Ім'я файлу: Методи, прийоми та принципи навчання та виховання.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 28.10.2022
скачати

Методи, прийоми та принципи навчання та виховання

Класифікація методів навчання та виховання- це впорядкована за певними ознаками система методів; групування методів навчання за певними ознаками та встановлення між ними зв'язків.

Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:

  • за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації (С. Петровський, Є. Голант):

- словесні

- наочні

- практичні

  • за характером пізнавальної діяльності (І. Лернер, М. Скаткін):

- пояснювально- ілюстративні

- репродуктивні

- проблемне викладання

- частково пошукові

- дослідницькі

  • за дидактичними завданнями:  

- методи, що сприяють початковому засвоєнню навчальногоматеріалу 

- методи, що сприяють закріпленню й удосконаленню набутих знань

  • за специфікою діяльності вчителя та  учня (бінарна система) (Р. Є. Левіна, М.  І. Махмутов)

  • за логікою навчальної діяльності: 

- аналітичний

- метод синтезу

- аналітико синтетичний

- індуктивний

- дедуктивний

- метод аналогій 

Поряд з методами у педагогічній практиці широко використовуються прийоми виховання. 

Прийом - це педагогічно оформлений акт взаємодії суб'єктів виховання, спрямований на досягнення конкретної виховної завдання. Прийом - елемент методу. Прийоми допомагають істотно урізноманітнити методи виховання. Застосовуються прийоми як самостійно, так і в поєднанні з різними методами.

Найбільш поширені у педагогічній практиці прийоми:

Активне слухання. Спосіб взаємодії, заснований на вмінні педагога налаштовуватися на емоційну хвилю дитини (слухати і чути її), прагненні зрозуміти його почуття і ненав'язливо запропонувати допомогу.

Договір. Це взаємовигідна угода. Укладаючи угоду, важливо враховувати інтереси двох сторін. Обмеження повинні бути передбачені також для двох сторін.

Природні наслідки. Застосування даного прийому дає дитині можливість відчути наслідки свого вчинку. Зламав - полагодь, забруднив - попери, втратив - обходься без потрібної речі тощо. У цьому випадку усувається покарання з боку вихователя за скоєне. Карає за руйнівну поведінку сама ситуація.

Заміна дії. Очевидно, що діти час від часу здійснюють дії, які стають з якої-небудь причини небажаними для оточуючих. Нескінченні заборони непродуктивні для розвитку виховних відносин. Педагогічно більш доцільно запропонувати дитині привабливу заміну його руйнівних дій. Наприклад, помалювати новим фломастером на великому аркуші, замість того щоб черкати на стінах.

Позбавлення дружнього ставлення. Діти, як правило, дорожать добрими відносинами з батьками (вихователями) і відчувають потребу в дружбі з дорослими. Якщо виховний процес здійснюється в атмосфері любові і ласки, то діти гостро відчувають, коли з якоїсь причини позбавляються такого ставлення.

Пропозиція вибору. Прийом заснований на м'якому подоланні опору виховного впливу. Коли здійснюється жорсткий тиск, завжди виникає бажання цьому опиратися. Надання вибору залишає за особистістю право на самостійне рішення. Вибір передбачає виконання вимог, але з урахуванням особистих обставин.

Прохання. Передбачає звернення до особистості, що закликає задовольнити будь-які потреби, якесь бажання прохача. Звертаючись з проханням, вихователь розраховує на те, що вихованець буде готовий проявити чутливість.

Прояснення позицій. Прийом заснований на чіткому, ясному викладі свого ставлення до вчинку або поведінки. Застосування даного прийому виключає дискусію або спір.

Психологічне погладжування. Дає людині відчуття комфорту, знімає психологічні затиски і робить відкритим для продуктивної взаємодії.

Дозвіл забороненого. Обмежена великою кількістю правил, дитина відчуває себе під постійним контролем. Утриматися в системі заборон вкрай важко, тому, навіть якщо вихователь послідовний у своїх виховних вимогах, іноді (якщо цього вимагає ситуація) можна дозволити те, що було під забороною. Зміст даного прийому полягає в тому, щоб, спробувавши заборонене, вихованець сам свідомо від нього відмовився.

Розрив контакту. Перериваючи контакт, вихователь чітко і категорично викладає свою позицію на поведінку вихованця. Вихованець визнається відповідальним за скоєне, і розрив контакту є формою захисту педагога від свавілля вихованця.

