Ім'я файлу: РОЗДІЛ 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 01.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
курсова робота 2020.docx
Козій І. інд.роб..docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 01.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
курсова робота 2020.docx
Козій І. інд.роб..docx
РОЗДІЛ 2. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ.
Перший законодавчий акт, що закріплював суверенітет України.
Декларація приймалася в роки розпаду СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія й Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська міжпартійна асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.
Під час проведення єдиного в історії СРСР референдуму (Всесоюзний референдум про збереження СРСР), що відбувся 17 березня 1991 року за сприяння Уряду Української РСР, в Україні за наполяганням Народного руху України за перебудову провели республіканське консультативне опитування: «чи згодні ви, щоб Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про суверенітет України». Позитивно на нього відповіло понад 80 % опитаних. Але за змістом питання не тільки не збігалося з питанням союзного референдуму, а й навіть заперечувало його. З тексту українського питання «випало» критично важливе для КПРС слово «соціалізм». В питанні звучала зовсім інша союзна держава — не Союз Радянських Соціалістичних, а Союз Суверенних Республік. Також, Декларація про суверенітет України визначалась як акт, що мав перевагу перед законодавством нової союзної держави. Таким чином, наслідком ідеологічної боротьби Народного Руху України за перебудову стало те, що референдумом і опитуванням в Україні було легітимізовано мінімум дві зовсім різні форми союзної держави і зроблено крок до незалежності — зобов'язання республіканській владі розробити і прийняти Декларацію про суверенітет України. 12 червня 1990 було прийнято Декларацію про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (червень 1990 р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. 16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP прийнята декларація про державний суверенітет України.
Декларація про державний суверенітет України — це документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української 16 липня 1990 року. В ньому зберігається 10 розділів.
Розділ 1. Декларації «Самовизначення української нації» – закріплює положення про те, що Україна як суверенна національна держава існує й розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
Розділу 2. «Народовладдя», то він проголошує, що громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України, який є в ній єдиним джерелом влади.
Розділ 3. «Державна влада» – проголошує повну самостійність України у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.
Розділ 4. «Громадянство Української РСР» (на момент прийняття Декларації наша держава мала саме таку офіційну назву) – говорить що існування громадянства України, рівність і гарантованість прав і свобод усіх громадян Республіки.
Розділ 5. «Територіальне верховенство» – закріплює верховенство України на всій її території, яка в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена або використана без згоди на те республіки.
Розділ 6. «Економічна самостійність» – утверджує, що Україна самостійно визначає свій економічний статус та закріплює його в законах держави. Виключне право на володіння, користування та розпорядження багатством України має її народ.
Розділ 7. «Екологічна безпека» – закріплює за Україною можливість самостійно встановлювати порядок організації охорони природи на своїй території та виключне право на володіння, користування та розпорядження природними багатствами країни.
Розділ 8. «Культурний розвиток» – утверджує самостійність України щодо питань науки, освіти, культурного та духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, які проживають на території республіки, право вільного національно-культурного розвитку.
Розділ 9. «Зовнішня і внутрішня безпека» – закріплює право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки.
Розділ 10. «Міжнародні відносини» – утверджує Україну як суб’єкт міжнародного права, що здійснює безпосередні відносини з іншими державами, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, бере участь у діяльності міжнародних організацій.
Суверенітет держави – політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері.
Отже, правовою основою державного суверенітету є конституції країн, декларації, загальновизнані принципи міжнародного права, які фіксують суверенну рівність держав, їхню територіальну цілісність, невтручання у внутрішні та зовнішні справи, право націй на самовизначення.
Проголошення незалежності України.
Спроба державного перевороту у СРСР 19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Президента СРСР М. Горбачова його обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану. ДКНС оголосив про запровадження на пів року в окремих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громадських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запроваджувалася жорстка цензура над засобами масової інформації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантську годину, виведено на вулиці та майдани війська.
