Ім'я файлу: Тема 1. Наука як форма суспільної свідомості. .docx
Розширення: docx
Розмір: 12кб.
Дата: 23.11.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 12кб.
Дата: 23.11.2022
скачати
Тема 1. Наука як форма суспільної свідомості.
Зміст
1. Особливості наукового пізнання.
2. Сутність науки, її функції.
3. Наука як соціально-значима сфера людської діяльності.
4. Взаємозв’язок форм наукового знання.
5. Наукові дослідження.
6. Історичний розвиток науки. Етапи формування науки.
1. Особливості наукового пізнання.
Мета науки – пізнання законів розвитку природи і суспільства, їх вплив на предмети та явища, їх властивості та відношення, що виконується за допомогою логічного та абстрактного мислення.
Структурні елементи процесу пізнання
Поняття – думка, що узагальнює та виокремлює предмети, явища за певними ознаками, відображає суттєві його якості (загальні, одиничні, конкретні, абстрактні, відносні, абсолютні і т.д.).
Судження (висловлювання) – висловлена думка (загальна, стверджуюча, конкретна, умовна тощо), в якій відображене ставлення до її змісту, істинності або хибності.
Умовиводи – процес мислення, що об’єднує послідовність двох або більше суджень, унаслідок чого з’являється якісно нове судження.
Процес наукового пізнання передбачає накопичення фактів, що підлягають систематизації та узагальненню за допомогою понять, категорій, критеріїв. Поняття є вищою формою прояву думки і відображають предмети та явища світу в їх конкретних та загальних ознаках, за допомогою яких і створюється система наукового знання. Отже, наукові знання являють собою систему взаємозалежних понять, що відбивають закономірний процес розвитку природи і суспільства.
2. Сутність науки, її функції.
Наука – це система знань, об’єктивних законів природи, суспільства, мислення, що виражається у точних категоріях і має певну структуру.
Визначення науки поєднує два підходи до її розгляду:
наука - це особливий вид пізнавальної діяльності, що спрямований на вироблення об’єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань про світ;
наука - це соціальний інститут, що забезпечує функціонування наукової пізнавальної діяльності.
Найважливішими характеристиками та ознаками науки є предметність та об’єктивність. Тому наука — це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження.
Наука виконує такі функції:
соціальної пам’яті як “накопичення – збереження – трансляції” досвіду попередніх епох;
гносеологічну (пізнавальну), що забезпечує суспільству необхідні знання для правильного вирішення поставлених проблем;
нормативну, що встановлює, організує та регулює відносини між науковими структурами за допомогою системи норм і правил етики;
комунікативну, що реалізується за допомогою наукової мови як зрозумілого і важливого засобу спілкування;
аксіологічну (ціннісну), що формує в суспільстві ціннісні орієнтації, які спрямовують результати наукових досліджень на благо людства;
креативну (творчу), що реалізується за допомогою створення потужного, інтелектуального потенціалу людства;
виховну, що дає змогу підвищити рівень освіченості у суспільстві.
3. Наука як соціально-значима сфера людської діяльності.
У процесі історичного розвитку наука перетворилася на продуктивну силу і важливий соціальний інститут. Вона впливає на державне, соціальне і громадське життя. Поняття "наука" охоплює як діяльність, спрямовану на отримання нового знання, так і результат цієї діяльності - суму здобутих на певний час знань, сукупність яких створює наукову картину світу.
Наука, як діяльність є процедурою узагальнення реальності, а наука, як система знань - це сума суджень, що узагальнюються. Визначення будь-якого феномену зводиться до вказівки на те незмінне, що зберігається в ньому протягом усього часу існування незалежно від усіх його метаморфоз. Тому при визначенні науки необхідно звертати увагу насамперед на стійке в ній, тобто не на конкретні характерні для її історичного стану судження (знання), а на "вічні" особливості пізнавальної процедури. Отже, наука є узагальненням реальності, сумою знань суджень, що відповідають конкретному масштабу узагальнення.
