті). Потім лікар фіксує вкладку на цемент.
Технологія відновлення зубів вкладками з фарфору методом
комп’ютерного моделювання
Лікар обробляє зуб, знімає відбиток. Оброблений зуб на час виготовлення вкладки закривається тимчасовою пломбою. Апарат із високою точністю конструює вкладку, забезпечуючи високу герметичність між вкладкою й емаллю зуба. Зображення на екрані збільшене в 12 разів, що дозволяє значно підвищити точність конструювання. Після промальовування
всіх ліній комп'ютер обчислює об'єм вкладки і передає ці дані в шліфувальний блок, що працює на 6 осях. Технологія виготовлення вкладки обточуванням одного шматка фарфору робить вкладку дуже міцною. На обточування вкладки йде 10-20 хв. «CEREC inLab» дає можливість зубному технікові довести вкладку до необхідної якості й точності, використовуючи модель щелепи, що є в нього. Потім вкладку передають лікареві, який запрошує пацієнта на прийом для її примірки і фіксації. Використання фарфору у виготовленні вкладок надає зубу найбільш натурального й естетичного вигляду. У друге відвідування лікар приміряє вкладку в порожнині зуба і проводить фіксацію. У зв'язку з технологією виготовлення вкладок на установку вкладки в порожнині рота пацієнта йде значно менше часу, ніж на встановлення вкладки, виготовленої в зуболікарській лабораторії традиційним методом.
ІІ. Завдання для самоконтролю
А.Теоретичні питання
1. Показання до виготовлення вкладок.
2. Матеріали для виготовлення вкладок.
3. Методи виготовлення вкладок.
4. Технологія виготовлення вкладок прямим методом.
5. Технологія виготовлення вкладок непрямим методом.
6. Технологія виготовлення вкладок методом комп’ютерного моделювання.
7. Особливості препарування зубів під вкладку.
8. Методика одержання двошарових відтисків.
9. Оцінка якості виготовленої вкладки визначення й усунення недоліків.
10. Техніка фіксації вкладки.
11. Порівняльна характеристика методів виготовлення вкладок. Б. Описати малюнок.
Назва: В. Скласти схему клініко-лабораторних етапів виготовлення вкладок.
1 2
ІІ. Завдання для самоконтролю
А.Теоретичні питання
1. Показання до виготовлення вкладок.
2. Матеріали для виготовлення вкладок.
3. Методи виготовлення вкладок.
4. Технологія виготовлення вкладок прямим методом.
5. Технологія виготовлення вкладок непрямим методом.
6. Технологія виготовлення вкладок методом комп’ютерного моделювання.
7. Особливості препарування зубів під вкладку.
8. Методика одержання двошарових відтисків.
9. Оцінка якості виготовленої вкладки визначення й усунення недоліків.
10. Техніка фіксації вкладки.
11. Порівняльна характеристика методів виготовлення вкладок. Б. Описати малюнок.
Назва: В. Скласти схему клініко-лабораторних етапів виготовлення вкладок.
1 2
ІІІ. Рекомендована література
Основна
1. Абдурахманов АИ. Материалы и технологии в ортопедической стоматологии / Абдурахманов АИ, Курбанов О.Р. – М Медицина, 2002. –
208 с.
2. Власенко АЗ. Зуботехнічне матеріалознавство ; за ред. проф. Фліса ПС. /
Власенко АЗ, Стрелковський КМ. – К.:Здоров’я, 2004. – 332 с.
3. Жулев Е.Н. Материаловедение в ортопедической стоматологии /Жулев
Е.Н. - Н.Новгород: изд-во НГМА, 1997.- 136 с.
4. Жулев Е.Н. Несъемные протезы Теория, клиника и лабораторная техника / Жулев Е.Н. - Н.Новгород: изд-во НГМА, 1995.- 365 с.
5. Жулев Е.Н. Частичные съемные протезы Теория, клиника и лабораторная техника / Жулев Е.Н. - Н.Новгород: изд-во НГМА, 2000.- 428 с.
6. Калинина Н.В. Протезирование при полной потере зубов / Калинина
Н.В., Загорский В.А. – М.:Медицина, 1990. – 224 с.
7. Король М.Д. Клінічні та лабораторні особливості виготовлення металокерамічних зубних протезів / Король М.Д., Рамусь М.О. – Вінниця: Нова книга. – 272 с.
8. Король М.Д. Цементи для фіксації незнімних протезів / Король М.Д.,
Оджубейська ОД. – Вінниця: Нова книга, 2006. – 96 с.
9. Матеріалознавство у стоматології ; за ред. проф. М.Д. Короля. - Вінниця: Нова книга. 2008.-240 с.
10. Копейкин В.Н. Зубопротезная техника / Копейкин В.Н., Демнер Л.М. –
М.:Триада Х, 2003. – 416 с.
11. Наумов С.А. Бюгельные протезы / Наумов С.А. – Минск Беларусь, 2002.
– 467 с.
12. Рожко ММ. Зубопротезна техніка / Рожко ММ, Неспрядько ВПК Книга плюс, 2006. – 543 с.
13. Фліс ПС. Техніка виготовлення знімних протезів / Фліс ПС, Банних
Т.М. – К.:Медицина, 2008. – 256 с.
Додаткова
1. Власенко АЗ. Технологія виготовлення зубних протезів з використанням керамічних та композитних матеріалів ; за ред. проф. Фліса ПС. / Власенко АЗ, Стрелковський КМ. – К Здоров’я, 2005. – 164 с.
2. Пропедевтика ортопедичної стоматології ; за ред. проф. Короля М.Д. –
Вінниця: Нова книга, 2005. – 240 с.
3. Рожко ММ. Ортопедична стоматологія / Рожко ММ, Неспрядько ВПК Книга плюс, 2003. – 552 с.
