ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………..……3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ПРОГАЛИН У ПРАВІ…………………………………………………..…………………………6
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ УСУНЕННЯ ПРОГАЛИН У ПРАВІ……………………11
РОЗДІЛ 3. КОЛІЗІЯ В ПРАВІ ЯК ЮРИДИЧНА СУПЕРЕЧНІСТЬ……….18
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….22
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………24
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасні суспільні відносини перебувають на піку своєї інтенсивності. З’являються нові явища та предмети, пристосування людського життя до навколишнього соціального середовища невпинно розвивається. Разом із розвитком такої багатогранності у суспільних відносинах, зростає і той масив завдань, які стоять перед правовою державою у процесі забезпечення нею регулювання цих самих відносин на засадах справедливості, поваги до окремих прав кожної людини та громадянина, загального благополуччя, особистої свободи, гарантій недоторканності.
Право, будучи основним інструментом в арсеналі правової держави під час забезпечення регулювання суспільних відносин на демократичних засадах, також повинно розвиватися, пристосовуватися до тих новел та викликів суспільства, які воно йому посилає. Таке важливе призначення права у суспільстві невпинно розвивається та модифікується разом із суспільними запитами завдяки професійним юристам, які у свою чергу, мають відповідні професійні завдання у різних ланках державного механізму, займаючись правозастосовною, правотворчою та правотлумачною діяльністю.
Однак, часто через неможливість або некомпетентність деяких державних органів чи окремих посадових осіб відобразити в нормативно-правових актах усе різноманіття сучасних життєвих ситуацій, що потребують правового регулювання та можуть бути врегульовані правом не вдається. Проблема відставання правотворчої діяльності від розвитку суспільних відносин є досить поширеною проблемою у нашій державі, важливість якої важко переоцінити, та яка тягне за собою як наслідок невміння спрогнозувати появу наступних нових неврегульованих правом життєвих ситуацій. Можна багато спекулювати над причинами виникнення таких деформацій у процесі правотворчої діяльності, але, як правило, вони обумовлені політичною та економічною заангажованістю державного законодавчого органу з одного боку та відсутністю професіоналізму у тих, хто безпосередньо цією діяльністю займається з іншого.
Технічні помилки, які було допущено законодавцем при розробці нормативно-правових актів, а також порушені прийомів застосування юридичної техніки призводять до виникнення прогалин у законодавстві, які проявляються, насамперед, у неповноті правових норм, суперечностях норм однакової юридичної сили, або ж повної відсутності правової норми взагалі.
Це проблематичне питання настільки гостро стало перед наукою теорії держави та права, що її видатні дослідники та науковці розробили окремі шляхи розв’язання існуючих складностей, які виникають через прогалини у праві. На моє переконання, пізнання та аналіз діяльності, що здійснюється задля забезпечення усунення виникнення нових правових прогалин та вирішення проблем вже створених, є неймовірно важливим елементом професійної підготовки та становлення для кожного, хто планує в подальшому бути компетентним юристом.
Об’єктом дослідження наукові напрацювання дослідників теорії держави та права щодо засобів усунення прогалин у праві.
Предметом дослідження є прогалини у праві та шляхи їх усунення.
Мета дослідження полягає в аналізі особливостей прогалин у законодавстві, а також комплексному дослідженні засобів їх усунення. Для досягнення цієї мети, перед курсовою роботою було поставлено наступні завдання:
розглянути поняття прогалин у праві;
з’ясувати види прогалин у праві та здійснити їх аналіз;
встановити існуючі засоби боротьби з прогалинами в праві;
проаналізувати правові колізії у юриспруденції;
прийти до конструктивних висновків.
Науково-теоретичним підґрунтям курсової роботи стали ідеї українських науковців теорії держави та права, а саме: Петришина В.О., Скакуна С.Д. та інших
Нормативно-правову базу курсової роботи складає Конституція України, а також інші національні нормативно-правові акти.
Структура курсової роботи: курсова робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел; загальний обсяг курсової роботи – 25 сторінок.
РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ПРОГАЛИН У ПРАВІ
Сучасна юриспруденція насичена багатьма дефектами, які впливають на узгодженість та ефективність правового регулювання. Найпоширенішим видом юридичного дефекту вважають прогалини, які несуть собою проблему відсутності необхідного юридичного правила для регулювання певних відносин, що склалися в соціумі.
