Ім'я файлу: Європейський_бізнес_вправи_відпрацювання_семінарів.docx
Розширення: docx
Розмір: 145кб.
Дата: 13.01.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 145кб.
Дата: 13.01.2022
скачати
Європейський бізнес: Завдання для відпрацювання балів семінарських занять
Варіант 4. Кейс Політика мультикультуралізму: за і проти.
Мультикультуралізм – політика, спрямована на збереження і розвиток в окремо взятій країні та світі загалом культурних відмінностей, що базується на ідеології паралельного існування культур з метою їх взаємного проникнення, збагачення і розвитку в загальнолюдському руслі масової культури. Вперше закон про мультикультуралізм був прийнятий у 1971 р. в Канаді, а у 1973 р. – в Австралії. Різниця між цими політиками в Канаді і Австралії полягала в тому, що канадський мультикультуралізм робить основний акцент на збереженні і заохоченні етнічних громад, а австралійський – на свободі вибору індивідами своєї культурної приналежності та на інтеграції суспільства. В Європі концепція мультикультуралізму набула поширення наприкінці 1980-х рр. Асиміляційної моделі інтеграції мігрантів і перехід до мультикультурної моделі був зумовлений серйозними проблемами, з якими зіткнулися європейські країни. Численні іммігранти, перенважно вихідці з країн третього світу, наводнили Європу, не виявляючи готовності асимілюватися. Більш того, вони об’єднувалися в різні етнічні спільноти, що допомагало їм не лише виживати в нових для них умовах, але й активно відстоювати свої права, в т.ч. право на збереження культури, традицій і звичаїв, що існували на їх батьківщині. За цих умов саме мультикультуралізм став розглядатися політиками як інструмент, що сприяє взаємозбагаченню культур і побудові гармонійного суспільства. На відміну від традиційної ліберальної ідеології (політичного лібералізму), він робить основний акцент на захисті не індивідуальних прав громадян, а прав колективних індивідів в особі різних етнічних і конфесійних громад. Швеція, наприклад, у 1975 р. під «парасолькою» мультикультуралізму об’єднала політики стосовно іммігрантів та традиційних меншин країни. Як в Канаді, Австралії, так і у Швеції мультикультуралізм розуміється широко – як щось, що поєднує боротьбу із дискиримінацією, підтримку етнічних неурядових організацій, ведення шкільного навчання на мовах іммігрантів, заохочення толерантності. Така політика проводилась із різним типом «жорсткості» чи «м’якості» майже в усіх європейських державах протягом останніх трьох десятиліть і призвела засилля мігрантів, що викликало протести корінних жителів та вимогу до урядів скасування цієї політики, обмеження прав іммігрантів, повернення до політики підтримки титульної нації. Критики мультикультуралізму наголошують, що навіть якщо низький культурний рівень мігрантів зростає, то високий рівень культури цільової країни неодмінно падає. Серед країн Європи однією із найперших, хто взяв на озброєння політику мультикультуралізму стала Великобританія, яка, на відміну від Канади та Австралії, не проголошувала її за офіційну доктрину, але втілювала мультикультуралізм активно на практиці. Досять довгий час політика Великої Британії стосовно інтеграції іншокультурних та іншоконфесіональних імігрантів вважалася орієнтиром для інших країн ЄС. В Британії реалізували т.з. «жорсткий» мультикультуралізм, згідно якого була розроблена система заходів з підтримки національних меншин з метою збереження ними самобутності, культури, традицій і звичаїв, принйято низку законів, спрямованих на недопущення будь-яких форм дискримінації за національною чи расовою ознаками. Толерантність перетворилася у догму, яка вимагала від британців неухильного дотримання. Проте така політика загострила, а не розв’язала, проблеми співіснування мігрантів (з Африки, Індії, Пакистану, В’єтнаму, Китаю, Туреччини) та корінного населення.
