Ім'я файлу: 101 конст.docx
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 08.04.2024
скачати
Пов'язані файли:
19.docx
«The general structure of the British Armed Forces».docx

Задача 101

Що означає природність прав людини та їх невідчужуваність?

У юридичній науці природнє право визначається в теорії держави і права як поняття, що означає сукупність принципів, прав і цінностей, продиктованих самою природою людини і через це не залежних від законодавчого визнання або невизнання їх в конкретній державі . Традиція природнього права передбачає, що справедливість соціальних законів і інститутів залежить від їх відповідності певним універсальним законам природи. Всі люди через їх приналежність до людського роду і як частка природного ладу володіють певними природними правами, такими як право на життя і свободу . Теорія природнього права проіснувала впродовж більш ніж двох з половиною тисячоліть, впливаючи на старогрецьку політичну філософію і політичну діяльність, на римську юридичну науку і практику. В середні віки теорія досягла такого рівня самостійності і оригінальності, закінченості і досконалості, що утворилася школа природнього права. Невідчужуваність прав означає, що такі права не можуть бути ніким відібрані та передані. Вони належить людині від самого народження та ніхто не може посягати на них.

Чи знаходить своє відображення ідея природних (невід'ємних, невідчужуваних) прав людини в Конститупії України?

Конституція України як основний закон держави, що закріплює в своїх нормах основні принципи державної політики, які в подальшому мають бути розвинені в інших нормативно-правових актах, містить в собі перелік так званих особистих прав і свобод людини і громадянина. Наявність подібних прав підтверджує відповідність державної політики демократичним цінностям, є заставою дотримання постулату про найвищу соціальну цінність людини.

Які існують системи конституційних прав і свобод людини і громадянина? Конституція України, проголошуючи права людини і громадянина основною соціальною цінністю, визначає систему прав і свобод особи. До цієї системи належать: громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні

Передовсім слід розглянути громадянські (особисті) права і свободи людини, проголошені Конституцією України. Громадянські права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. До цієї групи прав людини належать: право на життя (ст. 27); на повагу гідності (ст. 28); на свободу та особисту недоторканість (ст. 29); на вільний розвиток особистості (ст. 23); на громадянство та його зміну (ст. 25); на житло та його недоторканність (ст. 30, 47); на свободу думки і слова (ст. 34); на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35); на свободу пересування, вільного вибору місця проживання (ст. 33) та інші.

Наступною групою конституційних прав є політичні права громадян України. Ці права належать виключно громадянам України. Ними не користуються іноземні громадяни та особи без громадянства.

До політичних прав і свобод громадян України належать: право на об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); на участь в управлінні державними справами, на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, рівне право доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на мирні зібрання, проведення походів, мітингів, демонстрацій (ст. 39) та ін. Втілюючи, розвиваючи та конкретизуючи положення ст. 20 Загальної декларації прав людини та ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо свободи асоціацій. Конституція України встановлює право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Це право є невід'ємним правом громадян України, яке гарантується Конституцією України. Відповідно до ст. 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Правове регулювання утворення і діяльності політичних партій. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією, Законом України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року, іншими законами України. Громадяни, згідно із ст. 36 Конституції, мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових i соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Уcі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі обєднання громадян рівні перед законом. Громадяни об'єднуються в політичні партії і громадські організації на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод та виконання обов'язків.

До конституційних соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина належать: на власність (ст. 41); на працю (ст. 43); на страйк (ст. 44); на відпочинок (ст. 45); на достатній життєвий рівень (ст. 48); на охорону здоров'я (ст. 49); на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); на шлюб і рівні права у шлюбі (ст. 51); право на соціальний захист (ст. 46) тощо. Ці права, згідно із Конституцією України, у своїй переважній більшості, належать кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні.

До конституційних культурних та духовних прав особи в Україні належать: право на освіту (ст. 53); свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право на результати своеї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк (с г. 40) тощо. Базуючись на ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права Конституція визнає за кожною людиною право на освіту, незалежно від її статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, стану здоров'я та інших обставин. Згідно із статтею 53 Конституції, «Кожен має право на освіту».

Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.»

Це право забезпечується: розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей та інтересів громадянина: різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем. Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо- кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форм одержання освіти.

3 метою забезпечення певного рівня освіти в Україні ст. 53 Конституції встановлює вимогу щодо обов'язкового отримання повної загальної середньої освіти. Держава бере на себе обов'язок щодо забезпечення доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Це здійснюється шляхом створення різних типів дошкільних, середніх загальноосвітніх, професійно- технічних закладів, які в залежності від свого призначення надають можливість отримати освіту всім дітям незалежно від віку, фізичного і розумового стану, життєвого рівня сім'ї, а також забезпечують виховання і навчання дітей-сиріт, дітей і підлітків, що потребують соціальної реабілітації. Втілюючи ідеї, що вміщені у ст. 18 Mіжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 9 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, Конституція України у ст. 35 встановила, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Це право гарантується державою особам, які перебувають в Україні, а не лише власним громадянам. Отже, зазначена свобода передбачає як право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, так і безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Визначений в Конституції комплекс Прав і свобод забезпечує кожній людині можливість виступати самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава не повинна втручатися у реалізацію людиною іїї прав і свобод. Вона, згідно із Конституцією, зобов'язана лише створити для кожної людини умови їх реалізації та забезпечити їх захист.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас