Зміст
Вcтуп……………………………………………………………………..…С. 3-9
Розділ І. Біографічні відомості про Марка Вовчка (1833-1907 рр.)……..С.10-14
Розділ ІІ. Марко Вовчок у боротьбі за рівноправність жінки:
її громадська діяльність та стосунки з чоловіками………………....С.15-24
Розділ ІІІ. Образи незвичайних жінок в українській прозі
Марка Вовчка…………………………………………………………….С.25-38
3.1. Образ Устини з повісті ,,Інститутка”………………………….....С.25-31
3.2. Образ Катрі з повісті ,,Три долі”……………………………........С.32-37
3.3. Образ Насті з оповідання ,,Ледащиця”…………………………..С.37-38
Розділ ІV. Образи ,,нових жінок” у російській прозі Марка Вовчка......С.39-52
4.1. Образ Соні Воронової з повісті ,,Три сестры”.……………………….С.39-45
4.2. Образ Маші з роману ,,Живая душа”………………………………....С.46-49
4.3. Образ Мані з роману ,,В глуши”.………………………………...........С.49-52
Висновки……………………………………………………………….........С.53-56
Список використаних джерел…………………………………………….С.57-59
Вступ
Актуальність роботи. Глибокої чарівності, не підвладної часу краси й сили сповнена творчість Марка Вовчка, яка становить велику цінність у скарбниці української культурної спадщини. ,,Сміливий антикріпосницький протест, органічне почуття інтернаціоналізму пронизують її твори, надаючи їм внутрішньої міцності, рис глибокого гуманізму і справжнього благородства” [11, с.5].
Росіянка за походженням, Марко Вовчок ,,дебютувала як українська авторка, швидко завоювала значну славу, зайняла своє місце між таких титанів, як Тарас Шевченко і Пантелеймон Куліш, і донині належить до найвідоміших класиків української прози. Її роль у російській культурі дещо скромніша, хоча з кінця 50-х до кінця 60-х років XIX сторіччя вона була однією з найяскравіших постатей російської артистичної еліти” [16, с.11].
Для особистості письменниці характерними є цілісність суспільно-політичних і літературно-естетичних переконань, послідовність демократичних позицій.
Творчість письменниці двома мовами і її роль у двох культурах —цікавий феномен. ,,Однак не менш цікавий феномен — її життя, її біографія і загадкова натура. Цю натуру намагалися збагнути її знамениті шанувальники і просто сучасники. Тарас Шевченко і Олександр Герцен порівнювали її з Жорж Санд. Іван Тургенєв і Микола Добролюбов, у свою чергу, порівнювали її з Гаррієт Бічер-Стоу” [16, с.11].
Становлення творчих принципів, індивідуального стилю Марка Вовчка відбувалося значною мірою під впливом розповідних традицій Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, І. Тургенєва. Особливу роль у формуванні ідейно-естетичних поглядів письменниці відіграла творчість Шевченка. Вона була для неї високим зразком реалістичного зображення трагічної долі кріпаків (зокрема жінки-кріпачки), романтичного уславлення визвольної боротьби народу, ,,Тарас Шевченко називав Марка Вовчка своєю духовною дочкою, ,,молодою силою” і ,,зорею” української літератури” [Цит. за кн.: 11, с.5], а у вірші ,,Марку Вовчку” великий Кобзар підкреслив яскравий викривальний характер її творів (,,обличитель жестоких людей неситих”), вказав на своєрідність творчого почерку, називаючи Марка Вовчка “кротким пророком” за м’якість і задушевність, з якими вона розповідає про трагічну долю своїх героїнь-селянок.
Марко Вовчок стала на захист прав жінок. І однією з основних ознак її таланту, як слушно відзначав Іван Франко, була ,,її ніжна любов до всіх нещасних і страждаючих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача” [22, с.391]. Іван Франко також писав про оповідання Марка Вовчка як такі, що ,,найясніше і найпростіше зазначають емансипаційну тенденцію – не абстрактними мудруваннями, не зворушливими покликами, а простим, скромним сердечним змалюванням щоденних фактів життя, від якого тільки по довшім вчитуванні морозиться кров у жилах” [22, с.391].
