МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет міжнародної економіки
Кафедра міжнародних економічних відносин
РЕФЕРАТ
з дисципліни : «Історія міжнародних відносин»
на тему : «Велика депресія - економічна криза США і всього світу»
Виконала:
Студентка 1 курсу
Іванішина Анна
Одеса 2021
Зміст
Вступ 2
1. Докризова ситуація економіки США 3
2. Причини та передумови 5
3. Наслідки 8
4. Антикризові заходи в банківській сфері 10
5. Антикризові закони 11
6. Громадські роботи як антикризові заходи 12
7. Наслідки антикризових заходів 14
8. Велика депресія в країнах світу 15
9. Завершення кризи 21
10. Кризи неминучі 22
Висновки 23
Список використаних джерелов 24
Вступ
Жодна економіка держави не може постійно процвітати. Ми можемо побачити економічні підйоми і спади на прикладі багатьох країн, однією з яких є Сполучені Штати Америки.
На початку 20-х років. ХХ ст. американська економіка була однією з найбільших та високорозвинених у світі. Її частка у світовому виробництві постійно збільшувалася. Ще сильніші позиції США зміцнилися після першої світової війни, зокрема за рахунок значних прибутків від постачання країн Антанта озброєння та боєприпасів. Швидко зростало промислове виробництво, інтенсивно розширювався основний капітал, збільшувався експорт. 1920-ті роки. увійшли до американської історії як «десятиліття проспериті», при цьому 1929-й рік виявився найвищою точкою економічного успіху США. Нічого не віщувало кризи. Проте економічна катастрофа, що вибухнула в жовтні 1929 року, стала для капіталізму найсерйознішою кризою за всю його історію. Велика депресія — загальносвітова потужна економічна криза, яка настала восени 1929 року та тривала до кінця 1930-х років. У різних країнах вона мала різні хронологічні межі, проте найпомітнішою була в країнах Західної Європи та США.
Велика депресія була найдовшою, найглибшою та найбільш глобальною економічною кризою 20 століття і часто використовується як приклад того, наскільки сильно може понизитися рівень світового економічного розвитку.
Велика депресія справила руйнівний вплив практично у всіх країнах, багатих і бідних. Особисті доходи, податкові доходи, прибутки і ціни впали, одночасно міжнародна торгівля знизилася більш ніж на 50 %. Безробіття в США зросло до 25 %, а в деяких країнах ще вище, навіть до 33 %.
Розгляд світової економічної кризи 20-30-х років XX ст. допомагає глибше досліджувати причини економічних криз загалом, зокрема й сучасного періоду. Аналіз "Великої депресії" дозволяє більш докладно вивчити економічний розвиток і стан США аналізованого періоду.
1. Докризова ситуація економіки США
1920-і роки увійшли до американської історії як десятиліття проспериті, при цьому 1929-й рік виявився найвищою точкою економічного успіху. Наведемо деякі статистичні дані. Валовий національний продукт збільшився за десятиліття майже на 50%, при тому що все населення зросло на 16% (зі 105,7 до 122,8 млн.), а кількість зайнятих у народному господарстві на 14% (з 42,2 до 48%) 7 млн.). Зростання ВНП здійснювалося насамперед з допомогою збільшення продуктивності праці, що зросла США за десятиліття на 43%. У промисловості поряд з енергетикою на провідних позиціях знаходилися машинобудування, нафтова, сталеливарна та хімічна галузь.
Вражаючими були успіхи автомобілебудування – виробництво автомобілів збільшилося з 1,5 млн. у 1921 р. до 4,8 млн. у 1929 р. У 1929 р. у США було 23 млн. легкових автомобілів, тобто машину мав кожен п'ятий американець, той час як у Великій Британії один автомобіль припадав на 43 особи, в Італії на 325, а в СРСР - на 7 000 осіб. Ще більш швидкими темпами розвивалася радіопромисловість - в 1920 р. радіоприймачі були менш ніж у одного відсотка американців, а 1929 р. Кількість власників радіо вдвічі перевищила кількість автовласників. Серед нових галузей одну з провідних позицій зайняла кіноіндустрія - інвестиції в неї зросли з 78 млн. дол. у 1921 р. до 850 млн. дол. у 1929 р.
Наведемо показники зростання інших провідних галузей: хімічна - 90%, нафтова - близько 40%, сталеливарна - понад 25%. Американські шахтарі видобували майже 40 відсотків кам'яного вугілля у світі, на американську економіку припадало понад половину готових товарів світу.
До 1929 року у грі на біржі брали участь щонайменше 1 млн людина. 90 відсотків усіх угод мало неінвестиційний, спекулятивний характер.
Стан справ у промисловості, здавалося, був блискучим. Промислові компанії рапортували про прибутки і воліли інвестувати їх у виробництво нових видів продукції. Це спонукало біржових гравців активно скуповувати їхні акції. Однак у 1929 році з'ясувалося, що акції не забезпечують високого рівня дивідентів, а прогноз прибутків багатьох компаній-емітентів виявився завищеним. Компанії-емітенти стикалися з падінням обсягів продажів, у той час, як курси їхніх акцій росли.
Початком економічної кризи поклав так званий «Чорний четвер» 24 жовтня та «чорний вівторок» 29 жовтня 1929 р., які дали на нью-йоркській біржі поштовх стрімкому фінансовому краху, підкріпленому незабаром тотальним, безпрецедентним за глибиною загальним економічним спадом.
«Биків» змінили «ведмеді» — гравці на зниження. Інвестори почали масово продавати акції, спроби утримати курси акцій не увінчалися успіхом. Вартість цінних паперів впала на 60-70 %, різко знизилася ділова активність, був скасований золотий стандарт для основних світових валют.
Найсолідніші акції — AT&T, General Electric і General Motors — втратили протягом тижня до двохсот пунктів. До кінця місяця власники акцій втратили понад 15 млрд доларів. До кінця 1929 падіння курсів цінних паперів досягло фантастичної суми в 40 млрд доларів. Закривалися фірми і заводи, тріскалися банки, мільйони людей стали безробітними.
За перші ж три роки депресії збанкрутували 4835 банків. А охоплене панікою населення намагалося за першої ж можливості вилучати свої заощадження з уцілілих банків, у результаті чого кількість грошей в обігу зросла з 454 млн доларів в 1929 році до 5699 млн доларів наприкінці 1932 року.
Криза шаленіла до 1933 року, а її наслідки відчувалися до кінця 1930-х років.
Промислове виробництво під час цієї кризи скоротилося в США на 46 %, у Великій Британії на 24 %, у Німеччині на 41 %, у Франції на 32 %. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87 %, у Великій Британії на 48 %, у Німеччині на 64 %, у Франції на 60 %. Колосальних розмірів досягло безробіття. За офіційними даними, в 1933 році в 32 розвинених країнах налічувалося 30 млн безробітних, у тому числі в США 14 млн.
«Новий курс» президента Франкліна Рузвельта, суть якого полягала у проведені державно-монополістичного регулювання економіки, дозволив поступово нормалізувати становище в країні. Політика «Нового курсу» передбачала регулювання цін, ініціювання об'єднання виробників у великі підприємства, соціальну програму — встановлення мінімальної заробітної плати, максимального робочого тижня, введення пенсій працівникам, які досягли 65 років, та ін.
В результаті цієї кризи в США була створена Комісія з цінних паперів (Securities and Exchange Commission), яка була покликана встановлювати правила гри та карати порушників. Також був прийнятий закон, який заборонив зв'язок між інвестиційними і комерційними банками, і введено державне страхування банківських вкладів на суму, що не перевищує 100 тисяч доларів (для цього сформовано Федеральна корпорація страхування депозитів FDIC).
2. Причини та передумови
Причини Великої депресії — це предмет триваючих дискусій про роль у цьому політики уряду та активності приватного бізнесу. Серед економістів немає одностайності щодо причин Великої депресії. Існують декілька теорій щодо її передумов, але широко вважається, що у виникненні економічної кризи відіграла роль сукупність факторів.
Кейнсіанство
Британський економіст Джон Мейнард Кейнс стверджував у «Загальній теорії зайнятості, проценту та грошей», що зниження сукупних витрат в економіці сприяло масштабному падінню доходів і рівню зайнятості, що був значно нижче середнього. У цій ситуації, економіка досягла рівноваги на низькому рівні економічної активності та високому рівні безробіття.
Основна ідея Кейнса була проста: щоб утримувати повну зайнятість, уряди, в період сповільнення економіки, повинні допускати бюджетний дефіцит, оскільки інвестиції приватного сектора є недостатніми для збереження виробництва на нормальному рівні і виходу економіки з рецесії. Кейнсіанці закликали уряди в часи економічної кризи перебороти слабину за рахунок збільшення державних витрат та/або зниження податків.
Під час депресії Франклін Рузвельт впровадив громадські роботи, сільськогосподарські субсидії та інші стимули щоб перезапустити економіку США, але ніколи повністю не відмовилися від спроб збалансувати бюджет. Кейнсіанці стверджують, що це покращило економіку, але Рузвельт ніколи не видавав достатньо багато, щоб могти вивести економіку з рецесії до початку Другої світової війни.
Монетаризм
Монетаристи, у тому числі Мілтон Фрідман та колишній голова Федеральної резервної системи Бен Бернанке, вважають, що Велика депресія була викликана головним чином через скорочення грошової маси, наслідком неправильної політики американської Федеральної резервної системи і продовженням кризи у банківській системі. На їхній погляд, Федеральна резервна система дозволила своєю бездіяльністю скоротитися грошовій масі, вимірюваній агрегатом M2, на одну третину протягом 1929–1933 років, перетворюючи, таким чином, звичайну рецесію на Велику депресію. Фрідман стверджує, що економічне падіння, що почалося з краху фондового ринку, було б просто черговою рецесією.
Австрійська школа
Інше пояснення наводить австрійська економічна школа. Серед теоретиків австрійської школи, котрі писали про депресію — австрійський економіст Фрідріх Гаєк і американський економіст Мюррей Ротбард, який написав працю Американська Велика Депресія (1963). Вони, як і монетаристи, більшу частину провини за депресію кладуть на Федеральну резервну систему створену в 1913 році, але, на відміну від монетаристів, вони стверджують, що головною причиною Великої депресії було розширення грошової маси в 1920-х роках, що призвело до буму незабезпечених кредитів.
Згідно з точкою зору цієї школи, причиною була саме ця інфляція грошової маси, що призвела до буму в цінах як активів (акцій та облігацій) так і засобів виробництва. Хоч у 1928 році ФРС зробив монетарну політику жорсткішою, було вже занадто пізно, значний економічний спад був вже неминучим. За словами австрійців, катастрофою було штучне втручання в економіку до початку депресії, а зусилля уряду підтримати економіку, після краху 1929 року, тільки поглибили спад.
Скорочення міжнародної торгівлі
Багато економістів стверджують, що різкий спад в міжнародній торгівлі після 1930 року спричинив посилення депресії, особливо у країнах значною мірою залежних від зовнішньої торгівлі. Більшість істориків і економістів, часткову вину за поглиблення депресії покладають на американський закон Смута — Хоулі про мита (прийнятий 17 червня 1930 року), який значно знизив рівень міжнародної торгівлі викликаючи, у відповідь, загострення митної політики в інших країнах. У той час як зовнішня торгівля була невеликою часткою загальної економічної активності в США і була зосереджена лише в декількох галузях, як сільське господарство, в інших країнах вона відігравала значно більшу роль.