Прогалини в праві – це повна або часткова відсутність законодавчої регламентації певних суспільних відносин, що потребують правового регулювання. Термін «прогалина», на думку дослідника теорії держави та права В. Лазарєва, має два значення. У прямому сенсі прогалина визначається ним як пусте, незаповнене місце, пропуск (наприклад, у друкованому тексті), в переносному – як упущення, недолік. При цьому упущення характеризується як невиконання належного, недогляд, помилка через недбалість, а недолік – як недосконалість, вада, похибка або неповна кількість чогось [4, c.12].
Таким чином, про прогалини можна говорити як у випадках, коли є навмисно незаповнений простір, не підлягає заповненню в силу специфіки самого предмета, так і у випадках, де пусте місце є його вадою, упущенням у його формуванні. Прогалина в прямому сенсі є необхідною якістю самого предмета, при втраті якого предмет перестає бути тим, чим він є насправді. Заповнення пропусків з внутрішніх джерел неможливо, а із зовнішніх виключено, оскільки інакше створюється якісно нове явище. Навпаки, приймаючи переносне значення слова, визнається тим самим необхідність усунення існуючих недоліків.
Інший відомий дослідник Петришин В.О. визначав, що прогалина є неповнотою нормативно-правових приписів, необхідних для вирішення конкретного випадку. Мається на увазі недостатність для розв’язання існуючої проблеми такого нормативно-правового припису, який за його сенсом (навіть при найбільш широкому поширенні) підлягав би застосуванню в цій ситуації. На відміну від розширеного тлумачення, коли ми маємо справу з обставинами, що передбачені законом, але буквально під його дію не підпадають, прогалина існує в разі, коли закон взагалі не передбачав такі обставини. Також окрім цього, науковець наголошував на тому, що слід відрізняти від прогалин у праві відсутність приписів щодо тих відносин, які перебувають поза сферою правового регулювання. У першому випадку пояснюється про відсутність у законодавстві відповіді на питання, що потребують юридичного рішення, тоді як у другому – про відсутність юридичного питання взагалі, недоцільність юридичного впорядкування таких відносин [5].
На моє переконання, для більш точного визначення сутності явища прогалин у праві актуальною буде думка Колотової О.В., яка переконує, що у праві існують правові явища, які схожі до прогалин. Так, науковець вважає, що поняття «кваліфіковане мовчання законодавця» означає ті випадки, коли законодавець навмисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, показуючи тим самим небажання їх приймати, відносячи рішення справи за межі законодавчої сфери. Таким чином, законодавець залишає вирішення питання на розсуд правозастосовного органу, розраховуючи, що його законодавча воля буде конкретизована іншими правовими актами. Тому варто розуміти, що такі випадки не можна вважати прогалинами у праві [6].
О. Ф. Скакун зазначає, що прогалину в праві не можна ототожнювати з «помилкою в праві» як результат невірної оцінки об’єктивних умов і вияву не тієї законодавчої волі, котру слід було б втілити в нормативно-правовому акті. «Помилка в праві» можлива у випадках, коли правотворчий орган:
1) помилково вважає якісь відносини такими, що не підлягають правовому регулюванню;
2) помилково покладається на конкретизацію права в ході його застосування;
3) помилково передає питання на розсуд того, хто застосовує право;
4) видає норму, яка не потрібна;
5) помилково вирішує питання в установленій нормі. У перших трьох випадках «помилка в праві» домислює наявність прогалин [4], [7].
Також неможливо порівнювати прогалини з нормами, які є незрозумілими, тобто з такими нормами, які потребують тлумачення, оскільки способи тлумачення таких норм і способи усунення прогалин у праві є різними. Неправильне визначення правозастосовним органом наявності прогалин у пpaвi в тому випадку має місце, якщо певні відносини не врегульовані конкретним законом, але їх регламентація встановлена в нормативно-правових актах нижчого рівня або якщо такі відносини урегульовані договором.
Таким чином, слід відмежовувати прогалини у праві від таких правових явищ, які зустрічаються в процесі правозастосування:
1) «кваліфіковане мовчання законодавця», коли законодавець навмисно залишає питання без правового врегулювання, віддаючи його вирішення на розсуд правозастосовного органу;
2) «помилка в праві», що означає помилкову оцінку об’єктивно існуючих умов законодавчим органом;
3) передбачувана потреба в правовому регулюванні є удаваною, навіяною помилковими оцінками вихідної ситуації;
4) незрозумілість правових норм, яка долається за допомогою методів тлумачення;
5) колізії норм права.