4. Скоков АД. Сплавы в ортопедической стоматологии / Скоков АД. – М Медицина, 2003. – 23 с.
5. Шиллинбург Герберт. Основы несъемного протезирования / Шиллинбург
Герберт, Ричард Якоби. – М Квинтэссенция, 2008. – 563 с.
Тема 2. Технологія виготовлення штучних коронок І. Зміст навчального матеріалу За порушення цілості коронки природного зуба каріозного чи некаріозного походження, вродженої патології, пов’язаної з порушенням форми і положення зуба, а також як опора під ортопедичні конструкції широко використовуються штучні коронки. Наявність певної патології твердих тканин зубів ставить перед вибором того чи іншого різновиду штучних коронок. Тому чітке знання конструкційних особливостей, показань і протипоказань до їх застосування, клініко-лабораторних етапів виготовлення значною мірою визначають остаточний результат протезування
- відновлення форми і функції зубощелепного апарату.
Штучна коронка – це незнімний протез, який покриває клінічну коронку зуба і відновлює його анатомічну форму і функцію.
Класифікація штучних коронок
1. За призначенням:
- відновні - застосовуються для відновлення анатомічної форми природних зубів;
- опорні - використовуються для опори мостоподібних протезів;
- фіксуючі - для фіксації тимчасових і постійних апаратів і протезів
(часткових знімних пластмасових, бюгельних протезів або спеціальних апаратів (ортодонтичних, щелепно-ортопедичних і т.д.).
2. За конструкцією:
- повні - покривають усю поверхню клінічної коронки зуба (разом із куксовими коронками, коронками зі штифтом і телескопічними);
- часткові - покривають тільки частину клінічної коронки зуба
(напівкоронки, тричетвертні, екваторні).
3. За методом виготовлення:
- штамповані;
- литі (безшовні);
- паяні (шовні).
4. За матеріалом:
- металеві (золоті, стальні, срібно-паладієві та ін.);
- неметалеві (пластмасові, фотополімерні, фарфорові);
- комбіновані (метал+пластмаса; метал+фотополімер; метал+фарфор).
5. За терміном дії:
- тимчасові - для захисту препарованих зубів від дії зовнішнього середовища, запобігання розвиткові запальних змін пульпи, утримання лікарських речовин і фіксації різних апаратів на період проведення спеціальних підготовчих заходів перед протезуванням;
- постійні - застосовують для опори мостоподібних протезів або покриття опорних зубів перед виготовленням часткового знімного протеза з кламерною фіксацією.
Показання і протипоказання до виготовлення штучних коронок
- відновлення форми і функції зубощелепного апарату.
Штучна коронка – це незнімний протез, який покриває клінічну коронку зуба і відновлює його анатомічну форму і функцію.
Класифікація штучних коронок
1. За призначенням:
- відновні - застосовуються для відновлення анатомічної форми природних зубів;
- опорні - використовуються для опори мостоподібних протезів;
- фіксуючі - для фіксації тимчасових і постійних апаратів і протезів
(часткових знімних пластмасових, бюгельних протезів або спеціальних апаратів (ортодонтичних, щелепно-ортопедичних і т.д.).
2. За конструкцією:
- повні - покривають усю поверхню клінічної коронки зуба (разом із куксовими коронками, коронками зі штифтом і телескопічними);
- часткові - покривають тільки частину клінічної коронки зуба
(напівкоронки, тричетвертні, екваторні).
3. За методом виготовлення:
- штамповані;
- литі (безшовні);
- паяні (шовні).
4. За матеріалом:
- металеві (золоті, стальні, срібно-паладієві та ін.);
- неметалеві (пластмасові, фотополімерні, фарфорові);
- комбіновані (метал+пластмаса; метал+фотополімер; метал+фарфор).
5. За терміном дії:
- тимчасові - для захисту препарованих зубів від дії зовнішнього середовища, запобігання розвиткові запальних змін пульпи, утримання лікарських речовин і фіксації різних апаратів на період проведення спеціальних підготовчих заходів перед протезуванням;
- постійні - застосовують для опори мостоподібних протезів або покриття опорних зубів перед виготовленням часткового знімного протеза з кламерною фіксацією.
Показання і протипоказання до виготовлення штучних коронок
Штучні коронки як різновид протезів мають певні показання до застосування.
Загальні показаннядо застосування штучних коронок
1. Для відновлення анатомічної форми і кольору природних зубів, порушених унаслідок патологічних станів: уроджених (спадкові ураження твердих тканин зубів, підвищена стертість, аномалії форми, кольору і положення зубів) або набутих (карієс і його ускладнення, травма, клиноподібні дефекти, зміни кольору після пломбування).
2. Як опорні елементи протезів (у разі застосування мостоподібних протезів, знімних протезів із балковим кріпленням, знімних і незнімних протезів із замковим кріпленням на опорній коронці типу атачмен, а також для створення ложа для оклюзійної накладки в штучній коронці).
3. Для фіксації протезів і різних лікувальних апаратів (покращання фіксації протеза досягається шляхом отримання більш вираженого екватора зуба на штучній коронці).
4. Для ортопедичного лікування захворювань пародонта
- конструювання шин, які складаються із кількох штучних коронок.
5. За деформації зубних рядів, коли зуби, які змістилися після вкорочення чи виправлення форми, необхідно покрити штучними коронками.
Загальні протипоказання:
1. Наявність у порожнині рота зубів із невилікуваними вогнищами хронічного запалення в ділянці крайового або верхівкового пародонта.
2. Значна рухомість зубів.
3. Покриття коронками інтактних зубів, якщо цене по’язане з конструкційними особливостями зубних протезів.
4. Захворювання серцево-судинної системи на стадії загострення.
5. Психічні захворювання і захворювання нервової системи в період загострення.
Поряд із загальними є показання до застосування конкретних протезів
(штамповані, фарфорові та комбіновані коронки, які суттєво відрізняються конструкцією, механічними й естетичними властивостями.
Клініко-лабораторні етапи виготовлення металевої штампованої коронки
Якість протезування штампованими металевими коронками визначається строгим дотриманням вимог, які пред’являються до кожного клінічного і лабораторного етапу.
Препарування зуба під повну металеву штамповану коронку полягає в зішліфовуванні всіх пяти поверхонь.
Препарування зуба починається із сепарації, тобто відокремлення зуба від сусіднього. Для того, щоб не ушкодити сусідній зуб, сепарацію проводять одностороннім сепараційним диском. Для покриття коронками сусідніх зубів можна користуватися двостороннім сепараційним диском. Рука, яка тримає наконечник бормашини з абразивним інструментом, має бути стійкою. Це досягається тим, що наконечник тримають трьома пальцями правої руки, як письмову ручку, а четвертим і пятим пальцями
опираються на зуби і підборіддя пацієнта. При цьому ліва рука, яка утримує стоматологічне дзеркало, відсуває м’які тканин щік, губ, язик або тканини дна ротової порожнини, оберігаючи їх від імовірного ушкодження.
Сепарацію проводять із таким розрахунком, щоб проксимальні поверхні стали паралельними.
Потім зішліфовують оклюзійну поверхню або різальний край на товщину майбутньої коронки (0,25 мм. Препарування жувальної поверхні проводять, не порушуючи істотно рельєф поверхні, зрізаючи горбики й одночасно поглиблюючи борозенки. Контури медіальних і дистальних кутів різального краю передніх зубів зберігаються.
Гострі кути, які утворюються після сепарації між щічною й апроксимальною поверхнями, згладжують фасонними головками. Унаслідок препарування периметр зуба в ділянці шийки має дорівнювати периметру жувальної поверхні або різального краю зі збереженням анатомічної форми оклюзійної поверхні або різального краю. Контроль кількості твердих тканин, які знімають, проводиться за допомогою копіювального паперу, складеного в 16 шарів. Це приблизно відповідає товщині коронки - 0,25-0,3 мм.
Після підготовки зуба під штамповану коронку необхідно отримати відтиск, який дає точний відбиток препарованого зуба. Відтиски знімають з обох щелеп. Це дозволяє технікові приготовлені за відтисками гіпсові моделі фіксувати в артикуляторі й легко орієнтуватися у взаємовідношеннях препарованого зуба з його антагоністами. Відтиск усього зубного ряду дозволяє технікові оцінювати форму зубних рядів, положення кожного зуба на альвеолярному відростку, легко встановлювати моделі в положенні центральної оклюзії. Часткові відтиски для цієї мети непридатні.
Відтиск для виготовлення штампованих коронок зазвичай знімають гіпсом. Його застосування дозволяє отримати досить точний відбиток, але потребує певних навичок. З цією ж метою використовують і інші відтискні матеріали – стомальгін, упін, дупальфлекс та ін. Особливу точність мають так звані подвійні відтиски. Термопластичні маси для цих потреб не використовують, бо вони дають відтяжки та спотворюють форму зуба. За отриманими в клініці відтисками верхньої і нижньої щелеп відливають гіпсові моделі, які зубний технік складає в положенні центральної оклюзії і фіксує в артикуляторі або оклюдаторі, перевіряючи ступінь роз’єднання препарованого зуба з антагоністами.
Після цього очним скальпелем проводиться гравіювання шийки зуба.
Контури ясенного краю мають бути чітко вираженими по всьому периметру шийки зуба. Гостро заструганим хімічним олівцем окреслюють клінічну шийку зуба. Отримана лінія буде служити орієнтиром для визначення довжини і ширини краю коронки, а також ступеня занурення її в ясенний жолоб.
Відновлення анатомічної форми зуба (моделювання) здійснюють шляхом поступового нашарування розплавленого моделювального воску на всі поверхні кукси гіпсового зуба. Для отримання першого шару на куксу
Сепарацію проводять із таким розрахунком, щоб проксимальні поверхні стали паралельними.
Потім зішліфовують оклюзійну поверхню або різальний край на товщину майбутньої коронки (0,25 мм. Препарування жувальної поверхні проводять, не порушуючи істотно рельєф поверхні, зрізаючи горбики й одночасно поглиблюючи борозенки. Контури медіальних і дистальних кутів різального краю передніх зубів зберігаються.
Гострі кути, які утворюються після сепарації між щічною й апроксимальною поверхнями, згладжують фасонними головками. Унаслідок препарування периметр зуба в ділянці шийки має дорівнювати периметру жувальної поверхні або різального краю зі збереженням анатомічної форми оклюзійної поверхні або різального краю. Контроль кількості твердих тканин, які знімають, проводиться за допомогою копіювального паперу, складеного в 16 шарів. Це приблизно відповідає товщині коронки - 0,25-0,3 мм.
Після підготовки зуба під штамповану коронку необхідно отримати відтиск, який дає точний відбиток препарованого зуба. Відтиски знімають з обох щелеп. Це дозволяє технікові приготовлені за відтисками гіпсові моделі фіксувати в артикуляторі й легко орієнтуватися у взаємовідношеннях препарованого зуба з його антагоністами. Відтиск усього зубного ряду дозволяє технікові оцінювати форму зубних рядів, положення кожного зуба на альвеолярному відростку, легко встановлювати моделі в положенні центральної оклюзії. Часткові відтиски для цієї мети непридатні.
Відтиск для виготовлення штампованих коронок зазвичай знімають гіпсом. Його застосування дозволяє отримати досить точний відбиток, але потребує певних навичок. З цією ж метою використовують і інші відтискні матеріали – стомальгін, упін, дупальфлекс та ін. Особливу точність мають так звані подвійні відтиски. Термопластичні маси для цих потреб не використовують, бо вони дають відтяжки та спотворюють форму зуба. За отриманими в клініці відтисками верхньої і нижньої щелеп відливають гіпсові моделі, які зубний технік складає в положенні центральної оклюзії і фіксує в артикуляторі або оклюдаторі, перевіряючи ступінь роз’єднання препарованого зуба з антагоністами.
Після цього очним скальпелем проводиться гравіювання шийки зуба.
Контури ясенного краю мають бути чітко вираженими по всьому периметру шийки зуба. Гостро заструганим хімічним олівцем окреслюють клінічну шийку зуба. Отримана лінія буде служити орієнтиром для визначення довжини і ширини краю коронки, а також ступеня занурення її в ясенний жолоб.
Відновлення анатомічної форми зуба (моделювання) здійснюють шляхом поступового нашарування розплавленого моделювального воску на всі поверхні кукси гіпсового зуба. Для отримання першого шару на куксу
гіпсового зуба наливають киплячий віск. Гіпсову модель утримують цоколем угору, а кінчик шпателя з киплячим воском прикладають під невеликим кутом до поверхні зуба від шийки до різального краю чи жувальної поверхні.
Це дозволяє запобігти потраплянню розплавленого воску на ділянку шийки і зберегти точність її контурів. Далі нашаровуючи розплавлений віск на поверхню гіпсового зуба, домагаються збільшення об’єму, необхідного для відновлення анатомічної форми. Жувальну поверхню моделюють за зубами- антагоністами. Відмодельований зуб має бути меншим, ніж майбутня коронка, на товщину металу (0,25-0,3 мм.
Після відновлення анатомічної форми воском починають виготовляти гіпсовий штамп і заміняти його на штамп із легкоплавкого сплаву. Для цього відмодельований зуб лобзиком або гіпсовим ножем вирізають із гіпсової моделі так, щоб поверхні так званої кореневої частини гіпсового штампа були паралельні поздовжній осі зуба. Потім, відступивши на 1 мм від лінії клінічної шийки зуба і паралельно їй, роблять канавку глибиною 0,5 мм. Ця канавка служить орієнтиром для визначення довжини краю металевої коронки. За гіпсовими штампами готують металеві штампи. Для цього вирізаний гіпсовий штамп занурюють уводу на 5-10 хв., після чого замішують гіпс, заливають йогов гумове кільце діаметром 3-4 см і висотою 4-5 см (якщо 1 коронка, занурюють строго вертикально і точно в центр гумового кільця; розміщують гіпс рівним шаром на столі або заливають у спеціальні рамки
(якщо кілька коронок) і проксимальною поверхнею точно наполовину занурюють у нього гіпсові штампи.
Затверділий гіпсовий блок виштовхують із гумового кільця. На двох протилежний боках роблять клиноподібні поздовжні борозенки, орієнтовані на гіпсовий штамп так, щоб лінія зламу пройшла строго через його середину.
Після вивільнення гіпсового штампа всі частини гіпсової контрформи складають, поміщають у гумове кільце і заливають її розплавленим легкоплавким сплавом, який плавлять у спеціальній ложці. Для виготовлення однієї штучної коронки відливають два металічні штампи. Перший як найбільш точний використовують для остаточного штампування, а другий, менш точний через втрати шматочків гіпсової контрформи при повторному її складанні, - для попереднього штампування. Втрата шматочків гіпсової контрформи при складанні її частин призводить до утворення на поверхні металевого штампа нерівностей, які видаляють напилком.
Відповідно до діаметра коронки металевого штампа підбирають металеву гільзу. Для цього використовують спеціальний апарат для протягування гільз (апарат Самсон. Правильно підібрана гільза має надіватися на штамп із деяким зусиллям.
Попередню обробку гільзи проводять на зуботехнічному ковадлі, яке має ряд пуансонів. Для цього на ковадлі, спочатку на круглому пуансоні закругляють краї гільзи, потім на другому пуансоні надають гільзі форму відповідного зуба. Для відновлення властивостей сплаву після протягування гільз (пластичність, ковкість) їх піддають термічній обробці. Стальну гільзу
Це дозволяє запобігти потраплянню розплавленого воску на ділянку шийки і зберегти точність її контурів. Далі нашаровуючи розплавлений віск на поверхню гіпсового зуба, домагаються збільшення об’єму, необхідного для відновлення анатомічної форми. Жувальну поверхню моделюють за зубами- антагоністами. Відмодельований зуб має бути меншим, ніж майбутня коронка, на товщину металу (0,25-0,3 мм.
Після відновлення анатомічної форми воском починають виготовляти гіпсовий штамп і заміняти його на штамп із легкоплавкого сплаву. Для цього відмодельований зуб лобзиком або гіпсовим ножем вирізають із гіпсової моделі так, щоб поверхні так званої кореневої частини гіпсового штампа були паралельні поздовжній осі зуба. Потім, відступивши на 1 мм від лінії клінічної шийки зуба і паралельно їй, роблять канавку глибиною 0,5 мм. Ця канавка служить орієнтиром для визначення довжини краю металевої коронки. За гіпсовими штампами готують металеві штампи. Для цього вирізаний гіпсовий штамп занурюють уводу на 5-10 хв., після чого замішують гіпс, заливають йогов гумове кільце діаметром 3-4 см і висотою 4-5 см (якщо 1 коронка, занурюють строго вертикально і точно в центр гумового кільця; розміщують гіпс рівним шаром на столі або заливають у спеціальні рамки
(якщо кілька коронок) і проксимальною поверхнею точно наполовину занурюють у нього гіпсові штампи.
Затверділий гіпсовий блок виштовхують із гумового кільця. На двох протилежний боках роблять клиноподібні поздовжні борозенки, орієнтовані на гіпсовий штамп так, щоб лінія зламу пройшла строго через його середину.
