Зміст: Вступ І.Ієрархія потреб за Маслоу ІІ. Загальносистемні методологічні принципи публічного адміністрування Висновок Список використаної літератури Вступ

3
Вступ
В даній роботі будуть розглянуті дві теми: ієрархія потреб за Маслоу та загальносистемні методологічні принципи публічного адміністрування.
Слід зазначити, що керівники впроваджують власні управлінські рішення, використовуючи на практиці основні принципи мотивації.
У теорії управління мотивацію розглядають як процес спонукання, стимулювання себе чи інших (окремої людини або групи людей) до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації.
Мотивація — це готовність людей докласти максимальних зусиль з метою досягнення організаційних цілей, що зумовлена здатністю цих зусиль задовольняти певну індивідуальну потребу.
Характерно, що мотивація задовольняє дві обставини:
1) забезпечення індивідуальних потреб;
2) досягнення організаційних цілей.
Потреба - це напружений активно-спонукальний стан індивіда, створюваний нестатком в об'єктах, необхідних для його існування і розвитку.
Одним з перших дослідників, із праць якого дізналися про складний світ потреб і їхній вплив на мотивацію трудової діяльності, був Абрахам
Маслоу. Теорія ієрархії потреб, розроблена Маслоу, справила значний вплив як на розвиток наукової думки в галузі мотивації, так і на розвиток практики менеджменту на основі наукового підходу до вивчення потреб, їх моніторингу і цілеспрямованого впливу на поведінку людей. Теорію ієрархії потреб за Маслоу буде розглянуто нижче.
Важливо зазначити, що реалізація державного управління базується на принципах - першоосновних положеннях, перевірених теорією і практикою.
Термін «принципи» походить від латинського слова «principium», що означає основні, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу
і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.

4
Принципи державного управління - це фундаментальні, науково обгрунтовані і в більшості випадків законодавчо закріплені положення, на основі яких будується і функціонує система державного управління. Тобто це керівні правила, основні вимоги, норми поведінки, що відображають найбільш загальні стійкі риси законів і закономірностей управління, яких необхідно додержуватися в управлінській діяльності. Суттєвою особливістю принципів публічного адміністрування є їх законодавча закріпленість.
Правове закріплення принципів надає їм більшу конкретність і стійкість в управлінських відносинах. Деякі принципи закріплюються в низці форм: у вигляді політичних і правових норм, традицій та ідеологічних цінностей.
Таким чином, принципи державного управління повинні:

ґрунтуватися на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах і законах державного управління;

відповідати цілям управління, відображати основні якості, зв’язки і відносини управління;

враховувати часові та територіальні аспекти процесів державного управління;

мати правове оформлення, тобто бути закріпленими в нормативних документах, оскільки кожен принцип управління є цілеспрямованим – його застосовують для вирішення конкретних організаційно– політичних і соціально – економічних завдань.
Анрі Файоль писав, що для того, щоб здійснювати управлінську діяльність, треба спиратися на принципи, тобто на визнані істини, що вважаються доведеними.

5
І. Ієрархія потреб за Маслоу
У 1943 р. психолог Абрахам Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. Ієрархію потреб він вибудував у виді піраміди, що складається з п'яти шарів. У самої основи піраміди розташувалася група найнеобхідніших фізіологічних потреб; потім шар потреб, що забезпечують соціальні і страхові гарантії; далі йдуть соціальні потреби (приналежність до спільноти, підтримка, визнання); далі – потреби в самоствердженні, статусі і репутації; на самій вершині – потреби в самовираженні і самореалізації.
Маслоу припустив, що всі потреби вроджені й представив свою концепцію ієрархії потреб у мотивації людини в порядку їхньої черговості:
Перші два шари піраміди - це первинні потреби, що мають фізіологічний. Тобто, потреби, які виникають із народженням, без задоволення яких людина взагалі не може нормально існувати та функціонувати.
До таких потреб відносяться:
1. Фізіологічні потреби
Усе, що необхідно для підтримки організму у життєдіяльному стані , -
їжа, вода, повітря, тощо - об'єднується в категорію фізіологічних потреб.
Безпосередньо стосуються біологічного виживання людини й повинні бути задоволені на якомусь мінімальному рівні перш, ніж будь-які потреби більше високого рівня стануть актуальними, тобто людина, якій не вдається задовольнити ці основні потреби, досить довго не буде зацікавлений у потребах, що займають вищі рівні ієрархії, оскільки вона дуже швидко стає настільки домінуючої, що всі інші потреби зникають або відходять на задній план.
2. Потреби самозбереження

6
Включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому (покупка страхового полісу або наявність робочого місця, яке забезпечувало б відповідний рівень оплати праці та давало б перспективи на пенсію, гарантію медичного обслуговування і так далі). Ці потреби пов’язано з прагненням і бажанням людей досягти стабільного й безпечного способу життя.
Інші три шари - вторинні потреби. Вони виникають як продовження і розвиток первинних потреб. Утворення таких потреб зумовлено розвитком цивілізації. Вони являються соціогенними, так як пов'язані з тим, що людина живе в певному суспільстві.
До таких потреб відносяться:
3. Соціальні потреби
Характеризуються відчуттям належності до когось або чогось (окремої людині, сім'ї, колективу, організації), соціальної взаємодія та підтримки.
Людина ототожнює себе з однодумцями чи колегами, відчуває себе часткою певного колективу, групи або організації, поділяє спільні цілі та інтерес.
4. Потреби у визнанні та повазі
Включають як самоповагу так і повагу з боку інших. Ця група потреб відображає бажання людей бути впевненими в собі, компетентними, мати високу конкурентоспроможність, визнання
і повагу оточення.
Всі ці потреби тісно пов'язані з поняттям статусу, що означає «вагу» або
«важливість» людини в очах оточуючих.
5. Потреби самореалізації — це можливість застосувати у повсякденному житті власний творчий потенціал. Ця група об’єднує потреби, пов’язані з прагненням людини до якнайповнішого використання своїх знань, умінь, здібностей. Потреби в самовираженні мають суто індивідуальний характер.
Маслоу визначив потребу в самовираженні як «бажання стати більшим, ніж ти
є, стати усім, на що ти спроможний».

7
Але, на думку Маслоу самоактуалізація дуже рідка, тому що багато з людей просто не бачать свого потенціалу, або не знають про його існування, або не розуміють користі самовдосконалення. Вони схильні сумніватися й навіть боятися своїх здатностей. Це явище Маслоу назвав комплексом Іони. Він характеризується страхом успіху, що заважає людині прагнути до величі й самовдосконалення.
Пізніше, в інших роботах, А. Маслоу іноді додавав ще два рівні: рівень пізнавальних здібностей та рівень естетичних потреб.
Основна маса людей керується в житті потребами першого і другого рівнів; значно менше – потребами третього і четвертого рівнів; на самій вершині – одиниці.
Сутність ієрархії потреб за А.Маслоу
Згідно з теорією Маслоу п'ять основних типів потреб становлять
ієрархічну структуру, яка визначає поведінку людини як домінуючий фактор.
Потреби вищих рівнів не мотивують людину взагалі або мотивують частково до того часу, поки незадоволені потреби нижчих рівнів. Тобто задоволення потреб відбуватися за висхідною відповідно до ієрархії.
Маслоу описував людину, як "бажаюча істота", що рідко досягає стану повного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, якщо воно є, у найкращому разі недовговічно. Як тільки якусь важливу потребу буде задоволено, вона на певний час перестає бути спонукальним мотивом.
Відразу ж спливає на поверхню наступна за вагомістю потреба й націлює увагу й зусилля людини.
В основу теорії Маслоу покладено такі засадничі ідеї:

