зміст
ВСТУП………………………………………………………………………………..2
РОЗДІЛ 1. МИСТЕЦЬКА ОСВІТА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ…………………..5
1.1. Функції мистецької освіти……………………………………………………...5
1.2. Формування духовної особистості - головна мета мистецького навчання і виховання…………………………………………………………………………...24
1.3. Методика як предмет вивчення……………………………………………….31
РОЗДІЛ 2. ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ УЧЕНИХ У РОЗВИТОК МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН…………………………………38
2.1. Внесок вчених у розвиток методики викладання образотворчого мистецтва……………………………………………………………………………38
2.2. Внесок вчених у розвиток методики викладання музики…………………..41
2.3. Мистецька освіта: сучасні проблеми розвитку………………………………54
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ НАУКОВІ ЗДОБУТКИ У ГАЛУЗІ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ……………………………………………66
Висновок………………………………………………………………………...74
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….78
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Одним із пріоритетних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні, є створення передумов для виховання особистості, здатної творчо мислити, самостійно приймати нестандартні рішення, гнучко реагувати на зміни в умовах докорінної перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства. У зв’язку з цим нині відбувається модернізація національної системи освіти та вироблення новітніх концепцій виховання людини. Кожен вид мистецтв безпосередньо характеризується способом матеріального буття його творів і застосовуваним типом образних знаків. У цих межах усі його види мають різновиду, що визначаються особливостями того чи іншого матеріалу і своєрідністю художньої мови, що випливає звідси.
Головною потребою мистецької освіти визнано забезпечення гуманістичного спрямування художньої навчальної діяльності, цілеспрямоване перетворення здобутків світового та національного мистецтва у особистісно-творчий естетичний досвід майбутнього фахівця. У педагогіці та психології вищої школи дослідження професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкових класів як компетентного, здатного до саморозвитку в умовах нової структури і змісту початкової освіти здійснювали Н. Бібік та О. Савченко; загальні принципи організації педагогічного процесу та основні напрями конструювання змісту психолого-педагогічної підготовки, що забезпечують формування вчителя-новатора, який перебуває у постійному пошуку ефективних і раціональних методів навчання і виховання розкрито в роботі Л. Хомич; формування творчої особистості дослідили Н. Кічук та С. Сисоєва; організацію професійного самовиховання майбутніх вчителів початкових класів висвітлив О. Кучерявий, формування етичної компетентності майбутніх вчителів початкових класів дослідила Л. Хоружа.
Відомі вчені, методисти та фахівці у галузі мистецької освіти, філософії, професійної педагогіки і психології та мистецтвознавства займаються різноплановими дослідженнями, вивченням і впровадженням позитивного педагогічного досвіду з метою зробити процес оволодіння мистецькою освітою ефективним. Наукові ідеї психології, педагогіки, мистецтвознавства та культурознавства щодо гуманізації й гуманітаризації освіти розкриті С. Гончаренком, І. Зязюном, В. Краєвським, Ю. Мальованим та Н. Ничкало.
Вихідні концептуальні положення професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів у галузі мистецької освіти наведено у статтях Конституції України, законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту»; основних положеннях Національної доктрини розвитку освіти, Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Державної програми «Вчитель», «Положення про ступеневу систему освіти в Україні»; Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, запропонованій Л. Масол, Концепції підготовки майбутніх учителів до забезпечення основ мистецької освіти учнів початкової школи, розробленій О. Хижною, Концепції використання мистецтва у розвитку творчої індивідуальності майбутніх педагогів професійного навчання обґрунтованій О. Отич та в змісті інших законодавчих та нормативних документів, які визначають діяльність вищих гуманітарних та педагогічних закладів освіти.
Проблема актуальності мистецької освіти у структурі професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи розглядається в багатьох сучасних наукових дослідженнях. Значення фахової компетентності майбутнього вчителя у процесі викладання мистецьких дисциплін підкреслюється в педагогічних працях І. Зязюна, С. Коновець, Л. Масол, В. Орлов, О. Отич, Г. Падалки, О. Рудницької, О. Шевнюк, Л. Хомич.
Актуальні проблеми мистецького навчання у сучасній загальноосвітній школі всебічно вивчали Є. Антонович, В. Бабенко, Л. Бабенко, Л. Бичкова, І. Кириченко, Є. Ковальов, С. Коновець, Л. Любарська, О. Максименко, Л. Масол, Н. Панченко, Н. Ростовський, В. Шпільчак, Л. Хлєбнікова. Опануванню проблеми естетичного виховання та розвитку мистецької освіти в історії педагогічної думки присвячені наукові праці О. Васюти, В. Ворожбіт, О. Донченко, І. Зарудної, А. Калениченко, Д. Мартиненка, Є. Марченка, О. Овчарук, А. Омельченко, Г. Самойленка. Ґрунтовні історичні розвідки з питання становлення і розвитку музичної та художньої освіти в Україні представлені у наукових мистецтвознавчих та педагогічних дослідженнях С. Коновець, С. Радкевич, Ю. Рудчука, Р. Шмагала, К. Чечені.
Аналіз наукових здобутків у галузі мистецької освіти та окреслення її пріоритетних завдань нині особливо на часі. Виявлення вже досягнутого, з одного боку, і окреслення дослідницьких перспектив, з іншого, містять потенціал подальшого розвитку теорії і методики мистецької освіти та можуть стати поштовхом для виникнення нових ідей і концептуального осмислення інноваційних проектів.
Об’єкт дослідження - методика викладання мистецьких дисциплін.
Предмет дослідження – внесок вчених у розвиток методики мистецьких дисциплін.