Безпосередньо щодо прогалин у праві, то їх поділяють на такі види:
залежно від часу виникнення класифікують первісні прогалини, тобто ті, що існують на момент набрання чинності нормативно-правовими актами, і вторинні прогалини – ті, що з’являються внаслідок подальшого розвитку суспільних відносин, які мають регулюватися правом;
залежно від можливості подолання прогалини у процесі правозастосування виділяють переборні та непереборні прогалини;
залежно від того, чи охоплюється існування прогалин умислом законодавця, - умисні на ненавмисні прогалини;
залежно від ступеня неврегульованості суспільних відносин – повні та часткові прогалини [5].
Для того, щоб відмежувати прогалини права від інших суміжних з ними явищ необхідно звернути увагу на основні ознаки, що характеризують прогалини у пpaвi. Серед них виділяють:
1) повна або часткова відсутність правового регулювання суспільних відносин (випадку), які знаходяться у сфері правового впливу та які потребують правового регулювання;
2) оціночний характер прогалин у пpaвi, позитивна оцінка, наявність яких залежить від правосвідомості суб’єкта правозастосування;
3) прогалини в пpaвi – це недолік у пpaвi, відсутність у ньому того, що повинно бути необхідним його компонентом, що обґрунтовує необхідність подолання існуючого недоліку;
4) прогалини у пpaвi є нетиповими ситуаціями та зумовлюють нетиповість правозастосовної діяльності, яка втрачає свою традиційну послідовність, як системи логічно пов’язаних, послідовних дій;
5) прогалини у пpaвi є об’єктивними життєвими ситуаціями, які спричинені внаслідок об’єктивного розвитку суспільних відносин, а в деяких
випадках суб’єктивних причин, пов’язаних з правотворчими та правозастосовними діями законодавчих, виконавчих та судових органів державної влади [6].
У Листі Міністерства юстиції України від 30.01.2009 № Н-35267-18 на звернення щодо порядку застосування нормативно-правових актів наголошується на необхідності розрізняти прогалини в праві та прогалини в законі. Прогалини в праві – це повна або часткова відсутність в діючих нормативно-правових актах необхідних юридичних норм. Прогалини в законі – це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному, конкретному, законі [8].
РОЗДІЛ 2
ШЛЯХИ УСУНЕННЯ ПРОГАЛИН У ПРАВІ
Наявність прогалин у законодавстві необхідно розглядати як об'єктивне явище, якого неможливо уникнути навіть при найбільш досконалій і детальній правовій регламентації. У той же час законодавцю необхідно докладати максимум зусиль для вирішення найбільш важливих правових питань уже під час прийняття нормативних правових актів. Але якщо все ж таки певне питання не було вирішено безпосередньо при прийнятті правового акта, то в такому разі оперативність заповнення прогалин є необхідним складником процесу повноцінної реалізації поставлених перед законом цілей. Водночас правильне відмежування питання прогалин від суміжних правових явищ у теоретичному аспекті і наявність відповіді на питання, чи існує прогалина за конкретних, обставин, дозволяє знайти оптимальний варіант вирішення ситуації, яка склалася. У попередньому розділі курсової роботи, мною вже було визначено ці самі суміжні явища, які не слід плутати з прогалинами в праві, а тому пропоную закцентувати увагу виключно на визначенні у правознавстві поняття прогалин у праві та детально розібратися з оптимальними шляхами їх усунення чи подолання.
Я вважаю, що з-поміж багатьох дефініцій, які дають поняття прогалини у праві та які можна знайти в різноманітних наукових виданнях, що стосуються даної проблематики, найбільш слушною є думка ще радянського дослідника проблематики теорії права Недбайла П.Е., який визначив, що прогалина у праві – це прогалина в змісті діючого права відносно фактів суспільного життя, що знаходиться в сфері правового впливу. Практично це означає, що даний випадок підпадає загальні принципи права, але конкретної норми для його вирішення в законодавстві не існує чи існує, але така норма, яка є суттєво неповною і усунути яку неможливо шляхом тлумачення [9].
