«Управління внутрішніми справами»

1 2

Ім'я файлу: Рожко_Ілля_01_19_16_Управління_внут_справами.docx
Розширення: docx
Розмір: 60кб.
Дата: 18.09.2023
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Кафедра адміністративного права

КУРСОВА РОБОТА

З адміністративного права

на тему:

«Управління внутрішніми справами»

Студента 2 курсу 16 групи

Інституту прокуратури та кримінальної юстиції

Рожко І.І.

Науковий керівник:

К.ю.н, доцент

Лученко Дмитро Валентинович
Оцінка: Національна шкала__________________

Кількість балів:_____ Оцінка: ECTS___________

Члени комісії _______ ___________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_________ _______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Харків - 2021 рік

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………….….с.3-4

Внутрішні справи як об’єкт управління………………………………..с.5-10
Діяльність Національної поліції України, її адміністративно-правові засади…………………………………………………………………..с.11-18
Міністерство внутрішніх справ України як центральний орган виконавчої влади у сфері управління внутрішніми справами…………………...с.19-25

Висновок……………………………………………………………………с.26-27

Список використаних джерел ………………………………………….…с.28-29

ВСТУП

Актуальність теми курсового дослідження. Державна влада в Україні сьогодні функціонує за нових соціально-економічних та політичних умов, які потребують використання ефективних підходів до регулювання суспільних відносин у всіх сферах життєдіяльності. На підставі світового досвіду законотворчої діяльності можна зробити висновок про те, що з-поміж багатьох адміністративно-правових відносин особливу увагу слід приділяти захисту порядку управління, встановленого у державі. Аналіз чинного законодавства про адміністративні правопорушення та практики його застосування органами внутрішніх справ підтверджує, що окремі норми не повною мірою відповідають вимогам часу і змісту адміністративно-правової реформи, а отже, не можуть бути належним чином виконані. Науково-теоретичний рівень забезпечення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ визнається недостатнім. Робота над проектами адміністративно-правових актів з питань адміністративної юрисдикції потребує чіткого визначення перспектив розвитку законодавства. У цьому контексті винятково актуальним є вдосконалення нормативно-правового регулювання забезпечення встановленого порядку управління органами внутрішніх справ, що, безумовно, стимулюватиме ефективність їх функціонування для вирішення завдань охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями. Саме це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Аналіз наукової літератури. Стан дослідження проблеми.Науково-теоретичною базою курсової роботи стали загальнотеоретичні праці фахівців у галузі теорії управління, адміністративного права та процесу, зокрема
В.Б. Авер’янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Т.О. Гуржія, С.М. Гусарова, Р.А. Калюжного,
С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінного, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, Н.Г. Саліщевої,
В.М. Селіванова, Ю.О. Тихомирова, А.П. Шергіна, О.М. Якуби, Х.П. Ярмакі та інших.

Мета та завдання курсового дослідження. Метою курсового дослідження визначення особливостей організації управління внутрішніми справами. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: проаналізувати наукові положення вітчизняних та закороднних дослідників щодо визначення понять «управління внутрішніми српавами», «внутрішні справи»; з’ясувати та надати характеристику Національній поліції України як ограну, який забезпечує правопорядок у країні;охарактеризувати адміністративно-правові засади діяльності Національної поліції України;охарактеризувати правовий статус Міністерства внутрішніх справ як центрального органу виконавчої влади у сфері управління внутрішніми справами.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у процесі забезпечення встановленого порядку управління внутрішніми справами.

Предмет дослідження – діяльність органів внутрішніх справ із забезпечення встановленого порядку управління в Україні.

Методи курсового дослідження. Методологічною основою курсового дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати в єдності їх соціальний зміст процесу управління внутрішніми справами, здійснити системний аналіз адміністративно-правових засад діяльності Національної поліції України. У роботі використано також окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логіко-семантичний метод, порівняльно-правовий метод, системно-структурний метод, статистичний і документальний аналіз, логіко-юридичний та ін.

Структура курсової роботи. Відповідно до мети, завдань і логіки дослідження, курсова робота складається зі вступу, 4 тематичних розділів, висновків і списку використаних джерел.
1.ВНУТРІШНІ СПРАВИ ЯК ОБЄКТ УПРАВЛІННЯ

У загальному вигляді управління в будь-яких системах можна уявити як виявлення (шляхом передачі командної інформації каналами прямого зв’язку) впливу керівної підсистеми на керовану. Звідси каналами зворотного зв’язку в керівну підсистему надходить інформація про її стан. Ці підсистеми мають також інформаційні зв’язки з навколишнім середовищем. Керівна та керована підсистеми, канали прямого та зворотного зв’язку, а також навколишнє середовище створюють систему управління. В. Колпаков зазначає, що державне управління має свої особливості, які виявляються в основних складниках його системи (суб’єкті, об’єкті, керівному впливі) на інтегративних властивостях, притаманних йому як системному управлінню¹.

