Задача
У м. Ладижині Вінницької області 17 березня 2017 р. стався масовий викид у атмосферу продуктів горіння на місцевому спиртозаводі «Екстра». Товстий шар жирної сажі покрив територію семи прилеглих до заводу вулиць, приватні володіння і навіть самих людей. Загалом на пошкодження майна поскаржилися понад сто сімей. Місцеві мешканці й раніше відмічали постійний запах гару, який надходив з боку заводу «Екстра», однак настільки масове й очевидне забруднення довкілля трапилося вперше.
У зв’язку з цим міський голова Валерій К. негайно оголосив у місті Ладижин надзвичайний стан. Міська влада та місцеві екологи наполягають на тому, що винним у зазначеній екологічній катастрофі є саме спиртовий завод «Екстра», адже подібні, хоча й не такі масштабні події траплялися і раніше. Проте самі представники заводу відкидають усі звинувачення і навіть призупинили діяльність підприємства, що унеможливлює проведення експертизи на території самого заводу. Міська влада закликала мешканців міста оцінити збитки та пообіцяла в подальшому сприяти в їх відшкодуванні в установленому законом порядку.
Місцеві мешканці звернулись до громадської екологічної організації «За чисте довкілля» з проханням здійснити максимально повний забір зразків води, повітря, ґрунтів і овочів на місцевих городах та провести державну експертизу. На їх запрошення до міста прибула делегація незалежних експертів Інституту споживчих експертиз.
Директор Інституту споживчих експертиз Юрій Ч. в інтерв’ю місцевій газеті зазначив про те, що проби води відбираються по всьому місту – біля заводу, на полях, у водопроводах, в колодязях. Здійснюється також забір ґрунтів з метою з’ясування, чи присутні в них солі важких металів, для аналізу відбираються також овочі й фрукти.
Найімовірніше, що викид шкідливих речовин стався з вини котельні місцевого спиртзаводу «Екстра» у зв’язку зі спробою нелегальної утилізації отруйних речовин і використання їх як палива для котельні заводу. Навіть візуальний огляд покритого маслянистою сажею міста дає зрозуміти, що необхідно якнайшвидше виявити, які речовини було викинуто при аварії і чи становлять вони небезпеку місцевим жителям та екології. Результати аналізів та остаточні висновки директор Інституту пообіцяв оприлюднити в тижневий термін по завершенню досліджень.
Місцеві екологи громадської екологічної організації «За чисте довкілля» пояснили, що за їх інформацією, спиртзавод «Екстра» з метою економії коштів вирішив у якості дешевого палива для котельні використовувати відпрацьоване компресорне аміачне масло. Після невдалого експерименту і залпового викиду забруднюючих речовин у атмосферу масло було злито в бочки і таємно вивезено в бік м. Гайсина. На дорозі виявлено розливи зазначених відходів.
За фактом події порушено кримінальну справу та було розпочато розслідування.
Визначити коло суспільних правовідносин, що склались.
Окреслити коло проблем щодо правового забезпечення екологічної безпеки за надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Дати характеристику окремим екологічним правам громадян (відповідно до умови задачі) та визначити проблеми їх організаційно-правового забезпечення в Україні.
Визначити повноваження відповідних органів управління в даній сфері.
Які екологічні правопорушення були вчинені відповідно до умови задачі?
Охарактеризуйте правове забезпечення обчислення екологічної шкоди, заподіяної в результаті зазначених правопорушень?
Вирішити справу
Розв'язання:
Правовідносини
Екологічні – природо ресурсні, а саме – природоохоронні, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, зокрема атмосферного повітря, грунтів, водойм. Правовідносини, що регулюють промислові викиди в атмосферне повітря. Також еколого-управлінські відносини, які виникають з приводу здійснення функції екологічного контролю. Правовдносини юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.
Об'єкт правовідносин – атмосферне повітря, водойми, грунт.
Суб'єкти правовідносин: спиртовий завод «Екстра», міський голова Ладижина, громадська екологічна організація «За чисте довкілля», Інститут споживчих експертиз.