Варто розуміти, що прогалини у праві є явищем об’єктивним, тобто нормальним для права, а отже можливо знайти засоби їх оперативного заповнення (усунення). Також слід пам’ятати, що єдиним засобом усунення прогалин є правотворча діяльність державних органів. Повноваження на усунення певної прогалини можливе лише в межах нормотворчої компетенції того чи іншого органу держави. Кожний нормотворчий орган наділений правом усунення прогалин, спричинених подальшим розвитком і динамізмом суспільних відносин, що потребують правового регулювання і відносяться до сфери діяльності даного органу. Для того, щоб, приміром, наділити судову гілку влади повноваженнями на усунення прогалин, необхідно визнати суд правотворчим органом, наділити його компетенцією на видання норм права або ж визнати значення норм за окремими рішеннями суду. У романо-германській правовій сім’ї, де існує єдина ієрархія джерел права, а основним джерелом є нормативний акт, що виходить від законодавця, суддя не зв’язаний раніше прийнятими рішеннями інших судів, за винятком судової практики Верховного або Конституційного Судів. Сьогодні можна констатувати, що правова система України в основному структурно впорядкована за допомогою джерел (форм) права та інших юридичних засобів, найбільш притаманних континентально-європейському праву, а тому і правотворчість за судовими органами в національній правовій системі не визнається. Правозастосовчі органи (суд безпосередньо), виявивши прогалину в процесі застосування права, не можуть усунути її самостійно, вони зобов’язані зробити відповідне подання про видання нової норми права до законодавчого або інших правомочних органів [10].
Проте найбільш поширені випадки, коли прогалина все ж таки виявлена в процесі правозастосування, а швидке прийняття необхідних правових норм не можливе, то компетентні правозастосовчі органи з метою вирішення конкретної юридичної справи використовують оперативні засоби подолання прогалин. Перед тим, як перейти до характеристики засобів подолання прогалин, необхідно звернути увагу на термінологічні особливості понять «заповнення» і «подолання» прогалин. Термін «подолання» прогалин з’явився в юридичній літературі досить недавно. До цього використовувався термін «заповнення» прогалин, який є недостатньо точним з огляду на те, що етимологія правових понять має досить чітко відображати позначувані ними явища. Водночас закріплення за вказаними поняттями однозначного юридичного змісту дозволило б більш чітко схарактеризувати діяльність правотворчих і правозастосовчих органів у процесі встановлення і усунення прогалин. Заповнити прогалину – фактично означає заповнити пропуск (пустоту) у тілі права, подолати ж прогалину – означає перейти через пустоту, не заповнивши її по суті. Тому роль засобів, спрямованих на заповнення прогалин, можуть відігравати лише ті явища, які юридичною наукою розуміються як джерела права. Способи ж подолання прогалин – це ті правові інструменти, які дозволяють моментально вирішити казус, що знаходиться у сфері правового регулювання, якщо нормами права його безпосередньо не передбачено. Отже, у зв’язку з викладеним, слід звернути увагу на необхідність більш точного використання понять «подолання» і «заповнення» прогалин, оскільки останнє за своїм змістом недостатньо адекватно відбиває сутність тих дій, що здійснюються правозастосовчими органами у разі виявлення прогалини в праві. Тому в тих випадках, коли йдеться не про усунення прогалин взагалі, а безпосередньо про ту роль, яку відіграють у процесі вирішення юридичних справ правозастосовчі й судові органи зокрема, доцільним є використання терміна «подолання прогалин». До засобів подолання прогалин належать аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм [10].
Аналогія закону – це поширення в процесі правозастосування на конкретні не врегульовані правом відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні до тих, що потребують врегулювання в межах даної галузі
права за найсуттєвішими ознаками. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або у випадках, коли закон пов’язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. У разі наявності прогалин у галузі кримінального законодавства, а також законодавства про адміністративні правопорушення правильним рішенням для правозастосовчого органу буде відмова в провадженні у справі. Проте аналогія є досить поширеною в цивільному законодавстві [11]. Можливість застосування норм за аналогією прямо передбачена в окремих законодавчих актах. Окрім того, вона може передбачатися в непрямій формі – через заборону відмови у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (приміром, ч.7 ст.4 ГПК України). Особлива формула, яка легалізує лише аналогію права, використана ч.6 ст.9 КПК України: «У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього кодексу» [2].