Наприклад, жителі району Тауер Хемлетс в Лондоні скаржаться на засилля імігрантів з Близького Сходу, яким практично «належить» цей квартал. На даний час в кварталі побудовано близько 20 мечетей і планується спорудження іще кількох. Непоодинокими є випадки нападу імігрантів на англійців, що не поділяють їх поглядів, а тому в місцеві магазини та інші заклади корінні англійці намагаються не ходити. У мережі Інтернет можна знайти чимало відео-роликів, що демонструють мігрантів, що нав’язують корінним жителям релігійні дискусії і в разі несприйняття їх позиції починають образи, приниження, а потім розв’язують бійку серед білого дня на вулиці, на очах у перехожих. Крім того, навколо бійки одразу починають збиратися інші мігранти, готові підтримати своїх побартимів по вірі і побити невинних англійців. Отже, в Лондоні гості поводяться як господарі. Поліцейські практично ніяк не реагують на це, не маючи бажання чи можливостей закликати іноземців достримуватися британських законів та порядку. Білі британці починають покидати території із домінуванням мігрантів та інших етнічних меншин. А сама наявність таких районів значно ускладнює інтеграцію та адаптацію новоприбулих до життя у Великобританії. Сьогодні майже половина етнічних меншин проживає в населених пунктах, де білого населення вже менше 50%.
Д. Кемерон, прем’єр-міністр Великої Британії у 2010-2016 рр., лідер Консервативної партії, на зустрічі у Мюнхені 2011 р. визнав провал політики мультикультурного суспільства в Європі і запропонував відмовитися від толерантності: «Прийшов час змінити принцип пасивної толерантності на лібералізм в дії, «лібералізм з м’язами» і дати зрозуміти, що британське суспільство будується на певних ключових цінностях. Пасивне толерантне суспільство не втручається в справи інших, а по-справжньому ліберальна держава вірить в свої цінності і активно їх відстоює. Час перевернути сторінку провальної політики, коли, відповідно до доктрини мультикультурного суспільства, в країні окремо один від одного співіснували різні культури. Як результат, деякі молоді мусульмани в пошуках ідентичності захопилися екстремістськими ідеологіями». У якості одного із заходів прем’єр запропонував «виселити» із університетських містечок ті організації, що мають вплив на мусульманські громади, однак не «визначилися» із західними цінностями.
Президент Франції 2007-2012 р. Н. Саркозі також визнав провальною політику мультикультуралізму, яка була спрямована на збереження і розвиток у П’ятій республіці культурних та релігійних відмінностей. Президент заявив, що французька система інтеграції виявилася неефективною: «Відповідь очевидна: це провал. Ми не хочемо показного відправлення релігійних обрядів на французьких вулицях. Ми проти прагнення звертати інших в свою віру на території Французької республіки. Французька національна спільнота не хоче змінювати свій спосіб життя, рівність між чоловіком і жінкою, вільне відвідування школи дівчатками. У нас світська країна, молитва нікого не бентежить, але ми не хочемо, показного відправлення релігійних обрядів на вулиці». В країні також нерідкими стали сутички між місцевими жителями і мігрантами. Так, кілька років назад у Франції відбувся процес у справі про расизм у відношенні білої людини. Причиною послужив інцидент, коли пара молодих мігрантів попросила у перехожого сигарету. Зустрівши відмову, вони почали його ображати французькою та арабською мовами і незабаром перейшли до побиття. В результаті бійки потерпілий отримав кілька серйозних травм. У телеінтерв’ю Н. Саркозі сказав, що якщо людина приїжджає до Франції, вона повинна стати частиною французької нації, вивчати мову і культуру, а якщо не збирається цього робити, то бажаним гостем в країні не буде Провал спроби побудувати мультикультурне суспільство в своїй державі визнала і німецький канцлер А. Меркель, яка перебуває на цій посаді із 2005 р. Канцлер запровадила політику, що вимагає від імігрантів вивчати німецьку мову та інтегруватися в німецьке суспільство. Проте процес ісламізації Німеччини вже запущений і зупинити його неможливо. Німецькі політики прогнозують зростання впливу ісламської культури в Німеччині з кожним роком разом зі збільшенням кількості мечетей.