Більшу частину свого життя Марія Олександрівна прожила поза межами України, за кордоном, але палко вболівала за жінок і за свою батьківщину, за рівність і за правду, хоча й ззовні залишалася неприступною та холодною, мов скеля. І попри все, навіть побіжний аналіз її прози та громадської діяльності засвідчує, що ,,феміністичні тенденції, так виразно явлені в українському модернізмі, у творчості багатьох авторок кінця XIX – початку XX століття, пов’язані з традицією, закладеною Марком Вовчком. І в обстоюванні права жінки бути самою собі ціллю, права, якого добивалися героїні, наприклад, Кобилянської, Марко Вовчок часом видаваляся рішучішою й послідовнішою, ніж модерні авторки” [2, с.113].
,,У ,,Народних оповіданнях”, створених у часи кріпачинни, Марко Вовчок змальовує тяжку жіночу долю, нищівно викриває все те, що в’яже, деморалізує женщину. Зображуючи події, які є сумним наслідком гострих соціально-побутових зіткнень, письменниця створює цілісні жіночі характери” [19, с.12].
Найдорожчою, найважливішою рисою вдачі Марка Вовчка, що пройняла всю її творчість та громадську діяльність, як зазначав І. Франко, була її надзвичайна любов до жінок, особливо пригноблених соціальними умовами.
Зазначене вище і обумовлює актуальність обраної теми дослідження. Беззаперечно, що змалювання жіночої долі в прозі Марка Вовчка є однією із найцікавіших сторін її творчості, адже письменниця зображувала незвичайних жінок, і саме за допомогою художнього слова вона пропагувала ідею духовного, морального та соціального розкріпачення жінки, яка протестує, прагне сама обирати свій життєвий шлях.
Історія питання. Тема жіночої долі в прозі Марка Вовчка неодноразово була піддана дослідженню різних літературознавців, критиків, але меншою мірою розглядалася і акцентувалася з феміністичної точки зору. Усе, що пов’язане з особистістю Марка Вовчка, й досі вабить незвіданими глибинами життєдіяльності, різноманітними подробицями. Тому зараз дослідники намагаються об’єктивно , не ідеологізовано розглядати різноманітні подробиці біографії та творчості письменниці, у яких простежуються феміністичні тенденції.
Особливої уваги заслуговує незакінчена стаття Соломії Павличко “Марко Вовчок (1833-1907)” [16] , у якій подаються відомості про стосунки Марка Вовчка з Кулішем, Тургенєвим, проаналізовано її романи “Живая душа” та “В глуши” з гендерного погляду, зважаючи на своєрідність ,,нового типу” жінки у російській прозі письменниці. У статі зазначається: “Безперечно, найцікавіший бік творчості Марка Вовчка – феміністичний. Жінка, як ідеал. Жіноча доля і жіноча нескореність у кріпацтві. Образ ,,нової” жінки. Цей бік її творчості ніколи не був акцентований, ніколи не вивчався. Традиції українського і російського фемінізму. Об’єктивна біографія як і об’єктивний, неідеологізований аналіз творчості – справа майбутнього” [16, с.22].
Сучасна дослідниця В. Агєєва в статті „Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність” [ 2 ] розглядає відображення ідей жіночої емансипації в біографії Марка Вовчка. Вона справедливо робить висновок про те, що модель поведінки, обрана Марією Олександрівною, талановитою і популярною письменницею, − це модель самостійної, самодостатньої, емансипованої жінки. В. Агеєва також порівнює та аналізує схожі мотиви у двох текстах, що належать різним літературним епохам – ,,Троьх долях” Марка Вовчка та ,,Меланхолійному вальсі” Ольги Кобилянської, зокрема в повісті ,,Три долі” вона виділяє образ гордої і палкої Катрі, яка визволяється шляхом зречення світу: вона йде в монастир.
Цінною базовою основою послугувала праця М. Сметанської ,, Марко Вовчок у боротьбі за рівноправність жінки” [19], що містить відомості про суспільно-громадську діяльність Марка Вовчка, яка засвідчує глибоке розуміння нею проблеми соціальної емансипації жінки; утверджується думка письменниці про те, що праця – найважливіший шлях до незалежності жінки, до утвердження її рівноправності.
Однією з найповніших монографій про життя і творчий шлях Марка Вовчка є праця Н.Є. Крутікової ,,Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці)” [10] , в якій постає світлий образ письменниці, а також умови, в яких вона виростала, її оточення, спілкування з передовими людьми того часу.
