Ім'я файлу: azovske_more.docx
Розширення: docx
Розмір: 154кб.
Дата: 13.01.2021


ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1 Загальна характеристика Азовського моря………………………….………...4

2 Динаміка просторово-часової солоності Азовського моря……….….………8

3 Сучасний стан солоності Азовського моря……………………..……………14

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….17

ВСТУП

Актуальність теми. Азовьке море – внутрішнє море середземноморського басейна Атлантичного океану і розташоване на півдні України та Росії між 45°16' і 47°17' пн. ш. та 33°36' і 39°21' сх. д.. Його площа 38 тис. кв. км, об'єм 320 куб. км, середня глибина 7,4 м, а максимальна 15 м. Азовське море є наймілкішим морем у світі.

Солоність води в Азовському морі порівняно невелика – близько 12‰, у східній частині моря – 4,4‰. Протягом року солоність води зазнає великих коливань. Навесні, коли стік річок найбільший і тане крига, вона найменша восени і взимку – практично однакова на всій глибині. Солоність Сивашської води від 20-40 до 270‰.

В останні роки через зарегулювання стоку річок Дону і Кубані та використання значної кількості їхньої води для штучного зрошення до Азовського моря стало надходити менше прісної води і збільшився приплив солоної Чорноморської, спостерігається підвищення її солоності. Це негативно позначається на видовому складі тварин і рослин.

Об'єктом дослідження є просторово-часова динаміка солоності води Азовського моря та феномен сучасного стану солоності води в Азовському морі.

Предметом дослідження виступає Азовське море.

1 Загальна характеристика Азовського моря

На південному сході Україна виходить на відстані майже 400 км до берегів Азовського моря. Його площа як для моря мала – 39 тис. км2. На карті воно виглядає великою затокою Чорного моря, з’єднаною з ним вузькою та короткою Керченською протокою. Обидва моря є внутрішніми морями басейну Атлантичного океану. Акваторія Азовського моря належить Україні та Росії, морський кордон між ними ще не встановлений [10, c. 72].

Азовське море має слабко порізані береги. Найбільша затока – Таганрозька, вона лише частково омиває Україну. Великими затоками біля українських берегів є Обитічна та Бердянська, які відділені від моря невеликими півостровами і косами. Сильно врізається в суходіл Утлюцький лиман, відділений косою Бирючий Острів. Затоку Сивашвідгороджує від Азовського моря довга (112 км) піщана коса Арабатська Стрілка, а водообмін з ним здійснюється через вузьку Генічеську протоку. На вузькому Перекопському перешийку, що з’єднує Кримський півострів з материком, людині достатньо 1,5 год, щоб перейти від Сиваша до узбережжя Чорного моря.

Середня глибина Азовського моря становить лише 8 м, а найбільша – 14 м. Унаслідок річкових наносів та руйнування берегів у морі щорічно нагромаджується близько 12 млн т твердих речовин. В результаті цих осадів відбувається поступове обміління.

Клімат і водні маси. Клімат узбережжя Азовського моря подібний до клімату Причорноморської низовини. Температури повітря влітку становлять в середньому +22 °С, взимку – від –5 до 0 °С. Взимку бувають бурі. У Керченській протоці цілорічно стелються густі тумани. На узбережжях влітку дмуть бризи.

Азовське море значно відрізняється від Чорного властивостями води. Влітку азовські води внаслідок незначних глибин прогріваються до +32 °С. Взимку поблизу берегів море замерзає майже на 3 місяці. В Азовському морі нерідко буває дрейф криги (переміщення пануючим вітром). При сильному вітрі утворюються тороси – нагромадження брил льоду.

Середня солоність води в Азовському морі дуже низька – не більш як 13 ‰, а в прибережній смузі може зменшуватися до 2 ‰. Натомість у затоці Сиваш вона у 10 – 15 разів вища від середньої в морі. Вода у затоці тепліша, ніж у морі, швидше випаровується під спекотним південним сонцем і доходить до стану ропи та перетворюється на сіль. Влітку поверхня затоки виблискує соляною кіркою, ніби льодяна ковзанка. Сіль у Сиваші видобували здавна, чумацькі валки розвозили по всій Україні і навіть за її межі. Тепер сіль використовують і як хімічну сировину.