На думку Г. Атаманчука, система державного управління має охоплювати: організацію та функціонування суб’єкта управління – керівну систему; структуру взаємозв’язків керівної системи із суспільною системою – керовані об’єкти; компоненти суспільної системи чи їх окремі прояви, що створюють у взаємозв’язку структуру керованої системи і безпосередньо сприймають державно-керівні впливи або беруть участь у їх формуванні. Як бачимо, під змістом управління Г. Атаманчук розуміє не тільки керівний вплив, а й зворотні зв’язки, що відображають рівень, глибину, адекватність сприйняття керованими об’єктами керівних впливів компонентів суб’єкта державного управління².

Адміністративно-правове регулювання управління органами внутрішніх справ необхідно розуміти як адміністративно-правовий вплив, що здійснюється за допомогою комплексу адміністративно-правових засобів та інших правових явищ, які разом узяті складають механізм адміністративно-правового регулювання, орієнтований на цілеспрямовану діяльність із підтримання цілісності системи органів внутрішніх справ, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку з метою забезпечення належного громадського порядку та громадської безпеки, зниження рівня злочинності, реальної захищеності прав, свобод і інтересів громадян³.

Адміністративно-правовому регулюванню управління органами внутрішніх справ притаманна низка особливостей. По-перше, воно є складовою частиною адміністративно-правового регулювання управління адміністративно-політичною діяльністю, яке, у свою чергу, є елементом адміністративно-правового регулювання державного управління. По-друге, адміністративно-правове регулювання управління органами внутрішніх справ має цілеспрямований характер, при цьому цілі нормотворця у кожному окремому випадку можуть мати відмінності, обумовлені актуальними особливостями суспільних відносин (посилення рівня захищеності прав і свобод людини; економія бюджетних коштів; забезпечення контролю за діяльністю органів внутрішніх справ з боку правлячої політичної сили тощо). По-третє, особливістю адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ є його односторонній характер та наявність жорсткої адміністративної ієрархії, за яких вимоги вищих суб’єктів, закріплені в юридично-владних приписах, є обов’язковими для нижчих, а нижчі суб’єкти зобов’язані ці приписи виконувати, у випадку ж їх невиконання несуть за це юридичну відповідальність. По-четверте, особливістю адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ є здійснення останнього від імені держави спеціально уповноваженими суб’єктами. До таких суб’єктів належать як вищі органи державної влади – Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України, так і уповноважені останнім органи внутрішніх справ⁴.

Що стосується управління внутрішніми справами, то слід зазначити про те, що управління в органах внутрішніх справ переважно є внутрішньосистемним, тому в ньому досить важко чітко розділити суб’єкти й об’єкти управління. Зважаючи на те, що об’єктами державного управління є система, на яку спрямовується владний вплив суб’єктів управління, у внутрішньосистемному управлінні відповідні органи чи службовці в одних випадках є суб’єктами впливу, а в інших – його об’єктами. Провідне місце в підсистемі суб’єктів управління органами внутрішніх справ належить керівникам різних рівнів. Керівник в органах внутрішніх справ має виробляти стратегію управління, консолідувати зусилля своїх підлеглих на розв’язання важливих завдань, використовуючи при цьому свою владу. Керівник органу є водночас суб’єктом як внутрішньоорганізаційних, так і зовнішніх управлінських відносин. Керівник органу повинен не тільки організувати роботу всіх структурних підрозділів, а й забезпечити його діяльність загалом⁵.

Органи внутрішніх справ, як і будь-яка державна структура, є системою, між структурними елементами якої встановлені різні взаємозв’язки. Систему органів внутрішніх справ утворюють центральний апарат Міністерства внутрішніх справ України, департаменти, головні управління, управління та відділи МВС України, головні управління (управління) в АР Крим, областях, містах Києві, Севастополі, управління і відділи внутрішніх справ у містах, районах та їх підрозділи в селищах, мікрорайонах, на особливо важливих об’єктах, управління внутрішніх справ на транспорті та їх підрозділи на залізничних станціях, у портах і аеропортах, навчальні заклади системи МВС України, служби фінансового забезпечення, матеріальнотехнічного та військового постачання та інші допоміжні і забезпечувальні підрозділи.

Поведінка системи в цілому обумовлюється не стільки властивостями її елементів, скільки властивостями структури, тобто розташуванням і взаємодією елементів системи (статусні та функціональні аспекти). У структурності, що є властивістю системи, особливе значення має взаємодія елементів «по вертикалі». Ступінь досконалості ієрархічної вертикалі – одна з ключових проблем організації управління в органах внутрішніх справ усіх рівнів. Управління в органах внутрішніх справ України, їх компетенція і повноваження ґрунтуються на положеннях Конституції України, Законів України «Про Національну поліцію України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», низці інших законів, постановах Кабінету Міністрів України, указах Президента України. Важливі положення щодо правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ також містяться в Кримінально-процесуальному кодексі України, Кримінальному кодексі України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, інших кодексах, Положенні про Міністерство внутрішніх справ України⁶, Дисциплінарному статуті Національної поліції» тощо ⁷.

Сфера внутрішніх справ є багатоаспектною, оскільки містить різні види (групи) суспільних відносин, які формуються у господарчій, фінансовій, житлово-комунальній, медичній, соціальній, правоохоронній та інших сферах життєдіяльності держави. Звідси поняття «внутрішні справи» доцільно визначити як сукупність певних видів робіт, що стосуються життя та діяльності всередині держави. У той же час внутрішні справи як об’єкт управління необхідно розглядати у широкому та вузькому значеннях: у широкому – як сукупність усіх існуючих у державі напрямків (видів, сфер) діяльності, що дають змогу забезпечити її стале функціонування та розвиток: у вузькому – лише ті напрямки (види, сфери) діяльності, які пов’язані з охороною та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, з боротьбою із правопорушеннями, із забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності, тобто ті напрямки, що становлять основу забезпечення внутрішньої безпеки від такого виду внутрішньої загрози, як правопорушення. Щодо поняття «органи внутрішніх справ», то його варто визначити як єдину систему озброєних правоохоронних органів виконавчої влади, призначенням яких є охорона, захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності⁸.

Перш ніж сформулювати поняття «управління внутрішніми справами», необхідно визначити його мету, завдання, напрямки та функції. Так, метою управління внутрішніми справами варто назвати оптимізацію діяльності органів загальної та спеціальної компетенції щодо охорони, захисту та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьби з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

Основним завданням управління внутрішніми справами є реалізація державної політики щодо організації (забезпечення, координації, узгодження) діяльності з охорони, захисту та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьби з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності⁹.

Функції управління внутрішніми справами доцільно розподілити на три групи: 1) основні, що є похідними від завдань, серед яких: боротьба з правопорушеннями; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; реалізація державної політики з питань громадянства, реєстрації фізичних осіб за місцем проживання (перебування), проведення паспортної та міграційної роботи; надання соціальної та правової допомоги в межах, установлених законодавством, громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям та об’єднанням громадян у реалізації їх законних прав та інтересів; виконання адміністративних стягнень; 2) забезпечувальні, спрямовані на забезпечення виконання основних функцій; 3) загального керування, які полягають в організації, координації, узгодженні діяльності різних суб’єктів щодо реалізації (виконання) двох перших типів функцій (основних та забезпечувальних)¹⁰.

За основу розмежування та класифікації напрямків управління внутрішніми справами варто взяти такий критерій, як сфера реалізації повноважень чи суб’єктний склад учасників відносин, що виникають під час управління внутрішніми справами. У зв’язку з цим необхідно розрізняти два узагальнюючі напрямки управління внутрішніми справами: 1) внутрішньо-організаційний; 2) зовнішньоправоохоронний. До особливостей напрямків управління внутрішніми справами першої групи варто віднести те, що такі управлінські відносини: по-перше, виникають, змінюються чи припиняються всередині органів загальної чи спеціальної компетенції у цій сфері, тобто суб’єктами таких управлінських відносин є працівники одного відомства; по-друге, мають організаційно-забезпечувальний характер і стосуються таких аспектів, як: визначення структури, повноважень, органів (служб, підрозділів)¹¹.

2. ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ, ЇЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Одним із суб’єктів забезпечення публічної безпеки і порядку в Україні виступає Національна поліція. Цей орган, утворений в 2015 році з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію»¹², функціонально замінив органи міліції. Поліція є правоохоронним органом принципово нового типу, що обумовлює специфіку його адміністративно-правового статусу, зокрема, і як суб’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку в державі. У зв’язку з цим, виникає необхідність у дослідженні особливостей адміністративно-правового статусу Національної поліції України як суб’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку з метою визначення завдань, повноважень, гарантій та принципів діяльності поліції у цій сфері.

Визначаючи адміністративно-правовий статус Національної поліції України як суб’єкта забезпечення публічної безпеки та порядку, необхідно виходити з того, що поліція являє собою державний орган. Зокрема, згідно із ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку ¹³.

На думку О. О. Бандурки, правовий статус органу державної влади – це сукупність його повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує виконання покладених на нього завдань ¹⁴.