люди постійно відчувають певні потреби;

явно виражені потреби, що їх відчувають люди, можна об’єднати в окремі групи;

групи потреб людей мають
ієрархічну структуру
(пріоритетність);

8

потреби, якщо їх не задоволено, спонукають людину до дій.
Задоволені потреби більше не справляють мотивувального впливу на людину;

якщо одну потребу задоволено, то на її місце стає інша - незадоволена;

як правило, людина має одночасно кілька різних потреб, які перебувають у комплексній взаємодії;

процес задоволення потреб відбувається знизу вгору. Потреби, що розташовані ближче до основи «піраміди», вимагають першочергового задоволення;

поведінку людини визначає найнижча незадоволена потреба
ієрархічної структури;

потреби вищого рівня починають активно впливати на людину після того, як задоволено потреби більш низького рівня;

за одночасного існування кількох сильних потреб домінують потреби нижчого рівня.
Ієрархія Маслоу - дуже зручний засіб класифікації людських потреб, проте має й певні вади. «Вузьким місцем» теорії, на думку багатьох учених, є прихильність її автора до абсолютизації ідеї жорсткої ієрархічності потреб і недостатнє врахування
індивідуальних відмінностей людей.
До речі, згодом це принаймні частково визнав і він сам, коли зазначив, що
ієрархічні рівні потреб мають фіксований характер, але насправді ця ієрархія не така «жорстка», як він думав раніше. «Це правда, — писав автор, — що для більшості людей, з якими ми працювали, їхні основні потреби розміщувалися приблизно у визначеному нами порядку. Проте було і багато винятків. Є люди, для яких, наприклад, повага важливіша за любов».

9
ІІ. Загальносистемні методологічні принципи публічного
адміністрування.
Загальносистемні методологічні принципи публічного адміністрування- це принципи, сформульовані на основі пізнання загальних законів соціального і державного управління, закріплені в політичних і правових нормах, або застосовуються в якості науково-практичних рекомендацій; вони визначають зміст державного управління і розкривають загальноцільову спрямованість управління.
До загальносистемних методологічних принципів публічного адміністрування належать:
Принцип системності - наявність взаємопов’язаної системи узагальнених формальних правил та стандартів. Також обумовлює необхідність розглядати взаємодію суб'єкта управління й керуючого об'єкта спільно й неподільно, забезпечувати використання системного аналізу й синтезу в кожному управлінському рішенні
Принцип науковості полягає в тому, що в основі всіх управлінських дій лежать наукові підходи і методи. Визначає, що будь-яка управлінська діяльність, формування, функціонування, і розвиток систем публічного адміністрування повинні базуватися на науковій основі, з обліком об'єктивних законів і закономірностей.
Принцип зворотного зв'язку укладається в тім, що при будь-якому відхиленні системи від її заданого стану або напрямку руху в суб'єкті управління повинен виникати імпульс до вживання заходів для відновлення потрібного напрямку розвитку системи або її підтримок у заданому стані.
Принцип динамічної рівноваги виступає як вимога враховувати, що відповідно до закону інерції успішне функціонування суспільства залежить від рівня накопиченого потенціалу, під яким розуміють його здатність успішно протистояти зовнішньому середовищу, змінюючи свій стан з такою ж швидкістю, як і зміни, які відбуваються в середовищі. З цього випливає, що

