Ім'я файлу: Cоціальний захист внутрішньо переміщених осіб.doc
Розширення: doc
Розмір: 105кб.
Дата: 26.11.2021
скачати
Розширення: doc
Розмір: 105кб.
Дата: 26.11.2021
скачати
ЗМІСТ
Вступ
1. Внутрішньо переміщені особи: поняття та нормативне регулювання цього феномену
2. Особливості соціального захисту внутрішньо переміщених осіб
3. Головні проблеми соціального захисту внутрішньо переміщених осіб та шляхи їх вирішення
Висновки та пропозиції
Джерела інформації та література
Вступ
Актуальність теми. Для України як держави є надзвичайно важливими питання соціального захисту внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Згідно зі статистикою, станом на 3 вересня 2018 року в Україні було зареєстровано 1,52 млн. внутрішніх переселенців. Зауважимо, що за цим показником наша країна посідає дев’яте місце у світі. Діти становлять майже 17% загальної чисельності ВПО. Тож зазначена проблема доволі актуальна і потребує детального аналізу. Загалом проблема соціального захисту внутрішньо переміщених осіб виникла окупацію територій Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим. Ситуація з внутрішніми переселенцями в Україні набула найбільшої актуальності з часів Другої світової війни та аварії на Чорнобильській АЕС. Обсяги внутрішньої міграції після аварії на Чорнобильській АЕС сягали 162 тис. осіб. Але сучасні показники перевищують показники кількості переселенців з Чорнобильської зони майже у 10 разів, що вказує на масштабність проблеми та необхідність пошуку шляхів її вирішення. Органи державної влади України приділяють значну увагу вирішенню проблем внутрішніх переселенців, однак необхідне вдосконалення соціального захисту внутрішньо переміщених, оскільки війна на Сході України триває, ситуація постійно змінюється, а також змінюються місця перебування і проживання вимушених переселенців. Тож діючий механізм соціального захисту зазначеної категорії населення потребує подальшого розвитку та удосконалення.
Об’єкт дослідження – суспільні проблеми, що породжують зростання кількості внутрішньо переміщених осіб в Україні.
Предмет дослідження – специфіка соціального захисту внутрішньо переміщених осіб.
Мета дослідження – визначити особливості соціального захисту внутрішньо переміщених осіб.
У дослідженні використовувалася Конституцію України, Закон України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб», Постанова Кабінету Міністрів «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», Постанова Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб», Постанова Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», праці С. Булеци, Т. Доронюк, О. Лішик, О. Перепелюкової, А. Солодько та ін.
Методи дослідження: аналіз, синтез, реферування наукової літератури з обраної теми з метою здійснення науково обґрунтованих висновків.
В соціальному захисті внутрішньо переміщених осіб зацікавлені власне внутрішньо переміщені особи, а виступати проти можуть пересічні громадяни, які не належать до категорії внутрішньо переміщених осіб. Міністерство соціальної політики України та органи соціального захисту населення на регіональному рівні.
1. Внутрішньо переміщені особи: поняття та нормативне регулювання цього феномену
Згідно з Конституцією Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини, їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. На сьогодні в Україні розроблено цілу низку документів, що гарантують правовий та соціальний захист зазначеної категорії населення. Такими документами є: Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб», Постанова Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб», Постанова Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та ін.
Згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа – це громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, що перебуває на території України на законних підставах і має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити чи покинути місце свого проживання у результаті чи з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини і надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру (ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»). Проте внутрішньо переміщеною особою не може бути визнано особу, що: вчинила злочин проти миру, людяності або тяжкий чи особливо тяжкий злочин, визнаний таким законодавством України; не звернулася без поважних причин з заявою про визнання її внутрішньо переміщеною особою.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав та свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Особа набуває статусу внутрішньо переміщеної особи після одержання нею документу, який посвідчує факт внутрішнього переміщення (ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»). Для набуття зазначеного статусу особа подає заяву до органу соціального захисту населення того регіону, куди вона прибула для постійного чи тимчасового перебування. Разом із заявою така особа подає документи, які підтверджують її попереднє перебування в одному з населених пунктів зазначених в переліку регіонів, що є джерелом внутрішнього переміщення. Такими документами можуть бути: паспорт із відміткою про реєстрацію за місцем проживання, трудова книжка із записом про трудову діяльність, військовий квиток із записом про військову службу, шкільні атестати, медичні довідки, правовстановлюючі документи на рухоме та нерухоме майно. У разі надання особою достовірних свідчень про те, що вона раніше перебувала в одному з населених пунктів, зазначених в переліку регіонів, що є джерелом внутрішнього переміщення, орган соціального захисту населення надає такій особі документ, що посвідчує факт внутрішнього переміщення. Кожній повнолітній особі видається окремий документ, дані про неповнолітніх дітей заносяться до документу одного з батьків. У випадку, якщо особа не може надати достовірних свідчень про те, що вона раніше перебувала в одному з населених пунктів, зазначених в переліку регіонів, що є джерелом внутрішнього переміщення, або стверджує, що вона переміщена з регіону, який не входить в згадуваний перелік через особисті обставини, випадку особа подає розширену заявку, яка складається з особистої заяви та свідчення щодо причини, з якої особа хоче набути статусу внутрішньо переміщеної особи. Орган соціального захисту населення протягом 30 днів розглядає розширені анкети. У випадку рішення цього органу про належність особи до внутрішньо переміщеної особи заявнику видається документ, який посвідчує факт внутрішнього переміщення. Відмова у видачі такого документу може бути оскаржена до суду.