Таким чином, загальний правовий статус органу державної влади характеризує його положення в системі інших державних органів, його призначення в державному механізмі. Галузевий правовий статус визначає його становище в конкретному виді (галузі) правовідносин. Спеціальний – призначений для ідентифікації відповідного органу державної влади в якості суб’єкта конкретних правовідносин у визначений проміжок часу з конкретним суб’єктом (другою стороною). У зв’язку з цим, можна стверджувати, що адміністративно-правовий статус органу державної влади, зокрема, Національної поліції, є різновидом галузевого правового статусу (поряд з кримінально-правовим, міжнародним та ін.). Він характеризує цей орган як суб’єкта саме адміністративних правовідносин. Т. О. Коломоєць визначає адміністративно-правовий статус державного органу як сукупність суб’єктивних прав і обов’язків, закріплених нормами адміністративного права за певним органом¹⁵.

Ґрунтуючись на досліджених вище наукових концепціях, а також на підставі аналізу положень Закону України «Про Національну поліцію» ¹⁶, вважаємо за можливе виділити такі особливості адміністративно-правового статусу Національної поліції України: 1) визначає становище даного органу в системі адміністративних правовідносин з іншими суб’єктами; 2) організаційні особливості: система та структура Національної поліції, як елементи її адміністративно-правового статусу, організовані за функціональним та територіальним принципами; 3) функціональні особливості: Національна поліція має широке коло адміністративних повноважень як у зовнішній, так і у внутрішній діяльності, що обумовлено специфікою мети та завдань її діяльності, а також приналежністю до системи центральних органів виконавчої влади; 4) підконтрольність діяльності та підзвітність Національної поліції, в тому числі в сфері виконання адміністративних функцій, громадськості та координація її роботи Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України; 5) реалізується керівником поліції, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єрміністра України відповідно до пропозицій Міністра внутрішніх справ України¹⁷.

Визначаючи поняття адміністративно-правового статусу Національної поліції як суб’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку та органу, що прийшов на зміну міліції, необхідно звернутися до наукових досліджень у сфері діяльності органів внутрішніх справ у досліджуваному напрямку. Зокрема, органи внутрішніх справ як суб’єкти забезпечення громадської безпеки визначені як сфера діяльності держави щодо впорядкування суспільних відносин, пов’язаних із захистом життя, здоров’я, охороною прав та свобод людини і громадянина, забезпеченням громадського порядку та громадської безпеки, захистом власності, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також здійсненням міграційної політики та охорони державного кордону України ¹⁸.

На думку О. В. Фоміна, поліція в Україні – це складова частина органів публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ, які здійснюють специфічну публічну діяльність та надають адміністративні послуги у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, охорони прав і свобод громадян, охорони об’єктів, попередження злочинів та інших правопорушень, здійснення дозвільної системи, реалізації державної міграційної політики ¹⁹.

Отже, науковці підкреслювали провідну роль органів внутрішніх справ, зокрема, міліції, у сфері забезпечення громадської безпеки та порядку. Враховуючи, що на зміну цього органу було утворено Національну поліцію, то, відповідно, саме на неї покладається реалізація основних повноважень, пов’язаних із забезпеченням публічної безпеки і порядку в Україні. Про це також свідчить системний аналіз положень ст.ст. 2, 16 та ін. Закону «Про Національну поліцію», відповідно до яких одним із завдань поліції є забезпечення публічної безпеки і порядку, а серед суб’єктів формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг та контролю її реалізації поліцією, визначено Міністерство внутрішніх справ України ²⁰.

Тому адміністративно-правовий статус Національної поліції як суб’єкта забезпечення публічної безпеки та порядку можна визначити як врегульовану адміністративним законодавством систему структурних елементів, представлених цільовим, організаційним, функціональним та іншими блоками, які визначають правове становище Національної поліції в адміністративних правовідносинах, що виникають при вжитті заходів для утвердження публічної безпеки та порядку.

Аналіз законодавства України, зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про Національну поліції» ²¹ та ін., дозволяє виділити наступну структуру адміністративно-правового статусу Національної поліції як суб’єкта забезпечення публічної безпеки та порядку: мета, завдання та принципи адміністративно-правового забезпечення публічної безпеки та порядку Національною поліцією; структура та спосіб організації підрозділів Національної поліції, до завдання яких належить адміністративно-правове забезпечення публічної безпеки та порядку в державі; адміністративні повноваження та компетенція Національної поліції в сфері забезпечення публічної безпеки та порядку; межі та методи контролю за діяльністю поліції у сфері адміністративно-правового забезпечення публічної безпеки та порядку; гарантії діяльності Національної поліції в сфері забезпечення публічної безпеки та порядку²².