10 потенціал суспільства повинний знаходитися в динамічній рівновазі з чинниками зовнішнього середовища.
Принцип обмеженої раціональності фіксує наявність природних рамок позитивного впливу державного управління на суспільство як саморегулюючу систему.
Принцип плановості управління виступає у якості вимоги до попереднього встановлення цілей діяльності та засобів їх досягнення шляхом планування, тобто складання програми дій і її реалізації. Плановість виявляється в нормалізації умов роботи і її поділу між виконавцями, в координації їх дій, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому.
Принципу двоканального управління, яке грунтується на інформації з «минулого» і «справжнього». Йдеться, зрозуміло, не про механічне перенесення структур минулих часів в даний. Мається на увазі дотримання закону історичної спадкоємності: елементи історично пройдених етапів відтворюються в сучасному суспільстві в критично переробленому вигляді, адаптованими до нових умов соціально-політичного життя, до актуальних потреб та інтересів.
Принцип гуманізму полягає в тому, що у всій діяльності органів державної влади враховуються інтереси людини.
Принцип пріоритету державної політики. Політика служить формою узагальнення та вираження інтересів і волі представників окремих соціальних груп чи суспільства в цілому. Розроблений вищими органами влади й управління політичний курс (стратегія) є найважливішим фактором узгодження діяльності суб'єктів управління всіх рівнів. Сформульовані центральними органами держави економічна, соціальна, культурна, науково- технічна й інші види політики служать основою адміністративно-державного управління в усіх його аспектах.
Принцип оптимального поєднання централізму і децентралізації - розподіл відповідальності між керівниками та виконавцями. Дозволяє, з

11 одного боку, уникнути анархії, бо визначає межі самостійності органів влади на місцях. Централізм означає, перш за все, поширення державного управління на територію всієї держави. Децентралізація в державному управлінні - це передача компетенції і повноважень з центру органам місцевого управління та самоврядування.
Цей принцип також характеризується тим, що люди, влада, структури підкоряються одному центру, одній особі або якому-небудь органу управління та здійснюють передачу частини влади, повноважень і відповідальності, а також права ухвалення рішення в межах своєї компетенції на більш низькі рівні управління. Реалізація даного принципу забезпечує цілісність керуючої системи за рахунок її централізації з одночасним доданням їй властивості автономності її окремих частин, чому сприяє децентралізація.
З вищеописаного принципу витікає принцип ієрархічності - означає відповідальність нижче розташованих структур управління перед вище розташованими структурами, причому кожен службовець адміністративної
ієрархії відповідає за довірену йому ділянку роботи і підлеглий йому колектив. До цього принципу тісно примикає принцип субсидіарності (від лат. Subsidiarius - резервний, допоміжний), який передбачає вирішення виникаючих питань управління на тому рівні, на якому вони виникають.
Принцип поділу влади на виконавчу, законодавчу і судову гілки забезпечує надійність, гнучкість і динамізм системі державного управління в кризових ситуаціях.
Принцип поділу влади, не відкидаючи єдності системи державної влади, вимагає, перш за все, здійснення її на основі функціонального поділу
(по горизонталі) на законодавчу, виконавчу і судову підсистеми («гілки»), носіями якої є самостійні органи держави (наприклад, в Україні – Верховна
Рада України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та суди України). Водночас цей принцип передбачає реальне зрівноважування, за якого жодна з трьох гілок

12 влади не може ущемити або підкорити собі інші. З іншого боку, принцип поділу влади знаходить свій прояв у розмежуванні (по вертикалі) предметів відання і повноважень між вищими, центральними і місцевими органами державної влади. Принцип поділу влади закріплений у ст.6 Конституції
України і відображений у структурі Основного Закону
Демократія - політична система, в якій влада здійснюється за погодженням тих, ким управляють. Принцип демократизму полягає в реалізації керованими (соціальними групами, колективами, індивідами) свого права безпосередньо або через обрані ними органи брати участь в управлінні державою і суспільством. Для цього їм потрібно: перше - доступ до відповідної інформації; друге - реальну можливість вільно висловлювати свою думку щодо обговорюваних проблем; третє - володіти засобами контролю за діяльністю управляючих на всіх рівнях системи, які забезпечили б виконання влади і функцій управління в межах правил, встановлених за згодою суспільства; четверте - представники суспільства повинні бути захищені державою від будь-яких форм примусу під час виконання ними громадянських владних функцій. У свою чергу демократія вимагає від керівника при прийнятті рішень виходити з інтересів мас; спиратися на силу народу і бути відповідальним перед ним за прийняті рішення.
Також принцип демократизму включає в себе такі поняття як плюралізм та легітимність.
Поняття плюралізму позначає визнання участі в державному житті різних взаємозалежних і разом з тим автономних соціальних і політичних груп, партій, організацій, інтереси, ідеї і установки яких знаходяться в постійному зіставленні, змаганні, конкурентній боротьбі. Плюралізм як елемент демократії виключає монополізм в будь-якій формі.
Легітимність - згода народу з владою, його добровільне визнання за нею права приймати обов'язкові рішення
Принцип законності означає загальність вимоги дотримуватися і виконувати закони. Органи державної влади та посадові особи, органи