Статус внутрішньо переміщеної особи припиняється у випадку: припинення громадянства України; виїзду внутрішньо переміщеної особи на постійне місце проживання за межі території України; якщо особа навмисно повідомила неправдиві дані або подала завідомо фальшиві документи, які стали підставою для визнання її внутрішньо переміщеною особою (с. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»). Рішення про втрату статусу внутрішньо переміщеної особи шляхом визнання недійсним документу, який посвідчує статус внутрішньо переміщеної особи, приймається органами соціального захисту населення регіону, куди вона прибула для постійного або тимчасового перебування.
З метою соціальної підтримки внутрішньо переміщених сімей (осіб) у жовтні 2014 року Урядом була прийнята Постанова Кабінету Міністрів «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Зареєстровані як внутрішньо переміщені особи громадяни пенсійного віку, особи з інвалідністю, діти з інвалідністю та інші особи, що перебувають у складних життєвих обставинах, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до чинного законодавства України за фактичним місцем проживання або перебування. Соціальний захист малозабезпечених сімей внутрішньо переміщених осіб, в тому числі багатодітних, забезпечується шляхом надання їм допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» з урахуванням сукупного доходу та майнового стану сім’ї. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом.
2. Особливості соціального захисту внутрішньо переміщених осіб
Законодавством України передбачена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Грошову допомогу надають внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та яких взято на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення, з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Також передбачена допомога у зв’язку з вагітністю та пологами для осіб, що належать до категорії внутрішньо переміщених осіб. Закон встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми через надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів, віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення. Право на державну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами мають усі жінки, у т.ч. не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами призначають, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, і виплачують жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів. Допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами надають у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю та ін.) жінки, але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць.
Допомога при народженні дитини теж передбачена чинним законодавством. Допомогу при народженні дитини надають одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Допомогу батькам при народженні дитини призначають на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначену допомогу призначають на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення один з батьків (опікун), з яким постійно проживає дитина, подає заяву та копію свідоцтва про народження дитини, а також пред’являє паспорт або інший документ, що посвідчує особу, та свідоцтво про народження дитини. Цей перелік документів вичерпний. У разі народження (встановлення опіки) двох і більше дітей допомогу надають на кожну дитину. Допомогу при народженні дитини призначають за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, які належать до категорії внутрішньо переміщених осіб, має певну специфіку. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям – щомісячна допомога, яка надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім’ї. Заяву про надання державної соціальної допомоги подає уповноважений представник сім’ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. У заяві члени сім’ї дають згоду на збір інформації про них, їх власність, доходи та майно. Для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім’ї подає органу соціального захисту населення такі документи: заяву; документ, що посвідчує особу уповноваженого представника сім’ї; декларацію про доходи та майно (заповнюють на підставі довідок про доходи кожного члена сім’ї); довідку про наявність і розмір земельної частки (паю).
Допомога на дітей одиноким матерям, внутрішньо переміщеним особам, також передбачена українським законодавством. Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про всиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини. Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не отримують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію. Для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу соціального захисту населення подають такі документи: 1) заяву про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідку про народження, видану виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документ про народження, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку; 3) копію свідоцтва про народження дитини; 4) довідку про реєстрацію місця проживання матері та дитини. У разі неможливості отримати таку довідку допомогу призначають на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім’ї, наданого Центром соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, із зазначенням факту проживання дитини з матір’ю. Якщо дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, подають довідку про реєстрацію місця проживання матері та довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування (навчання) дитини. Допомогу на дітей одиноким матерям призначають незалежно від отримання на дітей інших видів допомоги.