Прозорість води Азовського моря невисока через те, що в ній є велика кількість планктону і твердих завислих частинок. Колір води у відкритому морі синьо-зелений, а біля берегів – жовто-зелений.

Рух води. В Азовському морі напрямок течій визначається вітром. Переважає рух води у південно-західному та північно-східному напрямках. Проте такі течії є нетривалими і нестійкими.

Найбільші хвилі виникають поблизу Арабатської Стрілки. На всій акваторії моря постійно спостерігаються нагінно-згінні явища. Притік прісної води в Азовське море з річками Кальміусом, Бердою, Обитічною, Салгиром та іншими невеликий, основну масу води несуть Дон і Кубань. Значна частина прісної води потрапляє в акваторію моря з опадами: за рік в море додається 50 км3 води (20 % його водного об’єму). Деяка частина води відходить у Сиваш, значна частина випаровується з поверхні моря, ще якась кількість течією через Керченську протоку виноситься у Чорне море. В посушливі роки, навпаки, коли надходження прісної води невелике і море міліє, через протоку посилюється притік більш солоної чорноморської води. Припливи у морі незначні через те, що воно не має безпосереднього сполучення з океаном [8, c. 381].

Через невелику глибину води Азовського моря добре перемішуються, вони насичені киснем. Дно вкрите мулом і черепашником, що зумовлено багатством молюсків. Черепашник вкриває також береги моря і коси.

Природні ресурси і охорона природи. В Азовському морі ростуть червоні і зелені водорості, водні квіткові рослини. Тваринний світ небагатий. Із риб поширені судак, хамса, тюлька, осетер, севрюга, білуга, оселедці, камбала, кефаль. У море на нерест та підгодівлю заходить риба з Чорного моря. Найбільше риби – поблизу берегів Керченського півострова. Звідти її сотнями тисяч тонн відправляють в усі кінці нашої країни. За біологічною продуктивністю (кількістю тонн морепродуктів, яка припадає на одиницю площі) Азовське море ще зовсім недавно було на першому місці серед усіх морів світу. Проте в останні десятиріччя маса планктону в морі зменшилася майже на третину, що призвело до значного зниження його рибопродуктивності. Це сталося внаслідок збільшення стоків неочищених вод від промислових і комунальних підприємств, інтенсивного використання сільським господарством мінеральних добрив та отрутохімікатів в басейнах річок, забруднення від аварії кораблів.

На погіршення екологічного стану моря вплинуло також зменшення прісного стоку річок, особливо Дону та Кубані, після побудови на них гідровузлів (ГЕС, водосховищ, зрошувальних каналів). У результаті цього зменшилося надходження із суходолу поживних речовин, необхідних для водоростей і планктону, а також збільшилась солоність води. Загибелі багатьох видів організмів сприяло також проникнення густішої чорноморської води у придонні шари Азовського моря, внаслідок чого вода стала погано перемішуватися, і кисень не потрапляє у глибинні шари. Велику небезпеку для організмів становлять насичені отруйними речовинами дренажні води з рисових полів, які стікають в Азовське море [5, c. 93].

Дно Азовського моря перспективне для видобутку нафти і природного газу. Цілющу грязь Сиваша використовують для лікування, а з її ропи виробляють соду, бром, магній.

Узбережжя Азовського моря з теплим кліматом, піщаними пляжами – важливий рекреаційний район України, де розміщені бази відпочинку, санаторії. Невеликі острови, півострови та коси зберегли непорушними природно-територіальні комплекси, вони слугують місцями гніздування багатьох птахів. Для їх охорони створені Казантипський природний заповідник та Азово-Сиваський національний природний парк.