13 місцевого самоврядування, громадяни та об'єднання громадян зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України. Стосовно додержавного управління принцип конкретизується в ряді вимог: верховенство закону і безпосередню дію конституційно закріплених прав і свобод людини і громадянина; здійснення державних владно-управлінських функцій виключно на основі законів і відповідних їм підзаконних актів; верховенство
Конституції та законів України над іншими нормативними актами, посадовими інструкціями при виконанні державними службовцями посадових обов'язків
і забезпечення
їх прав.
Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України й повинні відповідати їй. Принцип законності стосовно діяльності органів публічної влади закріплений у ч.2 ст.19 Конституції
України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Таким чином, конституційно визнано, що за межами компетенції органи публічної влади діяти не можуть. З іншого боку, з конституційного припису випливає, що компетенція, форми і методи діяльності органів публічної влади мають бути закріплені в чинному законодавстві. Це є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян від свавілля посадових осіб.
Принцип гласності означає, що громадяни повинні бути інформовані про цілі і завдання органів державного управління. В основі цього принципу лежить адекватне відображення суб'єктом управління реального стану суспільства і держави, актуальних суспільних потреб та інтересів, можливостей їх задоволення і дії відповідно до отриманої інформації .
Управляти суспільством і державою - значить діяти, володіючи достовірною об’єктивною інформацією.
Цей принцип відкидає будь-які перепони на шляху суспільно значущої
інформації, за винятком лише мінімальних правообмежень, необхідних для

14 забезпечення національної безпеки та обороноздатності, і водночас вимагає від держави налагодження міцних, постійних зв’язків з громадськістю.
Гласність - невід'ємний елемент демократії, політичного життя вільного суспільства і включає в себе наступні аспекти:
1) об'єктивне, всебічне інформування керованих про стан економіки, соціальної сфери, громадських відносин, про внутрішню і зовнішню політику держави в даний момент часу;
2) регулярне опублікування офіційних документів, аналітичних звітів, статистичних даних, результатів соціологічних досліджень та інших матеріалів, що характеризують діяльність державних органів усіх рівнів;
3) публічне обговорення проектів цільових програм центрального і регіональних урядів, намічених керівництвом політичних курсів, а також планованих шляхів і методів їх здійснення;
4) відкритість контролю за діяльністю керуючих органів, залучення громадськості (зацікавленої в тих чи інших рішеннях) до аналізу й оцінки результатів і наслідків виконання програм і планів.
Принцип об'єктивності передбачає пізнання об'єктивно існуючих закономірностей і створення управлінської парадигми з їх урахуванням.
Причому, важливо порівнювати поставлені цілі з можливостями їх досягнення. Дотримуватись цього принципу - значить виходити з реального стану справ, а не з умовних передбачень; постійно аналізувати управлінські дії, приймати рішення на предмет їх відповідності завданням держави, закону
і інтересів населення.
Інформаційно-аналітична діяльність - невід'ємна сторона сучасного управління.
Принцип оптимальності спрямований на досягнення максимального результату при мінімальних витратах. Принцип оптимальності виступає як рекомендація до вибору якнайкращого варіанту будь-якого управлінського рішення, побудови організаційної структури управління, дотримання оптимального співвідношення між результатом і витратами.