Охарактеризуємо кожний із представлених елементів адміністративно-правового статусу Національної поліції України. Так, мета та завдання адміністративно-правового забезпечення публічної безпеки та порядку Національною поліцією обумовлюються відповідною метою та завданнями діяльності цього органу. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги ²³.

Таким чином, забезпечення публічної безпеки і порядку є лише одним із завдань Національної поліції. В свою чергу, завданнями забезпечення публічної безпеки та порядку Національною поліцією України є: створення належних умов для утвердження високого рівня публічної безпеки та порядку; попередження та припинення вчинення адміністративних та інших правопорушень, що посягають на публічну безпеку та порядок; виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушень в означеній сфері, та здійснення заходів щодо їх усунення, тощо²⁴.

Метою ж виступає досягнення та утвердження високого рівня публічної безпеки та порядку. Досліджуючи принципи адміністративно-правового забезпечення публічної безпеки і порядку Національною поліцією, необхідно розуміти, що вони уособлюють симбіоз принципів забезпечення публічної безпеки і порядку та принципів діяльності Національної поліції. Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Принципами діяльності Національної поліції України, згідно із Законом України «Про Національну поліцію», є: верховенство права, дотримання прав і свобод людини, законність, відкритість та прозорість, політична нейтральність, взаємодія з населенням на засадах партнерства, безперервність ²⁵.

Чітка структура та система Національної поліції ще не сформувалась, оскільки процес становлення триває. Між тим, згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію», у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення²⁶ .

З цього приводу слід погодитись з думкою В. Л. Фільштейна щодо необхідності розмежування у діяльності поліції двох видів адміністративної діяльності, що тісно пов’язані між собою: внутрішньосистемної адміністративної діяльності та зовнішньої адміністративної діяльності. Перший – спрямований на створення належних умов діяльності поліції, її підрозділів, служб та працівників, забезпечення ефективного використання наявних сил і засобів. Другий – виходить за внутрішні рамки і поширюється на юридичних та фізичних осіб, не підпорядкованих поліції ²⁷. Перший вид адміністративної діяльності поліції тісно пов'язаний із здійсненням керівництва та управління. Другий – в тій чи іншій мірі реалізується всіма поліцейськими.

Що ж стосується зовнішніх адміністративних повноважень Національної поліції в сфері забезпечення публічної безпеки та порядку, то їх доцільно об’єднати в такі групи: 1) превентивні повноваження, до яких слід віднести:  здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень, що посягають на публічну безпеку та порядок;  виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень у відповідній сфері, вжиття у межах своєї компетенції заходів для їх усунення;  вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення;  вжиття заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях, тощо; 2) повноваження, що виникають у зв’язку із зверненням громадян та інших осіб:  здійснення своєчасного реагування на заяви та повідомлення про адміністративні правопорушення або події, що посягають на публічний порядок і безпеку;  вжиття заходів для визначення осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе; 3) повноваження, пов’язані із виявленням та припиненням порушень, що посягають на публічну безпеку і порядок:  вжиття заходів з метою виявлення та припинення адміністративних правопорушень, що посягають на публічний порядок та безпеку;  у випадках, визначених законом, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на публічну безпеку і порядок, прийняття рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечення їх виконання;  доставляння у випадках і порядку, визначених законом, осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, що посягає на публічну безпеку і порядок, тощо ²⁸.

Завершальним елементом адміністративно-правового статусу Національної поліції є гарантії її діяльності в сфері забезпечення публічної безпеки та порядку. До них належать: правові гарантії: регламентування діяльності Національної поліції на рівні закону; закріплення законодавством широкого кола владних повноважень, що надаються поліцейським (право застосування поліцейських заходів), тощо; організаційні гарантії: структурованість Національної поліції, організація її структури та системи відповідно до покладених на неї завдань, за функціональним та територіальним принципами; матеріально-технічні гарантії: фінансування діяльності поліції за рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел (за надання платних охоронних послуг), забезпечення поліції та її працівників належним обладнанням, устаткуванням, транспортними засобами, комп’ютерною та іншою технікою; адміністративні гарантії: політична нейтральність поліції, визначення в законодавстві України меж, підстав та порядку здійснення контролю за діяльністю Національної поліції, в тому числі в сфері забезпечення публічної безпеки та порядку, тощо²⁹.

Проведений вище аналіз засвідчив, що Національна поліція як суб’єкт забезпечення публічної безпеки і порядку перебуває на стадії становлення, у зв’язку з чим окремі елементи її адміністративно-правового статусу потребують належного законодавчого оформлення³⁰.