Крім зовнішньої подібності, для застосування аналогії також необхідна констатація того, що ці випадки є ціннісно рівними. Деякі розбіжності у фактичному складі цих відносин не повинні вплинути на рішення. Вони мають бути «винесені за дужки» як незначні, несуттєві; лише спільні ознаки мусять бути визнані як необхідні передумови для висновку за аналогією. Правомірність застосування аналогії для подолання прогалин легітимізується принципом рівності, ґрунтується на уявленні про системність і внутрішню послідовність права: якщо б законодавець передбачив цей випадок, то унормував би його так само, як унормовано сході з ним за сутністю випадки. Окремим випадком аналогії закону є міжгалузева аналогія (субсидіарне застосування норм права). Вона передбачає застосування до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні за суттєвими ознаками в суміжних галузях. Прикладом міжгалузевої аналогії може бути визначення в конституційному праві порядку обчислення строків для усіх органів влади за аналогією з порядком, встановленим ЦПК України. Саме тому в конституційному праві, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо ж закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається перший після нього робочий день [5].
Так, за аналогією не можуть застосовуватись норми публічного права, що спрямовані на обмеженні прав людини. Це пояснюється необхідністю додержання принципу правової визначеності, який гарантує захист свобод індивідів від свавільного втручання державної влади. Ця думка узгоджується із положенням ч.1 ст. 19 Конституції України, згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством [1]. Також, застосування аналогії виключається, коли закон свідомо поширює свої приписи лише на прямо передбачені ним випадки. Це є доказом того, що такий припис не має сили стосовно до інших випадків. Цей аргумент означає, що визначений правовий наслідок діє тільки для такої обставини справи, яка чітко підпадає під дію норми права.
Аналогія права – це вирішення справи за наявності прогалини на основі загальних або галузевих принципів права. На законодавчому рівні існують декілька підходів до визначення аналогії права. Так, деякі кодекси пов’язують аналогію права з регулюванням суспільних відносин відповідно до загальних засад певної галузі законодавства. Водночас інші пропонують виходити із загальних засад кримінального провадження або із конституційних принципів і загальних засад права. У разі застосування аналогії права для подолання прогалини залучається принцип – правова вимога, яка є загальною (спільною) для схожого (аналогічного) випадку, що безпосередньо не врегульований жодною нормою законодавства. Для регулювання таких відносин на основі принципу створюється конкретне правило, яке б найкращим чином узгоджувалося з принципами права. Суддя нібито повинен поставити себе на місце законодавця, передбачити його рішення з цього приводу, яке б найкраще узгоджувалося з даним принципом. Застосування аналогії права є засобом, що рідко використовується при відправленні правосуддя. В сучасних умов практично всі відносини, що потребують правового регулювання, одержали пряму або опосередковану регламентацію законом [5].
При вирішенні юридичної справи за аналогією права чи аналогією закону, врахуванню підлягають такі обставини:
1) аналогія можлива лише у випадках повної відсутності або неповноти правових норм;
2) суспільні відносини, до яких застосовується аналогія, повинні бути урегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;
3) наявність схожості (аналогії) між обставинами, що аналізуються, й обставинами, передбаченими в існуючій нормі, має бути в істотних, юридично рівнозначних ознаках (тобто таких, що дають змогу дійти висновку про рівність, рівнозначність обставин у правовому відношенні);
4) пошук норми, що регулює подібний випадок, повинен починатися насамперед серед актів тієї ж галузі права, у разі відсутності – в іншій галузі, у законодавстві в цілому;
5) правове рішення, що стало наслідком застосування аналогії, не повинно суперечити дії приписів закону, його мети;
6) обов’язковою є наявність мотивованих пояснень щодо причин застосування рішення за аналогією у даній справі [7].
Таким чином, суд, як і будь-який інший правозастосовчий орган, у процесі подолання прогалин не створює нову норму права, він на основі діючого права створює індивідуальний припис – правило для даного випадку, завдяки якому й долається прогалина в законодавстві при вирішенні конкретної юридичної справи. У цьому полягає одна з найважливіших особливостей дії права за наявності прогалин у законодавстві. Юридичні норми тут безпосередньо не поширюються на фактичні обставини, хоча в цілому й охоплюють їх. Вони починають діяти лише з моменту видання компетентним органом правозастосовного акта, який містить індивідуальний припис з питання подолання прогалини. Лише в сукупності з індивідуальним приписом юридичні норми (норми-принципи безпосередньо) регламентують дані суспільні відносини.