Щодо кола проблем відносно правового забезпечення екологічної безпеки за надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру
На сьогодні в законодавстві України в сфері забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за надзвичайних екологічних ситуацій (далі – НЕС) техногенного та природного характеру існує велика кількість нормативно-правових актів, необхідність прийняття яких викликана аваріями, катастрофами, стихійними лихами, епідеміями та іншими надзвичайними ситуаціями, що зумовлені природними і техногенними факторами. У зв’язку із зазначеним чинна система законодавства України у даній сфері являє собою складну і багаторівневу структуру, а нормативно-правові акти, які регулюють вказані відносини, складають певну ієрархічну систему з кількох рівнів нормативно-правових актів.
Так, до першого рівня нормативно-правових актів у сфері забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС належить Конституція України, яка є основоположним базовим правовим актом для всієї структури національного законодавства у даній сфері. У Конституції України питання забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС регулюються шляхом закріплення положення про те, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (ст. 16), встановлення підстав та правових основ щодо обмежень прав і свобод (ст. 34, 35, 64), визначення компетенції введення надзвичайного стану й оголошення окремих місцевостей зоною НЕС (п. 31 ст. 85, п. 19 ст. 92) та повноважень Президента України (п. 21 ст. 106) і Кабінету Міністрів України (п. 7 ст. 116) у разі введення надзвичайного стану, у тому числі правового режиму зони НЕС тощо.
Другий рівень у системі законодавства, що розглядається, становлять міжнародно-правові документи. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, що є передумовою широкого залучення до національного законодавства міжнародно-правових норм у сфері забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС. Так, до міжнародних документів, які у загальній формі регулюють відносини у даній сфері, можна віднести Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.) та Загальну декларацію прав людини (1948 р.), які закріпили гарантії основних прав людини, в тому числі за НЕС. Окремі питання захисту населення вирішено у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.), в якому, зокрема врегульовано ступінь обмеження прав і свобод людини у зв’язку із введенням режиму надзвичайного стану, в тому числі і за НЕС. Отже, можна констатувати, що на сьогодні міжнародно-правовий захист громадян за НЕС регламентується окремими документами, в яких вказані питання отримали своє висвітлення лише у загальній формі.
До нормативно-правових актів третього рівня ієрархічної структури законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС належать закони України та підзаконні нормативно-правові акти. Так, 2 жовтня 2012 р. прийнято Кодекс цивільного захисту України (далі – КЦЗ України), аналіз якого свідчить, що законодавець проігнорував розгляд основних аспектів забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС. Зокрема, він містить лише шість статей (ст.ст. 84-89), які спрямовані на регулювання відносин щодо відшкодування матеріальних збитків та надання допомоги постраждалим в умовах НЕС, при цьому залишається не вдосконаленим механізм надання такої допомоги. Також, на належному законодавчому рівні не розглянутими залишилися питання щодо: 1) порядку відшкодування шкоди постраждалим; 2) запровадження екологічного страхування ризиків НЕС; 3) процедури надання гуманітарної допомоги; 4) соціально-правового захисту населення; 5) реабілітації постраждалих територій; 6) забезпечення належного рівня екологічної безпеки на зазначених територіях; 7) фінансування заходів щодо захисту за НЕС тощо. У зв’язку з відміченим, незважаючи на прийняття кодифікованого нормативно-правового акта, який регулює відносини у сфері, що розглядається, правове регулювання забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС потребує подальшого розвитку та удосконалення законодавчого врегулювання, оскільки вирішення основних проблем у цій сфері залишаються актуальними на даний час.
Розглядаючи питання забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС, звернемо увагу на Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р., згідно із положеннями якого однією із підстав для введення даного режиму є надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, а саме стихійні лиха, катастрофи, аварії, пожежі, пандемії, панзоотії тощо (п.п. 2, 4, 5, 6, 7 ст. 4). Також такий режим запроваджується у разі соціально-політичних конфліктів (терористичні акти, масові безпорядки, що супроводжуються насильством, міжнаціональні і міжконфесійні конфлікти, захоплення державної влади чи зміна конституційного ладу України шляхом насильства тощо) (п.п. 1 ст. 4). Однак, як слушно зазначається в юридичній літературі, об’єднання в одному законодавчому акті принципово різних підстав оголошення надзвичайного стану і різних по жорстокості правообмежень є недопустимим. Тому, на думку деяких вчених, необхідно розробити і прийняти два законодавчі акти – про надзвичайний стан і про стан національного (регіонального) лиха із різними правовими режимами, різними підставами і цілями застосування.
