УРСР періоду застою (1965–1985 рр.): життєвий рівень населення
Стан забезпеченості товарами та послугами жителів України у 70-80-х роках
Екстенсивний економічний розвиток Радянського Союзу та його складової частини - УРСР у 70-80-ті роки мав безпосередній вплив на життєвий рівень населення, стан його забезпеченості товарами, послугами (в тому числі і медичними), на розгортання житлового будівництва. "Золота епоха" Брежнєва з її регулярною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, щомісячними преміальними, безкоштовним медичним обслуговуванням, освітою, дешевими товарами і послугами і до сьогодні для великої частини українського суспільства є недосяжним ідеалом.
Починаючи з XXIII з'їзду КПРС правляча партія наголошувала, що "найвища мета суспільного виробництва за соціалізму - найбільш, повне забезпечення матеріальних та духовних потреб людей, що зростають". Це положення навіть було проголошене "основним економічним законом соціалізму", що й було зафіксовано в брежнєвській конституції.
Дійсно, зростав національний дохід, зростали й доходи населення. Якщо національний дохід зріс у 2,5 рази за період з 1965 по 1985 рік, то матеріальний добробут (якщо брати тільки цифри заробітної платні) зріс у 1,85 рази. Так якщо середня зарплата 1965 р. складала 93,9 крб., то у 1985 р. - 173,9 крб. Мінімальна заробітна плата зросла з 40-45 до 70 крб., було скасовано податки з неї, знижено ставки податків на зарплату до 90 крб.
З 1966 р. запроваджено гарантовану щомісячну оплату праці в колгоспах. В школах впроваджено безкоштовне забезпечення підручниками учнів 1-5-х класів. Населення, грошові надходження якого зросли тільки протягом 1971-1975 p. в 3,1 рази, вже не хотіло купувати вітчизняні товари, якість і вибір яких були дуже далекими від вимог часу. Черги за престижними імпортними товарами сягали вже не годин, а днів.
Щоправда темпи зростання знижувались від п'ятирічки до п'ятирічки. Якщо протягом 1971-1975 p. заробітна плата зросла на 29%, то за наступні п'ять років - на 17%, а у 1981-1985 p. - лише на 14%. Головні причини цього явища - падіння купівельної спроможності карбованця; зростання цін, нестача (дефіцит) промислових товарів та високоякісних послуг.
На 1984 р. карбованець дорівнював 54 копійки порівняно з карбованцем 60-х років, тобто "впав" в 1,85 рази. Не забуваємо й про те, що існував штучний фіксований курс карбованця до долара, що коливався в межах 60 коп. за один долар. Щоправда доларів у вільному продажу не було - порушників карали за "валютну спекуляцію".
Крім того на межі 70-80-х p. були значно підвищені роздрібні ціни як на престижні товари (ювелірні вироби, кришталь, килими), так і на товари широкого попиту: меблі, хутрові вироби, шерсть, бензин, будматеріали, цитрусові. Зросли ціни й на комунальні послуги та транспорт.
На кінець 70-х p. вже став відчутним дефіцит вітчизняних товарів народного вжитку. У першій половині 80-х з полиць магазинів майже зникли м'ясо-молочні продукти, а невдовзі магазини стали являти собою місце, де можна було ознайомитися тільки з обличчями продавців, а не купити необхідний товар.
Перевага випуску продукції промисловості групи "А" над продукцією групи "Б" далась взнаки. У середині 70-х p. у зв'язку зі стрибком цін на нафту у світі, радянський уряд мав змогу, продаючи нафту та газ за кордон, закупати якісні імпортні продовольчі товари та товари широкого вжитку. А на кінець 70-х - початок 80-х p. з переходом індустріальних та постіндустріальних країн на енерго- та ресурсозберігаючі технології потік "нафтодоларів" зменшився - і товарів групи "Б" вже явно не вистачало. Фактично розпочався "товарний голод".
Загалом за рівнем життя СРСР (разом з Україною) стояв на 50-60-х місцях у світі.
Житлове будівництво
Розмах промислового будівництва в Україні, процес збільшення міського населення (урбанізація) вимагали збільшення темпів житлового будівництва. В цей період були побудовані нові міста: Придніпровськ, Нововолинськ, Українка, Світловодськ, Червоноград, Вільногорськ, нові мікрорайони в столиці України (Оболонь, Відрадний, Русанівка, Нивки, Березняки, Микільська Борщагівка, Лісний, Виноградар, Троєщина) та обласних центрах.
За період з 1961 по 1980 p. було побудовано 379 608 тис. кв. м житла, нові помешкання отримали 34,4 млн. чоловік. Масштаби будівництва вражали - у Києві щоденно в середньому зводився стоквартирний будинок. Забезпеченість житлом зросла з 9,9 кв. м. на людину в 1960 р. до 14 кв. м у 1980 році. Але й цього було недостатньо: у 1981-1985 p. черга на житло налічувала 1,5 млн. чоловік і вона не зменшувалася.
Щоправда якість будівництва була надзвичайно низькою і нові жильці повинні були зразу ж замінювати "столярку" (вікна, двері), сантехніку, електропроводку, інколи навіть підлогу, перештукатурювати стіни та стелю.