3.МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМИ СПРАВАМИ

Належне забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб нерозривно пов’язане з підвищенням ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ, діяльність яких організується і координується Міністерством внутрішніх справ (далі – МВС) України. Особливий правовий статус МВС, який, в першу чергу, визначається колом специфічних завдань та функцій, що на нього покладені, обумовлює необхідність з’ясування його сутності та призначення у системі органів виконавчої влади³¹.

Побудова правової держави, визначена ст.1 Конституції України, потребує глибоких перетворень у сфері соціально-політичних відносин у суспільстві, що передбачає вдосконалення діяльності правоохоронних органів як одного з гарантів забезпечення успішної реалізації вказаних процесів ³². Як відомо, органи внутрішніх справ України здійснюють державний захист громадян та їх законних інтересів. Крім того, Міністерство внутрішніх справ є одним із основних суб’єктів системи забезпечення національної безпеки України, яка формує збалансовану державну політику та проводить комплекс узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, військовій, прикордонній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах від внутрішніх і зовнішніх загроз ³³.

Згідно зі ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову ³⁴. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, які є основним суб’єктом адміністративного права. Органи виконавчої влади багато в чому відрізняються від органів законодавчої та судової влади своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення окремих органів та взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами та методами здійснення своїх повноважень. Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень владного характеру. Вчені визначають органи виконавчої влади як: 1) організацію, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати за дорученням держави і покликана у порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціальнокультурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю ³⁵; 2) носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативно зафіксований) статус органу державної виконавчої влади ³⁶; 3) органи, які перебувають між собою у різноманітних зв’язках та відносинах і виконують основні завдання й функції держави шляхом здійснення повсякденної й оперативної владно-організуючої діяльності, тощо.

Сутність та призначення МВС України у системі органів виконавчої влади визначається, в першу чергу, колом завдань та функцій, які воно виконує. Так, відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ України³⁷ основними завданнями МВС України є: організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи; організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху; здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності; визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства; підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу³⁸.

Міністерство внутрішніх справ України можна охарактеризувати як головний (провідний) та озброєний правоохоронний центральний орган виконавчої влади, що забезпечує та безпосередньо реалізує державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а прийняті ним рішення з цих питань є обов’язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Визначено також особливості МВС як центрального органу виконавчої влади.

До особливостей МВС як центрального органу виконавчої влади віднесено таке: 1) воно є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; 2) має сталу назву, специфічну мету та завдання; 3) є правоохоронним відомством, у зв’язку з цим підпорядковані йому органи (підрозділи, служби) належать до правоохоронних (звісно, що за винятком тих, які виконують забезпечувальні функції); 4) його працівники та працівники підпорядкованих йому органів під час виконання службових завдань мають право застосовувати примусові заходи, у тому числі зброю; 5) у переважній більшості випадків напрямки діяльності МВС носять управлінський, ресурсний (забезпечувальний) характер, оскільки воно є найвищим органом управління внутрішніми справами, звичайно, що у вузькому їх розумінні, у зв’язку з чим здійснює загальне керівництво органами внутрішніх справ України, прогнозує, координує і контролює їх діяльність, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції органів внутрішніх справ України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдосконалення тощо; 6) наявність суворої службової (військової) дисципліни та законодавче закріплення особливого порядку прийняття на службу та проходження служби його працівниками; 7) передбачення підвищених вимог до особистих, фізичних та психологічних якостей його персоналу, низки обмежень та заборон, які компенсуються підвищеним соціально-правовим захистом; 8) наявність особливого режиму дотримання службової та державної таємниці.

Визначено поняття та систему принципів діяльності МВС, які об’єднано у три групи: 1) загальні принципи управління; 2) спеціальні принципи управління; 3) спеціалізовані принципи управління, детально охарактеризовано кожну із названих груп принципів діяльності МВС.

Можна виділити такі принципи управління поділяють на три групи, проте запропоновано такі їх назви: 1) загальні принципи управління; 2) спеціальні принципи управління; 3) спеціалізовані принципи управління. Так, головна особливість загальних принципів управління полягає у тому, що вони характерні для усіх напрямків, форм, видів та сфер управління, зокрема і того, яке здійснює МВС України. Такими є принципи законності, гласності, гуманізму, розподілу влади, публічності, демократичності, системності, рівності, соціальної справедливості, науковості, контролю, відповідальності; професіоналізму та ефективності. Зазначеними принципами мають керуватися всі суб’єкти управління МВС незалежно від їх правового статусу чи напрямку правоохоронної чи внутрішньо-організаційної діяльності. Спеціальні принципи управління визначають основи (правила) побудови апарату системи управління, розподілу завдань, функцій та повноважень, характер внутрішньо-організаційних зв’язків та правила здійснення самого процесу управління. До таких відносено принципи ієрархічності; функціональності; поєднання єдиноначальності та колегіальності; системності; плановості; оперативності, офіційності та внутрішньої єдності. Окрему групу принципів управлінської діяльності складають спеціалізовані, особливості яких полягають у тому, що вони: по-перше, визначають правила (орієнтири) керівництва окремими напрямками діяльності (наприклад, принципи забезпечення діяльності підпорядкованих органів щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; принципи кадрового, інформаційного, методичного, фінансового та інших видів забезпечення); по-друге, є похідними від принципів здійснення певних видів (напрямків) діяльності структурних підрозділів МВС.

