Міністерство освіти і науки України
Хмельницький національний університет
Факультет економіки і управління
Кафедра маркетингу і торговельного підприємництва
Реферат
з предмету: «Університетська освіта»
на тему: «Вища освіта за кордоном»
Виконав:
Студент групи Мр-20-2: Дитюк В.М.
Перевірила:
к.е.н., доцент: Решміділова С. Л.
Хмельницький – 2022
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………………………………………………………….3
1. Система вищої освіти США………………………………………………………………………………………………5
2. Навчання в Англії……………………………………………………………………………………………………………..7
3. Система вищої освіти Франції………………………………………………………………………………………….9
4. Система вищої освіти Німеччини…………………………………………………………………………………….10
5. Система вищої освіти Італії………………………………………………………………………………………………12
Висновки………………………………………………………………………………………………………………………………14
Перелік посилань на літературу………………………………………………………………………………………….15
Вступ
В умовах бурхливих інтеграційних процесів на Західному континенті (Європа + США і Канада) відбувається цілеспрямоване формування єдиного освітнього простору - сукупності спільних ціннісних орієнтацій, елементів змісту, методів, засобів навчання та виховання, які характеризують процес передачі підростаючому поколінню досвіду попередників з метою забезпечення спадкоємності і відтворення соціокультурного досвіду (традиційне навчання), а також відкриття нового досвіду, стимулювання змін в існуючій культурі (інноваційне навчання).
Звичайно, що національна система вищої освіти в західному світі є оригінальними утвореннями із власними організаційними структурами, формами, змістом то що, які зумовлені специфічними рисами їх історичного розвитку і сучасного стану, своєрідністю та пріоритетами насущних проблем. Як духовне історичне явище вони збагачуються надбаннями інших культур, засвоюючи з них цінності, що додають нове до їх власних скарбів.
Адже, ідеологією закордонної вищої освіти стала ідея спільності таких цінностей, як демократія, соціальна справедливість, права людини. Саме вони повинні лежати в основі сучасної освіти (навчання і виховання) підростаючого покоління:
По-перше, вища освіта повинна бути висококваліфікованою, щоб бути головним базисом для подальшої успішної реалізації у майбутньому.
По-друге, узаконення етичної, релігійної, культурної та регіональної різноманітності розширили коло вимог та очікувань, на які повинна відповісти вища освіта.
4 моделі вищої освіти закордоном:
1. німецька (гумбольтівська) модель ВО - функціонує із XVIII ст., за якою навчання і наукові дослідження у ВНЗ є тісно пов`язані. Діє: ФРН, Австрія, РФ, Україна, Чехія, Польща тощо.
2. французька модель університету - 2 блоки:
- університети;
- вищі професійні школи.
Розглядає ВО, як професійно-орієнтовану, тобто навчання і орієнтація на кар`єру є основою професійної програми, а наукові дослідження не є обов`язкові. Діє: Франція, Швейцарія, а також на території колишніх французьких колоній, деякі елементи можна побачити у іспанській системі ВО.
3. англійська модель - це виховання елітного фахівця, який у першу чергу орієнтований на менеджмент. Охоплює такі країни: Великобританія, країни англійського домініону: Канада, Австралія, країни Африки, Нова Зеландія
4. американська модель - це підготовка людини, що здатна взяти на себе відповідальність за культуру. Наукові дослідження обов`язкові для викладачів - практична орієнтованість. Крім, США впроваджена і у ряді азійських країн: Японія, Південна Корея тощо.
1.Система вищої освіти в США
Зараз у США близько 3000 вищих навчальних закладів усіх типів (університети, технологічні інститути, чотирирічні та дворічні коледжі), у яких учиться майже 9 млн. студентів. Із усіх країн заходу США має найбільший відсоток студентів із загальної кількості населення, далі йдуть Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія. Це означає, що у віковій групі населення від 18 до 20 років більш ніж 40% - студенти. Характерною рисою вищої школи США є переважна більшість часток ВНЗ, які складають понад 2/3 від їхньої загальної кількості, хоча 70% студентів учаться в державних ВНЗ. Це пояснюється тим, що серед приватних ВНЗ є невеликі, із числом студентів до 100 чоловік, у той час як у деяких державних ВНЗ учиться кілька десятків тисяч студентів.
Управління вищою освітою в США є децентралізованим, згідно 10-ї поправки до Конституції, уся система освіти підлегла органам управління окремих штатів. На державному рівні керівництво здійснюється відомством освіти, що входить до складу департаменту охорони здоров'я й соціального забезпечення.
Університетська система США містить у собі так звані багато- профільні й дослідницькі університети. Вищі навчальні заклади можуть претендувати на статус багатопрофільного університету, якщо здатні забезпечити навчання в магістратурі, а в дослідницьких університетах ще й за докторськими програмами. Професори й викладачі університетів, крім удосконалення педагогічної майстерності, повинні займатися дослідницькою діяльністю. Якщо навчальний заклад відповідає перерахованим критеріям, то це вже мультиуніверситет з декількома корпусами та коледжами, що забезпечують спеціалізацію у певній галузі знань.
Довгий час найбільший престиж мали Гарвардський, Стенфордський, Каліфорнійський, Нью-Йоркський університети (насамперед тому, що найбільш важливою вважалася гуманітарна освіта). І зараз 70% студентів США займаються за гуманітарними
програмами. Організаційно вищий навчальний заклад, незалежно від типу, являє собою систему адміністративних служб і навчальних підрозділів.
Вища школа готовить бакалаврів, магістрів і докторів наук (аналогія з вітчизняним вищим навчальним закладом: коледж - факультет, департамент - кафедра, магістр - аспірант). Очолює коледж і школу декан, що одержує вищий оклад, ніж професор; департамент очолює - професор. Викладацьку роботу ведуть "повні" професори й молодші професори (доценти, асистенти професори й інструктори (викладачі)).
Щоб вступити до університету в США потрібно мати ступінь бакалавра. Щорічно в цій країні випускають 77% бакалаврів, 20% магістрів, 3% докторів наук. Вступні іспити в університет являють собою систему тестів, які розраховані на 2-3 години письмової роботи. У тестах представлені питання на виявлення кмітливості претендентів, логіки, умінь концентрувати увагу.
У США немає єдиних правил організації занять і всього навчального процесу у вищих навчальних закладах. Тривалість навчального року - із середини вересня до кінця травня. Крім літніх канікул протягом навчального року є три канікулярних періоди загальною тривалістю один місяць. Хто виявляє бажання раніше закінчити ВНЗ, той не має додаткових канікул. Крім самостійної роботи, студент може брати участь у роботі літніх шкіл, де він заробляє певну кількість залікових одиниць. 20% курсів є вибірковими, частина - факультативними. Вибіркові курси є заліковими, факультативні ж не враховуються як залікові одиниці.
2. Навчання в Англії
У Сполученому Королівстві більше сорока університетів. Оксфорд і Кембридж є провідними й найстарішими навчальними закладами, заснованими відповідно у XII і XIII ст. Найбільший на сьогодні Лондонський університет. Привабливими є також університети Единбургу, Лідса, Глазго, Бірмінгема, Ліверпуля та Брістоля.
Система вищої освіти Сполученого Королівства складається з трьох основних видів освітніх установ: університети, коледжі та вищі школи, а також художні та музичні коледжі. Раніше було усунуто межу, що розділяла університети та політехнічні інститути, останні також отримали статус і титул університетів. Вища освіта Великої Британії чотириступенева: бакалаврат, магістратура, докторантура та наукові дослідження.
Ступінь бакалавра - базовий курс вищої освіти. Триває 3 - 4 роки, після закінчення курсу студенти отримують ступінь бакалавра гуманітарних наук, бакалавра природничих наук або інших областей спеціалізації. У деяких університетах і коледжах вищої освіти після закінчення дворічного курсу навчання можна отримати диплом про вищу освіту (DiphE). У низці вишів студенти зобов'язані пройти вступний курс перед початком навчання на бакалавра. При навчанні за програмою, в якій чергується теорія і практика, потрібен додатковий рік для проходження практики на виробництві. В деяких університетах є інтенсивні дворічні курси навчання, студенти яких займаються і протягом канікул.
Ступінь магістра. Надається в результаті 1 - 2 років навчання після закінчення бакалаврату. Програма передбачає навчання в області спеціалізації. У деяких випадках ступінь присуджується за результатами письмових іспитів, але кандидатам зазвичай необхідно представити та захистити дисертацію. Іноді магістерський ступінь (наприклад, в Імперіал-коледжі в Лондоні) присуджується на першому ступені вищої освіти після 4 або 5 років навчання.
Ступінь магістра філософії, доктора філософії. Третій ступінь вищої освіти присвячено виключно дослідницькій діяльності. Після 2 додаткових років навчання в університеті та успішного захисту дисертації присвоюється ступінь магістра філософії (Master of Philosophy MPhil). Через 3 роки подальшого навчання після завершення магістерської програми кандидат може представити дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії (Doctor of Philosophy – DPhil або PhD).