Мета дослідження – проаналізувати розвиток методики викладання мистецьких дисциплін.
Завдання дослідження:
Проаналізувати функції мистецької освіти.
Розглянути формування духовної особистості — головна мета мистецького навчання і виховання;
Проаналізувати методику як предмет вивчення;
Проаналізувати внесок вчених у розвиток методики викладання образотворчого мистецтва;
Проаналізувати внесок вчених у розвиток методики викладання музики.
Методи дослідження: літературний, методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення тощо.
Структура дослідження: вступ, 3 розділи, висновок, список використаної літератури.
РОЗДІЛ 1.
МИСТЕЦЬКА ОСВІТА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ
1.1. Функції мистецької освіти
У сучасних умовах розвитку суспільства ми визначаємо виховну, пізнавальну, розвивальну, гедоністичну, комунікативну функції мистецької освіти.Центральним елементом виховної функції мистецької освіти є процес усвідомлення індивідом себе як суб’єкта педагогічного спілкування за допомогою мистецтва, де результатом є не заданий норматив, а сам процес спілкування з урахуванням можливостей реалізації свого особистісного потенціалу, набуттям творчого досвіду, який виявляється через функції емпатії, рефлексії, креативності, самовдосконалення, художнього відкриття. Виховна функція мистецької освіти передбачає насамперед формування духовності особистості як протидії превалюванню практицизму, меркантильності у ціннісній свідомості суспільства [25, c. 65].
Формування духовності у дітей на уроках мистецтва, що визначається ставленням людини до загальнолюдських цінностей, дозволяє здійснити гуманно-творчу спрямованість її особи. І мистецтво відіграє в цьому істотну роль шляхом впливу на емоційний образний світ почуттів і формування вищих людських цінностей. У зв’язку з цим виховна функція мистецької освіти стає найважливішим інструментом духовно- морального становлення особистості. Духовна культура людини визначається передусім її ставленням до загальнолюдських цінностей, слугує мірою їх засвоєння і привласнення, здатністю реалізувати ці цінності, розкрити свої глибинні життєві потенції, здійснити гуманно- творчу спрямованість своєї особи. Істотна роль при цьому відводиться мистецтву взагалі, як формі духовної культури. Виховна функція мистецької освіти полягає в тому, щоб підняти душу людини, мистецтво має виховне призначення, яке визначається в естетизації людського життя, в активізації в ній естетичного початку.
В об’єктивній картині світу виховна функція мистецької освіти посідає своє унікальне місце, створюючи новий культурологічний і естетичний простір – мистецьку картину світу. Володіючи власною концептосферою, мистецтво діє в даному естетичному середовищі, впливаючи тим самим на культуру в цілому і на кожного конкретного слухача, глядача мистецького твору. Мистецтво більшою мірою впливає на внутрішній емоційно-образний світ почуттів людини і формує здатність вищої людської цінності – любові-ідентифікацїї, що проявляється у всіляких формах співпереживання, співучасті, співдружності, співтворчості. Усього цього неможливо добитися без мистецької освіти, яка слугує засобом передачі накопиченого досвіду і духовних цінностей не лише від людини до людини, але і від покоління до покоління.
На думку вченого, важлива функція мистецтва на етапі висвітлення європейської художньої культури – виховна, тому що педагогічний потенціал мистецтва з її унікальними можливостями впливу на людину має розглядатися не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а й засіб особистісного розвитку школярів з виявленням індивідуальних здібностей, естетичних потреб та інтересів, духовним устремлінням мас з утвердженням нових ідеалів відповідно до епохи. Завдяки виховній функції музичної освіти формуються почуття, думки і дії людей. Якщо інші форми громадської свідомості мають частковий характер (мораль формує моральні норми, політика – політичні погляди, філософія – світогляд, освіта і наука готують спеціаліста), то музична освіта, а особливо, початкова діє на особистість комплексно, одночасно на розум, серце і почуття, тобто істотно впливає на духовний стан людини. Але стверджені нові ідеали, різні категорії естетики, що продумувались по новому закладались на досягненнях минулого, забезпечуючи таким чином історичний зв’язок в розвитку музичної освіти [6, с. 9].
На виховні можливості мистецтва, його специфічні якості в своїх працях постійно звертав увагу педагог Б. Неменський: «Ніщо, крім мистецтва, не здатне відтворити чуттєвий досвід багатьох поколінь. Твір мистецтва може передати приниження раба чи біль старої самотності і залишитися при цьому молодою людиною теперішнього часу. Тому саме такий вплив мистецтва формує душу, збагачує людський особистий досвід велетенським досвідом людства”.
Реалізовуючи виховну функцію мистецької освіти в школі, ми зможемо вирішити відразу низку проблем: традиції, духовності, національної свідомості та ін. Щира ліричність, інтимність, безпосередність, величезні можливості емоційного впливу мистецтва набувають у сучасних умовах виняткової вагомості. Спостереження дають підстави оцінити мистецтво як ефективний виховний засіб, що допомагає розкріпаченню можливостей людей у всіх сферах її діяльності. Тож цілком природно визріла потреба в освоєнні нових способів реалізації освітньо-виховної функції мистецтва, інноваційних методик її використання в умовах педагогічного процесу, що поставила низку першочергових завдань перед мистецькою освітою на сучасному етапі. Духовність відіграє істотну роль у виховному процесі шляхом впливу на внутрішній світ особистості, її ерудицію, інтелектуальні запити, емоційно-образний світ почуттів. У зв’язку з цим мистецька освіта має стати не лише засобом підготовки, але й найважливішим інструментом духовного формування особистості. Як форма духовної культури мистецька освіта має виховне призначення, яке визначається в естетизації людського життя, в активізації в ній естетичного початку [4, c. 65].