Після вивільнення гіпсового штампа всі частини гіпсової контрформи складають, поміщають у гумове кільце і заливають її розплавленим легкоплавким сплавом, який плавлять у спеціальній ложці. Для виготовлення однієї штучної коронки відливають два металічні штампи. Перший як найбільш точний використовують для остаточного штампування, а другий, менш точний через втрати шматочків гіпсової контрформи при повторному її складанні, - для попереднього штампування. Втрата шматочків гіпсової контрформи при складанні її частин призводить до утворення на поверхні металевого штампа нерівностей, які видаляють напилком.
Відповідно до діаметра коронки металевого штампа підбирають металеву гільзу. Для цього використовують спеціальний апарат для протягування гільз (апарат Самсон. Правильно підібрана гільза має надіватися на штамп із деяким зусиллям.
Попередню обробку гільзи проводять на зуботехнічному ковадлі, яке має ряд пуансонів. Для цього на ковадлі, спочатку на круглому пуансоні закругляють краї гільзи, потім на другому пуансоні надають гільзі форму відповідного зуба. Для відновлення властивостей сплаву після протягування гільз (пластичність, ковкість) їх піддають термічній обробці. Стальну гільзу
нагрівають до температури С із подальшим охолодженням до кімнатної температури. Для запобігання утворенню складок на гільзі удари молотка треба спрямовувати від жувальної поверхні до краю. Для точного відтворення в гільзі жувальної поверхні або різального краю металевого зуба можна рекомендувати окрему методику. Коронкову частину металевого зуба обгортають одним шаром липкого пластиру, залишаючи вільною оклюзійну поверхню. У металеву кювету висотою 1,5 см і діаметром 3 см наливають розплавлений легкоплавкий сплав і опускають у нього металевий штамп жувальною поверхнею вниз на глибину 1-2 мм. Після затвердження металу зуб легко видаляється, а отримане відображення жувальної поверхні використовується для попереднього штампування оклюзійної поверхні коронки. Після видалення зі штампа лейкопластиру на нього наколочують попередньо відштамповану гільзу і ударами молоточка вколочують у заглиблення пластинки з легкоплавкого металу. Ударами молотка гільзі надають орієнтовну форму майбутньої коронки, домагаючись щільнішого її прилягання до всієї поверхні металевого штампа. На цьому закінчується попереднє штампування коронки, яка виробляється на другому штампі. Перед остаточним штампуванням гільзу знову піддають термічній обробці в тому ж режимі, а перший штамп готують до остаточного штампування зовнішнім або комбінованим способом. Метод зовнішнього штампування за Паркером
Апарат Паркера складається з двох частин: порожнистої основи і розташованого в ній циліндра, зовнішній кінець якого становить собою масивну гладку площадку. Порожнина основи заповнюється мольдином або невулканізованим каучуком. З цією ж метою можуть застосовуватися механічні, гідравлічні або пневматичні преси, які полегшують і пришвидшують процес штампування коронок. Відпалену гільзу надівають на контрольний металевий штамп і поміщають коронковою частиною всередину маси. Ударами молотка по циліндру здійснюють штампування. При цьому мольдин або каучук виконують роль контрштампа, який рівномірно передає тиск у всіх напрямках і сприяють щільному приляганню коронки до поверхні металевого штампа. Метод внутрішнього штампування коронок Для розуміння суті методу комбінованого штампування коронки потрібно мати уявлення про методику внутрішнього штампування, яке нині не використовується через складність і недостатню точність. Для внутрішнього штампування застосовується апарат, який складається з трьох частин: масивної стальної кювети з виступами всередині для полегшення розколювання контрштампа з легкоплавкого металу, підставки для видалення легкоплавкого металу з кювети і гумового конуса, який становить дно кювети з металевим штифтом для укріплення гіпсового зуба. Методика штампування.Спочатку укріплюють на штифті гіпсовий штамп із кільцем, потім установлюють на конус кювету і заповнюють її металом. Після цього видаляють метал, розколюють її між половинами
Апарат Паркера складається з двох частин: порожнистої основи і розташованого в ній циліндра, зовнішній кінець якого становить собою масивну гладку площадку. Порожнина основи заповнюється мольдином або невулканізованим каучуком. З цією ж метою можуть застосовуватися механічні, гідравлічні або пневматичні преси, які полегшують і пришвидшують процес штампування коронок. Відпалену гільзу надівають на контрольний металевий штамп і поміщають коронковою частиною всередину маси. Ударами молотка по циліндру здійснюють штампування. При цьому мольдин або каучук виконують роль контрштампа, який рівномірно передає тиск у всіх напрямках і сприяють щільному приляганню коронки до поверхні металевого штампа. Метод внутрішнього штампування коронок Для розуміння суті методу комбінованого штампування коронки потрібно мати уявлення про методику внутрішнього штампування, яке нині не використовується через складність і недостатню точність. Для внутрішнього штампування застосовується апарат, який складається з трьох частин: масивної стальної кювети з виступами всередині для полегшення розколювання контрштампа з легкоплавкого металу, підставки для видалення легкоплавкого металу з кювети і гумового конуса, який становить дно кювети з металевим штифтом для укріплення гіпсового зуба. Методика штампування.Спочатку укріплюють на штифті гіпсовий штамп із кільцем, потім установлюють на конус кювету і заповнюють її металом. Після цього видаляють метал, розколюють її між половинами
контрштампа і вводять у кювету. Гільзу наповнюють дробом або м’яким каучуком і вколочують усередину металічної форми спочатку дерев’яними паличками, потім металевими стержнями. Метод комбінованого штампування коронок
Цей метод об’єднує елементи зовнішнього і внутрішнього штампування і тому називається комбінованим. Апарат складається зі сталевої кювети, внутрішні поверхні якої зведені на конус і мають посередині два виступи, які полегшують розколювання контрштампа. Кювета має підставку у вигляді металевого кільця. Дно кювети має отвір діаметром 1 см для видалення контрштапма з кювети. Для центрування металевого штампа в кюветі додається тримач, який фіксує штамп і установлюється в центральній вирізці її верхньої частини. Методика штампування. Попереднє штампування проводять вищеописаним способом на другому штампі. Металевий контрштамп отримують таким чином. Перший штамп покривають шаром лейкопластиру, залишаючи відкритою жувальну або піднебінну поверхню і різальний край.
