Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Кафедра археології та
галузей спеціальної історичної науки
Античне виноробства та культура споживання вина
Індивідуальне завдання
Студента історичного факультету
Групи ІСТ-31
Веремієнка Богдана
Львів 2020
Виготовлення вина і його роль в античній культурі є невід’ємною частиною цього періоду. Роблячи згадку про даний продукт, ми обов’язково скажемо про грецького бога вина Діонісія, так як саме він асоціюється у більшості людей. Про велику роль виноградарства свідчать й інші фактори, наприклад зображення лози на монетах Німфея, Фанагорії, Тіри. В Керчі є зображення лози на кам’яному саркофазі, а кісточки винограду знаходять практично на всіх античних пам’ятках.
Дійсно, вирощування винограду є невід’ємною частиною життя тогочасного грека. Виноградарство вийшло за межі Середземномор’я. Грецькі колоністи завезли виноградну лозу й на Північне Причорномор’я. Страбон писав про суворий клімат Північного Причорномор’я, в якому погано росте виноград, і колоністи, в результаті селекції, змогли вирощувати крупні сорти винограду.
Розвиток виноградарства зумовлював і розвиток виноробства. Про місцеве виготовлення вина свідчать виробництво гостродонних амфор для вин в Херсонесі і на Боспорі, а також місцеві культи Діонісія. В Ольвії, Херсонесі, на Боспорі знайдені виноробні - оцементовані або кам’яні майданчики для віджиму виноградного соку та кам’яні цистерни, куди той сік зтікав. Іноді для віджиму винограду використовували преси - кам’яні ваги із заглибленими пазами для перев’язування канатами. Такі знахіднки відомі в декількох садибах Херсонесу. В Ольвії виноробні відомі лише до перших століть нашої ери. На Боспорі набілльш розвинене виноробство було у східній частині Керченського півострова.
Про поширення виноградарства і виноробства свідчить також шанування з ІV ст. до н.е. в грецьких колоніях культу Діонісія.
Відійдемо від Північного Причорномор’я, і повернемось до більш давніх часів, для яких теж характерне вирощування винограду та виготовлення вина. На острові Крит вперше було зафіксовано присутність виноробства, і пов’язано це з релігійними мотивами. Було знайдено глиняний глечик із залишками вина, датований 2200 роком до н.е., що свідчило про торгівельні зв’язки із Давнім Єгиптом. Також було знайдено прес для віджиму соку, і глиняні таблички, із записами наявності сільськогосподарських товарів, в тому числі і вина, датовані 1600-1100 рр. до н.е.
В античному світі вино наділялося важливими релігійними асоціаціями. Такі зв'язки виникли в Стародавній Греції, звідки почалося поширення культу Діоніса. Вважалося, що Діоніс був сином бога Зевса і смертної жінки Семели. Піддавшись на обман, Зевс спалив Семелу, коли Діоніс ще знаходився в її утробі, але врятував його і помістив у власне стегно до самого народження. Згодом Діоніс був вигнаний зі свого будинку на Криті і втік до Єгипту, де дізнався про мистецтво виноградарства. Ця історія ілюструє ймовірний маршрут поширення виноградарства і виноробства з Єгипту на Крит.
З Криту виноробство розповсюдилось і на континентальну частину Греції. В ІІІ ст. до н.е. вино в Греції виготовлялось в промислових масштабах, і стало одним із головних продуктів сільського господарства в Середземномор’ї. Від Греції виноробство поширилось на Сицилію, Італію, Південну Францію.
Даний продукт з винограду став настільки популярним, що про ньго навіть писали трактати, де говорилось про те, як вигідно торгувати вином, що виноградна лоза є найбільш вигідною культурою в сільському господарстві. Згодом поширювались і трактати з так званими “аграрними порадами”. В даних трактатах було встановлено принципи виноградарства, рекомендації щодо щільності посадок, важливість вибору місця для вирощування певного сорту винограду, розрахунки, які стосувалися збирання урожаю.
В уявленні греків того часу, вино було божественним даром великого значення, яке являє собою паралель дару Деметри. Вино, яке споживали греки, допомагало забутися від щоденних мук, солокдо заснути, і сцілитися від печалі. Вино розумілося як щось позитивне, а його вживання сприймалося в релігійній перспективі на тій самій основі, що й злаки.
В античному світі вино споживалось на всіх рівнях суспільства. Його пили як найбагатші і найвпливовіші люди, так і раби. Це пояснюється тим, що Діонсі дав невигадливий дар вина й хмільних веселощів багатим і бідним. Навіть раб має отримувати близько десяти амфор вина на рік, бо вважалося, що вино надає сили.
Проте існували різні категорії якості вина, про які йтиметься далі. Під поняття вино припадала велика кількість напоїв на винній основі. Наприклад, вино, яке видавали рабам, могло містити п’яту частину виноградного соку. Для хворих рабів частка вина зменшувалась, тому що ті гірше працювали.
Народ Греції обходився вином низької проби, часто сильно розбавленим.
В Римі був напій, який являв собою розчин води й кислого вина. Це був дешевий і слабоалкогольний напій, тому його давали римським солдатам замість звичайного вина.
Дегустація вина серед людей, що належать до вищого прошарку суспільства, мало форму ритуалізованого симпозіуму, формального заходу, який відбувався в приватних будинках після головної вечірньої трапези. Симпозіум - це соціальний інститут, який об'єднує дорослих чоловіків, наділених цивільним статусом, в рамках якого вони п'ють з дрібних чаш, виконують ліричну поезію, грають на музичних інструментах, розмовляють і дискутують на всілякі теми. Вважалося, що розпивання вина на симпозіумі було засобом для досягнення взаємної поваги, вільного обміну ідеями та думками, робило людей більш щирими і відкритими, без огляду на тактичні міркування.