Середня ставка мита на імпорт (в США) у 1921–1925 роках склала 25,9 %, але за новими тарифами зросла в 1931–1935 рр. до 50 %. У доларовому вимірі обсяг експорту американських товарів скоротився з $5,2 млрд в 1929 році до $1,7 млрд в 1933 році, але оскільки ціни також впали, то фізичний обсяг експорту знизився на половину. Найсильніше постраждали фермери, особливо експортери таких товарів як пшениця, бавовна, тютюн і пиломатеріали. Відповідно до цієї теорії, розпад експортних господарств змусив багатьох американських фермерів оголосити дефолт за своїми кредитами, що викликало банківську паніку навколо невеликих сільських банків.
Інші теорії
Марксистське пояснення пояснює депресію кризою надвиробництва, притаманною капіталізму.
Теорія біржової бульбашки стверджує, що інвестиції у виробництво були набагато більшими за реально необхідні.
Теорія стрімкого приросту населення пов'язує кризу з великою кількістю дітей у сім'ї. Велика кількість дітей була характерною для аграрного способу виробництва (в середньому 3-5 дітей на сім'ю), однак на період кризи значно скоротився відсоток природної смертності від хвороб у результаті технологічного прориву в медицині та тимчасового підвищення рівня життя.
В цілому можна сказати, що головною причиною кризи було те, що капіталізм перестав бути саморегулюючою системою. Це була криза надвиробництва багатьох товарів, яка виникла після періоду процвітання і підйому американської економіки.
Стихійний розвиток ринку і присутність великого капіталу, який діяв поза рамками загальнонаціонального регулювання, призвели до того, що товарів, зокрема продуктів харчування та багато чого іншого, було вироблено стільки, що ринок не зміг їх перетравити. Купівельна спроможність населення не відповідала кількості товарів, які були вироблені і знаходились на ринку. В результаті стався обвал ринку.
Друга причина полягала у фінансових спекуляціях. Це був період, коли розвивався фінансовий ринок, коли росла торгівля акціями. Але цей процес теж відбувався поза всяким контролем, в результаті чого надувались фінансові бульбашки, відбувались фінансові спекуляції, створювались фіктивні спекулятивні компанії, здійснювалась маса махінацій. Акції випускали всі кому не лінь. І це теж призвело до надування фінансової бульбашки і різкого обвалу вартості акцій, що стало ще одним сильним поштовхом для економічної кризи.
3. Наслідки
Економічний
Окрім впливу на фінансову економіку та фондовий ринок, криза 29 країн сильно вплинула на реальну економіку. Почуття песимізму та страху поширилося по всьому американському суспільству, що стримувало споживання та інвестиції.
У той же час багато сімей втратили всі свої заощадження, що іноді призводило до втрати їхніх будинків.
Підприємства, зі свого боку, постраждали через зниження попиту. Закриття були частими, що ускладнювало проблему для мас робітників.
Через три роки після краху фондового ринку промислове виробництво у світі не досягло двох третин того, що було до кризи. У Європі він впав дещо нижче 75%, а в США - лише 50%.
До 1934 р. Світова торгівля приносила лише третину прибутку, отриманого в 1929 р. У 1937 р. Її вартість становила лише 50%, ніж до кризи.
Соціальний
Для переважної більшості населення найстрашнішим наслідком Великої депресії стало зростання безробіття. За підрахунками, у 1932 р. До 40 млн. Робітників були безробітними.
У США цей показник сягнув 25%, і каравани робітників, які подорожували країною у пошуках роботи, були частими. У Німеччині, зі свого боку, було 30% безробітних. Ситуація бідності призвела до зростання злочинності та жебрацтва.
Як прямий ефект, багато хто не змогли задовольнити свої іпотечні кредити та позики. Виселення стали звичним явищем.
Наслідком такої ситуації стало збільшення кількості прихильників профспілок і робітничих партій. Кількість комуністів зростала, що більше відображалося в європейських країнах, таких як Німеччина чи Франція. Навіть у США з’явилися організації цієї ідеології.
Демографічний спад
Зростання бідності спричинило зниження народжуваності в США, що спричинило демографічний спад. Навпаки, в європейських країнах, де панував фашизм, народжуваність зросла.
Вперше в історії США почали заперечувати в’їзд мігрантів - політична зміна, яка триватиме і після кризи.
Соціальна нерівність
Велика депресія також породила зростання соціальної нерівності. Незважаючи на закриття багатьох галузей, найбагатші мали змогу зберегти свої особисті активи. Натомість середній та нижчий класи втратили майже все, що мали.
Серед найбільш постраждалих були представники так званої середньої та нижчої буржуазії. Ліберальні професіонали та дрібні купці, серед інших, були дуже збідніли. Деякі історики вважають, що ці класи шукали рішення свого блага в обіцянках фашистських партій.
Нарешті, найбільше постраждали робітники. Саме вони найбільше постраждали від безробіття, і, не маючи економічної подушки, вони опинились голодними та бездомними.
Політика
Велика депресія привела багатьох громадян до недовіри до економічного лібералізму. Інші розширили цю відсутність довіри безпосередньо до демократичної системи.
Цей песимістичний і дискредитуючий клімат системи був використаний фашистськими партіями для зростання у виборчому плані. У Бельгії, Франції чи Великобританії кількість прихильників фашизму зросла, хоча і не досягнувши влади.