РОЗДІЛ 3
КОЛІЗІЯ В ПРАВІ ЯК ЮРИДИЧНА СУПЕРЕЧНІСТЬ
Правова колізія не є видом прогалин у праві. Проте, на мою думку, її сутність також має важливе значення для досліджуваної проблематики, оскільки колізії найчастіше помилково пов’язують з прогалинами у праві.
Колізія норм права – розбіжність змісту двох або більше формально чинних норм права, прийнятих з одного й того ж питання. Юридичні колізії перебувають у постійній динаміці, переходять з однієї стадії в іншу. Неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того ж предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного й того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права. Розкривши поняття юридичної колізії, як у широкому так і вузькому розуміннях можна виділити основні її ознаки:
– «розбіжності» або «суперечки» всередині правової системи держави;
– «зіткнення» двох тотожних юридичних норм;
– необхідність вирішення юридичних колізій шляхом усунення суперечностей між двома колізійними нормами. Для позначення формальних суперечностей здебільшого використовуються терміни «юридична колізія» або «колізія в праві». До них зараховують, зокрема, колізії між різними нормами права й актами тлумачення, колізії між окремими актами тлумачення, а також суперечності між законодавством та іншими джерелами. У юридичній науці існує дві концепції розуміння юридичної колізії: між нормами права і між нормативно-правовими актами. Чинники самих юридичних колізій мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер
залежно від сфери та напряму дії. До об’єктивних зовнішніх причин появи колізій у праві належать: суперечливість, мінливість і динамізм суспільних відносин; їх стрибкоподібний розвиток; консерватизм і «старіння» самого права, яке не встигає за плином реального життя. Через це виникають «нештатні» ситуації, що потребують державного реагування); незбіжність
і рухомість кордонів між правовою і нерухомість кордонів між правовою й не правовими галузями, їх розширення чи звуження. Крім того, суспільні відносини досить неоднакові, різні їх види потребують диференційованого регулювання із застосуванням різних методів; будь-яке сучасне національне право має відповідати міжнародним стандартам, морально-гуманістичним
критеріям і принципам демократизації, незалежно від політичних акцентів влади. До суб’єктивних чинників юридичних колізій належать ті, що походять і залежать від волі та свідомості законодавців, політиків і представників влади. Класифікація юридичної колізії досить різноманітна й залежить від властивостей та особливостей колізії правової норми. Найпоширенішою класифікацією юридичних колізій є поділ на темпоральні (часова), ієрархічні (субординаційні) та змістовні колізії [12].
Темпоральна (часова) колізія – це колізія, що виникає внаслідок видання в різний час з того самого питання принаймні двох норм права. Для подолання такої колізії необхідно докладно проаналізувати чотири показники, що характеризують дію суперечливих нормативних актів у часі: момент набуття актами чинності; напрям дії темпоральної дії актів; момент, підстави та порядок призупинення дії нормативних актів; момент, підстави та порядок припинення (скасування) їхньої дії [13]. Для подолання темпоральної колізії необхідно керуватися принципом: наступний акт одного рівня з того ж самого питання скасовує дію актів попередніх. Винятком є норми: 1) про зворотню силу закону; 2) про переживання закону.
Ієрархічні (субординаційні) колізії виникають тоді, коли на врегулювання одних фактичних відносин претендують норми, що розміщуються на різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства й тому мають різну юридичну силу. Для подолання ієрархічної колізії застосовується колізійний принцип «вищий за силою закон відміняє закон, нижчий за силою» [13].
Змістовні колізії є конфліктними відносинами між нормами, що виникають унаслідок часткового збігу обсягів їх регулювання, обумовлених специфікою суспільних відносин. Одним зі шляхів вирішення суперечності в законодавстві є запровадження нових норм – колізійних.
Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосовано до конкретного випадку (юридичного факту).
Існує й декілька способів, за якими можна визначити нормативно-правовий акт, яким слід керуватися :
1. У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим же нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що
прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.