В об’єктивній картині світу виховна функція мистецької освіти створює новий культурологічний і естетичний простір – мистецьку картину світу. Виховна функція діє в даному естетичному середовищі, впливаючи тим самим на культуру дітей в цілому і на кожного конкретного слухача, глядача мистецького твору.
Виховна функція мистецької освіти полягає у відображенні важливих внутрішніх аспектів життя, зокрема, через суспільно важливих і типових людських переживань, ідей, почуттів тощо. Виховна функція є цілісним процесом, внаслідок якого формується складне психічне утворення особистості, яке є самоусвідомленням причетності до нації, в ім’я розвитку держави. З відродженням національного духовного життя звернення митців до української народної пісні, яка репрезентує бачення українцем прекрасного, огидного, високого, низького, трагічного, комічного, героїчного, поваги до рідного мистецтва, духовних цінностей сприяє пробудженню національної самосвідомості.
Велика сила виховного впливу в тому, що вона найбільш тонко, проникливо і яскраво виражає переживання людини, їхнє ставлення, динаміку, розвиток. Мистецький твір лише тоді благотворно впливає на людину, коли вона здатна адекватно його сприйняти, володіє навичками мистецького сприймання, має певний рівень естетичної реакції на розвинені почуття. Тобто для сприймання мистецького твору на художньому рівні на уроках мистецтва в школі потрібний вихід особистості на принципово вищий рівень естетичного переживання. Мистецтво здатне виразити не лише настрої, але й думки людини, розмірковування про життя, ставлення до світу. Пізнання емоційного змісту, вираження свого емоційного «я» при сприйманні мистецтва уможливлює особливу ефективність виховного впливу емоційно-образних асоціативних комплексів [12, c. 65].
Виховна функція мистецької освіти передбачає насамперед формування здатності втілювати емоційний світ людини. Незвичайна сила впливу мистецтва створює можливості її використання для впливу на людей, пробуджуючи відповідні відчуття і настрої. Але емоційна насиченість мистецтва не виключає її багатих пізнавальних можливостей. Виховна функція мистецької освіти на новому етапі її розвитку має полягати у поєднанні емоційної захопленості мистецькою діяльністю, творчої свободи, урізноманітненню процесу сприйняття, навчання, творчого переосмислення, репродукування, збереження українського національного мистецтва, демократизації і гуманізації процесу навчання.
Сучасний учитель мистецтва школи має грунтовно володіти не лише традиційним запасом знань, але і поглиблено знати твори українського національного мистецтва і творчо використовувати набуті уміння і навички на практиці, що допомагало б вивченню української народної пісні, поважливого ставлення до рідного мистецтва, пов’язуючи їх із навчальним процесом у школі.
Пізнавальна функція оновленої мистецької освіти школярів на передбачає спонукання дітей до набуття мистецьких знань, до розширення власного мистецького кругозору, обізнаності у сфері мистецтва. Пізнавальна функція мистецтва на уроках в школі розкривається у її устремлінні допомогти людям пізнавати життя у всіх її різноманітних проявах, діалектиці розвитку. В усі часи мистецтво допомагало розумінню соціальних класів і груп, окремих історичних особистостей. Мистецтво є багатим джерелом знань на різні теми, що охоплює соціальну дійсність і життєву достовірність з відтворенням благородної мети освіти.
Пізнавальна функція мистецької освіти закладає підвалини розуміння психології нації, окремих історичних особливостей, є багатим джерелом знань на різні теми, що охоплює соціальну дійсність і життєву достовірність з відтворенням мети освіти. Проблема пізнавальної діяльності є однією з найважливіших у навчальному процесі. її головна функція має гностичний характер і полягає в систематичному оволодінні знаннями, уміннями і навичками; під її впливом розвиваються процеси усвідомлення, мислення. Мистецтво виступає водночас і носієм високих духовних цінностей, і засобом розвитку творчих здібностей молодших школярів. Урок мистецтва в школі спрямований на пізнання навколишнього світу засобами мистецтва та розуміння учнями зв’язків музики з іншими видами мистецтва, з природним і культурним середовищем життєдіяльності людини [3, c. 65].
Пізнавальна функція розглядається як зміна психічних процесів, що викликаються внутрішніми закономірностями мистецьких переживань дитини і зовнішніми обставинами її життя і виявляється у здатності сприймати мистецтво, займатися практичною мистецькою діяльністю у сукупності мистецьких знань, умінь та навичок. Оновлена мистецька освіта передбачає зміни в розумінні мистецького пізнання. В попередні роки більше звертали увагу на пізнання зовнішньої художньої форми твору та особливості її втілення засобами мистецької мови в процесі аналізу мистецьких творів. Сучасна мистецька освіта трактує мистецьке пізнання як глибоко особистісний процес, в якому дитині надається співтворча, активна роль. Адже власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків. Пізнання мистецького твору полягає не в поверхневому усвідомленні, а в особистісному ставленні до мистецтва, і відповідно до цього проникає в образний світ твору, пізнає його сутність.
Пізнавальна функція оновленої мистецької освіти полягає у вмінні відчути емоційний зміст і характер мистецьких творів різних жанрів, розпізнанні життєвого змісту мистецтва, уявленні зв’язку характеру мистецтва і засобів мистецької виразності. Важливо, щоб осягнення художньої своєрідності мистецьких творів відбувалося в єдності їх змісту і форми. Слід враховувати рівень мистецького й інтелектуального розвитку дітей (запропоновані завдання мають бути посильними для них). Цей процес детермінується психологічними особливостями сприйняття та вимагає залучення особистісного внутрішнього потенціалу, досвіду дитини. Залучення до мистецько-пізнавальної діяльності внутрішнього світу особистості, її власних переживань, емоційних станів потребує від дітей глибшого розуміння себе, свого «Я”.