Інакше було у випадку з Італією та Німеччиною. У цих країнах існувало також піднесення націоналізму. Хоча це було не єдиною причиною, криза 29 років є частиною чинників, які призвели Беніто Муссоліні та Гітлера до влади, а через кілька років і до Другої світової війни.
4. Антикризові заходи в банківській сфері
У 1932 році президентом США був обраний Франклін Рузвельт, і в перші сто днів його президентства приймалось безліч антикризових законів, стримуючих ситуацію, яка загрожувала погіршитись ще більше. Програма реформ, яку проголосив Рузвельт, тривала до 1938 року. В ній виділяють два періоди.
Перший період — це 1933-1934 роки. Незабаром після інавгурації Рузвельт був змушений оголосити банківські канікули, тобто діяльність банків була заморожена. Після цього був прийнятий закон, який взагалі припиняв діяльність банків і дозволяв їх роботу тільки після санації, яку проводили спеціальні державні органи, які визначали обстановку в банку і вирішували, може він функціонувати чи ні.
Якщо він міг функціонувати, то йому надавалась фінансова допомога федерального уряду, і банк відкривався та продовжував роботу. Це фактично означало, що президент Рузвельт мав можливість націоналізувати банківську систему, тому що банки все одно не працювали. Дехто радив так і вчинити. Але він пішов шляхом відновлення банківської системи, допомоги приватним фінансовим структурам, щоб змогла функціонувати фінансова система, без якої відновлювати економіку було неможливо.
5. Антикризові закони
Що стосується промисловості, то тут держава також вирішила піти шляхом регулювання та прийняття відповідного регулюючого законодавства, яке стимулювало прийняття кодексів чесної конкуренції. Тобто для того, щоб ліквідувати хаос, анархію, щоб відновити рівень цін, рівні виробництва, був прийнятий спеціальний закон про відновлення промисловості, згідно якого створювались кодекси чесної конкуренції.
Ці кодекси означали примусове об'єднання бізнесу, за що Рузвельту дорікали. Його звинувачували в тому, що він в інтересах великого капіталу проводить програму примусового картелювання, оскільки рівні в кодексах конкуренції встановлювались виходячи з інтересів більш великих і життєздатних компаній. А дрібні компанії, які не витримували, розорялись.
Крім того, цей закон дав можливість розпочати і певне регулювання трудових відносин. Там була спеціальна стаття, яка регулювала відносини між працею і капіталом. Вперше проголошувалось право на створення незалежних професійних спілок у промисловості самими робітниками.
Нарешті, в тому ж ключі був прийнятий закон про регулювання сільського господарства, метою якого було гарантувати фермерську заборгованість і збільшити фермерський дохід шляхом підняття цін на сільськогосподарську продукцію. Зрозуміло, що ціни впали слідом за вартістю акцій і товарів. В результаті цього регулювання федеральний уряд гарантував повернення боргових зобов'язань фермерів і компенсував їх втрати. Адже для того, щоб підняти ціни на сільськогосподарську продукцію, потрібно було вмовити фермерів не сіяти новий урожай і скорочувати поголів'я худоби в обмін на відповідні фінансові компенсації. В результаті було знищено велику кількість продукції: і зерна, і худоби, і молока. Все це було знищено, а не надходило на ринок для продажу. Була маса вельми трагічних наслідків, пов'язаних з регулюванням сільського господарства. Одних тільки свиней було знищено понад 6 мільйонів, хоча в країні розвивалась загроза голоду.
6. Громадські роботи як антикризові заходи
Другий період реформ — це 1935-1938 роки. Депресія тривала. Якщо перший етап реформ був спрямований на те, щоб зупинити паніку і допомогти певною мірою відновити сільськогосподарське виробництво і промисловість, то основна частина соціальних проблем вирішилась вже в більш пізній період.
З 1935 року починається розширена програма громадських робіт. В Сполучених Штатах до цього часу рівень безробіття підвищився до 25% від числа зайнятих в економіці, що становило більше 12 мільйонів чоловік. Якщо взяти до уваги, що ніякого соціального законодавства, ніякої соціальної допомоги в Сполучених Штатах не існувало, то, втративши роботу, людина опинялась без засобів до існування. Більше того, ситуація ускладнювалась тим, що в кожній сім'ї, як правило, був один працівник — глава сім'ї, батько, який утримував дружину і декількох дітей. Тому число людей, які опинились без засобів до існування в результаті втрати роботи, можна спокійно множити на 4 або 5, і ви отримаєте кількість населення, яке опинилось без жодної допомоги і не мало за що жити. Так що середина 1930-х років була пов'язана з тим, що уряд США був змушений вирішувати численні соціальні проблеми. Вирішували їх по-різному. Один з напрямків — це розширення програм громадських робіт.
Громадські роботи охоплювали мільйони американців. Йшлося навіть не стільки про те, щоб зробити або побудувати щось реальне, хоча це були цілком реальні проекти. Йшлося про те, щоб в першу чергу зайняти людей.
Тому програма громадських робіт в основному передбачала інфраструктурні та суспільно значущі проекти. Вони включали будівництво лікарень, стадіонів, шкіл, поштових відділень, мостів, автострад, доріг, аеропортів, гребель та гідроелектростанцій. Здійснювався благоустрій національних парків, заповідників, проводились спеціальні заходи з охорони навколишнього середовища.
На цих проектах були задіяні не тільки робітники, не тільки молодь, яка брала участь у роботі літніх таборів з охорони навколишнього середовища та благоустрою національних парків. Брали участь у цій програмі і архітектори, і художники, і скульптори, і інженери, тобто представники найрізноманітніших професій, які отримували можливість мати якийсь дохід за програмами громадських робіт в Сполучених Штатах.
Була навіть спеціальна програма для театрів. Актори за програмою громадських робіт давали безкоштовні спектаклі. За цією ж програмою давали безкоштовні концерти музиканти, безкоштовно працювали музичні школи.
Ця програма допомогла не лише врятувати від голоду мільйони американців, а й зберегти національне надбання культури, що, звичайно, дуже важливо.
Важливим напрямком соціальних реформ стало прийняття закону Вагнера про регулювання трудових відносин в 1935 році, який вперше у правовому відношенні давав можливість створювати профспілки. Також цей закон визнавав за організованими робочими право на страйк, тобто страйки ставали легальними.
Крім цього, був прийнятий епохальний закон про соціальне страхування, який передбачав введення допомоги по безробіттю, що в даній ситуації було надзвичайно важливо, і пенсій по старості, що також вирішувало значні соціальні завдання.
Трохи пізніше був прийнятий закон про справедливі умови найму, який вводив мінімум заробітної плати і обмежував кількість робочих годин.
7. Наслідки антикризових заходів
Що стосується значення та наслідків курсу реформ, то тут точаться дискусії стосовно того, наскільки ефективними вони були в економічному плані. Відверто кажучи, їх ефективність була не дуже високою, тому що багато проблем, зокрема безробіття, спад виробництва, зберігались до 1939 року, і реально економіку з кризи витягла Друга світова війна, яка почалась у Європі в 1939 році.
Але головне значення програми «нового курсу» Рузвельта полягало в тому, що саме в цей час докорінно змінилась роль виконавчої влади американської держави, було закладено фундамент політики держави добробуту, коли була вперше введена система регулювання економіки, промисловості, сільського господарства і, головне, фінансів. Була створена комісія з регулювання цінних паперів і біржової торгівлі, яка вводила обмеження на спекуляції та зловживання, створення мильних бульбашок, липових фінансових компаній та іншого.
Соціальне законодавство, вперше прийняте в США саме в 1930-і роки, є з того часу стовпом, основою функціонування всього американського суспільства. Тобто вперше були створені такі цивілізовані форми регулювання економічного та соціального життя, які в принципі до цього в Сполучених Штатах були відсутні. Тому значення «нового курсу» полягає в тому, що саме в цей період була створена нині чинна держава і була сформована політика, яка триває досі.
8. Велика депресія в країнах світу
Австралія
Через велику залежність Австралії від експорту сільськогосподарської продукції наслідки великої депресії були одними з найтяжчих у західному світі. Падаючий експортний попит та ціни на товари призвели до значного скорочення заробітної плати. Безробіття досягло рекордного для Австралії максимуму — майже у 29 % у 1932 році. Після 1932 року зростання цін на м'ясо та вироби з вовни сприяло стабілізації економіки.
Канада
Економіці Канади, окрім великої депресії, значної шкоди нанесли пилові бурі 1930-36 років (Пиловий казан, англ. Dust Bowl). Промислове виробництво скоротилося у 1932 році до 58 % передкризового рівня, другий найгірший показник після США (для порівняння у Великій Британії — 83 %). Національний дохід впав до 56 % рівня 1929 року, також найгірший показник після США. Безробіття у піковому 1930 році досягло 27 %. У тридцятих роках Канада прийняла дуже жорстку імміграційну політику.
США
За статистичними даними, криза у США спричинила найтяжчі наслідки.
Було закрито більше, ніж 5 тисяч банків
Акції знецінились на 40 мільярдів доларів
Внаслідок підвищення рівня інфляції значно зросли ціни
Промислове виробництво скоротилося на 50 %
У п'ять разів зменшилося виробництво автомобілів
12 мільйонів безробітних (у піковий момент кризи — 15 мільйонів)
5 мільйонів американських фермерів були позбавлені господарства і землі за несплату боргів.
На думку деяких експертів, природний приріст населення у США на час кризи суттєво зменшився.
Президент Герберт Гувер розпочав численні економічні програми, проте, вони не переламали падіння. У червні 1930 року Конгрес затвердив Закон Смута — Хоулі про мита, який підняв тарифи на тисячі імпортних товарів. Метою цього закону було заохочення до покупки продукції американського виробництва за рахунок збільшення вартості імпортованих товарів, підвищення доходів федерального уряду і захист фермерів.
Інші країни відповіли підвищенням митних тарифів на товари американського виробництва, що призвело до скорочення міжнародної торгівлі і, у результаті, поглиблення депресії. До 1932 року безробіття досягло 23,6 %, на початку 1933 року аж 25 %. Посуха в аграрному регіоні, рекордна кількість дефолтів по кредитах підприємств і домогосподарств, призвели до краху більш ніж 5000 банків. Сотні тисяч американців виявилися бездомними, по всій країні почали з'являтись нетрі називані «Гувервілями».
Вихід з економічної кризи у США тісно пов'язаний з іменем президента Франкліна Делано Рузвельта, який чотири рази обирався американським народом на цей пост. Програма виходу із кризи відома під назвою "новий курс". Фактично це передвиборна програма Ф. Рузвельта. Здійснювався "новий курс" упродовж 1933-1938 рр.
Перший етап чинності "нового курсу" тривав з 1933 по 1934 рр. Насамперед проведено реформи у фінансово-кредитній сфері. У березні 1933 р. було закрито всі банки країни, припинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.
Ф. Рузвельт здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи перспективним банкам. Кредитним установам США, між іншим, заборонялося поєднувати депозитні операції з торгівлею акціями, чим розмежовувався ринок довготермінових і короткотермінових кредитів. Складовою частиною банківської реформи було страхування дрібних і середніх депозитів.