15
Принцип раціонального використання часу - вибір відповідного місця і часу, а в більш загальній формі - сукупності обставин, сприятливих для прийняття і реалізації рішень, - основний принцип менеджменту.
Вимагає постійного прагнення до зменшення трудомісткості операцій у процесі управління, як на стадії їхньої інформаційної підготовки, так і при реалізації рішень.
Принцип поєднання єдиноначальності і колегіальності дозволяє підвищити рівень відповідальності посадових осіб і залучити до вироблення рішень керівних працівників різних рівнів. Принцип
єдиноначальності в управління й колегіальність у виробленні рішень виходить із того, що в кожного підлеглого повинен бути один безпосередній начальник, що віддає йому розпорядження, накази, і звітує підлеглий тільки перед ним. З іншого боку, будь-яке прийняте рішення повинне розроблятися колегіально, тобто, з урахуванням думок всієї сукупності елементів у складі об'єкта управління – населення, громадських організацій, що забезпечує всебічність його розгляду й урахування думок багатьох сторін .
Принцип єдності розпорядження в управління регламентує чітку персональну закріпленість повноважень розпорядження з кожного конкретного питання на кожному рівні й стосовно кожного об'єкта управління (підрозділу або працівникові), за конкретним керівником.
Однозначність закріплення повноважень розпорядництва забезпечує чіткість функціонування управлінської вертикалі, при якій кожен керівник має повну ясність щодо меж своєї компетенції й діє відповідно до цих подань.
Принцип делегування повноважень складається в передачі керівником частини покладених на нього повноважень, прав і відповідальності своїм компетентним співробітникам, внаслідок чого керівник звільняє свій час від менш складних повсякденних справ і може сконцентрувати свої зусилля на рішенні більше складних завдань управління
Принцип мотивації затверджує, що керування може бути високо результативним тільки при справедливому матеріальному й морально-

16 психологічному стимулюванні учасників як у складі об'єкта, так і суб'єкта керування.
Принцип обмеження зони контролю встановлює раціональні пропорції між числом керуючих і виконавців у системі керування, обмежуючи кількість підлеглих одному керівникові у вигляді певної норми контролю (підпорядкованості).
Принцип
близькості
координування виключає можливість здійснення прямого управлінського впливу у відношенні підлеглих, що перебувають не на наступному, а на більше низьких рівнях ієрархічної системи рівняння (тобто, «через голову» безпосереднього керівника даного підлеглого).
Вказані принципи виражають вимоги до всіх елементів системи виконавчої влади, а тому їх комплексне дотримання гарантує впорядкування управлінської системи, її цілеспрямоване ефективне функціонування і розвиток.

17
Висновок
Зміст ієрархічної потреб полягає в тому, що пріоритетні для людини потреби - більш нижчих рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, в поведінці людини більш визначальним є задоволення потреб спочатку нижчих рівнів, а потім, у міру задоволення цих потреб, стають стимулюючим фактором і потреби більш високих рівнів. Найвища потреба - потреба самовираження і росту людини як особистості - ніколи не може бути задоволена цілком, тому й процес мотивації людини через потреби нескінченний.
Обов’язок керівника полягає в тому, щоб ретельно спостерігати за своїми підлеглими, вчасно з'ясовувати, які активні потреби рухають кожним з них в конкретний момент часу, і приймати рішення по їх реалізації з метою підвищення ефективності роботи співробітників.
Люди, які працюють тільки для задоволення фізіологічних потреб, мало цікавляться змістом роботи чи задоволенням вторинних потреб. Вони концентрують свою увагу на оплаті та умовах праці. Тому першочерговим завданням керівника є забезпечення належних умов та задовільної оплати праці.
Працівники із загостреними потребами в безпеці прагнуть уникнути ризику, неохоче сприймають нововведення. Для управління такими людьми потрібно створити надійну систему соціального страхування, застосовувати справедливі правила регулювання їх діяльності. Їх бажано не використовувати на роботах, пов’язаних із ризиком, нововведеннями, прийняттям неординарних рішень.
Для людей у яких соціальні потреби є провідними потрібно створити умови для їх спілкування на роботі. Керування такими людьми має передбачати запровадження партнерських відносин між керівниками і підлеглими, забезпечити командної форма праці. Добрі результати дасть залучення таких людей до громадської роботи.