2 Динаміка просторово-часової солоності Азовського моря

Солоність вод моря як найважливіший абіотичний фактор середовища значною мірою прямо і побічно визначає стан екосистеми моря. Азовське море відноситься до солоновато-водних водойм і по суті являє собою велику зону змішування річкових і чорноморських вод. Солоність в північно-східній частині Азовського моря (Таганрозька затока) і прибережних східних районів знаходиться під істотним впливом стоку річок Дону і Кубані, а південний район відчуває значний вплив чорноморських вод. Меншу роль у формуванні режиму солоності відіграють інші складові водного балансу Азовського моря (атмосферні опади й ін.). Непряма, але важлива роль у змінах солеутворюючих факторів, а, отже, і солоності належить загальній циркуляції атмосфери. В результаті досліджень було встановлено, що найбільший вплив на зміну середньорічної солоності вод Азовського моря надає надходження сумарного річкового стоку, який досить суттєво регулює співвідношення азовського і чорноморського потоків. На підставі аналізу отриманих експериментальних результатів виявлені фізично обгрунтовані, стійкі зв'язки складових водообміну з сумарним річковим стоком.

Багаторічні зміни солоності вод Азовського моря. Для характеристики багаторічних змін солоності розраховують її середньорічні значення для моря без урахування Таганрозької затоки середньозваженим методом. Тим же способом визначають середньорічні характеристики солоності вод Таганрозької затоки [1, c. 371].

Багаторічний хід солоності вод Азовського моря був предметом дослідження цілого ряду авторів. Розбіжності в середньорічних значеннях солоності відкритої частини моря, отримані різними авторами, в більшості випадків невеликі. Максимальні з них складають 0,6 ‰. Науковцями при аналізі багаторічного ходу солоності в Азовському морі були використані середньорічні значення солоності, отримані на основі матеріалів регулярних спостережень, проведених на судах Держгідромета СРСР, АзНДІРГ та Міністерства рибного господарства СРСР.

Солоність Азовського моря характеризується великою часовою і просторовою мінливістю. Міжрічні зміни середньої солоності моря без Таганрозької затоки досягають ± 0,7 ... ± 0,9 ‰, а в окремі роки навіть 1 ‰ (1979). У Таганрозькій затоці розмах міжрічних змін середньої солоності досягає 2,0-2,5 ‰ з максимумом 3,6 ‰ (1969 р). Багаторічний розмах середньорічних значень солоності Азовського моря за наявним рядом спостережень (1928-1939, 1947-1989 рр.) становить 4,3 ‰ (9,6 ‰ в 1933 і 1934 рр. І 13,9 ‰ в 1976 р). У Таганрозькій затоці цей розмах дорівнює 6,9 ‰ (4,2 ‰ в 1947 р, 11,1 ‰ в 1976 р). Міжрічні і багаторічні зміни солоності мають нерегулярний характер. Так, після відносно невеликих коливань солоності в період 1922-1931 рр. в межах 10,4-10,9 ‰ вона до 1932 року різко знижується до 9,4 ‰, а з 1933 року починає зростати, і до 1939 досягає 12,1 ‰. З 1947 р солоність протягом восьми років в цілому збільшувалася з 10,7 до 12,7 ‰. З 1955 по 1965 рр. солоність знову зменшується до 11,1 ‰, після чого настає тривалий період її стійкого збільшення до 13,9 ‰ (1976). З 1976 р солоність знову різко зменшується до 11,1 ‰ (1982), потім нетривале зростання до 12,1 ‰ і знову зниження. У 1989 р середня солоність Азовського моря складала 11,4%.

Солоність води у морі за останні десятиліття збільшується, оскільки скоротився річковий стік головних річок (унаслідок їхнього регулювання водоймищами, забору з річок води на зрошення полів тощо). Рівень води в Азовському морі підтримується за рахунок надходження більш солоних вод із Чорного моря.

Таким чином, в різні періоди часу солоність вод має різні за напрямком і величиною тренди, які формуються під впливом багатьох вищевказаних чинників [4, c. 119].