Потім у спеціальну кювету, внутрішня поверхня якої зведена на конус, заливають розплавлений легкоплавкий сплав і занурюють у нього обгорнутий пластиром штамп жувальною поверхнею вниз. Після затвердіння металу його разом із штампом виймають і розколюють на 2-3 частини. З металевого котрштампа видаляють пластир, надівають на нього відпалену гільзу і вставляють у ложе зібраного контрштампа, який потім поміщають у кювету і ударами молотка спочатку по частинах контрштампа, а потім по штампу здійснюють штампування коронки.
Після штампування знімають відштамповану коронку з металевого штампа шляхом його нагрівання. Коронку обрізають по межах у пришийковій ділянці, надівають на гіпсовий штамп і передають у клініку для припасовування.
Припасовування коронок Правильно виготовлена і припасована коронка щільно охоплює шийку зуба і зняти її з зуба часто важко. Для цього беруть трохи вати, покривають нею коронку, захвачують коронку одним або двома, а моляри - ще і трьома пальцями руки й обережними рухами намагаються зрушити коронку поперемінно у вестибулооральному напрямку.
Якщо таким прийомом коронку зняти не вдається, її знімають за допомогою
інструментів. Для цього використовують шпатель для замішування цементу або зуботехнічний шпатель. Зручніше користуватися спеціальним коронкознімачем Коппа.
Фіксація коронки в порожнині рота Перевірену в порожнині рота пацієнта штамповану металеву коронку знову передають у зуботехнічну лабораторію для полірування. Перед накладанням у порожнину рота її ретельно промивають перекисом водню і дезінфікують спиртом. Опорний зуб обкладають ватними тампонами і піддають медикаментозній обробці. Поверхню зуба ретельно дезінфікують спиртом і висушують теплим повітрям, яке подається через спеціальний наконечник бормашини.
Цей метод об’єднує елементи зовнішнього і внутрішнього штампування і тому називається комбінованим. Апарат складається зі сталевої кювети, внутрішні поверхні якої зведені на конус і мають посередині два виступи, які полегшують розколювання контрштампа. Кювета має підставку у вигляді металевого кільця. Дно кювети має отвір діаметром 1 см для видалення контрштапма з кювети. Для центрування металевого штампа в кюветі додається тримач, який фіксує штамп і установлюється в центральній вирізці її верхньої частини. Методика штампування. Попереднє штампування проводять вищеописаним способом на другому штампі. Металевий контрштамп отримують таким чином. Перший штамп покривають шаром лейкопластиру, залишаючи відкритою жувальну або піднебінну поверхню і різальний край.
Потім у спеціальну кювету, внутрішня поверхня якої зведена на конус, заливають розплавлений легкоплавкий сплав і занурюють у нього обгорнутий пластиром штамп жувальною поверхнею вниз. Після затвердіння металу його разом із штампом виймають і розколюють на 2-3 частини. З металевого котрштампа видаляють пластир, надівають на нього відпалену гільзу і вставляють у ложе зібраного контрштампа, який потім поміщають у кювету і ударами молотка спочатку по частинах контрштампа, а потім по штампу здійснюють штампування коронки.
Після штампування знімають відштамповану коронку з металевого штампа шляхом його нагрівання. Коронку обрізають по межах у пришийковій ділянці, надівають на гіпсовий штамп і передають у клініку для припасовування.
Припасовування коронок Правильно виготовлена і припасована коронка щільно охоплює шийку зуба і зняти її з зуба часто важко. Для цього беруть трохи вати, покривають нею коронку, захвачують коронку одним або двома, а моляри - ще і трьома пальцями руки й обережними рухами намагаються зрушити коронку поперемінно у вестибулооральному напрямку.
Якщо таким прийомом коронку зняти не вдається, її знімають за допомогою
інструментів. Для цього використовують шпатель для замішування цементу або зуботехнічний шпатель. Зручніше користуватися спеціальним коронкознімачем Коппа.
Фіксація коронки в порожнині рота Перевірену в порожнині рота пацієнта штамповану металеву коронку знову передають у зуботехнічну лабораторію для полірування. Перед накладанням у порожнину рота її ретельно промивають перекисом водню і дезінфікують спиртом. Опорний зуб обкладають ватними тампонами і піддають медикаментозній обробці. Поверхню зуба ретельно дезінфікують спиртом і висушують теплим повітрям, яке подається через спеціальний наконечник бормашини.
На заздалегідь приготовленій стерильній скляній пластинці замішують фіксуючий цемент рідкої консистенції. Правила приготування цементу і його консистенція залежить від марки і мети, якої потрібно досягти при укріпленні коронки. Приготовлений цемент вносять у коронку клінічним шпателем, заповнюючи її приблизно на одну третину. Внутрішні стінки обмазують до краю коронки. Коронки з цементом накладають на зуб, слідкуючи за тим, щоб ватні тампони не потрапили під край коронки.
Після накладання коронки з цементом необхідно зразу ж перевірити оклюзійні взаємовідношення за центральної оклюзії. Якщо коронка знаходиться в щільному контакті із зубами-антагоністами, пацієнта просять тримати зуби зімкнутими 10-15 хв., поки не затвердне цемент.
Залишки цементу обережну знімають з поверхні коронки і сусідніх зубів. Особливо акуратно потрібно видаляти цемент, який заповнює міжзубні проміжки. Залишки цементу на поверхні полірованої коронки легко знімаються ватними тампоном, просоченим рідиною фосфатцементу. Після видалення залишків цементу з поверхні зуба пацієнтові рекомендують тримати зуби зімкнутими ще протягом 1-2 год. до повного затвердіння фіксуючого матеріалу.