Прихована інструкція. У випадку, коли вихованець не може або не хоче знайти вірне рішення, а пряма вказівка буде сприйнята їм несхвально, цей прийом допомагає зняти внутрішній конфлікт і направити активність особистості на пошук продуктивних варіантів рішення. Прихована інструкція - це завуальована допомогу дитині. Педагог в даному випадку не заглиблюється у переконання та роз'яснення необхідності виконання тієї або іншої дії, а ненав'язливо підказує конкретні кроки, варіант подальшої поведінки, залишаючи при цьому остаточний вибір поведінки за дитиною.

Складання схеми проблеми. Прийом грунтується на типовості багатьох життєвих ситуацій. Людина, яка знаходиться всередині тій чи іншій ситуації, не може об'єктивно її оцінити. Складання схеми проблеми допомагає звільнитися від зайвих переживань, що сприяє появі здорового глузду. Це вже є початком пошуку продуктивного шляхи вирішення проблеми.

Тайм-аут (пауза). Часто буває так, що в даний момент вихованець не готовий сприйняти ті вимоги, які йому висуваються, не може оцінити адекватно свої дії. Педагог, усвідомлюючи справедливість своїх вимог, може дати вихованцю час самому усвідомити свою поведінку.

Третейський суд. Заснований на визнанні складності ситуації і зверненні за допомогою до авторитетної для обох сторін особі. Думка даної особи повинно беззастережно визнаватися кожною стороною.

Усунення спокус. Прийом заснований на звільненні вихованця від проблеми вибору. Це знімає тривожність і зайву напруженість.

«Я-повідомлення». Грунтується на тому, що вихователь каже про свої почуття від першої особи. Важливо говорити про себе, про своє переживання, а не про поведінку дитини.

Для побудови продуктивних відносин важливо не тільки вміти користуватися прийомами, принципове значення має позиція вихователя. Педагог повинен бути налаштований на діалог з вихованцем, прагнути розкрити його життєві сили, надати необхідну допомогу і підтримку.

Навчання як цілеспрямований, системний і послідовний процес підпорядковане певній системі принципів, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Історії педагогічної науки відомі різні обґрунтування системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Коменський. Його система спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід враховувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні необхідно дотримуватися принципу послідовності, поступовості й систематичності. Одним із найважливіших принципів він вважав наочність, згідно з яким учитель повинен домагатися, щоб учні все сприймали чуттям.

Сучасна дидактика актуальними вважає такі принципи навчання:

І. Загальнодидактичні

1. Принцип цілеспрямованості педагогічного процесу 

Виражає вимогу організувати освітнюдіяльність з метою всебічного розвитку  кожної дитини.

2. Принцип науковості 

Відповідно до нього, факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні. Цим вимогам мають відповідати спосіб обґрунтування положень, законів, формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука.

3. Принцип зв’язку теорії з практикою, з життям 

Ґрунтується він на об'єктивних зв'язках між наукою і виробництвом, теорією і практикою, потребує, щоб мета і зміст навчання  забезпечували не тільки виклад теоретичних  положень, понять, але й розкривали спосіб їх  використання в практичних видах робіт.  Зазначений принцип передбачає  необхідність підготовки дітей до  правильного застосування теоретичних  знань.

4. Принцип свідомості, активності,  самодіяльності, творчості учнів у  педагогічному процесі

Цей принцип є провідним, оскільки визначає головне спрямування пізнавальної діяльності учнів й управління нею. Сприяє формуванню свідомої, активної,  самостійної та творчої особистості. Він випливає з мети і завдань національної школи, з особливостей процесу навчання, які передбачають осмислений і творчий підхід до опанування знань. Свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і самоконтроль. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності учнів. Ігнорування  зазначеного принципу в навчанні й вихованні породжує  безініціативність, пасивність, байдужість. 

5. Принцип доступності, урахування  вікових та індивідуальних  

особливостей учнів 

Передумовами успішного, ефективного навчання є відповідність його змісту, форм і методів віковим особливостям, розумовим можливостям учнів. Навчання і виховання повинні враховувати  рівень можливостей учнів, не створювати їм  інтелектуальних, фізичних і моральних  перевантажень. Сутність доступності полягає в тому, що діти повинні сприймати і розуміти пояснюваний матеріал.Через складний зміст,  недоступні форми та методи навчання  знижуються мотивація, працездатність,  слабшають вольові зусилля дітей,  з'являється надмірна втома. 

6. Принцип наочності 

Використання наочності у навчанні сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життям, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів. Принцип передбачає використання наочності не  тільки як засобу ілюстрування, а й для  навчання учнів самостійної роботи з  образом, особливо художнім, як джерелом  інформації, що містить у собі загальне й  одиничне, особливе й індивідуальне.  При цьому важливо дотримуватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання наочністю - це знижує самостійність і активність учнів у осмисленні навчального матеріалу; чітко дотримуватися мети використання наочних засобів у структурі уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок буде зроблено); представлення заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу.