Наука є однією з продуктивних сил суспільства, її мета, як стверджував німецький філософ Готфрід-Вільгельм Лейбніц, - благоденство людства, досягнення всього, що корисне для людей.
Наука завжди розвивається у конкретних історичних умовах, які зумовлюються передусім рівнем розвитку суспільства. Властиві йому засоби виробництва і технології ставлять перед наукою конкретні завдання, створюють можливості реалізації її досягнень. Історії відомо чимало прикладів, коли суспільні відносини гальмували розвиток науки, перешкоджали використанню її відкриттів. У свою чергу, досягнення науки, технічний прогрес сприяють розвитку суспільства.
Наука передбачає процес отримання нового знання і результат цього процесу (систему об'єктивних знань, що адекватно відображають реальність). Вона наділена суттєвими ознаками, що принципово відрізняють її від інших можливостей пізнання світу.
На відміну від міфології та релігії наука є об'єктивною, має апарат дослідження та певні схеми доведень, здатна відрізняти істинне знання від помилкового або суб'єктивного. Наука прагне до пізнання внутрішньої сутності явищ і до побудови системи знань, на противагу об'єктивному емпіричному знанню, отриманому на основі практичного досвіду, яке описує лише зовнішні аспекти явища.
4. Взаємозв’язок форм наукового знання.
До форм пізнання належать проблема, ідея, концепція, гіпотеза, теорія. Кожна форма пізнання має свою специфіку. Особливо складний характер мають форми соціального пізнання. Головні його особливості полягають у тому, що в соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються, відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному імовірний статистичний характер.
Усі наукові методи пов’язані між собою. З їхньою допомогою наука осмислюється в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дає можливість оцінювати перспективи пізнавального процесу. Типова логічна структура наукового дослідження може бути представлена у вигляді ланцюга такої послідовності: «проблема — гіпотеза — теорія». Тобто наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе порушення проблеми, висунення гіпотез, збирання фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає можливість розв’язати порушену проблему.
5. Наукові дослідження.
Науковий дослід – це цілеспрямоване вивчення за допомогою наукових методів певних явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також дослідження взаємодії між явищами з метою отримати переконливо доведені та корисні для науки і практики рішення.
Для наукового дослідження характерні об’єктивність, відтворюваність, доказовість і точність.
Поділ наукових досліджень на види здійснюється:
за зв‘язком із суспільним виробництвом;
за принципом цілеспрямованості і відношення до практики;
за способом отримання результатів;
за джерелами фінансування.
Наука, як складна організаційна система, об’єднує в собі такі рівні (підсистеми): галузь науки, науковий напрям, проблема, комплексна тема, розділ і етап теми, елементарна робота.
6. Історичний розвиток науки. Етапи формування науки.
Історичний розвиток науки був нерівномірним. Стадії швидкого і навіть стрімкого прогресу змінювались періодами застою, а іноді й занепаду. В античні часи фізико-математичні науки особливого розвитку набули на теренах Давньої Греції та Давнього Риму, а в середньовіччі їх центр перемістився на Схід, передусім в Індію та Китай. У Нову добу ініціативою в розвитку фізико-математичних наук знову заволоділа Європа. Протягом усієї історії науки взаємодіяли дві тенденції, які доповнювали одна одну - до поглиблення спеціалізації й посилення прагнення до інтеграції.
Етапи формування:
1) започаткування науки;
2) етап розвитку ідей, який супроводжується вибуховим зростанням інформації;
3) етап експлуатації ідей, коли кількість публікацій зростає, а самі темпи цього зростання знижуються;
4) етап насичення, коли наука, або галузь науки, вичерпує себе. Основні її ідеї переходять в підручники, можлива «криза жанру», або же можливий розпад науки на декілька нових галузей, що може призвести до зникнення самої науки як такої.