2. У разі суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами – вищими та нищим, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
3. У разі існування неузгодженості між актами, виданими одним і тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили. Наприклад, у разі суперечності норм закону та Конституції України (254к/96-ВР), які прийняті Верховною Радою України, – колізія вирішується на користь Конституції, яка має найвищу юридичну силу.
4. За розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше актом.
Отже, зробивши теоретико-правовий аналіз поняття «юридична колізія», можна дати таке визначення принаймні у двох аспектах: за широким розумінням – юридична колізія як різновид юридичних суперечностей усередині правової системи держави; у вузькому розумінні – як суперечність між чинними нормами права, з яких необхідно обрати одну норму, для її подальшого застосування, а також те, найголовніше для даного дослідження, що колізія це найбільш поширене правове явище, яке найчастіше помилково відносять до прогалин у праві.
ВИСНОВКИ
В результаті викладення теми було виконано всі завдання, які ставилися для реалізації мети даної курсової роботи, тобто проаналізовано окремі особливості явища форми держави та досліджено його поняття, елементи та історію становлення. Безпосередньо було виконано:
1) розглянуто поняття прогалин у праві;
2) з’ясовано види прогалин у праві та здійснено їх аналіз;
3) встановлено існуючі засоби боротьби з прогалинами в праві;
4) проаналізовано правові колізії у юриспруденції.
Таким чином, комплексне дослідження даної проблематики дозволило сформулювати цілу низку теоретичних та практичних висновків, зокрема:
Прогалини в праві – це повна або часткова відсутність законодавчої регламентації певних суспільних відносин, що потребують правового регулювання;
Прогалини у праві поділяють на такі види:
залежно від часу виникнення класифікують первісні прогалини, тобто ті, що існують на момент набрання чинності нормативно-правовими актами, і вторинні прогалини – ті, що з’являються внаслідок подальшого розвитку суспільних відносин, які мають регулюватися правом;
залежно від можливості подолання прогалини у процесі правозастосування виділяють переборні та непереборні прогалини;
залежно від того, чи охоплюється існування прогалин умислом законодавця, - умисні на ненавмисні прогалини;
залежно від ступеня неврегульованості суспільних відносин – повні та часткові прогалини.
До засобів подолання прогалин належать аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм. Аналогія закону – це поширення в процесі правозастосування на конкретні не врегульовані правом відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні до тих, що потребують врегулювання в межах даної галузі. Аналогія права – це вирішення справи за наявності прогалини на основі загальних або галузевих принципів права. Субсидіарне застосування норм права - застосування до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні за суттєвими ознаками в суміжних галузях.
Правова колізія не є видом прогалин у праві, проте її найчастіше помилково пов’язують з явищем прогалин у праві. Колізія норм права – розбіжність змісту двох або більше формально чинних норм права, прийнятих з одного й того ж питання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно правові джерела:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року (редакція станом на 01.01.2020). (Електронний ресурс). Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80;
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2013 року (редакція станом на 19.11.2021). (Електронний ресурс). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17;
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року (редакція станом на 04.11.2018). (Електронний ресурс). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15;
Спеціальні джерела:
4. Прогалини в праві: юридична природа, їх ознаки та види / О. М. Калашник // Юрист України. - 2013. - № 1. - С. 36-42. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/uy_2013_1_7;
Теорія держави та права: підручник / О.В. Петришин, С.П. Погребняк, В.С. Смородинський та ін.; за ред. О.В. Петришина. – Х. Право, 2015. – 368 с.;
Колотова, О. В. Відмежування прогалин у праві від суміжних правових явищ / О. В. Колотова //Часоп. Київ. ун-ту права. – 2009. – № 3. – С. 55-59.;
Скакун, О. Ф. Теорія держави і права / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – 656 с;
На звернення щодо порядку застосування нормативно-правових актів : Лист МЮУ 30.01.2009 № Н-35267-18;
Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М: Госюриздат, 1960.;
Шляхи усунення та подолання прогалин у законодавстві / В. А. Кройтор, Ю. І. Матат // Право і Безпека. - 2010. - № 2. - С. 180-184.;
Пиголкин А. С. Обнаружение и преодоление пробелов права / А. С. Пиголкин // Советское государство и право. – 1970. – № 3. – С. 49–57.;
Юридична колізія: теоретико-правовий аспект / Т. В. Шевченко // Право і суспільство. - 2013. - № 3. - С. 13-18;
Загальна теорія держави і права: [підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.