7. Принцип систематичності й послідовності 

Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, які залежать від вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає формування в учнів навичок  раціональної організації навчальної  діяльності, а також такої побудови  виховного процесу, при якій кожний  виховний захід є природним і логічним  продовженням попередньої роботи,  закріплює і розвиває досягнуте, піднімає  виховання і розвиток на вищий рівень. 

8. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок

Головною ознакою міцності є свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Вимагає забезпечення єдності освітнього,  виховного, розвиваючого ефекту  педагогічного процесу, без чого неможливі  стійкі моральні переконання, розвинуті  навички навчально-пізнавальної діяльності,  суспільно значуща поведінка тощо.

Психологічною основою міцності є пам'ять - збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді. Вона дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не забути його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

9. Принцип емоційності навчання.

У процесі пізнавальної діяльності в учнів виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяють логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів тощо.

ІІ. Спеціальні принципи

Психофізіологічні принципи:

1. Принцип класифікації дефекту  Визначає необхідність проведення  ретельного психофізіологічного і психолого- педагогічного аналізу матеріалів обстеження  з метою визначення особливостей  психічного розвитку дітей, причин їх  труднощів у навчанні та виявлення  механізмів, що  лежить в основі цих труднощів.  Даний принцип дозволяє намітити постановку диференційованих завдань та застосування прийомів роботи, які є адекватними дефекту.

2. Принцип запобігання труднощів у  навчанні 

Передбачає врахування стану сформованості  синтетичних структур, які забезпечують  достатній рівень розвитку загальних та  спеціальних навчальних здібностей дітей. 

3. Принцип корекційно-превентивної  спрямованості навчання 

Вказує на необхідність безперервної  адаптації навчання до індивідуальних  особливостей процесу засвоєння учнями  програмового матеріалу з тим, щоб  сформовані в них пізнавальні вміння  перейшли в навичку. 

4. Принцип опори в навчанні на  збережені аналізаторні системи 

Базується на вченні про пластичність  функцій, а також на окремі добре розвинуті  у дітей психічні процеси (пам’ять, увагу,  мислення, уяву і т.п.) 

5. Принцип контролю 

Базується на положенні про порівняння  (результатів) дії, що виконується, з  одержаним завданням і забезпечується  постійним потоком зворотної реакції від  педагога до учня і навпаки. 

ІІІ.Психолого-педагогічні принципи:

1. Принцип урахування особистості дитини, її індивідуальних рис  визначає необхідність роботи, спрямованої на уточнення мотивів,  активізацію діяльності, зняття  негативних установок тощо. 

2. Принцип опори на діяльність, який  базується на положенні про те, що  засвоєння знань протікає в процесі  формування основних форм  діяльності. 

3. Принцип когнітивної (пізнавальної) спрямованості навчання враховує  те, що самостійне (або за допомогою  педагога) відкриття дитиною  суб’єктивно нових знань дозволяє  підвищити якість їх засвоєння і  сприяє формуванню мислення.

4. Принцип формування знань і  прийомів розумової діяльності в їх  єдності. Для цього виконання  завдання розчленовують на дії, що  відповідають структурі знання, і  послідовне виконання яких може  сприяти якісному засвоєнню  програмового матеріалу. 

5. Принцип системного підходу враховує те, що причини труднощів  дошкільного і шкільного навчання  можуть стосуватися різних  компонентів пізнавальної діяльності  та мотиваційної сфери дитини. 

6. Принцип активізації  компенсаторних процесів визначає  можливість нейтралізувати наслідки  первинних порушень або надати їм  більш позитивного характеру 

7. Принцип культивування  індивідуальних загальних і  спеціальних навчальних здібностей дитини

8. Принцип від складного до простого  висуває, перш за все, вимогу до  підбору матеріалу (від простого до  складного) 

9. Принцип врахування обсягу,  ступеня різноманітності і  складності навчального матеріалу передбачає врахування  «комфортності» вербального та  наочного матеріалу для дитини з  ПМР. 

10. Принцип дозованої педагогічної  допомоги. Одним із засобів  досягнення успішного розв’язання  учнем завдання є підказка - допоміжне завдання, яке є більш  простим за змістом, але містить в собі  принцип вирішення основного  завдання. 

11. Принцип формування  психологічного рівня розуміння  мовлення як передумови  осмисленого засвоєння  навчального матеріалу.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати теорію з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас