Ім'я файлу: Культура 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 22.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
рефертат.docx
лаб маш і обл.pdf
cgfs51.docx
Хімічний склад і використання мінералів.pdf
бжд.docx
Електричні машини. Лекція 1.pptx
Зола.docx
Екологічна хімія. Електронне видання. 2017.docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 22.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
рефертат.docx
лаб маш і обл.pdf
cgfs51.docx
Хімічний склад і використання мінералів.pdf
бжд.docx
Електричні машини. Лекція 1.pptx
Зола.docx
Екологічна хімія. Електронне видання. 2017.docx
Письмова доповідь
на тему: «Зарубіжна культура епохи Відродження»
Зміст
Вступ 2
Передумови формування 3
Видатні постаті епохи Відродження 4
Література 4
Філософія 5
Мистецтво 5
Висновок 6
Список використаної літератури 6
Вступ
Епохою Відродження або Ренесанс називають період між середньовіччям та новим часом, який був започаткований в Італії та датується XV-XVIIст. Дана епоха є дуже важливим етапом в розвитку європейської культури. Сам термін свідчить про те, що людина хоче повернути щось втрачене або знайти в минулому часі відповіді на актуальні та суттєві запитання. І справді, однією з головних ознак епохи є на звернені до античної культури. Саме захоплення західною людиною античністю стало поштовхом, який дав змогу зрозуміти та надалі поширювати античний спосіб відношення до світу та її цінності. Але сенс запропонованого Відродженням способу ставлення до світу визначається не лише повним апелювання до античної моделі світу, а й уявленням про особливе, центральне місце людини у всесвіті. Звідси можна сказати, що головним «елементом» такої моделі світу є «людина-творець». Окрім цього, для епохи Відродження характерними є такі риси, як гуманізм та пантеїзм, які надалі будуть розглянуті в даній роботі. Також, Ренесанс характеризується появою нової натурфілософії, інтересом до держави, індивідуалізмом та формуванням ідеї соціальної рівності.
Завданням даної роботи є визначення сутності Ренесансу та його специфіки, охарактеризування ренесансного гуманізму та висвітлення сутності ідей його провідних діячів. І, оскільки у епоху Відродження митці мали змогу реалізувати свій потенціал у будь-якій сфері людської культури, то ставиться задача вивчення особистості творчого генія даної епохи.
Передумови формування
Розвиток Відродження почався в Італії. Ця епоха була потужним культурним рухом у XIV-XVII ст., під час якого вдалося подолало духовний деспотизм та диктатуру церкви.
Відродження виникає на підставі досягнень середньовічної цивілізації, а особливо пізнього середньовіччя, коли феодальне суспільство досягло свого розквіту. Так у XIV- XV ст. відбулося швидке підняття економіки й культури різних міст Італії, а також Флоренції, з’явилися нові винаходи, наприклад друкарські верстати, гармати тощо. В той самий час було зроблено чимало географічних відкриттів. Ще в даний період починається активний розвиток книгодрукування.
У культурній сфері ж загострюється боротьба за позбавлення філософського мислення церковної догматики, постійно виникають нові погляди, знання та напрями мислення, які не відповідають середньовічній філософії. Так було закладено основу для нового етапу розвитку культури.
Іншим фактором, який мав суттєвий вплив на становлення та розвиток культури Відродження, була давньоримська античність, а точніше — римська архітектура, мистецтво, література, нумізматика. Звідси й походить назва цієї доби: його діячі прагнули відродити старовинну спадщину та надати їй величного та практичного значення. Античність у нову епоху розглядається в першу чергу як авторитет, ідеал досконалості, на її основі оцінюється сучасність. Часи Античності найбільше впливали на філософію, літературу та образотворче мистецтво.
Особливо важливого значення в період Ренесансу набуває його гуманістичний зміст. Гуманізм
Як зазначалося раніше, особливістю та «нововведенням» епохи Відродження є гуманізм, який являє собою філософський принцип, згідно з яким утверджується повага до гідності й розуму людини, її права на щастя та вільний прояв людських почуттів. На час його виникнення було накопичено досить суттєві надбання в культурі, мистецтві та різних науках. Епоха Відродження критично ставилася до культури середньовіччя через його жорстокість. У результаті з’явилася нова ідеологія першочерговим завданням якої було відстоювати кращі людські сторони. Задум гуманізму полягає в фіксуванні норм людяності та «гуманності» в суспільстві та в вивільнення людського розуму від рабського, феодального способу мислення.