Для отримання пенсійних виплат особи, переміщені з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, крім необхідності отримання довідки внутрішньо переміщеної особи, відкриття рахунку виключно в Ощадбанку, оформлення електронного пенсійного посвідчення (ЕПП) і періодичного проходження фізичної ідентифікації в установі банку (перші два рази – кожні шість місяців, надалі – кожні 12 місяців для тих, хто вже отримав ЕПП, і кожні три місяці для всіх інших отримувачів пенсії), повинні також дотримуватися обмежень, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (тривала відсутність (більш як 60 днів, в окремих випадках 90 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання), а також обмеження, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року (щодо перевірок фактичного місця проживання, припинення виплат пенсій за рішеннями відповідних комісій та ін.).
Забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщених осіб має певну специфіку. За Законом «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», заяви про реєстрацію внутрішньо переміщених дітей не приймаються окремо. Інформація про малолітніх та неповнолітніх включається тільки в склад заяви повнолітніх осіб – законних представників дитини. Процедура реєстрації дітей у супроводі дорослих, що не мають нотаріальних доручень від батьків або офіційних опікунів, не передбачена законом. Якщо виникають труднощі з реєстрацією дорослих осіб або дітей, необхідно звернутися по допомогу до фахового юриста. Безкоштовну юридичну допомогу надають громадські та благодійні організації, що працюють з внутрішньо переміщеними особами.
Важливим є питання оздоровлення дітей-переселенців, які його значно потребують. Проте оздоровлення дітей часто викликає складнощі у родин з огляду на скрутний фінансовий стан. Розуміючи це, питання оздоровлення та відпочинок дітей учасників бойових дій та внутрішньо переміщених осіб стало пріоритетним напрямом для держави. До пільгових категорій дітей, які мають право на забезпечення відпочинку та оздоровлення в дитячих таборах за рахунок державного бюджету були віднесені діти, що покинули зону АТО. Проте головною проблемою залишається диспропорція в кількості місць в таких таборах та значної кількості бажаючих, що призводить до черг, а як наслідок – неможливість оздоровити всіх дітей цієї категорії на пільгових умовах. Це вказує на фактичне декларування надання послуг всім дітям-переселенцям, а фактично через слабку організацію оздоровчого процесу отримати таку послугу кожна дитина не може. Інше проблемне питання стосується порушення прав дітей на отримання підтримки від держави, оскільки значна кількість сімей за різними причинами не реєструються як внутрішньо переміщені особи. В такій ситуації дитина не підпадає під реєстрацію внутрішньо переміщених осіб і не може отримати послуги від держави.
Водночас можна виокремити інше, пов’язане з ними коло проблем. Так, окремо стоїть питання готовності та кваліфікації педагогів, вчителів та шкільних психологів до роботи з дітьми-переселенцями та дітьми, що пережили воєнний конфлікт. Враховуючи особливий психоемоційний стан внутрішньо переміщених дітей та відсутності досвіду роботи з ними, педагоги можуть мати значні складності з освітнім процесом цієї категорії дітей. Тому необхідним є підготовка працівників освіти до особливого ставлення та роботи з внутрішньо переміщеними дітьми.
3. Головні проблеми соціального захисту внутрішньо переміщених осіб та шляхи їх вирішення
На сьогодні існує багато методів і технік психологічної допомоги дітям, які перебувають у кризових ситуаціях, зокрема дітям-переселенцям. Проте не треба забувати, що до використання цих методів необхідно підходити професійно, щоб своїми діями не нашкодити дитині. Як правило, діти постійно знаходяться у соціумі (в садочку, школі чи іншому навчальному закладі, серед друзів), а це означає, що їхня соціальна адаптація залежить від дій оточуючих людей. Значна роль у цьому процесі належить школі (або іншому навчальному закладу), адже саме там діти проводять більшу частину часу. Тому в навчальному закладі, де є учні-переселенці, повинен втілюватися комплекс заходів щодо їхнього «влиття» в новий колектив із подальшою соціальною адаптацією.