У процесі мистецького пізнання учні здобудуть нові знання, оволодіють вміннями і навичками, набудуть досвіду практичної роботи, якщо учитель правильно організує, чітко продумає, систематизує роботу. З перших днів навчання потрібно організувати в класі творче, духовне колективне життя, в якому діяльність кожного учня дарує йому радість активного пізнання. Тому завдання учителя полягає в ефективному формуванні мотиваційної сфери дитини, наданні підтримки, певного поштовху для розвитку творчих здібностей школяра для відродження української культури. Сучасний учитель мистецтва, володіючи провідними положеннями особистісно- орієнтованого підходу, забезпечить розвиток індивідуальних творчих можливостей учнів під час мистецько-пізнавальної діяльності, уникне прямолінійних аналогій, навчить дітей глибоко і тонко відчувати настрій твору, характер художніх образів. Сучасний учитель, спираючись на ідеї особистісно-орієнтованого навчання, має трактувати мистецько-пізнавальну діяльність як свідомий, активний, співтворчий, глибоко особистісний процес, як осягнення глибинної сутності мистецького твору. Особистісне сприймання мистецтва, що грунтується на ідеях гуманізації, допомагає розкрити сутність розуміння, осягнення мистецтва як таке, що залежить від розвитку творчої самостійності учня, його здатності до особистісного тлумачення художніх образів, нестандартного розв’язання проблем мистецького пізнання. Мистецтво зможе виконати свою пізнавальну роль тільки тоді, коли учні навчаться по-справжньому розмірковувати про нього. Потрібно прагнути до того, щоб учні частіше відповідали на запитання, які виникають на уроці, не задовольнялися засвоєнням головних знань. Цьому сприятимуть точне формування учителем завдання, його поступове спільне вирішення, самостійно зроблений учнями висновок. Учителю необхідно постійно співвідносити педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Адже те, що ними не сприйняте, не осмислене, не почуте і не засвоєне, нічого не додає до мистецького розвитку дітей та не наближає до мистецтва. Усі форми мистецьких занять із школярами мають сприяти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, вихованню моралі. На вирішенні цього завдання має спрямовуватися творча ініціатива учителя, його знання і досвід.
Розвивальна функція мистецької освіти означає підсилення уваги до виявлення і розвитку мистецьких здібностей учнів, відсутність якої щодо школярів може мати непоправні наслідки у наступному навчанні і житті. Врахування вікових особливостей допомагає встановити, які саме форми, засоби і види діяльності найефективніші для мистецького розвитку дитини того чи іншого віку. У емоційній та пізнавальній сфері з’являється організація процесу, учні вибірково ставляться до деяких відтінків почуттів, різноманітних настроїв, висловлюють власні уподобання до окремих сторін художнього переживання і діяльності, тобто формується художній смак.
У різних видах мистецької діяльності (спів, рухи, слухання, елементарна виконавська діяльність, малювання) розвиток іде від репродуктивних дій до спроб перенесення здобутих знань і навичок в самостійні відтворення, проявляючи при цьому творчу ініціативу. Формування мистецьких здібностей дітей відбувається шляхом залучення їх до активної мистецько-творчої діяльності, опори на національне і світове мистецтво; розвитку художньо-образної уяви, організації різноманітної художньо-змістовної та емоційно наповненої діяльності на уроці й поєднання в єдиний комплекс основних її видів, що активізує моторику, емоційну сферу дітей, сприяє вивільненню фантазії та творчої енергії, мистецько-творчому самовиявленню та самоствердженню.
У мистецькій освіті має підсилитись увага до цілеспрямованого пізнання мистецтва, розвитку естетичних смаків людини, збагачення її мистецької культури та здібностей. Мистецьке переживання за своєю суттю є емоційним переживанням, тому що поза емоційним шляхом зміст мистецтва осягнути не можливо.
Також у мистецькій освіті увага має приділятись розвитку емоційних і слухових компонентів. Процес сприймання мистецького твору пов’язаний із розмаїттям почуттів, емоцій, з пробудженням творчих можливостей слухача. Мистецькі твори в процесі сприймання підлягають особистій інтерпретації, в результаті якої естетичний досвід суб’єкта пов’язується з процесом розвитку суб’єктивного образу цього твору. Особистість має сприймати мистецтва «пристосовуючи» до свого духовного світу її художній зміст і разом з тим внутрішньо змінюючись у процесі розвитку образів [4, c. 76].
Розвивальна функція мистецької освіти полягає у засвоєнні способів естетичної діяльності, яка всебічно збагачує особистість дитини. У процесі передачі мистецького досвіду застосовується система цілеспрямованих і організованих впливів, призначення яких полягає у наданні знань, озброєнні способами дій і формуванні особистості дитини. Мистецький розвиток розглядається як якісні зміни психічних процесів, що викликаються внутрішніми закономірностями мистецьких переживань дитини і зовнішніми обставинами її життя і виявляється у здатності сприймати мистецтво, займатися практичною мистецькою діяльністю та у сукупності мистецьких знань, умінь та навичок.