Проте сама гуманістична ідеологія на той час не була новою, оскільки багато її положень знайшли своє відображення в різних релігійних доктринах народів світу, наприклад, біблійні заповіді прямо підтверджують це.
Засновником ренесансного гуманізму вважається італійський поет та літописець Франческо Петрарка. Його погляди були сприйняті всією Європою і кожна людина, яка відносили себе до гуманістів, прагнув звільнити розум та почуття від принципів та канонів епохи Середньовіччя.
В цілому, головним результатом різноманітних нововведень епохи Відродження стало розширення границь людської свідомості. Поширеною ідейною орієнтацією став гуманізм, що проголосив людину вільною від церкви та держави, повним володарем своєї власної долі, вершиною історичного та природного розвитку.
Видатні постаті епохи Відродження
Література
Гуманістична література епохи Відродження приділяла особливу увагу людині, акцентуючи на описі її почуттів та краси. У цей же період виникає та розвивається нові поетичні прийоми та техніки, нові шляхи досягнення художньої виразності. Церковні догмати вже не впливають на зміст твору, література звільняється від середньовічного алегоризму. Крім того, ця епоха пов'язана з появою нових жанрів та становлення раннього реалізму, який отримав назву «ренесансний реалізм».
Засновником літературного ренесансу вважають італійського поета Данте Аліг’єрі. У своєму творі «Божественна комедія» він розкрив всю суть людей тієї епохи. Данте замість звичної на той час латинської літератури використовував у своїх творах італійську мову, що згодом сильно вплинуло на всю європейську літературу.
Ми можемо підкреслити, що у творах Шекспіра, Петрарки та Сервантеса яскраво виражено нове усвідомлення людиною життя, воно роз’яснює рабську покірність, котру нав’язує церква. Ці автори уявляли людину як найвище творіння природи, намагаючись розкрити красу її тілесного образу, багатство її душі й думки. Характерними рисами ренесансного реалізму є масштабність образу (можна побачити у творах В. Шекспіра «Гамлет» або «Король Лір»), поетизація образу, сильна чуттєвість, високий розпал трагічного конфлікту.
Для ренесансної літератури характерні різні жанри. Але переважали певні літературні форми. Найпопулярнішим був жанр новели, який іменується новелою Відродження. У для поезії стає найбільш популярною формою стає сонет. Активно розвивається і драматургія. Найвідомішими драматургами даної епохи вважаються англієць Вільям Шекспір та іспанець Лопе де Вега. Широкого поширення набуває також публіцистика та філософська проза. Так, італієць Джордано Бруно у своїх роботах викриває церкву й утворює нові філософські концепції.
У письменництві того часу можна виявити й коронованих осіб. Наприклад, активно створює свої верші герцог Лоренцо Медічі, а сестра французького короля Франциска I, на ім’я Маргарита Наваррська, до того ж є авторкою збірки «Гептамерон».
Філософія
Відомими постатями філософії Відродження є М. де Монтень, М. Кузанський, Дж. Бруно та Т. Кампанелла.
Філософ Мішель де Монтень у своїх працях продовжував розвиток напрямку під назвою скептицизм. Він був переконаний, що головною ціллю, сенсом життя людини є саморозвиток та прагнення до щастя в земному житті. Філософ підносив «природний стан» людства. На його думку, технічний прогрес як і церква заважали людини досягнути гармонії з природою. До того ж Монтень вважав, що щастя людини можливе лише тоді, коли в суспільстві буде відсутня соціальна нерівність. Головним принципом його моралі: людина не повинна пасивно чекати на щастя, яке релігія обіцяє йому на небесах, вона має право прагнути до щастя прямо зараз, в земному житті.
Ще один відомим філософом є Микола Кузанський. Він намагався за допомогою математичних методів знайти пояснення природнім явищам. Та Кузанський крім написання філософських праць був вченим та служив кардиналом. Він був тією людиною, яка першою відродила ідею геліоцентричність Сонячної системи. Головною людською гідністю Кузанський вважав спроможність до пізнання. Творчі здібності бачив як вияв Бога.