Вимоги до штампованої металевої коронки
1. Коронка повинна мати анатомічну форму, властиву груповій належності зуба, виражений екватор, який забезпечує не тільки міжзубні контакти, ай захист міжзубного сосочка і ясен навколо зуба під час уживання їжі.
2. Коронка повинна щільно охоплювати шийку зуба. Якщо коронка широка, то її край буде подразнювати ясна, а під вільний край коронки будуть потрапляти слина, їжа, що призведе до розцементування коронки, появи неприємного запаху через скупчення їжі.
3. Коронка повинна заходити в зубоясенний жолобок не більше, ніж на
0,1 мм, щоб не ушкодити зв’язки пародонта.
4. Штучна коронка повинна бути в оклюзійному контакті із зубами- антагоністами, щоб не викликати травматичну оклюзію і як наслідок - біль у зубі під час накушування.
Помилки в протезуванні штампованими металевими коронками та запобігання їм У протезуванні дефектів зубів штампованими металевими коронками можуть допускати помилки і лікар, і зубний технік. До лікарських помилок належать ненавмисні дії лікаря, які могли завдати або завдали хворому шкоди, яка усувається. Особливу групу становлять помилки, допущені в процесі протезування і своєчасно не виправлені.
Зубні техніки, виготовляючи штамповані металеві коронки, не завжди точно виконують інструкції та дотримуються технологічного процесу, оскільки недостатньо обізнані з наслідками порушення цих процесів щодо зубощелепної системи й організму хворого.
Після накладання коронки з цементом необхідно зразу ж перевірити оклюзійні взаємовідношення за центральної оклюзії. Якщо коронка знаходиться в щільному контакті із зубами-антагоністами, пацієнта просять тримати зуби зімкнутими 10-15 хв., поки не затвердне цемент.
Залишки цементу обережну знімають з поверхні коронки і сусідніх зубів. Особливо акуратно потрібно видаляти цемент, який заповнює міжзубні проміжки. Залишки цементу на поверхні полірованої коронки легко знімаються ватними тампоном, просоченим рідиною фосфатцементу. Після видалення залишків цементу з поверхні зуба пацієнтові рекомендують тримати зуби зімкнутими ще протягом 1-2 год. до повного затвердіння фіксуючого матеріалу.
Вимоги до штампованої металевої коронки
1. Коронка повинна мати анатомічну форму, властиву груповій належності зуба, виражений екватор, який забезпечує не тільки міжзубні контакти, ай захист міжзубного сосочка і ясен навколо зуба під час уживання їжі.
2. Коронка повинна щільно охоплювати шийку зуба. Якщо коронка широка, то її край буде подразнювати ясна, а під вільний край коронки будуть потрапляти слина, їжа, що призведе до розцементування коронки, появи неприємного запаху через скупчення їжі.
3. Коронка повинна заходити в зубоясенний жолобок не більше, ніж на
0,1 мм, щоб не ушкодити зв’язки пародонта.
4. Штучна коронка повинна бути в оклюзійному контакті із зубами- антагоністами, щоб не викликати травматичну оклюзію і як наслідок - біль у зубі під час накушування.
Помилки в протезуванні штампованими металевими коронками та запобігання їм У протезуванні дефектів зубів штампованими металевими коронками можуть допускати помилки і лікар, і зубний технік. До лікарських помилок належать ненавмисні дії лікаря, які могли завдати або завдали хворому шкоди, яка усувається. Особливу групу становлять помилки, допущені в процесі протезування і своєчасно не виправлені.
Зубні техніки, виготовляючи штамповані металеві коронки, не завжди точно виконують інструкції та дотримуються технологічного процесу, оскільки недостатньо обізнані з наслідками порушення цих процесів щодо зубощелепної системи й організму хворого.
Найпоширеніші помилки й ускладнення
1) Поранення слизової оболонки ясен, щоки, органів порожнини рота під час препарування зубів. Для запобігання цим ускладненням, які найчастіше виникають унаслідок використання сепараційних дисків, потрібно користуватися захисною кареткою, яка фіксується на прямому наконечнику.
Найефективнішим засобом, який запобігає заклиненню диска між зубами, є використання диска, в якому абразивний матеріал нанесений тільки на торцеву частину, і розташовують його не між зубами, а на оклюзійній поверхні на лінії клінічної шийки. Різальна торцева частина товща, ніж металева основа диска, що і запобігає його заклиненню. Другий варіант: використання кутового наконечника і фасонних головок без застосування дисків.
2) Недостатнє зішліфовування твердих тканин із жувальної поверхні, внаслідок чого штучна коронка підвищує оклюзію. Щоб уникнути такого ускладнення, зі всієї оклюзійної поверхні знімають шар, який дорівнює товщині металевої гільзи.
Препаруванням знімають тверді тканини коронки зуба, надаючи куксі форму циліндра або усіченого конуса, діаметр якого і форма по периметру повинні відповідати формі й розмірам клінічної шийки зуба. Якщо кукса зуба цієї форми не має, тона окремих ділянках коронка буде нещільно охоплювати шийки зуба. Щоб правильно провести препарування, необхідно на вестибулярній, оральній і бічних поверхнях ретельно обробити місця переходу однієї поверхні в іншу, створити закруглену форму.