Наукові дослідження. Підвищений рівень докторського ступеню можуть здобути фахівці в області юриспруденції, гуманітарних та природничих наук, медицини, музики і теології після того, як здійснять певний обсяг дослідницької роботи.
Цілком імовірно, що британські коледжі й університети визнають свідоцтва про освіту, отриману вами в Україні. Найпростіший спосіб з'ясувати це - зв'язатися з навчальним закладом. Якщо це неможливо, зверніться до найближчого відділення Британської Ради або напишіть до Національного Британського інформаційного центру офіційного визнання свідоцтв про освіту (NARIC). Якщо у вас уже є український диплом про закінчення вищого навчального закладу, майте на увазі, що його академічна кваліфікація займає проміжне положення між "А-levels" GСЕ і ступенем бакалавра. У британських навчальних закладах вступні вимоги дуже різні, отож з таким дипломом можна вступити й на другий, і на передостанній курс університету, і навіть на постдипломний курс на отримання ступеню магістра. "Вартість" вашого диплому необхідно з'ясувати в приймальній комісії того університету, куди ви хочете вступити. Візьміть до уваги також, що існує й міжнародний бакалаврат (ІВ) - дворічний навчальний курс, що включає вивчення шести дисциплін.
На рівні післядипломного навчання британські університети мають право встановлювати власні правила прийому. Для такого навчання необхідно мати вчений ступінь першого щабля з відповідної дисципліни. Інколи потрібен досвід роботи, часом - на курсах, по закінченні яких ви одержуєте посвідку про право на викладання - досить тільки бажання викладати. Оскільки навчальна програма науково-дослідного курсу післядипломного навчання дуже вузькоспеціалізована, іноземним студентам пропонується спочатку пройти теоретичний післядипломний курс з обраної дисципліни, успішне завершення якого (ступінь магістра) може гарантувати місце на науково-дослідному курсі.
3. Система вищої освіти Франції
На відміну від Великобританії й США університети Франції не перебувають на вершині освітньої піраміди.
Управління вищою освітою у Франції здійснюється міністром національної освіти через посередницьку діяльність національної ради вищої освіти та наукових досліджень. На чолі університету перебуває президент, який обирається на п'ять років.
Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державними й фінансуються урядом.
У Франції є 26 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах університетів. У Парижі таких центрів - 13, Тулузі й Страсбурзі - 3.
Як і раніше, у Франції основною адміністративною одиницею є навчально-дослідницьке об'єднання, автономне в межах університету й створено для вирішення основного завдання - адміністративно та практично пов'язати навчальний процес й наукові дослідження.
Крім університетів французька система вищої освіти включає великі школи й великі установи вищої освіти. Створення цих шкіл в XI ст. було пов'язане з необхідністю підготовки кадрів більш вузької спеціалізації, ніж в університетах, які до 1795 р. були єдиним типом вищих навчальних закладів у Франції. У наш час переважна частина великих шкіл підкоряється Міністерству народної освіти. Серед великих шкіл можна виділити, зокрема, п'ять загальноосвітніх шкіл, які готовлять учителів для системи середньої освіти, школу хартій, школу мистецтв і ремесел, різні види інженерних шкіл.
Університети готовлять дипломованих фахівців широкого профілю, великі школи - більш вузького.
Великі установи вищої освіти є дослідницькими центрами й центрами з поширення наукових знань. Як правило, у них професори викладають лекції за вільними програмами, орієнтованими на їх власні наукові інтереси. Замість студентів ці ніколи відвідують слухачі, які одержують після навчання не офіційні дипломи, а лише посвідчення про те, що вони прослухали ті або інші курси.
4. Система вищої освіти Німеччини
Вища освіта в Німеччині має давню історію. Численні німецькі університети були створені в часи Середньовіччя. З тих пір вони підпорядковувалися землевласникам, найчастіше безпосередньо князеві й пишалися своєю автономією. Вона полягала в системі внутрішнього самоврядування, однак фінансування все одно здійснювалося князем, якому професори приносили присягу.
Питаннями вищої освіти в Німеччині сьогодні займається Комісія з планування освіти. Крім того, діє федеральне Міністерство освіти і науки, Рада ректорів, наукова Рада й інші федеральні органи, кожен з яких виконує свої функції.
На чолі вищого навчального закладу перебуває ректор і його заступник (проректор). Вищим органом влади є сенат. Сенат обговорює питання планування, розвитку наукової праці, навчального процесу, але не займається організацією поточної роботи. Цю функцію виконує головне правління, що зазвичай включає комітети з навчальних питань, студентських справ, фінансів, майна й будівництва та відділ кадрів.