Варто відзначити і доробок Б.Б. Лобача-Жученка ,,Літопис життя і творчості Марка Вовчка” [13], який зібрав та упорядкував за роками чималу кількість листів Марка Вовчка, на основі всіх знайдених і друкованих архівних джерел. Хронологічний виклад установлених фактів дозволяє розкрити з найбільшою повнотою історію не лише літературної, а й громадської діяльності письменниці, пояснити піднесення і спади в її творчій роботі, обставини, які призвели до написання, обумовили задум того чи іншого твору.
Важливими для вивчення життя і творчості Марка Вовчка є літературно-критичні статті І.Франка [22] М. Зерова [6], Н. Крутікової [10], [11], І. Михайлина [12], В.Погребної [17], [18], Р.Чопика [23].
Мета і завдання роботи. Спираючись на здобутки українського літературознавства, ставимо за мету виявити нові аспекти прочитання творчості Марка Вовчка крізь призму фемінізму, дослідити тему жіночої долі в прозі письменниці.
Мета роботи передбачає вирішення таких завдань:
окреслити місце та роль Марка Вовчка в українській літературі ХІХ ст.;
виявити специфіку літературних та ідейно-естетичних поглядів письменниці, зокрема прояви емансипаційних тенденцій у її громадській діяльності та творчості;
розкрити авторську інтерпретацію образу незвичайної жінки на матеріалі українських прозових творів Марка Вовчка (,,Інститутка”, ,,Три лолі”, ,,Ледащиця”);
охарактеризувати становлення образу ,,нової жінки” в російській прозі письменниці (,, Три сестри”, ,,Живая душая”, ,,В глуши”).
зробити висновки та узагальнення за результатами дослідження.
Обєктом дослідження є особистість Марка Вовчка, прозові твори письменниці.
Предмет курсової роботи полягає в дослідженні феномену ,,жіночої долі” в українській та російській прозі Марка Вовчка.
Джерельну основу курсової роботи складають такі видання:
Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність // Три долі. Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі / Упоряд. Віра Агеєва. – К.: Факт, 2002. – С.103-113.
Засенко О.Є. Марко Вовчок (Короткий нарис життя і творчості). – К., 1957. – 64 с.
Крутікова Н.Є. Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці). – К.: Дніпро, 1965. – 389 с.
Крутікова Н.Є. Слово про оповідання Марка Вовчка // Н.Є. Крутікова. Дослідження і статті різних років. – К.: Стилос, 2003. – С.103-193.
Лобач-Жученко Б.М. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. 2-е вид., доповн. – К.: Дніпро, 1983. – 464с.
Сметанська М.І. Марко Вовчок у боротьбі за рівноправність жінки (До 150- річчя з дня народження письменниці) // Українська мова і література в школі. – 1993. – №12. – С.11-16.
Павличко С. Марко Вовчок // Три долі. Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі / Упоряд. Віра Агеєва. – К.: Факт, 2002. – С.11-23.
Методологічна основа роботи. Теоретико-методичні засади дослідження ґрунтуються на системному підході до об’єкта вивчення, який передбачає органічне поєднання порівняльно-історичного та історико-функціонального принципів, використання описового та аналітичного методів дослідження художнього матеріалу.
Практичне значення роботи. Теоретичний та фактичний матеріал, висвітлений у роботі, може знайти застосування на практичних заняттях у ВНЗ, при подальшому вивченні феміністичних концепцій і теми жіночої долі у прозі Марка Вовчка, у шкільній практиці.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, висновків, списку використаних джерел та чотирьох розділів:
Розділ І. Біографічні відомості про Марка Вовчка (1833-1907 рр.) .
Розділ ІІ. Марко Вовчок у боротьбі за рівноправність жінки: її громадська діяльність та стосунки з чоловіками.
Розділ ІІІ. Образи незвичайних жінок в українській прозі Марка Вовчка.
Розділ ІV. Образи ,,нових жінок” у російській прозі Марка Вовчка.
Розділ І. Біографічні відомості про Марка Вовчка (1833-1907 рр.)
Народилася майбутня письменниця 22 грудня (10) 1833 року в маєтку Єкатерининське, Єлецького повіту, Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Дівчинка рано втратила батька, і мати її вийшла заміж удруге за Д. Дмитрієва, який виявився гульвісою і жорстоким деспутом-самодуром. Картини кріпосницької сваволі, страждання підневільних людей з дитинства вразили душу Марії Олександрівни. Неабияку роль у формуванні характеру дівчинки-підлітка, у пробудженні в неї інтересу до актуальних суспільних питань відіграли часті відвідини родини Писарєвих (у с. Знаменському, Єлецького повіту), де була велика бібліотека, і на вечорах у яких точилися жваві бесіди за участю харківських студентів, що приїздили сюди на канікули.