Дайте відповіді на такі питання:
1. Які причини провалу цієї амбітної політики в Європі? Наскільки вдалася культурна асиміляція імігрантів у Німеччині, Франції, Великій Британії?
2. Яка роль релігії в процесі мультикультурного розвитку Європи? Чому християнство виявилось нездатним протистояти «натиску» ісламу?
3. Які зміни в європейській культурі та сімейній політиці призвели до ісламізації Європи?
1,1)На мою думку, причини кризи політики мультикультуралізму пояснюються кризою культури самої Європи. Ідеологія мультикультурної політики, сформована «лівим» повоєнним рухом як реакція на нацизм та фашизм, є іншою крайністю. Передбачалося, що нова європейська культура повністю відмовиться від консерватизму, націоналізму та християнської релігійності та стане зручним середовищем для вирішення старих конфліктів, адаптації новоприбулих мігрантів із країн Сходу до вільного світу. Радикально ослаблена культура Європи нічим не привернула себе мігрантів (крім соціальних благ і мрій про забезпечене життя). Масово переїжджаючи до Європи, вони зберігають свою самобутність та відокремлюються від європейського суспільства.
1,2)Слід зазначити: що імплементація політики мультикультуралізму, європейські країни обрали різні шляхи її втілення. Для прикладу, Великобританія прагнула забезпечити різним національним громадам рівну участь у політичному житті країни. Німеччина дозволила іммігрантам вільно проживати на території держави замість надання їм громадянства. Франція, у свою чергу, проводила політику мультикультуралізму шляхом асиміляції національних меншин. Відповідно і наслідки таких дій у кожній з країн були різними: у Великій Британії виникла міжнаціональна ворожнеча, в Німеччині турецька громада почала ще більше відокремлюватися від основної частини суспільства, а у Франції відносини між владою та північно-африканськими громадами стали дуже напруженими. Підводячи підсумки ефективності проведення політики мультикультуралізму, можна виділити такі негативні її ефекти, як фрагментація суспільства, відчуженість меншин та невдоволення місцевих громадян
2:1) У Європі фактично відсутній конфлікт між християнством та ісламом, тому що європейська цивілізація історично ослаблена секуляризмом Нового часу, який прийшов на зміну Середньовіччю та фактично визначив усю нову історію європейської цивілізації. На приклад можна привести ситуацію коли Німеччина дає промову для своїх мешканців вона дає її трьома мовами: Німецькою, Арабською та Англійскою
2,2) на мою думку це сталось через те що більшість робочого класу розмовляє арабською. Європейці створили найлегкі умови для мігрування низького классу суспільства зі стран 3 миру тому
3) Особливі зміни відбулися протягом останніх 25–30 років: до нормальної еміграції додалося так зване возз’єднання сімей, що значно вплинуло на кількість прибульців з-за моря, і, певна річ, триває неконтрольована міграція нелегалів. У європейських містах з’явилися цілі квартали і конгломерати, що нагадують гетто, в яких переважають мусульмани: у Франції – вихідці з Північної та Західної Африки, в Німеччині – з Туреччини, у Великій Британії – з Індостану. Якщо раніше релігія мігрантів була приватною справою одиниць, то наплив мусульман у Європу порушив питання про їхній статус як колективів, про їхні права, зокрема релігійні. Це вже було не приватним питанням, що стосується окремих осіб. Присутність мусульман стала видимою: з’явилися культові споруди, релігійні школи і благодійні установи, традиційний одяг мусульман вже перестав бути екзотикою, а дедалі частіше навіть домінував на вулицях у певних кварталах європейських міст