Ефективність процесу формування мистецьких здібностей школярів на уроках мистецтва в школі забезпечується за умов інформованості учителя про стан розвитку мистецьких здібностей кожного учня зокрема і класу в цілому; цілісного формування естетичних здібностей до мистецької діяльності; залучення учнів до такої мистецької діяльності на уроці, яка вимагає вияву означених здібностей в комплексі; індивідуального підходу до формування мистецьких здібностей дітей. Щоб дитина відкрила для себе джерело прекрасних образів, думок, почуттів, необхідно використовувати кожну можливість прослухати високохудожню музику, переглянути високохудожні твори образотворчого мистецтва, намагатися більше впізнати про них, щоб краще в них розібратися.
Оновлена мистецька освіта спричинила необхідність акцентуації уваги на сенсорному розвитку дитини. В навчально-виховному процесі увагу спрямовують на застосування у збагаченні чуттєвих вражень школярів широкого кола загально-дидактичних методів, серед засобів навчання перевага надається зображувальному, символічному унаочненню. На противагу раціональному використанню розмаїття ресурсів формуванню сенсорної сфери сприяло запровадження особистісно орієнтованої дидактичної концепції, спрямованої на виявлення і структурування суб’єктивного чуттєвого досвіду дитини, врахування різного темпу засвоєння навчального матеріалу окремими дітьми або групою учнів, стимулювання школярів до самостійного сприймання, виконавської діяльності, застосування дидактичних методів контролю і самоконтролю тощо.
Серед найголовніших розвивальних завдань є залучення дитини до естетичної діяльності, розвиток художніх здібностей, навчання способів особистісного втілення естетичних уявлень у творчу діяльність, що передбачає формування музичної сенсорної грамотності. Ідея комплексного використання різних видів мистецтва поступово втілювалася в систему естетичного виховання початкової музичної освіти як усвідомлення потреби поширювати сферу прекрасного, посилювати стимули, що збуджують почуття краси. Комплекс уявлень, що виникають під впливом різних видів мистецтва, утворює синтетичний художній образ і потребу в активних почуттєвих виявах. Тому діяльність школярів, якщо вона спирається на різні види мистецтва у своєрідних, доступних для дітей формах, стає художньою. Сповнена естетичних переживань дитина у своєму бажанні втілити, відбити їх у власній мистецькій діяльності не знаходить відповідних умінь, тому діє найдоступнішим їй шляхом: жестами, звуконаслідуванням, фарбами, рухами тощо. Але емоційно, естетично забарвлене сприймання збагачує, спрямовує, стимулює мистецьку діяльність дітей, водночас у процесі художньої діяльності відбувається і зворотний позитивний вплив на розвиток умінь і навичок, передусім завдяки збагаченню художнього, емоційно-чуттєвого досвіду. Чим глибшим є переживання від сприйнятого, тим значнішим буде вплив мистецтва на психіку дитини, тим сильнішим виявляється поштовх до її активної творчої діяльності. Недостатньо лише розібратися у структурі мистецького твору – варто творчо пропустити сприйняте через себе, щоб пережити свої почуття і у такий спосіб привласнити зображуване. Мистецькі твори не народжують прямої практичної дії, вони лише підготовлюють до цієї дії. Художнє сприйняття має бути «мислячим», воно містить усвідомлення ідейного змісту, естетичну оцінку мистецького твору і подальший естетичний відгук. Саме таке глибоке проникнення є поштовхом до розвитку фантазії, пробуджує творчий зліт думки дитини, пов’язуючи процеси сприйняття та творчої художньої діяльності.
Тому провідним принципом розвивальної функції мистецької освіти є активізація сенсорного виховання дітей. В мистецькому розвитку дітей спостерігаються значні відмінності залежно від індивідуальних особливостей. Але в процесі роботи у дітей помітними стають вияви мистецьких здібностей: вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття, визначають характер музики, її емоційний зміст, а завдяки властивій спостережливості чують окремі деталі музичної мови, відтінки виконання, переживають настрій твору, оволодіння засобами художнього сприймання на уроках малювання.
Саме на початковому етапі осягнення мистецтва важливого значення набуває розвивальне функція у річищі забезпечення культурологічного чинника. Потенціал впливу мистецтва, розгортаючись синхронно із розвитком суспільних формацій, визнавався серед найпотужніших, художньо найбільш цілісних і інформативніших. Актуалізація естетики впливу мистецтва відбувається завдяки критичному осмисленню попередніх здобутків світової та вітчизняної естетичної думки і урахуванню набутого естетико-культурологічного і соціологічного досвіду [10, c. 54].
Масова мистецька культура утілює соціально-психологічні настанови великих соціальних прошарків. За всієї різноманітності тенденцій, що супроводжують споживання масового мистецького продукту, не можна не назвати провідної з цих тенденцій: масова мистецька культура формує відповідні естетичні сподівання та емоції і спрямовує їх у певне русло, забезпечуючи таким чином підготовку наступних поколінь своїх споживачів і даючи адекватні естетичні відповіді на запитання і виклики часу. Відтак вони повинні виражати ті духовні і інтелектуальні устремління, які реально дають змогу людям відчути власний вилив на суспільні процеси, усвідомити зорієнтованість суспільства на задоволення їхніх сподівань. Це забезпечує успіх масової культури у дітей, які фактично отримують те, що бажають.
Розвивальне функція прямо і безпосередньо апелює до мистецько-творчої діяльності школярів. Розвивальне функція мистецької освіти полягає в тому, що закладає основи мистецької культури школяра як частини його духовної культури, що передбачає єдність особистісного, пізнавального, комунікативного і соціального розвитку учнів, виховання у них емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва і життя. Особливістю розвивальної функції мистецької освіти є великі можливості для емоційного розвитку особистості, творчого та естетичного виховання учнів. Разом з тим розвивальна функція дозволяє не тільки збагатити емоційну сторону життя дитини, а і досягти цілісності всіх складових особистісного розвитку.