18
Люди з яскраво вираженими потребами визнанні та повазі тяжіють до лідерства, визнання авторитету в колективі. Керування такими людьми має передбачати використання різноманітних форм визнання їхніх заслуг, внеску в діяльність організації. Для цього корисним може бути присвоєння титулів і звань, вручення різного роду почесних нагород.
Людям у яких домінує потреба самореалізації слід доручати роботу творчого характеру, оригінальні завдання, давати якомога більше свободи у виборі засобів, способів виконання завдань.
Теорія Маслоу стверджує, що в основі мотивації людей до праці лежить широкий спектр їхніх потреб. Для того щоб цілеспрямовано впливати на поведінку працівників, менеджер має знати, яким потребам вони віддають перевагу і якими потребами керуються в кожний конкретний момент.
Водночас украй важливо дати можливість працівникам задовольнити їхні пріоритетні потреби з допомогою такого комплексу дій, який сприяє досягненню цілей усієї організації. Керівник повинен так вибудовувати систему мотивації і стимулювання, щоб людина не втрачала інтересу до роботи і максимально виявляла свої творчі здібності.
Стосовно принципів в системі державного слід зазначити, що вони виступають в якості основних і вихідних положень управлінської діяльності, вироблених наукою і сформульованих державою. Вони є надійним засобом організації і регулювання цілеспрямованого процесу впливу на суспільство і одночасно на функціонування суб'єкта управління. Принципи державного управління динамічні за змістом і формою, вони формуються людьми у зв’язку з конкретними політичними, соціально – економічними і культурними чинниками, відображаючи ступінь творчого використання закономірностей державного управління. Безпосередньо на практиці принципи управління набувають характеру норми, правила, якими керуються в управлінській діяльності. Гнучкість принципів державного управління проявляється і в тому, що у кожній конкретній сфері діяльності формується свої конкретні принципи здійснення управлінських функцій.

19
Список використаної літератури
1. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций/
Г.В. Атаманчук – 2-е изд., доп./ Г.В.Атаманчук – М.: Омега-Л, 2004. – 584 с.
2. Бакуменко В.Д. Державно-управлінські рішення : Навчальний посібник / В. Д. Бакуменко // - К. : ВПЦ АМУ, 2011. – 444 с.
3. Василенко И.А. Государственное управление в странах Запада;
США, Великобритания, Франция, Германия: учеб. пособие /И.А. Василенко.–
2-е изд., перераб. и доп. – М : Логос, 2000. – 200 с.
4. Дзюндзюк В.Б., Мельтюхова Н.М. та ін. Публічне адміністрування в
Україні: Навч.Посібник / [заг. ред. д-ра ф. наук, проф. В.В. Корженка, к.е.н., доц. Н.М. Мельтюхової − Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2011. − с. 306 5. Малиновський В.Я. Державне управлшня : навч. nociб. / В.Я.
Малиновський. – Луцьк, 2000. – 558 с.
6. Мельник А.Ф. Державне управління: підручник/ А.Ф. Мельник, О.Ю.
Оболенський, А. Ю. Васіна; ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання, 2009. – 582 с.
7. Оболенський О.Ю. Опорний конспект лекцій з навчальної дисципліни – Публічне управління: наукова розробка / О.Ю. Оболенський,
С.О. Борисевич, С.М. Коник. – К.: НАДУ, 2011. – 56 с.