Якщо говорити про якість медичної допомоги, то можна виокремити такі проблеми внутрішньо переміщених осіб під час звертання за медичною допомогою:
1. Відсутність у таких осіб медичної документації.
2. Неналежний доступ до інформації про заклади охорони здоров’я, у які можна звертатися.
3. Відсутність проведення первинного медичного огляду всіх внутрішньо переміщених осіб .
4. Медпрепарати для цих осіб є дорогими, і здебільшого хворим доводиться купувати їх за власні кошти.
5. Відсутність фінансування або нецільове використання коштів, виділених на забезпечення належного рівня доступу внутрішньо переміщених осіб до медичної допомоги.
6. Доступ внутрішньо переміщених осіб до безоплатних медичних послуг часто невиправдано пов’язаний із узяттям на облік і реєстрацією місця проживання.
7. Більшість медичного персоналу не володіє інформацією щодо аптек, де внутрішньо переміщених осіб можуть придбати на пільгових умовах або безоплатно медичні препарати.
8. Дефіцит медичних препаратів чи процедур, які життєво необхідні для хворих, які їх потребують (наприклад, гемодіалізу).
Проблематичними питаннями для соціального захисту та безпеки ВПО залишаються дані, які надають громадські організації (ГО), що займаються наданням правової допомоги внутрішньо переміщеним особам. Серед головних проблем, з якими можуть стикатися внутрішньо переміщені особи в розрізі соціального захисту та безпеки, ГО називають:
1. Проблема відновлення документів (паспорт, ідентифікаційний номер, документи про освіту, правовстановлюючі документи на майно);
2. Отримання довідок та субсидій;
3. Офіційне працевлаштування та пошук або оренда майна.
Значну кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становлять діти, що вимушено змінили місце свого проживання та навчання. Саме вони зазнають значних складностей соціального та психоемоційного характеру, пов’язаних зі зміною середовища проживання і звичного кола спілкування, тим більше, якщо така міграція спричинена війною. Переїзд до іншого міста, зміна місця проживання, зміна звичного середовища дуже часто зумовлюють психологічну травму навіть дорослій людині. Безумовно, дитяча та підліткова психіка більш вразлива. Фахівці у галузі психології стверджують, що дитячі психологічні травми є найсильнішими. Водночас практично усі діти-переселенці переживають стрес, пов’язаний із війною та її наслідками, що підсилює дію психологічних травм. Як правило, такі діти потребують допомоги психолога, який повинен злагоджено працювати з батьками, вихователями та вчителями.
З метою відстеження психічно-емоційного здоров’я дітей-переселенців та при необхідності швидкої дороги в його корекції та гармонізації варто внести зміни до статті 4 Закону України № 1706-18 від 27.03.2015 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і доповнити її новим пунктом: «Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи громадяни, які мають неповнолітніх дітей, мають пройти обов’язкове психологічне обстеження дітей». Міністерству соціальної політики України з метою розв’язання зазначеної комплексної проблеми розробити Концепцію соціального захисту дітей переміщених з тимчасово окупованих територій або районів проведення антитерористичної операції. Метою такої Концепції має стати визначення основних напрямів створення ефективної системи допомоги дітям шляхом надання необхідних якісних соціальних послуг. Верховній Раді України для забезпечення оздоровленням та відпочинком дітей внутрішньо переміщених осіб прийняти законопроект № 2917 від 20.05.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо організації оздоровлення та відпочинку дітей, збереження мережі дитячих оздоровчих закладів». Кабінету Міністрів України для забезпечення дітей-переселенців необхідними товарами, зумовленими шкільним навчанням, розробити та затвердити постанову щодо надання єдино разової щорічної допомоги сім’ям внутрішньо переміщених осіб, в яких є діти шкільного віку, для придбання необхідного матеріально-технічного приладдя (у т.ч. форми, підручників, канцелярських товарів).