Мистецький тезаурус як сукупність художніх знань,, якими мають володіти школярі, має великий стимулюючий вплив не тільки на мистецькі здібності дітей, загальну сенсорну сприйнятливість учнів, мислення, а і пізнавальні інтереси школярів, що є реальним підгрунтям для творчого розвитку особистості дитини. Тому на уроках мистецтва в школі знання мають подаватися в цікавих формах і методах мистецької роботи, що спонукає дітей до креативної інтерпретації мистецьких знань у різних видах духовно-практичної діяльності, формуванню пізнавальної сфери школярів, і відповідає сучасним вимогам мистецької освіти.
Розвивальна функція мистецької освіти полягає у активізації творчої діяльності при вирішенні творчих завдань на основі засвоєних теоретичних знань і слухової інформації, аналізі і переосмисленні відповідно до конкретного завдання засвоєнні раніше поняття, художні явища, музичні твори тощо. Творче виконання завдань породжує у свідомості дитини поліфонію змістів, образів, емоційних станів. Тобто, процес пізнання набуває нового значення, виникає потреба у творенні і новій інформації, що підсилює розвивальні функції початкової музичної освіти школярів. Постановка в ситуацію виконання творчого завдання завершується створенням своєрідного творчого продукту. Творчі завдання, на відміну від репродуктивних, здатні не лише сформувати пізнавальний інтерес, а і підняти школярів на більш високий рівень розумового і творчого розвитку, навчити їх самостійно вирішити художньо-творчі проблеми.
Учитель мистецтва в школі має спрямувати всі зусилля на те, щоб створити школярам сприятливу атмосферу і особливі можливості для формування інтересів, які є надійною основою для творчого розвитку особистості, самостійного оволодіння музичними знаннями. Значущим у роботі учителя по розвитку творчого потенціалу школярів на уроках музики є здатність розуміти мистецтво якнайглибше, творчо інтерпретувати його. Оскільки, чим краще знаєш мистецтво, тим більша потреба у спілкуванні з ним. У процесі творчої діяльності активізується не тільки інтелектуальна, а і емоційна сфера школярів, розвиваються музичні здібності, учні набувають таких якостей творчої особистості як експресивність, оригінальність, винахідливість у комбінуванні художніх елементів, здатність до життєвих способів реалізації творчих ідей [12, c. 76].
Реалізацію гедоністичної функції мистецької освіти викликано потребою значно уважнішого, ніж дотепер, ставлення до завдань психологічної розрядки дітей у процесі мистецького навчання. Застосування різних методів впливу мистецтва на особистість має бути засобом поліпшення загального самопочуття, підвищення працездатності, зниження стомлюваності, може сприяти створенню особливого «регульованого» корекційно-розвиваючого, комфортного для психіки дитини середовища. Саме музика як вид мистецтва впливає на людину завдяки засобам музичної виразності: мелодії, динаміці, тембру, темпу, способу звукови-добування, артикуляції. Застосування мелодій, які несуть гармонізуючи вібрації високих рівнів допоможе підвищити творчу активність учнів, сформувати в дітей певні емоційні стани, відчуття, образи та створювати нові. Дитячі музичні ігри передбачають акцентування ролі естетичної насолоди в сприйнятті і творенні мистецтва. Спочатку діти отримують естетичне задоволення від контакту з дорослими, які бавляться з ними у музичних іграх. Коли ж діти підростають, вони вже самі співають різні дитячі ігри-забави, рухаються, пританцьовують, отримуючи при цьому естетичну насолоду і велике бажання самостійно демонструвати власні вміння і навички.
Сутність гедоністичної функції мистецької освіти полягає в тому, щоб привернути увагу дітей до краси навколишньої дійсності, сформувати в них естетичне ставлення до людини та природи рідного краю, тобто примусити здивуватися і захотіти вивчати. Мистецтву належить чи не найважливіша роль у керівництві почуттями та настроями дитини, адже саме воно становить природну потребу людини. Через мистецтво у дітей вибудовується ціннісна свідомість людини, вміння бачити її крізь призму образності, відчуття естетичної значущості світу, сформованості естетичних смаків. Заняття мистецтвом створюють об’єктивні умови для розвитку мистецького сприймання, художніх здібностей. Під впливом системних занять в учнів формуються естетичний смак до мистецтва, ціннісні орієнтації у світі, уміння слухати і розуміти мистецькі твори, уявлення про їх характер, побудову, виражальні засоби, підвищується рівень емоційної чутливості, розвивається пробуджується творчий дух, творче начало, бажання та вміння творити за законами краси.
Особливу увагу під час добору мистецького матеріалу варто приділяти творам українського мистецтва як найважливішому складнику духовної культури українського народу. Завдяки ознайомленню з творами національного мистецтва в учнів формується любов до Батьківщини, розуміння національних звичаїв, традицій. Атмосфера уроків мистецтва має бути захоплюючою, динамічною, цікавою, сприяти новим відкриттям як в емоційному так і в пізнавальному планах. Відвідування таких уроків має викликати постійний пізнавальний інтерес до занять, радість від спілкування з мистецтвом і активне свідоме бажання оволодіння елементарними художніми знаннями і уміннями. Естетична насолода пов’язана з пізнавальною функцією і визначається емоційним, художньо-образним характером мистецтва, його здатністю хвилювати розум і почуття.