Вранці того ж дня у Києві представник ДКНС генерал В. Варенников, зібравши командирів військових частин гарнізону міста, наказали виконувати всі розпорядження ДКНС, ультимативно зажадали підтримки ДКНС з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України направило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та керівництво Кримської АРСР. Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук у своєму виступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на розв'язанні найважливіших проблем повсякденного життя, заявивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не вирішить Верховна Рада України, не мають юридичної сили на території УРСР. Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою, то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога ДКНС. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав співвітчизників не підкорятися волі заколотників, створювати структури активного опору, вдатися до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опозиція в республіканському парламенті — засудила державний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19–22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України. Так, в м. Донецьку 19 серпня 1991 року НРУ організував пікетування Донецької міськради з вимогою визнання діяльності ДКНС злочинною і антиконституційною. В Донецькій міськраді РУХ організував Штаб спротиву ДКНС. Під впливом РУХу 20 серпня зібрана позачергова сесія депутатів міста Донецька, якою дії ДКНС засуджені і оприлюднено звернення до народу, Уряду і парламенту України дотримуватись в Україні конституційного ладу і Декларації про незалежність України. Головні події розгорнулися у Москві. Центром опору стала Верховна Рада РРФСР, навколо якої зібралися тисячі захисників демократії, було зведено барикади. Опір ДКНС очолив Президент Російської Федерації Б. Єльцин. На його заклик, десятки тисяч людей вийшли на вулиці столиці й перекрили бронетехніці та військам шлях до будинку Верховної Ради РРФСР. Серед захисників демократії в Москві було чимало українців. Над барикадами, поруч з іншими, майорів і український синьо-жовтий прапор. Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, що заполонили центр Москви, дії керівництва РРФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих військових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого ДКНС спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. Радянський період в історії країни завершився. Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої відразу ж було заборонено. 30 серпня Президія Верховної Ради України заборонила діяльність Компартії України як складової частини КПРС. Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному березі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відіграло ключову роль у придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.
24 серпня 1991 року стало кінцевим результатом багатовікової боротьби українського народу та його найвидатніших синів за незалежність України, яка протягом свого існування дуже часто страждала від посягань загарбників і в різні періоди входила до складу різноманітних держав та утворень.
Проголошення незалежності України — це шлях, що пройшов український народ від Декларації про державний суверенітет (16 липня) до проголошення незалежності держави, що отримала офіційну назву — Україна, проголошення Акту її незалежності (24 серпня), підтвердження цих законодавчих рішень на Всеукраїнському референдумі з обранням Президента України.
Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося:
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Верховна Рада України.»
За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна. Для того, щоб забезпечити суверенне існування України, необхідним було прийняття у 1991-1992 роках найважливіших законів: «Про державний кордон України», «Про збройні сили України», «Про створення Служби національної безпеки».
Була затверджена державна атрибутика: гімн, герб та прапор.
Ще один із кроків до незалежності можна вважати прийняття Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною радою УРСР 16 липня 1990 року. Декларація хоча і не проголошувала незалежність України, але вона визначала те, що Україна є суверенною національною державою, її суверенітет поширюється на всю територію країни та на всі сфери українського суспільства.
Після 1 грудня 1991 року було обрано першого президента. Першою, 2 грудня, незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Протягом першого року існування незалежної України її державну самостійність визнали більше 130 країн, а на початку 2001 року наша держава підтримувала дипломатичні відносини із 153 країнами світу. Всього за період з грудня 1991 року до 27 вересня 2003 року Україну визнала 171 держава. розпочався процес міжнародного визнання нової держави.
Отже, в акті проголошення незалежності України й створення самостійної Української держави, яка дістала офіційну назву «Україна». Були проголошені неподільність і недоторканність території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України.
Державність – ознаки, символи та атрибути.
У незалежній Україні головними факторами суверенної держави є специфічні форми державної політичної організації суспільства (форми правління, державного устрою, організації державної влади), державні традиції, ідеологія, державна мова, державна символіка). З цими факторами пов'язаний суспільний і політично-правовий зміст державності, як засобу забезпечення суверенного розвитку України.
Державність – це устрій усього матеріального і духовного буття цілого народу.
Ознаки державності:
втілення права нації на незалежність - є першим кроком на шляху до власної державності;
наявність органів публічної влади - виступає у двох формах.
Державна влада, до якої належать: глава держави; органи законодавчої, виконавчої та судової влади; силові органи.
Муніципальна влада, до якої належать представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування.
державний суверенітет - передбачає верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах;
система правових норм (закони та підзаконні акти) - регулюють відповідні суспільні відносини;
міжнародне визнання держави та, як наслідок, її міжнародна правова ідентифікація.
Державні символи – це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які символізують суверенітет держави. Символами є – Державний прапор, Державний герб і Державний гімн.
Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Цікаві факти:
Вперше поєднання синього і жовтого з’явилося на гербі Львова: Данило Галицький подарував місту, заснованому у 1256 році, герб із зображенням жовтого лева на блакитному тлі.