Басейн Азовського моря являє собою великий район тісної взаємодії розвинених аграрно-промислових комплексів і морської екосистеми. Внаслідок малих розмірів Азовського моря і його невеликих глибин основні елементи гідрологічного і гідрохімічного режиму моря і стан екосистеми впливають значні антропогенні зміни. По режиму солоності, зокрема, прийнято виділяти період до введення в дію Цимлянского гідровузла (1922-1952 рр.) і після нього.

Щодо великого припливу річкових вод, який до 1952 р (при порівняно невеликих безповоротних вилучення стоку) становив у середньому більше 40 км3 на рік, обумовлював знижену солоність в Азовському морі: у середньому 10,9 ‰, при максимумі 12,3 ‰ (1951 м) і мінімумі 9,6 ‰ (1932, 1933 рр.). У Таганрозькій затоці середня солоність за цей період становила 6,2 ‰ і змінювалася від 8,5 ‰ в 1950 р до 4,2 ‰ у 1947 р

Після будівництва Цимлянського гідровузла та здійснення інших водогосподарських заходів у басейнах річок Дону і Кубані в період 1953-1989 рр. середня солоність Азовського моря збільшилася до 12,1 ‰ і змінювалася від 13,9 ‰ в 1976 р до 11,1 ‰ в 1965 і 1982 рр. У Таганрозькій затоці відбулися аналогічні зміни солоності. Середня солоність збільшилася до 7,5 ‰, максимальна - до 11,1 ‰ (1976), мінімальна - до 4,3 ‰ (1964). Додатковою характеристикою мінливості солоності можуть служити значення лінійного тренду, обчислені для різних періодів [9, c. 264].

I період 1952-1955 рр., - Коли коливання річкового стоку склали 28-50 км3, солоність Азовського моря зросла, а відмінності між середньорічним значеннями солоності зменшилися до 0,7 ‰ (0,14 ‰ / рік).

II період 1856-1966 рр., - Коли коливання річкового стоку склали 30-54 км3, солоність трохи зменшується, лінійний тренд приблизно дорівнює 0,4 ‰.

III період 1967-1976 рр. - Характеризується неухильним збільшенням солоності з 11,5 до 13,9 ‰. Коливання річкового стоку склали 20-44 км3. Для даного періоду був також розрахований лінійний тренд солоності, який виявився рівним 3,4 ‰. При розгляді просторового розподілу значень середньорічної солоності в Азовському морі в самому несприятливому 1976 році встановлено, що площа з солоністю вод, що не перевищує 7 ‰, скоротилася до 1,3 тис. км2, а з солоністю, що не перевищує 11 ‰, - до 3 тис. км2. Одночасно близько 20 тис. км2 власне Азовського моря займали води солоністю 13-14 ‰, близько 12 тис. км2 - води солоністю 14-14,4 ‰. Близько 40% площі Таганрозької затоки були зайняті водами солоністю 13 ‰. Таким чином, за даними АзНДІРГ, для всіх популяцій напівпрохідних риб і молоді осетрових задовільні умови по солоності у розглянутий період збереглися лише на незначній частині акваторії Таганрозької затоки.

IV період 1977-1982 рр. - Характеризується різким зниженням солоності з 13,9 до 11,1 ‰. При цьому коливання річкового стоку склали від 32 до 50 км3. У 1983-1989 рр. солоність змінювалася в межах 11,4-12,1 ‰. Середня за 80-ті роки солоність власне Азовського моря складала 11,7 ‰, а Таганрозької затоки - 7,2 ‰ [11, c. 92].

Починаючи з 1979 р значно розширилися зони з солоністю вод, що не перевищує 7 ‰ (до 3,3 тис. км2), 9 ‰ (до 4,1 тис. км2), 11 ‰ (до 5,4 тис. км2), 12 ‰ - 9,7 тис. км2. Аналогічно просторовий розподіл солоності по акваторії Азовського моря зберігся в 1980 р і в наступні роки. У 1981 р у власне Азовському морі солоність більше 12 ‰ спостерігалася тільки в невеликому районі, що безпосередньо примикає до Керченської протоки. Сезонні зміни солоності вод розглядалися по дев'яти районах Азовського моря, виділеним останнім часом в ГОІН.[6, c. 83]