У 1933 р. було прийнято закон про відбудову промисловості (НІРА). Він передбачав запровадження у різних галузях промисловості "кодексів чесної конкуренції", які фіксували ціни на продукти, рівень виробництва, розподіляли ринки збуту, встановлювали розміри заробітної платні тощо. Основне призначення кодексів - підтримка конкурентоздатного виробництва.
У тому ж році розпочав діяти закон про регулювання сільського господарства (ААА), спрямований на підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Документ серед інших заходів передбачав надання грошової компенсації фермерам, які скорочували зернові посіви і поголів'я худоби. Тимчасові труднощі уряд компенсував відповідною фінансовою підтримкою. Здійснювалися заходи з інтенсифікації, механізації сільськогосподарського виробництва.
На другому етапі чинності "нового курсу" (1935-1938 рр.) було прийнято важливі акти соціального характеру. У 1935 р. введено в дію закон про трудові відносини (т. зв. закон Вагнера). У ньому фіксувалося право робітників на об'єднання у профспілки, проведення страйків і підписання колективних угод. Утому ж році вперше в історії США вступив у дію закон про соціальне страхування і допомогу безробітним.
У 1938 р. набув чинності закон про справедливий найм робочої сили, що встановлював мінімум заробітної плати і максимум тривалості робочого дня для деяких категорій робітників. Закон заборонив використання дитячої праці.
У тому ж 1938 році було прийнято новий закон про регулювання сільськогосподарського виробництва. Метою державного регулювання у цій сфері тепер стала боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ, або за введення сівозмін, які щадять землю. Таким чином здійснювався і контроль за рівнем сільськогосподарського виробництва.
Державне регулювання економіки у США успішно використовувалося і в наступні десятиліття. Воно базувалося на економічній теорії Джона Кейнса ("Загальна теорія зайнятості, процентів і грошей", 1936 р.). За його іменем державне регулювання отримало назву "кейнсіанство".
Британія
Індустріальні райони Британії постраждали одразу ж дуже сильно, оскільки зник попит на британську продукцію. До кінця 1930 року безробіття зросло з 1 млн до 2,5 млн, що склало 20 % від застрахованої робочої сили, експорт зменшився на 50 % у ціновому вимірі. В 1933 році безробітними були 30 % жителів Глазго. Через скорочення виробництва кораблів на 90 % безробіття в деяких містах північного сходу сягало 70 %. Національний голодний марш 1932 року був найбільшим із низки голодних маршів, що відбувалися в Британії впродовж 20-х і 30-х років. Приблизно 200 тис. безробітних чоловіків відправили в трудові табори, що продовжували діяти до 1939 року.
У менш промислових Мідлендсі і Південній Англії ефект був короткочасним і наприкінці 1930-х років ці регіони процвітали. Зростання виробництва сучасних електротоварів і бум в автомобільній промисловості спричинили зростання населення півдня і розширення середнього класу. Сільське господарство в цей період також активно розвивалося.
Німеччина
Для неї криза мала катастрофічні наслідки. Незважаючи на величезні економічні здобутки, зумовлені "даусизацією", країна опинилася у глибокій кризі. Різко скоротилося промислове виробництво, з'явилася велика кількість банкрутств (біля 30 тис. виробників). Припинили свою роботу навіть окремі галузі (сталеплавильна). Катастрофічне зменшився експорт. Якщо у 1929 р. він оцінювався у 13483 млн. марок, то у 1934 р. впав до 4167 млн. Кількість безробітних у Німеччині досягла 8 млн. чоловік. Німеччина не мала змоги виплачувати репарації.
План Юнга. Стурбовані катастрофічним становищем Німеччини, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий у честь творця іменем О. Юнга, американського банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. У 1930 р., достроково, було припинено окупацію Рейнської області. Проте вже у 1931 р. Німеччина, у зв'язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозаннська конференція у 1932 р.
Економічна криза у Німеччині тривала до початку 1934 р., коли намітились ознаки стабілізації. Внаслідок кризи у Німеччині до влади прийшов один із найжорстокіших в історії людства політичних режимів – нацистський, на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя.
На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад, що дозволило відразу різко скоротити чисельність безробітних та пожвавило будівельну індустрію.
Із середини 30-их років основна увага була зосереджена на прискореному розвитку військової промисловості. За 1933-1938 роки військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5 млрд. рейхсмарок. З метою стимулювання економічного росту вводилися податкове пільги. При одночасному зростанні витрат та зниженні податків виник дефіцит бюджету, який покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити інфляції та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарплатою. Почався поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це ще більше посилило масштаби державного регулювання економіки.
Особливістю економіки нацистської Німеччини було те, що всі підприємства були об'єднані в галузеві картелі і підпорядковані Імперському міністерству господарства. У 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості Німеччини а уповноваженим з його реалізації призначено Германа Геринга Створене ним відомство взяло під контроль всю економіку країни Заводи державного концерну "Герман Геринг" виплавляли більше 7 млн. т сталі, на них працювало 600 тис. чол.
Нацисти встановили жорсткий контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. Національні інтереси ставились вище інтересів окремих громадян. Було ліквідовано профспілки. Вводилася загальна трудова повинність.
Напередодні другої світової війни в економіці було здійснено ще більші радикальні зміни. Приватна власність зберігалася, великі підприємці входили до складу керівництва державою, вони ж керували галузевими і територіальними органами управління.
Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Найкращі умови для розвитку отримали виробники металу, палива, хімічних речовин, але не готової продукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не виробники кінцевої продукції, які стоять найближче до споживача, а виробники сировини (вугілля, залізної руди) та напівфабрикатів (чавуну, сталі, коксу і т. ін.) почали визначати стратегію розвитку німецької економіки. Це призвело до занепаду експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролювалася. Зменшувалася залежність країни від імпорту.
Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів прискорив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто до кризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його перевищено. Скоротилося безробіття. Однак в цілому економіка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний розвиток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що працювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військових галузей. Економічна експансія замінювалася військовою.
Південна Африка
Внаслідок занепаду міжнарожної торгівлі, попит на південноафриканський сільськогосподарський і мінеральний експорт різко скоротився. Комісія Карнегі (англ. Carnegie Commission of Investigation on the Poor White Question in South Africa) дійшла висновку, що в 1931 році майже третина африканерів жили як жебраки. Вважається, що соціальний дискомфорт, викликаний депресією був одним з факторів поділу в 1933 році Національної партії на фракції gesuiwerde та smelter і подальшого злиття партії з Південноафриканською партією. Пізніше, лідер фракції gesuiwerde Даніель Малан піде на формування своєї власної партії і прийде до влади після виборів 1948 року, впровадить доктрину апартеїду розширюючи расову сегрегацію, що триватиме до 1994 року.
СРСР
У СРСР роки Великої Депресії збіглися з періодом розкуркулювання та Голодомору. Депресія обвалила ціни на зерно, за рахунок експорту якого радянське керівництво планувало забезпечити імпорт машин і провести індустріалізацію. У 1931 році для покупки одиниці імпортного обладнання потрібно було експортувати зерна в 2,5–3 рази більше, ніж у 1928 році. Окрім того, фінансова криза ускладнила для СРСР отримання кредитів.
Тим не менш, радянська економіка не зазнала економічного спаду. На перший погляд, це виглядало, як підтвердження марксової теорії криз і сприяло поширенню комуністичних та соціалістичних поглядів у світі. Коли радянське торгове представництво в Нью-Йорку оголосило про 6 тисяч вакансій, воно отримало 100 тисяч заяв. Чимало західних інтелектуалів закривали очі на повідомлення про масові смерті, висловлюючи симпатії до Радянського Союзу.
Франція
Франція не постраждала так сильно, як Німеччина чи Британія. Її економіка менше залежала від імпорту та експорту. Вплив депресії почав відчуватися лише в 1931 році. Рівень безробіття зростав з 1929 по 1935, після чого пішов на спад. Однак важкі часи та зростання безробіття призвело до бунтів, утворення і росту популярності соціалістичного Національного фронту.
Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало 1 мли безробітних. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 р. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.
З великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної Депресії. Йому довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском «голодних походів» страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 р.
Японія
Велика депресія в Японії не була надто дошкульною. Японська економіка протягом 1929-31 років скоротилася на 8 %. Міністр фінансів Японії Такахасі Корекійо першим впровадив те, що пізніше стало називатися кейнсіанською економічною політикою: по-перше, значні фінансові стимули за рахунок бюджетного дефіциту, а по-друге, девальвація національної валюти. Такахасі використав Банк Японії, щоб оптималізувати бюджетний дефіцит і звести до мінімуму інфляційний тиск. Економетричні дослідження підтвердили виняткову ефективність впроваджених фінансових стимулів.
Девальвація національної валюти дала негайний ефект. Японський текстиль почав витісняти на експортних ринках британський текстиль. Вплив дефіциту бюджету виявився складнішим. Дефіцит був спрямований на закупівлю озброєння для збройних сил. До 1933 року Японія вже вийшла з депресії. У 1934 році Такахасі, зрозумівши, що економіці загрожує «перегрів», щоб уникнути інфляції, змінив політику намагаючись зменшити дефіцитне фінансування, що ішло на озброєння і боєприпаси. Це призвело до сильної і швидкої негативної реакції з боку шовіністів, особливо військових, і завершилося його вбивством під час Інциденту 26 лютого. Це мало стримуючий ефект по відношенню до всіх цивільних чиновників в японському уряді. З 1934 року вплив військових в уряді продовжував зростати. Замість скорочення бюджетного дефіциту, уряд ввів контроль над цінами та схеми раціонування, що скоротило, але не ліквідувало інфляцію, яка залишалася проблемою до кінця Другої світової війни.
Дефіцитне фінансування призвело до трансформації економіки Японії. Промислове виробництво протягом 1930-х років подвоїлося. Крім того, в 1929 році у списку найбільших компаній в Японії переважали представники легкої, особливо текстильної промисловості (багато з автовиробників Японії, наприклад Toyota, мають своє коріння в текстильній промисловості). До 1940 року акценти змістилися з легкої промисловості на важку промисловість.
9. Завершення кризи
Деякими експертами вважається, що причиною закінчення Великої депресії стала Друга світова війна, що спричинила масові державні закупівлі озброєння. Хоча таке пояснення розвитку подій має певну вірогідність, аналіз історичних джерел вказує на початок економічної стабілізації у 1932–1933 роках, тобто задовго до початку війни.
Фондовий ринок відновився до докризових значень лише через 25 років — тільки в 1954 році індекс Dow Jones перевищив рівень 3 вересня 1929 року.
10. Кризи неминучі
Велика депресія змінила фінансовий світ. Іпотечне кредитування, гарантування вкладів, відмова від золотого стандарту, регулювання біржових торгів та їх призупинення в разі досягнення піку - це тільки частина масштабної роботи над помилками, яку провели після найвідомішого біржового краху в історії.
Проте кризи світового масштабу були й після неї. У 1973-1975 рр. вибухнула енергетична криза внаслідок війни Ізраїлю і Єгипту. Видобуток нафти країнами ОПЕК було знижено, а відпускні ціни зросли на 70%.
19 жовтня 1987 року відбулося масштабне падіння індексу Доу-Джонса, яке перевищило навіть пік 1929 року. За день він впав на 22,6%.
У 1997 році вибухнула криза в країнах Південно-Східної Азії. На той час "азійські тигри" - Таїланд, Індонезія, Філіппіни, Малайзія, Сінгапур - акумулювали половину світових інвестицій, економіка була перегріта, а відтік капіталу спровокував паніку та обвал валюти в Таїланді із подальшою ланцюговою реакцією.
Криза 2007 року, яка почалась на іпотечному ринку США, перекинулась на всю фінансову систему. Впали найбільші американські банки, тав 2008 році фінансова криза трансформувалась на світову економічну.
На чергову кризу чекають й зараз. Почасти, спираючись на циклічність економіки. Світ знаходиться на фініші циклу Жюгляра, який пов'язаний з інвестиціями. Його тривалість - 7-11 років. Також добігає кінця більш короткий, 3-4-річний, цикл Китчина, пов'язаний з обсягами сировинних запасів. Завершується черговий довгостроковий цикл Кондратьєва, тривалістю 48-55 років - технологічний уклад. Зараз завершується п'ятий уклад, пов'язаний з розвитком електроніки, телекомунікацій та робототехніки, та починається шостий, пов'язаний з нано-, біо-, інформаційними та когнітивними технологіями.
Але крім термінів, про потенційну кризу потрібно знати більше - хоча б його можливі причини та локалізацію. Проте за минулі після Великої депресії 90 років експерти не навчилися точно передбачати спади та рецесії світового масштабу: кожен раз світ спотикався об щось нове, а до пророків ніхто не прислухався.
"Зараз багато вчених, у тому числі й лауреатів Нобелівських премій, пророкують кризу, в тому числі й спираючись на циклічність розвитку. Але на практиці точно щось передбачити неможливо, - констатує директор Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. - Кризи бувають раз на декілька років. Остання почалась в 2007-2009 рр. Але кожен раз, коли кризу хтось передбачав, наприклад, Нуріель Рубіні (американський економіст, у 2006 році спрогнозував іпотечну кризу в США, - ред.), люди сміються. Та й Рубіні говорив про кризу щороку. До речі, говорив, що він буде в 2012 і в 2017 роках. Але насправді можна тільки за фактом настання кризи усвідомити, чому вона сталась та усунути ті фактори, які до неї призвели, щоб мінімізувати ризик повторення. Тобто спочатку зробимо, впадемо, а потім будемо виправляти. Адже кожен раз у кризи нові причини".
Висновки
Підсумовуючи, слід зазначити таке. Поза сумнівами, крах ринку в жовтні 1929 року був монументальною подією. Хоча на той час більшість політиків, учених-економістів та експертів з Уолл-Стріт вважали обвал фондових ринків ізольованою подією, сьогодні більшість істориків переконані, що ця подія стала головною поворотною точкою, після якої почалося падіння світової економіки.
Що ж до причин наступу найбільшої і тривалої економічної кризи то тут думки дослідників, які розглядають цей період розходяться. Одні пов'язують це явище з кризою надвиробництва, інші звинувачують Федеральну резервну систему США, ряд дослідників намагався зрозуміти, чи був феномен 1929 біржовим «бульбашкою».
У період Великої депресії суспільство не тільки пережило колосальні економічні та соціальні потрясіння, але отримало цінний досвід, який став основою для подальших досліджень.
Криза 1929-1933 років. розвивався протягом чотирьох років як стихійне лихо, тому що Республіканська партія США, що керувала тоді країною, перебувала в полоні традиційно капіталістичної міфології і сподівалася на те, що він «розсмокчеться» сам собою.
Основні та основні заходи, вжиті адміністрацією Г.Гувера, зводилися до затвердження політики протекціонізму та вливання грошей в економіку, які часом витрачалися недостатньо ефективно.
Багато хто вважає, що початок Другої Світової поклав край Великої Депресії, інші стверджують, що це не так, і що економіка почала відновлюватися ще в 1938 році, до того, як Америка вступила у війну. Тим не менш, може бути правдою те, що допомогла війна, розпочавшись у вересні 1939 року, коли Німеччина вторглася до Польщі, і США почали виробляти безліч найменувань товарів, які незабаром знадобилися Британії. Однак, слід зазначити, що сама криза закінчилася в 1933 році, а роки, що залишилися, до кінця того десятиліття були виходом з нього.
Повністю проектувати події на сучасний час було б зовсім правильним так як фінансові інститути та заходи державного регулювання економіки пішли далеко вперед. Тим не менш, історія Депресії, досвід її санації є одним із найповчальніших прикладів в історії світових фінансів.
Список використаних джерелов
Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. А. Філіпенка. – К.: Наук, думка, 1992. — с. 309-315
Гусморіно П. Основні причини великої депресії/ Пол Гусморіно // Пропозиція. -2002. -№ 2. — С. 108-110
Лановик Б.Д. Економічна історія України і світу: підручник. / Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко. - Редакція 8-е вид., перероб і доп. ? К.: Вікар, 2006.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Велика_депресія - інтернет-ресурс.
Rothermund, Dietmar. The Global Impact of the Great Depression (1996)
Garraty, John A., The Great Depression: An Inquiry into the causes, course, and Consquences of the Worldwide Depression of the Nineteen-Thirties, as Seen by Contemporaries and in Light of History (1986)
Madsen, Jakob B. «Trade Barriers and the Collapse of World Trade during the Great Depression»
https://discover.in.ua/history/velika-depresija-ekonomichna-kriza-ssha-i-vsogo-svitu.html- інтернет-ресурс.