Майбутня письменниця часто жила в різних родичів, навчалася в приватному пансіоні в Харкові, пізніше переїхала до тітки К.П. Мордовіної в Орел, де ,,серед звичайних гостей – місцевих поміщиків і чиновників – зустрічалися письменники, етнографи, музиканти” [11, с.6]. Тут вона познайомилася з Опанасом Маркевичем, який був засланий в Орел на три роки за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, українському культурно-просвітницькому і патріотичному таємному товаристві. ,,У цьому оточенні Марія Олександрівна робить свої перші спроби збирання зразків усної народної творчості. У 1850 р. вона записує в Єльці старовинні російські пісні” [11, с.7].
В 1851 році Марія Вілінська і Опанас Маркович одружилися проти волі тітки (так робитимуть у майбутньому багато її героїнь) і переїхали до Чернігова, де Маркович дістав посаду коректора ,,Черниговских губернских ведомостей”. В 1851 – 1858 роках вони живуть у різних містах України, в Києві (1853-1855), Немирові (1856-1858).
,,В Україні Марія Маркович під впливом свого чоловіка вивчає мову, народну культуру, захоплюється фольклором, етнографією, збирає народні пісні. Під впливом Марковича його молода дружина стає не просто колекціонером місцевого фольклору, а й українським патріотом. Це засвідчують її листи до нього з Орла у 1857 році, де вона відвідує родичів. Листи не просто написані українською мовою, вони свідчать про чітке усвідомлення своєї національної, у цей час саме української, ідентичності. Зокрема вона хвалить свого сина, який ,,по-нашому” , тобто по-українському, говорить, і навіть вчить українських слів свою російську рідню. Пізніше, ставши відомою і покинувши Марковича, Марко Вовчок пояснювала свій шлюб з ним не почуттям, а бажанням якнайшвидше завоювати незалежність. Однак на початку її кар'єри вона бере його прізвище за основу власного псевдоніма, переймає його естетичні смаки і використовує його літературні зв'язки, зокрема Пантелеймона Куліша, який і видає 1857 року в Петербурзі ,,Народні оповідання” [16, с.12], конфлікти в яких набувають трагічного характеру, а романтичний колорит оповіді переплітається з реалістичною основою. Яскравий гуманістичний протест проти кріпосного рабства і деспотичної поміщицької сваволі визначив загальний дух і характер її оповідань.
У 1859 році виходять ,,Рассказы из народного русского быта”, у яких дістав дальший розвиток реалістичного таланту Марка Вовчка, письменниця прагне до більшої індивідуалізації характерів, глибше проникає в суть суспільних відносин.
На початку 1859 року Марко Вовчок переїжджає до Петербурга, де потрапляє у вир літературно-громадського життя, знайомиться з багатьма діячами російської та української літератури. Вона знаходить визнання серед передової російської громадськості. Серед її знайомих І.С. Тургенєв, М.О. Некрасов, О.М. Плещеєв, О.Ф. Писемський, зустрічається Марко Вовчок і з Д. І. Писарєвим, Я.П. Полонським та іншими письменниками.
У 1860 р. виходить друком у російському перекладі Тургенєва повість Марка Вовчка ,,Інститутка” (,,Отечественные записки”, 1860, кн. І ); повніший, не врізаний цензурою, український текст був опублікований в журналі ,,Основа” (березень, 1862). Ця повість ,,стала значним кроком української прози на шляху реалізму і новим етапом у творчості самої письменниці” [11, с.15 ].
Протягом 1861 року в журналі ,,Основа” друкувалися оповідання Марка Вовчка ,,Два сини”, ,,Ледащиця”, ,,Не до пари”, ,,Три долі” , які склали разом з раніше написаним оповіданням ,,Чари” другий том ,,Народних оповідань”.
Навесні 1859 р. Марко Вовчок виїхала за кордон , де прожила майже 8 років. Безпосереднім приводом до виїзду стало погіршення здоров’я письменниці, необхідність лікуватися, але головною причиною була жадоба знань, а, перш за все, палке бажання познайомитися з Герценом та Огарьовим.
В Дрездені Марко Вовчок читає нові випуски ,,Колокола”, ,,Перервані оповідання”, Іскандера (Герцена), 25-27 серпня 1859 року у Лондоні відбувається перша зустріч письменниці з Герценом і Огарьовим. Газета ,,Колокол” справляла могутній вплив на формування революційних поглядів прогресивної інтелігенції, його заклик почула і Марко Вовчок. В її особі Герцен зустрів однодумця, письменника, близького по духу та настроях. Після особистого знайомства він надсилає їй з Лондона свої видання (,,Колокол”, ,,Полярную звезду”, ,,Под суд”, де звертає увагу своєї кореспондентки на політичні події в Росії. Марко Вовчок близько стоїть до реакції ,,Колокола”, вона передає Герцену ряд матеріалів від таємних кореспондентів з Росії і України. У ці роки міцніє дружба Марії Олександрівни з Тургенєвим. Письменник вводить її в товариство французької інтелігенції, знайомить з Етцелем. Незабаром Марко Вовчок стає активним співробітником журналу юнацтва, який видавав Етцель, у ньому друкуються оповідання і казки Марка Вовчка французькою мовою.
У 1861 році в Парижі Тургенєв знайомить письменницю з Львом Толстим. Того ж року вона їде до Італії, де на початку травня зустрічається з Добролюбовим. Пізніше – Марко Вовчок в одному з листів згадувала, що Добролюбов навертав її ,,у свою віру” розкривав причини розколу між революціонерами-демократами і лібералами. Відтоді починається листування Марка Вовчка з Чернишевським і Добролюбовим, її співробітництво в журналі ,,Современник” – органі революційної демократії (тут друкується повість письменниці ,,Жили да были три сестры”).
Близькі стосунки підтримує Марко Вовчок і з польськими прогресивними колами, зустрічається з Е. Желіговським, Т. Шуазелем, О. Сахновським, Й. Лелевелем, знайомиться з А. Бенні.
У творах Марка Вовчка початку 60-х рр. з'являються образи народних месників, революційних різночинців, відображаються настрої періоду революційної ситуації в Росії, коли високо піднімається хвиля масових селянських заворушень.
Уже на початку 60-х вона створює перші реалістичні повісті й романи російською мовою в новій для неї об'єктивно-епічній манері, манері, пов'язаній з гоголівськими традиціями (,,Червонный король”, ,,Тюлевая баба” , ,,Жили да были три сестры” , ,,Глухой городок”. У 1861- 1862 рр. письменниця працює над українською повістю з життя духівництва ,,Дяк”, яка була затримана духовною цензурою і не побачила світу в ті роки. Десь приблизно 1863 р. вона починає новий роман ,,Записки причетника” (первісна назва ,,Записки дьячка” чи ,,Записки малороссийского дьячка”), який публікувався пізніше па сторінках ,,Отечественных записок”.
У 1867 р. Марко Вовчок повертається до Петербурга, де вона співпрацює з Писарєвим; вони перекладають книги Дарвіна і Брема. Починаються роки її активної участі в журналі ,,Отечественные записки”, в якому письменнця друкує свої нові романи й повісті (,,Живая душа”, 1868; ,,Записки причетника”, 1869-1870; ,,Теплое гнездышко”, 1873; ,,В глуши”, 1875); переклади іноземних авторів (Д. Грінвуда, А. Мейснера, А. Мег’ю та ін.)
В 1872 році Марка Вовчка звинуватили у плагіаті одного з її перекладів, і виправдатися їй не вдалося. І після цього літературна роль Марка Вовчка стає дедалі меншою, і вона взагалі перестає писати і друкуватися.
1878 року Марко Вовчок назавжди залишає Петербург і живе в різних провінційних містах Росії та України, де працює її новий чоловік –дрібний чиновник Михайло Лобач-Жученко, з яким вона одружилася в 1878 році. В наступні десятиліття письменниця вже повністю відірвана від російського літературного життя.
Щоправда, під тиском сина – Богдана Марковича – вона готує до публікації своє повне зібрання творів, яке вийшло в Саратові у 1895 році, однак успіху не мало. В ,,кислих” рецензіях зауважувалося, що вона є ,,забутою” письменницею. Марко Вовчок померла в далекому Нальчику (Кабардино-Балкарія) на Кавказі в 1907 році.
1 2 3 4 5