Жінки допускалися на симпозіуми тільки в якості танцівниць, музикантів або повій; іноді їх викликали доглядати за чоловіками, сп'янілих до повної нестями. Симпозіуми були популярними темами для майстрів, які розписували грецьку кераміку.
Аналогом грецького “спільного розпивання” у римлян був конвівіум, де вино також займало центральне положення. Однак на конвівіуме їжу вживали разом з вином, а жінки часто брали участь в трапезі.
Платон в своїх “Законах” розглядав симпозіум як місце для перевірки на справжність, а вино - засіб викриття і виявлення істини. Тільки під час спільної пиятики, без ризику для своїх рідних і близьких, можна дізнатися свого співрозмовника - людини можливо жорсткої, несправедливої, грубої, або навіть раба любовних утіх. Однак за цим слідує випробування не тільки свого сусіда, а й самого себе. Вино дає відчуття свободи, виходу за межі власної особистості, радість спілкуванню. Подібне випробування, яке дозволяє пройти шлях від ідентичності до інакшості, знаходить своє фінальне втілення в зображенні чоловічого оточення Діоніса - сатирів. Їх гібридний, напівлюдський-напівтваринний вигляд відображає зовсім іншу природу, приховану в серці кожного цивілізованого чоловіка. Цю природу і належить розпізнавати і відчувати за допомогою вина.
Платон вважав, що до вісімнадцятирічного віку вино повинно знаходитися під забороною, людям від двадцяти до сорока років слід пити помірно, люди старше сорока років можуть пити стільки, скільки хочуть, щоб полегшити негаразди похилого віку і повернути собі юнацьку безпосередність. За Платоном, воїни, кермові і судді, чиї професійні здібності можуть погіршитися через вживання вина повинні пити тільки воду.
Одним із завдань господаря будинку, якого називали сімпозіархом, було співвіднести воду і вино для пиття. Співвідношення води до вина зазвичай становило 3: 1, 5: 3 або 3: 2, і при розведенні вийшов напій міцністю від 5 до 10%. Пропорції могли варіюватися, але вони ніколи не були випадковими. Вважалося, що суміш 3: 1 найкраща для любовних утіх, тоді як більш міцні суміші викликали виключно сонливість. Правильні пропорції - ще одна ознака прихильності грецької душі до ідей рівноваги.
У всій Греції вважалося, що пити чисте вино - варварський звичай, про що свідчить вираз “пити, як скіф”. Спартанський цар Клеомен помер, впавши в божевілля, після того як випив забагато чистого вина в компанії скіфських послів.
Для греків вино і звичаї, пов'язані з його вживанням, безумовно, служили критерієм цивілізованості. Розпиття вина на грецький манер - розведеного, в хорошому суспільстві і лише до стадії помірного сп'яніння - було ознакою цивілізованості.
Вживання пива, чистого вина і пияцтво в кращому випадку були ознаками нецивілізованості, а в гіршому - відвертого варварства. Безумовно, сп'яніння знатних людей на симпозіумах в суспільній свідомості було лише побічним наслідком цивілізованої і ретельно регламентованої церемонії.
Свідченням несхвального ставлення до пияцтва в Стародавньому Римі можна вважати і ту обставину, що воно часто використовувалося як привід для дискредитації політичних супротивників. Цицерон особливо любив називати своїх опонентів п'яницями. Він стверджував, що його головний ворог Марк Антоній веде розпусне життя у себе вдома і кожен день починає пити зрання. Як аргумент, Цицерон неодноразово нагадував про випадок, коли Марка Антонія знудило в сенаті, імовірно в результаті недавньої пиятики.
Як в Греції, так і в Римі існувало несхвальне ставлення до вживання спиртних напоїв жінками. Жінки заслуговували особливого осудження, вважалося, що вони пили вино нерозбавленим і опускалися до рівня варварів. Жіноче пияцтво висміювалось як порок в грецьких комедіях, вважалося аморальним з точки зору чоловіків.
Однак для багатьох людей античного часу образ вина - це образ заспокійливого наркотику, що дозволяє захиститися від негараздів зовнішнього світу; субстанції, що сприяє фізичному та емоційному благополуччю, яка полегшує страждання, “розсіює смуток”
Хоча вино заспокоювало потривожені душу, воно могло завдати шкоди тілу. До числа фізичних і психічних розладів, пов'язаних з вживанням вина відносили втрату пам'яті, самозакоханість і сибаритство, антигромадську поведінку, порушення мови і зору, розлад шлунку, судоми, запаморочення, безсоння і навіть раптова смерть.
Таким чином, багато сфер античного життя були тісно пов'язані з вином, яке, разом з майстерністю винороба, отримувало особливі, неповторні властивості. Напій знаходив свою індивідуальність, перетворювався в коктейль з людських і природних ресурсів. Не можна сказати, що вино вносило лише позитивні зміни в людське суспільство, проте безумновно це є гарний досвід, який передався від стародавніх греків і римлян своїм наступникам. Вживання вина було невід’ємною темою і в християнській теології, ритуалах і традицій. У ритуалі Святого причастя вино символізує кров Христову точно так же, як воно символізувало кров в більш ранніх релігіях.
Християнська церква стала затятою поборницею вина і великим спонсором виноградарства і виноробства. Монастирі були важливими центрами виноробства в Середні віки. На початку християнської ери на більшій частині території Німеччини пиво знаходилося під забороною, а вживання вина розглядалося як знак звернення в нову віру.