Зважаючи на різноманітний характер організаційних дій, які мають забезпечувальний характер, та особливості правового статусу МВС як найвищого органу управління у сфері внутрішніх справ, запропоновано до напрямків організації його управлінської діяльності віднесено: 1) аналітичну роботу; 2) планування; 3) здійснення контролю та нагляду; 4) проведення колегій, нарад та інших подібних до них заходів, які мають внутрішньо-організаційне спрямування; 5) діловодство; 6) взаємодію та координацію; 7) правове, кадрове, матеріально-технічне, фінансове та наукове забезпечення.

Слід зуважити, наведені завдання МВС потребують певного уточнення. По-перше, беручи до уваги те, що МВС є найвищим органом у системі управління органами внутрішніх справ, у зв’язку з чим виконує координуючі, контролюючі, організаційні та забезпечуючі функції, то навіть таке завдання як «здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності» необхідно викласти в іншій редакції: «забезпечення здійснення підпорядкованими органами (підрозділами, службами) охорони майна всіх форм власності на договірних засадах», оскільки МВС безпосередньо охорону майна не здійснює. По-друге, використаний у формулюванні завдань термін «громадянин» необхідно замінити на «фізичні та юридичні особи», оскільки він має чітке законодавче визначення, а отже звужує сферу охорони і захисту суб’єктів правовідносин. По-третє, із буквального розуміння формулювання деяких завдань МВС можна зробити висновок, що воно забезпечує (організує, координує) діяльність лише щодо боротьби із злочинами, як наслідок, інші правопорушення залишаються поза його увагою³⁹. По-четверте, перелік завдань МВС необхідно доповнити і такими, як: організація та забезпечення надання підпорядкованими йому підрозділами адміністративних послуг; організація та координація кадрової роботи; організація участі персоналу органів внутрішніх справ у наданні соціальної та правової допомоги фізичним та юридичним особам в межах, встановлених законодавством, допомоги у реалізації їх законних прав та інтересів; забезпечення виконання адміністративних стягнень⁴⁰.

Як свідчить практика, до числа найбільш важливих управлінських проблем, що стримують ефективність діяльності та подальший розвиток системи ОВС України, відносяться наступні: недосконалість організаційної й функціональної побудови; неефективність планування та інспектування діяльності органів внутрішніх справ; недостатній вплив центрального апарату МВС України на конкретне положення справ на місцях; відсутність діючих критеріїв оцінки роботи органів внутрішніх справ в боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку; слабка взаємодія між підрозділами системи МВС з іншими правоохоронними органами та органами державної влади; незадовільне матеріально-технічне забезпечення, що відстає від рівня соціальноекономічного розвитку суспільства та сучасної злочинності; виконання міліцією невластивих їй функцій; недосконалість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; – професійна деформація співробітників тощо⁴¹.

ВИСНОВКИ

1.Адміністративно-правове регулювання управління органами внутрішніх справ необхідно розуміти як адміністративно-правовий вплив, що здійснюється за допомогою комплексу адміністративно-правових засобів та інших правових явищ, які разом узяті складають механізм адміністративно-правового регулювання, орієнтований на цілеспрямовану діяльність із підтримання цілісності системи органів внутрішніх справ, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку з метою забезпечення належного громадського порядку та громадської безпеки, зниження рівня злочинності, реальної захищеності прав, свобод і інтересів громадян.

2.Внутрішні справи доцільно визначити як сукупність певних видів робіт, що стосуються життя та діяльності всередині держави. У той же час внутрішні справи як об’єкт управління необхідно розглядати у широкому та вузькому значеннях: у широкому – як сукупність усіх існуючих у державі напрямків (видів, сфер) діяльності, що дають змогу забезпечити її стале функціонування та розвиток: у вузькому – лише ті напрямки (види, сфери) діяльності, які пов’язані з охороною та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, з боротьбою із правопорушеннями, із забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності, тобто ті напрямки, що становлять основу забезпечення внутрішньої безпеки від такого виду внутрішньої загрози, як правопорушення.