На мою думку, посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб треба здійснювати в таких основних напрямах: створення та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб для їх обліку (відновлення документів, необхідних для підтвердження громадянства України, та реалізації належних прав, гарантій і свобод) з метою забезпечення соціального захисту та соціального супроводу (забезпечення їх житлом, необхідним харчуванням, реєстрація їх фактичного місця перебування, виплата державної допомоги), оцінки необхідних для задоволення поточних і більш віддалених потреб внутрішньо переміщених осіб, адже відсутність Єдиної інформаційної бази даних створює ризики неефективного та безадресного (нецільового) використання коштів; формування установок щодо пристосування до нових умов нормальної життєдіяльності працездатного населення внутрішньо переміщених осіб у регіонах тимчасового перебування: спрощене відкриття малого бізнесу, підвищення кваліфікації, перекваліфікація та сприяння в працевлаштуванні, залучення до оплачуваних громадських робіт, а також забезпечення реалізації прав на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальні, медичні послуги, освіту; створення реєстру розміру збитків (майнової шкоди) втрат, завданих переселенцям, з метою повернення громадянам майна (компенсації його вартості), у тому числі у натуральній формі (надання земельних ділянок під будівництво, будматеріалів та цільових споживчих кредитів) за місцем його втрати або в сільській місцевості; – створення умов для повернення до місць постійного проживання внутрішньо переміщених осіб після завершення воєнних дій: розроблення спрощеного механізму здійснення своїх майнових прав (оформлення субсидій, повернення (отримання) кредитів, оформлення спадщини, погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги (їх невиплата), повернення на роботу, отримання (неотримання) зарплати, відновлення інших прав у зв’язку з форс-мажорними обставинами, в тому числі у підприємницькій діяльності (сплата податків та ін.); забезпечення соціально-психологічної підтримки внутрішньо переміщених сімей, сприяння у психологічній адаптації, подолання психофізіологічних травм, стресового стану, соціальної апатії; розробка довгострокової комплексної державної програми допомоги та соціальної адаптації вимушено переміщених осіб у разі продовження воєнних дій та неможливості повернення на місце їх постійного проживання.
Висновки та пропозиції
На сьогодні в Україні розроблено цілу низку документів, що гарантують правовий та соціальний захист зазначеної категорії населення. Такими документами є: Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб», Постанова Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб», Постанова Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та ін.
Згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа – це громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, що перебуває на території України на законних підставах і має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити чи покинути місце свого проживання у результаті чи з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини і надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру (ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).
Законодавством України передбачена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг; допомога у зв’язку з вагітністю та пологами для осіб, що належать до категорії внутрішньо переміщених осіб; допомога при народженні дитини; державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, які належать до категорії внутрішньо переміщених осіб; допомога на дітей одиноким матерям, внутрішньо переміщеним особам. Певні особливості має забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщених осіб.
Незважаючи на наявність достатньо розвиненої системи нормативно-правових актів, положення яких регулюють питання забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб і громадян, які проживають на тимчасово окупованій території України, існує велика кількість проблем, які досі залишаються неврегульованими. На сьогодні в Україні не існує комплексного та системного підходу до вирішення багатьох питань, пов’язаних із збройним конфліктом, зокрема щодо участі внутрішньо переміщених осіб в управлінні місцевими справами, належної реалізації житлових прав внутрішньо переміщених осіб, компенсацій за пошкоджене (зруйноване) майно, забезпечення доступу до пенсійних виплат громадян, які проживають на тимчасово окупованій території України, та ін. Ще однією надзвичайно важливою проблемою, яка потребує негайного вирішення, залишається відсутність належного фінансування вже розроблених і затверджених державних програм і стратегій, а також необхідність розробки та прийняття дієвого та, що найголовніше – забезпеченого відповідним бюджетом на його виконання Плану заходів з реалізації Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб і впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення.
Джерела інформації та література:
1. Конституція України.
2. Закон України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
3. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
4. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».
5. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб».
6. Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
7. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».
8. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
9. Закон України «Про пенсійне забезпечення».
10. Постанова Кабінету Міністрів «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».
11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
13. Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
14. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території України».
15. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми».
16. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям».
17. Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
18. Постанова Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».
19. Петровський П.М. Методологія наукового дослідження в галузі державного управління: навч. посіб. / П. М. Петровський. Львів: ЛРІДУ НАДУ 2015. 240 с.
20. Буник М. Основи аналізу державної політики. Навчальний посібник. Львів: ЛРІДУ НАДУ 2015. 128 с.
21. Булеца С. Право внутрішньо переміщених осіб на медичну допомогу. Конституційно-правові академічні студії. 2016. Вип. 1. С. 12–18.
22. Лішик О. П. Проблеми соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні / О. П. Лішик // Публічне управління і адміністрування в Україні. 2019. Вип. 10. С. 86-89.
23. Солодько А., Доронюк Т. Захист соціально-економічних прав внутрішньо переміщених осіб: першочергові завдання для України. URL: http://www.cedos.org.ua/-system/attachments/files.