Аналіз сезонних змін показує, що в різних районах моря характер річного ходу солоності і його значення неоднозначні. Найбільші сезонні зміни відзначаються в вершині Таганрозької затоки. Різниця між найбільшою солоністю взимку і найменшою влітку становить в середньому 1,84 ‰. Багаторічний діапазон змін солоності досягає влітку майже 12 ‰. Розподіл солоності по всьому діапазону асиметричний. Більшість значень солоності знаходиться в області 0,3-6,3 ‰. У районі, що займає невелику акваторію в центральній частині Таганрозької затоки, різниця між найбільшою солоністю (восени) і найменшою (влітку) зменшується в порівнянні з різницею майже вдвічі. Асиметрія розподілу в загальному діапазоні зберігається, але виражена слабше. У західній частині Таганрозької затоки середня різниця між найбільшою (восени) і найменшою солоністю (весна) зменшується до 0,65 ‰. Найбільша повторюваність солоності знаходиться в діапазоні 9-12 ‰. У північно-західній частині моря, що включає в себе Білосарайський і Бердянський затоки, найбільша повторюваність солоності зміщена в діапазон 11,2-12,7 ‰. Найменші сезонні зміни солоності відзначаються в Керченському районі та в центральному районі Азовського моря. У цих районах спостерігається найбільш висока по морю середня солоність, загальний діапазон зміни солоності звужений в порівнянні з таким в інших районах. Вельми великі значення середньої солоності спостерігаються у південно-східній частині Азовського моря, що пояснюється близькістю Керченської протоки [7, c. 103].

Вертикальний розподіл солоності на більшій частині акваторії Азовського моря досить однорідний. Це пояснюється мілководістю моря, що призводить до повного вітро-хвильового перемішування всієї товщі вод вже при помірній швидкості вітру. Навіть у зонах активного змішання річкових і морських вод (в Таганрозькій і Темрюкській затоках, азовських і чорноморських вод в Керченському районі), незважаючи на наявність великих горизонтальних градієнтів солоності, в більшості випадків вертикальні профілі солоності істотно вирівнюються вже на невеликій відстані від зони безпосереднього контакту змішування вод .

Такі ситуації переважають в Азовському морі, проте в окремі проміжки часу за певних умов можуть виникати досить великі вертикальні градієнти солоності. Так, наприклад, в вершині Таганрозької затоки восени 1975 і 1976 рр. різниця між солоністю в поверхневому і придонному шарах становила понад 5 ‰. В центральній і західній частинах Таганрозької затоки вертикальні різниці солоності досягають 3-4,5 ‰, в Керченському районі 4,5-4,8 ‰. У центральній частині Азовського моря виміряна різниця становила 3,5 ‰.

Ймовірно, максимальні вертикальні градієнти солоності, що формуються взимку в Таганрозькій і Темрюкській затоках при наявності суцільного крижаного покриву в разі, коли вітро-хвильове перемішування відсутнє, і прісні річкові води під льодом покривають розташовані нижче осолонені шари води, можуть значно перевершувати вищенаведені значення. Однак даних по вертикальному розподілі солоності взимку в цих районах практично немає. Середні ж значення різниці солоності в поверхневому і придонному шарах в цих районах складають округлено 0,4-0,6 ‰. У всіх інших районах моря вони свідомо менші.[2, c. 285]

3 Сучасний стан солоності Азовського моря

Солоність води в Азовському морі в три рази менша за середню солоність океанічної води.