Духовна естетична насолода від процесу переживання своєї діяльності підіймає особистість над дійсністю, дозволяє сприймати навколишній світ з позицій мудрості, краси, людяності і спрямовувати свою творчу енергію на вищу мету – безкорисливий пошук краси, створення нових цінностей культури. Процес естетичного переживання полягає в особистій оцінці художнього твору в залежності від індивідуальних якостей людини, складу мислення, досвіду і ступені художньо-естетичного аналізу оцінки твору та багатьох психолого-педагогічних характеристик. Мистецтво формує естетичні ідеали, орієнтує на життєві пріоритети, висловлює інтереси прогресивних суспільних сил.
Звичайні людські почуття (радість, горе, захоплення, обурення тощо) набувають у процесі мистецько-естетичного сприйняття особливого естетичного характеру, їх переживання завжди пов’язані з відчуттям естетичної насолоди, яка здатна створювати художні образи, цінні самі по собі. Без естетичної насолоди мистецтво втратить своє значення, оскільки чуттєва сфера є основою художнього сприйняття, виникає необхідність її розвитку. Б. Теплов вважав, що «художнє виховання завжди включає в себе виховання здібності сприйняття», причому, «художньо повноцінне сприйняття мистецтва – це «вміння», якому треба вчитися» [12, с. 98].
Але спроможність до сприйняття мистецтва і пізнання його не дається людині від природи, вона формується і розвивається у процесі тривалого системного виховання. Л. Виготський підкреслював, що для сприйняття мистецтва необхідно «творчо подолати своє особисте почуття, знайти його катарсис, і лише тоді дія мистецтва проявиться повністю». О. Мєлік-Пашаєв вважає, що художнє сприйняття – це здатність осягнути твір мистецтва як зоровий образ неповторного ідейно-емоційного змісту. На думку Б. Юсова «сприйняття і аналіз художніх творів об’єднує здатність до співпереживання, тобто до емоційної чуйності; наявність певного об’єму знань і уявлень про мистецтво; здатність розуміти форму художніх творів; переносити оцінки і художні судження на сприйняття явищ дійсності та інших видів мистецтва».
Естетичне ставлення людини до дійсності і мистецтва – це не тільки процес сприйняття, це особливий стан людини – емоційно-естетичні переживання. Володіти естетичним ставленням до навколишнього – це означає мати розвинену здатність отримувати насолоду від дійсно прекрасного, розвинену потребу сприймати і створювати прекрасне, що надає психологічної розрядки дітям у процесі мистецького навчання. Отримання відчуття естетичної насолоди на уроках мистецтва в школі формує соціально-творчу активність учнів, безпосередньо впливає на всі форми суспільної свідомості. Піклування про гедоністичний ефект від занять мистецтвом – умова, що випливає із самої суті мистецької освіти засобами виконавської діяльності. Адже «живе» спілкування з мистецтвом створює об’єктивні можливості для одержання дітьми естетичної насолоди. Необхідною умовою реалізації гедоністичної функції мистецької освіти має стати вибір таких творів, що викликають емоційний відгук у дітей. Врахування вимоги усунення психологічного перенавантаження визначає і така ознака, як виконавська доступність. При виборі мистецького матеріалу слід відмовитись від складних, технічно непосильних для учнів творів. Доступність мистецького твору виконавським можливостям учнів має стати запорукою ефективності художньо-педагогічного впливу, психологічної розрядки дітей у процесі мистецького навчання. Самовиявлення учителя мистецтва здійснюється передусім щоденними діями з формування особистісного естетичного образу поведінки, цілеспрямованою роботою з розвитку естетичної культури, емоційного збагачення, пошуку краси, естетичних почуттів, вдосконалення свого духовного обличчя.
Комунікативна функція в умовах осучаснення й оновлення мистецької освіти спрямовується на формування уявлень школярів щодо краси як регулятора людських стосунків. Комунікативна функція мистецької освіти полягає в тому, що вона є джерелом передачі інформації, тобто істотним засобом духовного спілкування як окремих людей, так і поколінь. Процес навчання і виховання, в якому спілкування відіграє значну роль є певною системою соціально-психологічної взаємодії. Необхідною умовою успішного протікання процесу спілкування є комунікативна компетентність його учасників, розвиток соціально-психологічних умінь, нерозривність педагогічного процесу із педагогічним спілкуванням, проектування можливих ефективних засобів подання інформації на, основі передбачення можливих наслідків її сприйняття, проектування власної виконавської діяльності, заохочення у закріпленні продуктивних дій, узагальнення ефективних впливів учнів.
На уроках мистецтва при вивченні будь-яких творів є велика можливість створювати сприятливі умови для формування комунікативної компетентності учнів, зокрема розвивати їх комунікативні якості, мистецькі здібності. На уроках мистецтва між учителем і дітьми виникають суб’єкт-суб’єктні відносини, метою яких є засвоєння знань з предмету та відпрацювання комунікативних умінь та навичок. Індивідуальне спілкування учителя і учнів дає широкі можливості для знаходження індивідуального підходу до кожного школяра, що дозволяє більш ефективно формувати комунікативну компетентність як регулятор людських стосунків. На уроках мистецтва учню необхідно допомагати підтримувати пожвавлення в емоційних станах, а саме, переживання дітьми настроїв під час виконання кожної вправи з певним емоційним відтінком [16, c. 65].
При співі у дітей спостерігається необхідний емоційний стан та зміни у вокально-технічному втіленні – у тембрі, динаміці тощо. При виконанні творів ступінь емоційного переживання не повинен переходити певних меж. Ознайомлювати учнів необхідно з різними емоційними станами, адже це сприяє переживанню ними тих емоцій, які не входять до структури їх темпераменту, і тим самим дозволяє розширити та поглибити їх контакт з оточуючим світом та з іншими людьми. Від розвитку внутрішньої здатності генерувати у власному психічному апараті переживання залежить можливість дитини виражати у музичному творі велике різноманіття емоційних переживань.