Університетська та взагалі вища освіта Німеччини поєднує наукові дослідження з навчальним процесом при достатній увазі до формування особистості студента. Германія законодавчо захищає права громадян (які мають атестат про середню освіту) на безкоштовну освіту без здачі вступних іспитів.
Перше, що відрізняє організацію німецького університету - це незначна роль або повна відсутність кафедр. Кафедра – це трибуна. Кафедра припускає професорські обов'язки: на дверях німецьких університетів немає написів "кафедра", тільки - "професор". Він виконує основне навчальне навантаження. Немає доцентури, а є помічники, які працюють у тій галузі, що й професор, є співробітники й аспіранти, секретар. Професор має кабінет, телефон, апаратуру й оргтехніку.
Друга особливість - відсутність розподілу на факультети. У більшості університетів факультети були ліквідовані ще в 60-ті рр. їм на зміну прийшли так звані спеціальності.
Більш дрібна структура - "семінар". Кожен семінар відіграє роль кафедри. Дослідницький інститут - окрема структурна одиниця усередині спеціальності, його співробітники не пов'язані з викладанням, вони займаються тільки наукою.
Для вступу в університет необхідно мати тільки один документ - шкільний атестат. Квоту для вступу визначає центральне відомство, визначаючи кількість навчальних місць шляхом установлення прохідного бала на основі шкільного атестата. Відсіювання при цьому є досить значним. Залишаються найбільш підготовлені - це головний принцип університетської освіти. Вступають сотні, а залишаються десятки. Термін навчання підраховується не за роками, а за семестрами. За ними проводиться й прийом до університету - (на І семестр або на II семестр). За семестрами також зараховується кількість рефератів і заліків, строки занять, їхній початок і закінчення. Так, у Гамбурзі перший (зимовий) семестр починається з 1 жовтня й закінчується ЗО березня, у нього включені 10-12 днів різдвяних канікул. Літній семестр починається з 1 квітня й завершується ЗО вересня. Ці строки ніколи не змінюються. Так само точно позначені дати вступних і підсумкових лекцій - 23 жовтня й 10 лютого в зимовому семестрі, З0 квітня й 15 липня - у літньому.
Після зарахування студент сам складає план своєї роботи на час навчання, самостійно планує своє академічне життя. Самостійно обирає дисципліни, які буде вивчати, спеціальність, яку буде вивчати, за якою буде здаватися іспит, строк навчання, професорів і семінари. Він сам визначає, яким іспитом закінчить своє навчання: або буде здавати державний іспит, або вийде на захист магістерської роботи (диплома). Потім він може сам змінити цей план.
Усі 8 (12 або 13) семестрів навчання студента в університеті розподіляються на два періоди: початкове навчання й основне навчання.
Від вибору кількості спеціальностей залежить термін навчання в університеті. На кожну спеціальність, зазвичай, приділяється 4 семестри. Якщо студент обрав три спеціальності - навчання триває протягом 12-14 семестрів. Переводу з курсу на курс під контролем декана немає, тривалість навчання залежить від можливості переходу з одного університету в іншій.
Набір форм і методів навчання в німецьких університетах близький до українського: лекція, семінар, практичне заняття. Вибір семінару залежить від симпатій студента до викладача, його наукових інтересів. Студент самостійно планує роботу на тиждень. Основне завдання семінару навчити студента мати свою точку зору й захищати її. На кожний семінар подається реферат (нагадує курсову роботу) обсягом 20-25 сторінок. Таких робіт може бути дві, три, п'ять залежно від здібностей студента.
В університетах Германії, у цілому, перевага надається модульній системі при побудові програм. Структура модулів представляє собою об'єднання тем певної спрямованості до тієї чи іншої професійної діяльності. В модулях представлені різні форми активного навчання студентів.
5. Система вищої освіти Італії
Вища освіта в Італії в основному представлена університетською освітою. Прийнято вважати, що перший європейський університет був заснований саме в італійській Болоньї в 1088 році. В Італії існує 45 державних та 5 приватних університетів. Італійські вищі навчальні заклади мають широку автономію.
Вища освіта в Італії є дещо обмеженою для іноземців. Для громадян тих країн, які не входять до складу Європейського союзу, існує квота на прийом до італійських університетів. Шукаючи відповідну програму в певному університеті слід відразу звертати увагу на наявність квоти по даній програмі в даному закладі для іноземців.