Внаслідок мілководності та невеликих розмірів Азовського моря відбувається відносно швидке нагрівання і охолодження всієї маси води, а також перемішування її на всю глибину, що зумовлює вирівнювання температури і солоності. Відносно великий приплив річкових вод знижує солоність східної частини Азовського моря (у Таганрозькій затоці солоність 2-3%), а обмін вод з Чорним морем і Сивашем збільшує її на півдні і заході Азовського моря (біля Керченської протоки солоність до 17,5%). Середня солоність Азовського моря 11%. Влітку води Азовського моря нагріваються до 25-28° в середній частині і до 30-31° біля берегів. Вміст кисню в усій товщі води достатній. Взимку температури води Азовського моря нижчі від нуля. Біля берегів море замерзає з грудня до березня, в дуже холодні зими замерзає на всій площі.[3, c. 82]

Середня солоність води в Азовському морі дуже низька – не більш як 13‰, а в прибережній смузі може зменшуватися до 2‰. Натомість у затоці Сиваш вона у 10 – 15 разів вища від середньої в морі. Вода у затоці тепліша, ніж у морі, швидше випаровується під спекотним південним сонцем і доходить до стану ропи та перетворюється на сіль. Влітку поверхня затоки виблискує соляною кіркою, ніби льодяна ковзанка. Сіль у Сиваші видобували здавна, чумацькі валки розвозили по всій Україні і навіть за її межі. Тепер сіль використовують і як хімічну сировину.[12, c. 62]

 

січень  липень



Рис. 3.1. Сучасний стан солоності Азовського моря у різні пори року 

Прозорість води Азовського моря невисока через те, що в ній є велика кількість планктону і твердих завислих частинок. Колір води у відкритому морі синьо-зелений, а біля берегів – жовто-зелений.

ВИСНОВКИ

Формування водного балансу Азовського моря визначається, з одного боку, надходженням води за рахунок материкового стоку, опадів і чорноморської води, що проникає через Керченську протоку, а з іншого боку – відтоком азовської води в Чорне море, випаром і вибиранням води підприємствами на технічні потреби. Після введення в експлуатацію Цимлянського гідровузла на р. Дон (1953 р.), Федорівського (1970 р.) і Краснодарського (1973 р.) водосховищ на р. Кубань різко зменшилося надходження прісної води з річковим стоком і зросла частка чорноморської води в загальному водному балансі Азовського моря.

Середня солоність води в Азовському морі дуже низька – не більш як 13‰, а в прибережній смузі може зменшуватися до 2‰. Натомість у затоці Сиваш вона у 10 – 15 разів вища від середньої в морі. Вода у затоці тепліша, ніж у морі, швидше випаровується під спекотним південним сонцем і доходить до стану ропи та перетворюється на сіль.

Солоність вод Азовського моря знижується від Керченської протоки (тут поблизу дна вона досягає 17,6 ‰ ) до Таганрозької затоки (до 8-4‰ ), середня солоність моря наближається до 14‰.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Алекин О.А., Ляхин Ю.И. Химия океана. – Л., 1984.

  2. Биологическая структура океана. – М.: Наука, 1977.

  3. Биологическая продуктивность океана. – М.: Наука, 1977.

  4. Гусев А.М. Основы океанологии. – М., 1983.

  5. Жуков Л.А. Общая океанология. – Л., 1976.

  6. Зайцев Ю.П. Морская нейстология. – Наук. думка, 1970.

  7. Зенкевич Л.А. Моря СССР, их фауна и флора. – М., 1965.

  8. Зернов С.А. Общая гидробиология. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1949, 1951.

  9. Истошин Ю.В. Океанология. – Л., 1969.

  10. Крисс Н., Морская микробиология. – М.: Наука, 1970.

  11. Романенко В.Д. Основи гідроекології. – К.: Обереги, 2001.

  12. Смирнов Г.Н. Океанология. – М., 1987.

  13. Хайлов К.М. Экологический метаболизм моря. – Киев: Наук. думка, 1971.

  14. Черное море. – М.: Гидрометеоиздат, 1983.

  15. Шуйський Ю.Д. Походження та історія розвитку Світового океану. – Одеса, 1989.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«Київський політехнічний інститут ім. Сікорського»

Кафедра Інженерної екології
Реферат на тему:

«Азовське море»

Виконала: студентка 2-го курсу

ІЕЕ, гр. ОЗ-51

Муравська В.І.

Перевірила: ст. викл.

Гребенюк Т. В.

Київ 2017
скачати

© Усі права захищені
написати до нас