Комунікативна функція має спрямовуватися на формування уявлень про музичну форму як цілісну організацію засобів виразності. При емоційно-смисловому аналізі музичного твору, основаному на розгляді мелодичних, гармонічних, композиційних особливостей матеріалу, що вивчається, слід, керуватися художньою ідеєю, в якій полягає основний смисл музики. У розкритті образно-емоційного змісту твору, що виконується, важливе місце належить вмінню складати словесно-емоційну програму. Це дає учням більш усвідомлено ставитися до власної виконавської Концепції та вербального висловлювання прослуханої музики, що сприяє ефективності комунікативних впливів у музично-естетичному навчанні школярів. В основі емоційного переживання музичного твору лежать образні уявлення дітей. В даних уявленнях ніби закладений ідейно-образний зміст твору. Актуалізувати ці уявлення можливо за допомогою активізації асоціативної уяви за участю аналітико- синтетичної діяльності свідомості. При формуванні комунікативної компетенції в процесі вокальної роботи корисно застосовувати асоціативну функцію, що сприяє створенню учнем образу, розкриттю емоційного змісту твору, які найбільш повно відповідають авторській ідеї та задуму. Застосування асоціативної функції збуджує фантазію учнів, створює певний емоційний настрій, тобто викликає відповідний відгук, що допомагає усвідомити музичні явища і сформувати їх комунікативну компетентність.
Активізація толерантного ставлення до оточуючих має пронизувати колективні форми мистецької діяльності учнів. Виховання толерантності надає можливість пізнання культури різних народів, створюючи тим самим передумови взаєморозуміння і пошани, позиції співпраці, що є запорукою соціальної міжнаціональної стабільності. Основу сучасного освітнього простору має складати педагогіка толерантності, яка передбачає зміну системи людських стосунків, побудову їх на взаємній повазі. Мистецтво відкриває учням еталони терпимого ставлення до іншої людини. У сприйманні мистецтва і в процесі виконавської діяльності відбувається прийняття автора або героя твору, а також ідеї однолітка При позитивному її оцінюванні. Учень має нагоду виразити співчуття автору, герою твору або однолітку, на основі чого виникає бажання надати допомогу однолітку у виконавській діяльності. Перенесення таких відносин у сферу реальних взаємостосунків виховує у школярів толерантність.
Важливим питанням оновленої мистецької освіти є соціальне замовлення на учителів, які підготовлені до самостійного розв’язання проблем колективного культуротворення, з почуттям причетності до своєї країни, народу, людства в цілому. Саме учитель мистецтва має усвідомлювати свою місію транслятора культурного потенціалу України. Він покликаний послідовно виховувати, плекати духовний світ дітей, будувати храм їх мистецької культури. З цією метою потрібно вдосконалювати рівень педагогічної культури учителів, зокрема її комунікативну якість, адже стрижнем праці учителя є педагогічне спілкування. Від сучасного учителя мистецтва вимагається не тільки грунтовна фахова компетентність, але і високий рівень культури педагогічного спілкування, здатність за допомогою комунікативних засобів регулювати міжособистісні стосунки та спільну діяльність, організовувати плідну навчально-виховну взаємодію з учнями. Комунікативні уміння учителя мистецтва являють собою сформовані на основі засвоєних знань, навичок і практичного досвіду способи і прийоми спілкування, спрямовані на реалізацію комунікативної функції педагогічної діяльності. Комунікативні уміння визначають здатність учителя до спілкування з учнями засобами мистецтва, здійснення морально-етичного впливу на вихованців, трансляцію їм власного досвіду художньо-педагогічного спілкування, що сприяє особистісному розвитку дітей, формуванню їх потреб, ціннісних орієнтацій, самосвідомості та естетичної культури. Від сучасного учителя залежить перспективність не лише мистецької освіти і виховання учнів, а і здійснення їх майбутньої загальнокультурної функції – залучення школярів до національних і світових духовних цінностей, збагачення внутрішнього світу школярів [8, c. 43].
Роль учителя не в тому, щоб ясніше, зрозуміліше, емоційніше, ніж у підручнику повідомити учню інформацію щодо мистецької грамоти, засобів мистецької виразності тощо, а в тому, щоб допомогти дитині стати активним суб’єктом власного становлення, сформувати свідомість взагалі та комунікативну компетентність зокрема. Успіх педагогічної комунікації залежить від того, чи вміє учитель налагодити. контакт з аудиторією, від системності його викладу, аргументації, вміння стимулювати учнів для подальшої діяльності, заохочувати, знімати емоційне напруження в спілкуванні. Комунікативні уміння поєднані із знаннями, навичками, психолого- педагогічними якостями особистості, виразним і дохідливим поясненням, оцінкою якісної передачі, її повноти, змісту, форми. Добре розвинуті комунікативні уміння потрібні учителю для створення оптимального педагогічного клімату.
Отже, визначено функції мистецької освіти в сучасних умовах розвитку суспільства, що спричиняють необхідність її модернізації. Виховна функція передбачає закладення підвалин формування духовності особистості, її національної самосвідомості, естетичної культури; пізнавальна – заохочення дітей до набуття мистецьких знань, активізації їх прагнення до пізнання світу і себе в ньому через призму мистецьких образів; розвивальна – підвищення уваги до розвитку мистецьких здібностей дітей, їх сенсорної сфери, схильності до творчого самовираження в мистецтві; гедоністична – спонукання дітей до отримання естетичної насолоди від мистецьких занять; комунікативна – формування у школярів основ людської солідарності, толерантного ставлення до мистецької культури різних народів.
1 2 3 4 5