У системі законодавства про забезпечення екологічної безпеки, захист населення і територій за НЕС необхідно окремо виділити Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р. Однак, норми названого Закону більшою мірою лише дублюють окремі положення, що вже містяться в інших нормативно-правових актах. Зокрема, це питання щодо визначення джерел фінансування заходів, пов’язаних із ліквідацією НЕС; повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з відповідних питань, а також залучення у разі виникнення потреби у виконанні великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт військових частин Збройних сил України та інших військових формувань України тощо.
Вагоме значення для правового регулювання забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС мають і підзаконні нормативно-правові акти, які за своїм змістом у системі законодавства, що розглядається, є актами різних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. До них, зокрема належать нормотворчі приписи Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, відомств та органів представницької й виконавчої влади на місцях. На сьогодні таких документів велика кількість і вони покликані вирішувати низку питань. Так, на виконання Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» приймаються укази Президента України виключної дії про оголошення тих чи інших територій зоною НЕС, якими передбачається проведення заходів, пов’язаних із нормалізацією екологічного стану, в тому числі забезпечення екологічної безпеки на постраждалих територіях, організацією надання медичної, санаторної та соціальної допомоги громадянам, профілактичної роботи із оздоровлення населення і територій у зв’язку із НЕС техногенного або природного характеру. Водночас, вагома частина питань в регулюванні суспільних відносин, у тому числі щодо забезпечення екологічної безпеки в зазначених умовах вирішується нормативно-правовими актами уряду України. Зокрема, це стосується порядку відшкодування шкоди особам, які постраждали та порядку надання і визначення розміру грошової допомоги тим постраждалим, які залишилися на попередньому місці проживання, виплати компенсацій громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забруднених територій, затвердження методики оцінки збитків, які завдані НЕС техногенного та природного характеру, фінансування робіт із їх запобігання і ліквідації, створення і використання матеріальних резервів для подолання наслідків цих ситуацій, порядку ведення обліку НЕС, а також порядку проведення евакуації у разі загрози виникнення або виникнення НЕС техногенного та природного характеру та ін.
Наступну групу підзаконних актів становлять відомчі нормативні акти. У сфері забезпечення екологічної безпеки, захисту населення і територій за НЕС такі акти найчастіше приймаються Державною службою України з надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС України), зокрема вони мають форму наказів чи інструкцій. Аналогічні акти затверджують і різні міністерства, на які покладено виконання специфічних функцій у сфері, що розглядається. Зокрема, значну їх кількість приймає Міністерство охорони здоров’я України. Водночас, широкий блок відомчих нормативних актів представлено у таких силових структурах, як Міністерство оборони України, Служба Безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України тощо.
Щодо екологічних прав громадян в рамках умов даної задачі.
Насамперед звернемося до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», де визначено загальні екологічні права громадян. Зокрема, відповідно до ст.9 вказаного Закону кожний громадянин України має право на:
а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;
б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;
д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;
е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
є) участь у громадських обговореннях з питань впливу планованої діяльності на довкілля;
ж) одержання екологічної освіти;
з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом;
і) участь у процесі здійснення стратегічної екологічної оцінки.
Щодо повноважень відповідних органів управління в даній сфері.
Повноваженням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, завданням та обов’язкам суб’єктів господарювання у сфері цивільного захисту присвячений розділ в Кодексі Цивільного захисту України. Так, відповідно до ст.16 Кодексу до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері цивільного захисту належить:
1) керівництво єдиною державною системою цивільного захисту;
2) організація здійснення заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
3) встановлення порядку віднесення міст до відповідних груп цивільного захисту, а суб’єктів господарювання – до відповідних категорій цивільного захисту;
4) віднесення міст до груп цивільного захисту, затвердження їх переліку;
5) створення резерву засобів індивідуального захисту та матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, визначення їх обсягу і порядку використання;
6) вжиття заходів щодо забезпечення готовності єдиної державної системи цивільного захисту до дій в умовах надзвичайних ситуацій та в особливий період;
9) забезпечення здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій;
Відповідно до ст..18 Кодексу до повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту належить:
1) забезпечення цивільного захисту у сфері суспільного життя, в якій реалізує державну політику відповідний орган виконавчої влади;
2) здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій;
3) забезпечення виконання завдань цивільного захисту створеними ними функціональними підсистемами;
4) розроблення та забезпечення реалізації галузевих програм і планів заходів з питань цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, забезпечення техногенної та пожежної безпеки;
6) забезпечення реалізації вимог техногенної безпеки на потенційно небезпечних об’єктах, об’єктах підвищеної небезпеки та інших суб’єктах господарювання, що належать до сфери їх управління, які можуть створити загрозу виникнення аварії;
8) забезпечення виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, заходів і робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
19) розроблення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення пожежної безпеки суб’єктів господарювання, що належать до сфери їх управління;
Відповідно до ч.1 ст.19 Кодексу до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій у сфері цивільного захисту належить:
1) забезпечення цивільного захисту на відповідній території;
2) забезпечення виконання завдань створеними ними територіальними підсистемами та їх ланками;
3) забезпечення реалізації вимог техногенної безпеки на потенційно небезпечних об’єктах та інших суб’єктах господарювання, які можуть створити реальну загрозу виникнення аварії, що належать до сфери їх управління;
4) розроблення та забезпечення реалізації регіональних, місцевих програм та планів заходів у сфері цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, забезпечення техногенної та пожежної безпеки;
8) організація аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на відповідній території, а також радіаційного, хімічного, біологічного, медичного захисту населення та інженерного захисту територій від наслідків таких ситуацій;
8-1) забезпечення пожежної безпеки на відповідних територіях та об’єктах, забезпечення функціонування пожежно-рятувальних підрозділів місцевої пожежної охорони для гасіння пожеж;
9) організація та керівництво проведенням відновлювальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
11) контроль за станом навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією, за місцями захоронення біологічних матеріалів, заражених активними формами бактерій;
19) забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги;
20) створення на регіональному та місцевому рівнях комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, а в разі виникнення надзвичайних ситуацій - спеціальних комісій з їх ліквідації (за потреби), забезпечення їх функціонування;
Відповідно до ч.2 цієї статті до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить:
1) забезпечення цивільного захисту на відповідній території;
2) забезпечення виконання завдань створеними ними ланками територіальних підсистем;
3) забезпечення реалізації вимог техногенної та пожежної безпеки на суб’єктах господарювання, що належать до сфери їх управління, які можуть створити реальну загрозу виникнення аварії;
4) розроблення та забезпечення реалізації програм та планів заходів у сфері цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, забезпечення техногенної та пожежної безпеки;
8) організація робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на відповідній території міст, селищ та сіл, а також радіаційного, хімічного, біологічного, медичного захисту населення та інженерного захисту територій від наслідків таких ситуацій;
9) організація та керівництво проведенням відновлювальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
11) контроль за станом навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;
12) розроблення та здійснення заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування суб’єктів господарювання в особливий період, що належать до сфери їх управління;
18) організація та забезпечення життєдіяльності постраждалих від надзвичайних ситуацій, а також під час ведення воєнних (бойових) дій або внаслідок таких дій;
19) забезпечення складення довідок про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації, списків (реєстрів) постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, відповідно до яких надається матеріальна допомога, списків загиблих осіб на підставі їх ідентифікації;
20) забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги;
21) створення у містах комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, а в разі виникнення надзвичайних ситуацій - спеціальних комісій з їх ліквідації (за потреби), забезпечення їх функціонування;
Також відповідно до ст..21 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» Стаття 21. Повноваження громадських організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища
Громадські природоохоронні організації мають право:
а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми;
б) утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських організацій виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;
в) брати участь у проведенні центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;
д) вільного доступу до екологічної інформації;
е) виступати з ініціативою проведення всеукраїнського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;
є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських організацій;
з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища;
и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань;
і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення.
Діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.
Екологічні правопорушення та обчислення екологічної шкоди
Відповідно до ст..33 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» особи, винні у:
порушенні прав громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
перевищенні нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря та нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;
перевищенні нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел;
викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону;
перевищенні обсягів викидів забруднюючих речовин, встановлених у дозволах на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
недотриманні вимог, передбачених дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
провадженні незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;
впровадженні відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівлі в інших державах та експлуатації технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об’єктів, які не відповідають вимогам, встановленим законодавством про охорону атмосферного повітря;
порушенні встановлених законодавством правил складування та утилізації промислових і побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів, що спричинило забруднення атмосферного повітря;
проектуванні і будівництві об’єктів з порушенням встановлених законодавством норм та вимог до охорони атмосферного повітря;
невиконанні розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря;
ненаданні передбаченої законодавством своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, джерела забруднення, а також приховуванні або перекрученні відомостей про стан атмосферного повітря, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, екологічну обстановку, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря;
недотриманні норм екологічної безпеки, державних санітарних норм при проектуванні, розміщенні, будівництві та введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування,
- несуть відповідальність згідно з законом.
Законами може бути встановлена відповідальність і за інші види правопорушень в галузі охорони атмосферного повітря.
Спори з питань охорони атмосферного повітря вирішуються у встановленому законом порядку.
Зокрема, відповідно до ч.1 ст.78 Кодексу України про адміністративні правопорушення викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади або недодержання вимог, передбачених наданим дозволом, інші порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря або перевищення технологічних нормативів допустимого викиду забруднюючих речовин та нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел під час експлуатації технологічного устаткування, споруд і об'єктів - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Також відповідно до ч.1 ст.82-3 КУпАП приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В задачі маємо порушення, передбачені саме статтями 78 та 82-3 КУпАП, оскільки спочатку спиртзавод «Екстра» використав отруйні речовини в якості палива для своєї котельні, а потім намагався приховати від місцевої влади, громадської організації, незалежних експертів та населення достовірну інформацію щодо поводження з відходам заводу – отруйними речовинами.
За це посадові особи заводу мають нести адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст.241 Кримінального кодексу України забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров'я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля, - караються штрафом від однієї тисячі восьмисот до трьох тисяч шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого.
Отже, посадові особи заводу можуть бути притягнуті також до кримінальної відповідальності в залежності від тяжкості наслідків, заподіяних їхніми діями. Тяжкість наслідків саме і має визначити незалежна експертиза.
Крім того, відповідно до ст..34 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.
Отже, посадові особи заводу мають понести також і матеріальну відповідальність.
Обчислення матеріальної шкоди має відбуватись відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 28.04.2020 року.
Таким чином, екологічна експертиза має визначити величину шкоди, заподіяної неправомірними діями посадових осіб спиртзаводу. В залежності від розміру шкоди винні особи мають бути притягнуті до адміністративної або кримінальної відповідальності за статтями, розглянутими вище.
Крім того, винні особи мають понести матеріальну відповідальність, розраховану згідно методики.
Також шкоду, що заподіяна населенню Ладижена, має компенсувати держава. Так, відповідно до ч.1 ст.15 ЗУ «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодовується заподіяна матеріальна шкода та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 цієї статті відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, та громадянам, залученим до виконання заходів з ліквідації її наслідків, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на зазначені цілі, резервного фонду Кабінету Міністрів України, а також інших, не заборонених законом, джерел.
СПИСОК ВИОКРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Кодекс Цивільного захисту України від 02.10.2012 року
Кодекс України про Адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року
Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року
Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 року
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 року
Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 року
Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000 року
Наказ Міністерства Енергетики та захисту довкілля України Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 28.04.2020 року
Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичайних обставин» від 5 жовтня 1992 р. № 562
Порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 р. № 140