Вступ до італійського університету передбачає попередню 12 річну (15 років для магістра) освіту, тому в більшості випадків випускники шкіл з країни СНД не мають можливості вступити відразу після закінчення школи до італійського університету, в такому разі найкраще закінчити один або два курси університету (технікуму) у власній країні, а вже потім вступати до італійського університету. Деякі приватні вищі навчальні заклади надають можливість вступати до них абітурієнтам з країн СНД відразу після закінчення середньої школи.
Частина італійських університетів проводить при прийомі студентів вступні іспити на окремі спеціальності: архітектура, інженерія, медицина.
При вступі від іноземних абітурієнтів не завжди вимагають мовний сертифікат. Замість цього для зарахування до італійського університету іноземні абітурієнти мають скласти мовний іспит з італійської мови. Перевірка італійської мови, як правило, відбувається приблизно 1 вересня.
Документи до державних університетів подаються через посольство Італії (консульську службу). До приватних університетів у більшості випадків документи можна подати безпосередньо. Іноземний абітурієнт може подавати документи лише в один університет. Документи до вищих навчальних закладів Італії подаються приблизно в квітні – червні. Всі документи перевіряються спочатку в посольстві (консульській службі), а потім абітурієнт надсилає самостійно перевірені документи в обраний навчальний заклад. Результати вступу стають відомі лише в серпні.
Процес навчання в італійських університетах будується на принципах відповідальності студентів за власне навчання. Студенти самостійно складають власний графік занять. Відвідування на заняттях, як правило, не фіксується викладачем. Навчальний рік в італійських вищих навчальних закладах розпочинається кожного року по різному, академічний навчальний рік поділяється на три семестри. За результатами кожного семестру проходять іспити. Однак сам студент може перенести свій іспит на пізніший термін. В разі неуспішного складання іспиту студент має право кілька разів його перескладати.
За час навчання в бакалавраті студент має набрати 180 кредитів, прослухавши відповідні курси та склавши відповідні іспити.
В італійських університетах навчаються італійською мовою, англійська мова не дуже поширена на бакалаврських програмах. Англомовні магістерські програми представлені доволі добре, зокрема програми з економіки, права, гуманітарних дисциплін.
Формально вища освіта в Італії є безкоштовною, однак студенти сплачують так званий податок на освіту. Реальні витрати студента, пов’язані виключно з процесом навчання, складають від 500 до 1500 євро на рік. Оплата залежить від прибутків родини. Для студентів з СНД платня за навчання в університеті може відбуватися зі скидками. Для цього слід подати документи про прибутки родини за минулий рік. В разі низьких прибутків родини студент реально розраховує зменшення плати за навчання.
Проблемою для іноземних студентів є питання житла. Студентських гуртожитків не вистачає, а квартирна плата є доволі високою.
Висновки
Вища освіта у всіх країнах світу означає престиж і високий соціальний статус. Ви можете зробити свій вибір з тисячі закордонних університетів і спеціальностей буквально в будь-якій країні і можете бути впевненим в абсолютній якості вищої освіти отриманої за кордоном.
В сучасному світі, конкуренція між закордонними університетами дуже висока. Адже, будь-який студент може навчається в будь-якій країні світу, де вважатиме це більш перспективним, а після отримання диплома, він також може відправитись в будь-яку країну, де визнається його диплом, щоб працювати там. Все це стимулює закордонні системи вищої освіти бути динамічними, щоб відповідати швидко мінливим вимогам міжнародного ринку. Саме з цієї причини, університети за кордоном прагнуть налагодити тісні зв’язки з бізнесом, відправляючи своїх студентів на практику в міжнародні компанії та співпрацюючи з ними у дослідницьких проектах. Для студентів це відмінна можливість отримати досвід роботи. Для бізнесу, це можливість підшукати собі кваліфікованих співробітників ще до закінчення ними університету і долучити їх до своєї корпоративної культури і цінностей. Вища освіта за кордоном — це престижно, модно і сучасно.
Але найголовніше — вища освіта за кордоном, це сама надійна інвестиція у майбутнє молоді.
Перелік посилань на літературу
1. Болонський процес у фактах і документах/ Упорядники Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубіянко В.В., Бабин І.І. Київ - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім.В.Гнатюка, 2003. - 52 с. (http://www.tspu.edu.ua/).
2. Загородній А. Європейська система забезпечення якості вищої освіти //Вища школа. - 2006. - № 4. - C. 15-22
3. Соскин О. Вища освіта в контексті європейської інтеграції //Україна-НАТО. - 2006. - № 6. - C. 64-69
4. Ципко В. Сучасні тенденції розвитку вищої освіти в країнах Європейського союзу //Рідна школа. - 2008. - № 1-2. - C. 78-80