Прапори козаків Запорізької Січі також часто мали поєднання синьо-жовтого, особливо починаючи з XVIII століття.
Український прапор змінив кілька кольорів, перш ніж прийти до звичного синьо-жовтого забарвлення – він був червоним, малиновим і червоно-синім.
22 липня 1976 року на Олімпійських іграх в Монреалі один канадський студент українського походження розгорнув синьо-жовтий прапор під час змагань із гандболу. Тоді його швиденько з трибун забрали: у цьому побачили небезпеку. А 26 квітня 1989 року, в річницю Чорнобильської трагедії, активіст Юрко Волощак розгорнув синьо-жовтий прапор на площі Ринок у Львові. Це був перший випадок використання національного прапора за весь радянський період.
Найбільшим прапором України 30 на 45 метрів (1350 м²) є «Донецький прапор», пошитий вдовою донецького шахтаря, пенсіонеркою Марією Бєлятковою з ініціативи Союзу творчої молоді Донбасу. Вперше його розгорнули в Донецьку 23 серпня 2007 року. Він занесений в Книгу рекордів України.
Найбільший намальований національний прапор з’явився в Києві в червні 2014 року. Тисячі жителів столиці на Оболонській набережній розмалювали частину бетонного укосу.
У 2021 році в Офісі Президента виступили з ініціативою аби в всіх регіонах до 30-річчя Незалежності України встановили державні стяги.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Цікаві факти:
Для українців в усьому світі Тризуб символізує нерозривний зв’язок із Вітчизною. У різні періоди історії наш Тризуб ставав символом боротьби за незалежність.
У давні часи він використовувався як своєрідний оберіг. Зображення тризуба археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури.
Радянська тоталітарна система таврувала тризуб як «націоналістичний знак» та жорстоко карала тих, хто його використовував.
За часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.
Державний Гімн України — національний гімн на музику М.Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Цікаві факти:
Вірш "Ще не вмерла Україна" Павло Чубинський написав у місті Києві.
Спочатку, автор музики, Михайло Вербицький, написав музику для гітари, а вже згодом адаптував її для хору.
Лише Іван Франко та Леся Українка визначили "Ще не вмерла Україна" як національний гімн.
Після проголошення незалежної Української держави в січні 1918 р. пісня "Ще не вмерла Україна" звучала як національний гімн при УНР (Українська Народна Республiка), ЗУНР (Західноукраїнська Народна Республiка), Гетьманаті та Директорії.
Коли постало питання гімну в роки Радянського Союзу, "Ще не вмерла Україна" одразу відкинули. Керівництво вимагало, аби в новму гімні стверджувалося що Україна – держава, що входить до складу СРСР, що вона там "між рівними – рівна, між вільними – вільна" та обов'язково повинна згадуватися комуністична партія, яка веде Україну до "світлого майбутнього".
Автором радянського гімну для УРСР став Павло Тичина з віршем "Живи, Україно, прекрасна і сильна", що існував у 1949-1991 роках.
Згідно з пропозицією колишнього Президента України, Леоніда Кучми, перша строфа гімну була змінена:"Ще не вмерла України і слава, і воля".
Атрибути держави – це її ідентифікаційні національні символи, що пов’язані з розвитком титульної нації та її роллю у становленні державності на певній території.
Атрибутами державності є:
Власна територія, населена національним колективом, із визначеними кордонами, офіційна назва, час заснування або дата першої письмової згадки держави, що є важливими атрибутами суверенності та політичної ідентифікації держави;
Мова як невід’ємний державницький атрибут, адже мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації. «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію... Втратити рідну мову і перейняти чужу – це найгірший знак підданства, це – кайдани, це кайдани на душу. Втратити національну мову – це смерть, це значить, що ярмо вже в’їлося глибоко»;
Національне вбрання, національні страви, національні музичні інструменти, національна народна пісня, видатні історичні та сучасні постаті;
В Україні від 4 жовтня 2018 р. Верховною Радою запроваджено ще один атрибут – національне гасло: «Слава Україні! Героям Слава!» як офіційне вітання у Збройних Силах та Національній поліції, хоча нині всі громадяни дуже часто використовують його у повсякденному суспільно-політичному житті.
Отже, на превеликий жаль, для українського народу становлення національної державності відбувалося досить складно й упродовж тривалого часу. Однак, незважаючи на всі труднощі, Українська державність укріпилася і має свою незалежність, а також державність.