3.Органи внутрішніх справ варто визначити як єдину систему озброєних правоохоронних органів виконавчої влади, призначенням яких є охорона, захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

4. До особливостей МВС як центрального органу виконавчої влади віднесено таке: воно є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; має сталу назву, специфічну мету та завдання; його працівники та працівники підпорядкованих йому органів під час виконання службових завдань мають право застосовувати примусові заходи, у тому числі зброю; у переважній більшості випадків напрямки діяльності МВС носять управлінський, ресурсний (забезпечувальний) характер, оскільки воно є найвищим органом управління внутрішніми справами, звичайно, що у вузькому їх розумінні, у зв’язку з чим здійснює загальне керівництво органами внутрішніх справ України, прогнозує, координує і контролює їх діяльність, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції органів внутрішніх справ України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдосконалення тощо; наявність суворої службової (військової) дисципліни та законодавче закріплення особливого порядку прийняття на службу та проходження служби його працівниками; передбачення підвищених вимог до особистих, фізичних та психологічних якостей його персоналу, низки обмежень та заборон, які компенсуються підвищеним соціально-правовим захистом; наявність особливого режиму дотримання службової та державної таємниці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: підруч. / за ред. О.П. Рябченко. Харків, 2009. 356 с
Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. Х., 2000. 544с.
Бандурка О. О. Державна податкова служба в Україні: система, правовий статус, модернізація. Харків : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. 234 с.
Батраченко, О.В. Адміністративно-правові засади діяльності Національної поліції України щодо забезпечення публічної безпеки і порядку: дисертація ... канд. юрид. наук, спец.: 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Суми: СумДУ, 2017. 218 с.
Дзюба І. І. Сутність та місце Міністерства внутрішніх справ України у системі органів виконавчої влади. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2007. № 36. С. 207-212.
Єлаго О. І. Органи внутрішніх справ як суб’єкт забезпечення громадської безпекию Актуальні проблеми адміністративного права та адміністративного процесу в Україні : матеріали Всеукр. наук.- практ. конф. (Дніпропетровськ, 29 трав. 2015 р.). Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. 244 с.
Коломієць Т. О. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник Київ. : Юрінком-Інтер, 2011. 576 с.
Коломієць Т. О. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник Київ. : Юрінком-Інтер, 2011. 576 с.
Колпаков В. К. Адміністративне право України : підруч. Київ : Юрінком Інтер, 2003. 544 с.
Колпаков В.К. Адміністративне право України: підруч. Київ, 1999. 736 с.
Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення 18.04.2021).
Малиновський В.Я. Державне управління: навч. посіб. 2-ге вид., доп. і перероб. Київ, 2003. 576 с.
Мартинов М. Д. Сучасні проблеми організації діяльності органів внутрішніх справ України та шляхи їх вирішення Форум права. 2010. № 3. С. 290-296
Пономаренко Г.О. Управління внутрішніми справами як напрямок забезпечення внутрішньої безпеки держави. . URL : http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/6981/Upravlinnia%20vnutrishnimy%20spravamy%20_ponomarenko_2009.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення 19.04.2021)
Про Дисциплінарний статут Національної Поліції України: Закон України від 15.03.2018 року. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2337-19#Text (дата звернення 19.04.2021)
Про затвердження положення про Міністерство внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878. URL :https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/878-2015-%D0%BF#Text (дата звернення 19.04.2021)
Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 № 2469. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text (дата звернення 18.04.2021).
Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 № 580- VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text (дата звернення 19.04.2021)
Фільштейн В. Л. Організаційно-правові засади діяльності Національної поліції держави Ізраїль (порівняльно-правовий аналіз) : автореф. дис. канд. юр. наук : спец. 12.00.07. Київ, 2009. 22 с.
Фомін О. В. Органи внутрішніх справ України в системі публічної адміністрації: адміністративно-правові засади : дис. канд. юр. наук : 12.00.07; Харків, 2012. 227 с.
Шопіна І.В. Адміністративно-правове регулювання управління органами внутрішніх справ України: монографія. URL: https://scholar.google.com.ua/citations?user=uhaZgbEAAAAJ&hl=ru (дата звернення 18.04.2021).
Шопіна І.В. Адміністративно-правове регулювання управління органами внутрішніх справ України: монографія. URL: https://scholar.google.com.ua/citations?user=uhaZgbEAAAAJ&hl=ru (дата звернення 18.04.2021).
Яценко С. Управління в системі органів внутрішніх справ України. Вісник Академії управління МВС. 2009. № 3. С. 59-70.

1 Колпаков В.К. Адміністративне право України: підруч. Київ, 1999. 736 с.

2Яценко С. Управління в системі органів внутрішніх справ України. Вісник Академії управління МВС. 2009. № 3. С. 59-70.

1 2

скачати