Послідовником Миколи Казинського вважають Джордано Бруно. Він дотримувався пантеїзму, згідно з яким Бог ототожнюється зі світовим цілим та закликав пізнавати не надприродного Бога, а саму природу, яка, відповідно до його поглядів і є «Богом у речах». Бруно розділяв геліоцентричну теорію Коперника, висловлював ідею діалектичної єдності протилежностей. В етичних поглядах дотримувався ідеї «героїчного ентузіазму» та безмежної любові до нескінченності, що підносить людей. У 1600 р. Джордано Бруно був спалений живцем як єретик.
Мистецтво
Для Ренесансного живопису характерне звернення погляду художника до природи, законів анатомії, життєвої перспективи, дії світла та інших ідентичних природних явищ.
Для художників епохи Відродження характерними є роботи на релігійну тематику. Творці починають використовувати нові прийоми у мистецтві, наприклад вони будують об’ємну композицію, починають використовувати у якості елемента сюжету пейзаж на задньому плані. Саме ці прийоми дали змогу зробити зображення «живими», реалістичними та жвавими. У цьому і проявляється відмінність творів епохи Відродження від попередніх традицій.
Найвідомішою постаттю або навіть титаном епохи Відродження, в тому числі й у живописі, є Леонардо Да Вінчі. Він колосальним чином вплинув розвиток живопису. Прорив він зробив насамперед у портретному живописі. На його думку, немає нічого важливішого за головний образ, тому ніщо не повинно забирати увагу і відволікати від нього. Погляд глядача не повинен блукати серед різних деталей. Так і з’явились такі відомі портрети, як «Дама з горностаєм», «Мона Ліза» тощо, які вирізняються своєю лаконічністю та гармонією. Головним новаторством художника є те, що він зміг зробити свої образи живими. До цього «герої» портретів нагадували манекенів: зображення мало чіткі лінії, ретельно промальовані деталі. Леонардо да Вінчі ж розробив метод сфумато. Він пом’якшив контур зображення, зробив м’який перехід від світла до тіні. Це дало змогу передати повітря і «оживити» людину на портреті.
Ще одним відомим митцем Ренесансу є Мікеланджело Буонарроті. Дана постать відома як своїми картинами, так і скульптурами. Його роботи можна впізнати насамперед за фізично розвиненими персонажами. Мікеланджело зображує досконалу людину, в якій фізична краса означає красу духовну(?). Буонарроті відомий, також, своїм розписом, який прикрашає стелю Сікстинської капели.
Мікеланджело застав згасання епохи Відродження і для нього це було особистою трагедією. Саме тому його пізні роботи сповнені скорботи та смутку. Загалом, весь творчий шлях даного митця унікальний. У ранніх його можна спостерігати вихваляння вільної та мужньої людини. А в останні роки життя у його творчості переважають трагічні образи.
До великих творців епохи Відродження належить і Рафаель Санті. Не дивлячись на його коротке життя, творчий спадок цього митця різноманітний та багатий. Герої його творів мистецтва наділені чуттєвою і ліричною красою. Саме Мадонни у його виконанні вважаються найбільш прекрасними жіночими образами. Вони знаходяться в гармонії зі своїми почуттями. Але чуттєві й лаконічні образи – це не єдина сильна сторона Рафаеля. Художник ретельно продумує композицію своїх картин. Він завжди знаходить прості та гармонічні рішення організації простору. Останні роки свого життя Рафаель присвятив архітектурі.
Згадуючи про митців Ренесансу неможливо оминути й такі імена як Тіціан, Сандро Боттічеллі, Джорджоне та Пітер Пауль Рубенс. Усі вони лишили свій слід в мистецтві епохи Відродження.
Висновок
У даній роботі було охарактеризовано епоху Відродження, її особливості та провідні ідеї. Можна впевнено сказати, що дана епоха являє собою «найпрогресивніший переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів за силою думки, характером, пристрастю та за багатосторонністю». Можна зробити висновок, що Ренесанс залишив позитивний відбиток на історії світової культури. У мистецтві цього періоду був втілений ідеал гармонійності та вільного людського буття, який живив його культуру.
Список використаної літератури
Лосєв, І. В. Історія і теорія світової культури: європейський контекст: навч. посіб. для студ. вузів / І. В. Лосєв. – К. : Либідь, 1995. – 224 с.
Відродження [Електронний ресурс]: Вікіпедія. Вільна енциклопедія. – URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Відродження
Горфункель А. Х. Філософія доби Відродження. - М.: Вища школа, 1980. - 368 с
Зарубіжна література. Епоха Відродження (хрестоматія), укладач Б. І. Пурішев