Великі труднощі, а отже, і велика кількість ускладнень виникає у препаруванні зубів зі збереженою пульпою. Насамперед слід виділити травматичність надмірного зішліфовування і необхідність профілактики загальної больової реакції організму на препарування (високоефективний анестетик із премедикацією і психологічною підготовкою хворого до стоматологічних маніпуляцій). Другим за значенням ускладненням у препаруванні інтактних зубів є травматичний пульпіт, який може бути наслідком: а) травматичного препарування (поганий різальний інструмент, нецентрований, розгойданий наконечник, безперервність препарування зуба, яка супроводжується різким перегрівом, а отже, опіком пульпи, відсутність охолодження, низька швидкість обертання різального інструмента); б) травми пульпи за неможливості клінічно правильно судити про топографію пульпової камери. Для профілактики побічних ускладнень необхідно заздалегідь вивчити топографію пульпової камери за рентгенограмою опорного зуба і вести препарування з урахуванням зон безпеки.
3) Край штучної коронки недостатньо щільно охоплює шийку зуба (коронка широка) і заходить у ясенний жолоб більше ніж на 0,1 мм. Глибоке занурення краю коронки під ясна порушує цілість зубоясенного прикріплення і циркулярної зв’язки. Особливо небезпечне розсічення краєм коронки міжзубних зв’язок, які забезпечують безперервність зубного ряду і
мають особливе значення для стійкості зуба в лунці. Усе це може призвести до хронічного запалення ясен і утворення патологічних ясенних кишень, тобто до маргінального періодотиту.
Для запобігання ускладненням, які виникають через неправильне виготовлення коронок, застосовують низку клінічних тестів, які дозволяють визначити як довжину коронки, так і точність ступеня охоплення нею шийки зуба.
Припасовуючи коронку, надівши її на куксу зуба, повільно, без зусиль, просувають до ясенного краю доти, доки між ясенним краєм і краєм коронки не залишається відстань 1-0,5 мм. У такому положенні оцінюють відповідність розміру краю коронки рівню ясенного краю.
Просунувши коронку в зубоясенний жолобок, перевіряють оклюзійні контакти:
1) якщо вони не порушені, а ясенний крайне побілів, то вважають коронку правильно виготовленою;
2) якщо коронка завищує оклюзію, то її необхідно вкоротити або переробити за новим відтиском;
3) якщо рельєф краю коронки відповідає рельєфу краю ясен, а коронка добре відновлює оклюзійні контакти.
Довга коронка, як і широка, викликає травму кругової зв’язки зуба або ясенного краю. При цьому, крім больових відчуттів, відмічається різке побіління внаслідок вдавлення судин. Якщо коронка довга, то після її зняття обов’язково виникає незначна кровотеча. За широкої коронки після її зняття в ділянці, девона широка, на яснах з’являється лінія почервоніння, оскільки після ішемії від вдавлення судин настає їх різка дилатація (розширення).
Точність охоплення краєм коронки шийки зуба можна перевірити, зафіксувавши її на віск або, що ще краще, на еластичний відбитковий матеріал (стомальгін, тіодент, еластин). Якщо коронка щільно охоплює шийку зуба, то шар матеріалу в ділянці краю буде тонким, якщо ж вона широка, то шар маси товщиною буде таким, наскільки коронка ширша шийки зуба. Така методика дозволяє запобігти розвиткові ускладнень після фіксації неякісно виконаної техніком коронки.
4) коронки, які не мають вираженого екватора і контрактних пунктів, також можуть призвести до розвитку гінгівіту, оскільки їжа з жувальної поверхні потрапляє безпосередньо на ясенний сосочок.
5) покриття зубів із великими пломбами, зміненого кольору
(депульповані зуби), з патологічними змінами в періапікальних тканинах
(кіста, гранульома) без попереднього рентгенологічного дослідження з часом унаслідок жувального навантаження може призвести до загострення патологічних вогнищ.
Для запобігання ускладненням, які виникають через неправильне виготовлення коронок, застосовують низку клінічних тестів, які дозволяють визначити як довжину коронки, так і точність ступеня охоплення нею шийки зуба.
Припасовуючи коронку, надівши її на куксу зуба, повільно, без зусиль, просувають до ясенного краю доти, доки між ясенним краєм і краєм коронки не залишається відстань 1-0,5 мм. У такому положенні оцінюють відповідність розміру краю коронки рівню ясенного краю.
Просунувши коронку в зубоясенний жолобок, перевіряють оклюзійні контакти:
1) якщо вони не порушені, а ясенний крайне побілів, то вважають коронку правильно виготовленою;
2) якщо коронка завищує оклюзію, то її необхідно вкоротити або переробити за новим відтиском;
3) якщо рельєф краю коронки відповідає рельєфу краю ясен, а коронка добре відновлює оклюзійні контакти.
Довга коронка, як і широка, викликає травму кругової зв’язки зуба або ясенного краю. При цьому, крім больових відчуттів, відмічається різке побіління внаслідок вдавлення судин. Якщо коронка довга, то після її зняття обов’язково виникає незначна кровотеча. За широкої коронки після її зняття в ділянці, девона широка, на яснах з’являється лінія почервоніння, оскільки після ішемії від вдавлення судин настає їх різка дилатація (розширення).
Точність охоплення краєм коронки шийки зуба можна перевірити, зафіксувавши її на віск або, що ще краще, на еластичний відбитковий матеріал (стомальгін, тіодент, еластин). Якщо коронка щільно охоплює шийку зуба, то шар матеріалу в ділянці краю буде тонким, якщо ж вона широка, то шар маси товщиною буде таким, наскільки коронка ширша шийки зуба. Така методика дозволяє запобігти розвиткові ускладнень після фіксації неякісно виконаної техніком коронки.
4) коронки, які не мають вираженого екватора і контрактних пунктів, також можуть призвести до розвитку гінгівіту, оскільки їжа з жувальної поверхні потрапляє безпосередньо на ясенний сосочок.
5) покриття зубів із великими пломбами, зміненого кольору
(депульповані зуби), з патологічними змінами в періапікальних тканинах
(кіста, гранульома) без попереднього рентгенологічного дослідження з часом унаслідок жувального навантаження може призвести до загострення патологічних вогнищ.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10